Принципи, методи і форми державної підтримки сільськогосподарських підприємств

Посилення присутності держави в аграрному секторі економіки, а також постійного вдосконалення державно-регуляторних функцій вимагають постійне посилення дії зовнішніх чинників на сільське господарство і неможливість його існування при самостійному регулюванні, особливо в період структурних змін, які супроводжуються політичною незгодою, розладом господарських стосунків, збільшенням інших ризиків господарської діяльності. З огляду на це потрібне запровадження нових принципів, методів та форм державної підтримки сільськогосподарських підприємств, які б ефективно доповнювали дію ринкового механізму саморегулювання діяльності господарських одиниць.

Поняття «принцип» трактується як «основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку тощо» [34, с. 570].

Принципи державної підтримки сільськогосподарських підприємств проявляються як базові правила, які забезпечують опрацювання й реалізацію регуляторної політики держави в аграрній сфері.

Принципи регуляторних відносин за діапазоном застосування класифікуються як: загальноекономічні (або універсальні), спеціальні - для окремих секторів економіки (промислового, аграрного, будівельного), локальні - призначені для врегулювання певних напрямів економічної діяльності держави (бюджетної, зовнішньоекономічної, податкової) та адміністративно-процедурні, які використовуються при плануванні, узгодженні й прийнятті нормативних актів із регулювання відносин у суспільстві.

До стрижневого можемо віднести принцип законності, який має передбачає:

• — верховенство закону і неухильне дотримання уповноваженими органами законів і підзаконних актів. Принцип верховенства закону передбачає відповідальність за протиправні дії або бездіяльність органів регулювання;
• — опосередкована підтримка сільського господарства за допомогою нормативно визначених фінансово-економічних, адміністративних важелів і соціального впливу, яке створює інше спонукальне середовище або орієнтири щодо вибору економічної поведінки об'єктів впливу. У сукупності з іншими інструментами опосередковане регулювання пом’якшує руйнівний вплив ринкової стихії, не пригнічуючи при цьому мотивації суб'єктів до втілення підприємницьких ініціатив;
• — державна політика має враховувати дію економічних законів і закономірностей.

Наступний принцип — екологічна доцільність або екологічний вимір ефективності державної політики підтримки сільського господарства. Загальновідомо, що сільськогосподарська діяльність є однією із найбільш спустошувальних для навколишнього природного середовища. Стимулюючими складовими державної підтримки, спрямованої на підвищення ефективності функціонування сільського господарства є формування еколого-економічних стереотипів мислення та господарської поведінки керівників і спеціалістів, потреба у виробництві екологічно чистої продукції, глибоке розуміння суспільством неминучості екологічної кризи.

Важливо дотримуватись принципу регіоналізації ведення сільського господарства при розробці нових напрямів, які мають вплив на відтворювальні процеси в аграрному секторі.

Наступний принцип виникає із самої атмосфери, яка склалася у державі, — задекларовані економічні перетворення на ринкових засадах і непослідовність їх застосування в практичній діяльності, особливо в ситуаціях, коли дестабілізується ринок продовольчих товарів першої необхідності. Тому принцип послідовності є необхідною передумовою довіри між усіма учасниками ринкових відносин для ведення безперервного заінтересованого діалогу у ході опрацювання, прийняття, відстеження наслідків та перегляду тих регуляторних актів, які мають тимчасовий характер, викликаний нестабільністю внутрішнього і зовнішнього ринку.

До адміністративно-процедурних принципів віднесено: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки.

Принципи державної підтримки реалізуються через відповідні методи. Поняття «метод» трактується як «прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності» [34, с. 381].

Методи державного регулювання сільськогосподарських підприємств проявляються як способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу сільськогосподарського виробництва, інфраструктуру аграрного ринку задля забезпечення належних умов їх діяльності, у відповідності до національної економічної політики.

За характером впливу на господарську діяльність суб'єктів господарювання виокремлюють такі методи державного регулювання сільськогосподарських підприємств (рис. 1.1): адміністративні, економічні, донорські, протекціоністські.

Рис. 1.1 Методи державного регулювання сільськогосподарських підприємств*

*Джерело: [35, с. 33].

Методи державної підтримки сільськогосподарських підприємств поділяються на безпосередні та опосередковані. Відмінність між ними полягає насамперед у тому, що безпосередня підтримка спрямовується безпосередньо на сільських товаровиробників, а опосередкована — на їх економічних партнерів.

Безпосередню державну підтримку сільськогосподарських підприємств поділяють на пряму та непряму фінансову підтримку.

