Лікарські форми з антибіотиками

Вступ

Серед багатьох лікарських речовин антибіотики є основними засобами для лікування бактеріальних інфекцій і досить широко застосовуються в медичній практиці у виді різних лікарських форм.

В даний час виділено й описано більш 3000 антибіотиків, причому для багатьох з них установлена хімічна структура. Практичне застосування знайшли близько 70, а найбільше часто зустрічаються у екстемпоральній рецептурі аптек пеніцилін, стрептоміцин, тетрациклін, левоміцетин, грізеофульвін, еритроміцин, канаміцин і ін.

Лікування інфекційних захворювань антибіотиками засноване на їхньої здатності вибірково придушувати розмноження патогенних мікроорганізмів, не чинячи токсичної дії на клітини макроорганізмів.

Це властивість антибіотиків допомагає захисним силам організму боротися з хворобою.

Антибіотики, на відміну від інших лікарських речовин, мають особливості фізико-хімічних властивостей:

володіють недостатньо високою стабільністю при зберіганні;

недостатньої кислотостійкості (особливо пеніциліни);

мають порівняно короткий період напіврозпаду;

взаємодіють з багатьма допоміжними речовинами;

погано розчиняються у воді (а водні розчини деяких антибіотиків недостатньо стабільні);

термолабільні (що цілком виключає їхню термічну стерилізацію);

здатні виявляти хімічну чи фармакологічну несумісність при сполученні з іншими лікарськими речовинами.

Зазначені властивості істотно впливають на технологію лікарських форм з антибіотиками. Тому актуальним є вивчення физико-хімічних і фармакологічних властивостей антибіотиків і умови, при який вони зберігають свою активність, для більш ефективного приготування лікарських форм.

Розділ 1. Поняття антибіотиків

1.1 Визначення антибіотиків

Антибіотики — низькомолекулярні хіміотерапевтичні речовини, що продукуються мікроорганізмами чи отримані з природних джерел, а також їх синтетичні аналоги чи похідні, що володіють здатністю придушувати в організмі хворого збудників захворювання чи затримувати розвиток злоякісних новоутворень.

Термін «антибіотик» запропонований у 1942 р. американським ученим Ваксманом для позначення речовин, утворених мікроорганізмами і володіючих антимікробною дією (слово антибіотик походить від гр. анти — проти і біос — життя).

У СРСР початок досліджень по застосуванню антибіотиків, а саме пеніциліну, відноситься до 1942 р. і належить З.В. Єрмольєвій (пеніцилін уперше відкритий у 1928 р. англійським мікробіологом А. Флемінгом).

1.2 Особливості антибіотиків

Серед багатьох лікарських речовин антибіотики є основними засобами для лікування бактеріальних інфекцій. Потрібно, однак, мати на увазі, що при виборі і призначенні антибіотиків повинні обов’язково враховуватися властивості виділеного збудника. Вибір антибіотика визначається клінічними особливостями плину захворювання і його важкістю.

Хоча антибіотики і є ефективними засобами для лікування бактеріальних інфекцій, різноманіття викликуваних ними позитивних і побічних ефектів, вибір їхнього призначення вимагають ретельного обґрунтування схем лікування.

Незмінність хімічного складу, фізичного стану і фармакологічної дії антибіотиків повинна залишитись як при готуванні ліків, так і під час їхнього збереження і застосування хворими. Тому необхідно знати фізико-хімічні і фармакологічні властивості антибіотиків і умови, при яких вони зберігають свою стійкість.

Так, наприклад, левоміцетин термостабільний, його розчини витримують теплову стерилізацію. Солі бензилпеніциліна й інших антибіотиків при нагріванні руйнуються.

Не менше значення для забезпечення ефективної антибіотикотерапії має знання сумісності антибіотиків між собою і з іншими лікарськими препаратами. Так, солі бензилпеніциліна інактивуються речовинами, що обумовлюють кислу і лужну реакції; стрептоміцину сульфат стійкий у слабокислому середовищі, але при нагріванні легко руйнується в розчинах міцних кислот і лугів.

Левоміцетин гідролізується в лужному середовищі. У лужному середовищі легко прискорюються гідроліз тетрацикліну і розкладання поліміксина М сульфату. Навпроти, у кислому середовищі останній стійкий. Різний також і шлях введення антибіотиків. Так, розчини солей тетрацикліну і пеніциліну можна вводити парентерально. Парентеральное ж уведення поліміксина М сульфату і неоміцина сульфату не допускається, тому що антибіотики можуть чинити нефротоксичну й ототоксичну дію.

При виготовленні лікарських форм з антибіотиками варто враховувати можливість їхнього застосування у формі розчинів у різних розчинниках. Наприклад, граміцидин випускається в ампулах у виді 2% стерильного спиртового розчину. Стабільний також спиртової розчин левоміцетину. В оториноларінгологічній практиці застосовується 1,5% спиртові (70%) розчини тетрацикліну. Розчинення пеніциліну в спирті веде до утворення складних ефірів пеніцилоїнової кислоти, що не робить антибіотичної дії.

Стабільність (термін збереження) лікарських форм з антибіотиками у великому ступені залежить від температури і рН середовища.

1.3 Вимоги до антибіотиків

Антибіотики повинні відповідати наступним вимогам:

бути активними у відношенні одного чи декількох патогенних мікроорганізмів;

добре всмоктуватися і розподілятися в організмі, тобто досить довго зберігатися у вогнищі інфекції в концентраціях, перевищуючих мінімальну пригнічуюючу концентрацію (МПК);

бути нетоксичними, не виявляти негативної побічної дії.

1.4 Класифікація антибіотиків

Відомо кілька класифікацій антибіотиків, але жодна з них не є загальноприйнятою.

Антибіотики класифікують:

1. По спектру їхньої дії:

антибактеріальні,

антипротозойні,

протигрибкові,

противірусні,

протипухлинні

й ін.

Антибактеріальні антибіотики розділяють на групи відносно їхньої активності у відношенні грампозитивних і грамнегативних бактерій і мікобактерій;

2. По механізму дії:

Пригнічуючі синтез клітинної стінки мікроорганізму;

Пригнічуючі синтез білка;

Пригнічуючі реплікацію чи транскрипцію;

Пригнічуючі функціонування клітинної мембрани;

Пригнічуючі синтез нуклеидов.

Відповідно до цієї класифікації антибіотики виявляють бактеріостатичну і бактеріцидну дію.

1.5 Комбінування антибіотиків

При виборі і призначенні антибіотиків повинні обов’язково враховуватися властивості виділеного збудника. Вибір антибіотика визначається клінічними особливостями плину захворювання і його вагою.

До останнього часу для підвищення ефективності лікування антибіотиками традиційним способом було їхнє комбінування.

Відомо, що більшість комбінацій антибіотиків складалася часто емпірично. В даний час розроблений раціональний підхід до їх комбінованого застосуванню, заснований на:

зниженні частоти появи стійких штамів;

розширенні антибактеріального спектра дії;

зниженні доз потенційно токсичних антибіотиків;

збільшенні терапевтичної ефективності.

Установлено, що комбінування виправдане лише при важкому плині захворювання і необхідності негайного лікування ще до виділення визначеного збудника. Клінічними дослідженнями показано, що тривале комбінування нерідко призводить до затяжного плину інфекції і частіше супроводжується вторинними інфекціями, що викликаються стійкими збудниками. У зв’язку із широким поширенням стійких форм мікроорганізмів значно знизилася активність комбінацій пеніциліну і стрептоміцину, тетрациклінів і олеандомицинов і ін.

Комбінування антибіотиків доцільно при важких інфекційно-запальних захворюваннях, особливо викликаних синьогнійною паличкою.

Найбільш ефективні комбінації:

гентаміцина з карбеніциліном;

при змішаній інфекції - ампіциліна з оксациліном;

при важких формах ентерококового септичного ендокардиту — гентаміцина з ампіциліном;

при гострій деструктивній пневмонії - гентаміцина з ампіциліном, гентаміцина с лінкоміцином, фузідина з ріфампіцином.

При цьому доцільно застосовувати сполучення антибіотиків в оптимальних дозах лише в перші дні захворювання, а потім перейти на монотерапию.

При лікуванні захворювань середньої ваги ефективні еритроміцин, олеандоміцин, антибіотики тетрациклінової групи.

Еритромицин і інші макроліди ефективні при ангінах, ринітах, отитах, ранніх бактеріальних ускладненнях, при гострих респіраторних інфекціях, обумовлених грампозитивними мікроорганізмами. Ці антибіотики малотоксичні, рідко викликають побічні реакції і можуть застосовуватися хворими с підвищеною чутливістю до пеніциліну і до інших антибіотиків.

Розділ 2. Особливості технології лікарських форм з антибіотиками

2.1 Вимоги до лікарських форм

Лікарські препарати, до складу яких входять антибіотики, представлено, як правило, ін'єкційними лікарськими формами, пероральними, ректальними і вагінальними. У екстемпоральній рецептурі аптек з антибіотиками готують лікарські форми в основному для зовнішнього застосування: очні краплі, примочки, краплі для вуха, носа, мазі, супозиторії, порошки (присипки).

Незмінність хімічного складу, фізичного стану і фармакологічного дії антибіотиків повинні зберігатися як при готуванні лікарських препаратів, так і під час їх збереження і застосування хворими.

Вимоги, пропоновані до лікарських форм з антибіотиками:

Приготування повинне проводитися в асептичних умовах (Це пов’язано з тим, що антибактеріальна активність антибіотиків знижується під впливом мікроорганізмів чи їхніх ферментів) Вид лікарської форми повинний забезпечувати стабільність антибіотика як у процесі технології, так і при збереженні

Лікарська форма повинна забезпечувати необхідну концентрацію антибіотика в макроорганізмі при його мінімальному дозуванні.

2.2 Розрахунки антибактеріальної активності антибіотиків

Антибактеріальна активність антибіотиків виражається в одиницях дії (ОД), що відповідають визначеним ваговим частинам хімічно чистого препарату, що встановлюється методом біологічної стандартизації.

У деяких антибіотиків (стрептоміцин, еритроміцин і ін.) одиниця дії відповідає 1 мкг хімічно чистого препарату у виді основи, кислоти чи солі.

Якщо такої відповідності немає, то при перерахуванні ОД антибіотиків у вагові співвідношення варто користатися даними, приведеними у відповідної НТД, у якій зазначена залежність між масою й одиницями дії деяких антибіотиків (див. табл.).

Залежність між масою й одиницями дії деяких антибіотиків

Так, 1 ОД хімічно чистого кристалічного бензилпеніциліна відповідає 0,5 988 мг чистої кристалічної натрієвої солі бензилпеніциліна.

У 1 мг хімічно чистої натрієвій солі теоретично 1670 ОД.

Якщо в рецепті виписано 200 000 ОД бензилпеніциліна, то по масі

ця кількість буде складати:

200 000: 1670 = 120 мг = 0,12 г.

Чи, користаючись даними табл.:

1 млн. ЕД — 0,6 г бензилпеніциліна

200 000 ЕД — Х г

200 000 * 0,6: 1 000 000 = 0,12 г.

2.3 Особливості технології лікарських форм з пеніцилінами

Пеніциліни — найбільш ефективні і менш токсичні антибіотики. Застосовуючи пеніциліни, варто враховувати їхнє швидке виведення з організму, що викликає необхідність призначати їх 4−5 разів у добу. Скорочення числа введень за рахунок збільшення дози є необґрунтованим, тому що при рідкому введенні неможливо стабільно підтримувати терапевтичні концентрації ні в крові, ні у вогнищах ураження. Крім раніше зазначених факторів, пеніцилін инактивируют і солі важких металів, особливо у водовмісних лікарських формах, через розщеплення тіазолідинового кільця. Стійкість лікарських форм із пеніциліном (як і з багатьма антибіотиками) забезпечується їхнім готуванням в асептичних умовах для захисту антибіотиків від пеніциліназы й інших ферментів (групи гідролаз), що містяться в повітряній мікрофлорі. Найбільш стійкі лікарські форми пеніциліну при рН 6,0−7,0.

В аптеках з лікарських форм бензилпенициллина найбільше часто готують: очні, вушні і носові краплі, розчини для промивання порожнин, порошки і присипки, очні і дерматологічні мазі. Для розчинення бензилпенициллина використовують ізотонічний розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози, 0,25−0,5% розчини новокаїну. Варто мати на увазі, що рН розчинів глюкози дорівнює 3,0−4,1, новокаїну — 3,8−4,5. При таких значеннях рН бензилпеніцилін інактивується, тому розчиняти його потрібно безпосередньо перед застосуванням. Розчини солей бензилпеніциліна для промивання порожнин і очних крапель готують в асептичних умовах і на изотоническом розчині натрію хлориду.

Нерідко в краплях для носа й у водомістких мазях разом з бензилпеніциліном призначають ефедрина гідрохлорид, а також розчин адреналіну гідрохлориду — 0,1%. Такі прописи не можна визнати раціональними, тому що зазначені речовини через 4 години інактивують антибіотик на 40%. Правда, інактивацію можна сповільнити збереженням розчинів у холодильнику при +4°С.

У порошках для вдмухувань і присипках звичайно прописують солі бензилпеніциліна разом із сульфаніламідними препаратами, білою глиною, тальком, цинку окисом. Перераховані речовини (крім пеніциліну) термостабільні, тому їх попередньо стерилізують гарячим повітрям при 180−200°С. До простерилізованих і охолоджених порошків в асептичних умовах додають сіль пеніциліну.

2.4 Особливості технології лікарських форм з стрептоміцином

Стрептоміцин, будучи органічною основою, утворює з кислотами ряд солей, добре розчинних у воді. Найбільш широке застосування в медичній практиці одержав стрептоміцину сульфат. У зв’язку із широким поширенням стійких штамів грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів і високою токсичністю роль стрептоміцину в лікуванні гнійної інфекції різко знизилася. Антибіотик використовується тепер в основному як протитуберкульозний препарат у сполученні з пеніциліном, поліміксином і сульфаніламідними препаратами. Стрептоміцин несумісний з лікарськими речовинами, що володіють окисними властивостями, що перетворюють альдегідну групу в карбоксильну, що веде до втрати антибактеріальної активності антибіотика. Стрептоміцин несумісний з неоміцином, тетрациклінами, гентаміцином і канаміцином, що роблять отоі нефротоксичну дію. Потрібно, однак, указати, що стрептоміцин як у сухому виді, так і в розчинах відрізняється більшою стійкістю, чим солі бензилпеніциліна. В аптеках готують очні краплі, що містять стрептоміцину сульфат у ізотонічному розчині натрію хлориду в концентрації 10 000−100 000 ОД/мл. Суспензії стрептоміцину сульфату готують у риб’ячому жирі чи касторовій олії.

В облич, довгостроково працювавших зі стрептоміцином (аптечні працівники, медичні сестри, обличчя, зайняті виробництвом препарату), можуть утворитися контактні дерматити, тому рекомендується працювати в рукавичках, респіраторах і захисних окулярах.

2.5 Особливості технології лікарських форм з левоміцетином

Левоміцетин — білий чи білий зі слабким жовтувато-зеленуватим відтінком кристалічний порошок гіркого смаку. Антибіотик малорозчинний у воді (0,25%), легко — у спирті. Як препарат, так і його водні розчини витримують нагрівання до 110 °C.

Левоміцетин — антибіотик із широким спектром дії. Ефективний у відношенні рикетсій, спірохет, збудників трахоми, венеричної лімфогранульоми й ін.; діє на штами бактерій, стійкі до пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідам. Застосовують левоміцетин для лікування тифу і паратифів, дизентерії, бруцельозу, пневмоній, гонореї, трахоми й інших захворювань, викликаних чуттєвими до нього мікроорганізмами. Антибіотик застосовують у таблетках і капсулах, ректально в супозиторіях і місцево у виді водних розчинів.

Розчини левоміцетину повинні зберігатися в захищеному від світла місці.

Левоміцетин не слід застосовувати одночасно з бензилпеніциліном — комбінація веде до ослаблення терапевтичного ефекту, а при лікуванні пневмонії виявляється антагоністична дія. Антибіотик не слід сполучити з препаратами, що пригнічують кровотворення (сульфаніламіди, похідні піразолона, цитостатики). При одночасному застосуванні левоміцетину і бутаміда відзначені випадки гіпоглікемічного шоку. Протипоказане застосування левоміцетину при псоріазі, екземі, грибкових і інших захворюваннях шкіри, вагітності.

Для зовнішнього застосування як антисептичний засіб випускається готовий розчин, що містить левоміцетина 2,5 г, борної кислоти — 1 г, спирту етилового 70% - до 100 мл. В аптеках готують 0,25% водний розчин антибіотика (на дистильованій воді) — очні краплі. Краплі готують в асептичних умовах; розчинення препарату можна проводити при нагріванні. Левоміцетин застосовується як консервант та розчинник ряду очних крапель, що забезпечує консервуючу і буферну дію і більш тривалий час збереження краплів в порівнянні з водними розчинами антибіотика. 0,25% водний розчин (очні краплі) левоміцетину застосовується при лікуванні кон’юнктивитів, кератитів, блефаритів. Для цієї ж мети може застосовуватися 1% лінімент. В аптеках готують присипку.

2.6 Особливості технології лікарських форм з неоміцином

Неоміцина сульфат — білий чи жовтувато-білий порошок. Легко розчинний у воді, дуже мало — у спирті. Гігроскопічний. Незважаючи на високу, активність, має обмежене застосування, що зв’язано з його високою нефроі ототоксичністю. Хоча при прийомі усередину антибіотик не робить токсичної дії, його не слід застосовувати при порушенні видільних функцій нирок, цілісності слизуватої оболонки кишечнику, при цирозі печінки, уремії, у зв’язку з посиленням усмоктування препарату. Через неушкоджені шкірні покриви препарат не всмоктується. Неоміцина сульфат — хімічно стійкий антибіотик. Для зовнішніх цілей застосовуються краплі, розчини, мазі, присипки, тампони для зрошення ран і пов’язки. Розчини антибіотика (0,5%) готують на воді для ін'єкцій чи на ізотонічному розчині натрію хлориду, причому разова доза розчину не повинна перевищувати 30 мл, а добова — 90−100 мл. Загальна кількість 0,5% мазі, застосовувана однократно, не повинна перевищувати 25−50 г, 2% мазі - 5−10 г, протягом доби відповідно 50−100 і 10−20 г (при гнійних захворюваннях шкіри).

Неомицин можна комбінувати з граміцидином і еритроміцином при готуванні ліків для місцевого застосування. Неоміцин не слід застосовувати разом з іншими антибіотиками, що роблять ототоксичний і нефротоксичний ефект (стрептоміцин, мономіцин, канаміцин, гентаміцин).

Неоміцина сульфат можна застосовувати у виді інгаляцій. Препарат розчиняють у 2−4 мл дистильованої води чи ізотонічного розчину натрію хлориду, чи 0,25−0,5% розчину новокаїну, і до розчину додають гліцерин у кількості ¼−1/3 від обсягу розчинника. При тепловологих інгаляціях разову дозу антибіотика розчиняють у 50−100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду чи 5% розчину глюкози. Розчин неоміцина сульфату для внутрішнього застосування дітьми грудного віку готують з розрахунку 1000 ОД у 1 мл і дають у дозі 1 мл/кг маси тіла дитини. Препарат призначають 2 рази в день.

В аптеках готують краплі для носа.

2.7 Особливості технології лікарських форм з тетрациклінами

Тетрацикліни по своїй хімічній структурі є дикетонами, що легко піддаються гідролізу з утворенням кислот і монокетонов. Гідроліз відбувається у водних розчинах навіть на холоді, при цьому антибіотики поступово інактивуються. Лужне середовище прискорює гідроліз. В аптечних умовах можуть виготовлятися очні краплі - 0,5% розчини тетрацикліну і розчини для обробки опіків і флегмон. Як розчинник застосовують дистильовану воду; розчини готують в асептичних умовах ех tempore і зберігають не більш 2 днів при температурі 4−5°С. Очні краплі і мазі, що містять тетрацикліни, можна сполучити з пілокарпіном, скополаміном, етилморфіном і ефедрином. В оториноларінгологічній практиці застосовують 1,5% розчини тетрацикліну на 70% спирті у виді вушних крапель, тому що водяні розчини мацерують слизову.

В аптеках готують також супозиторії з тетрацикліном.

Тетрацикліни несумісні з ристоміцином, стрептоміцином і еритроміцином.

Варто особливо підкреслити, що тетрацикліни нерідко призначають амбулаторним хворим, однак варто обмежити їхнє застосування вагітними і дітьми до 8 років. Це зв’язано з можливістю відкладення тетрацикліну в зубній емалі і дентині зубів, розвитком раннього карієсу, а також з його негативним впливом на формування кісток. У цих випадках рекомендується застосування напівсинтетичних тетрациклінів із пролонгованою дією: метацикліна і доксицикліна. Їхні побічні реакції менш виражені, і вони застосовуються в значно менших дозах.

2.8 Особливості технології лікарських форм з поліміксинами

Поліміксини по хімічній будівлі є складними сполуками, що включають залишки поліпептидів. Різні поліміксини мають додаткове літерне позначення. Поліміксин М є одним з їхніх видів. Застосовують Поліміксин М сульфат місцево й усередину. Парентеральне введення не допускається (робить нефроі нейротоксичну дію). Місцево препарат застосовують при ранях, що повільно гояться, некротичних виразках, пролежнях, гнійних отитах, запальних захворюваннях ока і вуха. Антибіотик застосовують у виді розчину, що готується в аптеці безпосередньо перед застосуванням з розрахунку 10 000−20 000 ОД на 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду чи 0,5−1% розчину новокаїну. Розчини застосовують для змочування тампонів, пов’язок, для зрошення й у виді крапель. Усередину призначають при шлункових захворюваннях (коліти, ентероколіти, гастроентероколіти).

2.9 Особливості технології лікарських форм з граміцидином

Граміцидин С випускається у виді 2% стерильного спиртового розчину — прозора рідина від ясно-жовтого до жовтого кольору; з водою утворює опалесцентні розчини. Застосовують грамицидин тільки місцево. Уведення розчинів у вену не допускається. Для виготовлення застосовуваного в медичній практиці водного розчину граміцидина В вміст ампули витягають шприцом і розводять у 100−200 разів стерильною дистильованою чи звичайною питною водою. Для виготовлення лікувального спиртового розчину вихідний 2% розчин розводять у 100 разів 70% спиртом. Жировий розчин граміцидина готується розведенням вихідного 2% розчину касторовою олією, риб’ячим жиром, ланоліном і ін. у 25−30 разів. Термін збереження водного розчину — не більш 3 днів. Лікувальні спиртові і жирові розчини можуть зберігатися довгий час.

Водні розчини граміцидина застосовують для промивань, зрошень пов’язок, тампонів при лікуванні гнійних ран, пролежнів, виразок, флегмон, карбункулів, фурункулів і т.п. Для лікування піодермії й інших гнійних захворювань шкіри застосовують спиртові розчини антибіотика; шкіру змазують 2−3 рази в день.

2.10 Особливості технології лікарських форм з еритроміцином

Еритроміцин відноситься до групи макролідів — сполук, що містять у молекулі макроциклічне лактонное кільце. Це порошок білого кольору без запаху, гіркого смаку. Мало розчинний у воді, легко — у спирті. Гігроскопічний. По спектру антимікробної дії близький до пеніцилінів, але в порівнянні з ними еритроміцин краще переноситься і може застосовуватися при алергії до пеніцилінів. Застосовують при пневмонії, пневмоплевритах, при септичних станах, бешиховому запаленні, маститі, перитоніті, гнійному отиті й інших гнійно-запальних процесах. Антибіотик також призначають хворим сифілісом і трахомою. Усередину застосовується за 1,5 години до їжі. Місцево застосовують у виді мазі.

Для внутрішньовенних ін'єкцій застосовують еритроміцина фосфат — фосфорнокисла сіль еритроміцина. Розчини готують в асептичних умовах перед застосуванням з розрахунку 5 мг (5000 ОД) у 1 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду чи води для ін'єкцій. Допускається краплинне введення в ізотоничному розчині натрію хлориду чи 5% розчині глюкози (5 мг у 1 мл розчину). Еритроміцин несумісний з пеніцилінами, стрептоміцином, неоміцина сульфатом, мономіцином, гентаміцином, канаміцином.

2.11 Особливості технології лікарських форм з полієновими антибіотиками

Амфотеріцин В відноситься до групи полієнових антибіотиків. Порошок жовтого чи жовто-помаранчевого кольору. Практично нерозчинний у воді і спирті. Гігроскопічний. Чуттєвий до світла і високої температури. Легко інактивується в кислому і лужному середовищах. Антибіотик ефективний у відношенні багатьох патогенних грибів. Однак у порівнянні з іншими протигрибковими препаратами амфотеріцин В ефективний при глибоких і системних мікозах. Застосовують препарат внутрішньовенно, інгаляційно і місцево (у виді мазі). При введенні в шлунково-кишковий тракт практично не всмоктується. При внутрішньовенному введенні антибіотик дуже ефективний, але через токсичність повинний застосовуватися тільки за показниками при точному дотриманні дозування.

Для внутрішньовенних ін'єкцій препарат випускається у виді спеціальної лікарської форми — «Амфотерицин В для внутрішньовенного введення» у флаконах, що містять 50 000 ОД (0,0694 г) антибіотика (у комплексі з натрію дезоксихолатом і фосфатним буфером). При розчиненні препарату в воді чи в 5% розчині глюкози утворюється колоїдний розчин. Розчин для внутрішньовенного введення готують безпосередньо перед застосуванням. Вміст флакона розчиняють у 10 мл води для ін'єкцій (проколовши пробку стерильною голкою зі шприцом), потім розчин із флакона набирають у шприц і вливають у флакон, що містить 450 мл стерильного 5% розчину глюкози. Уводять краплинним методом протягом 4- 6 ч. Розчин як при його готуванні, так і при введенні не повинний піддаватися впливу яскравого світла. Невикористаний розчин збереженню не підлягає. У випадку появи осаду чи помутніння розчин до застосування не придатний. Інгаляційно амфотеріцин В застосовується у випадках переважної локалізації мікозів у легких і верхніх дихальних шляхах, а також при неможливості внутрішньовенного введення препарату. Розчин для інгаляцій готують безпосередньо перед уживанням з розрахунку 50 000 ОД (вміст 1 флакона) у 10 мл води для ін'єкцій. Невикористаний розчин для інгаляцій може бути використаний протягом 24 ч при збереженні в холодильнику. Місцево амфотеріцин В застосовується у виді мазі.

Леворин відноситься до групи полієнових антибіотиків. Темно-жовтий порошок без запаху і смаку. Гігроскопічний. Легко руйнується в кислому і лужному середовищах. Практично нерозчинний у воді і спирті. Активність антибіотика виражається в одиницях дії. У 1 мг міститься 25 000 ОД. Застосовують леворин місцево й усередину. При пароніхії, міжпальцевих ерозіях і ураженнях шкіри, викликаних дріжжоподібними грибами, застосовують мазь. Змазують уражені місця 1−2 рази в день протягом 10−15 днів.

Леворин випускається в таблетках і капсулах по 500 000 ОД (для прийому усередину), у виді порошку для готування суспензії, призначеної для лікування дітей, порошку для готування суспензії для зовнішнього застосування (полоскань, змочування тампонів). Дітям суспензію готують з порошку. Для цього до вмісту флакона з порошком для суспензії (вміст леворина у флаконі - 2 000 000 чи 4 000 000 ОД) додають прокип’ячену охолоджену воду для ін'єкцій до мітки флакона. Суміш перемішують, перед уживанням збовтують. 1 чайна ложка (5 мл) містить 100 000 ОД. У 3 краплях міститься 2000 ОД. Суспензію призначають у таких же дозах (така ж кількість ОД), як при застосуванні усередину таблеток чи капсул.

2.12 Особливості технології лікарських форм з новоімаїном

Новоімаїнін — антибактеріальний препарат, одержуваний з рослини звіробій продірявлений; смолиста червонясто-жовта маса, практично нерозчинна у воді. Застосовують зовнішньо. Основною лікарською формою препарату є 1% розчин у 95% спирті - прозора рідина жовтого кольору. При лікуванні флегмон, інфікованих ран, абсцесів застосовують для промивань, змочування серветок 0,1% розчин новоімаїніна, що одержують розведенням 1% спиртового розчину стерильною водою для ін'єкцій, ізотонічним розчином NaСl чи 10% розчином глюкози.

При лікуванні опіків можна застосовувати 0,1% розчин, отриманий розведенням 1% спиртового розчину 0,25% розчином анестезину.

При абсцедуючих пневмоніях можна користатися інгаляціями (аерозолем) 0,1% розчину новоімаїніна (1% спиртової розчин розводять у 10 разів 10% розчином глюкози).

В оториноларінгології для лікування гнійних отитів, гайморитів застосовують 0,01−0,1% розчини, отримані розведенням спиртового розчину водою для ін'єкцій чи 10% розчином глюкози. Розчини, отримані розведенням 1% спиртового розчину новоиманина, придатні для застосування протягом 24 ч. Зберігають у прохолодному місці.

Розділ 3. Власна технологія лiкарських форм з антибiотиками

3.1 Технологія порошків з антибіотиками

Складні порошки з антибіотиками знаходять застосування в хірургічній, дерматологічній і стоматологічній практиці. Їх готують за загальними правилами готування складних порошків з урахуванням властивостей вхідних інгредієнтів.

Антибіотики додають до простерилізованих і охолоджених порошків в асептичних умовах.

3.2 Технологія рідких лікарських форм

Рідкі ліки с антибіотиками призначають для внутрішнього (розчини, суспензії, рідше — емульсії) і зовнішнього (краплі в ніс, примочки, очні краплі) застосування. З ліків для зовнішнього застосування 1/3 приходиться на очні краплі.

Як розчинники використовують воду очищену, спирт, гліцерин, рослинні олії. Розчини готують за загальними правилами готування. Особливість — дотримання асептичних умов.

Необхідно уникати фільтрування розчинів через звичайний фільтрувальний папір.

У більшості випадків в аптеках готують тільки стерильний розчинник, а розчинення роблять безпосередньо перед уживанням.

Розчини бензилпеніциліна натрію. Для їх готування як розчинники використовують: ізотонічний розчин натрію хлориду; розчин глюкози ізотонічний; розчини новокаїну (0,25 і 0,5%). Необхідно враховувати, що розчини новокаїну зі стабілізаторами мають рН = 3,8−4,5, розчини глюкози рН = 3,0−4,0. При зазначених величинах рН розчини бензилпеніциліна інактивуються і при звичайній температурі.

Тому бензилпенициллин необхідно розчиняти безпосередньо перед уведенням. Невитрачений розчин подальшому використанню не підлягає, тому що при його збереженні бензилпеніцилін інактивується.

Розчини поліміксина сульфату. Для готування в якості розчинника використовують ізотонічний розчин натрію хлориду (безпосередньо перед застосуванням з розрахунку 10 000−20 000 ОД на 1 мл ізотоничного розчину натрію хлориду чи 0,5−1%-ный розчин новокаїну.

Поліміксин по хімічній будові - це складна сполука, включаюча залишки поліпептидів. Різні поліміксини мають додаткове літерне позначення. Застосовують полимиксин-сульфат місцево (при ранях, що погано гояться, некротических виразках, пролежнях, гнійних отитах, запальних захворюваннях око і вуха) і усередину. Парентеральное введення не допускається (робить нефрота ототоксичну дію).

Поліміксина сульфат стійкий у кислому середовищі і розкладається у лужному. Активність антибіотика складає 8000 ОД у 1 мг.

Очні краплі з левоміцетином. Розчини готують на свіжій воді для ін'єкцій чи ізотонічному розчині натрію хлориду в асептичних умовах. Розчинення антибіотика можна проводити при нагріванні.

В офтальмології левоміцетин часто комбінують з рібофлавіном, аскорбіновою кислотою і глюкозою. Для поліпшення розчинності левоміцетину і ізотонування крапель з левоміцетином можна використовувати стерильний борнобуферний розчин наступного складу: натрію тетрабората 0,02 г, натрію хлориду 0,02 г, кислоти борної 0,11 г, води для ін'єкцій до 10 мл. У приготовленому борнобуферному розчині розчиняють левоміцетин.

Водний розчин левоміцетину довгостроково зберігає свою стійкість (близько 2 років), якщо зберігається при температурі +5 °C.

Очні краплі зі стрептоміцином готують в асептичних умовах на стерильному ізотонічному розчині натрію хлориду в концентрації 10 000−100 000 ОД стрептоміцину на 1 мл розчину.

Стрептоміцин часто комбінують з пеніциліном і біоміцином.

Стрептоміцин стабільний при рН = 7−8; при нагріванні до 100 °C він інактивирується, тому його розчини не можна стерилізувати.

Стрептоміцин не можна сполучити з кислотами, солями алкалоїдів.

Краплі зі стрептоміцином не втрачають активності протягом одного місяця при кімнатній температурі.

Очні краплі з біоміцином (хлортетрациклина гідрохлоридом) готують з розчинного у воді препарату в асептичних умовах на стерильному буферному розчині.

Зберігаються такі краплі протягом 2−3 доби.

Вушні і интраназальные краплі готують у концентрації 10 000−100 000 ОД/мл. Розчинником є вода для ін'єкцій, ізотонічний розчин натрію хлориду, а також розчини відповідних лікарських речовин.

Нерідко в краплях для носа разом з бензилпеніциліном призначають ефедрина гідрохлорид, а також розчин адреналіну гідрохлориду 0,1%-ный. Такі прописи не можна визнати раціональними, тому що зазначені речовини через 4 години инактивируют антибіотик на 40%.

Інактивацію можна сповільнити збереженням розчинів у холодильнику.

Для підвищення стійкості деяких антибіотиків (пеніциліну, левоміцетину, біциліну й ін.) як розчинники використовують різні буферні розчини.

Краплі для носа з неомицина сульфатом. Це досить активний антибіотик, але він знаходить обмежене застосування, оскільки володіє високої нефроі ототоксичностью.

Хоча при прийомі усередину антибіотик не робить токсического дії, його не слід застосовувати при порушенні видільних функцій нирок, цілості слизуватої оболонки кишечнику, при цирозі печінки, уремії в зв’язку з посиленням усмоктування препарату.

Через неушкоджені шкірні покриви препарат не всмоктується.

Неомицина сульфат — хімічно стійка речовина, розчини препарату витримують стерилізацію. Препарат являє собою білий чи жовтувато-білий порошок, легкорозчинний у воді, дуже малорозчинний — у спирті, гігроскопічий.

Ін'єкційні розчини з антибіотиками готують на апірогенній воді для ін'єкцій чи ізотонічному розчині натрію хлориду.

Незважаючи на нестійкість водних розчинів антибіотиків, пошуки водорозчинних антибіотиків інтенсивно продовжуються, тому що такі антибіотики не інактивуються білками крові, тканин, органів і не утворюють з ними антигенних комплексів.

Поряд з пошуками водорозчинних антибіотиків ведуться роботи по створенню мікрокристалічних суспензій антибіотиків з використанням різноманітних розчинників. Зокрема, у якості неводних розчинників для готування ін'єкційних розчинів антибіотиків застосовують пропіленгліколь, поліоксиетиленгликоль, карбоксамід молочної кислоти й інші розчинники, які використовуються для одержання розчинів тетрацикліну, хлортетрацикліна, окситетрацикліна, хлорамфенікола й ін.

Левоміцетин застосовують також у виді спиртових розчинів, часто в сполученні із сульфаніламідними препаратами.

Суспензії. Більш стабільними в порівнянні з водяними розчинами антибіотиків є масляні суспензії, призначені для внутрім'язових ін'єкцій. При готуванні суспензій вирішальне значення має ступінь дисперсності твердої фази.

Суспензія антибіотика стрептоміцину сульфату, що представляє собою жовтуватий аморфний порошок. Стрептоміцин утворить з кислотами ряд солей, добре розчинних в органічних розчинниках.

3.3 Технологія м’яких лікарських форм

Мазі. При готуванні мазей з антибіотиками особливу увага варто звертати на склад основи і спосіб введення антибіотиків.

Найбільш стабільні мазі, приготовлені на безводних основах.

Вважається, що найбільш придатна основа для очних мазей суміш, що складається з вазеліну — 9,0 г («Для очних мазей») і ланоліну безводного — 1,0 г.

Інститут антибіотиків пропонує й інші сполучення: суміш з 4 частин ланоліну безводного і 6 частин вазеліну («Для очних мазей»); основа складу: парафіну 30,0 г, олії соняшникового 70,0 г.

Запропоновані також поліорганосилоксанові основи (силікони).

Пеніцилін на таких основах зберігається тривалий час (до трьох місяців і більш). Всі основи для мазей з антибіотиками використовуються тільки після їхньої стерилізації. Зберігаються в баночках по 10,0 г.

Для готування мазей з антибіотиками рекомендують застосовувати безводну гідрофобну чи гідрофільну основу чи ж емульсійні основи типу М/В чи В/М. Наприклад, стрептоміцинова мазь із сульфаніламідами може бути приготовлена на емульсійної основі такого складу: самоемульгованого гліцерину моностеарата 12,0 г, воску білого 3,0 г, гліцерину 5,0 г, парафіну рідкого 10,0 г, пропілгідроксибензоата 0,035 г, води до 100 мл.

Мазі з антибіотиками готують в асептичних умовах з дотриманням загальних правил готування мазей.

Мазі із солями бензилпеніциліна готують по типі тритураційних мазей, тому що у водяному розчині антибіотик швидко інактивується.

Пеніцилінові мазі на одному вазеліні готувати не рекомендується, тому що вони малоефективні через погану усмоктуваність пеніциліну шкірою.

Уведення жирів у мазі з антибіотиками небажано, тому що перекісні сполуки, що містяться в них, можуть бути причиною руйнування антибіотиків. Нераціональним також є прописування у їхньому складі дьогтю й іхтіолу.

Мазі тетрациклінові очні (тетрациклінова 1%, дитетрациклінова 10% і ін.) готують в асептичних умовах на стерильній основі. Застосовують їх при лікуванні трахоми, кератитів, виразок роговиці, гострих кон’юнктивитів і інших запальних захворювань очей.

При лікуванні шкірних захворювань, наприклад, вугревої висипки, стрептостафілодермії, фурункульозу, фолікулітів, екзем, трофічних виразок, рекомендується застосування 3% тетрациклінової мазі.

Супозиторії. У практичній медицині призначення антибіотиків у виді супозиторіїв має велике значення.

Швидкість усмоктування антибіотиків залежить від природи основи, у якості якої звичайно використовуються олія какао, віск і різні поверхнево-активні речовини. Останнім часом у якості супозиторних основ запропоновано використовувати гідрогенізовані рослинні олії. Готують супозиторії викочуванням чи пресуванням, тому що нагрівання застосовувати не можна.

Суппозитории з пеніциліном. Пеніцилін розтирають з невеликою кількістю молочного цукру й у виді тонкого порошку вводять у супозиторну основу. Вміст пеніциліну в одному ректальному супозиторєї від 100 000 до 500 000 ОД. При збереженні в прохолодному місці активність готових супозиторіїв може зберігатися 2 місяці. Іноді для прискорення дії пеніциліну його розчиняють у розчині натрію цитрату (1:1000) і змішують із супозиторною основою. Стійкість таких супозиторіїв не більш 10 днів.

Супозиторії з тетрацикліном. Найчастіше для цієї мети застосовують тетрацикліну гідрохлорид, що обумовлено менш вираженою місцевою подразнюючою дією цього антибіотика. Звичайно дорослим призначають супозиторії, що містять по 0,3 г (300 000 ЕД) тетрацикліну.

Розділ 4. Оцінка якості та зберігання лікарських форм з антибіотиками

4.1 Оцінка якості

Лікарські форми з антибіотиками оцінюють так само, як і інші лікарські форми, тобто:

перевіряють правильність документації, упакування (укупорку);

органолептичний контроль (колір, запах, наявність осаду);

відсутність механічних домішок (рідкі ліки), відхилення в обсязі чи масі, однорідність змішування (порошки, мазі), температуру плавлення, час повної деформації (суппозитории).

