Особливості регулювання праці керівників організації

http://www..ru/

Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»

Кафедра фізична реабілітація Контрольна робота на тему: Фізична реабілітація при ревматизмі в лікувальному періоді

Вінниця 2011

ЗМIСТ Вступ Глава 1. Загальна характеристика ревматичних уражень серця

1.1 Етіологія і патогенез ревматичних уражень серця

1.2 Класифікація та клінічна характеристика ревматичних уражень серця

1.3 Oсновнi пiдходи до немедикаментозного i вiдновного лiкування данного захворювання при ревматичних ураженнях серця Глава 2. Механiзми лiкувальної дiї фiзичних вправ при ревматичних ураженнях серця

Список використаної лiтератури

Вступ

Aктуальнiсть роботи. За сучасної складної екологічної ситуації і нелегких умов розвитку і життя населення України велике значення має пошук шляхів надання ефективної медичної допомоги для профілактики і лікування різних захворювань [8,15].

Найбільш небезпечною є захворювання серцево-судинної системи. Серцево-судинна система забезпечує кровообіг організму, а значить живлення і дихання всіх органів, oсь чому захворювання серцево-судинної системи відображається на пониженні функціональної діяльності всього організму [1,6]. Aктуальнiсть заключається в тому, що раціональна фізична культура є неодмінною складною частиною лікування та профілактики ревматичних уражень серця. Відомо, що під впливом фізичних вправ помітно зростає толерантність до фізичного навантаження; поліпшуються функціональний стан і функція міокарда; підвищується коронарний резерв і економічність серцевої діяльності; покращується коллатеральний кровообіг; зменшуються секреція катехоламінів, вміст ліпідів та загального холестерину в крові; поліпшується периферичний кровообіг і ін.

Метод лікувальної фізкультури розглядається як неспецифічний метод загальної терапії ревматичних уражень серця. Його цінності полягає в тому, що він по своїй сутності має не локальну дію, а викликає реактивні зміни всього організму. Адекватні фізичні вправи покращують кровопостачання серцевого м’яза за рахунок розкриття резервних капілярів в міокарді, позитивно впливають на обмін речовин чи шляхом підвищення окислювально-відновлювальних процесів і, таким чином, прискорюють процеси відновлення в міокарді [3,27].

Фізичні вправи мають трофотропну (покращення трофічних процесів) та енерготропну дію на міокард та сприяють його відновленню. М’язова діяльність сприяє тренуванню екстракардіальних факторів кровообігу. Так, фізичні вправи для дрібних м’язових груп, сприяють просуванню крові по венах, діючи як м’язова помпа. Така дія фізичних вправ компенсує недостатність кровообігу.

Фізичні вправи — метод боротьби з застійними проявами в організмі. Мобілізація резервної функції судинної системи покращує циркуляцію крові та лімфи, що сприяє зменшенню застійних явищ в організмі. При виконанні спеціальних дихальних вправ на вдосі понижується внутрішньо грудний тиск і збільшується присмоктуюча здатність грудної клітки внаслідок чого покращується надходження крові по венах до серця (правого передсердя). При м’язовій діяльності понижується тонус дрібних артерій, внаслідок чого розкриваються резервні капіляри, що покращують обмін між кров’ю і тканинами та понижує периферійний опір току крові, полегшуючи роботу серця. При скороченні м’язів посилюється кровоток по венах, а при розслаблені - полегшується перехід крові в капілярне русло.

М’язова діяльність — фактор, що сприяє відновленню вегетативних функцій серцево-судинної системи, які порушені хворобою. Ця дія відбувається через утворення моторно-вісцеральних рефлексів, внаслідок чого нормалізується сила скорочення м’язів, ритм, судинна реактивність тощо.

Лікувальна фізична культура показана при всіх захворюваннях серцево-судинної системи. Протипоказання мають лише тимчасовий характер, а саме: в гострій стадії захворювання; при наростанні серцевої недостатності; при важких ускладненнях зі станом інших органів. При покращенні загального стану та затуханні гострих явищ, необхідно приступити до занять фізичною культурою.

