Аналіз впливу агротехнічних заходів на урожайність зернових

Курсова робота

із дисципліни «Аналіз господарської та комерційної діяльності підприємства»

на тему: «Аналіз впливу агротехнічних міроприємств на урожайність зернових»

Зміст

Вступ

1.Теоретичні основи дослідження майна підприємства

1.1 Класифікація майна підприємства по різних ознаках

1.2 Показники наявності та використання майна підприємства

1.3 Значення і методи аналізу майна підприємства

2. Економіко-статистичний аналіз майна підприємства

2.1 Коротка фінансово-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз змін у складі та структурі майна підприємства

2.3 Факторний аналіз ефективності використання майна підприємств

3. Шляхи покращення використання майна підприємства Висновок Список використаної літератури

Вступ

Статистичне дослідження базується на масових первинних даних, одержаних шляхом обліку окремих фактів про явища і процеси, що вивчаються.

Мета спостереження — це основний очікуваний результат статистичного дослідження. Її чітке формулювання дозволяє уникнути збирання неповних або зайвих даних. Мета дослідження в загальному вигляді ставиться у документі, на основі якого організовується спостереження.

Відповідно до поставленої мети визначається об'єкт статистичного спостереження. Об'єктом статистичного спостереження називається сукупність одиниць досліджуваного явища, про яке повинні бути зібрані статистичні дані. Наприклад, при здійсненні перепису промислового устаткування об'єктом спостереження буде сукупність верстатів, машин, механізмів і інших одиниць устаткування, що знаходяться на промислових підприємствах. Успіх всієї роботи в значній мірі залежить від точності визначення об'єкта дослідження, встановлення меж досліджуваної сукупності. Якщо об'єкт визначено невірно, то, можливо, якась його частина не буде досліджена.

Таким чином, завданням статистичного спостереження є одержання достовірної вихідної інформації, яка об'єктивно висвітлює фактичний стан речей. Якщо ж внаслідок неякісного проведеного спостереження буде одержаний дефектний матеріал, то і все дослідження в цьому випадку втрачає сенс.

1. Теоретичні основи дослідження майна підприємства

1.1 Класифікація майна підприємства по різних ознаках Серед основних фондів особливе місце займає їх найактивніша частина, до якої належать енергетичне і виробниче устаткування.

Виробниче устаткування — це найактивніша частина промислово-виробничих основних фондів, за допомогою яких людина безпосередньо видобуває природні блага або перетворює їх у необхідні для суспільства продукти. На відміну від інших елементів основних фондів виробниче устаткування найбільш часто піддається конструктивним змінам, технічному удосконаленню. Це дозволяє полегшувати фізичну працю людини, скорочувати робочий час, підвищувати тим самим продуктивність праці і, отже, сприяти збільшенню виробництва продукції.

Об'єктами статистичного вивчення виробничого устаткування є:

1) робочі машини як виконавчі механізми, що впливають на предмети праці для зміни фізичних і хімічних властивостей;

2) транспортно-підйомні машини і апарати;

3) передавальні пристрої;

4) транспортні засоби;

5) контрольно-вимірювальні прилади;

6) інструменти, пристрої та інші види устаткування.

Основними завданнями статистики виробничого устаткування є:

— облік кількості й складу устаткування;

— характеристика його технічного стану і оновлення;

— вивчення фондів часу виробничого устаткування;

— вивчення потужності устаткування;

— характеристика ефективності використання устаткування за часом роботи, за потужністю і за обсягом виконаної роботи;

— виявлення резервів підвищення ефективності використання виробничого устаткування. Дані про наявність, склад, стан, вік і використання устаткування містяться у формах річної звітності «Звіт промислового підприємства про наявність, рух і зміну устаткування», а також у формах спеціалізованої звітності і матеріалах одноразових статистичних обстежень. 1]

Одним з найважливіших питань при статистичному вивченні виробничого устаткування є побудова його науково-обґрунтованої класифікації. Враховуючи різноманітність виробничого устаткування, його класифікація повинна носити багатоаспектний характер, щоб при групуванні враховувались всі його необхідні ознаки. Однак, як слушно зауважив А. Н. Устинов, побудова єдиної галузевої класифікації виробничого устаткування при розв’язанні різних економічних питань — завдання не з легких. Утворені в багатьох випадках групи не створюють обґрунтованої і логічної закінченої класифікації, яка б базувалася на системі у послідовному розвитку ознак.

Для того, щоб не будувати надмірно громіздкої багатоцільової єдиної класифікації виробничого устаткування, доцільно мати кілька більш простих класифікацій, які б відповідали основним завданням статистики устаткування. В основу таких класифікацій можу бути покладені такі ознаки: конструктивні і технологічні особливості устаткування, його технічна досконалість, рівень спеціалізації, ступінь автоматизації.

Основною ознакою класифікації устаткування є його виробниче призначення. За способом впливу на предмет праці виробниче устаткування поділяється на три групи: механічне, термічне, хімічне.

До механічного належить устаткування, яке впливає на предмет праці шляхом різних механічних операцій. Сюди відносять металорізальні верстати, друкарські машини, свердлові установки, ткацькі верстати та інше механічне устаткування.

До термічного відноситься устаткування, яке впливає на предмет праці шляхом створення певних температурних режимів. До цієї групи устаткування входять домни, мартени, вагранки, сушильні і нагрівальні печі тощо. 7]

До хімічних належить устаткування, яке впливає на предмет праці за допомогою хімічних реакцій, а саме: автоклави, електролітичні ванни, реактори, розчинники, інша хімічна апаратура.

За характером застосування виділяють устаткування загальновиробничого призначення і спеціалізоване технологічне устаткування, яке застосовується у конкретних виробництвах.

Устаткування загальновиробничого призначення за характером виконуваних операцій, в свою чергу, поділяється на ряд груп: устаткування металорізальне, ковальсько-пресове, ливарне, деревообробне, підйомно-транспортне, будівельне, дорожнє, дробильно-розмольне, насосно-компресорне, а в цих групах виділяються окремі його види.

Спеціалізоване технологічне устаткування поділяється на окремі групи за галузями промисловості.

За спеціалізацією устаткування поділяються на універсальне і спеціалізоване.

За принципом дії виділяють:

— устаткування первинної дії;

— устаткування безперервної дії.

За ступенем автоматизації утворюються групи:

1) машини без примусового зв’язку робочого органу з предметом праці;

2) машини з примусовим зв’язком робочого органу з предметом праці;

3) машини з автоматизованою подачею матеріалу і автоматизованим виводом продукту — автомати;

4) автоматичні системи машин;

5) устаткування з програмним управлінням.

Залежно від виду матеріалу, який обробляється, виробниче устаткування поділяють на деревообробне, металообробне.

За рівнем технічної досконалості виділяють:

— технічно досконале устаткування — те, що відповідає сучасним вимогам за конструкцією, продуктивністю і вартістю;

— технічно недостатньо досконале устаткування — те, яке можна і економічно доцільно модернізувати;

— технічно застаріле устаткування — те, що не відповідає вимогам сучасного виробництва, а його модернізація економічно неефективна.

За технічним станом виробниче устаткування можна поділити на: технічно справне — те, що потребує ремонту; що потребує капітального ремонту; непридатне устаткування, яке підлягає списанню, бо капітальний ремонт його недоцільний.

За походженням виділяють устаткування: а) вітчизняне; б) імпортне.

За місцем розміщення виробниче устаткування утворює дві групи:

1) устаткування в основному виробництві;

2) устаткування в допоміжному виробництві.

Для характеристики вікової структури виробниче устаткування поділяють на групи: до 5, від 5−10, 10−15, 15−20, більше 20 років.

За допомогою розглянутих класифікацій склад виробничого устаткування характеризують за різними ознаками. У практиці статистичної роботи вибір ознак і їх кількості в кожному разі визначається конкретними завданнями статистичної роботи.

Класифікація виробничого устаткування за сукупністю тих чи інших ознак є важливою передумовою для організації статистичного вивчення на такому рівні, який би відповідав вимогам повноти і достовірності.

Вивченню роботи виробничого устаткування найповніше сприяє його класифікація за такими чотирма ознаками: розміщення устаткування на підприємстві, його роль у технологічному процесі, галузева належність і вид. Її застосування сприяє виявленню загальнопромислових, галузевих, внутрішньовиробничих умов і особливостей використання устаткування, дозволяє побудувати систему статистичних показників, які комплексно характеризують його використання.

Чисельність виробничого устаткування може характеризуватися моментними показниками. За одиницю обліку виробничого устаткування береться кожний інвентарний об'єкт, тобто конкретний верстат, автоматична лінія, апарат, мартен тощо, які здані в експлуатацію і прийняті на баланс за основною діяльністю підприємства. Наявність устаткування характеризується кількістю фізичних одиниць, а у ряді випадків і його потужністю. Чисельність устаткування визначають даними бухгалтерського обліку на певну дату, як правило, на кінець звітного періоду. В тих галузях, де чисельність устаткування піддається значним коливанням, визначають середньо спискову чисельність за період за видами і марками устаткування за формулою:

Кількість календарних верстато-днів за рік / Кількість календарних днів у році.

Крім того, інколи шляхом ділення відпрацьованих верстато-днів на кількість днів роботи підприємства за даний період визначають середню чисельність працюючого устаткування.

При вивченні складу виробничого устаткування його поділяють на категорії чисельності, які є загальними для всіх галузей промисловості.

Наявним називають устаткування, яке рахується на балансі основної діяльності підприємства і внесене в його інвентарні книги незалежно від стану і місця знаходження.

До наявного належить устаткування, що знаходиться в цехах чи зберігається на складах, незалежно в розібраному чи зібраному вигляді.

Встановленим вважають устаткування, що закріплене на фундаменті чи іншому визначеному для нього робочому місці і перебуває в експлуатації або готове до запуску. До встановленого устаткування відносять також:

1) устаткування, що закріплене на робочому місці, але на момент обліку не діяло через несправність, перебування в резерві чи консервації;

2) устаткування тимчасово зняте з робочого місця для ремонту чи модернізації;

3) нестаціонарне устаткування, якщо воно експлуатується чи готове для експлуатації незалежно від того, знаходиться воно на робочому місці чи на складі.

Енергетичним устаткуванням називають сукупність машин і устаткування, за допомогою яких здійснюється виробництво, передача на відстань, розподіл, перетворення і споживання різних видів енергії.

Для того, щоб виробляти енергію, передавати на відстань і використовувати її у виробництві, застосовують силові машини і устаткування. Від їх кількості, складу і ефективності використання значною мірою залежать результати виробничої діяльності промислового підприємства.

Серед галузей народного господарства промисловість є основним виробником і споживачем енергії. Найпоширенішим видом енергії, яка споживається підприємствами, є електрична.

У цьому зв’язку статистичне вивчення енергетичного устаткування та питань, пов’язаних з удосконаленням структури енергетичного балансу, економією палива та енергії, з подальшим розвитком електроенергетики і теплопостачання, набуває нині важливого народногосподарського значення.

Основними завданнями статистики енергетичного устаткування є облік кількості й складу устаткування, вивчення його стану і потужності, облік часу роботи енергетичного устаткування і кількості виробленої енергії, аналіз використання устаткування за кількістю одиниць, часом роботи, виявлення резервів подальшого поліпшення використання енергетичного устаткування.

Енергетичне господарство за своїм складом надзвичайно різноманітне. Воно складається з енергетичних установок — парових котлів, парових машин, турбін, газогенераторів, атомних реакторів, електрогенераторів, електродвигунів, електронагрівальних апаратів і електроосвітлювальних приладів, засобів передачі енергії на відстань, куди входять електричні і теплові мережі, трубопроводи для передачі стисненого повітря, гарячої води і пари; електроперетворювачів — силових трансформаторів.

Основним призначенням енергетичного устаткування є перетворення потенційної енергії природних ресурсів в енергію, потрібну для виробничого процесу, і в першу чергу в механічну енергію, яка використовується для приведення в дію виробничого устаткування. Енергетичне устаткування може мати різні характеристики щодо використання джерел і видів виробленої енергії, його ролі у виробничому процесі, тому його вивчення слід проводити за допомогою класифікацій.

Розрізняють такі групи енергетичного устаткування: енергогенеруючі установки, перетворювачі енергії, устаткування для передачі енергії, споживачі енергії.

