Ендокринні патології школярів і їх профілактика

ВСТУП Актуальність дослідження.

Найболючіше питання нашої держави — це здоров’я дітей. Адже тільки здорова дитина досягає успіхів у навчанні, займає гідне становище у власному колективі, добре розвивається фізично, має врівноважений психічний стан.

На сьогоднішній день спостерігається зростання кількості учнів з відхиленням у стані здоров’я. Аналіз останніх досліджень і публікацій показують, що 25−30% дітей, які приходять до першого класу, мають ті чи інші відхилення у стані здоров’я, серед випускників шкіл більше 80% не можливо назвати цілком здоровими.

Здоров’я дітей, підлітків характеризується станом їхньої життєдіяльності, що відповідає біологічному віку, гармонійній єдності фізичних та психічних характеристик, а також адекватному формуванню адаптаційних та компенсаторних можливостей організму у процесі росту і розвитку. Забезпечення відповідних умов для формування дитячого організму вимагає від педагогічних працівників знання фізіологічних особливостей розвитку та потреб своїх вихованців, можливих відхилень та порушень стану їхнього здоров’я, а з боку медичних працівників передбачається постійний контроль над показниками здоров’я з метою визначення пріоритетних проблем, виявлення особливостей і тенденцій лікування, обґрунтування шляхів профілактики захворюваності.

Особливу увагу науковців, медиків та освітян привертає проблема порушень діяльності ендокринної системи у дітей, підлітків та учнівської молоді. Це пов’язано з тим, що нині ендокринологічні захворювання дитячого населення України у структурі усіх хвороб посідає четверте місце, передусім за рахунок патології щитоподібної залози. Поширеність її серед дітей та підлітків значно вища в регіонах з вираженим йододефіцитом, порівняно з місцевістю з незначним йододефіцитом та достатньою йодозабезпеченістю. Абсолютна першість належить дифузному зобу, який зареєстрований більш ніж у 500 тис. дітей України і становить 66,6% від усієї ендокринної патології [57, C. 2].

Проблематика поширеності захворювань ендокринних залоз серед дітей досить актуальна на сьогоднішній день. Ця тема висвітлюється у працях Плехової О.І., О.В., Тронько Н. Д., Косовцевої Г. В., Зелінської Н.Б. та ін.

На сьогодні в Україні зареєстровано майже 1 млн. дітей та підлітків з ендокринною патологією, що вказує на актуальність та соціальну значущість цієї проблеми. Поширеність хвороб ендокринної системи за останні роки має тенденцію до зростання, проте захворюваність на них дещо знижується. Однією з причин такої ситуації є низька якість профілактичних оглядів дітей та недостатнє виявлення ендокринної патології лікарями первинної ланки. Вивчення тенденцій захворюваності та поширеності хвороб серед різних вікових груп населення є важливою складовою планування стратегічних напрямків розвитку охорони здоров’я і держави. [5, С. 18 ].

Аналіз показників захворюваності та поширеності хвороб за останні роки свідчить про стійкі тенденції до їх зростання. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, у 2010 р. особливо небезпечна ситуація склалася серед дитячого населення: було зареєстровано близько 11 млн. 757,7 тис. випадків хвороб, виявлених вперше (захворюваність) і 16 млн. 148,5 тис. звернень на рік з приводу всіх хвороб (поширеність). Відносний показник захворюваності (на 1 тис. відповідного населення) становив 1454,96, а поширеності? 1998,3. За останні п’ять років помітна тенденція до зростання показника захворюваності та поширеності хвороб відповідно з 1261,2 до 1454,96 (на 15,36%) і з 1813,7 до 1998,3 (на 10,18%). Ситуація, що склалася у сфері здоров’я дитячого населення, викликає негативний резонанс в освітній галузі щодо успішності навчально-виховного процесу та підвищення інтелектуального рівня підростаючого покоління країни [29, с. 124].

Тому більше уваги повинно приділятися вихованню особистості не тільки грамотності, але і перш за все здоров’я, так як стан здоров’я підростаючого покоління? найважливіший показник благополуччя суспільства і держави, що відображає не тільки справжню ситуацію, але і дає точний прогноз на майбутнє.

Трудові ресурси країни, її безпека, політична стабільність, економічне благополуччя, і моральний рівень населення безпосередньо залежать від стану здоров’я дітей, підлітків і молоді. В зв’язку з цим перед суспільством постала проблема виховання людини, що прагне до здорового способу життя.

Мета дослідження: з’ясувати основні патології ендокринної системи школярів, та заходи попередження їх виникнення.

Об'єкт дослідження: ендокринна система людини.

Предмет дослідження: ендокринні патології та їх вплив на нормальний ріст і розвиток організму Завдання дослідження:

Ш на основі аналізу теоретичного матеріалу охарактеризувати анатомофізіологічні особливості ендокринних залоз;

Ш з’ясувати природу та механізм дії гормонів;

Ш охарактеризувати найпоширеніші патології ендокринних залоз;

Ш з’ясувати вплив гормонів щитовидної залози на ріст та розвиток дитячого організму.

Ш запропонувати профілактичні заходи щодо попередження патологій щитовидної залози.

Методи дослідження: антропометричні виміри, анкетування.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Теоретичне значення дослідження. Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні таких дисциплін у ВНЗ як «Валеологія», «Вікова фізіологія», а також у навчально-виховному процесі шкіл при викладанні предметів «Біологія», та «Основи здоров’я».

Практичне значення дослідження. Матеріали наукової роботи можуть бути використані батьками та вчителями при організації навчально-виховного процесу.

Апробація результатів дослідження. Дослідження виконано в рамках наукової тематики кафедри медико-біологічних дисциплін і валеології, обговорено на засіданні кафедри та опубліковано в збірнику матеріалів студентських наукових робіт. Куйбіда М. В. Вплив гормонів щитовидної залози на ріст і розвиток дитячого організму. / М. В Куйбіда. // Актуальні проблеми фізичної культури, олімпійського та професійного спорту й реабілітації у навчальних закладах України.? Кіровоград: Поліграфічне підприємство «Ексклюзив-Систем», 2014? С. 177 — 181.

РОЗДІЛ I. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕНДОКРИННИХ ЗАЛОЗ

2.1 Центральні ендокринні залози Гіпофіз.

У системі ендокринних залоз гіпофіз посідає особливе місце, його називають центральною залозою внутрішньої секреції, «королем ендокринної системи». Це пов’язано з тим, що гіпофіз за рахунок своїх спеціальних тропних гормонів регулює діяльність інших, так званих периферичних залоз внутрішньої секреції.

