Запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх школах

Міністерство освіти та науки України Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Факультет заочний Кафедра педагогіки та психології управління соціальними системами КУРСОВА РОБОТА З дисципліни: «Педагогічний контроль у системі освіти»

За темою: «Запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх школах»

Виконав: студент 5 курсу, групи ІФз-46Б, Пєхарєв Андрій Володимирович Науковий керівник: канд. пед. наук., доцент Брик Тетяна Олександрівна Харків, НТУ «ХПІ» — 2010р.

Міністерство освіти і науки України Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра педагогіки і психології управління соціальними системами Студент Пєхарєв А. В. Група ІФз — 46б ЗАВДАННЯ на курсову роботу з дисципліни

«Педагогічний контроль у системі освіти»

Тема роботи «Запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх школах»

Короткий зміст роботи:

А) Реферативна частина повинна розкрити актуальність, сутність та особливості запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання у 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх шкіл України Б) Теоретична частина розглядає питання необхідності запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання у 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх шкіл країни задля підвищення якості педагогічного контролю за навчальним процесом з метою підвищення конкурентоздатності національної системи освіти.

В) Практична частина розкриває особливості запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах загальноосвітніх шкіл, посилається на досвід щорічних екзаменів для учнів загальноосвітніх шкіл, що практикувався до початку 2000;х років, враховує думки педагогічних колективів середніх загальноосвітніх шкіл, розкриває механізм організації проміжного зовнішнього незалежного оцінювання у 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх шкіл.

Очікуваний характер використання результатів роботи — початок суспільного обговорення і розробка механізму запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх шкіл.

Час видачі завдання Термін захисту 1.09.10

Керівник курсової роботи канд. пед. наук, доцент Брик Т.О.

Календарний план Виконання курсової роботи за темою «Запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх школах»

Студентом групи ІФз — 46б Пєхарєвим Андрієм Володимировичем

Керівник курсової роботи канд.пед.наук, доцент Брик.Т.О.

Студент групи ІФз — 46б Пєхарєв А.В.

Анотація Пєхарєв А. В. Запровадження системи проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх шкіл Курсова робота з дисципліни «Педагогічний контроль»

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут"т Харків, 2010р.

Курсова робота присвячена дослідженню ефективності впровадження проміжного зовнішнього незалежного оцінювання в 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх шкіл. Актуальність зазначеної теми пов’язана з тим, що проміжне зовнішнє незалежне оцінювання допоможе підвищити якість педагогічного контролю у системі освіти та простимулює учня до більш ретельної підготовки.

Аннотация Пехарев А. В. Внедрение системы промежуточного внешнего независимого оценивания в 7 и 9 классах средних общеобразовательных школ Курсовая работа по дисциплине «Педагогический контроль»

Национальный технический университет «Харьковский политехнический институт» Харьков, 2010 г.

Курсовая работа посвящена исследованию эффективности внедрения промежуточного внешнего независимого оценивания в 7 и 9 классах средних общеобразовательных школ. Актуальность указанной темы связана с тем, что промежуточное внешнее независимое оценивание поможет повысить качество педагогического контроля в системе образования и простимулирует ученика к более тщательной подготовке.

Вступ Освіта XXI століття — це освіта для людини. Її стрижень — розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. XXI століття — це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.

Входження України у світовий освітній простір зумовлює приведення вітчизняних освітніх стандартів, зокрема щодо тривалості здобуття загальної середньої освіти, у відповідність з нормами світового співтовариства. Досі вона не відповідала цим нормам. Це не сприяло підвищенню рівня освіченості молодого покоління, поглиблювало розрив між якістю знань учнів європейських країн та Україною.

З одного боку, вітчизняна освітня модель — виважена та збалансована система надання систематизованих знань, що будувалася протягом багатьох десятиліть, з іншого — не завжди гнучка та не повному обсязі знатна відповідати за підготовку учнів до вступу до вищих навчальних закладів на високому професійному рівні. Це зумовлено дефіцитом кваліфікованих педагогічних кадрів, недосконалістю навчальних програм, недостатнім фінансуванням та деякими іншими факторами. На початку 2000;х років, посилаючись на дані досліджень Міністерства охорони здоров`я щодо перевтоми учнів, було прийнято рішення про скасування щорічних шкільних перехідних екзаменів з різних предметів. Критерієм оцінювання з цього моменту мали слугувати контрольні роботи учня та його досягнення протягом навчального року. Враховуючи певні переваги такого рішення з точку зору зменьшення навантаженності на педагогічний склад шкіл, треба відзначити, що із зменьшення педагогічного контролю, почала поступова падати якість знань учнів. Скасування екзаменів, на жаль, не стало панацеєю. В той же час, починаючи із 1992 року, українські наукові коли постійно працювали над створенням більш ефективної системи перевірки якості знань учнів середніх загальноосвітніх шкіл. У 1993 році відбулася презентація та перша в історії країни апробація системи зовнішнього незалежного тестування. Учням декількох шкіл пропонувалося відповідати на запитання тестування, обираючи правильну відповідь із чотирьох наведених. В цілому, тестування пройшло успішно, але мало певні недоліки в організаційно-моніторинговому плані. Це, а також відсутність перспективи постійного фінансування проекту в умовах стагнації економіки призвело до того, що активні роботи із запровадження зовнішнього тестування в Україні було відкладено і розпочалося знов лише на початку 2000;х років.

Зовнішнє незалежне тестування сьогодні - це форма випускних іспитів для школярів країни та єдиний документ, що дозволяє вступити до вищого навчального закладу. Слід зауважити, що запровадження такої форми педагогічного контролю підвищило його якість, але проміжні класи загальноосвітніх шкіл все одно залишаються поза увагою розробників тестування, хоча й заслуговують на увагу.

Враховуючи досвід проведення щорічних перевідних екзаменів у школах та значне зниження якості освіти в сучасних умовах, постає питання поновлення регулярного незалежного контролю якості знань учнів 5−10 класів. Визнаючи, що вітчизняна економіка поки що не може задовольнити потреби освіти у повному обсязі, а обсяги фінансування проміжного зовнішнього незалежного тестування може вичерпати бюджет Міністерства освіти та науки та зупинити виконання інших важливих освітніх програм, пропонується ввести проміжне зовнішнє незалежне тестування лише у 7 та 9 класах середніх загальноосвітніх шкіл. Ці класи можуть вважатися за визначальні у системі середньої освіти, тому що тестування у 7 класі перевірить успішність засвоєння програми відразу за 7 років навчання, а тестування у 9 класі перевірить засвоєння предметів, що вводяться у розклад лише у 8 та 9 класі, проаналізує на скільки системно працював студент протягом 2 років та підтвердить рівень знань студента сертифікатом про складання проміжного зовнішнього незалежного тестування, який стане перепусткою до III ступеня середньої освіти або до професійно-технічної освіти. Постійний характер контролю має підвищити мотивацію педагогічного колективу до успішної підготовки учнів до тестування, дисциплінує учня та забезпечить державу постійною педагогічною та аналітичною інформацією, щодо перебігу учбового процесу у школах та виконання державної освітньої програми. Тестування створить рівні умови перевірки якості знань для учнів, що навчаються у містах та сільській місцевості. Це, в свою чергу, підвищить конкурентоспроможність учнів з віддалених регіонів країни щодо вступу до вищих навчальних закладів, ліквідує організаційну та моніторингову нерівність у середніх школах країни. Однакові тестування будуть запропоновані усім без виключення учням, незалежно від їхнього місця навчання, що нівелює проблему необ`єктивного оцінювання у середніх загальноосвітніх школах, суттєво зменшить кількість конфліктних ситуацій у школах, пов`язаних з критеріями оцінювання успіхів у навчанні педагогічними працівниками, забезпечить повну незалежність педагогічних працівників шкіл у питанні оцінювання учнів. Система здатна вибудувати новий рівень якості знань в українських школах, підвищити його організаційний рівень та забезпечити вихід України у європейські лідери з якості середньої освіти.

Розділ I. Організаційні основи загальної середньої освіти в Україні

1.1 Середня освіта в Україні

У напрямі формування мережі загальноосвітніх закладів держава гарантує конституційне право для кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується за такими принципами:

— доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

— рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

— відкритий характер освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

— інтеграція внутрішня і зовнішня;

— соціальний захист дітей.

Стратегія освіти спрямована на забезпечення умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти, оптимізацію мережі загальноосвітніх навчальних закладів для забезпечення права громадян України на повну загальну середню освіту та максимального задоволення їх освітніх та культурних потреб. Стратегія розвитку мережі інтернатних навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як складової мережі загальноосвітніх навчальних закладів, полягає у реформуванні діючих навчальних закладів відповідно до заходів «Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 1242, шляхом створення умов виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, наближених до сімейних. Метою даної програми є створення у період до 2017 року умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації за освітніми рівнями. Відповідно до освітнього рівня функціонують загальноосвітні навчальні заклади І ступеня (початкова школа); II ступеня (основна школа); III ступеня (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх трьох ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей функціонують спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Для дітей які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку створені навчальні заклади компенсуючого типу (санаторні та спеціальні).

Громадяни, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання здобувають загальну середню освіту у вечірніх (змінних) школах. Створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми власності.

До системи загальної середньої освіти належать також позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади І-II рівнів акредитації, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти.

Створено умови для реалізації принципів наступності та неперервності освіти. Загальноосвітні навчальні заклади інтегруються з вищими навчальними закладами шляхом створення навчально-виховних комплексів (зовнішня інтеграція) та дошкільними й позашкільними навчальними закладами у навчально-виховні об'єднання (внутрішня інтеграція).

Державна освітня політика спрямована на створення належних умов для забезпечення обов’язкової повної загальної середньої освіти; надання якісних освітніх послуг шляхом забезпечення відповідними фінансовими, матеріальними, людськими та організаційними ресурсами; соціальний захист учасників навчально-виховного процесу.

Принципи формування контингентів учнів загальноосвітніх навчальних закладів:

— доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти в державних та комунальних навчальних закладах;

— вільний вибір загальноосвітнього навчального закладу відповідно до освітньо-культурних та соціальних потреб громадянина;

— рівність всіх громадян України, а також іноземців, що перебувають в Україні на законних підставах, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

— відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за здобуття дитиною загальної середньої освіти.

Стратегія державної політики в області освіти спрямована на максимальне охоплення загальною середньою освітою всіх громадян України шкільного віку, забезпечення їх рівного доступу до загальної середньої освіти, наступності та безперервності якісної освіти, підтримку галузі відповідними фінансовими, матеріальними, людськими та організаційними ресурсами. Складові структури контингенту визначається кількома чинниками, зокрема — наявністю загальноосвітніх навчальних закладів відповідного типу та рівня, формами власності, національно-культурними запитами громадян, певними соціально-економічними чинниками [15, c.26].

На формування контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів суттєво впливають об'єктивні чинники, а саме: демографічна, етнічна та соціально-економічна ситуація в країні, рівень соціальної захищеності громадян.

На початок 2008/2009 навчального року в 20 047 денних загальноосвітніх навчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України (без спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів) навчалося 4438 тис. учнів, що на 233 тис. менше ніж минулого року. Аналіз стану демографічної ситуації засвідчує, що, починаючи з 2003 року, простежується тенденція щодо збільшення народжуваності. Якщо цей процес набуде незворотного характеру, то, починаючи з 2011 року, набір учнів до 1-х класів розпочне збільшуватися, відповідно й зростатимуть учнівські контингенти. У 2008 році до 1 класу було зараховано 379 тис. дітей.

Для дітей соціально уразливих категорій населення створена розгалужена мережа інтернатних закладів, у яких утримуються, навчаються, виховуються у комплексі з корекційно-реабілітаційною, лікувально-оздоровчою роботою діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, хворі діти, дітей які потребують корекції фізичного та або розумового розвитку, у тому числі діти-інваліди, діти, які перебувають у конфлікті із законом. В системі освіти функціонує 317 (75,7 тис. учнів) загальноосвітніх шкіл-інтернатів в тому числі 53 (9,1 тис. учнів) для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; 62 (14,0 тис. учнів) загальноосвітніх санаторних шкіл-інтернатів; 14 шкіл та училищ (460 вихованців) соціальної реабілітації; 385 (48,5 тис. учнів) загальноосвітніх навчальних закладів (школи, школи-інтернати) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, з яких для розумово відсталих — 226 (27,7 тис. учнів), для сліпих — 6 (0,8 тис. учнів), для дітей зі зниженим зором — 28 (4,2 тис. учнів), для глухих — 30 (2,9 тис. учнів), для дітей зі зниженим слухом — 26 (3,0 тис. учнів), для дітей з порушенням опорно-рухового апарату — 20 (2,3 тис. учнів), для дітей з тяжким порушенням мовлення — 16 (2,9 тис. учнів), для дітей, які потребують інтенсивної педагогічної корекції — 33 (4,7 тис. учнів).

Крім того, в системі Міністерства освіти і науки України функціонує 115 дитячих будинків, в яких утримується 5,9 тис. дітей дошкільного та шкільного віку. Удосконалюється мережа загальноосвітніх навчальних закладів для дітей які потребують корекції фізичного та або розумового розвитку. Напрацьовано досвід роботи закладів нового типу: спеціальні гімназії - інтернати, навчально-виховні комплекси, навчально-реабілітаційні центри, спеціалізовані класи для обдарованих дітей-інвалідів.

У ході науково-пошукових досліджень спільно з Академією педагогічних наук України напрацьовано позитивний досвід інтегрованого навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у навчальних закладах, що сприяє подоланню соціальної ізольованості таких дітей. Разом з тим, продовжується експериментальна діяльність щодо виховання дітей з девіантною та деліквентною поведінкою в умовах закладів соціальної реабілітації [22, c.18−19].

Для забезпечення рівного доступу до освіти дітей з обмеженими можливостями, удосконалюється законодавство. Міністерством освіти і науки України взято участь у доопрацюванні проекту Закону України «Про освіту осіб, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (спеціальну освіту)» (реєстраційний № 1270 від 24.12.2007 р.). Зазначеним законопроектом передбачено створення умов для якісної освіти, медико-соціальної реабілітації, інтеграції в суспільство дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Міністерством здійснюються кроки щодо впровадження інклюзивної освіти. Реалізується наказ міністерства від 01.12.08 N 1087 «Про проведення науково-педагогічного експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція у суспільство дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, шляхом запровадження їх інклюзивного навчання».

На виконання Указу Президента України від 18.12.2007 № 1228//2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими можливостями» Міністерство координує роботу органів управління освіти і науки щодо забезпечення безперешкодного доступу інвалідів до навчальних закладів.

Прийом до загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється на засадах, встановлених чинним законодавством України. Відповідно до гарантованого Конституцією України права кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти державна політика спрямована на охоплення всіх громадян шестирічного віку початковою освітою в загальноосвітніх навчальних закладах. Це забезпечується:

— широкою мережею загальноосвітніх навчальних закладів різних рівнів;

— створенням відповідних умов для здобуття якісної початкової освіти;

— Державними стандартами початкової загальної освіти;

— різними формами навчання: очною, індивідуальною, екстернатом.

Прийом до першого класу громадян України здійснюється за такими принципами:

— доступність для кожного громадянина початкової освіти в загальноосвітніх навчальних закладах державної та комунальної форм власності;

— рівність всіх громадян щодо умов і форм здобуття початкової освіти; безоплатність здобуття початкової загальної освіти;

— вільний вибір загальноосвітнього навчального закладу відповідно до освітньо-культурних та соціальних потреб громадянина;

— дотримання вікового цензу;

— чотирирічний термін навчання;

— відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за здобуття дитиною загальної середньої освіти.

Ця стратегія спрямована на забезпечення права громадян України на початкову загальну освіту, максимальне охоплення дітей шкільного віку початковою освітою, задоволення їх освітніх та культурних потреб.

Початкову освіту діти здобувають в загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня, які можуть існувати самостійно або входити складовою частиною до загальноосвітніх навчальних закладів І-II, І-III ступенів. З метою забезпечення наступності та неперервності дошкільної та початкової освіти в Україні з другої половини 90-х років функціонують навчально-виховні комплекси (об'єднання) «Школа — дитячий садок», «Початкова школа — дитячий садок». Окрім цього для навчання першокласників використовуються приміщення дошкільних навчальних закладів, де забезпечуються відповідні умови.

Також державна політика полягає у створенні умов для забезпечення обов’язкової повної загальної середньої освіти; досягненні учнями певного освітньо-культурного рівня, що забезпечується, зокрема, розвиненою мережею загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності, а також існуванням альтернативних форм здобуття загальної середньої освіти.

Випуск учнів загальноосвітніх навчальних закладів базується на таких принципах:

— обов'язковість повної загальної середньої освіти;

— доступність і безоплатність здобуття базової та повної загальної середньої освіти в загальноосвітніх навчальних закладах державної та комунальної форм власності;

— можливість здобуття повної загальної середньої освіти в навчальних закладах різних типів і форм власності;

— вільний вибір (в залежності від потреб особи) форм здобуття повної загальної середньої освіти: очне навчання, індивідуальна та дистанційна форми навчання, екстернат, а також прискорене навчання;

— складання учнями загальноосвітнього навчального закладу державної підсумкової атестації за курс базової (9 клас) та повної загальної середньої освіти (11 клас) за змістом, формами і термінами, які щорічно визначаються Міністерством освіти і науки України;

— можливість проходження незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень;

— заохочення учнів за досягнення у навчанні (нагородження золотою та срібною медалями, похвальною грамотою та похвальним листом).

Стратегія спрямована на максимальне охоплення загальною середньою освітою всіх громадян України; забезпечення їх рівного доступу до базової та повної загальної середньої освіти; опанування певним обсягом знань, умінь, навичок, необхідних для набуття фахової освіти та (або) працевлаштування, соціалізації в умовах ринкової економіки, самореалізації в суспільстві з високими науково-технічними та культурно-освітніми засадами розвитку. Після закінчення 9-го та 11-го класів загальноосвітніх навчальних закладів та здобуття учнями відповідно базової та повної загальної середньої освіти здійснюється їх випуск. Як правило, вік випускників складає 16−17 років.

Базова середня освіта здобувається учнями, як правило, в середніх загальноосвітніх навчальних закладах. Повна загальна середня освіта може здобуватися також у професійно-технічних та вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації разом із здобуттям початкової фахової освіти.

Свідоцтво про базову загальну середню освіту та атестат про повну загальну середню освіту державного зразка видається незалежно від форм здобуття освіти, за умови складання державної підсумкової атестації. Випускникам загальноосвітніх навчальних закладів, які мають високі досягнення у навчанні, видається документ про освіту особливого зразка.

Динаміка випуску із загальноосвітніх навчальних закладів в основному обумовлюється демографічною ситуацією в Україні. Так, кількість випускників 9-х класів денних загальноосвітніх навчальних закладів у 2008 році становила 535,7 тис. та зменшилася у порівнянні з 2007 роком на майже на 14,6 тис. учнів.

Випуск учнів з 11 -х класів загальноосвітніх навчальних закладів у 2008 році становив 395,2 тис. осіб, що на 37,1 тис. випускників менше ніж у минулому році.

Хотів би зауважити, що державна політика у галузі змісту освіти спрямована не лише на отримання учнями знань, умінь, навичок, а формування на їх основі ключових компетенцій, які сприятимуть вмінню через спілкування знаходити порозуміння з іншими людьми, облаштовувати власне життя й бути корисним сім'ї, громаді, суспільству. Розвиток змісту освіти відбувається за напрямами:

— стандартизації;

— гуманізації;

— осучаснення;

— адаптації до нових умов та потреб полікультурного та поліетнічного суспільства.

Важливим кроком щодо поліпшення якості освіти в Україні є запровадження Державних стандартів змісту загальної середньої освіти, які забезпечують: збереження єдиного освітнього простору; еквівалентність здобуття освіти в різних формах; цілісність змісту освіти. Державні стандарти початкової освіти в нашій школі вже запроваджено повністю, після апробації вони були частково змінені та вдосконалені. Упровадження стандартів базової та повної освіти ще триває.

1.2 Методи та інструменти педагогічного контролю у системі середньої освіти Контроль та оцінка знань, умінь та навичок учнів — невід'ємний структурний компонент навчального процесу. Виходячи з логіки процесу навчання, він є, з одного боку, завершальним компонентом оволодіння певним змістовним блоком, а з другого — своєрідною зв’язуючою ланкою в системі навчальної діяльності особистості.