Електрогенеруючі — це пристрої, що перетворюють потенційну енергію сил природи і палива в теплову, механічну чи електричну енергію або один вид енергії - в інший. До них належать котли, атомні реактори, газогенератори, електрогенератори та механічні двигуни.

Перетворювачі енергії - це пристрої для зміни параметрів енергії одного й того ж виду. Сюди належать трансформатори, випрямлювачі.

Пристрої для передавання енергії - за їх допомогою здійснюється транспортуванням енергії - лінії електропередач, електричні, теплові та інші мережі.

Споживачі енергії — це установки, що призначені для одержання такого виду енергії, який безпосередньо використовується у виробничому процесі. До цієї групи енергетичного устаткування відносять електромотори, електропечі, електрозварювальні апарати, електроосвітлювальні прилади. 2,6]

1.2 Показники наявності та використання майна підприємства Процес господарської діяльності завжди є результатом взаємодії відповідних ресурсів, а його ефективність забезпечується оптимальним їх поєднанням і використанням. Ресурсна будова суб'єкта господарювання показує наявність майна на підприємстві, їх якість та потребу, виражає взаємозв'язок та ефективність використання в процесі підприємницької діяльності. Для оцінки наявності та ефективності використання майна підприємства можна використати наступні показники:

1. Загальна характеристика господарської діяльності.

а) Виробнича потужність — це максимальний обсяг продукції (робіт, послуг), який має можливість виготовити суб'єкт господарювання, як правило, за календарний рік, при оптимальному використанні наявних ресурсів. На величину виробничої потужності впливають кількість обладнання, його потужність (продуктивність), режим роботи підприємства, кваліфікаційний рівень працівників. Використання виробничої потужності характеризується коефіцієнтом, який визначається відношенням фактичних обсягів господарської діяльності до нормативного її рівня.

а) Валова продукція — це фактичні обсяги господарської діяльності в грошовому (натуральному) виразі суб'єкта господарювання за календарний період: де ВП — валова продукція (фактичні обсяги господарської діяльності); ВГП — вартість виготовленої продукції; ВР — вартість виконаних робіт; ВПП — вартість наданих послуг; ВКГ — вартість капітальних вкладень (будівництво, виготовлення основних фондів), виконаних господарським способом; ВВЗ — вартість виготовлених виробничих запасів, устаткування, інструменту для власної господарської діяльності; НВК — вартість незавершеного виробництва на кінець календарного періоду; НВП — вартість незавершеного виробництва на початок календарного періоду; Кі - випуск і-го виду продукції (робіт, послуг) в натуральних одиницях; Ці - порівняльна ціна (ціна реалізації) одиниці виробу (роботи, послуги) і-го виду; n — кількість видів продукції (робіт, послуг), що виготовляються на підприємстві.

б) Окупність витрат обчислюють як частку від ділення виручки від реалізації на її повну собівартість.

Собівартість — витрати суб'єкта господарювання на калькуляційну одиницю об'єкта господарської діяльності.

Спеціалізація суб'єкта господарювання визначається за найбільшою питомою вагою у валовій продукції (виручці) підприємства певного виду продукції (товару, роботи, послуги).

Товарна продукція — це обсяг валової продукції, визначений підприємством для продажу. де ТП — обсяг товарної продукції; КТі - кількість і-го виду продукції (робіт, послуг), визначеного для продажу в натуральних одиницях; Ці - ціна за якою передбачається продати одиницю продукції (роботи, послуги) і-го виду; n — кількість видів продукції (робіт, послуг), що визначені підприємством для продажу.

Реалізована продукція (роботи, послуги) — це вартість (виручка) продукції, яка відвантажена покупцям за цінами, визначеними продавцем і покупцями, з оформленням відповідних документів як підстави для розрахунків, незалежно від здійснення оплати, за виключенням випадків, де оплата обов’язкова: де РП — виручка за реалізовану продукцію (роботи, послуги); Крі - кількість і-го виду продукції (робіт, послуг), реалізованого покупцям в натуральних одиницях; Ці - ціна продажу одиниці продукції (роботи, послуги) і-го виду; n — кількість видів продукції (робіт, послуг), проданих підприємством.

