Сучасний стан та проблеми функціонування ринку ділової інформації України

Міністерство освіти науки молоді та спорту України Рівненський державний гуманітарний університет Кафедра документальних комунікацій Курсова робота З дисципліни:

Інформаційний менеджмент

Тема:

Сучасний стан та проблеми функціонування ринку ділової інформації України

Виконала: Студентка IV курсу Нагорна Марія Миколаївна Науковий керівник:

Кукушкін Олег Миколайович Рівне — 2012

Зміст

• Бібліографічний опис
• Реферат
• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти ринку ділової інформації України
• 1.1 Поняття та структура ринку ділової інформації України
• 1.2 Механізм функціонування ринку ділової інформації
• Розділ 2. Сучасний стан та проблеми функціонування ринку ділової інформації України
• 2.1 Особливості розвитку ринку ділової інформації України
• 2.2 Сучасний стан ринку ділової інформації
• 2.3 Проблеми функціонування ринку ділової інформації України
• Висновки
• Список використаної літератури

Бібліографічний опис

Нагорна М. М. Сучасний стан та проблеми функціонування ринку ділової інформації України. Курсова робота зі спеціальності 6.020.105. Документознавство та інформаційна діяльність/ М. М. Нагорна. — Рівне, 2012. — 38 с. — (На правах рукопису).

Реферат

Роль інформації у матеріальному виробництві наразі значно підвищилася через активізацію інноваційної діяльності, в основі якої вона знаходиться як у «чистому» вигляді, так і у формі знань. Перехід до розширення інформаційного виробництва та реалізації інформаційної продукції і послуг змінює місце і перспективи країни в світовій економіці, забезпечує її технологічну незалежність, підвищує конкурентоспроможність, що й обумовлює актуальність формування та розвитку інформаційного ринку та загострює проблему інформаційного забезпечення сучасного етапу розвитку економіки.

Проблеми розвитку ринку ділової інформації повинні розглядатися із урахуванням особливостей сучасного розвитку економіки та суспільства в цілому, які характерні для багатьох країн світу. Серед них необхідно відзначити: поглиблення процесів спеціалізації та кооперації на інформаційному ринку, глобалізаційні процеси всіх суспільних сфер, в т. ч. й економіки. З огляду на це та задля вирішення проблем формування і розвитку ринку ділової інформації в Україні, доцільно вивчити досвід розвинених країн світу, більшість з яких усвідомили важливість якісного інформаційного забезпечення для успішного розвитку економіки.

Мета роботи полягає у дослідженні однієї з актуальних проблем сучасності - ринок ділової інформації України.

Предметом виступає ділова інформація та особливості її використання на інформаційному ринку України.

У 1 розділі характеризуються теоретичні аспекти ринку ділової інформації України.

У 2 розділі висвітлюється особливості розвитку, сучасний стан та проблеми функціонування ринку ділової інформації України.

Вступ

Актуальність теми: Інформаційний простір України, одним із чинників формування якого є ринок ділової інформації, забезпечує умови для генерування знань, що набуває особливої актуальності на сучасному етапі розвитку економіки — економіки, що заснована на знаннях.

Ринок ділової інформації виходить у нинішніх умовах на перший план, бо є одним із джерел постачання найважливіших ресурсів для сучасного етапу розвитку економіки — інформаційних, а також інформаційних продуктів, послуг та комунікацій для роботи з ними.

Україна повинна розвивати внутрішній ринок ділової інформації, що дозволить послабити залежність від експорту та посилити стабільність розвитку економіки, а сильна внутрішня конкуренція активізуватиме діяльність суб'єктів інформаційного ринку.

Роль інформації у матеріальному виробництві наразі значно підвищилася через активізацію інноваційної діяльності, в основі якої вона знаходиться як у «чистому» вигляді, так і у формі знань. Перехід до розширення інформаційного виробництва та реалізації інформаційної продукції і послуг змінює місце і перспективи країни в світовій економіці, забезпечує її технологічну незалежність, підвищує конкурентоспроможність, що й обумовлює актуальність формування та розвитку інформаційного ринку та загострює проблему інформаційного забезпечення сучасного етапу розвитку економіки.

Формування національного ринку ділової інформації розглядається не тільки як суттєвий чинник зростання міжнародного рейтингу України, а й як поштовх для розгортання підприємництва.

Об'єктом дослідження є ринок ділової інформації України.

Предметом дослідження є ділова інформація та особливості її використання на інформаційному ринку України.

Метою курсової роботи є дослідження ринку ділової інформації України.

Для досягнення цієї мети в роботі поставлені наступні завдання:

— Визначити загальнотеоретичні аспекти поняття ринку ділової інформації.

— Розглянути основні механізми функціонування ділової інформації.

— Дослідити поняття та структуру ділової інформації.

— Проаналізувати особливості розвитку ринку ділової інформації в України.

— Розглянути сучасний стан ділової інформації.

— Дослідити проблеми функціонування ринку ділової інформації України.

Методи дослідження: Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, статистичний, прогнозування.

Структура роботи: Курсова робота складається з реферату, вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Основна частина роботи викладена на 38 сторінок, в тому числі список використаних джерел нараховує 20 позицій, викладений на 2 сторінки.

Розділ 1. Теоретичні аспекти ринку ділової інформації України

1.1 Поняття та структура ринку ділової інформації України

Поняття ринку ділової інформації та його об'єктів не має загальноприйнятої дефініції. У Законі України «Про науково-технічну інформацію» він визначається як «система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг» .

Ринок ділової інформації - це сукупність економічних відносин з приводу збирання, опрацювання, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення. Інформація є рідкісним благом, для отримання якого потрібні певні витрати. Між виробником і споживачем на ринку ділової інформації є посередники, основне завдання яких — збирання і продаж інформації. Ці ринки відрізняються один від одного ступенем поінформованості та можливості реальних дій таких посередників у реалізації товарів і послуг. Під ринком ділової інформації розуміють сукупність економічних, організаційних та правових відносин з приводу реалізації (продажу та придбання) інформаційних технологій, продукції та послуг [12, 210].

Ринок ділової інформації визначають і як систему правових, соціально-економічних та виробничих відносин, що формуються за умов існування різних форм власності та конкуренції, в процесі обміну інформаційними продуктами та послугами між виробниками та споживачами з метою задоволення інформаційних потреб [13, 239].

Виділення основних взаємодіючих складових інформаційного ринку, поділ його на сектори та сегменти може здійснюватися за різними ознаками: за формою надання інформації, за характером, сферою застосування, за ступенем зміни рівня знань за використання інформаційних продуктів і послуг тощо. Це залежить відмети такого поділу.

Сектори ринку ділової інформації виокремлюють за ознакою однорідності інформаційних продуктів і послуг. Предметом продажу та обміну на ринку ділової інформації є: інформаційні ресурси, технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, «ноу-хау», інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг.

Огляд статистичних довідників розвинутих країн переконує в тому, що спеціальних видань з розподілення інформаційної продукції за галузями чи секторами економіки і відповідного поділу інформаційного ринку на сектори немає.

Структура ринку ділової інформації

Ринок інформаційних продуктів та послуг є системою економічних, правових, організаційних відносин у сфері торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційних засадах. Він характеризується визначеною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. Предметами продажу або обміну на ринку ділової інформації виступають інформаційні системи, інформаційні технології, ліцензії, патенти, товарні знаки, інженерно-технічні послуги, різного роду інформація та інші види інформаційних ресурсів.

Постачальниками інформаційних продуктів та послуг можуть бути:

? центри, де створюються та зберігаються бази даних;

? спеціальні служби, у яких акумулюється інформація з конкретної сфери діяльності, здійснюється її аналіз, узагальнення, прогнозування (консалтингові фірми, біржі та ін.);

? комерційні фірми;

? інформаційні брокери;

? мережа Інтернет.

ділова інформація україна споживач Ринок ділової інформації як економічне явище — це єдність виробництва, розподілу, обміну й використання інформаційних продуктів та послуг.

Рівень і перспективи розвитку ринку ділової інформації визначає відповідність інформаційної інфраструктури ринковим вимогам. Сучасна інформаційна інфраструктура складається із систем накопичення і збереження інформаційних продуктів; систем виробництва інформаційних продуктів; систем забезпечення інформаційними продуктами користувачів, систем сервісного обслуговування елементів інфраструктури та системи підготовки кадрів.

Інфраструктура ринку ділової інформації - це сукупність секторів, кожен з яких об'єднує групу людей або організацій, які пропонують однорідні інформаційні продукти і послуги.

На світовому ринку ділової інформації визначають такі основні сектори, характерні для всіх розвинених країн:

1. Сектор ділової інформації (біржової, фінансової, комерційної, економічної, статистичної) охоплює:

? біржову й фінансову інформацію (про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів та капіталу, інвестиції, ціни). Цю інформацію надають біржі, спеціальні служби біржової і фінансової інформації, банки, брокерські компанії;

? економічну та іншу соціальну статистичну інформацію: демографічну, інформацію у вигляді рядів динаміки соціальних даних, прогнозованих моделей та оцінок, які надають державні служби, а також компанії, що займаються дослідженнями та розробками, консалтингом;

? комерційну інформацію (про компанії, фірми, напрями їхньої діяльності, товари, ціни, фінансовий стан, керівництво тощо). Цю інформацію надають широкі кола установ, у тому числі й неінформаційні;

? ділові новини в галузі економіки та бізнесу, які надають спеціальні інформаційні служби.

2. Сектор професійно орієнтованої інформації (науково-технічної та спеціальної) вміщує:

? документальну, бібліографічну, реферативну та довідкову інформацію, а також дані з галузей фундаментальних та прикладних, природознавчих, технічних і суспільних наук, виробництва та різних сфер людської діяльності;

? послуги, пов’язані з пошуком і наданням першоджерел та копій документів, організацією доступу до джерел інформації через бібліотеки та спеціалізовані служби, послуги у придбанні першоджерел, їх одержанні через міжбібліотечний абонемент у вигляді мікро — і повнорозмірних копій.

3. Сектор масової споживчої інформації охоплює:

? новини та літературу (інформацію служб новин і агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії);

? споживчу та розважальну інформацію (новини, прогнози погоди, розклад руху транспорту, пропозиції з обміну, купівлі і продажу тощо). Ця інформація розповсюджується як у вигляді документальних видань, так і каналами служб телебачення (телетекст, відеотекст), радіомовлення, комп’ютерних мереж.

Відповідно, виокремлюють п’ять секторів інформаційного ринку, які відрізняються специфічним колом користувачів та домінуючими видами інформаційних послуг.

1-й сектор-ділова інформація:

? біржова і фінансова інформація — котировки цінних паперів, валютні курси, ринок товарів і капіталів, інвестиції, ціни. Постачальниками є спеціальні служби біржової і фінансової інформації, брокерські компанії, банки;

? статистична інформація — прогнозні моделі і оцінки економічної, соціальної і демографічної сфер. Постачальниками є державні служби, компанії, консалтингові фірми;

? комерційна інформація щодо компаній, фірм, корпорацій, напрямам їх діяльності і продукції, ціни; про фінансовий стан, зв’язки угоди, керівників, ділові новини в галузі економіки і бізнесу. Постачальниками є спеціальні інформаційні служби.

2-й сектор — інформація для спеціалістів:

? професійна інформація — спеціальні дані та інформація для юристів, лікарів, викладачів, інженерів, метеорологів та ін.

? науково-технічна інформація — документальна, бібліографічна, реферативна, довідкова інформація в галузі природничих, технічних, суспільних наук, за галузями виробництва і сферами людської діяльності;

3-й сектор-споживча інформація:

? новини і література — інформація служб новин і агенцій преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії;

? споживча інформація — розклад транспорту, резервування квитків та місць у готелях, замовлення товарів і послуг, банківські операції та ін.;

? розважальна інформація — ігри, телетекст, відеотекст.

4-й сектор-послуги освіти, які включають всі ступені освіти: дошкільну, шкільну, спеціальну, середньо професійну, вищу, підвищення кваліфікації і перепідготовку. Інформаційна продукція може бути у електронній і неелектронній формі: підручники, методичні розробки, практикуми, комп’ютерні ігри для розвитку, комп’ютерні навчальні і контролюючі системи, методики навчання та ін.

5-й сектор — інформаційні системи і засоби:

? програмні продукти — програмні комплекси, системне програмне забезпечення, програми загальної орієнтації, прикладне програмне забезпечення для конкретної сфери застосування та ін.;

? технічні засоби — комп’ютери, телекомунікаційне обладнання, оргтехніка, супутні матеріали і комплектуючі;

? розробка і супровід інформаційних систем і технологій — дослідження інформаційних потоків організації, розробка концептуальних інформаційних моделей, розробка структури програмного комплексу, створення і супровід баз даних;

? консультування з різних аспектів інформаційної індустрії - щодо придбання інформаційної техніки, програмного забезпечення для здійснення професійної діяльності, щодо використання відповідних інформаційних технологій та ін.

Особливості інформації як товару, перш за все, пов’язані з її інтелектуальною сутністю, з її здатністю впливати на створення нового інтелектуального (рішення, проекти, прогнози, ідеї, оцінки та ін.) і матеріального продукту. Вартість його визначається не стільки витратами на виробництво, скільки мірою впливу на виробництво створюваного за допомогою одержаної інформації нового продукту, ринковою кон’юнктурою.

Простота відтворення (копіювання, тиражування), можливість швидко доставити інформаційний товар дозволяють забезпечити високий прибуток виробникам інформаційного товару.

Специфічними для інформаційного товару є вимоги до його якості. Це пов’язано з тим, що інформація є дорогим товаром і таким, що швидко морально застаріває. Тому критеріями оцінки його якості є:

? повна відповідність змісту попитові конкретного користувача;

? надійність (повнота, відсутність «шумів», новизна, достовірність);

? оперативність (своєчасність надання);

? відповідність форми товару (ясність, доступність і стислість викладення) потребам користувача.

У відповідності з інтересами виробників і користувачів інформації ринок знімає тематичні або формальні обмеження з інформації як товару, однак вносить обмеження у розповсюдженні інформації, пов’язані з необхідністю додержання комерційної таємниці підприємства і «інформаційної екології» інформаційного простору, що потребує високої інформаційної культури інформаційних менеджерів.

Інформаційну продукцію, яка є товарною основою ринку ділової інформації, можна поділити на такі основні документальні групи:

? всі види професійних публікацій;

? наукова, техніко-економічна, технологічна, конструкторська, фінансова, комерційна, біржова, організаційно-методична документація;

? банки і бази даних, програми для ПК;

? адресно-довідкова інформація.

Виділяють такі основні особливості споживчої вартості інформаційних продуктів.

1. Незнищуваність. Інформаційний продукт зберігає інформацію, яка в ньому міститься, незалежно від того, скільки разів вона була використана. Більш того, ця інформація може бути багато разів тиражована різними користувачами, які мають до неї доступ.

2. Деактуалізація (старіння). Інформаційні продукти втрачають з часом притаманну їм спочатку споживчу вартість, тому що в суспільстві, яке розвивається, зміна необхідних користувачеві знань робить раніш накопичені інформаційні продукти все більш придатними до відтворення знань.

3. Адресність. Продукти повинні враховувати особливості тих чи інших груп користувачів і їх індивідуальні властивості.

4. Наукоємність виробництва інформаційного (інформаційно-аналітичного) продукту.

В основі створення інформаційних продуктів знаходяться інформаційно-когнітивні процеси, тобто процеси, пов’язані з представленням особистісних знань у вигляді інформації і відтворенням знань на основі інформації. Саме такий продукт, який надає користувачеві інформацію, з якої він може відтворити потрібне йому знання, користувач готовий купувати, співвідносячи плату з тією вигодою, яку йому може принести одержуване знання.

Функціонування інформації як товару і здійснення інформаційних послуг регламентується Законом України «Про інформацію».

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом.

Інформаційна продукція — це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.

Інформаційна послуга — це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до користувачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.

Товар, який надається на інформаційний ринок може мати будь-яку документальну форму і обсяг у відповідності з попитом.

Питання цін на інформаційну продукцію є досить складним, часто його може прояснити практика, але в будь-якому випадку вони повинні бути гнучкими, враховувати попит і пропозицію.

Основою ефективного функціонування підприємств в епоху розповсюдження Інтернет є стратегія електронного бізнесу у відносинах з усіма учасниками ділового процесу для одержання відчутних переваг у конкурентній боротьбі. Створення потужної Web-інфраструктури є ефективною основою для електронного бізнесу будь-якого типу, а основою цієї інфраструктури є електронні публікації.

Під створенням електронних видань (electronic publishing) розуміють створення інформаційних структур, які розповсюджуються надалі електронними засобами між конкретними користувачами. Електронні видання мають багато спільного з традиційними видами видавничої продукції (книги, журнали, фільми, кліпи), але їх унікальні можливості виходять за межі розуміння традиційного видавничого процесу.

Електронне видання може містити корпоративні фінансові звіти, періодику, архівні матеріали, технічну документацію. Переважна більшість електронних публікацій передбачає інтерактивну взаємодію з користувачем і наявність засобів навігації з використанням гіпертексту. Ключовим моментом у створенні публікацій є добір моделі документа, засобів його доставки, способів взаємодії і апаратно-програмних засобів, прийнятних для певної групи користувачів.

Особливістю електронних публікацій є дешевий видавничий процес, обумовлений відсутністю високих накладних витрат на виготовлення і розповсюдження. Якщо видавець не зацікавлений в одержанні прибутку, він може просто розмістити документ в мережі, зробивши його доступним засобами Web.

Вибір способу розповсюдження електронної публікації залежить від кола потенційних користувачів і ринкової стратегії, розроблюваної для публікації. Сьогодні найбільш реальними є компакт-диски і мережа.

При створенні електронної публікації повинні бути закладені ідеї, цікаві читачам, тому потрібні автори і редактори; ці ідеї повинні відповідати способу представлення і змісту, тому потрібні видавці і інвестори; публікації повинні бути підготовлені для розміщення на носії - повинні розробники; якщо публікації будуть розміщені на компакт-диску — необхідні виготовлювачі; оскільки видання будуть продаватись і купуватись — необхідний маркетинг.

Аналіз інформаційних ресурсів підприємств, організацій, бібліотек, інформаційних центрів і застосування відповідних комп’ютерних технологій з метою представлення інформації у телекомунікаційному середовищі включає традиційні методи роботи з документами і сучасні технології представлення документів для їх функціонування у мережі Інтернет: аналітико-синтетична переробка, структурування інформації, формальний опис документів, їх вербальних і структурно-графічних компонент, проектування і підтримка WEB-сторінок, редагування і модифікація (оновлення) представленої у мережі інформації.

Сектор ділової інформації, представлений такими видами і джерелами як біржова, фінансова, економічна, статистична та комерційна інформація. Поряд із факторами, які забезпечують комерційну цінність інформації (повнота, точність, оперативність), особливого значення набуває доступність її для споживача. [13, 247].

Виробничі системи включають підкласи середніх і великих інтегрованих систем. Ці системи насамперед призначені для управління виробничим процесом і планування його. Облікові функції виконують допоміжну роль, часом неможливо виділити модуль бухгалтерського обліку, оскільки інформація в бухгалтерію надходить автоматично з інших модулів.

Отже, ринок ділової інформації розглядається як частина ринку, на якому реалізується специфічний товар, а саме, — інформаційні продукти і послуги, вирізняється максимальною відкритістю та не може орієнтуватися тільки на комерційні принципи.

1.2 Механізм функціонування ринку ділової інформації

Ринок ділової інформації, як реально та ефективно функціонуючий механізм, заснований на загальних законах суспільного виробництва. Він передбачає повну економічну самостійність і відповідальність виробників, свободу підприємництва, незалежну купівлю-продаж інформаційних ресурсів, продукції та послуг, засобів інформаційного виробництва, робочої сили, грошових коштів, цінних паперів.

Під механізмом функціонування ринку розуміють сукупність правил та економічних законів, що регламентують процес доведення товарів від виробників до споживачів.

З огляду на розуміння та визначення сутності ринку ділової інформації можна зробити висновок, що для нього характерні всі ознаки товарного ринку. На інформаційні продукти і послуги впливають механізми та закони ринку, які формують структуру інформаційного комплексу та систему ціноутворення, визначають основні тенденції у розвитку процесів вдосконалення інформаційної техніки й технології [8, 59].

Водночас, він має й свої особливості, а потреба формування та розвитку даного ринку актуалізує необхідність детального вивчення цих особливостей.

Посилення конкурентної боротьби та активізація як наслідок інноваційної діяльності стали передумовою потреби інтенсифікації інформаційного потоку. Одним із шляхів отримання інформаційних ресурсів є їх придбання на ринку ділової інформації. Трансформація традиційних процесів у науковій, освітянській, фінансово-економічній сферах на основі інформаційних технологій та комунікацій із використанням інформаційних продуктів та послуг посилили значення ринку ділової інформації у розв’язанні проблем економічного зростання [9, 213].

Особливості об'єктів ринку ділової інформації значною мірою визначають й особливості формування та функціонування інформаційного ринку. Частина їх можуть не мати матеріальної основи на етапі їх товарної форми в процесі реалізації.

Це стосується електронної форми інформаційних ресурсів, програмних продуктів, баз даних, що передаються споживачеві через комунікаційні мережі на їх матеріальні носії або в разі надання продавцем доступу до продуктів та інформаційних ресурсів в електронному вигляді (on-line).

На відміну від товарів, що є результатом матеріального виробництва, деяка інформаційна продукція має особливості щодо реалізації як об'єкт інтелектуальної власності. Право на використання, наприклад, такого продукту, як комп’ютерна програма або база даних може надаватися необмеженій кількості споживачів протягом тривалого часу, фактично реалізуються копії одного продукту (право володіння надається багаторазово).

Специфіка ринку ділової інформації щодо об'єктів купівлі-продажу в електронному вигляді також полягає у «вільному» місцезнаходженні виробників стосовно споживачів завдяки використанню комунікаційних мереж (Інтернет) для здійснення процесу їх доставки, тобто без додаткових витрат, на відміну від транспортування товарів при реалізації на інших ринках, коли кожен суб'єкт ринкових відносин намагається максимально територіально наблизитися до споживача для забезпечення зростання попиту та знизити за рахунок цього транспортні витрати.

Електронна форма деяких об'єктів ринку ділової інформації вносить особливості у традиційні відносини щодо купівлі-продажу. Це, насамперед, стосується організації доставки інформаційних ресурсів, програмного забезпечення та інформаційних послуг через мережу Інтернет.

Посилення глобалізаційних процесів, створення всесвітнього інформаційного простору впливає на формування та розвиток ринку ділової інформації дозволяє виявляти та використовувати вже існуючі форми та методи переробки, структурування та передачі інформації, запобігати повторенню подібних розробок, а відтак,і витратам на їх власне проведення [8, 41].

Споживачами інформаційних продуктів, послуг та телекомунікацій на ринку виступають як фізичні, так і юридичні особи, а інформаційні ресурси (інформація) у більшості випадків цікавлять юридичних осіб, що обумовлено не тільки нагальною потребою у значних обсягах різнобічної інформації (статистичної, комерційної законодавчої), а й їх платоспроможністю. Отримання ними ефективної інформації є одним із суттєвих чинників прийняття правильних управлінських рішень, особливо стратегічного спрямування, від яких залежить діяльність суб'єкта на кожному часовому етапі функціонування.

Наступна особливість відносин на ринку ділової інформації полягає у посилені значення не цінового чинника щодо інформаційних ресурсів (інформації), а ступеня якісних характеристик: новизни, повноти, достовірності та релевантності, зручності використання, форми та порядку надання, що визначають ефективність інформації.

Якщо на матеріальні блага попит збільшується при зниженні ціни, то стосовно інформаційних ресурсів та деяких інформаційних продуктів, що задовольняють", потребу споживача саме в інформації, зокрема баз даних, споживач навіть при зниженні ціни на них платитиме лише за ту частину інформації, яка дійсно є корисною, крім того, зростання ціни на зазначені інформаційні ресурси та продукти не знизить потребу в інформації, що необхідна для прийняття рішень, тобто попит на зазначені об'єкти інформаційного ринку фактично залежить не від ціни, а їх якісних характеристик. Інші інформаційні ресурси та продукти для забезпечення інформаційних потреб, що не мають відповідних властивостей, можуть зацікавити споживача тільки за умови безкоштовного надання.

На відміну від об'єктів традиційного товарного ринку, на інформаційному посилюється суб'єктивність корисності для різних споживачів щодо одного й того ж інформаційного масиву залежно від часу та обставин, гостроти потреби.

Вартість інформації визначається не стільки витратами на її створення, обробку, розповсюдження, скільки станом попиту, від якого й залежатиме реальна ціна. Ціни на інформаційні ресурси та послуги залежать також від цін телекомунікаційного зв’язку [9, 215].

Стосовно пропозиції, для виробника важливим є не стільки кількість створених інформаційних ресурсів (як при матеріальному виробництві), скільки їх якісні характеристики. Так для одного суб'єкта інформаційного ринку важливо створювати не декілька баз даних нормативної інформації, а сформувати одну із високоякісними характеристиками та постійно її оновлювати, тому що реалізуються фактично копії такого продукту.

Висока інноваційність в інформаційній сфері прискорює моральну зношеність комп’ютерного та комунікаційного обладнання, що спонукає споживачів до активізації його оновлення та загострює проблему ефективності використання такого ресурсу, як час. Суб'єкти інформаційного ринку повинні постійно відслідковувати появу нових наукових досліджень та максимально ефективно використовувати часовий чинник для їх запровадження в своїй діяльності, а також оперативно реагувати на зміну попиту споживачів.

Швидке оновлення програмного забезпечення та комп’ютерного обладнання призводить до відповідно швидкого зниження ціни на попередні модифікації та версії.

Об'єкти будь-якого товарного ринку мають корисність для окремого споживача, а ринку ділової інформації - вирізняються корисністю ще й для суспільства в цілому. Це стосується переважно інформаційних ресурсів, які не втрачають своїх споживчих властивостей, а накопичуються і використовуються для генерації нових знань та інформації, приносять не тільки економічний ефект окремим суб'єктам, а й стають вищою мірою суспільно значущими через розробку та Реалізацію глобальних проектів, вирішення глобальних проблем.

Глобалізація та транскордонність інформаційного простору сприяє виникненню юридичного аспекту функціонування інформаційного ринку, особливо щодо інформаційних ресурсів та продуктів у електронному вигляді, необхідності вирішення захисту національних інформаційних ресурсів на міжнародному рівні як спільної проблеми, що потребує вирішення світовою спільнотою. В Україні дана проблема загострюється через полісистемність правової бази стосовно інформаційних відносин та потребує узагальнення на науковій основі [9, 216].

Попит на окремі об'єкти ринку ділової інформації пов’язаний із навичка володіння іншими об'єктами (попит на програмне забезпечення залежить від вміння користуватися комп’ютерною технікою), тому він мусить розвиватися як система, окремі елементи якої (сектори інформаційного ринку) пов’язані між собою. Розвиток сектора, до якого входить програмне забезпечення неможливий за відсутності комп’ютерного обладнання, що потребує активізації розвитку дане сектора.

Забезпеченість підприємств України ПЕОМ перебуває на низькому piвні, незважаючи на те, що цей показник за вісім років збільшився у середньому 472,1 до 2120,3 тис. шт. або майже у 4,5 рази.

При достатньо високих темпах загального зростання забезпеченості ПЕОМ на початок 2007 р. на 10 000 підприємств у середньому припадало лише 19 одиниць комп’ютерної техніки, що втричі більше, ніж у 2000 p., але недостатньо для реалізації стратегічних завдань розвитку держави.

Ринок ділової інформації особливо потребує державної уваги та підтримки в процесі становлення та розвитку, що може передбачати не безпосереднє створення державних інформаційних структур, апідтримку комерційних та формування національної інформаційної інфраструктури для інформаційного забезпечення економіки, заснованої на знаннях.

Розділ 2. Сучасний стан та проблеми функціонування ринку ділової інформації України

2.1 Особливості розвитку ринку ділової інформації України

В галузях, що обслуговують ринок інформаційних послуг, спостерігається стабільний високий рівень прибутків на вкладений капітал. Це пояснює загострення конкурентної боротьби в цьому секторі, при чому новими учасниками в ній стають, як широкопрофільні, так і спеціалізовані організації (включаючи організації з інших секторах економіки). До таких нових конкурентів відносяться фінансові організації, виробники офісного та промислового обладнання, постачальники послуг зв’язку і крупні підприємства роздрібної торгівлі. Успішно діючі організації цього сектора фокусують свою увагу на забезпеченні інтегрованих ринкових послуг, тим самим сприяючи ліквідації проміжних ланок. Впровадження інтерактивного обміну інформацією між будь-якими абонентами і створення всесвітньої інтегрованої системи підтримки угод між постачальниками та споживачами стає вже реальністю. Інформаційні ресурси є безпосереднім продуктом інтелектуальної діяльності найкваліфікованішої і творчо активної частини населення. В більшості випадків результати діяльності зберігаються у вигляді структурно організованих типових масивах даних. Тому бази даних виступають основою абсолютної більшості видів електронної інформації, що надаються на сучасному інформаційному ринку і розглядаються, як організована сукупність однорідних записів в електронній формі. [5, 21]

Ринок електронної інформації включає такі три основні сегменти:

Сегмент ділової інформації;

Сегмент інформації для спеціалістів;

Сегмент масової споживчої інформації та побутових послуг.

Сегмент ділової інформації охоплює: біржову і фінансову інформацію, а саме інформацію про котування цінних паперів, валютні курси, дисконтні ставки, ринок товарів і капіталів, інвестиції, ціни, яка надається біржами, спеціальними службами біржової і фінансової інформації; економічну і статистичну інформацію — числову економічну, демографічну, соціальну, інформацію у вигляді рядів динаміки, прогнозних моделей, оцінок і т.д.; комерційну інформацію — інформацію з підприємств та фірм про їхню продукцію, ціни, керівників та інше; інформацію комерційних пропозицій — інформацію про купівлю — продажу по визначених товарних групах; ділові новини в сфері економіки і бізнесу. [5, 15]

Кризова ситуація в економіці України обумовлює такий стан, коли найактуальнішою є інформація про внутрішні та зовнішні ринки збуту. Для управління конкурентоспроможністю підприємства важливим стає ретельний аналіз конкуренції, для якого найчастіше не вистачає грунтовної інформації. Тому на практиці насамперед прагнуть детально вивчити окремі складові конкурентних переваг — продукції, технології, компетенції персоналу, управління. Можна виділити такі основні напрями маркетингових досліджень: дослідження споживчих товарів, ринків товарів промислового призначення, дослідження з метою пошуку ділових партнерів та соціологічні дослідження. Швидкими темпами розвивається надання такої послуги, як перевірка надійності партнерів, специфіка якої в Україні полягає в необхідності створення двосторонньої системи і відповідної інфраструктури. Основними проблемами при її здійсненні є розосередженість і важкодоступність інформації, небажання господарських підприємств подавати в офіційні органи повну інформацію про свою діяльність, певна відносність інформації про конкретне підприємство. Вітчизняні маркетингові фірми в основному орієнтуються на іноземних замовників. Це пояснюється тим, що платоспроможність іноземних організацій значно вища, ніж вітчизняних. Для нерезидентів вигідніше користуватися послугами українських інформаційних підприємств, ніж самостійно вивчати український ринок. Крім того, більшість вітчизняних підприємств ще не в повній мірі усвідомили важливість глибокого вивчення ринків. Цей інформаційний попит підприємств задовольняють організації, які діють на інформаційному ринку і надають інформаційні послуги. Створення ринку інформаційних послуг у країні перебуває на початковому етапі, який відображає труднощі переходу від централізовано-планової економіки до вільного підприємництва. Основними причинами такої ситуації є те, що в основної маси підприємців тільки формується розуміння важливості інформації, необхідності створення інформаційної інфраструктури ринку, відсутність єдиної державної політики і стратегії щодо розвитку ринку інформаційних послуг. [16, 110]

Найпоширенішими на ринку інформаційних продуктів України через їх прийнятні ціни й розгалужену систему розповсюдження є товари в друкованій формі - довідники й ділова періодика. Видавцями випускається тільки два види довідників — адресні й адресно-номенклатурні. Їх можна розділити на універсальні, галузеві, регіональні. До недоліків їх роботи відносять невисоку оперативність довідників викликану тривалим терміном друкування, відсутність довідників по нових галузях народного господарства: аудит, маркетинг, реклама, тощо. Разом з тим майже завжди в таких випадках з’являються електронні копії цих довідників.

Інформаційна продукція видавництв економічних газет і часописів складається з газет, журналів, бюлетенів, а також цінових та інформаційних стрічок. Економічні газети мають, як загальну спрямованість, так і галузеву. У бюлетенях (наприклад, Ukrinform Business News) друкують оперативну й аналітичну інформацію по галузях промисловості, фінансах, прайс-листи тощо. У рядках (наприклад, «Новини Ділового Світу») викладаються оперативні повідомлення про важливі проекти, огляди кредитного, валютного ринків України та інші. В економічних журналах (наприклад, «Економіка України») публікують інформаційно-аналітичні матеріали. На сьогодні кожне з періодичних видань прагне паралельно видавати електронну копію. Зазначимо, що практично відсутня спеціалізація газет і журналів по галузях народного господарства, сегментах ринку й інше.

Генераторами біржової та фінансової інформації є брокерські компанії, банки. Найбільш відомі на Заході агентства, які пропонують доступ до біржової і фінансової інформації - Reuter і Teletrade. Телекомунікаційні вузли CS/Monolit, Relcom-Україна, ELVISTI та інші пропонують матеріали інформаційних агентств, доступ до світових баз даних, глобальних мереж та багато іншого. Важливим ресурсом INTERNET є Word Wide Web (WWW), в якому існують сервери практично будь-якої тематики. Найчастіше використовуються рубрики, які стосуються інформації про діяльність компаній, продукти і послуги, фінанси та інвестиції, тощо [19, 246].

Глобалізація світових процесів, що відбуваються в економіці призвела до того, що в створенні економічних статистичних баз даних і наданні послуг на їхній основі значна роль належить державним і міжурядовим організаціям. Серед них можна назвати «OECD» (бази даних по економічній статистиці країн і зовнішньої торгівлі), «GSI-ECO», яка не тільки готує бази даних «EUROSTATCRONOS», але і надає послуги діалогового доступу до них, а також обчислювальний центр з економічних і суспільних наук («WSR»), що працює разом з австрійським інститутом економічних досліджень («WIFO»), який пропонує доступ до широкого спектру міжнародних і національних баз даних по світовій економіці, що містять зведення про глобальні зміни в структурі промислового виробництва, торгівлі, фінансової діяльності. Пошук статистичної інформації в основному буває прямим, адресним, здійснюється по формальних ознаках об'єкта (країна, показник та інші). Користувач, як правило, одержує можливість статистичного опрацювання знайденої інформації, як за допомогою засобів, що надаються діалоговою інформаційною системою, так і власними засобами при передачі результатів пошуку в ЕОМ користувача.

Економічна статистична інформація, як правило, не потрібна в чистому, непереробленому вигляді для більшості видів ділової діяльності. Але вона є насамперед об'єктом аналізу і досліджень. Комерційна інформація необхідна підприємцю насамперед для добору партнерів, пошуку клієнтів, встановлення контактів із ними, а також для того, щоб бути в курсі діяльності партнера або клієнта, що дасть впевненість у повній інформованості про нього. Доступ до комерційної інформації дозволяє також вивчати діяльність конкурентів і їхню продукцію, відслідковувати регулюючі дії організацій, які працюють в цій сфері бізнесу., як приклад, серед відомих західних фірм, що працюють у цьому сегменті, можна назвати Dow Jones News/Retrieval.

Сегмент інформації для спеціалістів охоплює: юридичну інформацію; електронні збірники указів, постанов, інструкцій і інших документів, виданих органами державної і місцевої влади; науково-технічну інформацію — довідкову інформацію і дані в галузях фізики, техніки, інформатики; фахову інформацію — спеціальні дані й інформація з галузей різних наук, медицини, педагогіки, астрології та інші; доступ до першоджерел — бібліографічну і реферативну інформацію, а також доступ до повного тексту електронних даних.

Останній сегмент масової, споживчої інформації містить:

— інформацію служб новин і агентств преси;

— споживчу інформацію — місцеві новини, погоду, програми радіо — і телепередач, розклад транспорту, довідники про готелі, ресторани, інформацію по прокату машин та інше.

Серед західних постачальників інформації новин найвідоміша служба NEXIS і ін. В Україні робляться успішні спроби в даному напрямку. На жаль, коли ця інформація надходить на комп’ютер користувача, вона в значній мірі стає застарілою. До найбільших інформаційних і комп’ютерних мереж України відносять Українське національне інформаційне агентство, ВІККІ, СВІТ, ELVISTI, електронну комп’ютерну газету «Все-всім». Типова споживча інформація включає місцеві новини, відомості про погоду, програми радіо — і телепередач, розклад транспорту, довідники по готелях, ресторанах, інформація з прокату машин та іншу інформацію. Характерними прикладами таких фірм, що надають подібну інформацію, є американські служби «Source» і «CompuServe». В Україні сегмент масової, споживчої інформації розвинутий найменше через слабкий розвиток комп’ютерної мережі звичайних споживачів.

Основними постачальниками електронної інформації на ринку виступають центри-генератори баз даних, центри-розподільники інформації на основі баз даних та інформаційні провайдери. Згідно оцінок спеціалістів витрати на створення баз даних окупаються в середньому за 3−5 років за умови постійного оновлення інформації. Для забезпечення ефективності витрат на підготування баз даних виробник електронної інформації повинен:

— орієнтуватися на надання унікальної інформації;

— орієнтуватися на значне число користувачів, і для цього передбачати різноманітні засоби доступу до бази даних;

— працювати разом із розробниками програмного забезпечення, що полегшують і спрощують використання каналів поширення інформації;

— розробляти ефективний механізм ціноутворення відповідно обсягам наданої інформації і її цінності;

— застосовувати нові технології, що забезпечують зниження витрат не тільки на етапі поширення інформації, але і для її підготовки, включаючи збір і зберігання.

Щоб уникнути невдалих вкладень у бази даних слід уникати таких негативних факторів: невідповідність вимогам ринку; вузьке або дрібне тематичне і видове охоплення; помилки і неповнота даних; наявність застарілої інформації або недостатньо часте оновлення даних [16, 122].

Власники (або генератори інформації) баз даних створюють власні служби у вигляді інформаційних мереж і надають послуги через них. Саме це сприяло появі на ринку інформаційних посередників — провайдерів, під якими розуміються організації або особи, які професійно займаються платним інформаційним обслуговуванням зовнішніх клієнтів на комерційній основі з використанням послуг інформаційних служб, що було пов’язано з усвідомленням корисності і цінності інформації і ростом потреби в інформаційних послугах та перевищенням критичної маси аудиторії користувачів. Проте цей вид діяльності властивий розвинутому інформаційному ринку і в нашій країні поки що не одержав масового поширення. Розвиток сучасних інформаційних послуг у світі стало можливим тільки завдяки тому, що в більшості країн існували загальнодоступні і недорогі служби передачі даних. В Україні ж висока вартість послуг прямого доступу до баз даних не дозволяє цим базам даних набрати критичну масу числа абонентів, що зробили б їхню роботу економічно доцільною.

У сфері побутових послуг сумісне підприємництво приймає широкий розмах, що пов’язується з необхідністю об'єднання професіоналів різних профілів та ресурсів по мірі розвитку тенденції «інформаційних розваг». Успішно діючі організації цього сектора все в ширших масштабах залучають до створення програмних засобів нові покоління-розробників, які можуть бути розкиданими по цілому світі. Ці взаємодії не будуть повністю трансформуватися у внутрішні, а скоріше навпаки будуватися на представленні долі акцій і системі заохочувальних разових зарплат. Це дозволить розділити можливий ризик, а також можливий прибуток між партнерами, що в усіх відношеннях залишаться незалежними.

В цілому можна сказати, що постачальники інформаційних послуг, які займають передові позиції, повинні поставити перед собою наступні цілі: розширити участь на всіх стадіях створення доданої вартості інформаційного продукту — розробки, синтезу і поширення; захистити діючі на даний час способи створення доданої вартості і види інформаційного продукту від існуючих чи можливих конкурентів; посилити творчий процес при одночасному дотриманні фінансової безпеки.

Також слід наголосити, що навіть при розвитку ринку ділової електронної інформації в Україні, є значні проблеми по формуванню інформаційного суспільства в цілому [12, 204].

Інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності є нині одним з визначальних глобальних чинників для подальшого соціально-економічного та інтелектуально-духовного розвитку людства. Цей процес характеризується наступними рисами:

— обмін інформацією набуває глобального характеру, державні кордони та відстані вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

— значно зросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

— суттєво зросло і продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

— відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема, формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих видах робіт;

— безпрецедентно зросла кількість персональних та корпоративних контактів на глобальному рівні, розгортаються процеси формування трансдержавних і транснаціональних спільнот;

— спроби урядів обмежити вільне поширення інформації всередині їхніх країн об'єктивно призводять до гальмування розвитку таких країн.

Цій фазі розвитку відповідає нове суспільно-економічне середовище — інформаційне суспільство, яке нині формується у світі й характеризується розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та прискореним розвитком високотехнологічних галузей економіки, різким збільшенням доступу громадян до інформації, освіти, культурних надбань, можливостей роботи і спілкування, реалізацією нового, більш високого рівня прав і свобод громадян і, нарешті, високими темпами економічного зростання [5, 17].

Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держави як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентоспроможності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії.

2.2 Сучасний стан ринку ділової інформації

Інформаційні технології та продукти сприяють зростанню людського капіталу, полегшують та прискорюють процес пізнання (отримання інформації), перетворення інформації на знання, які трансформуються в ідеї, що є основою інновацій. Завдяки широкому використанню інформаційної продукції та послуг створюються нові умови для діяльності та розвитку суспільства не тільки в економічній площині, а й у соціальній сфері, політиці. Активний процес інформатизації є передумовою розвитку економіки, заснованої на знаннях. Через це у світовій інфраструктурі підвищується значимість розвитку ринку ІКТ на новому етапі розвитку економіки.

За даними Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Co-Operation and Development — OECD), у 2007p. загальний обсяг ІКТ ринку країн-членів даної організації склав майже 2483 млрд. дол. США, що складає 84% від обсягу світового ІКТ ринку [10, 39].

Найбільшим був сегмент комунікацій, який склав 50,7%. Майже чверть зайняв сегмент комп’ютерних послуг. Найменшою (10,3%) була частка програмного забезпечення, а питома вага комп’ютерних апаратних засобів на ІКТ ринку склала 14,3%.

Така структура закономірна та є наслідком широкого використання в усіх сферах суспільного життя локальних мереж та мережі Інтернет. Також збільшується потреба у засобах, які забезпечують їх функціонування (комунікаційно-апаратне обладнання).

На відміну від обсягів експорту-імпорту ІКТ розвинутих країн OECD, обсяг українського експорту та імпорту є невеликим. За даними Держкомстату України, експорт комп’ютерних послуг у 2003р. склав лише 5,9 млн. дол. США.

За 2003;2006 pp. експорт зріс майже у 15 разів (до 86,8 млн. дол. США), але питома вага його у загальному експорті послуг у 2007р. склала 1,2%, а у загальному обсягу експорту товарів і послуг — 0,2%. Протягом того ж періоду обсяг імпорту комп’ютерних послуг перевищував експорт у 1,5−3 рази, що свідчить про недостатність пропозиції цих послуг власного виробництва. Загалом же імпорт комп’ютерних послуг має також невеликі обсяги — це всього 3% від загального обсягу імпорту послуг та 0,2% від всього обсягу імпорту товарів і послуг. У 2007р. імпорт склав лише 2,4 дол. США на 1 жителя України. Такі дані свідчать про недостатній рівень розвинутості даного сегмента ринку ділової інформації країни [8, 40].

Розглянемо стан загального обсягу виробництва та реалізації послуг у сфері інформатизації протягом 2003;2006 років. Безперечно, навіть зважаючи на інфляційні процеси, величина даних показників значно збільшувалася щороку, і у 2005 р. порівняно із 2003р. зросла майже у 7−8 разів, а обсяг послуг.