Платіжний баланс

План

Вступ

1. Поняття і структура платіжного балансу

2. Розрахунок платіжного балансу

3. Міжнародні валютні розрахунки

4. Розрахунки при відкритому рахунку

5. Банківський переказ

6. Розрахунки з використанням векселів і чеків Висновок

Вступ

платіжний баланс валютний банківський Всі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Як один з основних об'єктів державного регулювання, платіжний баланс характеризує відношення країни з іншим миром.

Стан платіжного балансу — індикатор стану всієї економіки, а динаміка зміни стану окремих його статей відображає головні тенденції економічного розвитку суспільства й, як слідство, може служити основним джерелом інформації для прийняття рішень державної політики. Стійкий стан платіжного балансу для економіки відкритого типу повинне розглядатися як пріоритетний напрямок розвитку економіки.

Слід зазначити, що платіжний баланс — це насамперед відбиття зовнішньоекономічних зв’язків країни. Регулювання платіжного балансу не є самоціллю, а виступає як елемент соціально-економічної політики країни, тому що спроба стабілізувати платіжний баланс у відриві від внутрішнього стану національної економіки може привести до протиріч внутрішніх і зовнішніх цілей розвитку економіки й погіршити внутрішню ситуацію в країні. А значить аналізу стану платіжного балансу повинне приділятися значимий вплив.

Таким чином, розглянемо детальніше поняття платіжного балансу, його сутність і структуру, розглянемо фактори.

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту — «Керівництво з платіжного балансу», що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи Важливість платіжного балансу як узагальнюючої аналітичної характеристики зовнішньої торгівлі та потоків капіталу пояснюється насамперед можливістю стимулюючого або дестабілізуючого впливу на економічне зростання. З іншого боку, платіжний баланс може залежати від економічного зростання, що лише ускладнює ідентифікацію та функціональний аналіз механізмів взаємної залежності. Під обмеженнями платіжного балансу нами розуміється необхідність вирівнювання платіжного балансу (або підтримання зовнішньої рівноваги), яке може конфліктувати з економічним зростанням (або внутрішньою рівновагою). Якщо у промислових країнах вирівнювання платіжного балансу відбувається через поступову корекцію приватного споживання і доходу, грошової маси, відносних цін і процентної ставки (так звана автоматична адаптація), то у транзитивних економіках це вимагає використання інструментів економічної політики як у довго-, так і короткочасному плані.

1. Поняття і структура платіжного балансу

Загальний стан зовнішньоекономічних зв’язків країни характеризується її платіжним балансом.

Платіжний баланс — це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць).

Якщо надходження платежів перевищує видатки, платіжний баланс вважають активним (таким, що має позитивне сальдо); у протилежному випадку — пасивним (таким, що має від'ємне сальдо). Міжнародні поточні розрахунки між країнами здійснюються у відповідних національних валютах згідно з існуючими валютними курсами або у твердій, конвертованій валюті.

Основа платіжного балансу — групування всіх видів угод результати яких пов’язані зі зростанням потреб в товарах та послугах або з надходженням іноземної валюти в країну. Платіжний баланс складається згідно з принципом подвійного рахунка. Останній полягає у тому, що кожна угода записується на двох рахунках: дебетовому, який свідчить про надходження товару на даний рахунок, та кредитовому, який характеризує надання товару або виплату коштів з даного рахунку. Експорт товарів та послуг дарів, приток капіталу фіксуються на кредитовому рахунку платіжного балансу зі знаком «+». Імпорт товарів, іноземних інвестицій, займів і кредитів, які відправляються за кордон, відображаються на дебетовому рахунку зі знаком «-». Платіжний баланс складається з двох частин (рис. 1.1)

1. Баланс поточних операцій.

2. Баланс фінансових операцій з капіталом.

Рис. 1.1. Структура платіжного балансу Усі частини платіжного балансу взаємопов'язані. Дефіцит балансу поточних операцій означає, що експорт товарів та послуг є недостатнім для оплати імпорту товарів та послуг. Здійснити фінансування цього дефіциту можливо шляхом одержування займів з-за кордону або продажу іноземцям матеріальних та фінансових активів країни, що відображається в балансі фінансових операцій з капіталом.

