Розділ 2. Захворювання органів черевної порожнини які лікуються оперативно та потребують застосування методів фізичної реабілітації

Гострий аппендицит

Діагностика гострого апендициту може бути дуже простою при типовому розташуванні червоподібного відростка в черевній порожнині і виражених місцевих і загальних проявах захворювання і дуже складної при атипічному розташуванні червоподібного відростка, недостатньо вираженої місцевої і загальної реакції організму.

Клініка гострого апендициту залежить від розташування червоподібного відростка в черевній порожнині, реактивності організму, стадії захворювання і наявності ускладнень.

Типова картина гострого апендициту характеризується приступом болю в правої підвздошній області з вираженою місцевою і загальною реакцією організму.

Як правило, біль при гострому апендициті виникає раптово. У 10−20% хворих на початку захворювання біль відзначається в надчревній області чи по всьому животі, після чого локалізується в правої підвздошній області. Частіше біль носить постійний характер, рідше — корчеподібний. Хворі не сплять через біль, однак не кидаються в ліжку, як при нирковій кольці, і звичайно приймають змушене положення на правому боці. У 10−20% хворих у першу годину захворювання спостерігаються нудота й одноразова блювота.

Загальна реакція, організму при гострому апендициті виявляється нездужанням, підвищенням температури тіла, тахікардією і лейкоцитозом.

Температурна реакція звичайно буває помірної (до 38−38,5 0С), нерідко субфебрільною, особливо в людей літнього віку, гіпертермія (39,00 С и вище) спостерігається рідше, переважно в дітей.

Тахікардія не відповідає температурі тіла при важких формах деструктивного апендициту, розвитку перитоніту. При простому і флегмонозному апендициті пульс звичайно відповідає температурі тіла, прискорюється до 80−90 у 1 хв.

Лейкоцитоз у початковій стадії захворювання при простому апендициті також буває помірним з незначним зрушенням лейкоцитарної формули вліво. При зниженні реактивності організму в людей літнього й особливо похилого віку захворювання може протікати без лейкоцитозу.

Гіперлейкоцитоз відзначається частіше при важкому перебігу апендициту, а також у дітей. Варто підкреслити важливе діагностичне значення зрушення вліво лейкоцитарної формули, особливо при невеликих змінах числа лейкоцитів.

Лейкоцитарний індекс відбиває динаміку плину гострого апендициту, будучи показником не тільки ступеня інтоксикації, але і реактивності організму. У хворих із простим апендицитом лейкоцитарний індекс у середньому дорівнював 2,57, із флегмонозним — 6,9, з гангренозним — 9,25, із флегмонозним перфоративним — 9,34, з гангренозним перфоративним апендицитом — 9,68. Отже, лейкоцитарний індекс підвищується паралельно наростанню морфологічних змін у червоподібному відростку і навколишніх тканинах.

При обстеженні черевної порожнини визначається ряд місцевих симптомів. При огляді відзначається відставання при подиху нижніх відділів черевної стінки; у випадку розвитку перитоніту живіт не бере участь в акті подиху. Глибокі форсовані дихальні рухи і кашель викликають посилення болю в правої підвздошній області. На цьому заснований так називаний кашльовий симптом.

У правій підвздошній області при пальпації відзначаються напруга м’язів, хворобливість і позитивний симптом Щеткіна-Блюмберга. Характерне посилення хворобливості в правій підвздошній області при положенні хворого лежачи на лівому боці (симптом Ситковського) і при пальпації в лівій підвздошній області з переміщенням газів по товстій кишці (симптом Ровзинга). Ці симптоми є основними, що мають важливе практичне значення для діагностики гострого апендициту.

Класифікація гострого апендициту: 1. Гостра апендикулярна колька. 2. Гострий простий апендицит. 3. Гострий деструктивний апендицит (флегмонозний, гангренозний) без перфорації. 4. Гострий перфоративний апендицит. 5. Ускладнений гострий апендицит (перитоніт, осумковані абсцеси, апендикулярний інфільтрат, абсцеси печінки, пілефлєбіт і ін.),.

Суть хірургічного втручання.

Апендектомія показана усім хворим гострим апендицитом незалежно від тривалості захворювання, при відсутності апендикулярного інфільтрату.

Операція повинна проводиться протягом перших 1−2 годин після надходження хворих у хірургічне відділення. Зазначений, а іноді і більш тривалий час необхідно для ретельного обстеження хворого.

При наявності пальпуємого апендикулярного інфільтрату оперативне лікування показане лише при абсцедуванні інфільтрату чи розвитку перитонеальних явищ. Якщо під час операції виявлений апендикулярний інфільтрат який не вдалося діагностувати до операції, то при відсутності абсцедуванні і гнійного ексудату необхідно обмежитися введення в черевну порожнину антибіотиків і зашити її наглухо.

У тих випадках, коли відросток частково «замурований» інфільтратом, показана апендектомія. Остання виробляється обережно, з ретельним гемостазом і наступним дренуванням черевної порожнини.

В окремих випадках при рухливих обмежених інфільтратах, утворених сальником, виконується апендектомія з резекцією сальника.

При наявності абсцедування інфільтрату, необхідно ретельно обмежити область інфільтрату від вільної черевної порожнини тампонами, після чого обережно розкрити гнійник, аспирувати гній, ввести антибіотики і дренувати порожнину гнійника [16; 26; 30; 31].