Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Кінець колоніальної системи, процес деколонізації в Африці та Азії

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

У наступні роки розпочався процес деколонізації британських володінь на Сході Африки. У 1961 р. незалежність отримала Танганьїка, у 1962 р. — Уганда, у 1963 р. — Кенія, у 1964 р.- Занзібар, Замбія, Малаві, у 1965 р. — Гамбія. Таким чином, до середини 60-х років більшість країн Тропічної Африки звільнилася від колоніального гніту. На першому етапі колонізатори намагались зберегти під своєю владою… Читати ще >

Кінець колоніальної системи, процес деколонізації в Африці та Азії (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів.

Передумовами і причинами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; великий вплив на визволення країн справила «холодна війна», яка давала можливість маневрувати між великими державами і сприяла падінню колоніалізму.

Важливим фактором було негативне ставлення до колоніалізму суспільної думки у країнах-метрополіях і світової громадськості.

Причини деколонізації.

Ослаблення метрополій після Другої світової війни.

Зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів).

Розгортання масового національно-визвольного руху.

Негативне ставлення до колоніалізму суспільної думки у країнах-метрополіях і світової громадськості.

«Холодна війна»,.

Негативне ставлення до колоніалізму провідних країн світу США та СРСР.

У процесі деколонізації можна виділити кілька етапів.

На першому етапі (1943;1956 рр.) процес деколонізації охопив головно Азію й Північну Африку. Європейські країни відмовились від своїх мандатів на управління Палестиною та Йорданією (Англія), Ліваном та Сирією (Франція). Було вирішено долю італійських і японських колоній і підмандатних територій. Англія надала незалежність Індії (1947 р.), попередньо розділивши її на дві держави — Індію й Пакистан, острову Цейлон (Шрі-Ланка) і Бірмі. Проголосили свою незалежність Індонезія (17 серпня 1945 р.), В'єтнам (2 вересня 1945 р.), яку вони відстояли у тривалій збройній боротьбі. У 1953 р. Франція визнала незалежність Камбоджі й Лаосу. У 1946 р. США надали незалежність Філіппінам.

Після провалу франко-англійської агресії проти Єгипту в 1956 р. Англія визнала повний суверенітет Судану, а Франція — незалежність Тунісу й Марокко.

На першому етапі колонізатори намагались зберегти під своєю владою значну частину володінь. Незалежність здобули лише ті держави, які утримати в колоніальному стані стало неможливо. Проте після 1956 р. Англія і 1958 р. Франція пішли шляхом відмови від своїх колоніальних володінь.

На другому етапі (кінець 50-х-60-ті роки) процес деколонізації охопив в основному Африку. У 1957 р. Англія надала незалежність Гані, Малайзії, а в 1958 р. — Гвінеї. Переломним став 1960 р., який назвали «роком Африки». Цього року звільнилися 17 країн: Габон, Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кості, Чад, Центрально-Африканська Республіка, Конго (Браззавіль), Республіка Конго (Заїр), Камерун, Мавританія, Малі, Нігерія, Мадагаскар, Сенегал, Сомалі, Того.

У наступні роки розпочався процес деколонізації британських володінь на Сході Африки. У 1961 р. незалежність отримала Танганьїка, у 1962 р. — Уганда, у 1963 р. — Кенія, у 1964 р.- Занзібар, Замбія, Малаві, у 1965 р. — Гамбія. Таким чином, до середини 60-х років більшість країн Тропічної Африки звільнилася від колоніального гніту.

ід час третього етапу (70-ті роки) впала остання найстаріша колоніальна імперія — португальська. Першою після тривалою збройної боротьби здобула незалежність Гвінея-Бісау (1973 р.). Після повалення військової диктатури в Португалії в результаті «революції гвоздик» (квітень 1974 р.), незалежність здобули й інші португальські колонії: Острови Зеленого Мису, Ангола, Мозамбік, Сан-Томе і Принсіпі.

На цьому деколонізація не завершилась. Під час четвертого етапу (80−90-ті роки) здобули незалежність останні уламки колоніальних імперій. Так, у 1980 р. було остаточно врегульовано проблему Південної Родезії (Зімбабве), у 1982 р. Англія надала незалежність Белізу, у 1990 р. під тиском світової громадськості ПАР надала незалежність Намібії, у 1997 р. Китай відновив свій суверенітет над Гонконгом, у 1999 р. — над Макао.

Таким чином, на порозі ХХІ ст. колоніальні імперії відійшли у минуле. Однак, здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали економічно незалежними. Головною їхньою проблемою стала відсталість, з якою більшість молодих держав не можуть впоратись. Війни, епідемії, голод, фінансова заборгованість, етнічні й територіальні проблеми стали звичними явищами.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою