Обнімітесь ж, брати мої!

Твір на тему:

Обнімітесь ж, брати мої!

" На роздоріжжях бездоріж, Де збіглись степ, ріка і ліс.

Родився ти і ріс

Боровся і перемагав…" .

(Пам'яті Я. Пастернака Олександр Олійник «Тіні»).

Погляньте на карту України!

На ній маємо зазначені межі української землі, де з давніх-давен жив і живе наш український народ. Є найбільша ріка — Дніпро. А на Дніпром, на правій його березі, лежить місто Київ. Звідси взяла свій початок наша держава. Київ — найдавніше і найкраще українське місто.

Наші князі, починаючи від Святослава-Завойовника, постійно воювали з печенігами, яких розбив Ярослав Мудрий. Він зроби це так, що печеніги не мали сили нападати на українські землі, а ще й знищили їх нові степовики монгольського племені - половці. А ще наші землі хотіли загарбати поляки, росіяни, татари, турки.

Одним із найвідоміших князів України був Володимир Великий. Він же «ясне сонечко України» насамперед взяв усі українські землі під свою руку, і вся Україні мала тільки йому коритися. Він також повідбирав землі, що раніше завоювали ворожі сусіди. Наприклад, на заході прилучив Червенські та й інші міста, від литовців узяв Побужжя (землі над Бугом), а також прилучив до своєї держави українську землю за Карпатами. Злучивши так усі українські землі в одне ціле, князь Володимир забезпечив їх від ворогів. Одних ворогів переміг. А з іншими помирився так, що Україна мала спокій. Він жив у згоді з сусідніми народами й державами, як от з поляками, греками, болгарами, чехами й мадярами. Та час від часу на наші землі нападали печеніги від сходу. З ними зводив Володимир численні бої. Невдовзі Росія зруйнувала Запорізьку Січ і скасувала гетьманство. Тоді настали важкі часи в Україні. Козаки стали звичайними московськими солдатами або хліборобами, а давні хлібороби, селяни, стали кріпаками, попросту невільниками дідичів на московський спосіб. Селянин мусів відробляти панщину і був власністю свого дідича, який міг його навіть продавати кому хотів, а селянин без дозволу пана не смів навіть полишити села. Одночасно Москва почала викорінювати всякі прояви свідомості в народі. Старалися робити так, щоб українці забули хто вони, і що не було ніякої різниці між москалями й українцями, бо москалі проголошували думку «що українці й москалі - то один народ». Вони заборонили вчити у школах українською мовою і вживати мову привселюдно.

Але не всі з наших славних предків підкорилися цим умовам.

І через це у 1918 році було проголошено Західноукраїнську Народну республіку. За нашу волю боролися також такі відомі люди, як Ярослав Мудрий, Святослав Хоробрий, князь Олег, Володимир Мономах, князь Ігор, князь Ярослав, перший український король Данило, Іван Підкова, Самійло Зборовський, Косинський та Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний, гетьман Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Павло Полуботок, Тарас Шевченко. І.Франко, Л. Українка, В. Сосюра, П. Куліш, Г. Сковорода, Іван Нечуй-Левицький та безліч інших. Усе це означає, що багатьом людям було неоднаково, якою буде доля Батьківщини.

Але нашу державу завоювали інші народи тому, що у предків була низька свідомість того, що вони патріоти рідної країна, які не будуть підкорятися загарбникам.

Виникає нагальна потреба в освіченості народу, адже такий народ неможливо перемогти.

Тому таким питанням, як освіта в нашій державі, єдність народу, взаємоповага, потрібно приділяти якнайбільше уваги. Приклад такої єдності, любові, взаємної поваги ми побачили минулого року на майдані Незалежності. Я вважаю, що ті події Помаранчевої революції багато змінили в нашому житті. Врешті-решт піднялася свідомість народу, на майдані панувала любов, повага, дружба, взаємна підтримка. Для мене ця життєва ситуація стала зразком боротьби за підтримку позитивних вчинків, за досягнення мети мирним шляхом. Я вважаю, що події Помаранчевої революції зробили те, до чого стільки літ прагнули наші славні предки, які відстоювали свої права, волю, та право людини на власний вибір майбутнього життя в державі. І тільки спільно, у єдності з усіма, можна досягти позитивних змін у розвитку нашої України, щоб було, як у тій пісні: «Разом нас багато, нас не подолати…» .

Тож, обнімімось, брати мої!