Феномен революційних пісень

Реферат з музики Феномен революційних пісень Всякий раз, коли говоримо про пісню, на думку приходять знамениті слова Т. Г. Шев­ченка:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'єтъся — ожива, Як їх почує!

Слова і голос, поезія і музика — велика мобілізуюча сила, яка найкраще виявляється в боях за людський прогрес. «Кожного разу, — пише композитор Шостакович, — коли людство рухається вперед, у перших лавах, поруч пра­пороносців, крокують музиканти. Вони додають сил мужнім і дужим борцям, вони кличуть впе­ред слабких і хитких». І чим запекліші ста­ють бої, тим мужніше звучить слово револю­ційної пісні. «Там, де бурхливо розгоряються по­літичні бої, там народжується політична пісня» (А. Луначарський). Таким часом в Росії і на Україні була друга половина XIX ст., коли над цими краями і над усією Європою пронеслися великі революційні бурі, які принесли народам нові ідеї і нові пісні.

Історія знає багато прикладів, коли пісня гуртувала людей у монолітні ударні бойові сили, які перемагали набагато численніших ворогів. Пісня діяла як зброя. Французькі вій­ська 6 листопада 1792 року, піднесені до бойо­вого екстазу словами «Марсельєзи», яку співали, ідучи в бій, усі - від солдата до команду­ючого фронтом генерала Дюмур'є, зламали опір противника і перемогли його з небувалим успі­хом. Мобілізуюча сила пісні була настільки великою, що тодішній німецький поет Ф. Клоп-шток порівняв «Марсельєзу» зі жницею, яка ко­сить армії. «Вона скосила життя п’ятдесяти ти­сяч німецьких солдат, але вістря її серця, одначе, не затупилося» .

Ще більшу силу мала пісня на полях рево­люційних боїв. «Інтернаціонал», «Червоний пра­пор», «Варшав'янка», «Сміло, товариші, в ногу», «Шалійте, шалійте, скажені кати», «Вічний ре­волюціонер» і багато інших пісень діяли на ба­рикадах і фронтах, як багнет, як бомба. Про важливу мобілізуючу роль і місце революцій­ної пісні в політичному русі народів колишньої царської Росії не раз писав В. І. Ленін, зокре­ма в його статті про Першотравневі демонстрації.

1913 року читаємо: «Із співанням револю­ційних пісень, з гучними закликами до рево­люції в усіх передмістях столиці і в усіх кін­цях міста, з червоними прапорами боролися ро­бітничі юрби на протязі кількох годин протії мобілізованих, з подесятереною енергією уря­дом, сил поліції і охрани. І робітники зуміли дати відчути найзавзятішим із царських оприч­ників, що боротьба йде не в жарт…» Пісня була і зброєю, і прапором, і організатором великих боїв. Газети, листівки, збірки пісень популяри­зували нові пісенні твори, марші, сотні агіта­торів навчали людей співати їх і сміливо вихо­дити з ними на вулицю, іти на барикади.

Пісня була випробуваною, діючою масо­вою зброєю, тому в листівках 1903, 1905, 1917;pp. часто зустрічаються заклики до робіт­ників: «Завчіть робітничі пісні, надруковані в наших листівках… Виходьте на вулицю! Беріть червоні прапори! Співайте голосніше ваші бо­йові пісні!.. Гнобителі дрижать, коли чують звуки робітничих пісень». Усі великі й малі ре­волюційні бої були насичені не тільки брязко­том зброї і вогненними спалахами боротьби, а й піснями. Без пісні не проходила ні одна, більша чи менша, революційна подія, пісня зав­жди несла до мас основні ідеї нового, «при­йдешнього дня». Історія знає багато судових про­цесів над героями революційної боротьби, над тими, хто відмовлявся від особистого і ради доб­ра народу клав на жертовник свою голову, від­давав людям своє серце, свою енергію і розум. Та відомо, що, поруч революційних діячів, можновладці садовили на лаву підсудних і піс­ню, виносили брутальний і рішучий вирок: за­боронити, не пустити до народу, не дозволити співати, замкнути за грати замком цензури і по­ліцейської зброї. В архівах російської царської цензури лежать тисячі «вироків» про заборо­ну тої чи іншої збірки пісень або окремої пісні. Заборонялися навіть ті пісні, у яких критику­вався сільський «соцький» («Якби я був пол­тавський соцький»). Такі ж присуди виносилися і австрійськими судовими органами. У 1882 р. в Женеві вийшла збірка «Czegoz chca?» («Чого прагнемо?»), у якій була надрукована пісня Червенського «Червоний прапор». Австрійська влада у Кракові розпорядженням від 23 жовтня 1882 р. за №. 22 444 конфіскувала збірник за те, що в ньому нібито надруковані заклики «до насильної зміни влади», «до бунту».

