Собівартість продукції та шляхи її зниження

РЕФЕРАТ

Дипломна робота 86 сторінок, 7 рисунків, 11 таблиць, 30 джерел.

Об'єкт дослідження — структура витрат ТОВ «САТП-2001».

Ціль роботи — розкриття сутності та структури собівартості продукції і розробка методологічних підходів до її зниження на прикладі ТОВ «САТП-2001».

Методи дослідження — методика «2С70»; аналіз та синтез; статистичний аналіз.

Посилення інноваційної діяльності на підприємстві може привести до зниження собівартості продукції.

У ході дослідження теми дипломної роботи було визначено, що:

— існують резерви зниження собівартості продукції;

— на собівартість транспортних перевезень значною мірою впливають техніко-експлуатаційні показники;

— визначені основні шляхи зниження собівартості продукції;

— установлено нормативи витрат на паливо підприємства.

Можливі припущення про розвиток об'єкта дослідження — можливе зниження собівартості продукції на основі впровадження інновацій.

Ключові слова:

СОБІВАРТІСТЬ, ВИТРАТИ, КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ, НОРМАТИВНИЙ МЕТОД, АВТОТРАНСПОРТНА ПРОДУКЦІЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Собівартість як економічна категорія

1.2 Шляхи зниження собівартості продукції

2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САТП — 2001»

2.1 Аналіз змінних та постійних витрат

2.2 Вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію

3.2 Нормування витрат на паливо

3.3 Економічний ефект запропонованих розробок ВИСНОВКИ ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки — підприємства, тому що саме на підприємстві створюється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Найважливішою економічною категорією, що характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції є собівартість продукції. Вона є також найважливішим якісним показником роботи підприємства, тому що характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного і постійного капіталу), що знаходяться в розпорядженні підприємства. Товаровиробник повинен прагнути зниження собівартості, оскільки її зниження забезпечує йому додатковий прибуток. У зниженні собівартості суспільство зацікавлене не менш товаровиробників, тому що низька собівартість означає, що виробництво функціонує ефективно і ресурси суспільства використовуються раціонально.

Перехід на новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку в зв’язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:

— об'єкт обліку виробничих витрат — витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції;

— витрати — зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками);

— витрати майбутніх періодів — витрати, понесені підприємством в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів;

— собівартість продукції (робіт, послуг) — грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг;

— прямі витрати — економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами;

— непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом;

— основні витрати — витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати;

— накладні витрати — витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва;

— витрати періоду — витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Метою дослідження є розкриття сутності та структури собівартості продукції і розробка методологічних підходів до її зниження.

Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження були вирішені наступні завдання:

розглянуто економічну сутність поняття собівартості;

визначено механізм формування собівартості;

обгрунтувано основні шляхи зниження собівартості продукції;

проаналізувано структуру собівартості продукції на прикладі ТОВ «САТП-2001»;

проаналізувано вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції;

розроблена методика формування витрат на автотранспортну продукцію;

надано науково-практичні рекомендації щодо нормування витрат на паливо ТОВ «САТП — 2001»;

надано оцінку економічного ефекту розробок та рекомендацій.

Об'єктом дослідження є процес формування собівартості продукції.

Предметом дослідження виступають методи зниження собівартості продукції.

Гіпотеза: посилення інноваційної діяльності на підприємстві може привести до зниження собівартості продукції.

Для досягнення поставленої мети використані такі загальнонаукові та спеціальні методи: методика «2С70»; аналіз та синтез; статистичний аналіз.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти в сфері бухгалтерського обліку, звітність та документація ТОВ «САТП — 2001», наукові праці вчених та засоби інтернету.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Собівартість як економічна категорія

У процесі господарської діяльності підприємство здійснює витрати (матеріальні, трудові, фінансові). Витрати підприємства складаються із всієї суми витрат на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю й включаються у вартість продукту. Таким чином, собівартість є частиною ціни товару, причому вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізації продукції. Собівартість входить до числа особливо значимих показників ефективності господарської діяльності. Вона являє собою витрати підприємства на виробництво й обіг, є основою порівняння витрат і доходів. Якщо не відома собівартість то, як можна визначити прибуток? Або для формування відпускної ціни хіба можна обійтися без собівартості? Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, яку воно випускає, скільки можна заробити на продажі продукції або яку націнку зробити понад собівартість, тобто вона є основою ціноутворення. Якщо вартість реалізованої продукції більше собівартості, то має місце розширене виробництво. Якщо в процесі реалізації ціна продукції менше собівартості, то не забезпечується навіть просте відтворення. Без перебільшення цей показник найбільше реагує на ситуацію, що складається на підприємствах, у виробництві окремих видів виробів й у цілих галузях.

В економічній літературі часто зустрічається визначення, що досить коротко і ясно виражає поняття собівартості:

Собівартість — це виражені у вартісній формі поточні витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг).

У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку України № 1 собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво й реалізацію.

При плануванні, обліку й калькулюванні собівартості продукції підприємство має право підсумувати в собівартість також й інші зроблені їм витрати й платежі, безпосередньо не пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Ці витрати «законодавець» дозволивши відносити на собівартість, і які надалі є складовою частиною формованої ціни товару, тобто будуть компенсовані підприємству споживачем його продукції.

Умовно собівартість продукції, що випускає підприємством, можна розглядати з економічних та юридичних позицій. З економічної точки зору собівартість продукції представляє собою вартісне вираження будь-яких витрат на її виробництво й реалізацію, іменовані витратами. У юридичному розрізі собівартість зроблених підприємством витрат потрібно враховувати тільки тоді коли це дозволяє законодавство.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій [5]:

1) облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

2) база для формування оптової ціни на продукцію підприємства й визначення прибутку й рентабельності;

3) економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння й розширення діючого підприємства;

4) визначення оптимальних розмірів підприємства;

5) економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень й ін.

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства. У собівартість входять витрати, зв’язані:

безпосередньо з виробництвом (сировина, матеріали, придбані вироби й напівфабрикати, паливо, енергія й т.д.);

з обслуговуванням виробничого процесу і його управлінням;

з оплатою праці й відрахуваннями у фонд соціального страхування, а також платежі по майновому страхуванню;

з витратами на ремонт основних виробничих фондів;

з амортизаційними відрахуваннями на повне відновлення (реновацію) основних фондів;

з витратами на реалізацію продукції.

Причому слід зазначити, що всі компоненти враховуються по фактичних витратах, незалежно від того, чи зроблені вони в межах установлених діючим законодавством норм або перевищують їх. Тобто ці компоненти є витратами минулої праці вже зробленого. Дана обставина особливо важливо для обґрунтованого оподаткування прибутку.

У вітчизняній теорії й практиці залежно від об'єкта, для якого визначаються витрати, розрізняють наступні види собівартості [21]:

— собівартість всієї продукції, під якою розуміється загальна сума витрат на її виробництво й реалізацію. При цьому розрізняють повну виробничу собівартість і повну (комерційну) собівартість продукції.

1) повна виробнича собівартість — це загальна сума прямих і непрямих витрат на виробництво товарів або послуг.

2) повна (комерційна) собівартість містить у собі повну виробничу собівартість, а також суму вневиробничих (комерційних) витрат.

— індивідуальна собівартість, тобто собівартість конкретної одиниці продукції. Визначається винятково у випадку одиничного виробництва, наприклад при будівництві судна або при виготовленні унікального устаткування.

— середня собівартість — даний показник може бути розрахований для окремих підприємств і для галузей. Визначається як середньозважена величина й характеризує середні витрати на одиницю продукції.

П (С)БО № 16 «Витрати» визначає витрати як або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Необхідність у різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання й розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип — різні витрати для різних цілей.

Виділяють три напрями класифікації витрат (рис. 1.1) [22]:

Рисунок 1.1 — Класифікація витрат у системі управлінського обліку.

Вичерпані (спожиті) витрати — збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати — збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати — у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію — витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина й матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість На торгiвельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду — витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торгiвельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду — витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так й у невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати — витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі за будь-яких умов та характеру виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину й матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата години простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходь, плата за оренду земельних і майнових дiлянок, амортизація.

Накладні витрати — витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних факторiв роботи з організації, управління та обслуговування виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання й ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, оскiльки вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією приблизно, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

вiдносно обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користування телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати — витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати — витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати — витрати, які вимагають сплати грошів або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) — вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати — витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати — загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином (формула 1.1) [5]:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC, (1.1)

де АТС — середні витрати на виробництво продукції;

AFC — середні постійні витрати;

AVC — середні змінні витрати;

Q — обсяг виробництва.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва й ціноутворення.

Класифікація за типом «поведінки» витрат у залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування й контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продажів товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати — витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати — плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати — витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводитися як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється в бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу й витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазону діяльності та певного часу.

Релевантний діапазон — діапазон діяльності, у межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.

У багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати — витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.

Таким чином, за короткий період години витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Алі за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними й змінюються ступінчасто.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати — витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або мати на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати — витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

Згiдно з (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

Звичайна діяльність — будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Існують також й інші класифікаційні ознаки [29]:

Таблиця 1.1 — Визначення категорій витрат

Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

1.2 Шляхи зниження собівартості продукції

Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження призводить до збільшення суми прибутку й рівня рентабельності. В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення зниження собівартості продукції на підприємстві різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному [26]:

у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а, отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному виробництві;

у появі можливості для матеріального стимулювання працівників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

у поліпшенні фінансового стану підприємства й зниження ступеня ризику банкрутства;

у можливості зниження продажної ціни на власну продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції й збільшити обсяг продажів;

у зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їхньої ставки.

Насамперед необхідно відзначити, що керівники й менеджери підприємства повинні чітко розуміти, що управління витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньої мінімізації на підприємстві є складовою частиною управління підприємством у цілому.

Для рішення проблеми зниження витрат виробництва й реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), що повинна щорічно коректуватися з обліком обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинен враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва й реалізацію продукції.

Зміст і сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежить від специфіки підприємства, що вiдповiда стану й перспективi розвитку. Але в загальному плані в ній повинні бути відбиті наступні моменти:

комплекс заходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки й безвідхідної технології, що дозволяє більш ощадливо витрачати сировину, матеріали, паливо й енергію; удосконалення нормативної бази підприємства; впровадження й використання більше прогресивних матеріалів; комплексне використання сировини й матеріалів; використання відходів виробництва; поліпшення якості продукції й зниження відсотка браку й ін.);

заходи, пов’язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати залежно від обсягу виробництва;

заходи, пов’язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин й устаткування; надання майна підприємства в оренду; поліпшення якості обслуговування й ремонту основних засобів; забезпечення більшого завантаження машин й устаткування; підвищення рівня кваліфікації персоналу, обслуговуючого машини й устаткування; застосування прискореної амортизації; впровадження більш прогресивних машин й устаткування й ін.);

заходи, пов’язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення й підтримка оптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації; забезпечення випереджувального росту продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; удосконалення нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація й автоматизація всіх виробничих процесів; забезпечення мотивації високопродуктивної праці й ін.);

заходи, пов’язані з удосконаленням організації виробництва й праці (поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування й диверсифікованості виробництва; впровадження бригадної форми організації виробництва й праці; удосконалення організаційної структури управління фірмою й ін.).

Крім того, комплексна програма по зниженню витрат виробництва повинна мати чіткий механізм її реалізації. Варто також підкреслити, що планування й реалізація тільки окремих заходів щодо зниження витрат виробництва хоча й дають певний ефект, але не вирішують проблеми в цілому.

Зниження собівартості продукції приводить до збільшення прибутку підприємства. Пошук шляхів зниження собівартості є одним із пріоритетних напрямків діяльності працівників економічних служб підприємства.

Зниження собівартості продукції виробництва передбачає скорочення витрат на кожен елемент її структури. Розглянемо основні шляхи такого зниження по головним елементним групам собівартості.

1) Витрати, пов’язані з використанням предметів праці (сировини, матеріалів, палива, електроенергії). Скорочення витрат за рахунок даної групи елементів вимагає, з одного боку, зниження їхньої вартості, з іншого боку — зменшення витрат на одиницю виготовленої продукції, у тому числі через зменшення залишків основного виробництва, їхнього продуктивного використання. Заміна традиційних сировинних матеріалів штучними з наперед запрограмованими властивостями, розмірами, конфігурацією теж сприяють зниженню собівартості. Основними напрямками рішення цієї проблеми є: збільшення продуктивності праці в сферах, де роблять сировинні й паливно-енергетичні ресурси; підвищення якості інженерно-конструкторських розробок на стадії проектування товару; впровадження техніко-технологічних новацій у виробництво, а саме безвідхідних технологій; постійне підвищення кваліфікації працівників; поліпшення організації виробництва й праці.