Додана вартість (чиста продукція) підприємства обчислюється як різниця між виручкою та сумою матеріальних витрат (робіт, послуг), використаних для господарської діяльності та амортизаційних відрахувань. Цей показник може бути також обчислений як сума оплати праці, прибутку та нарахованих витрат на соціальні заходи. Умовно-чиста продукція обчислюється як сума чистої продукції та амортизаційних відрахувань.

Реальні інвестиції в господарську діяльність — це вартість ресурсів, що направляються на оновлення та збільшення майна підприємства або змінюють об'єкт вкладення.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання — це відношення фактичного часу використання обладнання до нормативного (можливого) часу його використання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання — це відношення фактичного обсягу виготовленої продукції (у вартісному або натуральному виразі) за одиницю часу до нормативного (можливого) обсягу її виготовлення. Інтегральний коефіцієнт використання обладнання дорівнює добутку коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання обладнання.

Робочий капітал — це власні оборотні активи підприємства, які визначаються як різниця між оборотними активами (виробничі запаси, готова продукція, товари, кошти в розрахунках і грошові кошти) та його поточними (короткостроковими) зобов’язаннями.

Коефіцієнт використання матеріалів — це відношення чистої маси випущених виробів до маси використаних матеріалів.

Коефіцієнт використання споживчих властивостей ресурсів визначається шляхом ділення фактично одержаних корисних властивостей з одиниці ресурсів на нормативні (можливі) обсяги цих властивостей в одиниці ресурсів. Цей коефіцієнт має певну межу — вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучаються.

В залежності від виду господарської діяльності для прийняття управлінських рішень можуть використовуватись й інші показники оцінки наявності та ефективності використання ресурсів.

Слід підкреслити, що всі показники наявності та використання ресурсів підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний стан та ефективність використання ресурсів підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників. 3,10]

1.3 Значення й методи аналізу майна підприємства

Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, примітки до фінансової звітності, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос). При аналізі діяльності підприємства можна використовувати також Звіт про фінансово-майновий стан. При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій.

Аналіз майна підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки оборотних активів.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування. Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Аналіз динаміки валюти балансу та його структури

Аналіз проводиться шляхом порівняння даних загальної вартості майна підприємства (валюти балансу) на початок і кінець звітного періоду. При цьому зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що призводить до його неплатоспроможності. При аналізі балансу виявляють такі його статті, які свідчать про недоліки та незадовільну роботу підприємства і його фінансовий стан.

Аналіз структури активів підприємства

Активи підприємства та їх структура вивчаються як з точки зору їх участі в виробництві, так і з точки зору оцінки їх ліквідності. Безпосередньо з’ясовується участь у виробничому циклі основних фондів, нематеріальних активів, запасів і затрат, грошових коштів. При цьому уточнюються найбільш ліквідні активи підприємства: грошові кошти на рахунках, а також короткострокові цінні папери та найменш ліквідні активи — основні фонди, що знаходяться на балансі підприємства та інші поза оборотні активи.

Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують майновий стан підприємства Для аналізу майна підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти:

— коефіцієнт зносу основних засобів;

— коефіцієнт відновлення основних засобів;

— коефіцієнт вибуття основних засобів;

— активна частина основних засобів.

Активна частина основних засобів визначає частку виробничих основних засобів основного виду діяльності в основних засобах.

Для характеристики майна підприємства можуть використовуватися інші коефіцієнти. Зокрема, для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзк). Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших поза оборотних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів.

В окремих випадках для характеристики використання майна підприємства використовуються коефіцієнти рентабельності. 4,8]

2. Економіко-статистичний аналіз майна підприємства

2.1 Коротка фінансово-економічна характеристика підприємства Таблиця 1. Механічне вирівнювання первісної вартості основних засобів виробництва на початку року

Як бачимо вирівнювання даним методом вказує на чітку тенденцію зростання первісної вартості основних засобів виробництва на початку року, так якщо за період з 2002 по 2004р первісна вартість основних засобів виробництва була 16 992,7, то за період з 2005 по 2007 — 31 563,7.

Таблиця 2 Допоміжні розрахунки до аналітичного вирівнювання первісної вартості продукції за рівнянням прямої.

Провівши аналітичне вирівнювання можемо стверджувати, що на підприємстві за період 2002;2007р. незважаючи на коливання обсягів продукції спостерігається загальна тенденція до зростання даного явища їз щорічними приростами в розмірі 3602,2 млн. грн.

2.2 Аналіз змін у складі та структурі майна підприємства Таблиця 3 Аналіз розрахункових показників динамічного ряду — обсяг первісної вартості об'єктів виробництва.

Таким чином аналіз розрахунків показників динамічного ряду дозволяє зробити висновок про те, незважаючи на коливання рівня обсягу первісної вартості об'єктів виробництва по роках як в абсолютному так і в відносному виразі в цілому за період з 2002;2007р намітилась тенденція його зростання.

2.3 Факторний аналіз ефективності використання майна підприємства Таблиця 4 Допоміжні розрахунки до аналітичного вирівнювання первісної вартості продукції за рівнянням прямої.

А1 — дозволяє зазначити, що при збільшенні первічної вартості на 1 тис. грн, валовий прибуток збільшиться на 0,109.

Тепер визначимо наскільки щільний зв’язок між первісною вартістю та валовим прибутком, для цього розрахуємо коефіцієнт парної кореляції.

r = xy — x*y / Gx*Gy

Gx = x² — x² = - 52 434 366

Gy = y² — y² = - 76 681 718

майно валовий прибуток процентний

r = 2 083 772 — 24 278,2 * 9243,4 / - 76 681 718 * (-52 434 366) = -0,5

Отже, коефіцієнт парної кореляції вказує на помірний обернений зв’язок між корелюючими ознаками, первісною вартістю та валовим прибутком, оскільки значення коефіцієнта перебуває в межах — 0,4 <= r <= - 0,6

Для розрахунку процентного зв’язку між первісною вартістю та валовим прибутком розрахуємо лінійний коефіцієнт детермінації.

D = r² * 100%

D = (- 0,5)^2 * 100% = 25%

Валовий прибуток залежить від первісної вартості на 25%, а вплив інших факторів становить 75%.

Для перевірки вірогідності зв’язку розрахуємо формулу t-критерія Ст’юдента.

Tp = r² / 1-r² * (n-2)

Tp = 1,333

Провівши відповідні розрахунки за критерієм Ст’юдента, можна сказати, що 1,333 менше від табличного (2,447), а це вказує на те, що зв’язок між обраними корелюючими ознаками не випадковий, не є закономірним.

3. Шляхи покращення використання майна підприємства

Зростання ефективності використання майна підприємства дозволяє скоротити потребу в ньому, так як між цими показниками існує зворотній взаємозв'язок. З об'єктивних та суб'єктивних причин якість виготовлення сільгосптехніки не відповідає вимогам нормативної документації замовників. До того ж її погіршує недосконалість операцій під час постачання і обслуговування. Це зумовлює необхідність доведення якості безпосередньо на підприємствах сервісного обслуговування або у споживача у процесі експлуатації. Дослідження структури формування дифектів сільськогосподарської техніки переконують, що ефективність її виробництва визначеними споживчими властивостями виявляється не тільки при виготовленні, але й під час продажу. Це стосується і послуг підприємства матеріально-технічного забезпечення.

Це підтверджується також всесвітньо визнаною моделлю управління якістю під назвою «Спіраль якості», яка описана у стандарті ІСО 9004−87. Модель зумовлює виконання у комплексі згідно існуючих вимог таких послідовних операцій: маркетинг, проектування, виробництво, реалізація продукції, технічне обслуговування.

Зміст моделі «Спіраль якості» об'єктивно зумовлює поєднання зусиль виконавців вищеназваних операцій у тому сенсі виробників, споживачів сільськогосподарської техніки і підприємства її сервісного обслуговування. Загальні зрушення заводів-виготовлювачів і підприємств сервісного обслуговування при постачанні сільгосптехніки можуть значною мірою забезпечити підвищення якості і її збереження при постачанні. Одним з таких напрямів є якісне виготовлення техніки, сервісне обслуговування і оперативність поставки. Дослідження свідчать, що при постачанні, виходячи з існуючого регламенту послуг, використовується 10 варіантів технологічних процесів. Складовими елементами цих варіантів є такі технологічні операції і види робіт по переробці вантажу: транспортування постачальником, розвантаження, вхідний контроль, ізоляція баку, зберігання, перевезення вантажів на майданчиках і в середині складських приміщень підприємства МТЗ, склад машин, перепродажне обслуговування, приймальний контроль реалізації, транспортування техніки споживачам.