Подібний вирок «Червоному прапору» винес­ла і російська царська влада. Варшавський ге­нерал-губернатор Скалон 22 грудня 1905 року видав розпорядження, у якому говорилося: «За спів недозволенпх і революційних гімнів — …"Червоний прапор», «Варшав'янка» — винних слід карати або в’язницею до трьох місяців, або грошовим штрафом до 3000 крб.".

Революційні пісні кожного народу попов­нюються з трьох вічно живих джерел. Передусім, їх творить сам народ, висловлюючи у найрішучіший і образній формі свої погляди, праг­нення і заклики свого часу. Це основне джере­ло доповнюється також літературою, творами кращих поетів, композиторів. І нарешті, третім джерелом є революційні пісні, створені іншими народами, їх перекладають, переробляють рід­ною мовою відповідно до своїх обставин життя та боротьби і заносять до арсеналу як свою власну зброю. Так на Україну прийшли кращі пісні революційної Європи («Марсельєза», «Вар­шав'янка», «Інтернаціонал»), російського проле­таріату («Сміло, товариші, в ногу», «Ви жерт­вою в бою»). В свою чергу, з українського репертуару набули міжнародної популярності «Заповіт», «Вічний революціонер», «Шалійте, ша­лійте, скажені кати». Народи щедро обміню­ються найкращими здобутками свого творчого духу.

Пісні роблять безсмертними імена їх авто­рів (коли вони відомі) і крокують з ними у віки історії (Е. Потье — автор «Інтернаціона­лу», В. Свенціцький — автор «Варшав'янки» та ін.). G пісні, які прославили міста, де вони на­родилися або набрали нового звучання, підніс­ши на своїх крилах і їх назву, і частку їх історії. Здавна відома «Марсельєза» була створена вночі з 25 на 26 квітня 1792 року ка­пітаном інженерних військ французької армії в Страстбурзі. Якобінці її підхопили і виставили перед народом як заклик до повалення тира­нії. В такій інтерпретації занесли її марсельці до Парижа. Пісню назвали «Марсельєзою», від міста Марсель.

Всесвітньовідома «Варшав'янка» була напи­сана польським революціонером Вацлавом Сввн-ціцьким у варшавській тюрмі в 1878 p., звідки її передали сестрі Свєнціцького. У 1883 р. ав­тор повернувся із заслання і опублікував текст пісні в газеті «Пролетаріат». В Європу вона понесла на своїх крилах частку дум і поривань мешканців Варшави.

Чи знає читач, що і в українському місті Львові народилося кілька революційних пісень, які прославили це місто, хоча й не одержали від нього свого імені? Далеко за межами Укра­їни відомі тепер «Вічний революціонер» І. Франка, «Червоний прапор» Б. Червєнського і «Шалійте, шалійте, скажені кати» О. Колесси, створені у Львові. Тут же їх вперше співали люди, що не хотіли схиляти голови перед тира­нією, перед поневолювачами народу і народів.

Кажуть, ніби в житті часто буває так, що правда говорить тихо, несміливо, скромно, і, щоб її почути й перейнятися нею, потрібно мати відвагу, чутливу душу й гаряче серце. Та бувають часи, коли правда заговорить голосно, твердо, рішучесила її вибуху з тріском роз­риває рамки всяких обмежень. Пісня, особливо політична, революційна, буває завжди в ролі першої ластівки, що оповіщає пробудження правди, яка розбуркує усі сфери суспільних взаємин. Правда і бажання волі - найбільші вороги страху і рабства — дають силу й відвагу гнобленому й скривдженому вийти на вулицю з піснею:

За волю народі, за його права Не страшні кайдани, солодка тюрма, Во вільного духа не скути в кайдани!..

Такі пісні, як довело життя, не потребують якихось вишуканих спіпучо-красивих словес­них шат. Найважливішим для них е відтвори­ти справжній стан соціальних і політичних взаємин, збудити й піднести революційний на­стрій, вибухнути бомбою у таборі ворога…