2) Витрати, пов’язані з використання предметів праці (основних фондів). Витрати предметів праці входять у собівартість у вигляді амортизаційних відрахувань. Постійне збільшення технічної оснащеності й цін на засоби виробництва обумовлюють зростання абсолютних розмірів амортизації і її питомої ваги в структурі собівартості. Але це зовсім не означає, що розраховуючи на одиницю продукції такі витрати повинні збільшуватися. Все залежить від співвідношення темпів збільшення суми амортизаційних відрахувань й обсягів виробленої продукції. Якщо виробництво продукції буде зростати швидше, те на одиницю товару буде доводиться менша частка амортизації.

Отже, при незмінних інших умовах собівартість одиниці продукції буде зменшуватися.

До основних шляхів попередження випереджального зростання амортизаційних відрахувань відносять: підвищення продуктивності праці в сферах, де створюються засоби праці, що зменшить їхня вартість; поліпшення якості машин, устаткування, споруджень, які дадуть можливість скоротити витрати на підтримку їх у належному робочому стані; зменшення частини вартості пасивної частини основних фондів у їхній загальній вартості; утримання від придбання нового типу машин й устаткування у випадку, коли приріст цін на них перевищує приріст їхньої продуктивності; використання наявної техніки й устаткування з максимально припустимим навантаженням.

3) Витрати на заробітну плату. Скорочення собівартості за рахунок заробітної плати при збільшенні її абсолютних розмірів можливо лише при умовах, коли більш високими темпами підвищується продуктивність праці. У противному випадку буде відбуватися «поїдання» господарства. Забезпечити постійний переважний ріст продуктивності праці можна лише шляхом постійного техніко-технологічного відновлення виробництва, удосконалення його організації. Отже, і в цьому випадку науково-технічний прогрес виступає головним фактором рішення проблеми.

4) Витрати, джерелом покриття яких виступає вартість додаткового продукту. Такі витрати можна розділити на витрати обов’язкові (постійно здійснювані будь-яким підприємством) і витрати непродуктивні. Спосіб зменшення частини обов’язкових витрат (відрахування на соціальне страхування, сплата відсотка за кредит, орендна плата й т.д.) у собівартості власне кажучи той же, що й спосіб зменшення частини амортизації або заробітної плати. Варто враховувати, що кредит здатний прямо сприяти не тільки зменшенню частини властиво відсотка в собівартості продукції, але й скороченню всіх відзначених груп витрат, якщо він береться й розумно використовується для реконструкції, модернізації виробництва. Непродуктивні витрати (штрафи, відшкодування збитків і т.д.), як правило, пов’язані з низькою трудовою й виконавською дисципліною на підприємстві, невиконанням підприємством своїх договірних зобов’язань, несвоєчасним здійсненням платежів, порушенням законів, що регулюють господарську діяльність. Тому зрозумілі заходи боротьби з непродуктивними витратами. Але вони ніколи не дадуть бажаних результатів, якщо не буде по-справжньому задіяний економічний інтерес кожного працівника й усього виробничого колективу не тільки у своєчасному й сумлінному виконанні обов’язків, строгому виконанні підписаних договорів, дотриманні діючого господарського законодавства тощо, а насамперед в інвестиціях у науково-технічні новації.

Основними напрямками зниження собівартості є: удосконалювання техніки, технології й організації виробництва, використання нових видів сировини, більше кваліфікованої робочої сили, застосування більше діючих методів стимулювання працівників, вибір раціональної форми власності.

Головний фактор скорочення витрат на одиницю товару — використання результатів науково-технічного прогресу і застосування нової техніки й технології в першу чергу. Істотним резервом зниження собівартості є більше повне використання наявних ресурсів підприємства, збільшення обсягу виробництва продукції на наявній технологічній базі підприємства. Збільшення обсяг виробництва приводить до зниження собівартості за рахунок скорочення постійних витрат на одиницю продукції

Чим більше у витратах підприємства частка постійних витрат, тим більше значне зниження собівартості може побут досягнутий за рахунок збільшення обсягу виробництва.

Одним з напрямків зниження собівартості є зміна форми власності підприємства з метою підвищення інтересів власників у зниженні витрат на виробництво продукції.

В умовах ринкової економіки істотним фактором зниження собівартості є вільна конкуренція.

У довгостроковому періоді основним напрямком зниження собівартості є підвищення технічного рівня підприємств і кваліфікації кадрів. В Україні першочерговою мірою зниження собівартості виготовлення товарів є збільшення випуску продукції на діючих підприємствах.

2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САТП — 2001»

2.1 Аналіз змінних та постійних витрат

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «САТП — 2001» є організацією, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається статутними документами. Вкладники цієї організації несуть відповідальність у рамках їхнього внеску. Основними видами діяльності підприємства є:

1) перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом;

2) експедирування;

3) ремонт автомобілів.

Харківське ТОВ «САТП — 2001» є юридичною особою з моменту затвердження Статуту, має самостійний баланс, має право відкривати в установах банків розрахункові рахунки й інші, необхідні для її діяльності рахунки, у тому числі валютні, зберігати на цих рахунках свої кошти й здійснювати всі безготівкові, касові й розрахункові операції відповідно до затверджених правил.

Проведення ретельного економічного аналізу витрат на виробництво має важливе значення при пошуку резервів підвищення його ефективності. Значення його складається, зокрема, в тім, що він дозволяє виявити планову й фактичну структуру витрат на виробництво, установити, за рахунок яких статей витрат й у якому ступені відбулася зміна собівартості перевезень, виявити резерви підприємства по зниженню собівартості перевезень і визначити шляхи їхньої мобілізації.

Починають проведення аналізу собівартості перевезень із зіставлення звітних і планових даних. Тому що звітні дані не завжди можуть бути порівняні із плановими у зв’язку з деякими змінами, що пройшли по об'єктивних причин, що не залежать від діяльності підприємства (зміни складу й структури парку рухливого складу, середньої відстані перевезення вантажів, номенклатури й структури вантажообігу, оптових цін й ін.), то перш ніж зіставляти звітні дані із плановими, планові показники перераховують по витратах на фактично виконаний обсяг транспортної продукції з урахуванням змін. Витрати перераховують окремо по кожній групі витрат, а усередині групи — по статтях. Тому що змінні витрати залежать від пробігу, то планову величину їх коректують на фактичний загальний пробіг й одержують аналітичну суму змінних витрат [5]:

Спер пл = Sпер х L’общ, (2.1)

де Спер пл — сума змінних аналітичних витрат, грн.;

Sпер — змінні планові витрати на 1 км пробігу, грн.;

L’общ — загальний фактичний пробіг автомобілів, км.

Фонд заробітної плати водіїв і кондукторів також коректують на фактично виконаний обсяг доходів від перевезень, одержуючи при цьому аналітичну суму фонду заробітної плати водіїв:

Фз п в к пл = Фз п в к (1 + ((BD — 100) / 100) х 0,8), (2.2)

де Фз п в к пл — аналітичний фонд заробітної плати водіїв і кондукторів, грн.;

Фз п в к — фактичний фонд заробітної плати водіїв і кондукторів, грн.;

У — виконання плану доходів, %;

0,8 — коефіцієнт коректування фонду заробітної плати.

Якщо облікова кількість автомобілів у звітному періоді не змінювалося, то постійні витрати не коректують. При зміні ж середньої кількості автомобілів необхідно перерахувати амортизаційні відрахування на відновлення рухливого складу відповідно до діючих норм і звітною середньої кількістю автомобілів і відповідним чином скорегувати цю групу витрат по формулі 2.3 [5]:

Спост пл = Спост + СА, (2.3)

де Спост пл — сума постійних аналітичних витрат, грн.;

Спост — загальні фактичні постійні витрати, грн.;

СА — амортизаційні відрахування на відновлення рухливого складу, для яких норми встановлені залежно від терміну служби й незалежно від пробігу.

Загальна сума аналітичних витрат на перевезення буде дорівнювати:

Собщ пл = Спер пл + Фз п в к пл + Спост пл, (2.4)

де Собщ пл — сума аналітичних витрат, грн.

Сума аналітичних витрат характеризує рівень витрат, що відповідає звітному обсягу виконаної транспортної роботи. Вона служить базою для виявлення відносних відхилень (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 — Показники виконання плану собівартості перевезень по статтях витрат

Показники абсолютного, відносного й припустимого відхилень визначають по кожній статті витрат (табл. 2.2). При цьому виявляють причини, що викликали відхилення у витратах по всіх статтях витрат.

