Поняття про форми організації навчання

Реферат на тему:

Поняття про форми організації навчання

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не ли­ше від методів і прийомів навчання, а й від форм органі­зації навчальної роботи.

Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по­рядку І в певному режимі.

Головними особливостями організаційних форм нав­чання є: по-перше, певний зовнішній вияв функцій учи­теля й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.) — по-друге, діяльність учителя й учнів здійснюється в певних часових межах — урок може тривати 45 чи ЗО хв., бути спареним (для читан­ня лекції чи проведення екскурсії) — по-третє, склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групо­ва робота за диференційованого навчання або при виконан­ні лабораторних робіт) — по-четверте, в організаційній фор­мі навчання існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням нав­чальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем) — по-п'яте, організаційна форма навчання безпосередньо не пов’язана з характеристикою процесу навчання, його основ­ними закономірностями. Вона впливає на конкретний про­цес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу та ін.1.

До сучасної форми навчання людство прийшло не від­разу. Так, у школах давнього світу панувала система інди­відуального навчання — вчитель навчав кожного учня ок­ремо. У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання: в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводили без усталено­го розкладу, дітей приймали до школи впродовж року.

У XVI-XVII ст. у братських школах України й Біло­русі виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, вза­ємне навчання. Учням давали домашнє завдання, вико­нання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки».

Доцільність класно-урочної системи навчання та шля­хи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала комплектуван­ня навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з одна­ковою підготовкою та навчання їх за однією програмою, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у школах багатьох країн світу.

У XVIII ст. у Західній Європі, Америці робилися спро­би відмовитися від класно-урочної системи, стала розви­ватися белл-ланкастерська система навчання, розробле­на англійськими педагогами А. Беллом та Дж. Ланкасте-ром. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли стар­ші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. Це давало змогу одному вчителеві організу­вати навчання кількох сотень учнів. Однак ця система не забезпечувала належної якості навчання, тому проіснува­ла недовго.

На початку XX ст. знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. У США, Англії, дея­ких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати актив­них, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був дальтон-план (від м. Даль-тон у США). Згідно з нею скасовувалися урокинавчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місяч­ні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуаль­них можливостей, а вчителі були консультантами й кон­тролерами.

У другій половині 20-х років у дещо зміненому вигляді дальтон-план намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено в лабораторно-бригадній організації навчання, за якої замість класів створювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5−7 осіб), вчилися у цих групах за спеціальними під­ручниками («робочими книгами»), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кож­ного навчального предмета. Ця система не виправдала себе через те, що знижувала керівну роль учителя, не забезпе­чувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Проте окремі її елементи заслуговують на увагу й сьогодні: самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової та допоміжної літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях тощо.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що нав­чальна робота проводиться з групою учнів постійного скла­ду, однакового віку й рівня підготовки у формі уроку.

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» наповнюваність класів загальноосвітніх навчаль­них закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У селищ­них, сільських загальноосвітніх навчальних закладах кількість учнів у класах визначається демографічною си­туацією, але повинна становити не менше 5 осіб. За мен­шої кількості учнів у класі навчання здійснюють за інди­відуальною формою.

Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закла­дах становить: у перших класах — 35 хв., у других-чет­вертих класах — 40 хв., у п’ятих-дванадцятих класах — 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погоджен­ням з відповідними органами управління освітою та орга­нами державної санітарно-епідеміологічної служби.

До організаційних форм навчання, що використовують­ся в середній школі будь-якого типу, належать: урок, ек­скурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, кон­сультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. За будь-якої форми навчання виявляються його головні зако­номірності: залежність результатів навчання від урахування вчителем потреб учнів, рівня їхньої підготовки, значущо­сті навчального матеріалузалежність характеру активно­сті учнів від виду діяльності, яку організовує вчитель від­повідно до змісту навчального матеріалу й методики його засвоєння та ін. Але організаційні форми помітно вплива­ють на всі сторони навчального процесу. Так, під час колек­тивної роботи учні вчаться слухати, осмислювати почуте, а індивідуальна робота сприяє формуванню зосередженості, організованості та самостійності. На семінарських заняттях школярі набувають навичок опрацювання нав­чальної літератури, привчаються слухати виступи товари­шів, критично ставитися до них, аргументувати свої дум­ки, на практикумах — організовувати своє робоче місце, планувати роботу, контролювати її результати.

Оскільки класно-урочна форма базується на навчаль­ній роботі з класом і за певним розкладом занять, вини­кає проблема комплектування класу і складання розкла­ду. Класи комплектують при вступі дітей до школи, склад учнів зберігається від першого до останнього року навчан­ня в цій школі, що сприяє забезпеченню чіткої організа­ції та успішного виховання учнівського колективу на ос­нові навчальної діяльності учнів. При комплектуванні класів (перших, п’ятих, десятих), а також їх поповненні добирають учнів одного віку обох статей з таким розрахун­ком, щоб у кожному класі була приблизно однакова їх кількість, рівномірно розподілялися сильні й слабші уч­ні, майбутні активісти та учні, які потребують посиленої уваги вчителя.

Складаючи розклад уроків, враховують динаміку пра­цездатності учнів упродовж дня і тижня, прагнуть зробити його стабільним, передбачають чергування гуманітарних і природничо-математичних предметів, можливості вико­ристання навчальних кабінетів, домагаються рівномірно­го навантаження учнів протягом тижня, зважають на ін­тереси вчителя.

Класно-урочна система забезпечує керівну роль учите­ля, зміну видів занять, можливість застосування різних методів навчання, активізує роботу учнів, сприяє раціо­нальному використанню часу, послідовному, систематич­ному вивченню матеріалу. Однак вона розрахована на се­реднього учня, ніхто з учнів не може «поспішати» відпо­відно до своїх можливостей. Ця система обмежує можли­вості індивідуального підходу до учнів, тому ті, хто не засвоїв певних предметів, змушені залишатися на повтор­ний курс.