При правильній організації навчально-виховного процесу контроль сприяє розвитку пам’яті, мислення та мови учнів, систематизує їхні знання, своєчасно викриває прорахунки навчального процесу та служить їх запобіганню. Добре організований контроль знань учнів сприяє демократизації навчального процесу, його інтенсифікації та диференціації навчання. Він допомагає вчителю отримати об'єктивну інформацію (зворотній зв’язок) про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Контроль — це виявлення, встановлення та оцінка знань учнів, тобто визначення об'єму, рівня та якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення успіхів у навчанні, прогалин в знаннях, уміннях та навичках окремих учнів та всього класу для внесення необхідних коректив в процес навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів та форм організації [1, c.44−45].

Зауважу, що складовою частиною контролю виступає перевірка, завдання якої є виявлення знань, умінь та навиків учнів та порівняння їх з вимогами, певними навчальними програмами. В цьому випадку контроль виконується виключно з метою оцінювання знань, умінь та навиків учнів. Завершальною фазою контролю в такому разі є виставлення вчителем певної оцінки (балу).

Основні завдання контролю — виявлення рівня правильності, об'єму, глибини та дійсності засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в навчальному процесі, встановлення ефективності методів, форм та способів їх навчання [1, c.51].

Контроль — це підсистема в рамках системи навчання в цілому, яка реалізує притаманні їй функції, яка має свій об'єкт, свої методи.

Розглянемо основні функції контролю, які передбачені системою аналізу та оцінки знань, умінь та навиків учнів: навчальна, стимулююча, діагностична, виховна та оціночна.

Навчальна функція виявляється в забезпеченні зворотного зв’язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання. У ньому беруть участь два суб'єкти — учитель та учень. Тому система навчання може ефективно функціонувати лише за умов дії прямого і зворотного зв’язків. В переважній більшості в процесі навчання добре проглядається прямий зв’язок (учитель знає, який обсяг знань має сприйняти й усвідомити учень), але складно, епізодично налагоджується зворотній зв’язок (який обсяг знань, умінь та навиків засвоїв кожен учень) [2, c.111−112].

Діагностична функція контролю й оцінки знань, умінь та навиків передбачає виявлення прогалин в знаннях учнів. Процес учіння має форму концентричної спіралі. Якщо на нижчих рівнях учіння траплялися прогалини, то буде порушено закономірність його спіралевидної структури. Тому так важливо виявити своєчасно ці прогалини, працювати над їх усуненням і лише потім рухатися вперед.

Стимулююча функція контролю та оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється в бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це викликано тим, що у процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища і процеси. В силу недостатнього рівня соціального розвитку учням не під силу об'єктивно оцінити рівень і якість володіння знаннями, уміннями та навиками. Учитель своїми діями і має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулює школярів до активної пізнавальної діяльності.

Виховна функція полягає у впливу контролю та оцінки навчальної діяльності на формування у учнів ряду соціально-психологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьовитості, наполегливості, дбайливості [2, c.114].

Відомо, що діяльність взаємодіючих сторін, учителя та учнів, потребує оцінки, і, в першу чергу, це має відношення до учнів. Тут має своє виявлення функція оцінки. Оцінка діяльності учнів може здійснюватися в двох напрямках. В одному випадку оцінюється процес діяльності учнів, виноситься судження про якість протікання навчальної діяльності, про ступінь активності учня. В другому — оцінка пов’язана з результатом навчальної діяльності учня.

Окрім цих основних функцій контроль може також виконувати функцію управління, корекції та планування.

Функція управління є унікальною функцією, яка реалізується в процесі контролю. Значення даної функції контролю визначається тим, в якій мірі забезпечується грамотне протікання учбового процесу за допомогою контролю. Функція управління виявляється в керівництві навчання на основі запланованої навчальної взаємодії вчителя та учня.

Функція корекції контролю реалізується в двох напрямках: корекція навчаючих вправ та досягнення адекватності прийомів контролю учбових завдань.

У ході контролю реалізується функція планування. Її значення визначається тим, в якій мірі за допомогою контролю можна досягти ефективності в плануванні засвоєння навчального матеріалу та використання прийомів навчання, змісту та протікання навчальної діяльності учнів, своєї власної навчальної діяльності, а також в плануванні об'єктів та прийомів контролю [5, c.55−57].

Процес контролю й оцінки навчальної діяльності учнів має спиратися на вимоги принципів систематичності, об'єктивності, диференційованості й урахування індивідуальних особливостей учнів, гласності, єдності вимог, доброзичливості. Використовуючи оцінку, учитель має володіти педагогічним тактом, виявляти високий рівень педагогічної культури. Адже «найголовніше заохочення, — зауважував В. О. Сухомлинський, — і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній праці - оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури» [13, c.21−22].

В залежності від дидактичної мети використовують різні види контролю за навчанням: попередній, біжучий. повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний [11, c. 27−28].

Попередній контроль носить діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, засвоєння якої має грунтуватися на раніше вивченому матеріалі, учитель має з’ясувати рівень розуміння опорних знань, актуалізувати їх, аби успішно рухатися вперед.

Біжучий контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі вивчення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок.

При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К. Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам’яті.

Тематичний контроль пов’язаний з перевіркою рівня знань, умінь га навичок учнів в обсязі певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програм.

Підсумковий контроль має своїм завданням з’ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисципліни. Це проводиться у формі заліків, екзаменів.

Комплексний контроль передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь та навичок з кількох суміжних дисциплін, що забезпечують комплексний підхід до формування світогляду учнів. Наприклад, можна з’ясувати рівень знань учнів з історії, літератури, народознавства, що стосується певної історичної епохи.

Щодо методів контролю знань, умінь та навичок, то в історії розвитку школи виокремилися такі основні методи контролю знань, умінь і навиків учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження [17, c.68−69].

Усна перевірка поки ще займає переважаюче місце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що учитель ставить перед учнями певні запитання, учні мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в учнів вмінь мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає від учителя значних зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнів до активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді учнів, враховувати індивідуальні особливості школярів. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання часу на уроці.

Письмова перевірка у порівнянні з усною більш ефективна, оскільки всі учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це сприяє піднесенню самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу.

Графічна перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Це — робота з контурними картами, побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Такий метод ширше використовується в середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності [2, c.77−78].

Практична перевірка тісно пов’язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, в ході якої перевіряються вміння учнів застосовувати знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль.

Тестова перевірка все більше набуває свою поширення. Сутність цього метолу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір. Можуть бути завдання для конструювання відповіді. Тестова перевірка може здійснюватися машинним і безмашинним способом.

Контроль входить органічною частиною в процес навчання як засіб керування корекції і стимулювання. Без нього не може бути ні навчання, ні самої школи. Але для успішного здійснення перевірки і обліку успішності учнів не досить лише виявити, що вони знають і вміють. Їхні знання і вміння потрібно правильно оцінити. Оцінка становить смисл контролю знань. Вона може виступати в різних формах: словесної і бальної, якісної і кількісної.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображають об'єктивні знання та уміння учнів. Тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок у відповідності з вимогами, що пред’являються до них шкільними програмами.

Передусім оцінка характеризує рівень засвоєння і якості знань набутих учнями в процесі навчання, а також їх розвиток та готовність до застосування цих знань на практиці і показує відношення між тим, що учень знає з певних питань програми, і тим, що він може знати з цих же питань на даний момент навчання. На мою думку це визначення характеризує важливі моменти оцінки, суть якої, однак, набагато значуща [8, c.89−90].

Оцінювання знань — це активний систематичний процес. У ході спостереження за діяльністю учнів та їх вивчення під час занять, перевірки виконання ними домашніх завдань, різних вправ на уроці, відповідей учитель уявно «оцінює» не тільки якість знань, а й старанність, працелюбність, здібності, психологічні особливості самих учнів. Його оцінні судження, що характеризують якість роботи школярів, сприяють кращому засвоєнню знань, спрямовують дії або відповіді в потрібне русло.

Найважливіша вимога до оцінки знань і вмінь учнів — об'єктивність, що полягає в точному оцінюванні, адекватному встановленні критеріїв, які виведено в навчальних програмах. Ця вимога означає, що оцінка має характеризувати кількість і якість знань та вмінь незалежно від методів і засобів контролю, особових якостей учителя, який здійснює контроль.

Можна виділити такі функції оцінки знань: встановлення їх фактичного рівня; співвідношення виявлених знань з еталонними, визначеними програмою; вираження одержаного результату контрольованої діяльності учнів у вигляді оцінки чи якогось іншого способу характеристики виявлених знань. Виступаючи показником успіхів в оволодінні новими знаннями, оцінка є водночас серцевиною контролю, без якого немислимо просування учнів уперед. Вона, як правило, складається з двох компонентів — оцінювання як процесу, що відбувається на всіх етапах навчання на уроках, і оцінки яка фіксує результат перевірки знань, умінь та навичок школярів. Оцінка може бути виражена як словесно, описово, так і у формі суворо рангових балів. Крім оцінки існують ще й оцінні судження, які характеризують якість роботи учнів, заохочувальні зауваження або, навпаки, короткі заперечення типу «неправильно», «не так», що спрямовують на пошуки правильного розв’язку.

Оцінка, як правило, відображає відносини залежності учня від учителя, якому дано право судити не лише про знання першого, а й про його здібності, достоїнства і недоліки. В оцінці виражається такт професійні вміння, освіченість і педагогічна культура вчителя.

Таким чином, значення оцінки виходить далеко за межі однієї лише фіксації результатів контролю, тому що певним чином вона характеризує самого учня, його ставлення до праці, його підготовленість, здібності.

Критерієм оцінки знань, умінь та навичок учнів є точно обрана величина, що є вимірювачем навчальної діяльності.

Існують загальні положення, які враховуються при використанні бальної системи оцінки. Більш чіткий характер мають нормативи оцінок, які подаються в навчальних програмах з окремих дисциплін, оскільки співвідносяться з конкретними знаннями, уміннями та навичками учнів з предметів. Вчитель повинен ознайомитися з ними і керуватися їх положеннями у своїй повсякденній роботі.

Іншою формою оцінки, як було вже згадано вище, є оцінне судження. Воно сприяє розумінню учнями якості та рівня засвоєних знань, умінь та навичок, включає оцінку способів роботи учнів, їх ставлення до навчання, ступінь їх старанності, коротко характеризує відповіді учня. Обгрунтовуючи бал вчитель аналізує виявлені знання за формою, змістом, обсягом, з погляду правильності та виразності мовлення. Значну користь можуть принести окремим учням вказівки вчителя про те, які саме прогалини в знаннях необхідно подолати, яку конкретно роботу потрібно для цього використати. Важлива мета використання оцінного судження — зробити вимоги і критерії оцінки вчителя відомими всьому класу. З використанням оцінного судження пов’язане і вміння учнів розгорнуто проаналізувати свою роботу, виявити залежність своєї оцінки від способу роботи. Якщо об'єктивно встановлений бал підбиває підсумок роботи школяра в минулому, то розумне, добре, продумане слово підчас його виставлення націлює учня на майбутнє.

Потрібно зауважити, що ще не всі вчителі вміють по справжньому користуватися таким потужним інструментом, впливу на психіку учнів, стимулювання їх пізнавальних можливостей, як об'єктивна оцінка знань.

В книзі «Серце віддаю дітям» В. О. Сухомлинський справедливо твердив, що «…саме головне заохочення і саме сильне покарання в педагогічній праці - оцінка. Це найбільш гострий інструмент, використання якого потребує величезного вміння та культури… Якщо хочете, то оцінка — це один з самих тонких інструментів виховання».

Почуття міри і додержання педагогічного такту, об'єктивності потрібні вчителеві завжди. Але найнеобхіднішими вони є при оцінюванні знань, умінь та навичок, бо цей процес найглибше проникає в особисті переживання учнів.

Таким чином, дидактична проблема контролю та оцінки рівня підготовки учнів одна з самих складних. Технологічно продуманий урок по оцінці знань та умінь учнів приречений на крах, якщо між учителем та учнями немає взаємної довіри.

1.3 Тестування як інструмент педагогічного контролю Тестування розглядається сьогодні, в основному, як спосіб ефективної перевірки результатів навчання чи ступеня готовності до тієї чи іншої діяльності. Широке впровадження тестування обумовлене двома особливостями тестів:

— високою технологічністю перевірки результатів тестування;

— незалежністю результатів тестування від суб`єктивної думки тих, хто перевіряє. До переваг тестового контролю відносять здатність:

— формувати цілі та методи навчання, фокусуючи увагу на головному й на вмінні застосовувати здобуті знання;

— забезпечувати оперативний зворотній зв`язок у навчанні, що дозволяє вчасно коригувати навчальний процес.

Особливої уваги потребують ситуаційні тести. Для їх розробки були обрані тести закритого типу, що містять кілька правильних відповідей. В основу тестів були покладені такі принципи:

— ситуаційність — умова тестової задачі є коротким описом визначеної ситуації, однієї з ключових для даної теми;

— комплексність — варіантами відповідей є твердження, які вимагають від учня розгляду даної ситуації з різних боків;

— поетапний аналіз — відповіді часто підібрані в такій послідовності, що вони дають приклад раціонального аналізу даної ситуації [10, c. 26−27].

Ці принципи дозволяють використовувати згадані тести не тільки як контролюючі, але й як навчальні.

Педагогічний контроль виконує цілий ряд функцій у педагогічному процесі: оцінюючу, стимулюючу, розвиваючу, навчальну, діагностичну, виховну та інші.

Процес контролю це одна з найбільш трудомістких і відповідальних операцій у навчанні, пов`язана з гострими психологічними ситуаціями як для студентів, так і для викладача. З іншого боку його правильна постановка сприяє поліпшенню якості підготовки фахівців.

У сформованому педагогічному процесі розрізняють кілька видів контролю: попередній, поточний, тематичний, рубіжний, підсумковий і випускний.

Систему контролю утворюють іспити, усне опитування, контрольні роботи, реферати, семінари, лабораторні роботи. Такі методи контролювання успішності учнів на сучасному етапі використовують більшість навчальних закладів.

Перелічені методи діагностування успішності мають певні недоліки. Розглянемо деякі з них.

1) Можуть виникати труднощі, пов`язані з особливостями викладацької роботи:

— розбіжності вимог різних викладачів, відмінності в їхньому рівні суворості при оцінюванні тієї самої відповіді;

— розбіжності у професійній кваліфікації;

— завантаженість викладача рутинною мало творчою роботою, пов`язаною з великим обсягом інформації, яку потрібно підготувати, обробити та проаналізувати за короткий проміжок часу під час поточних перевірок знань великої кількості студентів, коли оцінювання проводиться, головним чином, лише за формальними критеріями;

— можлива упередженість викладача (з психологічних чи інших причин) при оцінюванні відповідей деяких студентів, тощо.

2) Труднощі, пов`язані зі специфікою традиційної форми перевірки знань (відсутність чітко сформульованих стандартів оцінювання знань і конкретно окреслених обсягів умінь, достатніх для позитивної оцінки).

3) Труднощі, пов`язані зі студентами: використання шпаргалок, списування, «взаємодопомога» на іспиті, заважають викладачеві об`єктивно оцінити знання учнів, а також свою власну педагогічну роботу.

