Якими мовами розмовляло й писало населення на Кримському півострові?

Від початку історичного часу панівними народами у степах Північного Причорномор’я були індоєвропейці — скіфи, сармати, алани. Правдоподібно, індоєвропейцями були й кіммерійці, вигнані скіфами. Наявність тюркомовних серед скіфів не простежується. Нащадки аланів були засвідчені у джерелах з османської частини Криму та Кримського ханату під етнічними назвами яс і черкес.

Германомовні готи панували у Північному Причорномор'ї у III-IV ст. Посол Габсбурзької імперії барон Огьєр Гіслен де Бусбек у сер. XVI ст. ще чув і розумів мову двох кримських готів, яких він зустрів у Стамбулі, а також записав кілька десятків слів у своїх записках про посольство, відомих як «Турецькі листи».

Тюркомовні степовики з’явилися у Північному Причорномор'ї, правдоподібно, уже в особі гуннів наприкінці IV ст. н.е. та їх політичних спадкоємців так званих огурів, представлених племінними конфедераціями сарагурів, кутригурів, утигурів, болгарів та ін. Надалі тюркомовність поширилася у зв’язку з експансією Тюркського каганату в кінці VI ст. та під владою його спадкоємця у Східній Європі — Хозарського каганату. Нові прибульці угри, печеніги та половці теж були тюркомовні.

Щоправда, ці племінні союзи включали до свого складу представників різних етно-лінгвістичних груп, зокрема угро-фінів та протомонголів, але тюркська говірка служила універсальним засобом комунікації (lingua franca). Вона зберегла цей статус і по монгольському завоюванні, про що свідчить пам’ятка початку XIV ст. — це складена домініканськими ченцями для потреб місії серед кочовиків.

Монгольської імперії збірка під умовною назвою «Кодекс Куманікус», до якої ввійшли словник, фольклорні та релігійні тексти розмовною тюркською мовою.

Мова цієї пам’ятки вважається близькою до мови половців (тюркська назва — кипчаки, грецька та латинська назва — кумани), вона відноситься до кипчацько-ногайської гілки тюркських мов. На її підставі розвинулася сучасна кримськотатарська мова. Щоправда, південнобережний діалект цієї мови увібрав у себе впливи турецької мови, що відноситься до південної або огузької гілки тюркських мов. Однак діловодною та літературною мовою у Криму помонгольского часу була так звана чагатайська мова, якою розмовляло і писало тюркомовне населення Центральної Азії, адже Хорезм, який входив до складу Золотої Орди, був основним джерелом освіти та культури. Чагатайська мова панувала також у діловодстві Кримського ханату.

Османське завоювання призвело до міграції турків у міста південного узбережжя, що увійшли до складу провіції Кефе, передусім до провінційної столиці Кефе (як по-турецьки стала вимовлятися назва Кафа). Відповідно, на території провінції Кефе панувала османсько-турецька мова. Крім того, ця мова поступово витіснила з письмового та літературного ужитку чагатайську мову.

Грецьке населення зберігало рідну мову, чому сприяла стабільність існування середземноморської цивілізаційної зони. У помонгольський час, однак, під впливом тюркомовних переселенців як зі степової частини півострова, так і з турецьких провінцій Османської імперії, серед греків Криму поширилося знання кримськотатарської та турецької мов. На цій основі з деякими елементами грецької вони утворили власну мову, що дістала назву урумської. При цьому вони навіть пристосували грецьке письмо для запису тюркської говірки, що дозволило їм користуватися цією мовою для релігійних потреб.

Аналогічні явища були також характерні для іудейських та вірменських громад, які поповнювалися мігрантами з Близького Сходу, Анатолії, Русі, Північної Європи та Іспанії. Так на основі тюркських говірок повстали вірмено-кипчацька, кримчацька та караїмська мови. На письмі ж вони користувалися відповідно вірменським та давньоєврейським письмом.

Нарешті, двохсотлітня генуезька колонізація відзначилася побутуванням італійської мови. Утім, діловодною мовою у генуезьких володіннях виступала латинська, що мала численні італійські слова і терміни. І все ж італійські слова де-не-де залишилися у місцевій топонімії та запозичених морських термінах.