Таблиця 2.2 — Показники абсолютних, відносних і припустимих відхилень витрат, перелічених по статтях собівартості перевезень

З даних, наведених у табл. 2.1. і табл. 2.2, видно, що загальна сума витрат на перевезення по звіту збільшилася на 5105,6 — 4939,3=166,3 тис.грн., або 3,37%. При цьому збільшилися витрати по всіх статтях витрат, крім витрат по заробітній платі водіїв, по амортизації й ремонту шин і накладним витратам.

Так, якщо за планом підприємства загальний пробіг рухливого складу передбачався рівним 25 655,8 тис. км, а по звіту фактично склав 26 884,8 тис. км, при цьому план доходів по перевезеннях виконаний на 103,6%, те для визначення суми аналітичних змінних витрат розраховують планову суму цих витрат, що доводяться на 1 км пробігу автомобілів, по формулі 2.5:

Спер 1 = Спер /L'общ = 2861,5/ 25 655,8 = 0,1115 грн. /км. (2.5)

Спер 1 — сума планових витрат, що доводяться на 1 км пробігу автомобілів.

Тоді сума аналітичних змінних витрат складе:

Спер пл = Спер 1 х L’общ = 0, l 115×26 884,8 = 2997,6 тис. грн. (2.6)

Аналогічно проводиться розрахунок по всіх статтях змінних витрат і результати розрахунків зводяться в таблицю (див. табл. 2.2).

Фонд заробітної плати водіїв, скорегований відповідно до фактично виконаного плану доходів підприємства ТОВ «САТП-2001», дорівнює:

Фз п в к пл = 1418,2 х (1 +((103,6−100) / 100) х 0,8) = 1459,0 тис. грн.

У зв’язку з тим, що у звітному періоді структура парку рухливого складу підприємства змінилася незначно, аналітичну суму витрат по амортизаційних відрахуваннях на капітальний ремонт і відновлення можна скорегувати тільки по пробігу без обліку зміни вартості рухливого складу. При значній зміні структури парку рухливого складу розрахунок амортизаційних відрахувань необхідно робити по кожній марці автомобілів з наступним підсумовуванням результатів.

У ТОВ «САТП-2001» абсолютна перевитрата сумарних витрат:

Сабс = С’общ — Собщ = 5105,6 — 4939,3 = 166,3 тис. грн., (2.7)

де Сабс — абсолютна перевитрата (економія) сумарних витрат, грн.;

С’общ — загальна сума витрат по звіту, грн.

Відносна економія (перевитрата) визначається з різниці між сумарними витратами по звіту й сумарних аналітичних витратах по формулі 2.8:

Сотн = С’общ — Собщ ан = 5105,6 — 5116,2 = —10,6 тис. грн., (2.8)

де Сотн — відносна перевитрата (економія) сумарних витрат, грн.;

Собщ ан — сума аналітичних витрат, грн.

Припустиме відхилення аналітичних витрат від планових визначають з різниці між сумою аналітичних і сумою планових витрат на перевезення по формулі 2.9:

СДФП = Собщ ан — Собщ = 5116,2 — 4939,3 = 176,9 тис. грн. (2.9)

де СДФП — припустиме відхилення аналітичних витрат від планових, грн.

Отже, допущена підприємством «САТП-2001» абсолютна перевитрата в сумі 166,3 тис. грн. є цілком виправданою, тому що підприємство мало право відповідно до фактично виконаного обсягу перевезень збільшити свої витрати на 176,9 тис. грн. Однак у результаті реалізації виявлених резервів підприємство забезпечило зниження собівартості, а, отже, і загальної суми витрат на:

176,9 — 166,3=10,6 тис. грн., або на 0,21%

Відхилення витрат розраховують в % відношенням суми абсолютного, відносного або припустимого відхилень витрат до суми планових витрат. По загальній сумі витрат на перевезення абсолютна перевитрата склала:

(166,3 / 4939,9) х 100 = 3,37%

відносна економія:

(-10,6 / 4939,9) х 100 = - 0,21%

припустима перевитрата:

(176,9/ 4939,9) х 100 = + 3,5%.

При проведенні аналізу собівартості перевезень у першу чергу звертають увагу на ті статті витрат, по яких має місце відносна перевитрата. Так з даних табл. 2.2 видно, що відносна перевитрата є по ряду статей. Так, по автомобільному паливу перевитрата склала 21,7 тис. грн., або 0,44%. Пояснити це можна поганими дорожніми умовами або зниженням якості регулювальних робіт з паливних апаратур. Причинами перевитрати або економії витрат по автомобільному паливу може також бути зміна структури парку рухливого складу, недостатньо економна витрата палива, недоліки в обліку палива й інших.

Перевитрата витрат по мастильним й іншим експлуатаційним матеріалам на 0,7 тис. грн., або 0,01%, можливо пов’язана з неекономною витратою цих матеріалів. Зниження ж витрат по цій статті може бути пов’язане з економією матеріалів, а можливо й з незадовільною організацією проведення робіт з технічного обслуговування рухливого складу — порушенням графіків, недоброякісним і несвоєчасним проведенням мастильних робіт й ін.

Відносна перевитрата витрат на технічне обслуговування й ремонт рухливого складу на підприємстві «САТП-2001» склала 8,7 тис. грн., або 0,18%. Ця стаття витрат є комплексної, тому що в неї включають витрати на заробітну плату ремонтників, на матеріали й запасні частини. Тому потрібно аналізувати причини, що викликали перевитрату або економію витрат по кожній складовій частини статті. Для цього залучають додаткові дані по обліку кожного виду витрат. Перевитрата по даній статті нерідко пов’язана зі збільшенням кількості заявок на поточний ремонт автомобілів. Економія витрат по цій статті не завжди може розглядатися позитивно, тому що витрати по цій статті визначаються обов’язковим мінімумом робіт і необхідною витратою матеріалів для підтримки автомобілів у технічно справному стані. Тому при наявності економії витрат по цій статті, потрібно, виявити й докладно вивчити причини, що викликали відхилення у витратах, перевірити виконання графіка технічного обслуговування й ремонту рухливого складу, його стан і використання.

Економія або перевитрата витрат по технічному обслуговуванню може також бути у зв’язку зі зміною технології робіт, економною витратою матеріалів, заміною одних матеріалів іншими, зміною цін й у зв’язку з рядом інших факторів. Всі такі фактори виявляють у ході аналізу й дають їм відповідну оцінку.

Відносне відхилення витрат на амортизацію рухливого складу, на капітальний ремонт і відновлення, як правило, викликається неправильним застосуванням норм амортизаційних відрахувань у зв’язку зі зміною структури парку або пробігу автомобілів, які враховують при визначенні аналітичних витрат.

На підприємстві «САТП-2001» відносна перевитрата амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт рухливого складу становить 14,8 тис. грн., або 0,30%, і на відновлення — 8,5 тис. грн., або 0,18%. У цьому випадку ця перевитрата пояснюється зміною структури парку рухливого складу.

Відносна економія витрат на зношування й ремонт автомобільних шин у розмірі 58,1 тис. грн., або 1,18%, пояснюється збільшенням пробігу автомобільних шин проти встановлених норм і частковою зміною структури парку рухливого складу. Причинами економії або перевитрати витрат на зношування й ремонт автомобільних шин можуть бути також неправильне нарахування сум по зношуванню шин, якість ремонту й умови експлуатації автомобільних шин.

Для розгляду причин зміни витрат на заробітну плату водіїв використовують дані аналізу праці й заробітної плати.

Зміна суми накладних витрат в основному залежить від ступеня економної витрати їх по складових статтях балансу. На підприємстві «САТП-2001» відносна економія по накладних витратах становить 5,1 тис. грн., або 0,1%.

Зміна фактичних витрат по статтях калькуляції собівартості перевезень викликає й зміну їхньої структури, яку показує питома вага кожної статті витрат у загальній сумі витрат на виробництво одиниці продукції. Так, збільшення змісту змінних витрат на 0,6% викликано збільшенням витрат по всіх статтях змінних витрат, крім витрат по статті «зношування й ремонт автомобільних шин». Питома вага заробітної плати водіїв і накладних витрат знизилася відповідно на 0,2 й 0,7%. Такі зміни в структурі витрат свідчать про те, що на «САТП-2001» витрати живої праці на перевезення знижуються, а витрати упредметненої праці зростають.

Особливістю структури витрат на перевезення автомобільним транспортом є те, що частка змінних витрат зростає в міру збільшення відстані перевезень. Структура собівартості перевезень також залежить від типу рухливого складу, дбайливого відношення до витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Собівартість перевезень ставиться до числа основних госпрозрахункових показників, що характеризують якість роботи ТОВ «САТП — 2001», і являє собою грошове вираження витрат ТОВ «САТП — 2001» на виконання одиниці транспортної роботи (виробництво одиниці продукції) [5]: