Аналіз кредитних відносин та їх ефективність
Аналізуючи кредитоспроможність клієнта, банки вивчають різні фактори, які можуть привести до непогашення кредиту або, навпаки, забезпечити їх своєчасне повернення. Це i являє собою зміст банківського аналізу кредитоспроможності позичальників. Чи здатний клієнт повернути позику? На це запитання може дати відповідь лише детальний аналіз фінансово-господарських сторін діяльності позичальників… Читати ще >
Аналіз кредитних відносин та їх ефективність (реферат, курсова, диплом, контрольна)
- Аналіз кредитних відносин та їх ефективність
- Зміст
- Вступ
- 1. Сутність, роль та основи організації кредитування в умовах переходу до ринкових відносин
- 1.1 Значення та шляхи підвищення ефективності кредитних відносин
- 1.2 Основні принципи та організація кредитних операцій комерційного банку
- 1.2.1 Процес підготовчої роботи по наданню кредиту
- 1.2.2 Сутність понятть платоспроможність та кредитоспроможність клієнта, методичні питання їх оцінки
- 1.2.3 Методика аналізу фінансового стану позичальника
- 1.2.4 Підготовка та укладення кредитного договору
- 1.2.5 Способи забезпечення виконання зобов’язань
- 1.2.6 Банкрутство та ліквідація підприємства
- 2. Аналіз кредитних відносин та їх ефективність на прикладі луганської філії ВАТ «Брокбізнесбанк»
- 2.1 Загальна характеристика діяльності та аналіз кредитних відносин для філії ВАТ «Брокбізнесбанк» в м. Луганськ
- 2.1.1 Загальна характеристика діяльності банку
- 2.1.2 Організація кредитної діяльності банку, яка спрямована на підвищення ефективності кредитних відносин
- 2.1.2 Характеристика процесу реалізації кредитної політики банку
- 2.2 Загальна характеристика та аналіз кредитних відносин для ВАТ «ЛЗВА»
- 2.2.1 Коротка характеристика ВАТ «ЛЗВА» та його діяльності
- 2.2.2 Загальна оцінка стану коштів ВАТ «ЛЗВА»
- 2.2.3 Аналіз власних оборотних коштів ВАТ «ЛЗВА»
- 2.2.4 Аналіз платоспроможності ВАТ «ЛЗВА»
- 2.2.5 Економічне обгрунтуваня доцільності кредитнихвідносин між ВАТ «ЛЗВА» та Філією Брокбізнесбанку в м. Луганськ, аналіз їх ефективності
- 3. Програма заходів по удосконаленню кредитних відносин у філії ВАТ «Брокбізнесбанк» в м. Луганськ
- 3.1 Заходи по підвищенню ефективності кредитних відносин між ВАТ «ЛЗВА» та філією ВАТ «Брокбізнесбанк» в м. Луганськ
- 3.2 Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу функцій у кредитному процесі
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
На сучасному етапі свого розвитку економіка України перебуває в кризовому стані. Для покращення її функціонування потрібен новий «ринковий» підхід до кожної складової частини економіки, реформування кожної її ланки. Однією з таких ланок, чи не найважливішою для економіки, є банківська система, діяльність якої істотно підвищує ефективність виробництва, сприяє розвитку продуктивності суспільної праця.
Зародження банківської справи почалося ще в середньовіччя. Сам факт появи окремих кредитних установ, які надають клієнтурі різні послуги по прийому вкладів i наданню кредитів, не дає права говорити про становлення в тій чи іншій державі кредитної системи. Кредитна система — це внутрiшньоорганiзована, взаємозв'язана, об'єднана спільними цілями i задачами сукупність кредитних установ конкретної держави.
Чим же викликані високі оцінки кредитно-банкiвської системи? По-перше, тим, що з допомогою кредиту банки збирають тимчасово вільні грошові капітали i доходи населення i перетворюють його із бездiючого в діючий, функціонуючий капітал. По-друге, ця діяльність банків приносить реальну користь всім зацікавленим сторонам. Вкладники, будучи кінцевими кредиторами, отримують певний дохід, що дозволяє не лише зберегти свої кошти від інфляції, але й одержати ще певний «навар». Позичальники отримують доступ до крупного грошового капіталу на досить тривалий термін з метою реалізації своїх проектів. Банки також отримують прибуток від цих операцій, оскільки, як правило, вони видають позики під більш високі проценти в порівнянні з тими, які виплачуються по вкладах. По-третє, здійснюючи цілеспрямований відбір майбутніх позичальників i надаючи позики лише тим з них, хто в змозі найефективніше інвестувати одержану позику i отримати найбільшу віддачу, банки стимулюють впровадження нової техніки i технології, прогресивні структурні зсуви в економіці.
Ефективне кредитування на сьогоднішній день — це одне з найважливіших та актуальних завдань банківської системи. Для кожної кредитно-фінансової установи кредитна робота є одним із провідних напрямків діяльності, адже основну частину їх доходів становлять проценти, одержані по кредитних операціях. Але ще далеко не все зроблено в реформуванні банківської системи України, її побудові з врахуванням власного та західного досвіду. Тому більш детальне вивчення процесів кредитування, видів банківського кредиту надасть змогу уникнути великих кредитних ризиків та помилок при діяльності банківської системи.
Банківська система України переживає не найкращі часи. Банки часто критикують: одні операції не проводяться, iншi не зрозуміло як проводити, про треті взагалі ніхто не здогадується, доходи низькі, стабільність відносна.
Звичайно, сучасна економічна криза значно впливає на банківську систему. Наслідком цього впливу є різке зменшення обсягів кредитування, високі процентні ставки, які захищають банки від кредитного ризику, стримання росту нових банківських операцій та послуг, малі можливості для застосування кращого західного досвіду в Україні. По мiрi підвищення банком процентних ставок росте i ризик, оскільки для покриття затрат на обслуговування боргу необхідно здійснювати все більш ризиковані проекти.