До прямої фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств належать:

• 1. Пряма фінансова підтримка здійснюється у вигляді бюджетних асигнувань і включає наступні заходи:
  • — фінансування інвестиційних проектів включає: участь держави у фінансуванні інвестиційних проектів, які мають вирішальне значення для економіки сільського господарства і країни в цілому; фінансування витрат, пов’язаних із земельною реформою та створенням нових виробничих відносин у сільськогосподарському виробництві, фінансова підтримка аграрних підприємств, що знаходяться в особливо складних кліматичних умовах тощо;
  • — пряме субсидування та дотування включає: отримання субсидій на придбання матеріально-технічних ресурсів; компенсація частки вартості придбаної техніки; доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію.
• 2. Пільгове бюджетне кредитування включає: здійснення фінансової підтримки підприємств аграрного сектору через механізм здешевлення кредитної ставки; державний лізинг; пряме кредитування виробників продукції.
• 3. Прямі державні закупівлі продукції для державних потреб та резервів продовольства включають підтримку цін в аграрному секторі.
• 4. Підтоварний кредит є формою бюджетної позики, за якою сільськогосподарський товаровиробник одержує аванс на посівну кампанію під заставу продукції, яка оцінюється за встановленими цінами [36].

Непряма фінансова підтримка спрямовується на активізацію ринкових механізмів господарювання і за обсягом значно перевищує пряму фінансову підтримку і здійснюється шляхом:

• 1. Надання гарантій державою повернення коштів приватним банкам. З цією метою для сільськогосподарських виробників створюється державний фонд кредитних гарантій, що дозволяє розподілити ризики повернення кредитів із приватним банком, як правило 50:50.
• 2. Поліпшення збуту продукції включає: фінансову підтримку збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію; додаткове оподаткування імпорту аналогічної продукції з метою підвищення попиту на продукцію вітчизняного виробництва; інтервенційні заходи.
• 3. Надання послуг із управління включає: оплату інформаційно-консультативного забезпечення; професійну підготовку сільських товаровиробників шляхом фінансування навчально-просвітницьких програм; оплату праці спеціалістів професійних і міжпрофесійних аграрних об'єднань.
• 4. Фінансування розвитку інфраструктури аграрного ринку включає: внесок держави у створення оптових сільськогосподарських ринків; створення системи державних лабораторій стандартизації та якості сільськогосподарської продукції; сприяння формуванню матеріально-технічної бази збутових та переробно-збутових кооперативів [37, с. 56].

Опосередкована державна фінансова підтримка сільськогосподарських підприємств передбачає зменшення потреби у фінансових ресурсах суб'єктів господарювання.

До прямої опосередкованої державної підтримки сільськогосподарських підприємств належать:

• 1. Пільгове оподаткування, що відбувається через: зниження податкового тиску через спрощення податкової системи (наприклад за рахунок введення фіксованого сільськогосподарського податку) [38] на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення [39]; звільнення від оподаткування обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів і кредитних спілок як неприбуткових організацій [40].
• 2. При виникненні форс-мажорних обставин здійснюється відтермінування повернення кредиту.
• 3. Списання та реструктуризація боргів [41].
• 4. Зменшення ставок мита та митних зборів включає: зниження ставок на експорт продукції та збільшення на імпорт; спрощення системи реєстрації суб'єктів господарювання і зменшення митних зборів за видачу ліцензій, сертифікатів тощо [42].

Непряма опосередкована державна підтримка сільського господарства спрямована безпосередньо на партнерів із виробництва та постачання ресурсів для виробництва продукції і передбачає такі заходи:

• 1. Зниження тарифів на:
  • — електроенергію і комунальні послуги для сільськогосподарських підприємств;
  • — товари в межах тарифних квот.
• 2. Митно-тарифні пільги неприбутковим кооперативним сільськогосподарським організаціям, що забезпечують збільшення виручки від продажу продукції членів кооперативу і зменшують витрати на придбання ними засобів виробництва [43, с. 134].

Вище перелічені заходи щодо підтримки сільського господарства можна згрупувати наступним чином:

• — підтримка доходів сільськогосподарських виробників шляхом виплати платежів в разі виникнення стихійних лих; компенсації завданої шкоди при реорганізації підприємств;
• — цінове втручання шляхом встановлення податків на імпорт та експорт продукції; підтримки внутрішніх цін на продукцію сільськогосподарських виробників;
• — компенсація витрат шляхом надання субсидій виробникам, при купівлі засобів виробництва; добрив, кормів, агрохімікатів; при виплаті відсотків за отриманими кредитами та виплат зі страхування майна;
• — сприяння розвитку ринку шляхом формування окремих елементів маркетингової та інформаційно-комунікаційної інфраструктури ринку;
• — сприяння розвитку виробничої інфраструктури шляхом спрямування бюджетних коштів на будівництво господарських приміщень; рекультивацію земель; створення фермерських господарств;
• — здійснення регіональних програм шляхом виділення коштів на впровадження державних програм розвитку виробництва;
• — заходи макроекономічного рівня пов’язані з пільговим оподаткуванням нерезидентів; підтримкою національної валюти; здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, які сприяють ефективному функціонуванню підприємницьких структур у сільському господарстві.