Грабувальні походи в Італію. 
Утворення Священної Римської імперії

Німецьких феодалів вабила Італія, багата і древня країна. Вже у Х ст. в долині Ломбардії стали рости і підійматися міста. В політичних планах Оттона І і його найближчого оточення не останнє місце займала ідея підкорення римських пап. Захват Риму, приєднання його до Німеччини, володарювання в Італії та вихід до Середземного моря, влала над церквою — такі були плани Оттона І і німецьких феодалів.

Італія, що на цей час була роздріблена на десятки феодальних князівств, що переживала низку безперервних усобиць, не могла оказати серйозний супротив нашестю з півночі. Титул короля Італії (Ломбардії) був позбавлений всякого зиісту, проте за корону Італії йшла напружена боротьба велиеих феодальних князів країни — маркграфів Івреї, герцогів Сполето та сусідів графів Прованса, королів Арелатських (Бургундських). Папська держава переживала глибокий упадок. Папи роздали свій земельний фонд і стали іграшкою в руках римських феодалів. На півночі країни виросли великі міста — центри ремесла і торгівлі - Павія, Мілан, Кремона, Брешія; швидко багатіли примпрські міста — Венеція, Генуя, на півдні - Амальфі, Неаполь, Салерно. Південь країни ще належав Візантійській імперії. В 951 р. Оттон І здійснив перший похід в Італію, зайняв Ломбардію і вінчався тут на царство залізною короною Лангобардських королів. Новий похід в Італію був здійснений лише через 10 років. На цей раз ціллю був Рим, куди зазивав німецьких феодалів папа, який був безсилий в боротьбі з римськими баронами. феодальний угорець клюнійський конкордат.

В 962 р. німці вступили в Рим і папа Іоанн ХІІ вінчав Оттона І імператорською короною. Оттон прийняв пишний римський імператорський титул, і в Європі виникла нова держава — Римська імперія. Згодом — з ХІІ ст. — вона стала називатися Священною Римською імперією, а з ХVст. До цих трьох слів додалося «германської нації». Починаючи з Оттона І на протяці віків кожний німецький король, який був обраний князями, мусив здійснити римський коронаціонний похід і вінчатися в Римі, де отримував з рук папи імператорську корону. Священна Римська імперія і Німеччина зовсім не тотожні. В першу входили, окрім Німеччини і Австрії, тобто країн з німецьеою мовою, Швейцарія, Голландія, Чехія, польські землі, французькі землі (Бургундія, Прованс), значна частина Італії, далматські міста та ін. Німеччина — це тільки частина, до того ж невелика, Священної Римської іперії.

Нова імперія за самою ідеєю — всесвітня держава, що, звісно, не мало ані найменьших економічних і пілітичних передпосилок. В її основі лежали розрахунки німецьких феодалів, пов’язані з грабуванням багатої Італії. Римські коронаційні походи представляли необмежені можливості збагачення їх учасникам — німецьким феодалам та їх вассалам. Італійська політика німецьких королів прив’язала їх до призрачної римської корони та сприяла тому, що господарюючий клас Нмеччини, що був не заінтересований у об'єднанні своєї батьківщини, збагачувався та посилювався в результаті грабування чужих країн. Отже королівська влада в Німеччині не мала прогресивного значення, не була організатором і вождем прогресивних сил, як було у сусідній Франції.

Спроби об'єднати в одне політичне ціле країни, з настільки різними мовами, населенням, рівнем економічного розвитку, культурами і традиціями, як Італія і Німеччина, виявилися в кінці кінців безуспішними і нічого не принесли, окрім бідств, розорення, знищення виробничих сил та посилення політичної роздрібленості як в одній, так і в іншій країні.

Реальністю було лише господство німців у Римі та повне підкорення папства Німеччині, та й то лише меньше, ніж на століття. Реальністю були і римські коронаційні походи, тобто систематичний грабіж багатої країни німецькими князями та рицарями.

Італійська політика королів Німеччини не тільки не призвела до господства над Італією, а й втягнула німецьких феодалів у важкі війни, відволікла їхню увагу від слов’янських земель і сприяла успіху повстань слов’ян проти гнобителів.

Оттон І і його приємник Оттон ІІ (973 — 983) потерпіли невдачу в походах проти візантійських володінь на півдні Італії. Наймані війська візантійських правителів — араби розгромили німців. Неможливість оволодіти візантійськими колоніями в Італії призвела до миру з Візантією, що був скріплений шлюбним союзом Оттона ІІ і візантійської царівни Феофанії. Син від цього шлюбу Оттон ІІІ (983 — 1002) помер молодим, не зумівши ані захопити італійський південь, ані підкорити римських баронів.

Німеччина загрузла в Італії, і цим скористалися полабські слов’яни.

В 983 р. спалахнуло велике повстання в Полабії, що перетворилось на велику звільну війну. Героїчна боротьба слов’ян за свободу проти феодального гніту, проти чужої і нав’язаної релігії продовжувалася 17 років. Близько 1000 р. майже вся Полабія здолала владу німецьких феодалів і стала вільною. Лише землю сербів-лужичан німцям вдалося стримати. Інші слов’яни повернули собі свободу на півтора століття.

Саксонська династія змінилась у 1024 р. Франконською (або Салічною). До цього часу велику роль в житті країни стала грати церква, сили і ресурси якої виросли в багато разів. В результаті церква стала більш потужною, ніж королівська влада. Церква перетворилась на грізну ідеологічну, економічну і політичну силу. Тому монархи Франконці намагались знайти опору в мілких феодалах — рицарях дуже багаточисленного прошарку в Німеччині. Королі представляли мілким феодалам (міністеріалам*) пільги, робили рицарські землі спадковими, ставили рицарів у прямі вассальні відношення з короною.

Однією з найважливіших сторін політичного життя Німеччини ХІ ст. явилися відношення держави і церкви, що вилились в боротьбу папства і імперії.

*Від лат. «ministrare» — «служити» (від того ж кореню — міністр). Походження міністеріалів пов’язано з воєнною реформою Карла Мартелла і потім — з низкою актів німецьких королів. Спочатку слуги феодала, міністеріали, отримавши землю, перетворювалися на мілких феодалів. З іншого боку, нерідко крупний феодал, що розорився, опускався до положення міністеріала.