" Якщо економічний хаос буде поглиблюватися, то паралельно будуть поглиблюватися рушійні явища i в банківській системі. Сьогодні ситуація дійсно плачевна, i банківські структури вслід за розпадом економіки йдуть донизу. При подальшому спаді виробництва або його стагнації на сьогоднішньому низькому рівні, банки будуть слабкими, неконкурентоспроможними." («До ринку через нацiоналiзацiю», I. Невєров, «Економіка i банк», N 2/95). Але немає держав, які не мають банків. Банки скрізь є i завжди будуть. I саме тому необхідно всі зусилля спрямувати на реформування i підтримку банківської системи, адже сильна банківська система — це сильна економіка, а значить i сильна, багата, процвітаюча держава.
Вище зазначені проблеми та аспекти розвитку фінансово-кредитних відносин обумовили вибір теми даного дипломного проекту.
Актуальність теми полягає в тому, що на перехідному етапі становлення ринкової економіки зростає роль ефективного використання можливостей кредитних відносин, що виникають між комерційними банками та підприємствами, з метою розвитку та стимулювання інвестиційної та виробничої діяльності господарств.
Основна мета дипломного проекту: дослідження та аналіз ефективності кредитних відносин, які виникають між підприємством та банком, визначення шляхів та можливостей їх покращення.
Об'єктом дослідження було вивчення та аналіз змісту та форм кредитних відносин між Філією Брокбізнесбанку в м. Луганськ та відкритим акціонерним товариством «Луганськнський завод високовольтної апаратури «на протязі 2007 — 2008 р.р., аналіз їх впливу на фінансовий стан підприємства та запровадження заходів по подальшому підвищенню ефективності кредитних відносин.
Для виконання дипломного проекту були використані документи бухгалтерської звітності Філії Брокбізнесбанку в м. Луганськ та ВАТ «ЛЗВА» на протязі періоду, що аналізується, теоретичний та практичний матеріал аналізу сучасного стану кредитно-фінансових відносин, Закони України, нормативно-інструктивні матеріали НБУ по темі дослідження.
Структура дипломного проекту така, що на початку дається характеристика теоретичної та методологічної бази кредитних відносин, що виникають між комерційним банком та підприємством, в другій частині досліджується організація кредитних відносин в Філії Брокбізнесбанку та їх ефективність для банку, стан підприємства та результат впливу кредитних відносин, а в третій частині даються рекомендації по подальшому їх покращенню.
1. Сутність, роль та основи організації кредитування в умовах переходу до ринкових відносин
1.1 Значення та шляхи підвищення ефективності кредитних відносин
Важливим елементом ринкової інфраструктури, яка поступово створюється в Україні, є комерційні банки. Через них забезпечується взаємозв'язок між постачальниками та споживачами продукції, тобто оплата за неї, здійснюється касове обслуговування суб'єктів господарювання, надаються кредити у випадку недостатності власних коштів. Комерційним банкам належить вирішальна роль при залученні за плату тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб (пасивні операції) та наданні їх на умовах відповідної процентної ставки тим підприємствам чи громадянам, які мають у них потребу (активні операції).
Отже, комерційний банк та кредитні відносини, як невід'ємна частина його, є складовою частиною ринкового механізму господарювання. Він регулює грошові потоки в суспільстві, створює особливий продукт — фінансові послуги, через який виявляє вплив на виробництво і споживання.
Для ринкової економіки характерне існування двоЛуганськвої банківської системи, в якій поряд з Центральним державним банком діє сукупність комерційних банків, Така модель банківської системи у західних країнах створювалась протягом кількох століть, що дало змогу накопичити багатий досвід кредитних відносин. Формування ж ринкового банківського сектору в Україні почалося лише декілька років тому, що, звичайно, створює немало проблем у забезпеченні ефективності кредитних відносин.
Стрімке погіршення фінансового стану багатьох банків у 2004 — 2008 роках та невиконання ними економічних нормативів, встановлених НБУ, банкрутство деяких з них вирішальною мірою спричинені збитками у кредитній діяльності: через несплату процентів за кредити, видані комерційними банками, неповернення самих боргів, через видачу кредитів під проценти сумнівної ефективності, коли боржники просто не погашали свої зобов’язання. У кінцевому підсумку збиткова діяльність багатьох банків переконує у недостатній ефективності кредитних відносин.
Саме незнання характеру і результатів роботи своїх клієнтів, невміння працювати з ними в умовах загострення ситуації на кредитному ринку не забезпечує ефективності кредитних відносин, яку можна налагодити шляхом відпрацювання сприятливих кредитних проектів.
В умовах становлення банківської конкуренції дедалі більшого значення у попередженні чи скороченні збитків від кредитної діяльності набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Взагалі до кожного комерційного банку доцільним є залучення хоча б однієї страхової компанії і однієї маркетингової фірми.
В сучасних умовах без аналізу поточної кон’юнктури ринку та тенденцій зрушень на ньому, без врахування їх при розрахунку прибутковості проекту, що реалізується за допомогою позички, без кваліфікованої консультації одержувачів позики неможливо сподіватися на ефективні кредитні відносини.
Довгі роки кредитні відносини переважно розвивалися в формі прямого банківського кредитування, для якого були характерні не економічні, а адміністративні методи управлення. В умовах централізованого планового управлення економікою банк при оцінці фінансової стійкості клієнта, тобто при визначенні їх кредитоспроможності, керувався в основному показниками виконання плану, враховуючи одночасно i характер розміщення оборотних коштів. На жаль, критерій фінансової стійкості клієнта нерідко уступав місце критерію народногосподарської необхідності підтримки даного виду господарської діяльності, коли вирішувалося питання про можливість i режим кредитування. Зараз Україна, як й iншi незалежні держави колишнього СРСР, переходить до нової економічної системи, основаної на ринкових відносинах. В умовах ринкової економіки на перше місце висувають оцінку індивідуальних кредитних ризиків, платоспроможності та кредитоспроможності клієнта.