Гіпофіз, або нижній мозковий придаток, розміщується на вентральній поверхні мозку на дні турецького сідла і складається з трьох функціонально різних часток: передньої (аденогіпофіза), задньої (нейрогіпофіза) та проміжної долі. Він є у всіх хребетних, але в процесі філогенезу аденогіпофіз розвивається раніше, ніж нейрогіпофіз. Аденогіпофіз розвивається з епітеліального вип’ячування передньої кишки (гіпофізарний карман, або карман Ратке), нейрогіпофіз формується з дна воронки проміжного мозку.

Гіпофіз, або нижній мозковий придаток, являється ендокринною залозою, функції якої регулюються гормонами гіпоталамуса. Це важливий регуляторний центр, який об'єднує нервовий і ендокринний компоненти координаційної системи організму.

Гіпофіз має тісні зв’язки з гіпоталамусом, який регулює його діяльність і складає з ним єдину гіпоталамо-гіпофізарну систему[35, с. 328].

Гіпоталамо-гіпофізарна система.

Гіпоталамо-гіпофізарну систему можна поділити на дві основні частини: гіпоталамо-задньогіпофізарну (нейрогіпофізарну) систему, в якій виробляються нейрогормони (вазопресин і окситоцин), і гіпоталамо-аденогіпофізарну систему, в якій виробляються гіпофізотропні фактори-ліберини і статини. Ліберини (рилізинг-гормони) стимулюють, а статини пригнічують секрецію гормонів аденогіпофіза.

У середній частці аденогіпофіза утворюється гормон меланотропін, або інтермедин. Він впливає на пігментний обмін. Введення меланофорного гормона спричинює потемніння шкіри, тоді як видалення гіпофіза сприяє посвітлінню шкіри.

Гіпоталамо-нейрогіпофізна система Нейрогіпофіз — задня частка гіпофіза перебуває в тісному морфологічному функціональному зв’язку з гіпоталамусом, утворюючи нейрогіпофізну систему.

Гіпоталамо-нейрогіпофізна система складається з великих нейросекреторних клітин, які у вищих хребетних містяться у двох основних ядрах: супраоптичному і паравентикулярному. Волокна, що проводять нейросекрет і складають гіпоталамо-гіпофізарний тракт, закінчуються в нейрогемальному органі - нейрогіпофізі, або задній долі гіпофіза. В клітинах цих ядер відбувається вироблення вісцеротропних гормонів — вазопресину, або антидіуретичного гормона (АДГ) і окситоцину. В супраоптичному ядрі виробляється більше вазопресину, а в паравентикулярному? більше окситоцину. Ці гормони є нонапептидами і складаються з 9 амінокислот. У нижчих хребетних існує лише одне предоптичне ядро, яке виробляє гомологи вазопресину і окститоцину[10, с. 381].

Вазопресин — основний фактор регуляції осморегуляторної функції нирок. Він зменшує сечовиділення і підвищує осмотичну концентрацію сечі. Ця дія гормона пов’язана зі збільшенням проникливості стінки канальців для води. Рецептори гормона розташовані в ниркових канальцях.

Вазопресин виконує в організмі дві функції:

1) стимулює вплив гормона на гладкі м’язи артеріол, що призводить до підвищення їх тонусу і артеріального тиску;

2) посилює реабсорбцію (зворотне всмоктування) води з дистальних відділів канальців нирок у кров, що супроводжується зменшенням продукції сечі в нирках. Для пресорної дії потрібна велика концентрація гормона.

Окситоцин вибірково діє на гладкі м’язи матки, посилюючи її скорочення, якщо вона була під впливом естрогенів, котрі збільшують чутливість матки до окситоцину. Під час пологів окситоцин стимулює скорочення матки, забезпечуючи нормальний їх перебіг. Вважають, що окситоцин збільшує проникність мембран клітин м’язів матки для .

Окситоцин може стимулювати виділення молока з альвеол молочної залози. При цьому посилюється, власне, виділення молока, а не його утворення. Секреція контролюється пролактином адено-гіпофіза. Крім спеціальних вісцеротропних ефектів ці гормони можуть діяти синергічно з релізинг-гормонами, сприяючи виходу аденогіпофізарних гормонів.

Гормони в комплексі з нейрогіпофізом у вигляді гранул транспортуються з тіл клітин по аксонах в нейрогіпофіз. Термінали аксонів утворюють тісні контакти з капілярами, в які виділяються гормони. Гормони, які поступили в кров, вільні від носія і швидко руйнуються: період їх піврозпаду складає 2−4 хвилини, інактивація відбувається в печінці і нирках [63, с. 367].

Молекули вазопресина і окситоцина складаються з 9 залишків амінокислот, за двома із них вони і відрізняються. Обидва гормони секретуються в менших кількостях і іншими структурами нервової системи, клітинами вилочкової залози, підшлункової залози, наднирників, нирок і гонад.

Збільшення секреції вазопресина відбувається при дії ряду стресових ситуацій і частково при збільшенні осмотичного тиску плазми крові та міжклітинної рідини. Останнє відбувається внаслідок дієти, чи зменшення об'єму рідини в організмі (при лактації, крововтратах, посиленому потовиділенні) [68, c. 233].

Посилення секреції окситоцина відбувається при розтягненні матки під час акта родів. Подразнення рецепторів соска під час акту ссання також сприяє виділенню окситоцина.

Гіпоталамо-аденогіпофізарна система Основне призначення гіпоталамо-аденогіпофізарної системи? здійснення зв’язку між гіпоталамусом і гіпофізом. В 40−50 рр. XX століття Г. Харріс звернув увагу на наявність системи ворітного кровопостачання, що зв’язує гіпоталамус з гіпофізом. В дрібних нейросекреторних клітинах гіпоталамуса, що знаходяться в так званій гіпофізотропній зоні, відбувається вироблення ліберинів і статинів, які регулюють функцію залозистих клітин аденогіпофіза. Аксони нейросекторних клітин закінчуються в медіальному підвищенні, що являє нейрогемальну частину гіпоталамо-аденогіпофізарної системи [61, с. 356].

Аденогіпофіз? передня частка гіпофіза має тісний судинний зв’язок з гіпоталамусом, утворюючи гіпоталамо-аденогіпофізну систему. Система кровоносних судин називається портальною. Потік крові у ній має низхідний напрям і забезпечує вплив рилізинг-гормонів на тропні гормони гіпофіза. Є ще одна капілярна сітка, потік крові в якій має висхідний напрям і може забезпечувати вплив гіпофізарних гормонів на гіпоталамус за механізмом зворотного зв’язку.