Та навпаки, позитивне сальдо супроводжується купівлею закордонних матеріальних та фінансових активів і відтоком грошових коштів по другому балансу. Незбалансованість міжнародного руху поточних операцій та фінансових операцій з капіталом регулюється зміною офіційних резервів (запасів іноземної валюти у Центральному банку країни).

1. Баланс поточних операцій складається з:

1.1. Торгівельного балансу, який показує різницю між товарним експортом країни та її товарним імпортом

1.2. Балансу послуг та некомерційних платежів Економічне значення активу або дефіциту торгівельного балансу залежить від становища країни в світовому господарстві, характеру зв’язків з партнерами та спільної економічної політики. Для розвинутих країн (Японія, США, Німеччина та ін.) активне сальдо торгівельного балансу використовується для створення другої економіки за кордоном. Для країн, що розвиваються активний торгівельний баланс потрібен для сплачення міжнародних зобов’язань за іншими статтями платіжного балансу. Пасивний торгівельний баланс оцінюється як ознака слабкості зовнішньоекономічних позицій країни.

Баланс послуг включає платежі та надходження з:

· страхування;

· транспортних перевезень;

· міжнародного туризму;

· експортних послуг;

· обміну науково-технічним та виробничім досвідом;

· рекламі та ін.

2. Баланс фінансових операцій з капіталом враховує надходження коштів за наступними категоріями:

2.1. Міжнародний рух підприємницького капіталу.

2.2. Міжнародний рух позикового капіталу.

Підприємницький капітал включає: прямі іноземні інвестиції та портфельні.

Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за терміном дії (довго-, середньота короткострокові операції).

2. Розрахунок платіжного балансу

Платіжний баланс є систематичним підсумовуванням записів усіх економічних трансакцій з товарами, послугами та фінансовими активами протягом певного періоду між резидентами однієї країни та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс реєструє джерела (надходження) і використання (платежі) коштів для зовнішніх трансакцій країни. Він не є ані балансовим звітом, ані звітом про результати господарської діяльності, це — форма звіту про джерела і використання коштів, яка відображає зміни в активах, пасивах та вартості майна з урахуванням зобов’язань протягом визначеного періоду. Джерелами коштів є експорт, доходи від інвестицій, отримані трансферні платежі з-за кордону, короткотермінові та довготермінові позики. Використанням коштів є імпорт, доходи від інвестицій, сплачені за кордон, трансферні платежі за кордоном, довготермінові й короткотермінові кредити та інвестиції за кордоном і збільшення офіційних резервних активів. Платіжний баланс складається згідно з принципами подвійного запису, прийнятого в бухгалтерії, коли кожна трансакція має два однакові записи — дебет і кредит. Будь-які трансакції, результатом яких є надходження з-за меж країни або збільшення чистих вимог до іноземців, записуються як кредит. Надходження, незалежно від їх форми, реєструються як дебет. І навпаки, будь-які трансакції, що їх результатом є платежі за межі країни або збільшення чистих зобов’язань перед іноземцями, записуються як дебет. Платежі реєструються як кредит. Якщо всі міжнародні трансакції в платіжному балансі поділити на вертикальні колонки дебету і кредиту, сума дебету має дорівнювати сумі кредиту. Між дебетом і кредитом завжди існує ідентична рівність, оскільки записам кредиту, які є результатом надходжень від продажу товарів, вимог чи офіційних резервів, мають відповідати запису дебету, які є результатом платежів за купівлю знову ж таки товарів, вимог чи офіційних резервів.

Платіжний баланс може бути поділений на три ширші частини:поточний рахунок, у якому записуються трансакції з товарами і послугами та трансферні платежі, рахунок руху капіталів, який відображає зміни у фінансових активах і пасивах країни, і офіційний міжнародний резервний рахунок, у якому записуються трансакції з монетарним золотом та іншими резервними активами, такими як конвертована валюта, «резервний транш» країни в Міжнародному валютному фонді і володіння спеціальними правами запозичення в МВФ. Зведений платіжний баланс наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Зведений платіжний баланс

Таблиця складається з ілюстративних трансакцій. Сума дебету абсолютно ідентична сумі кредиту, а алгебраїчне підсумування сальдо поточного рахунку, рахунку руху капіталів та офіційних резервів дорівнює нулю. Поточний платіжний баланс має завжди дорівнювати балансові руху капіталу плюс офіційні резерви (з оберненим знаком), оскільки платіжний баланс складається як бухгалтерська форма. В показниках економічних трансакцій це означає, що коли зростання вимог до іноземців переважатимуть зобов’язання перед іноземцями хоч на якусь мінімальну величину, тобто коли країна спроможна інвестувати за кордоном, то експорт повинен переважати над імпортом. Якщо ж країна має дефіцит поточного рахунку, він повинен перекриватися інвестицією з-за кордону або за рахунок втрати резервів. У табл. 1.1 чистий поточний платіжний баланс вказує на те, що експорт є більшим за імпорт на 25 одиниць. Ця величина перекривається припливом капіталу (20) та відпливом резерву (5).

3. Міжнародні валютні розрахунки

Міжнародні розрахунки являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки. Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

· безпосередній (повний) розрахунок, тобто повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця;

· розрахунок у кредит (з розстроченням), тобто спосіб надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі.

Зауваження: при експорті вигідно відразу брати гроші, а кредит є більш вигідним для імпортера.

Форми міжнародних розрахунків (подаються у напрямку спаду вигідності для експортера):

1. 100% аванс або авансові платежі (так звана передоплата). Це дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках.

2. Акредитивні розрахунки

Ця форма міжнародних розрахунків має вигляд доручення банку, (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній чи юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві. Акредитив — це платіжний документ, за яким кредитна установа (банк, тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи за відвантажений товар чи виплатити пред’явникові акредитиву визначену суму грошей.

Механізм здійснення акредитивних розрахунків (схематично показаний на рис. 3.1.):

· експортер та імпортер домовляються про здійснення платежу за посередництвом акредитиву;

· іноземний покупець дає доручення банку, клієнтом якого він є, відкрити акредитив на користь експортера (якого називають беніфіціаром) на визначених умовах;

· банк імпортера (банк-емітент) домовляється з банком експортера (авізуючим банком) про надання експортеру грошей після подання тим транспортних документів;

· експортер відправляє товар і передає вантажні документи у свій банк, котрий переказує відповідну суму на рахунок експортера;

· авізуючий банк передає документи в банк-емітент, котрий передає їх імпортеру.

Рис. 3.1. Схема акредитивних розрахунків Акредитиви бувають грошовими і товарними (документарними).

Грошовий акредитив — це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами. При міжнародних розрахунках грошові акредитиви оплачуються або у зазначеній у них валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу.

Документарний акредитив передбачає, що покупець дає доручення банку, який його обслуговує, відкрити такий товарний акредитив. У даному документі вказуються:

· назва й адреса постачальника;

· сума акредитиву;

· термін його дії;

· рід товарів, які потрібно оплатити;

· документи, які повинні бути пред’явлені постачальником для отримання платежу (транспортні документи, страхові поліси, сертифікати про якість товарів тощо).

Акредитив є вигідним для експортера, бо забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищає експортера від валютних і політичних ризиків. Імпортеру ж акредитив не є таким вигідним, бо передбачає іммобілізацію на акредитивному ринку, а це гальмує оборотність його коштів.

Види товарного акредитиву:

· відкличний (покупець має право в довільний час анулювати його або змінити умови);

· безвідкличний (протягом встановленого терміну дія акредитиву не може бути анульованою без згоди постачальника);

· підтверджений (авізуючий банк гарантує бенефіциару оплату відвантажених ним товарів; або є ще інший варіант: крім відповідальності банку експортера передбачається відповідальність ще й іншого банку, але для імпортера це не вигідно, оскільки виникають додаткові витрати);

· непідтверджений (банк імпортера повідомляє про відкриття акредитиву, але робить застереження, що дане повідомлення не є підтвердженням; таке робиться тоді, коли хочуть зекономити на підтвердженні, але для експортера це є дуже невигідний спосіб фінансування);

· покритий (банк-емітент переказує валюту в сумі акредитиву авізуючому банку; застосовується при розрахунках з фірмами окремих країн або при відкритті акредитивів банками, які не мають кореспондентських відносин з даним банком);

· непокритий (банк-емітент не переказує валюти авізуючому банку на користь беніфіциара; цей вид акредитиву використовується частіше, ніж покритий);

· трансферабельний (переказний) — це такий акредитив, який може бути переданий цілком або частково первісним бенефіциаром другому бенефіциару (чи декільком другим бенефіциарам); трансферабельний акредитив може переказуватись тільки один раз і не може переказуватись від другого бенефіциара до третього бенефіциара;

· револьверний, роловерний, відновлювальний (сума акридитиву в міру виплати коштів автоматично відновлюється в межах установленого ліміту й терміну дії акредитиву).

Акредитивна форма розрахунків є досить складною й дорогою, оскільки за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірку документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж за операції при інших формах розрахунків. До того ж, для відкриття акредитиву імпортер бере банківський кредит, а сплата відсотків призводить до подорожчання форми розрахунків.

3. Інкасо — це банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності до «Уніфікованих правил з інкасо», прийнятих Міжнародною торговою палатою.

Механізм міжнародних розрахунків при інкасо (рис. 3.2.):

· відвантаживши товар, експортер оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи йому проведення інкасової операції;

· банк-ремітент (банк експортера, довірителя) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк);

· інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від клієнта суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);

· інкасуючий банк нараховує на кореспондентський рахунок банку-ремітента суму платежу й повідомляє його про це;

· банк експортера розраховується з довірителем (експортером).

Рис. 3.2. Схема міжнародних розрахунків при інкасо За характером документів інкасо поділяється на просте і документарне.

Просте (чисте) інкасо — це інкасо переказних і простих векселів, чеків, інших подібних платіжних документів, тобто це стягування платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами.

Документарне (комерційне) інкасо — це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або це інкасо тільки комерційних документів (вантажних і страхових документів, рахунків, різноманітних сертифікатів). Іншими словами, документарне інкасо — це доручення експортера банку отримати від імпортера платіж напроти товарних документів з наступним перечисленням сум платежу експортеру.

Інкасо з негайною оплатою — це вид інкасо, при якому банк-ремітент, одержавши від клієнта платіжну вимогу та документи про відвантаження, без попередньої згоди імпортера негайно виплачує необхідну суму експортерові, а товарні документи направляє банку імпортера, котрий їх негайно передає своєму клієнту, стягуючи з його рахунку необхідну суму і переказуючи її на кореспондентський рахунок банку-ремітента, а якщо на рахунку покупця необхідних коштів немає, то інкасуючий банк надає імпортеру позику.

Телеграфне інкасо — це операція, при якій переказ суми платежу на рахунок експортера здійснюється негайно, як тільки отримується телеграфне повідомлення інкасуючого банку про прийняття товарних документів на інкасо.

Для експортера інкасо є вигідною формою розрахунків, оскільки такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Але при інкасо існує певний ризик, бо між відвантаженням товару, передачею документів банку і оплатою завжди буває перерва, під час якої може відбутися зміна кон’юнктури ринку чи платоспроможності імпортера.

Імпортери погоджуються на інкасові операції частіше, ніж на акредитивну форму розрахунку, і віддають перевагу документарному інкасо. А банки за виконання інкасо стягують комісійні.

4. Розрахунки при відкритому рахунку

Це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обговореного терміну повинен переказати на рахунок імпортера гроші.

Відкритий рахунок використовується, як правило, при розрахунках між:

· фірмами, пов’язаними традиційними торговими відносинами;

· транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями при експортному постачанні;

· змішаними фірмами за участю експортера.

Після вивірювання розрахунків кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки, як правило, з використанням банківського переказу або чека, у зв’язку з чим банківська статистика часто включає розрахунки за відкритим рахунком до банківських переказів.

5. Банківський переказ

Це форма розрахунків, яка використовується при погашенні боргів за кредити, при видачі авансів, при врегулюванні рекламацій, при розрахунках за неторговельними операціями. Суть банківського переказу полягає в дорученні одного банку іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму.

У формі банківського переказу здійснюється також оплата інкасо, тобто банківські перекази можуть поєднуватись з іншими формами розрахунків, а також з гарантіями.

6. Розрахунки з використанням векселів і чеків

У тих же випадках, що й банківські перекази, застосовують розрахунки чеками й переказними векселями (а останні - при наданні комерційного кредиту).

Тратта (переказний вексель) — це письмовий беззастережний наказ кредитора (трасанта) позичальнику (трасату) про сплату визначеної суми ремітенту (третій особі, на яку виписано тратту і/або яка бере на себе зобов’язання платежу чи гарантує оплату за векселем).

Банківський акцепт — це переказний вексель, що виписується на банк, котрий його акцептує, тобто дає згоду на оплату цього векселя.

Чек — це спеціальний грошовий документ певної форми, який містить розпорядження банку видати або перерахувати певну суму з поточного рахунку особи, яка підписала чек.

Платіжне доручення — це письмове розпорядження покупця своєму банку про перерахування визначеної суми грошей з його рахунку на рахунок продавця.

Платіжна вимога — це письмове розпорядження продавця своєму банку про перерахування на його рахунок грошей, що надійшли чи надійдуть від покупця, супроти товарних документів.

Реквізити платіжної вимоги:

· назва платника (покупця);

· номер його рахунку і банк, в якому цей рахунок відкрито;

· те саме і про постачальника;

· станція відправлення і станція призначення вантажу;

· дата і номер договору або замовлення на постачання;

· загальна назва товару чи послуг;

· сума платежу.

Висновок

Для повної характеристики платіжного балансу потрібно визначити додаткові категорії і, перш за все, дати загальне поняття балансу.

Баланс — кількісне вираження відносин між сторонами будь-якої діяльності, які повинні врівноважувати одна одну.

Усі міжнародні господарські зв’язки країни відображаються в різних балансах міжнародних розрахунків.

Баланс міжнародних розрахунків — це статистична звітність, що відображає співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни у відношенні до інших.

На практиці розрізняють два види балансів міжнародних розрахунків:

1) розрахунковий баланс;

2) платіжний баланс.

Розрахунковий баланс враховує експорт і імпорт товарів та послуг, надання і отримання позик та інвестицій за певний термін часу або на певну дату.

В цьому балансі відображається звітність про співвідношення вимог і зобов’язань однієї країни у відношенні до інших незалежно від термінів надходження платежів. До його складу входять як погашені, так і непогашені платежі; сальдо розрахункового балансу відображає міжнародний розрахунковий стан країни. Його активне сальдо свідчить про те, що країна може очікувати подальших валютних надходжень. Від'ємне сальдо характеризує країну, як боржника і в майбутньому їй потрібно буде здійснювати валютні платежі.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, та надходжень, отриманих нею з-за кордону за певний період.

Платіжний баланс включає:

* розрахований (сплачений) експорт і імпорт товарів та послуг;

* фактично проведені надходження і платежі;

* фактично отримані або видані кредити та інвестиції.

Платіжний баланс являє собою статистичну таблицю основних показників за певний термін часу.

У цій таблиці відображається:

1. Операції з товарами, послугами і доходами між даною країною і іншими країнами-партнерами (разом).

2. Зміну власності й інші зміни, що належать даній країні, в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення, а також у фінансових вимогах і зобов’язаннях відносно інших країн.

3. Однобічні перекази і компенсуючі записи, котрі необхідно провести для збалансування операцій і змін, які взаємно не компенсуються.

Загальними вимогами до складання балансу є:

1. Агрегування усіх операцій.

2. Зібрання і аналіз даних за певний період часу.

3. Облік чистого сальдо міжнародних вимог і зобов’язань.

При складанні платіжного балансу повинні враховуватися певні методологічні основи. В сучасних умовах країни, що взаємодіють з МВФ, керуються його п’ятою постановою, що була прийнята ще в 1993 році. Для відображення нових явищ в світових відносинах і в світовій статистиці потрібно було переглянути структуру і класифікацію платіжного балансу. Складений за сучасною методологією платіжний баланс більше поєднаний з системою національних розрахунків.

В основу складання платіжного балансу покладені два методологічні принципи.

Перший принцип відображає всі зовнішньоекономічні операції за певний період часу (місяць, квартал, рік). Це показує, що в платіжному балансі відображаються всі економічні операції, що здійснюються за певний термін часу між резидентами даної країни і нерезидентами.

Другий принцип — метод подвійного запису, коли кожна зовнішньоекономічна операція, що належить до платіжного балансу, записується до нього двічі. Один запис показує, які зміни в активах і пасивах країни викликає ця операція. Другий запис зрівноважує першу і показує, якими засобами регулюються взаємні вимоги і зобов’язання між країнами, що виникають внаслідок зовнішньоекономічної операції.

Платіжний баланс активний, якщо валютні надходження перевищують платежі, і пасивний, якщо платежі перевищують надходження.

Згідно з прийнятими у міжнародній практиці принципами подвійної бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов’язань відображається у дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів — у кредиті балансу. Дебетова частина платіжного балансу відповідає поняттям «платежі», «витрати», і тому цифри, що зараховують на неї, супроводжуються знаком «мінус». Кредитова частина відповідає поняттям «надходження», «доходи», цифри, що зараховують на неї, або мають знак «плюс», або не мають ніякого знака. Загальна сума кредиту повинна дорівнювати загальній сумі дебету платіжного балансу.

Розглянемо структуру платіжного балансу. Залежно від характеру операцій платіжні баланси складаються з двох основних розділів: 1 — «Платіжний баланс на поточних операціях», або «Поточний платіжний баланс»; 2 — «Баланс руху капіталів (короткострокові та довгострокові операції) та кредитів». Кожен з цих двох розділів, у свою чергу, поділяється на підрозділи.

Розглянемо розділ «Поточний платіжний баланс», або «Рахунок поточних операцій». Його підрозділи, або статті, узагальнюють дані про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися на умовах, прийнятих у міжнародній практиці угод без відстрочування платежів, що не передбачають надання або залучення коштів у іноземній валюті в кредитній формі. Він містить насамперед дані про експорт та імпорт товарів та послуг, про вантажні та пасажирські міжнародні перевезення, іноземний туризм та платежі за кордон, надходження коштів з інших країн без товарного забезпечення (заробітна плата, відсотки, дивіденди).

Рахунок поточних операцій поділяється на дві частини:

1. Платежі та надходження за зовнішньоторговельними операціями, або торговий баланс (merchandise trade balance, рахунок торгівлі). Він містить інформацію про експорт та імпорт товарів (як цивільних, так і військових). Експорт призводить до припливу грошових коштів, отже, утворює статтю кредиту; імпорт — до їх відпливу; і формує статтю дебету; їх баланс називається торговим, або видимим балансом. Отже, торговий баланс — це чиста вартість експорту тільки товарів за вирахуванням їх імпорту. Цей баланс підводиться під статтями торгових потоків, а усі решта статей залишаються «під рискою».

2. Баланс послуг та некомерційних операцій, доходи та платежі за інвестиціями (рахунок невидимої торгівлі). Він містить статті, які відображають надання або отримання послуг з міжнародних перевезень, страхування, фрахту, туристичних, банківських, консультаційних та інших видів; виплати та надходження відсотків, дивідендів тощо за отримання або надання кредитних послуг. Статті кредиту утворює невидимий експорт, статті дебету — невидимий імпорт. Отже, баланс невидимої торгівлі — це чиста вартість експорту послуг за вирахуванням їх імпорту плюс надходження від інвестицій за кордоном за вирахуванням виплат за надані інвестиції плюс сальдо трансфертних платежів.

Баланс рахунку поточних операцій складають підсумувавши два баланси — торговий та баланс невидимої торгівлі.

Розглянемо розділ «Баланс руху капіталів та кредитів», або як його інколи називають «Рахунок по зовнішньоторгових угодах з активами та пасивами». Статті цього розділу платіжного балансу відображають зміни вартості фінансових активів та зобов’язань країни внаслідок зовнішньоекономічних операцій, які передбачають перехід права власності. Інакше кажучи, рахунок капіталу необхідний для визначення зведених результатів операцій з фінансовими активами та пасивами, які здійснюються резидентами та їхніми іноземними діловими партнерами за певний період.

Рахунок капіталу поділяється на дві основні частини:

1. Рахунок руху довгострокового капіталу (long-term), або прямі інвестиції та інші довгострокові капітальні вкладення. Основними статтями руху довгострокового капіталу є прямі інвестиції та позики. Інвестиції, які вкладаються іноземними громадянами або фірмами в економіку даної країни (наприклад, спорудження південнокорейською компанією свого автомобільного заводу в Україні), — це стаття кредиту. Проте, репатріація отриманого від цієї інвестиції прибутку утворює дебетову статтю невидимого імпорту. Капіталовкладення, які здійснюються резидентами за кордон, утворюють статтю дебету, а переказ з-за кордону прибутків за ними — кредитову статтю невидимого експорту.

Об'єднаний баланс рахунку поточних зовнішньоекономічних операцій та довгострокового капіталу утворює основний, або базисний баланс (basic balance). Базисний баланс є мірою довгострокової міжнародної економічної стабільності країни. Він приблизно відображає продуктивність праці, забезпеченість ресурсами та факторами виробництва, переваги покупців, міжнародну конкурентоспроможність, ставлення до економіки в аспекті надійності інвестицій тощо.

2. Рахунок руху короткострокового капіталу (short-term), або інші короткострокові капіталовкладення. Він відображає фонди (інструменти грошового ринку), які переміщуються в результаті реальних угод (наприклад, у вигляді платежів експорту та імпорту), а також рух внаслідок операцій з довгостроковим капіталом (наприклад, відплив для оплати прямих капіталовкладень та приплив в результаті отримання доходів від закордонних інвестицій). Крім цього, рух короткострокового капіталу відображає спекулятивні потоки, пов’язані з прагненням суб'єктів господарювання зіграти на міжнародній різниці на рівні короткострокової відсоткової ставки або на зміні валютних курсів в результаті політичної нестабільності.

Після балансу руху капіталів та кредитів йде стаття «Помилки та пропуски», яка необхідна для вирівнювання дебету та кредиту. У статистичному обліку платіжного балансу відомості про експорт можуть надходити з митних запасів, а сама оплата може здійснюватися з іншого джерела. Крім того, у записах операцій можуть бути помилки, а багато позицій взагалі мають оцінюватися приблизно, наприклад, витрати туристів, що відвідали країну. Саме це і викликає необхідність введення у статистичний облік платіжного балансу особливого рахунка «Помилки та пропуски».

Після цього рахунка йдуть статті, які відображають державне фінансування у платіжному балансі:

* стаття «Пункти, що дублюються», яка стосується певних змін державних резервів, містить інформацію щодо переоцінки золотовалютних резервів, розподіл та використання СПЗ SDR, рух золотовалютного резерву;

* стаття «Виняткове фінансування», яка відображає надзвичайні джерела покриття сальдо;

* стаття «Зобов'язання, які є резервами іноземних держав» відображає претензії іноземних державних організацій до активів даної держави;

* стаття «Загальна зміна резервів» показує зміни у резервних запасах країни, причому не у резервах як таких, а лише зміни їх вартості або обсягу.

Нижче наводиться схема платіжного балансу, що розроблена МВФ, і у загальних рисах повторює систему побудови статей платіжних балансів провідних країн з деякими змінами. Ці зміни роблять схему універсальнішою, що дає змогу порівнювати баланси розвинених країн та країн, які розвиваються. Аналізуючи вихідні дані, надані країнами, експерти МВФ вносять уточнення, використовують неофіційні публікації, перегруповують статті платіжних балансів та виконують інші коректувальні дії, що дає можливість робити висновок про масштаби досліджуваних процесів.