4) Відсутність єдиних об`єктивних критеріїв оцінювання та ефективних механізмів порівняння результатів навчання по даній дисципліні (спеціальності) у різних вищих учбових закладах [21, c.67−68].

Сьогодні при оцінюванні знань студентів згадані проблеми певною мірою врівноважуються використанням такої форми контролю, як тестування.

Для діагностики успішності навчання розробляються спеціальні методи, що різними авторами називаються тестами навчальних досягнень, тестами успішності, дидактичними тестами і навіть тестами викладача (під останніми можуть матися на увазі тести, призначені для діагностики професійних якостей педагогів).

Тести — це досить короткі стандартизовані чи не стандартизовані проби, іспити, що дозволяють викладачам за порівняно короткі проміжки часу оцінити результативність пізнавальної діяльності студентів, тобто ступінь і якість досягнення кожним студентом цілей навчання.

Тести досягнень призначені для того, щоб оцінити успішність оволодіння конкретними знаннями або окремими розділами навчальних дисциплін з метою визначення ефективності програм, підручників і методів навчання, особливостей роботи окремих викладачів, педагогічних колективів і т. д.

Розробляються також і більш широко орієнтовані тести, наприклад, для оцінки окремих навичок та вмінь (уміння працювати з підручником, довідниками, енциклопедіями і словниками).

Існують також тести спрямовані на оцінку впливу навчання на формування логічного мислення, здатності міркувати, будувати висновки на основі аналізу визначеного кола даних, тощо [9, c.46].

Отже, тестування — багатофункціональний метод, який дозволяє швидше зрозуміти, як краще далі працювати з учнем, а також допомагає викладачу скоригувати курс навчання.

Висновки до розділу І

Входження України у світовий освітній простір зумовлює приведення вітчизняних освітніх стандартів, зокрема щодо тривалості здобуття загальної середньої освіти, у відповідність з нормами світового співтовариства. Досі вона не відповідала цим нормам. Це не сприяло підвищенню рівня освіченості молодого покоління, поглиблювало розрив між якістю знань учнів європейських країн та Україною.

З одного боку, вітчизняна освітня модель — виважена та збалансована система надання систематизованих знань, що будувалася протягом багатьох десятиліть, з іншого — не завжди гнучка та не повному обсязі знатна відповідати за підготовку учнів до вступу до вищих навчальних закладів на високому професійному рівні. Це зумовлено дефіцитом кваліфікованих педагогічних кадрів, недосконалістю навчальних програм, недостатнім фінансуванням та деякими іншими факторами. На початку 2000;х років, посилаючись на дані досліджень Міністерства охорони здоров`я щодо перевтоми учнів, було прийнято рішення про скасування щорічних шкільних перехідних екзаменів з різних предметів. Критерієм оцінювання з цього моменту мали слугувати контрольні роботи учня та його досягнення протягом навчального року. Враховуючи певні переваги такого рішення з точку зору зменшення навантаженності на педагогічний склад шкіл, треба відзначити, що із зменьшення педагогічного контролю, почала поступова падати якість знань учнів. Скасування екзаменів, на жаль, не стало панацеєю. Спираючись на багаторічний досвід у галузі розробки та запровадження механізмів педагогічного контролю, вітчизняна система освіти звернула увагу на світовий досвід організації тестувань. Ця система має певні плюси та мінуси, але переважна кількість науковців схиляється до доцільності та перспективності використання такої системи оцінювання якості знань в Україні.

Розділ II. Необхідність запровадження проміжного зовнішнього тестування у середніх загальноосвітніх школах України

2.1 Запровадження тестування у вітчизняній педагогічній практиці та практика зовнішнього незалежного тестування в Україні

У 2002 році Центр тестових технологій Міжнародного фонду «Відродження» спільно з Міністерством освіти і науки України провели 200 тестувань, у яких взяли участь студенти перших курсів вищих навчальних закладів. Мета цього проекту — апробація тестових завдань і розроблення технології адміністрування процесу проведення тестування.

У 2003 році Центр тестових технологій Міжнародного фонду «Відродження» спільно з Міністерством освіти і науки провели тестування з математики та історії 3121 випускника 670 загальноосвітніх шкіл України. Чотири вищі навчальні заклади почали зараховувати результати тестування як вступні випробовування. За бажанням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах результати тестування зараховують як державну підсумкову атестацію.

У 2004 році Центром тестових технологій Міжнародного фонду «Відродження"спільно з Міністерством освіти і науки проведено тестування 4485 випускників шкіл міст Києва, Донецька, Львова, Харкова, Одеси з математики, української мови, історії, економіки. У 31 вищому навчальному закладі були прийняті рішення про зарахування результатів тестування як вступних випробовувань. Особливу увагу було приділено складанню такого тестування з української мови. Експериментальна сесія (тоді вона ще не мала чіткої офіційної назви) довела зручність організації та повну незалежність від людського чинника такої форми перевірки знань учнів. Більш того, значний проміжок часу, який було виділено для написання такої роботи, дозволив виключити проблему стресу у дітей, адже існувала можливість заспокоїтися і після цього приступати до роботи. Тестування заспокоїло і батьків — зникли будь-які підстави суб`єктивно оцінювати роботу вчителя. Навантаження на вчителя, безумовно, зросло, адже підвищилися вимоги до підготовки учнів.