В аденогіпофізі виявлено 7 гормональних речовин, які є переважно білковими або пептидними похідними. їх прийнято ділити на дві групи. До першої групи належать гормони, які впливають на метаболічні процеси і регулюють ріст і розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни й пролактин. Друга група включає тропні гормони, їх основним призначенням є регуляція секреції периферичних ендокринних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулювальний) гормони.

Гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції росту. Це обумовлено його здатністю посилювати синтез білка в організмі. Найбільшою мірою гормон впливає на кісткову і хрящову тканини. Під його дією відбувається ріст епіфізарних хрящів у довгих кістках кінцівок, унаслідок чого кістки ростуть у довжину. Максимальна секреція гормона росту припадає на нічний час (фаза глибокого сну) [38, с. 356].

Пролактин, або лютеотропний гормон, сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. До настання лактації молочна залоза формується під впливом жіночих статевих гормонів і естрогени зумовлюють ріст протоків молочної залози, а прогестерон — розвиток її альвеол. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину і настає лактація — утворення і виділення молока молочними залозами. Пролактин має також лютеотропну дію, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла і утворення прогестерону. У чоловічому організмі він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців [62, c. 291].

Ліпопротеїни, виділені з передньої частки гіпофіза, мобілізують жир із жирових депо, зумовлюють ліполіз зі збільшенням вмісту вільних жирних кислот у крові. Вони є попередниками ендорфінів.

Тропні гормони аденогіпофіза.

Адренокортикотропін (адрено-кортикотропний гормон — АКТГ) є стимулятором пучкової і сітчастої зон кори надниркових залоз. Це проявляється посиленням окислювального фосфорилювання у кірковій речовині, збільшенням швидкості синтезу білка, активізацією глюкогенезу і посиленням утворення і секреції кортикостероїдів. У надниркових залозах при цьому зменшується вміст аскорбінової кислоти і холестерину, які використовуються для синтезу адренокортикальних гормонів надниркових залоз. АКТГ спричинює розпад білка в організмі і гальмує його синтез (щодо цього є антагоністом соматотропіну), знижує проникність стінки капілярів (цим пояснюється протизапальна дія гормона). Під впливом гормона зменшуються лімфатичні вузли, селезінка і особливо щитовидна залоза, знижуються рівні лімфоцитів (лімфопенія) і еозинофілів у периферичній крові (еозинопенія). Секреція гормона залежить від добових коливань: увечері вміст його в гіпофізі вищий, ніж уранці[1, с. 245].

Тиреотропін діє винятково на щитовидну залозу, стимулюючи її функцію. Тиреотропін активізує протеолітичні ферменти (катепсини), під впливом яких відбуваються гідроліз-тиреоглобуліну і вивільнення з нього гормонів щитовидної залози — тиреотропіну та трийодтироніну. Тиреотропін стимулює також утворення білка тиреоглобуліну в клітинах фолікулів щитовидної залози і надходження його в порожнину фолікула До гонадотропінів належать фолікулостимулюючий (фолітропін) і лютеїнізуючий (лютропін) гормони. Вказаним гормонам не властива статева специфічність, вони є як у жінок, так і у чоловіків. Загалом у організмі практично всі етапи морфологічного розвитку і функціональної активності статевих залоз є наслідком синергічної дії фолітропіну і лютропіну.

Під впливом фолітропіну в яєчнику стимулюються ріст везикулярного фолікула і його оболонок, секреція фолікулярної рідини. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин — сперматозоонів. Лютропін потрібен для росту фолікула яєчника на стадіях, які передують овуляції, і для власне овуляції, тобто для розривання оболонки дозрілого фолікула і виходу з нього яйцеклітини, а також для утворення на місці фолікула, який лопнув, жовтого тіла. Лютропін стимулює утворення жіночих статевих гормонів естрогенів, а в чоловіків — чоловічих статевих гормонів андрогенів [64, с. 542].

Епіфіз (шишковидна залоза) У Стародавній Греції його вважали «центром душі людини» Однак тривалий час функції епіфіза були невідомі. У нижчих хребетних епіфіз є фоторецептивним органом і має назву тім'яного ока. У ссавців ця залоза знаходиться в ділянці чотиригорбикового тіла середнього мозку і функціонує як орган внутрішньої секреції. Епіфіз є найважливішою залозою, що впливає на функції аденоі нейрогіпофіза, щитовидної та паращитовидних залоз, наднирників, статевих залоз, панкреатичних острівців [4, с. 321].

Епіфіз розвивається з даху третього шлуночка під заднім кінцем мозолистого тіла і за допомогою корінця зв’язується із задньою та повідцевою спайками. В корінці є нервові волокна, однак вони не досягають залози. Епіфізарна строма містить нейроглію і паренхіматозні клітини, що свідчить про її секреторну функцію. Подібно до інших залоз внутрішньої секреції, епіфіз має надзвичайно проникні фенестровані капіляри. У немовлят шишкоподібна залоза великих розмірів, і її клітини мають тенденцію об'єднуватись в альвеоли. Перед початком періоду статевого дозрівання починається інволюція епіфіза, і в людини у тканині залози формуються невеличкі каменеподібні скупчення фосфату й карбонату кальцію (епіфізарний пісок). Оскільки ці конкременти є рентґенконтрастними, то нормальна шишкоподібна залоза часто візуалізується на рентгенограмах черепа дорослих осіб. Зміщення кальцифікованого епіфіза порівняно з його нормальним положенням свідчить про наявність об'ємного утвору, наприклад, пухлини мозку [7, с. 287].

До складу паренхіми епіфіза входять великі світлі клітини, які називаються пінеальними. Вважають, що клітини паренхіми епіфіза гліальної природи. Кровопостачання залози здійснюється судинами м’якої мозкової оболонки. Епіфіз іннервується симпатичними нервами і, можливо, нервовими волокнами безпосередньо з ЦНС (з пластинки чотиригорбкового тіла та ін.). З віком залоза зазнає поступової інволюції, але функціональна активність її не втрачається повністю. З тканини епіфіза виділені біологічно активні речовини мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін.

Мелатонін гальмує розвиток статевих функцій у дитячому організмі і дію гонадотропних гормонів — у дорослому. Це зумовлено впливом мелатоніну на гіпоталамус (блокує звільнення рилізинг-гормона) і аденогіпофіз (гальмує дію люліберина). В організмі, що росте, активні речовини епіфіза гальмують також вироблення соматотропіну (гормона росту) в аденогіпофізі [73, с. 245].