Найшвидша доставка вантажів здійснюється за 1-ми варіантами з такими операціями: транспортування постачальником, розвантаження, вхідний контроль реалізації і транспортування техніки споживачам. Але для його ефективної реалізації необхідне наступне: постачання техніки гарантованої якості, найменша відстань від виготовлювача до споживача або підприємства сервісного обслуговування до споживача.

Отже, основним напрямом удосконалення сервісного обслуговування споживача є постачання техніки повної готовності до експлуатації з мінімумом втрат на транспортування і переліком послуг при переробці вантажів іншим напрямом є зменшення відстані підприємств сервісного обслуговування до споживачів. Для цього пропонується сумісне використання заводами-виготовлювачами існуючої мережі підприємств МТЗ і ремонтно-обслуговуючих виробництв МІНАПК.

Таким чином, по забезпеченню підвищення ефективності використання майна можна розглядати як заходи по скороченню потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Формування оптимальної структури джерел фінансування майна підприємства полягає в тому, що основним джерелом фінансування повинен бути лише власний капітал і в деякій мірі довгостроковий позиковий капітал. Не є оптимальним фінансування майна (необоротних активів) за рахунок короткострокового позикового капіталу[5,9,7]

Висновок

Наукове дослідження об'єкта статистичного дослідження передбачає глибоке знання суті досліджуваної сукупності явищ ї здійснюється на основі таких критеріїв: точного визначення явищ, що підлягають спостереженню; встановлення територіальних меж і часу спостереження.

Інколи для забезпечення однорідності об'єкта спостереження вдаються до цензу, під яким розуміють обмежуючу ознаку, яку повинні задовольнити всі одиниці сукупності, що досліджуються. Поряд з визначенням об'єкта статистичного спостереження необхідно визначити і одиницю цієї сукупності, а також встановити одиницю спостереження. Одиниця сукупності - це первинний елемент об'єкта статистичного спостереження, який є носієм ознак, що підлягають спостереженню. Від одиниці статистичної сукупності слід відрізняти одиницю спостереження.

Таким чином, використовуючи механічне, аналітичне вирівнювання, розрахунки динамічного ряду та кореляційну залежність можна зробити висновок про те, що незважаючи на коливання рівня обсягу об'єктів виробництва первісної вартості по роках як в абсолютному так і в відносному виразі в цілому за період з 2002 по 2007р. намітилась на чітку тенденцію до зростання первісної вартості об'єктів виробництва.

Список використаної літератури

1. Бурковський І.Д.Розвиток технічної бази сільськогосподарського виробництва//Економіка АПК — 2001;№ 1

2. Вергун М. Г. Транспортне забезпечення агропромислового виробництва//Економіка АПК — 2001;№ 1

3. Гречкосій В.Д.Техніка для ґрунтозахисного землеробства та ефективність її використання.//Економіка АПК: Міжнародний науково-виробничий журнал — 2008 -№ 6.

4. Гречкосій В. Проблеми забезпечення АПК сільськогосподарською технікою//Техніка АПК — 1999;№ 1

5. Гуржій А. Перспективи розвитку системи технологічних парків в Україні.

//Гуржій, Гусєв, Гончаренко, Вісник, НДАУ 2003;№ 4.

6. Зарецька Ж. Автомобільний транспорт у сільському господарстві: визначення економічної ефективності використання.//Справочник економіста: Искуство управления финансами — 2005;№ 1

7. Олійник О.В.Технічне забезпечення сільськогосподарського виробництва і тенденції його відтворення.//Економіка АПК -2003;№ 5.

8. Савчук Ю.С.Функціонування ринку імпортної техніки в сучасних умовах.//Вісник аграрної науки — 1999 — № 2

9. Усенко А. В. Економіко-енергетичні резерви використання машино-тракторного парку.//Таврійський науковий вісник. Вип. 30 — Херсон, 2004.

10. Шкир В. Б. Становлення і розвиток ринку матеріально-технічних засобів в аграрному виробництві.//Економіка АПК — 2003 -№ 5.