В будь-якій справі завжди присутній ризик. Не являється винятком i банківський бізнес, адже там, де присутні великі гроші, завжди присутній великий ризик. В процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу та процентів, які належать сплаті за користування кредитом. Для кожного виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини i фактори, які визначають степінь ризику.
Банківська практика свідчить, що найрозповсюдженими причинами непогашення позик являються слідуючи:
— помилки i упущення самого банку при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору;
— неефективна робота клієнта, що одержав позику;
— фактори, що не знаходяться під контролем банку.
Серед причин, залежних від банку, слід відмітити неякісно проведену оцінку кредитоспроможності позичальника; помилки в оцінці забезпеченості позики; неповне відображення в кредитному договорі умов, що забезпечують інтереси банку; відсутність контролю за позичальником в період погашення кредиту.
Труднощі з погашенням позик можуть залежати i від самого позичальника. Це причини, пов’язані із слабким керівництвом клієнта, погіршенням якості продукції i організації роботи, помилками в оцінці ринків збуту i т.д.
Досить часто причини виникнення труднощів з погашенням кредиту не залежать ні від клієнта, ні від банку. Це такі причини, як зміна політичної ситуації, законодавства, стану економіки та багато інших.
Тому для банківської діяльності мова йде не про запобігання ризику взагалі, а про передбачення i зниження його до мінімального рівня. Адже надмірна ризикованість створює загрозу втрати не лише доходу від процентів, але i самої позики, а надмірна обережність звільняє банк від багатьох прибуткових можливостей.
В практиці закордонних банків найбільш поширеними заходами, направленими на зниження кредитного ризику являються зменшення розмірів кредитів, що видаються одному позичальнику, залучення достатнього забезпечення, оцінка платоспроможності та кредитоспроможності позичальника.
1.2 Основні принципи та організація кредитних операцій комерційного банку
Кредитна система — сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Кредитними називаються ті відносини, які складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, бюджету та населення, а використання цих коштів відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства. Кредитні відносини між банками і клієнтами будуються на підставі кредитних договорів, в яких визначаються взаємні зобов’язання і економічна відповідальність сторін. Надання банком своїм клієнтам позичок обмежується розміром ресурсів, які він має. Банки не дозволяють клієнтам використовувати кредити на покриття тривалих фінансових труднощів.
Позички надаються кредитоспроможним підприємствам, що визначається банком на підставі відповідних показників діяльності клієнта. Підприємствам, які постійно одержують позички, банки встановлюють на рік (з розподілом по кварталам) плановий розмір кредиту.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. Кредити в іноземній валюті можуть одержувати тільки юридичні особи-резиденти України для проведення діяльності, передбаченої їх статутними документами. При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.
1.2.1 Процес підготовчої роботи по наданню кредиту
Отримання та розгляд кредитної заявки
Клієнт, у якого виникла потреба в кредиті, звертається до кредитного відділу банку, при цьому надає заявку, яка включає вихідні дані по необхідній позичці: ціль, розмір кредиту, вид та строк позики, забезпечення.
Банк вимагає, щоб до заявки були додані документи та фінансові звіти. Ці документи — необхідна складова частина заявки. Їх ретельний аналіз проводиться послідовними етапами, після того, як представник банку проводить попереднє інтерв'ю із заявником та зробить висновок про перспективу згоди.
В склад пакету супровідних документів, які надаються в банк разом із заявкою входять:
1 Копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства.
2 Копія установчих документів.
3 Фінансовий звіт, який включає баланс банку та рахунок прибутків і збитків за останні 3 роки. Баланс складається на дату (кінець року) і показує структуру активів, зобов’язань і капіталу компанії. Звіт по прибутках і збитках охоплює річний період і дає детальні відомості о прибутках і видатках компанії, чистого прибутку, розподілення її.
4 Матеріали аудиторських перевірок за попередні три роки.
5 Бізнес — план, повинен містити відомості про цілі проекту, методи ведення операцій та має включати: детальний опис товарів або послуг, які планується впровадити за допомогою кредиту; галузевий та ринковий прогнози; план маркетингу; план виробництва; план менеджменту; фінансовий план.
6 Відомості про раніше отримані кредити та наявність (відсутність) заборгованість за ними.
7 Документ про відсутність заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами.
8 Документація на предмет застави, гарантії.
9 Належним чином оформлені договори на постачання та реалізацію відповідних товарів чи послуг.
Кредитна заявка разом із пакетом супровідних документів надходить до працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює її ретельний розгляд. Після цього кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником.
Співбесіда з клієнтом
В разі, якщо необхідні документи вже підготовлені, кредитний працівник повинен провести бесіду з клієнтом. Така бесіда має велике значення для вирішення питання надання кредиту: вона дозволяє уточнити не тільки ряд важливих деталей кредитної заявки, але й скласти психологічний портрет позичальника, вияснити професійну підготовленість керівництва підприємства, реальність його оцінок положення та перспектив розвитку фірми.
Під час бесіди необхідно звернути увагу на ті ключові моменти, які є найбільш важливими для банку. В зв`язку з цим питання умовно можна поділити на декілька груп:
1 Відомості про клієнта та його фірму: форма власності підприємства; дата заснування підприємства; власники, кількість та розподіл акцій; досвід та кваліфікація керівництва; рівень рентабельності підприємства; основні постачальники та покупці; форми реалізації товару та надання послуг.
2 Питання з приводу заявки на кредит: необхідна сума кредиту; розрахунок суми кредиту; фінансове обґрунтування розміру кредиту; впевненість клієнта у фінансовій надійності та порядності своїх контрагентів за угодою; тривалість співпраці клієнта з контрагентом;
3 Питання, пов’язані з погашенням кредиту: джерела погашення кредиту; очікувані надходження на рахунок клієнта; наявність заборгованості перед бюджетом, або простроченої заборгованості перед кредиторами; наявність позичкової заборгованості перед іншими банками, терміни погашення даної заборгованості; джерела сплати процентів по кредиту.
4 Питання з приводу забезпечення виконання зобов’язань: наявність осіб, які готові виступити гарантами або поручителями за клієнта, їх фінансове становище; спроможність клієнта надати у заставу майно або майнові права; власник предмету застави; місцезнаходження предмета застави; знаходження предмету застави під контролем клієнта, можливість його відчуження; необхідність дозволу на реалізацію предмета застави третіх осіб; ліквідність предмета застави; можливість псування предмета застави; витрати по зберіганню предмета застави; спосіб проведення оцінки предмета застави.
5 Питання про зв’язки клієнта з іншими банками: банки, послугами яких користується у даний час клієнт; випадки звернення клієнта до інших банків за кредитом; причина вибору даного банку.
Після бесіди кредитний працівник повинен вирішити: продовжити роботу із заявкою на кредит, чи відмовити клієнту. Якщо пропозиція клієнта розбігається у будь-яких важливих аспектах з принципами та установками політики, що проводить банк в сфері кредитних операцій на даному етапі, то заявку слід відхилити.
Якщо ж за висновками попередньої бесіди кредитний працівник вирішує продовжити роботу, він оформлює юридичну справу клієнта.
Аналіз документів та отриманої інформації
Наступним кроком є ретельний аналіз наданих документів. На цьому етапі слід знайти відповіді на такі запитання:
1 Чи володіє юридична особа правоздатністю?
У відповідності до цивільного законодавства, юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачами або відповідачами у суді, арбітражі або третейському суді.
2 Яка мета кредиту?
Мета кредиту є важливим індикатором визначення рівня ризику, пов’язаного з його видачею. Необхідно ретельно проаналізувати надані контракти, врахувати кон’юнктуру ринку, ціни на ті чи інші товари та послуги.
3 Чи правильно визначена сума кредиту?
Кредитний працівник повинен перевірити обґрунтованість заявки стосовно суми кредиту. Важливо з самого початку визначити суму, яка вимагається, бо, в протилежному випадку, банк обов’язково зіткнеться з проханням про збільшення суми кредиту, з настанням кризової ситуації. Позитивним моментом слід вважати участь коштів самого клієнта у фінансуванні угоди.
4 Який порядок погашення кредиту?
В момент видачі кредиту повинно бути чітко визначене джерело його погашення. Є два основних джерела — за рахунок надходження доходів або від продажу активів. Банк повинен перевірити, чи відповідають умови, що запропоновані клієнтом, його реальним можливостям.
5 На який термін може бути наданий кредит?
Якщо Банк визначає в договорі надто стислі строки погашення кредиту, то позичальник може лишитися без засобів, необхідних для нормального функціонування. Навпаки, якщо Банк надасть надто ліберальні умови сплати боргу, то позичальник буде тривалий час безконтрольно використовувати надані кошти. При визначенні строку кредиту необхідно враховувати потенційну можливість підтримання Банком відповідної ліквідності свого балансу.
6 Яке забезпечення повернення кредиту?
Визначаючи надійність забезпечення повернення кредиту, необхідно мати на увазі, що кредит повинен надаватися для фінансування конкретної господарської операції. Рішення надати позику завжди повинно базуватись на перевагах проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення.
7 Якою може бути процентна ставка за кредит?
Процентні ставки визначаються на договірних засадах між Банком і клієнтом. При визначенні процентної ставки за кредит повинні враховуватися різноманітні чинники: вартість для Банка залучених коштів; надійність позичальника та рівень ризику, пов’язаного з позикою; витрати на оформлення та контроль за погашенням кредиту; характер відносин між Банком та позичальником; та інші моменти.
За результатами проведеної роботи можна перейти до етапу остаточного узгодження умов кредитного договору з клієнтом. Кредитний працівник повинен ознайомити клієнта зі своїми пропозиціями. Попередньо необхідно визначитися, що є обов’язковими умовами договору, без виконання яких кредит не може бути наданий, а що є умовами, з яких можливий компроміс. Якщо сторони дійшли згоди, кредитний працівник надає підготовлені матеріали на розгляд Кредитної ради Банку.
У випадку прийняття позитивного рішення здійснюється перехід до наступного етапу кредитної роботи — оформлення кредитного договору.
1.2.2 Сутність понятть платоспроможність та кредитоспроможність клієнта, методичні питання їх оцінки
Поняття «платоспроможність» охоплює здатність i готовність юридичної або фізичної особи своєчасно погасити всі види заборгованості, в той час як кредитоспроможність характеризує лише здатність погашення заборгованості по позиках. З цієї точки зору кредитоспроможність — поняття більш вузьке, ніж платоспроможність. Разом з тим характеристика кредитоспроможності повинна бути трохи інакшою в порівнянні з платоспроможністю, оскільки погашення позик можливе за рахунок виручки від реалізації майна, прийнятого банком під заклад по позиці. Погашення позики можливе завдяки використанню гарантії своєчасного повернення коштів або за рахунок страхування погашення позики.
Оцінюється кредитоспроможність на основі системи показників, які відображають джерела та розміщення оборотних коштів, результати господарсько-фiнансової діяльності позичальника. Така оцінка допоможе не лише в певній мiрi знизити ризик, але i допоможе організувати кредитування з врахуванням граничного розміру при видачі кредиту. Вибір показників залежить від типу економіки, степені розвитку ринкових відносин, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнтів, їх галузевих особливостей, форми власності.
Аналізуючи кредитоспроможність клієнта, банки вивчають різні фактори, які можуть привести до непогашення кредиту або, навпаки, забезпечити їх своєчасне повернення. Це i являє собою зміст банківського аналізу кредитоспроможності позичальників. Чи здатний клієнт повернути позику? На це запитання може дати відповідь лише детальний аналіз фінансово-господарських сторін діяльності позичальників, а готовність виконання взятих на себе зобов’язань визначається шляхом вивчення дієздатності позичальника, перспектив його розвитку, ділових якостей керівників, репутації позичальника та багатьох інших факторів. Тому, очевидно, що аналіз кредитоспроможності повинен враховувати не лише фінансові питання, але i юридичні, а також питання особистого характеру клієнта, тобто такий аналіз повинен бути всебічним.
Оскільки позичальники різняться по своїй виробничій i фінансовій діяльності, створити універсальні методологічні вказівки або ж рекомендації по визначенню їх кредитоспроможності неможливо.
Питання про можливість створення універсальної методології по вирахуванню кредитоспроможності було предметом дискусій між радянськими економістами в середині 20-х років i в наші дні. Одні вважали, що необхідно розробити точна вказівки по визначенню кредитоспроможності i лiквiдностi балансу, iншi — що при визначенні кредитоспроможності неможливо знайти які-небудь прийоми, які би можна було застосувати до всіх без виключення позичальників, тому можна визначити лише певні загальні моменти, а деталі для кожного позичальника будуть узагальнюватися в момент аналізу конкретного з них.
Щоб створити більш сприятливу методику по вирахуванню кредитоспроможності, перш за все необхідно розробити певну систему по визначенню загального рейтингу фірми або компанії i розглянути групу оціночних показників визначення кредитоспроможності з врахуванням особливостей кожного клієнта. Все це являється процесом творчим, а не механічним, i вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, широкого використання економiко-математичних методів та комп’ютерних програм, вміння визначати i оцінювати тенденції в господарській діяльності i фінансовому стані позичальників, можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника та обставини, які можуть на них вплинути.
Складність оцінки кредитоспроможності позичальників обумовила застосування різних підходів до такої задачі - в залежності від особливостей позичальників. Один із основних способів зниження ризику неплатежу по позиці - це детальний підбір потенційних позичальників. Існує багато методик аналізу фінансового стану клієнта i його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. В практиці американських банків застосовується правило 5″ С", де критерії відбору клієнтів позначені словами, що починаються літерою «C» :
Сharacter — характер позичальника;
Сapacity — фінансові можливості;
Сapital — капітал, володіння активами;
Сollateral — наявність забезпечення, застави;
Сonditions — загальні економічні умови.
Американські банкіри при проведенні аналізу кредитоспроможності особливу увагу приділяють оцінці особистих якостей позичальника. Під «характером» позичальника розуміється його репутація, степінь вiдповiдальностi, готовність i бажання повернути борг, виконати всі взяті на себе зобов’язання. Банк намагається перш за все вияснити як позичальник відносився до своїх попередніх зобов’язань, чи були в нього затримки в погашенні позик, порушення умов кредитного договору i таке інше. Якщо позичальник — клієнт банку, то такі Дані можна одержати без проблем, досить лише звернутися в місцеве кредитне бюро i переглянути кредитне досьє. Якщо ж позичальник не являється клієнтом даного банку, то слід звернутися за необхідною інформацією в той банк, установу, де він обслуговується.
Фінансові можливості позичальника, його здатність погасити кредит визначається за допомогою детального аналізу його доходів i витрат та перспектив зміни їх в майбутньому.
Труднощі виникають i при використанні таких показників, як забезпеченість позичальника капіталом (співвідношення між власними та залученими коштами). Банк оцінює достатність власних коштів позичальника для своєчасного відшкодування позики i порівнює цю суму з розміром періодичних платежів в погашення позики i відсотків по ній. Не завжди враховується, яка частина власного капіталу вкладена в основні засоби, а яка служить джерелом оборотного капіталу. А для характеристики кредитоспроможності більш важлива величина коштів в оборотних активах, оскільки вона визначає можливість погашення поточної позичкової заборгованості. Хоча це не значить, що можна проігнорувати вплив на кредитоспроможність зобов’язань по довгострокових позиках i джерелах їх погашення.
В банкiвськiй практиці англомовних країн при розв’язанні питання про видачу кредиту діяльність клієнтів всесторонньо аналізується по аналогічних напрямках, перші літери назви яких на англійській мові склали абревіатуру CAMPARI:
C — character — характеристика клієнта (особисті якості);
A — ability — здатність повернення кредиту;
M — margin — маржа (доходність);
P — purpose — ціль, на яку будуть потрачені кошти;
A — amount — розмiр позики;
R — return — умови повернення позики;
I — insurance — страхування ризику непогашення позики.
В нашій державі при видачі кредиту керуються принципами кредитування, до яких належать: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Банки України все більше використовують кращий західний досвід, зокрема, в процесі кредитування. I немає в цьому нічого страшного, адже це в певній мiрi захистить нас від тих помилок, з якими зіткнулися західні банки. I вірно було зазначено на IV з'їзді асоціації українських банків, що «…не потрібно винаходити велосипед. Просто необхідно брати все краще із світової практики, i тоді процес формування i реформування буде менш хворобливим. Ми живемо i працюємо в одній державі, i мета у нас також одна: процвітання банківської системи» (Виступ голови правління «Трансбанку» м. Києва Валентини Лашкевич на IV з'їзді асоціації українських банків).