Діяльність епіфіза залежить від добового ритму, зокрема, від освітлення. Інформація про освітлення надходить від сітківки ока ретиногіпоталамічним шляхом у гіпоталамус (супрахіазматичне ядро) і через низхідні шляхи цього ядра, модулюючи активність симпатичних нервів, які підходять до епіфіза. Це спричинює гальмування секреції мелатоніну (в темряві його синтез підвищується). Із збільшенням тривалості світлового дня наростаюче гальмування секреції мелатоніну супроводжується збільшенням виділення гонадотропінів, що зумовлює ріст статевих залоз, утворення в них статевих гормонів і стимулює статеву активність (ці дані мають велике значення для розуміння смислу річного ритму плідності багатьох ссавців). Висловлюється припущення, що епіфіз бере участь у процесах адаптації організму до нових умов існування в ролі біологічного «годинника». Бере участь у стимуляції гормона кори надниркових залоз альдостерону, а отже в регуляції водно-електролітного обміну.

1.2 Периферичні ендокринні залози Надниркові залози У людини є дві надниркові залози, які розташовані над верхніми полюсами нирок на рівні XI грудного хребця. Вони складаються з поверхневого кіркового шару, на який припадає 90% маси усієї залози, і глибокого мозкового. Кіркову речовину ділять на клубочкову, пучкову і сітчасту зони. Клубочкова зона є поверхневою і найтоншою, сітчаста складається з переплетених клітин, що, як сітка, оточують мозкову речовину. Пучкова зона складається з паралельних тяжів клітин, заключених у тонкі мембранозні трубочки, що йдуть від клубочкової до сітчастої зони. Мозковий шар надниркових залоз складається із хромафінної тканини, в якій є два види клітин: ті, що утворюють адреналін, і ті, що утворюють норадреналін. Мозкова речовина разом із симпатичними гангліями, в яких також містяться хромафінні клітини, належить до так званої адреналової системи [9, с. 273].

Надниркові залози інтенсивно постачаються кров’ю. Іннервація їх здійснюється головним чином за рахунок гілок черевного сплетіння і гілок великого черевного нерва. Крім того, надниркові залози ще отримують гілку від нижнього діафрагмального сплетіння. Питання про іннервацію надниркових залоз гілками блукаючого нерва ще не розв’язане [14, с. 206].

Кірковий і мозковий шари надниркових залоз мають різне походження. їх можна розглядати як дві самостійні залози внутрішньої секреції, що виробляють різні гормони і виконують різні функції.

Гормони кори надниркових залоз.

З кори надниркових залоз виділено понад 40 кортикостероїдів. Фізіологічно активними є лише 8 із них. Кортикостероїди ділять на три групи: 1) глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон);

2) мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон);

3) статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон).

Вважають, що справжніми гормонами є кортикостерон і гідрокортизон, які визначають усі функції цих залоз. Решта речовин є продуктами обміну гормонів. Глюкокортикоїди утворюються в клітинах пучкової зони кори надниркових залоз, мінералокортикоїди? в клубочковій зоні, статеві гормони? в сітчастій. За складом гормони надниркових залоз є стероїдами. Процес їх утворення розпочинається від холестерину. Для їх біосинтезу потрібна також аскорбінова кислота [58, c. 419].

Глюкокортикоїди впливають на обмін вуглеводів, білків і жирів, посилюють процеси утворення глюкози з білків (глюконеогенез), а також відкладання глікогену в печінці, є антагоністами інсуліну щодо регуляції вуглеводного обміну. Глюкокортикоїди зумовлюють розпад тканинних білків, затримують включення амінокислот у білки організму і прискорюють процес виділення азоту (катаболічний ефект). Глюкокортикоїди здатні виявляти протизапальну дію. Це пов’язано з тим, що названі гормони знижують проникність стінки судин за рахунок зниження активності ферменту гіалуронідази, блокують секрецію серотоніну і гістаміну, кінінів і систему плазмін? фібринолізин. Під впливом глюкокортикоїдів виробляються ліпокортини, які гальмують вплив фосфоліпази А₂ і цим самим пригнічують утворення із арахідонової кислоти простагландинів і лейкотрієнів, котрі стимулюють запальний процес. Протизапальна дія глюкокортикоїдів використовується в клінічній практиці, наприклад, для лікування хворих із ревматичними процесами [26, с. 321].

Глюкокортикоїди здійснюють значний вплив на клітинний і гуморальний імунітет. Доведено, що вищі (фармакологічні) дози гідрокортизону зумовлюють зворотний розвиток (інволюцію) підгрудинної залози і лімфатичних вузлів, пригнічують вироблення антитіл, гальмують реакцію взаємодії чужорідного білка (антигена) з антитілом. При цьому у периферичній крові зменшується кількість лімфоцитів і еозинофілів. Саме імуносупресорна дія глюкокортикоїдів використовується для лікування алергічних захворювань (наприклад, бронхіальної астми).

Глюкокортикоїди разом з іншими гормонами (АКТГ) сприяють адаптації організму до нових умов існування, а також до дії різних несприятливих чинників (різко виражені холод і спека, кисневе голодування, травми, емоційне перенапруження тощо). Тому їх називають захисними (адаптивними) гормонами [27, с. 184].

Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну (балансу електролітів). Найактивнішим мінералокортикоїдом є альдостерон. Під його впливом посилюється реабсорбція в канальцях нирок і зменшується реабсорбція, що призводить до затримки і в організмі і збільшення виділення, .

На відміну від глюкокортикоїдів, мінералокортикоїди сприяють розвитку запальних процесів. Це пояснюється їх здатністю до підвищення проникності капілярів і серозних оболонок. Мінералокортикоїди беруть участь також у регуляції тонусу кровоносних судин. Доведено, що альдостерон збільшує тонус судин і сприяє підвищенню артеріального тиску. Надлишок альдостерону в організмі веде до підвищення вмісту натрію і зниження рівня калію, до розвитку алкалозу і збільшення об'єму позаклітинної рідини. Навпаки, недостатність альдостерону в організмі зумовлює втрату натрію, дегідратацію тканин і зниження кров’яного тиску (гіпотензію) [46, С. 13].

Вплив статевих гормонів надниркових залоз.

Ці гормони мають значення для розвитку статевих органів у ранньому дитячому віці і появи вторинних статевих ознак у той період, коли, внутрішньосекреторна функція статевих залоз ще незначна. Окрім специфічного впливу, статеві гормони (естрогени) справляють ще й антисклеротичний ефект, насамперед у жінок, завдяки високій їх концентрації. Вони (особливо андрогени) також сприяють обміну білків, стимулюючи їх синтез у організмі. Разом із цим статеві гормони впливають на емоційний статус і поведінку людини.