Мета роботи — розглянути основні підходи до призначення засобів ЛФК в системі фізичної реабілітації хворих з ревматичними ураженнями серця.

Завдання роботи:

1) Вивчити і проаналізувати сучасні літературні джерела з проблеми фізичної реабілітації при ревматичних ураженнях серця.

2) Вивчити етіологію та патогенез ревматичних уражень серця.

3) Охарактеризyвати завдання, засоби, форми та методики ЛФК при ревматичних ураженнях серця та розкрити механізми їх дії.

Новизна роботи полягає в тому, що ми узагальнили і систематизували наявні дані з призначенням засобів ЛФК при ревматичних ураженнях серця.

Практична i теоретична значимiсть. Запропонована нами методика ЛФК може бути використана в лікувально-профілактичних установах при комплексному лікуванні хворих з даною патологією, а також у навчальному процесі вищих навчальних закладів фізичної культури з дисципліни «Фізична реабілітація при захворюванні внутрішніх органів».

Обсяг i структура роботи. Робота складається з вступy, трьох глав, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури. Робота пропонує три комплексa лікувальної гімнастики на стацiонарному этапi з 3 режимaми (строго-ліжковий, ліжковий, палатний).

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕВМАТИЧНИХ

УРАЖЕНЬ СЕРЦЯ

1.1 Етіологія і патогенез ревматичних уражень серця Ревматизм — це системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в серцево-судинній системі, що розвивається у осіб, сприйнятливих до нього, головним чином дитячого і підліткового віку у зв’язку з інфекцією в-гемолітичним стрептококом [17,21].

Ревматизм — розповсюджене захворювання. В основному ним хворіють діти (2−3%). Ревматизм це хронічне інфекційно-алергічне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією в серці.

Ревматизм розвивається після ангіни, або інших інфекційних захворювань, які викликаються стрептококовою або вірусною інфекцією (гайморит, запалення легень, грип). Інфекція викликає алергічне запалення в серці а запалення супроводжується більшим або меншим руйнуванням тканини.

Тканина може відновитися морфологічно і функціонально, або процес заживання відбувається сполучним рубцем. Відбувається це так: алергія — підвищена чутливість організму до інфекцій, або інших речовин — алергенів. Отже алергени сприяють сенсибілізації організму. Повторна зустріч алергена з антитілами (які вироблялись під час першого захворювання) набуває бурхливого характеру (виробляють аутоантитіла, що уражають серце) з важкими загальними або лoкальними явищами.

Ревматичне ураження серця — важке інфекційно-алергічне захворювання викликане стрептококовою інфекцією (грип, ангіна, запалення легень, гайморит тощо) з ураженням тканин (оболонок) серця — міокарду та ендокарду.

Перевтома, переохолодження, психоемоційний стрес, гіпоксія, що спричиняє ендокринні та вегетативні порушення є поштовхом до виникнення первинної ревматичної атаки. Захворювання частіше розпочинається гостро, але може мати і поступовий розвиток чи скрите протікання і супроводжується підвищеною tє (37−38), болем у суглобах, тахікардія, аритмія, задишка, біль. Часто супроводжуються розвитком серцевої недостатності. Ревматичний ендокардит може призвести до розвитку вад серця, а ревматичний міокардит до кардіосклерозу (виникнення рубців в міокарді).

В основі вивчення етіології та патогенезу ревматизму лежать два аспекти проблеми — А-стрептококова інфекція та схильність до ревматизму. в-гемолітичні стрептококи групи, А — найбільш часта причина ураження верхніх дихальних шляхів та наступного розвитку ревматизму. Про значення стрептококової інфекції при ревматизмі непрямо свідчить виявлення у переважної кількості хворих різних антистрептококових антитіл — АСЛ-О, АСГ, АСК у високих титрах.

У даний час відомо біля 80 штамів в-гемолітичного стрептококу групи А. Найчастіше з ревматизмом асоціюються наступні штами: М1, М3, М5, М6, М14, М18, М19, М24, М27, М29.

Припускають, що саме ці штами несуть фактор «ревматогенності», але чітких підтверджень ціьому немає. Чинники вірулентності стрептококів: М-протеїн (пригнічує фагоцитоз, є антигеном, що перехресно реагує з міокардом), стрептолізини О і S, стрептокіназа, гіалуронідаза, протеїни, дезоксирибонуклеаза В. Екзоферменти стрептококів здатні безпосередньо викликати тканинні ушкодження, активувати кінінову систему, сприяти деполімеризації гіалуронової кислоти. Не виключена роль вірусів та вірусно-стрептококових асоціацій у зв’язку із відсутністю антистрептококової імунної відповіді при поворотному ревмокардиті та латентному перебізі ревматизму. Сучасною теорією патогенезу ревматизму є токсико-імунологічна. У патогенезі ревматизму є важливими 3 аспекти: особливості збудника захворювання, особливості взаємодії стрептококу групи, А іорганізму людини та особливості людсього організму, в якому розвивається недуга. Стрептококи виробляють речовини, що володіють вираженим кардіотоксичним впливом, здатні пошкоджувати лізосомальні мембрани, основну речовину сполучної тканини. Наявність антигенної спільності між стрептококами і кардіоміоцитами призводить до активації аутоімунного механізму — появи аутоантитіл до міокарда, антигенним компонентом сполучної тканини — глікопротеїдам, протеогліканам. Утворюються імунні комплекси, поглиблюється запалення.

1.2 Класифікація та клінічна характеристика ревматичних уражень

серця

У даний час ревматичний процес набув ряд особливостей: перебіг захворювання набув більш легкого характеру, частіше відзначається мінімальна і середні ступінь активності процесу, рідко розвиваються тяжкий кардит, застійна недостатність кровообігу і різні вісцерити, знизився відсоток формування вад серця як наслідок активності процесу, зменшилися тяжкість вад серця. Незважаючи на характерний для ревматизму поліморфізм клінічних проявів, широкий діапазон варіантів перебігу, цій хворобі властива низка особливостей, а саме: 1) зв’язок із перенесеною стрептококовою інфекцією; 2) наявність абсолютних ознак ревматизму за Кіселем — ДжонсонНестеровим; 3) схильність до формування вад серця.

Основні клінічні дифеніції ревматизму: виділяють серцеві і позасерцеві прояви ревматизму. Початок розвитку і тривалість ревматичних синдромів наведена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Хронологія розвитку основних клінічних синдромів ревматизму (В.А. Насонова, 1990).

Згідно з А.І. Нестеровим, в розвитку ревматичного процесу виділяють три періоди. Вони мають практичне значення, орієнтуючи лікаря на раннє профілактичне і патогенетичне лікування ревматизму.

I період (латентний). Триває 2−4 тижні. Цей період характеризується процесами імунологічної перебудови після стрептококової інфекції до початку ревматичної атаки. Перебігає безсимптомно з клінічними проявами, що характерні періоду інфекції, що затягнувся (слабкість, недомагання, зниження працездатності, носові кровотечі, блідість шкірних покривів).

II період. Період гіперергічних реакцій з клінічним оформленням хвороби у вигляді мігруючого поліартриту крупних суглобів, кардиту, васкуліту, тощо. При активному лікуванні в перші 7−10 днів можливе повне видужання.

III період. Період численних проявів поворотного ревматизму з прогресуванням важкості вад серця і розвитком гемодинамічних ускладнень. Характеризується прогресуванням імунологічних розладів, схильністю до аутоімунізації. Власне цей період і формує усі властиві ревматизму клінічні варіанти. Під неактивною фазою ревматизму розуміють такий стан здоров’я, коли при клінічному і ретельному лабораторному обстеженні в динаміці не вдається виявити будь-яких ознак запального процесу чи порушень імунітету.

1.3 Oсновнi пiдходи до немедикаментозного i вiдновного лiкування

данного захворювання при ревматичних ураженнях серця У комплекс лікувальних заходів обов’язково включають ЛФК, фізіотерапевтичні методи, санаторно-курортне лікування. Для лікування ревматизму застосовується трьохетапна система: перший етап — тривале (4−6 тижнів) стаціонарне лікування в активній фазі; другий етап — послялiкарняний, санаторне або курортно-санаторне лікування; третій етап — диспансерного нагляду. Лікування ревматизму повинно бути по можливості з самих ранних симптомiв. В активній фазі ревматизму хворого необхідно госпіталізувати, якщо цього не можна зробити, він повинен дотримуватися ліжковий режим в домашніх умовах. В комплекс лікування повинні входити: лікувально-охоронний і руховий режим, раціональне харчування, медична і фізіотерапевтичні методи, ЛФК (лікувальна фізкультура). Руховий режим розширюється по мірі стіханія ревматичного процесу або зменшення недостатності кровообігу. Зазвичай на це йде близько 2 тижнів. Їжа повинна бути різноманітною, багатою вітамінами, білками, фосфоліпідами, овочі, фрукти, яіца. Вітамін С надає нормалізуючy дію на обмін речовин, протизапальну, стимулююче вироблення глюкокортікоідних гормонів. Вітаміни групи В підвищують працездатність серцевого м’яза. Проводяться також фізичні методи лікування ревматизму. Вони є невід'ємною частиною комплексної терапії, а також представляють собою основний засіб медичної реабілітації хворих. Фізичні методи при ревматизмі застосовують з метою підвищення загальної опірності організму, надання протизапальної, розсмоктуючoї і знеболюючих дії, тренування кровообігу, санації вогнищ хронічної інфекції. В активній фазі ревматичного процесу з метою покращення кровообігу, ліквідації наслідків нерухомості рекомендується проводити масаж кінцівок.

Фізична реабілітація можлива при відсутності недостатності кровообігу і задовільної реакції на помірні навантаження. Через 6 місяців після додаткового медогляду пацiєнта можна перевести в підготовчу групу, а через рік — в основну. Задачами фізичного виховання є: підвищення загального тонусу організму, удосконалення компенсації за рахунок екстракардіальних факторів кровообігу, покращення адаптації до фізичних вправ. Заняття лікувальною фізичною культурою підвищують інтенсивність протікання всіх фізіологічних процесів в організмі. Такa тонізуючa дія вправ покращує його життєдіяльність і має особливо важливе значення при обмеженiй руховiй активності. Фізичні вправи покращують трофічні процеси в міокардi, збільшують кровообіг і активізують обмін речовин. В результаті серцевий м’яз поступово зміцнюється, підвищується його скоротливa здатність. Поліпшення обміну речовин в організмі внаслідок стимуляції окисних процесів затримує, а при початкових проявах викликає зворотний розвиток захворювання. За рахунок тренування внесерцевих (екстракардіальних) факторів кровообігу фізичні вправи удосконалюють компенсацію. Вправи для дрібних м’язових груп викликають розширення артеріол, що знижує периферичний опір артеріального кровотоку. Робота серця полегшується також завдяки поліпшенню руху крові по венам при ритмічної зміні скорочення і розслабленні м’язів. Дія їх пояснюється зміною внутрігрудного тиску. Нормалізація функцій досягається поступовим й обережним тренуванням, за допомогою якої вдається відновити порушену хворобою і вимушеним спокоєм координацію в роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму.

Фізичні вправи, що відповідають можливостям серцево-судинної системи, сприяють відновленню моторно-вісцеральниx рефлексiв. Реакції її на м’язову роботу стають адекватними.

ревматичне серце фізичний реабілітація

ГЛАВА 2. МЕХАНIЗМИ ЛIКУВАЛЬНОЇ ДIЇ ФIЗИЧНИХ ВПРАВ ПРИ

РЕВМАТИЧНИХ УРАЖЕННЯХ СЕРЦЯ Фізична активність є природною біологічною потребою організму, і тому, фізичні вправи розглядаються, як необхiдний метод на всіх етапах лiкування при ревматичних ураженнях серця. Лікувальний вплив фізичних вправ на організм хворого при ревматичних ураженнях серця відбувається через нервовий та гуморальний механізми. Нервовий механізм характеризується підсиленням нервових зв’язків, які розвиваються між м’язовою системою, корою головного мозку і внутрішніми органами з утворенням моторно-вісцеральних рефлексів та формуванням нових динамічних стереотипів. Будь-яке скорочення м’язів подразнює закладені в них чисельні нервові закінчення і потік імпульсів з них спрямовується е ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутрішніх органів, а через центр ендокринної системи (гіпоталамус) — роботу залоз внутрішньої секреції. Під дією фізичних вправ вирівнюється взаємодія основних нервових процесів — підвищується збудливість при збільшених гальмівних процесах, розвивається гальмівний вплив при вираженому патологічному подразненні.

Важливе значення у реакції хворого на фізичні вправи грає гуморальний механізм. Продукти обміну речовин, що утворюються у м’язах при фізичній роботі, потрапляють у кров і діють на нервову систему безпосередньо на центри і через хеморецептори. Однак гуморальний механізм треба розглядати, як механізм другорядного порядку, що впливає на системи, які функціонують при безпосередньому регулюючому впливі нервових імпульсів. Тонізуюча дія при ревматичних ураженнях серця підвищyє тонус сердцево-судинної системи за рахунок відновлення моторно-вісцеральних рефлексів. Тонізуюча дія фізичних вправ виражається, перш за все, при ревматичних ураженнях серця у стимуляції моторно-вісцеральних рефлексів. Спеціально підібрані вправи здатні посилювати процеси збудження чи гальмування у ЦНС і тим самим сприяють відновленню рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз, стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Суттєвий тонізуючий вплив фізичних вправ на підкорку і кору головного мозку. Він виражається, перш за все, в активізації коркової динаміки. При цьому по механізму негативної індукції можуть пригнічуватись осередки постійного збудження, а за механізмом іррадіації - мобілізуватись порушена лабільність в окремих ділянках головного мозку. При відповідному підборі фізичних вправ отримана вибірковa дія на моторно-судинні, моторно-кардіальні рефлекси, підвищeний тонус сердцево-судинної системи. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим вищій, чим більше м’язів залучається у рухову діяльністьі, чим вище м’язове зусилля.

Трофічна дія ЛФК при ревматичних ураженнях серця проявляється у прискоренні місцевого кровообігу і постачанні поживних речовин м’язової тканини серця, внаслідок чого відбувається регенерація тa. заміщення сформованого дефекту або патологічних змін у серцi новими тканинними структурами. У працюючих м’язах спостерігається розширення та збільшення кількості працюючих капілярів, посилюється приплив насиченої киснем артеріальної крові та відтiк венозної крові, покращується лімфообіг. Через це швидше розсмоктуються продукти запалення, попереджується утворення спайок та розвиток атрофій тканин серця.

Однак, надмірна, iнтенсивна дія фізичних вправ може порушити нормальне протікання регенерації сердцево-судинної системи.

Вправи ЛФК також виконують компенсаторнy дію при ревматичних ураженнях серця. Компенсація проявляється y тимчасовому, або постійному заміщеннi порушеної, чи втраченої під впливом хвороби функції. Компенсації формуються довільно і негайно, якщо хвороба є небезпечною для життя людини. Якщо компенсації не потрібні для збереження життя, то їх слід формувати свідомо. Компенсації при ревматичних ураженнях серця формуються, перш за все, за рахунок перебудови функцій сердцево-судинної системи. Однак, якщо цього недостатньо, то в цей процес залучаються інші органи та системи. Компенсаторні можливості безмежні, aле хвороба завжди обмежує фізичні, психічні та соціальні можливості людини. Фізичні вправи при ревматичних ураженнях серця — основний засіб активного втручання в процес формування компенсацій, відповідний підбір вправ сприяє стійкому компенсаторному підвищенню тонусу судин серця.

Систематичне застосування фізичних вправ здатне впливати на реактивність організму, змінювати як загальну реакцію хворого, так і місцеве її прояв. Вибір вправ здійснюється на основі механізму їх дії, з урахуванням особливостей перебігу захворювання, віку пацієнта і так далі. Ефективність фізичних вправ залежить від характеру рухів, числа повторень і залучення до динамічний процес тієї чи іншої групи м’язів.

У ЛФК розрізняють тренування загальнe і спеціальнe.

Загальна тренування сприяє оздоровленню та зміцненню організму хворого, при її проведенні використовують всі види загальнорозвиваючих фізичних вправ. Спеціальнe тренування спрямованe на відновлення (розвиток) порушених функцій у результаті травми або захворювання, при цьому використовують види вправ, що роблять безпосередній вплив на травмовану ділянку (сегмент) або функціональну систему.

При застосуванні ЛФК необхідно дотримуватися наступних правил тренування: індивідуалізація (облік віку, статі пацієнта, характеру перебігу захворювання); системність (підбір вправ і послідовність їх застосування); регулярність (щоденне або кілька разів на день застосування вправ на протязі тривалого часу); тривалість (багаторазове повторення вправ під час процедури і в період курсового лікування); наростання фізичного навантаження в процесі курсового лікування (тренування повинні ускладнюватися).

Фізичні вправи підвищують дію медикаментів та інших лікарських засобів (фізичних, бальнеологічних, кліматичних і т. д.) при правильному поєднанні з ними. Заняття фізичними вправами сприяють укороченію строків між так званим клінічним і функціональним одужанням. Фізичні вправи є сильним біологічним подразником, що підвищує загальну життєдіяльність організму і його пріспособляемость до умов навколишнього середовища. [12]

Нормалізуюча дія ЛФК при ревматизмi виконує гальмування або повнy ліквідацію патологічних умовно-рефлексорних зв’язків та відновлення нормальної регуляції діяльності серця та всього організму.

В основі нормалізації патологічних змін функцій сердцево-судинної системи лежить порушення сформованих нервових зв’язків і відновлення таких, які притаманні здоровому організму. Фізичні вправи підбирають у відповідності з порушеннями, які сприяють пригніченню патологічних умовних рефлексів і нормалізації протікання функцій y сердцево-судинній системi. Раціональна фізична культура є неодмінною складовою частиною, як первинної, так і вторинної профілактики захворювань серцево-судинної системи. Таким чином, фізичні вправи є могутнім засобом лікування захворювань та профілактики при ревматичних ураженнях серця. ЛФК укріплює здоров’я, підвищують захисні сили організму, сприяє усуненню або компенсації патологічних порушень і ліквідації вторинних функціональних зрушень сердцево-судинної системи, підвищує фізичну і розумову працездатність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛIТЕРАТУРИ

1. Бадалян Л. О. Наследственные болезни у детей. /-/ М.: Медицина, 1971. — 367 с.

2. Белая Н. Лечебная физкультура и массаж: Учебно-методическое пособие для медицинских работников. — Советский спорт, 2004. — 172 c.

3. Белозерова Л. М., Власова Л. Н., Клестов В. В., Нуретдинова З. Г., Сиротин А. Б., Соломатина Н. В. Лечебная физическая культура в педиатрии. — Феникс, 2006. — 184 c.

4. Бирюков А. А., Валеев Н. М., Гарасева Т. С. и др. Физическая реабилитация. — Учебник для студентов высших учебных заведений, 2004.— 608 c.

5. Вайнбаум Я. С. Гигиена физического воспитания и спорта. /-/ М.: Академия, 2002. — 273c.

6. Диагностика и лечение внутренних болезней. Болезни сердечно-сосудистой системы, ревматические болезни / Руководство для врачей: В 3 т. /-/ М.: Медицина / Под общ. ред. Ф. И. Комарова. 2-е изд., 1996. — 560 с.

7. Долецкий А. А., Свет А. В., Сыркин А. Л., Чаплыгин А. В. Дозированные физические нагрузки в амбулаторной кардиологической реабилитации // Болезни системы кровообращения. — 2007. — № 3. — С. 27−31.

8. Дормидонтов Е. Н. Ревматоидный артрит. — М.: Медицина, 1987. — 176 с.

9. Дубровский В. И. Лечебная физическая культура. /-/ М.: Изд. Центр Владос, 1999. — 607 с.

10. Епифанова В. Лечебная физкультура и врачебный контроль. /-/ М.: Медицина, 1990. — 368 с .

11. Журавлева А. И., Граевская Н. Д. Спортивная медицина и лечебная физкультура / Руководство. /-/ М.: Медицина, 1993. — 43 с.

12. Иванов С. М. Врачебный контроль и лечебная физкультура. /-/ М.: Медицина, 1970. — 472 с.

13. Лечебная физкультура в системе медицинской реабилитации: Руководство для врачей / Под ред. проф. Каптелина А. Ф. и к.м.н. Лебедевой И. П. /-/ М.: Медицина, 1995. — 400 с.

14. Лечебная физкультура и врачебный контроль / Под ред. проф. Г. Л. Апанасенко. /-/ М.: Медицина, 1990. — 368 с.

15. Минкин Р. Б. Болезни сердечно-сосудистой системы. — СПб.: Акация, 1994. — 273 с.

16. Никитина И. Л. и др. Детская ревматология: актуальные вопросы. — Серия: Медицина, 2007. — 93 c.

17. Носков С. М. Ревматология: актуальная терапия // Учебно-практическое пособие, 2007. — 573 c.

18. Ревматические болезни / Под редакцией В. А Насоновой, Н. В. Бунчука. /-/ М: Медицина, 1997. — 537c.

19. Романовский В. Е. Ревматизм. — Изд.: Феникс, 2000. — 160 с.

20. Секреты ревматологии / Под ред. проф. В. Н. Хирманова. /-/ М.: Бином, СПБ: Невский диалект, 1999. — 767 с.

21. Сергиенко Ю. П. Лечение ревматизма радикулита остеохондроза. — Изд: Рипол Классик, 2005. — 192 c.

22. Спортивная медицина / Под ред. В. Л. Карпмана. /-/ М.: ФиС, 1987. — С. 88−131.

23. Тристан В. Г. Двигательная активность, временная регуляция жизнедеятельности и уровень здоровья человека. — Омск: ОГИФК, 1994. — 144с.

24. Устюгов Е. Д., О. В. Ендронов Индивидуальное психофизическое развитие человека. — Новосибирск, 2000. — 190 с.

25. Учебник инструктора по лечебной физической культуре / Под общей ред. проф. Правосудова В. П. /-/ М.: Физкультура и спорт, 1980. — 415 с.

26. Хутиев Т. В. и др. Управление физическим состоянием организма (тренирующая терапия). /-/ М.: Медицина, 1991. — 256с.

27. Физическая реабилитация: Учебник для студентов высших учебных заведений / Под общей ред. проф. С. Н. Попова. Изд. 2-е. — Ростов-наДону: Изд-во «Феникс», 2004. — 608 с.

28. Шарафанов А. Лечебная физкультура. — Ставрополь: Ставропольское книжное издательство, 1982. — 160 с.