1.2.3 Методика аналізу фінансового стану позичальника
Фінансовий стан підприємства залежить від виробничих та комерційних результатів діяльності i рівня фінансової роботи по організації i використанню фінансових ресурсів. Чим вище показники виробництва i реалізації товарів та нижче їх собівартість, тим вище рентабельність i вищий прибуток, тим кращий фінансовий стан підприємства. В той же час надійний фінансовий стан, своєчасне i правильне регулювання фінансів в процесі господарської діяльності сприяє своєчасно, без перешкод i в повному обсязі виконувати всі господарські заходи, здійснювати оплату зобов’язань, капітальні вкладення i вести розширене відтворення.
Розвиток ринкової економіки обумовлює два основні напрямки аналізу фінансового стану підприємства. Перший — це здійснення об'єктивної оцінки вартості господарських засобів, які знаходяться реально в розпорядженні підприємства, i в залежності від цього — рівня його самостійності, платоспроможності, кредитоспроможності. Ці поняття тісно пов’язані з «лiквiднiстю», під якою розуміють стан активів i пасивів окремих розділів балансу підприємства, який забезпечує своєчасне погашення платіжних зобов’язань не тільки грошовими засобами, але i відносно легкою i не збитковою реалізацією майна. Другий напрямок аналізу — це аналіз стану i рівня ефективності використання засобів i джерел їх формування з метою пошуку резервів покращення результатів фінансової діяльності підприємства.
Важливість першого напрямку аналізу фінансового стану обумовлена тим, що в умовах ринкової економіки з’являється можливість (якої раніше не було) лiквiдацiї підприємства в залежності від збиткових результатів господарської діяльності. Разом з цим необхідність проведення аналізу лiквiдностi не знижує, а навпаки, збільшує роль внутрішньогосподарського аналізу розміщення i використання засобів, пошуку резервів зміцнення фінансового стану підприємства.
Існує багато методик аналізу фінансового стану клієнтів та його надійності з точки зору своєчасної сплати боргу банку.
Основним джерелом даних для аналізу фінансового стану господарства є бухгалтерський баланс, данi аналітичного обліку наявності коштів, запасів грошових коштів, зобов’язань на бухгалтерських рахунках, звіт про прибутки та збитки підприємства та iншi фінансові звіти.
Баланс дозволяє дати оцінку загальній вартості майна, яке контролює підприємство, а також величини оборотних та поза оборотних активів. Реальна оцінка активів i пасивів балансу необхідна насамперед банку для впевненості в кредитоспроможності позичальника, який бажає отримати кредит, а також позичальникам, які вступають в економічні відносини один з одним. Особливо важливою являється оцінка фінансових можливостей партнера, коли постає питання надання йому комерційних кредитів або відстрочки платежів.
При вивченні кредитоспроможності позичальника важливе значення приділяється аналізу коефiцiєнтiв, що характеризують співвідношення різних статей балансу i динаміку цих показників.
Джерелами визначення показників кредитоспроможності позичальника для комерційного банку можуть бути:
а) баланс (форма N 1);
б) звіт про фінансові результати та їх використання (форма N 2) та звіт про фінансово-майновий стан (форма N 3);
в) відомості статистичних органів;
г) дані оперативного обліку позичальника;
д) додаткова інформація, що надається за погодженням сторін.
Детальне вивчення документів, наданих клієнтом, дозволить зробити правильні висновки про характер його діяльності, засновників, кадровий потенціал, ділову активність i таке інше. Лише після такого детального вивчення i аналізу документів банк приймає рішення про кредитну угоду i складає кредитний договір. Кредитний договір — це документ, в якому оговорюються всі умови, по яких видається i погашається позика. З точки зору безпеки договір цікавий тим, що в нього можна внести так звані додаткові умови. Наприклад, можна передбачити введення свого менеджменту на підприємстві, фірмі у випадку, якщо вони з яких-небудь причин не виконують зобов’язання. Як правило, на таке погоджуються лише впевнені в собі клієнти. Крім того, по узгодженню банку та клієнта в договорі можуть додатково оговорюватися умови, при яких кредитор має право на дострокове повернення грошей. Наприклад, банкір повинен включити пункт про своє право періодично (наприклад, 1 раз в місяць) перевіряти фінансовий стан позичальника. I якщо стан погіршився, то умови кредитного договору повинні дозволити банку повернути кошти назад. Обов’язково необхідно перевірити уповноваження людини, яка збирається підписати договір як керівник юридичної особи. Для цього необхідно ознайомитися із статутом клієнта, де повинно бути вказано, хто має право підписувати кредитні договори. Адже існують акціонерні товариства, керівник якого може це здійснювати лише по рушенню зборів акціонерів. Якщо ж в статуті точно не визначено, хто уповноважений підписувати кредитний договір, то в такому випадку слід вимагати рішення зборів засновників (або акціонерів) цього клієнта, яке дає дозвіл на залучення коштів i заклад майна. Рекомендується договір підписувати лише в присутності один одного. Документ повинен містити підписи обох сторін на кожній сторінці. Це виключає можливість підробки якоїсь сторінки. Все потрібно писати чітко, без прочерків i порожнього місця, які можуть бути заповнені вже після підписання договору. Інакше в арбітражному суді довести свою правоту буде практично неможливо.
Та ніякі рекомендації не гарантують стопроцентної безпеки при видачі кредиту, адже всі вони будуються на основі досвіду кредитування різних банків. Але досвід — це завжди минуле, а майбутнє може принести нові сюрпризи, збагачуючи нас іншими прикладами неповернення кредиту. Тому до кожної нової заявки на кредит повинен бути свій особливий підхід.
1.2.4 Підготовка та укладення кредитного договору
Відповідно до Положення «Про кредитування», затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246, кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі. По змісту і по формі кожний кредитний договір базується на 4-х основних принципах: міцна основа; добровільність вступу в договір; взаємо зацікавленість сторін; узгодженість умов договору.
При узгодженості умов мають на увазі - істотні і додаткові умови кредитної угоди.
Істотними називаються умови, котрі визначають можливість укладання кредитного договору. Вони включають: найменування сторін; строк договору; предмет і суму договору; розмір сплати за користуванням кредитом; порядок видачі кредиту; порядок погашення кредиту; спосіб забезпечення повернення позики; відповідальність сторін.
Додаткові умови направлення на створення додаткових вказівок для забезпечення повернення кредиту. Вони диференціюються відносно до конкретного позичальника.
Так кредитор бере на себе зобов’язання: надати позичальнику визначену суму грошових засобів в обумовлений термін і на умовах, які передбачені в кредитній угоді. Позичальник зобов’язаний своєчасно погасити позику, використати отримані кошти на визначені в договорі цілі, надати можливість банку вести контроль за цільовим використанням кредиту та за його забезпеченням.
Кредитний договір між банком і позичальником укладається тільки у письмовій формі, в іншому випадку він буде вважатись не дійсним. Внесення змін до кредитного договору в односторонньому порядку без згоди обох сторін не допускається. Внесення змін та доповнень до кредитного договору оформляється додатковою угодою.
Кредитний договір та додаткові угоди до нього можуть бути оформлені шляхом складання одного документа, підписаного банком та позичальником, або шляхом обміну листами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Проект кредитного договору візується керівником кредитного, юридичного підрозділу та службою безпеки.
Після підписання кредитного договору та інших необхідних документів, бухгалтерія, за вимогою кредитного працівника, відкриває особовий позичковий рахунок. Перерахування суми кредиту здійснюється на підставі розпорядження кредитного відділу (якщо порядок перерахування чітко вказано в кредитному договорі), за підписом відповідних посадових осіб або на підставі платіжного доручення позичальника до позичкового рахунку, яке також візується кредитним працівником та посадовою особою, яка має право першого підпису.
У відповідності з вимогами Постанови Правління Національного банку України від 25 лютого 1995 року № 40, при відкритті клієнту іншого банку позичкових, факторингових, лізингових рахунків або при наданні йому гарантій, поруки, Банк зобов’язаний у триденний строк направити відповідне повідомлення до банківської установи, де клієнту відкритий розрахунковий рахунок. Укладені таким чином документи оформляються в кредитну справу.
Кредитна справа відкривається на кожний кредитний договір окремо. Документи, які зберігаються у цій справі, групуються таким чином:
— заявка на кредит;
— договір про надання кредиту;
— розпорядження кредитного працівника або платіжне доручення позичальника на перерахування кредиту;
— відповідні документи по забезпеченню виконання зобов`язань (договір застави, поруки, гарантіі, тощо).
— контракти, для виконання умов яких наданий кредит;
— техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитується;
Умови кредитного договору відображаються в кредитній програмі, в якій ведеться аналітичний облік. Зміни в кредитну програму вносяться на підставі додаткових угод до договору про надання кредиту (зміна процентної ставки, пролонгація договору) або на підставі виписок з особових рахунків (погашення кредиту, сплата відсотків), які надаються бухгалтерією.
Працівник кредитного відділу повинен проводити роботу по супроводженню наданого кредиту. Цей етап має досить важливе значення для запобігання можливих проблемних ситуацій та включає в себе :
— ретельний аналіз балансів та фінансових звітів підприємств;
— перевірку цільового використання наданого кредиту;
— збір та аналіз інформації про позичальника;
— постійне підтримування контактів з позичальником тощо.
Часто в практиці кредитних взаємовідносин виникає необхідність внести ті чи інші зміни в укладені договори.
Згідно статті 162 Цивільного Кодексу України одностороння зміна умов договору не допускається, за виключенням випадків, передбачених законом.
В разі, якщо в обумовлений в договорі строк погашення кредиту не відбулось, кредитний працівник надає бухгалтерії розпорядження про винесення суми кредиту на відповідний особовий рахунок пролонгованих або прострочених сум. Після повного виконання позичальником своїх зобов`язань, кредитний працівник проводить остаточну звірку даних аналітичного та синтетичного обліку з наявністю відповідних документів та даними кредитної програми. Якщо розбіжностей немає, кредитна справа передається в архів.
1.2.5 Способи забезпечення виконання зобов’язань
З метою своєчасного виконання зобов’язань, які випливають з умов кредитного договору, необхідно використовувати один з встановлених законодавством способів забезпечення зобов’язань.
Слід враховувати, що самостійне існування способів забезпечення виконання зобов’язань неможливе. Якщо недійсним буде визнане основне зобов’язання, недійсним буде і спосіб його забезпечення (не дивлячись на те, що договори по забезпеченню виконання зобов’язань будуть оформлені у відповідності до вимог законодавства).
За формами забезпечення кредити поділяють на матеріально забезпечені (застава) і нематеріально забезпечені (гарантія (поручительство), страхування кредитних операцій).
Застава
Найбільш розповсюджені є кредити з матеріальним забезпеченням.
Відповідно до Закону України «Про заставу» право на заставу — це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами. Застосування банками Закону України «Про заставу» повинно забезпечувати своєчасне повернення наданих банками кредитів.
При використанні права на заставу між банком з одного боку та юридичною або фізичною особою з другого боку укладається договір про заставу. Банки можуть на практиці використовувати як різні форми договору про заставу в залежності від виду і предмета застави (іпотека, заклад, застава цінних паперів, товарів у переробці та в обороті тощо), так і єдину форму договору на всі види застав.
Сторонами договору про застави (Заставодавцем та Заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.
Предметом застави можуть бути:
ь земельні ділянки в межах, передбачених чинним законодавством, нерухоме майно, що пов’язане з землею: будівлі, споруди, квартири, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, багаторічні насадження та інше майно, віднесене законодавством до нерухомого та на яке може бути звернене стягнення і яке може бути відчужене;
ь товари в обороті або переробці - сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція;
ь рухоме майно — майно, яке не віднесене до нерухомого, не пов’язане з землею, що вільно пересувається (транспортні засоби, сільськогосподарські машини, устаткування, що не потребує монтажу, тощо);
ь майнові права — права на вимоги за зобов’язаннями, в яких Заставодавець виступає кредитором;
ь цінні папери — векселі, облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик, акції, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, приватизаційні папери, ощадні сертифікати.
Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, які знаходяться у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких забороняється законом.
Договором про заставу може передбачатись знаходження заставленого майна у будь-якої із сторін. Ризик випадкової втрати предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором.
Передача в заставу майна, що знаходиться у спільній власності, здійснюється з письмової згоди співвласників, а якщо в спільній частковій власності - при виділенні частки майна в натурі.
Заставодержатель зобов’язаний страхувати передане в його володіння заставлене майно, Заставодавець зі свого боку повинен страхувати заставлене майно, яке залишається у його розпорядженні. Страхування здійснюється за рахунок власних коштів, якщо інше не передбачено законом або договором.
В опису належного до передачі під заставу майна необхідно вказати назву майна, або іншого предмета застави, його кількість, марку, модель, рік випуску, експлуатації, процент зношення, місце та умови зберігання (адресу його знаходження), балансову вартість, а також інші необхідні документи. Опис підписується і скріплюється печаткою Заставодержателя та Заставодавця.
Оцінку майна, яке приймається банком під заставу, рекомендується здійснювати згідно з «Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 1993 року N 717 .
Дія договору застави припиняється після повної сплати позики, а також у випадках прийняття законодавчих актів, що припинили заставне право або право Заставодавця на заставлене майно. Збитки, заподіяні Заставодержателю в результаті прийняття цих актів, відшкодовуються державою.
Гарантія (поручительство)
До нематеріального забезпечення відносять гарантію, поруку та страхування кредитних операцій.
Поручителем при оформленні поруки повинна бути працездатна фізична особа, яка має джерела існування та є громадянином України. Порука, як правило, використовується при кредитуванні фізичних осіб.
Гарантія — це договір між банком та гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа та прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть виступати будь-які фінансово-стійкі організації або банки. Найбільш вигіднішою рахується банківська гарантія. Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10 — 15 днів більше строку погашення кредиту, повернення якого забезпечується гарантією. Гарантійний лист складається в двох екземплярах. Один з екземплярів гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії надається в банк кредитоотримувача, після чого здійснюється кредитування під гарантію.
Якщо позичальник, на момент погашення кредиту не має коштів на розрахунковому рахунку, непогашений кредит покривається у безспірному порядку з рахунка гаранта. Дії гарантії припиняються з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, із закінченням строку гарантії, а також якщо банк на протязі 3-х місяців з дня закінчення строку зобов’язання по гарантії не пред’явить позов на гаранта.
Страхування
Формою забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків за нього може бути страхування відповідальності перед банком за непогашення кредиту і несплати відсотки за користування ним.
У разі прийняття рішення про страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту та відсотків за ним банк повинен уважно розглянути проект укладеного договору страхування на предмет виконання таких вимог:
ь строк дії договору страхування послуги (поліса) має перевищувати кінцевий строк погашення кредиту та відсотків за ним та період, упродовж якого страховик за умовами страхування зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, включаючи строк подачі і розгляду заяви;
ь страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту має проводитися у повній сумі виданого кредиту та відсотків за користування ним;
ь строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку має бути мінімальним; крім заяви страхувальника про настання страхового випадку, може бути подана і відповідна заява банку-кредитора;
ь дата настання стразового випадку відповідальності страхової компанії з виплати відшкодування має відповідати даті погашення кредиту і виплати відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, має бути мінімальним.
У зв’язку з тим, що договір страхування набуває чинності після сплати страхувальником суми страхового платежу страховику, договір страхування повинен передбачати одноразову сплату страхової премії в повному обсязі. Сплата страхувальником страхового платежу має бути перевірена банком.
У разі виявлення недопустимих для банку умов страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту та відсотків за ним банк може рекомендувати позичальникові укласти договір страхування зі страховою компанією, передбачивши в ньому особливі умови у разі зміни діючих умов страхування.
За результатами аналізу всіх поданих матеріалів, з урахуванням внесених банком поправок, укладається договір страхування, що подається в банк разом із страховим полісом.
Одночасно з підписанням кредитного договору або в період дії договору страхування страхувальником (позичальником) може бути передовірено банку право вимоги від страховика сплати страхового відшкодування шляхом укладання відповідного договору. Такий договір може бути двостороннім — між страхувальником (позичальником) і банком або тристороннім — за участю страховика.
Українські комерційні банки в своїй практиці майже не використовують страхування як спосіб забезпечення повернення позики, спираючись на низьку платоспроможність страхових компаній України.
Страхування кредитних операцій, як засіб захисту від кредитного ризику, означає, що банкам необхідно створювати страхові фонди, а також створювати окремі ризиковані кредити, в спеціалізованих страхових організаціях. При цьому необхідно дотримуватись таких вимог до страхувальника, як наявність визначеної позитивної інформації про страхову компанію, наявність ліцензії на здійснення страхування, наявність ліміту на страхування ризику погашення кредитної заборгованості, платоспроможність.
Страхова оцінка визначається у відповідності з діючим порядком страхування. Сума страхової оцінки повинна бути не менше суми кредиту під заставу з урахуванням процентів.