Гормони мозкового шару надниркових залоз.

Основний гормон мозкового шару надниркових залоз? адреналін. Другим гормоном є посередник адреналіну в процесі його біосинтезу? норадреналін. Мозкова речовина надниркових залоз у нормі виробляє приблизно 80% адреналіну і 20% норадреналіну. Адреналін і норадреналін мають спільну назву катехоламіни, оскільки вони є похідними катехолу.

Адреналін володіє широким спектром дії на організм. Він впливає на вуглеводний обмін, посилює розпад глікогену, зумовлюючи зменшення його запасів у печінці та м’язах (є щодо цього антагоністом інсуліну), що призводить до збільшення вмісту глюкози в крові (адреналова гіперглікемія). Адреналін має ліполітичну дію? підвищує вміст вільних жирних кислот у крові. Під впливом адреналіну посилюються енергетичний обмін, у тому числі й основний, а також утворення тепла [30, с. 213].

Адреналін спричинює прискорення і посилення серцевих скорочень, поліпшує проведення збудження в серці (особливо сильно адреналін впливає на ослаблений серцевий м’яз), звужує черезадренорецептори артеріоли шкіри, органів черевної порожнини, таким чином підвищуючи артеріальний тиск. Адреналін через в-адренорецептори пригнічує скорочення гладких м’язів шлунка та кишок, зумовлює при подразненні в-адренорецепторів послаблення бронхіальних м’язів, унаслідок чого просвіт бронхів і бронхіол розширюється. Разом із тим адреналін спричиняє скорочення радіальних м’язів райдужної оболонки ока, внаслідок чого зіниці розширюються. Під впливом адреналіну через б-адренорецептори також скорочуються піломотори шкіри, що призводить до появи так званої гусячої шкіри і піднімання волосся [67, с. 210].

Під впливом адреналіну через б-адренорецептори підвищуються працездатність скелетних м’язів (особливо, якщо вони були стомлені), збудливість рецепторів (сітківки, слухового та вестибулярного апарата тощо), завдяки чому поліпшується сприйняття організмом зовнішніх стимулів. При деяких станах організму (охолодження, емоційне збудження, крововтрата, кисневий голод, гіпоглікемія та ін.) різко збільшуються утворення й виділення адреналіну в кров. Тому адреналін образно називають «гормоном тривоги», який перешкоджає виникненню значних, небезпечних для життя змін у організмі. Збудження симпатичної нервової системи супроводжується підвищенням надходження в кров адреналіну і норадреналіну. Ці катехоламіни посилююсь і подовжують ефекти симпатичної нервової системи. Отже, на функції органів і систем адреналін впливає так само, як симпатична нервова система. Тому прийнято говорити про симпатико-адреналову систему.

Адреналін у крові і тканинах швидко руйнується під дією ферментів моноаміноксидази (МАО) і катехол-орто-метилтрансферази (КОМТ). При цьому утворюються продукти, які не є гормонально активними. Тому адреналін зараховують до гормонів з коротким періодом дії [80, с. 325].

Таким чином, адреналін відіграє важливу роль у пристосувальних, захисних реакціях організму, може зумовлювати екстрену перебудову функцій, спрямовану на підвищення працездатності організму в надзвичайних умовах.

Норадреналін має ознаки гормона і медіатора (трансмітера), позаяк виконує функції передавача збудження симпатичних нервових закінчень на ефектор, а також у нейронах ЦНС. Норадреналін сприяє підтриманню тонуса кровоносних судин, бере участь в передачі збудження із симпатичних нервових волокон на іннервуючи органи [34, с. 332].

Регуляція процесу творення гормонів у мозковому шарі надниркових залоз здійснюється нервовою системою. При подразненні черевних симпатичних нервів посилюється, а при їх перетині? зменшується виділення адреналіну і норадреналіну наднирковими залозами. Синтез і секреція катехоламінів пов’язані з деполяризацією мембрани і збільшенням кількості Са²⁺ у клітині. Цей механізм необхідний для виділення адреналіну і норадреналіну шляхом екзоцитозу. Секреція гормонів мозкового шару контролюється гіпоталамусом, особливо задньою групою ядер. На секрецію адреналіну впливає також кора великого мозку. Про це свідчать, зокрема, досліди з виробленням умовних рефлексів виділення адреналіну в судинне русло. Виділення наднирковими залозами адреналіну посилюється при емоційному збудженні (страх, гнів, біль тощо), м’язовій роботі, переохолодженні та ін. Виділення адреналіну наднирковими залозами стимулюється також зниженням рівня глюкози в крові (гіпоглікемією), завдяки чому вміст глюкози підвищується.

Щитовидна залоза Щитовидна залоза складається з двох часток, розташованих по обидва боки трахеї. Завдяки вільному сполученню з гортанню вона піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік при повороті голови. Щитовидна залоза добре постачається кров’ю (вона посідає І місце серед органів за кількістю крові, яка протікає за одиницю часу на одиницю маси). Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками [45, с. 158].

У залозі чимало інтерорецепторів. Тканина залози кожної частки складається з численних фолікулів, порожнини яких заповнені густою, в’язкою жовтуватого кольору масою? колоїдом, утвореним головним чином тиреоглобуліном? основним білком, який містить йод. У колоїді є також мукополісахариди і нуклеопротеїди? протеолітичні ферменти, які належать до катепсинів, та інші речовини. Виробляється колоїд епітеліальними клітинами фолікулів і безперервно надходить у їх порожнину, де концентрується. Кількість колоїду і його консистенція залежать від фази секреторної діяльності і можуть бути різними в різних фолікулах однієї залози [31, с. 164].

Гормони щитовидної залози ділять на дві групи: йодовані (тироксин і трийодтиронін) та тиреокальцитонін (кальцитонін). Вміст тироксину в крові більший, ніж трийодтироніну, проте активність останнього в кілька разів вища, ніж тироксину.

Тироксин і трийодтиронін утворюються в недрах специфічного білка щитовидної залози? тиреоглобуліну, який містить найбільшу кількість органічно зв’язаного йоду. Біосинтез тиреоглобуліну, що входить до складу колоїду, здійснюється в епітеліальних клітинах фолікулів. У колоїді тиреоглобулін підлягає йодуванню. Це дуже складний процес. Йодування розпочинається з надходження йоду в організм з їжею у вигляді органічних сполук або у відновленому стані. Під час травлення органічний і хімічно чистий йод перетворюється на йодид, який дуже легко всмоктується з кишок у кров. Основна маса йодиду концентрується у щитовидній залозі. Та його частина, що лишається, виділяється з сечею, слиною, шлунковим соком і жовчю. Поглинутий залозою йодид окислюється в елементарний йод; потім відбуваються зв’язування його у вигляді йодтирозинів і окислювальна їх конденсація в молекули тироксину і трийодтироніну в недрах тиреоглобуліну. Співвідношення тироксину і трийодтироніну в молекулі тиреоглобуліну складає 4: 1. Йодування тиреоглобуліну стимулюється особливим ферментом? тиреойодпероксидазою. Виведення гормонів із фолікула в кров відбувається після гідролізу тиреоглобуліну, який відбувається під впливом протеолітичних ферментів? катепсинів. При гідролізі тиреоглобуліну звільняються активні гормони? тироксин і трийодтиронін, які надходять у кров [67, с. 546].

Обидва гормони у крові перебувають у сполуці з білками глобулінової фракції (тироксинзв'язуючий глобулін), а також з альбумінами плазми крові. Тироксин краще зв’язується з білками крові, ніж трийодтиронін, унаслідок чого останній легше проникає в тканини, ніж тироксин. У печінці тироксин утворює парні сполуки з глюкуроновою кислотою, які не мають гормональної активності і виводяться з жовчю в органи травлення. Завдяки процесу дезинтоксикації не відбувається збиткового насичення крові гормонами щитовидної залози [36, с. 142].

Названі гормони впливають на морфологію та функції органів і тканин: ріст і розвиток організму, на всі види обміну речовин, активність ферментних систем, на функції ЦНС, вищу нервову діяльність, вегетативні функції організму.

Фізіологічні ефекти тиреокальцитоніну.

Тиреокальцитонін утворюється парафолікулярними клітинами (С-клітинами) щитовидної Залози, які розташовані за її залозистими фолікулами. Тиреокальцитонїн бере участь у регуляції кальцієвого обміну. Вторинним посередником дії тиреокальцитоніну є цАМФ. Під впливом гормона рівень Са²⁺ в крові знижується. Це пов’язано з тим, що тиреокальцитонін активізує функцію остеобластів, які беруть участь в утворенні нової кісткової тканини, і пригнічує функцію остеокластів, які її руйнують. Разом із тим гормон гальмує виведення Са²⁺ з кісткової тканини, сприяючи відкладанню його у ній. Крім того, тиреокальцитонін гальмує всмоктування Са²⁺ і фосфатів з ниркових канальців у кров, таким чином сприяючи їх виведенню із сечею з організму. Під впливом тиреокальцитоніну знижується концентрація Са²⁺ у цитоплазмі клітин. Це відбувається внаслідок того, що гормон активізує діяльність Са²⁺насосу на плазматичній мембрані і стимулює поглинання Са²⁺ мітохондріями клітини [56, с. 237].

Вміст тиреокальцитоніну в крові підвищується під час вагітності і годування дитини груддю, а також у період відновлення цілості кістки після перелому.

Регуляція синтезу і вмісту кальцитоніну залежить від рівня кальцію в сироватці крові. При високій його концентрації кількість кальцитоніну зменшується; при низькій, навпаки, зростає. Крім того, утворення кальцитоніну стимулює гормон травного каналу-гастрин. Викид його в кров сповіщає про надходження кальцію в організм з їжею [52, с. 283].

Механізм дії гормонів щитовидної залози.

Вже той факт, що гормони щитовидної залози впливають на стан практично всіх видів обміну речовин, свідчить про дію цих гормонів на фундаментальні клітинні функції. Встановлено, що їх дія на клітинному та субклітинному рівнях пов’язана із різноплановим впливом:

1) на мембранні процеси

2) на мітохондрії (кількість мітохондрій зростає, транспорт АТФ у них пришвидшується, підвищується інтенсивність окислювального фосфорилювання);

3) на ядро (стимулює транскрипцію специфічних генів та індукцію синтезу певного набору білка);

4) на білковий обмін (підвищуються обмін білків, окислювальне дезамінування);

5) на процес обміну ліпідів (підвищується як ліпогенез, так і ліполіз, а це призводить до перевитрат АТФ, збільшення теплопродукції);

6) на нервову систему (підвищується активність симпатичної нервової системи; дисфункція автономної нервової системи супроводжується загальним збудженням, неспокоєм, тремором і м’язовою втомою, діареєю).

Тироїдні гормони (ТГ) мають винятково важливе значення для забезпечення нормального розвитку та функціонування мозку дитини. Ніякі інші гормони не мають такого впливу. Терміни диференціювання мозку жорстко обмежені за часом. Дефіцит ТГ на будь-якому з етапів формування мозку обертається серйозними наслідками: мозок зупиняється в розвитку. Його структури зазнають дегенеративних змін, що різко погіршує інтелектуальні та моторні функції дитини [32, с. 186].

Прищитоподібні залози У людини дві пари прищитовидних (паращитовидних) залоз, які розташовані на поверхні або всередині щитовидної залози. До складу залози входять так звані основні («темні» й «світлі») клітини, що мають ацидофільну протоплазму з оксифільними включеннями в протоплазмі (вони з’являються лише у віці після 20 років, розмножуючись з віком). Основну масу залози становлять «темні» клітини. У паренхімі залози є система канальців, яка містить колоїдну речовину. Залози добре оснащені кровоносними та лімфатичними судинами, одержують симпатичну (від шийних гангліїв) і парасимпатичну (блукаючий нерв) іннервацію [35, с. 427].

Гормони прищитовидних залоз. Прищитовидні залози виробляють паратгормон (паратирин), який поруч з кальцитоніном щитовидної залози регулює обмін кальцію в організмі і підтримує його вміст у крові на певному рівні. Це досягається за допомогою:

а) резорбції кальцію із кісток;

б) реабсорбції із дистальних канальців нефрона;

в) прискорення всмоктування із кишок під впливом метаболіту вітаміну Б, який утворюється в нирках. Паралельно паратгормон зумовлює вивільнення фосфату із мінеральної речовини, що утворює кістку (гідрооксиапатиту) і гальмує реабсорбцію фосфатів у нирках, таким чином знижуючи їх концентрацію в крові [67 с. 216].

1.3 Залози змішаної секреції

Підшлункова залоза Ендокринна частина підшлункової залози представлена групами «світлих» клітин", розташованих серед екзокринної тканини, які називаються острівцями підшлункової залози, або острівцями Лангерганса. Маса цієї тканини в підшлунковій залозі не перевищує 1? 2%. Найбільше містить її хвостовий відділ залози. Острівці, особливо їх центральна частина, добре оснащені капілярами. Іннервація підшлункової залози здійснюється гілками симпатичних, блукаючого і спінальних нервів. Безпосередньо в острівцях закінчуються постгангліонарні симпатичні і парасимпатичні волокна. У острівцях підшлункової залози виділяють три основних типи клітин (бета-, альфаі дельта-), які розрізняються за характером секреторних гранул і видом продукованих гормонів. Основну масу острівців Лангерганса становлять бета-клітини. Гормони острівців підшлункової залози. У бета-клітинах синтезується гормон інсулін (у формі проінсуліну), в альфа-клітинах? глюкагон, у дельта-клітинах? соматостатин. Крім того із екстрактів тканини підшлункової залози виділено горони ваготонін, цеятропнеїн, бомбезин і ліпокаїн [41, с. 74 ].

Інсулін? білковий гормон, до складу якого входить цинк. Він є першим гормоном і першим білком, синтезованим штучно. Інсулін бере участь у регуляції вуглеводного, білкового і ліпідного обміну. Під його дією зменшується концентрація цукру в крові? виникає гіпоглікемія. Це зв’язано з тим, що інсулін підвищує проникність клітинних мембран для глюкози, посилюючи надходження глюкози в середину клітини (за винятком клітин головного мозку), сприяє перетворенню глюкози на глікоген у печінці і м’язах, знижує глюконеогенез (утворення глюкози із амінокислот). Окрім впливу на вуглеводний обмін, інсулін стимулює синтез білка з амінокислот і їх активний транспорт у клітини. Він також бере участь у регуляції жирового обміну, сприяючи утворенню вищих жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну (ліпогенез), а також посилюючи здатність жирової тканини і клітин печінки до захоплення вільних жирних кислот і накопичення їх у формі тригліцеридів (ліпідогенез) [76, c. 449].

У механізмі дії інсуліну на вуглеводний обмін важливу роль відіграють специфічні рецептори, розташовані на плазматичній мембрані клітин-мішеней. Взаємодія інсуліну з рецепторами реалізується через пригнічення аденілатциклази і активації тирозинкінази, яка сприяє проникненню інсуліну в клітину і підвищенню активності гексокінази (перша стадія гліколізу). Крім цього, активізується пентозний шунт з наступним утворенням НАД (НАДФ)-нікотинамідних коферментів, котрі потрібні для здійснення ліпогенезу.

Глюкагон посилює глікогеноліз у печінці і підвищує рівень глюкози в крові за допомогою активації цАМФ. Щодо цього глюкагон є антагоністом інсуліну і синергістом адреналіну. Глюкагон сприяє глюконеогенезу, прискорює окислення жирних кислот у печінці [42, c. 195 ].

Ваготонін підвищує тонус блукаючих нервів, їх активність.

Центропнеїн збуджує дихальний центр, сприяє розслабленню гладких м’язів бронхів, унаслідок чого їх просвіт збільшується. Крім того, центропнеїн підвищує здатність гемоглобіну еритроцитів зв’язувати кисень і поліпшує його транспорт.

Ліпокаїн бере участь у мобілізації жиру із депо.

Бомбезин стимулює виділення пепсинів шлунком і відповідає за насичення організму.

Статеві залози Статеві залози (сім'яні залози у чоловіків і яєчники у жінок) належать до залоз, котрі мають змішану функцію. За рахунок зовнішньосекреторної функції цих залоз утворюються чоловічі й жіночі статеві клітини? сперматозоони і яйцеклітини. Інкреторна функція проявляється утворенням та виділенням чоловічих і жіночих статевих гормонів, які безпосередньо надходять у кров [55, с. 193].

Яєчники локалізуються в порожнині малого таза, не вкриті очеревиною і зовні оточені одним шаром клітин поверхневого (або зародкового) епітелію. Основною гормонопродукуючою частиною яєчників є кірковий шар. У ньому серед сполучнотканинної строми розташовані фолікули. Основна їх маса? примордіальні фолікули, що являють собою яйцеклітину. Протягом періоду постнатального життя велика кількість примордіальних фолікулів гине, і до періоду статевої зрілості число їх у кірковому шарі зменшується в 5? 10 раз. Поряд з примордіальними фолікулами в яєчниках містяться також фолікули, що перебувають на різних стадіях розвитку або атрезії, а також жовті й білі тіла. Центральну частину яєчника займає мозковий шар, в якому відсутні фолікули. В ньому серед сполучної тканини проходять основні кровоносні яєчникові судини і нерви. Репродуктивний період життя характеризується циклічними змінами в яєчниках, що зумовлюють дозрівання фолікулів, їх розривання з виходом дозрілої яйцеклітини (овуляція), утворення жовтого тіла з його наступною інволюцією на випадок відсутності настання вагітності [49, c. 552].

Сім'яні залози, або яєчка, зовні вкриті щільною сполучнотканинною оболонкою? білковою капсулою.

На задній поверхні вона потовщується і входить у середину сім'яної залози, утворюючи гайморове тіло. Від нього розходяться сполучнотканинні перетинки, які ділять залозу на часточки. В них розташовані сім'яні канальці, а також кровоносні судини та інтерстиціальна тканина. Звивисті сім'яні канальці є органом, де відбувається сперматогенез. їх формування завершується тільки, в період статевого дозрівання. З 10 років у сім'яних канальцях формуються епітеліальні клітини? підтримуючі клітини (клітини Сертолі). Цитоплазма цих клітин містить чисельні включення жирового, білкового і вуглеводного характеру, в них є також багато РНК і ферментів, що свідчить про їх високу синтетичну активність. Біля капілярів сім'яних залоз компактними групами розташовані інтерстиціальні клітини (клітини Лейдига), які мають добре розвинену капілярну мережу, а також чисельні мітохондрії. У цитоплазмі цих клітин багато включень? жирових, білкових, кристалоїдів, що свідчить про участь клітин у гормонотворенні (стероїдогенезі). Близьке розташування інтерстиціальних клітин до капілярів сприяє виділенню статевих (андрогенних) гормонів у кров’яне русло [51, c. 420].

Гормони статевих залоз.

Статеві гормони діляться на чоловічі й жіночі. До чоловічих гормонівналежать андрогени, основним представником яких є тестостерон, і незначна кількість естрогенів, які утворюються внаслідок метаболізму андрогенів. До жіночих гормонів належать естрогени, прогестини (естрадіол, естрон, прогестерон), а також андрогени в низькій концентрації. Тобто в організмі чоловіків і жінок виробляються одні й ті ж гормони, але в різних кількостях.

Естрогени та прогестини синтезуються в яєчниках клітинами теки та жовтого тіла і в плаценті, андрогени? у яєчку інтерстиціальними клітинами.

Розвиток статевих залоз і надходження в кров вироблених ними статевих гормонів визначає статевий розвиток і дозрівання. Статева зрілість у людини настає у віці 12?16 років. Вона характеризується повним розвитком первинних і появою вторинних статевих ознак. До первинних статевих ознак належать статеві залози (сім'яні залози, яєчники) і статеві органи (статевий член, передміхурова залоза, клітор, піхва, великі і малі статеві губи, матка, яйцеводи). Вони визначають можливість здійснення статевого акту та дітонародження [50, с. 135].

Вторинні статеві ознаки? це ті особливості статевозрілого організму, які відрізняють чоловіка від жінки. У чоловіків вторинними статевими ознаками є: поява волосся на обличчі, на тілі, зміна тембру голосу, форми тіла, а також психіки і поведінки. У жінок до вторинних статевих ознак належать: особливе розташування волосся на тілі, зміна форми тазу, розвиток молочних залоз Характер впливу статевих залоз та їх гормонів на різні функції організму найчіткіше проявляється при видаленні статевих залоз, або кастрації. Зміни, що виникають при цьому, залежать від того, коли проведена кастрація? до чи після настання статевої зрілості. Якщо кастрацію було проведено до статевого дозрівання, то розвиток статевих органів зупиняється і в подальшому статевий потяг (лібідо) не проявляється. Змінюється форма скелету за рахунок видовження кінцівок у зв’язку з тим, що запізнюється окостеніння хрящів. У кастрованих, як правило, буває високий зріст з непропорційним розвитком кінцівок (євнухоїдний тип, або гіпогонадний гігантизм). У жінок спостерігається нерозвинутий таз, який зберігає дитячу форму, недорозвинені молочні залози. У чоловіків не ростуть вуса, борода, волосся в пахвинній впадині, голос залишається дитячим. Якщо кастрація проведена в зрілому віці, то відбувається зворотний розвиток первинних статевих ознак, хоч статевий потяг до протилежної статі зберігається. У чоловіків після видалення сім'яних залоз припиняє рости волосся на обличчі, межа волосся на лобку стає горизонтальною, тембр голосу наближається до дитячого. Спостерігаються порушення обміну речовин, передусім жирового, у зв’язку з чим розвивається схильність до ожиріння [43, c. 225].

На ранніх етапах ембріогенезу (приблизно наприкінці 3-го місяця) чоловічі статеві залози стають гормонально активними, тобто синтезують андрогени (зокрема, тестостерон), під впливом яких статеві органи набувають будови, характерної для чоловічої статі. Утворення андрогенів припиняється після завершення ембріонального розвитку плода чоловічої статі. У період статевого дозрівання активність статевих залоз у хлопчиків відновлюється, а у дівчаток внутрішня їх секреція виникає вперше. Під впливом андрогенів у хлопчиків та естрогенів і гестагенів у дівчаток статеві органи ростуть і дозрівають [69, с. 412].

Андрогени потрібні також для нормального дозрівання сперматозоонів, збереження їх рухової активності, виявлення та здійснення статевих поведінкових реакцій. Вони значною мірою впливають на обмін речовин, мають анаболічну дію? посилюють синтез білка в різних тканинах, особливо у м’язах; зменшують вміст жиру в органах, підвищують основний обмін. Андрогени впливають на функціональний стан ЦНС, вищу нервову діяльність. Після кастрації відбуваються різні зміни в психічній та емоційній сферах.

Естрогени стимулюють ріст яйцеводів, матки, піхви, розростання внутрішнього шару матки? ендометрію, сприяють розвитку вторинних жіночих статевих ознак і прояву статевих рефлексів. Крім того, естрогени прискорюють і посилюють скорочення м’язів матки, підвищують чутливість матки до гормона нейрогіпофізу? окситоцину. Вони стимулюють розвиток і ріст грудних залоз [65, с. 215].

Фізіологічне значення прогестерону полягає в тому, що він забезпечує нормальний перебіг вагітності. Під його дією відбувається розростання слизової оболонки (ендометрію) матки, це сприяє імплантації заплідненої яйцеклітини в матці. Прогестерон створює сприятливі умови для розвитку навколо імплантованої яйцеклітини децидуальної тканини, підтримує нормальний перебіг вагітності за рахунок гальмування скорочень м’язів вагітної матки і зменшує чутливість матки до окситоцину. Крім того, прогестерон гальмує дозрівання і овуляцію фолікулів внаслідок пригнічення творення гормона лютропіну аденогіпофізом.

До екстрагенітальних ефектів статевих гормонів належить, наприклад, анаболічна дія андрогенів, тобто посилення синтезу білка, катаболічна дія прогестерону, вплив андрогенів і гестагенів на ріст кісток, підвищення базарної температури тіла тощо.

Клітини жовтого тіла яєчників, окрім продукції стероїдних гормонів, синтезують білковий гормон релаксин. Посилена секреція релаксину розпочинається на пізних стадіях вагітності. Значення цього пептидного гормона полягає в послабленні (релаксації) зв’язку лобкового симфізу з іншими тазовими кістками, механізм якого пов’язаний із збільшенням рівня цАМФ у хондроцитах. Це призводить до розпаду молекулярних компонентів їх зв’язок. Крім того, під впливом релаксину знижуються тонус матки і її скоротливість, особливо шийки. Таким чином, цей гормон готує материнський організм до майбутніх пологів [67, с. 224].

Регуляція утворення статевих гормонів.

Регуляція секреції жіночих статевих гормонів (прогестерону і естрадіолу) досягається за допомогою двох гонадотропних гормонів? фолікулінстимулюючого (ФСГ) і лютеїнізуючого (ЛГ). Під впливом ФСГ розвиваються фолікули яєчників і збільшується концентрація естрадіолу, а при перетворенні розірваного фолікула (під дією ПГ) у жовте тіло? прогестерону. Накопичені в крові статеві гормони діють на гіпоталамус або безпосередньо на гіпофіз за принципом позитивного чи негативного зворотного зв’язку. Збільшена концентрації естрадіолу призводить до підвищення рівня ЛГ (позитивний зворотний зв’язок), а прогестерон у великій кількості гальмує виділення ФСГ і ЛГ (негативний зворотний зв’язок, який запобігає дозріванню наступного фолікула)[66, с. 321].