4.2 Зберігання лікарських форм

Збереження лікарських форм з антибіотиками ґрунтується, насамперед, на фізико-хімічних властивостях кожного антибіотика окремо.

Так, наприклад, водні розчини поліміксина М сульфату зберігають протягом 7 днів при температурі 4−10°C.

Граміцидин у водному розчині зберігається не більш 3 днів, у той час як у спиртових і жирових розчинах він не інактивується довгий час.

Загальною вимогою до збереження лікарських форм з антибіотиками є температура в умовах холодильника, захищене від світла місце, рН середовища. У буферному розчині з рН = 6,5 стійкість солей бензилпеніциліна підвищується до 15−20 днів при температурі до +5°C.

Ліки з антибіотиками відпускають у стерильному посуді, що максимально виключає потрапляння мікрофлори, оформляють етикетками «Приготовлено асептично», «Зберігати в прохолодному місці».

4.3 Удосконалювання технології лікарських форм з антибіотиками

антибіотик технологія зберігання З метою удосконалювання лікарських форм з антибіотиками загальним заходом є:

обов’язкова наявність асептичного блоку, що піддається бактерицидному опроміненню за допомогою бактерицидних екранованих і неекранованих ламп;

наявність визначеного асортименту засобів малої механізації, необхідних для одержання стерильних мазевих основ, фільтрації, фасовки й укупорки.

Для водяних розчинів антибіотиків повинні бути підібрані відповідні буферні розчини, що обумовлюють оптимальне рН у кожнім конкретному випадку. За даними літератури, необхідно у ряді випадків виключати стадію фільтрування розчинів з антибіотиками.

Розділ 5. Практична частина

Рецепт № 1

Rp.: Benzylpenicillini — natrii 150 000 OD

Sol. Natrii chloridi isotonicae 100 ml

M.D.S.: для промивання ран.

Характеристика лікарської форми: Дана ЛФ — це водний розчин з антибіотиком бензилпеніциліномнатрію.

Властивості інгредієнтів:

Натрію хлорид (Natrii chloridum)? білий кристалічний порошок без запаху, солоного смаку. Розчинний у 3 ч. води, малорозчинний у 95% спирті. Зберігають в добре закупореній тарі. (Стаття 426, ДФ Х).

Бензилпеніцилін — натрію (Benzylpenicillini — natrii) — білий дрібнокристалічний порошок гіркого смаку, злегка гігроскопічний. Л. р. під дією кислот, лугів, при нагріванні у водних розчинах, а також при дії пеніцилінази. Повільно розчиняється при зберіганні в розчинах при кімнатній температурі. Д.л.р. у воді, розчинний в етиловому і метиловому спиртах.Сп.Б

Розрахунок кількості інгредієнтів по рецепту (зворотня сторона ППК):

1 000 000 — 0,6

150 000 — ХХ=0,09 г Паспорт письмового контролю:

Лицьова сторона Дата________ № рецепту______

Взято: Sol. Natrii chloridi isotonicae 100 ml

Benzylpenicillini — natrii 0,09

Vз=150 ml

Приготував: (підпис) Перевірив: (підпис) Відпустив: (підпис) Технологія лікарської форми з теоретичним обґрунтуванням:

Спочатку готують стерильний ізотонічний розчин натрію хлориду в якому розчиняють 0,09 бензилпеніциліну — натрієвої солі.

Упаковка: Закупорюємо флакон гумовою пробкою і алюмінієвим ковпачком під обкатку.

Оформлення: Основні етикетки: «Внутрішнє», додаткові етикетки: «Виготовлено асептично», «Зберігати в прохолодному темному місці», «Берегти від дітей». (Згідно наказів МОЗ № 583 і № 626)

Оцінка якості:

1. Аналіз документації. Рецепт виписаний правильно, інгредієнти сумісні. В ППК усі записи зроблені правильно, оформлений відповідними підписами

2.Оформлення. Етикетка «Очні краплі» з вказівкою номера рецепту, номера аптеки, прізвища та ініціалів хворого, способу вживання, дати, ціни. Є додаткові етикетки «Стерильно», «Зберігати в прохолодному темному місці», «Берегти від дітей». Оформлення відповідає наказам МОЗ № 583 і № 626.

3.Упаковка. Упаковка відповідає об'єму, виду ЛФ та властивостям інгредієнтів.

4.Органолептичні властивості. Колір, запах, смак відповідають вимогам відповідних ФС. Механічні домішки відсутні.

5.Якісний та кількісний склад, стерильність, чистота, ізотонічність, стабільність відповідає нормам.

6.Відхилення в об'ємі ЛФ відповідає вимогам ДФ та наказу МОЗ № 276.

Рецепт № 2

Rp.: Lаevomycetini 0,02

Sol. Acidi borici 2%-10 ml

M.D.S.: по 2−3 кр. 3 р/д в обидва ока.

Характеристика лікарської форми: Дана ЛФ — це очні краплі до складу, яких входить антибіотик левоміцетин (сп. Б) і борна кислота, які є термостабільними речовинами.

Властивості інгредієнтів:

Левоміцетин (Laevomycetini) — білий або білий з слабким жовтувато-зеленуватим відтінком кристалічний порошок б/з, гіркого смаку. М. р у воді, Л. р у 95% спирті, розчинний в етилацетаті, п.н.р в хлор метані. Сп. Б; ВРД=1,0; ВДД=4,0. (Ст. 10, ДФ X)

Кислота борна (Acidum boricum) — б/б, блискучі, злегка жирні на дотик чешуйки або дрібний кристалічний порошок, б/з, леткий з парами води і спирту. При нагріванні переходить в метаборну кислоту. Р в 25 ч. води, в 4 ч.кип. води, в 25 ч. спирту і повільно в 7 ч. гліцерину. (Ст. 10, ДФ X)

Розрахунок кількості інгредієнтів по рецепту (зворотня сторона ППК):

К-ть сухих речовин Ac. borici :

2,0 — 100 мл Х — 10млХ=0,2 г

V (води) =10 -(0,2+0,02) = 9,78 мл Паспорт письмового контролю:

Лицьова сторона Дата________ № рецепту______

Взято: Lаevomycetini 0,02

Acidi borici 0,2

Aquae pro injectionibus 9,78

Mз=10,0 г Приготував: (підпис) Перевірив: (підпис) Відпустив: (підпис) Технологія лікарської форми з теоретичним обґрунтуванням:

Даний розчин готують в асептичних умовах на воді для ін'єкцій чи з NaCl. К-та борна в даному прописі полегшує розчинність левоміцетину. К-та борна і левоміцетин, як термолабільні речовини розчиняють у теплій воді для ін'єкцій, розчин охолоджують. Стерилізують текучою парою при 100 °C — 30 хв.

Упаковка: Закупорюємо флакон гумовою пробкою і алюмінієвим ковпачком під обкатку.

Оформлення: Основні етикетки: «Очні краплі», додаткові етикетки: «Стерильно», «Зберігати в прохолодному темному місці», «Берегти від дітей». (Згідно наказів МОЗ № 583 і № 626)

Оцінка якості:

1. Аналіз документації. Рецепт виписаний правильно, інгредієнти сумісні. В ППК усі записи зроблені правильно, оформлений відповідними підписами

2. Оформлення. Етикетка «Очні краплі» з вказівкою номера рецепту, номера аптеки, прізвища та ініціалів хворого, способу вживання, дати, ціни. Є додаткові етикетки «Стерильно», «Зберігати в прохолодному темному місці», «Берегти від дітей». Оформлення відповідає наказам МОЗ № 583 і № 626.

3. Упаковка. Упаковка відповідає об'єму, виду ЛФ та властивостям інгредієнтів.

4. Органолептичні властивості. Колір, запах, смак відповідають вимогам відповідних ФС. Механічні домішки відсутні.

5. Якісний та кількісний склад, стерильність, чистота, ізотонічність, стабільність відповідає нормам.

6. Відхилення в об'ємі ЛФ відповідає вимогам ДФ та наказу МОЗ № 276.

Рецепт № 3

Recipe: Solutionis Gramycidini spirituosae 2%-2 ml

Solutionis Natrii chloridi isotonicaе 100 ml

Misce.Da. Signa: Для промивання очей.

Фармацевтична експертиза рецепту (пропису).

Рецепт виписується згідно наказу МОЗ України № 360 на рецептурному бланку — форми № 1, який оформлений кутовим штампом ЛПЗ, особистим підписом і печаткою лікаря, який виписав рецепт, печаткою суб'єкта господарювання. Термін дії рецепту — до 1 місяця.

Перевірка фармацевтичної сумісності інгредієнтів пропису.

Висновок: лікарські речовини пропису фізико-хімічно, хімічно та фармакологічно сумісні та добре змішуються.

Перевірка доз лікарських речовин списків «А» та «Б», НОВ речовин, що знаходяться на предметно-кількісному обліку.

Перевірка доз не проводиться, оскільки речовини загального списку.

Висновок: лікарська форма може бути виготовлена.

Фізико-хімічні властивості речовин, що входять до складу ЛФ

Gramycidinum — Граміцидину 2% спиртовий розчин

Опис: Прозора рідина від світло-жовтого до жовтого кольору.

Розчинність: З водою утворює обпалюючі розчини, сильно піниться при взбовтуванні. Зберігання: В добре закупореній тарі, в захищеному від світла, прохолодному місці. (ДФУ, стор.360)

Spiritus aethylicus — Спирт етиловий Опис: Прозора безбарвна рідина, летка, рухлива, має характерний спиртовий запах і пекучий смак.

Розчинність: Змішується у всіх співвідношенях з водою, ефіром, хлороформом, ацетоном і гліцерином.Кипить при температурі 78 °C. Легко горить бездимним полум/ям.

Зберігання: В добре закупореній тарі, в прохолодному місці. (Дод. до ДФУ І, стор.422)

Natrii chloridum — Натрію хлорид Опис: Білі кубічні кристали або білий кристалічний порошок без запаху, солоного смаку.

Розчинність: розчинний у 3 ч. води, мало розчинний у спирті.

Зберігання: В добре закупореній тарі

Зворотній бік паспорту письмового контролю (ППК)

Маса граміцидину:

2,0 — в 100 мл Х — в 2 мл Х=2*2/100=0,04 г Спирту етилового 90%=2мл Натрію хлорид=0,9г

Води для ін/єкцій=100мл

Vзаг=102мл Лицевий бік ППК ППК Дата № 14

Взято:

Aquae pro injectionibus 100ml

Natrii chloridi 0,9

Gramycidini 0,04

Spiritus aethylici 2 ml

Sterilisa

Vзаг=102ml

Приготував:

Перевірив:

Відпустив:

Технологія приготування та її обґрунтування.

Дана лікарська форма — ізотонічний розчин для ін/єкцій, до складу якого входить антибіотик — граміцидин, речовина загального списку — натрію хлорид, розчинник — вода для ін'єкцій.

Підготовча стадія Готуємо себе, робоче місце, терези, різноважки, ступку, товкачик, допоміжні матеріали (Накази МОЗ № 275,626,523).Терези протираємо спирто-ефірною сумішшю (1:1) (згідно наказу МОЗ № 275).

Приготування лікарської форми Приготування розчину Для приготування розчину натрію хлорид попередньо нагрівають в сухо-повітряному стерилізаторі при t=180°C протягом 2 годин. В асептичних умовах на стерильних терезах відважують простерилізований натрію хлорид, поміщають в стерильну мірну колбу на 100 мл і розчиняють в частині води для ін'єкцій, після розчинення доводять водою до об'єму 100 мл. Розчин фільтрують в стерильний флакон для відпуску.

На ВР-1 відважують 0,04 г граміцидину, попередньо прожареного в сухожаровій шафі, розчиняємо його в 2 мл 90% спирту етилового і отриманий розчин додають у флакон для відпуску. Закупорюємо стерильною гумовою пробкою з алюмінієвим ковпачком під обкатку.

Стерилізуємо при 120 °C протягом 12 хв.

Проводимо вторинний контроль якості.

Упаковка Флакони по 100 мл, з гумовою пробкою під обкатку алюмінієвим ковпачком.

Оформлення На флакон наклеюють номер. Оформляють етикетками «Для ін'єкцій», «Стерильно» попереджувальні написи: «Берегти від дітей», «Зберігати в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці» (Згідно наказів МОЗ № 626 і 583).

Оцінка якості виготовленої лікарської форми

І. Вхідний контроль:

Сировини і матеріалів. Проходять лабораторний контроль на відповідність показника якості. Всі стерильні ЛФ підлягають повному хімічному аналізу (Наказ № 626).

Контроль режиму стерилізації(перевіряють кожну серію) Вторинний контроль.

відсутність механічних домішок — візуально кожен флакон перевіряють на «зебрі», одночасно перевіряють якість закупорювання флакона.

1 флакон із серії контролюють за всіма фізико-хімічними показниками.

ІІ. Контроль виготовленої лікарської форми.

1. Аналіз документації.

Фармацевтичну експертизу проведено правильно. Речовини в прописі сумісні. № лікарської форми, рецепта і ППК відповідають, НОВ не встановлені, розрахунки зроблено вірно, ППК виписано вірно.

2. Оформлення.

Оформлення ЛФ відповідає вимогам наказів № 583 і 626. Є основна етикетка «Для ін'єкцій», «Стерильно». На етикетці вказано: місто, № аптеки, № рецепту, П.І.Б. хворого, спосіб застосування, дата виготовлення, підписи осіб, що приготували, перевірили, відпустили ЛФ, № аналізу, термін придатності, ціна. Є окремий рецептурний номер, попереджувальні написи «Берегти від дітей», «Зберігати в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці» (Накази № 626, 583).