СРСР у роки перебудови (1985-1991рр.)

СССР У РОКИ ПЕРЕБУДОВИ (1985 — 1991 ГГ.).

Предпосылки реформ. К середині 1980;х років СРСР спромігся глибокої економічної, політичного і міністерства соціального кризи системи. Сталося падіння темпів зростання промисловості (з 8,4% наприкінці 60-х рр. до 3,5% на початку 1980;х рр.) і продуктивність праці (з 6,3% до 3% відповідно). Склалася кризова ситуація у сфері споживчого ринку нафтопродуктів та фінансів (зокрема у зв’язку з зниженням світових нафтових цін до початку 80-х рр.). Економічний застій компенсувався великим питому вагу військових витрат у бюджеті. Для економіки відзначився залишковий принцип фінансування соціальної сфери, науку й культури. Реальні доходи душу населення на початку 1980;х рр. (проти 1966;1970 рр.) зменшились у 2,8 разу. Після смерті Л.И. Брежнєва (листопад 1982 р.) Генеральним секретарем став Ю. В. Андропов, помер у лютому 1984 р. після важку хворобу. Вищий посаду у державі зайняв 73-річний К. У. Черненко, помер у березні 1985 р. Така «зміна» влади, ще більш підривала авторитет і до її представникам як з боку громадян СРСР, а й світової громадської думки. На середину 80-х неспроможність сверхдержавных претензій СРСР стало очевидним. Його союзниками переважно були слаборозвинені держави «третього світу». Безсилля радянської військової могутності демонструвала і яка зайшла в глухий кут афганська авантюра. Усе це відбувалося і натомість посилення економічного і технологічного відставання СРСР від розвинених країн світу, у яких до того що часу здійснювався перехід до інформаційного (постіндустріальному) обществу.

Сущность політики перебудови. Вступление СРСР доби радикальних змін (перебудови) належить до квітня 1985 р. Як завжди ініціатива цього процесу виходила «згори» і було викликана нової розстановкою наснаги в реалізації вищих ешелонах влади. Лідером розпочатих перетворень виступив новий Генеральний секретар цк кпрс М. С. Горбачов, обраний цю посаду на березневому 1985 р. Пленумі цк кпрс. Новий курс припускав модернізацію радянської системи, внесення структурних і організаційних змін — у господарські, соціальні, політичні та ідеологічні механізми. Ідеологія перебудови зазнала певну еволюцію: від завдання вдосконалення соціалізму, і його прискорення до визнання М. С. Горбачовим деяких ліберально-демократичних цінностей: поділу влади, парламентаризму, громадянські й політичні прав людини. Ставилося завдання створення СРСР громадянського (правового) суспільства. У межах демократизації відбувалося оформлення політичного плюралізму. У 1990 р. скасували 6-та стаття Конституції, закреплявшая монопольне становище КПРС суспільстві. Це відкрило змога формування легальної багатопартійності у СРСР. Впроваджувалися альтернативні вибори народних депутатів СРСР. Намітилася тенденція виробничої демократизації. Складовою частиною політичної реформи було створення інституту президента СРСР. III З'їзд народних депутатів (березень 1990 р.) обрав Президентом СРСР М. С. Горбачова. 12 червня 1991 р. внаслідок виборів у альтернативних засадах президентом РРФСР був обраний Б.М. Єльцин. У разі нестабільного стану та посилення відцентрових сил однією з найважливіших завдань М. С. Горбачова стала проблема реформування СРСР і укладення нової угоди між республіками. Союзний договір держав в Ново-Огарьово (квітень 1991 р.), відомого як угоду «9+1», і навіть наступний проект угод про створення Союзу Радянських Суверенних Республік надавав значні права республікам і перетворював центр з управляючого в координуючий. 17 березня 1991 р. у СРСР пройшов референдум, під час якого абсолютна більшість громадян висловилося збереження союзної держави в оновленому виде.

Проблемы реформування економіки. Ключевым поняттям в стратегії економічних реформ М. С. Горбачова було прискорення виробництва коштів виробництва, соціальної сфери, науково-технічного прогресу. Пріоритетною завданням у сенсі було визнано прискорене розвиток машинобудування як основи переозброєння народного господарства. Одночасно наголос було зроблено зміцнення виробничу краще й виконавчої дисципліни (боротьбу з пияцтвом, і алкоголізмом). Економічна реформа 1987 р. здійснювалася відповідно до концепцією госпрозрахункового соціалізму. Реформа сприяла формуванню приватного сектору. У 1988 р. було прийнято Закон про кооперацію і закон про індивідуальну трудову діяльність (ІТД). Отримали розвиток орендні відносини. Проте чи було винесено закону про передачу землі на приватну власність. Концепція прискорення не дала очікуваного ефекту. План початку ринку протягом 500 днів (звідси за його назву програма «500 днів») було запропоновано економістами З. Шаталиным і Р. Явлинским. Під тиском консерваторів М. С. Горбачов відмовився для підтримки програмних засобів Проведення економічної реформи другої половини 1980;х рр. характеризувалося загалом непослідовністю і половинчастістю. У результаті перетворень цього не сталося реформування кредитної, цінової газової політики, централізованій системі постачання. З 1990 р. почалося загальне скорочення виробництва, у в промисловості й сільському господарстві.

Заключительный етап перебудови. Розпад СРСР. Распад СРСР з’явився результатом впливу об'єктивних і суб'єктивні причини. Серед першої групи чинників: невдачі економічних реформ, неефективність унітарною централизаторской моделі управління, здійснюваною в горбачовський період; криза комуністичної ідеології, ослаблення КПРС"), і наступна ліквідація партійно-політичної монополії, котра становила основу СРСР; відсутність розробленої національної політики; рух за національне самовизначення республік, активізація місцевих політичних еліт, лідерів національних рухів; зовнішньополітичний чинник. Певну роль руйнуванні СРСР зіграли суб'єктивні причини: менталітет лідера перебудови і з цим помилки, непослідовність у проведенні курсу реформ. А до осені 1988 р. стався розкол у таборі демократів. У ньому виділилося радикальне крило (на чолі та лідерами — А. А. Сахаровим і Б.М. Єльциним). Весною-літом 1990 р. прибалтійські, а й за ними інші республіки СРСР, включаючи Росію, прийняли декларації про національний суверенітет. Їхню діяльність прискорила початок дезинтеграционного процесу біля СРСР. Поруч із зростанням опозиції союзним структурам влади як уже почалися розпаду КПРС. Протягом 1989;1990гг. зі складу КПРС вийшли компартії прибалтійських республік. 19−21 серпня 1991 р. відбулася спроба перевороту консервативними керівниками СРСР із метою зірвати намічене на 20 серпня підписання угоди і відновити влада центру і КПРС. 23 серпня 1991 р., після придушення путчу у Москві, було підписано указ про розпуск КПРС. М. С. Горбачов відмовився від посади Генерального секретаря ЦК. У вересні було розпущено З'їзд народних депутатів СРСР. Крах комуністичного режиму викликало процес сепаратистських тенденцій. Відразу після придушення серпневого путчу про свій вихід і СРСР заявили три республіки Прибалтики. 8 грудня 1991 р. на Мінської зустрічі трьох президентів — Росії, України та Білорусі було заявлено припинення існування СРСР й освіті Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня, у Алма-Аті одинадцять союзних республік підтримали «Біловезьку угоду». Наслідки розпаду СРСР мали важкий характер для народів всіх союзних республік. Порушилися політичні й економічні контакти між республіками (суверенними державами), пішов розрив добросусідських відносин. На території пострадянського простору сталося загострення міжнаціональних взаємин, що викликало територіальні конфлікти у багатьох регіонах (між Азербайджаном і Вірменією; Грузією й Південною Осетією, пізніше Абхазією). Виникла проблема біженців.

Итоги. У період перебудови (1985;1991 рр.) у радянському суспільстві була остаточно зруйнували систему тоталітарного режиму. Суспільство стало відкритим зовнішнього світу. На хвилі демократизації у СРСР оформилися політичний плюралізм, багатопартійність, почали формуватися елементи громадянського суспільства. Проте економічних реформ епохи М. С. Горбачова провалилися, а до кінця 80-х рр. комуністичні реформатори остаточно вичерпали творчий потенціал. Через війну за очищенням соціалізму від тоталітаризму пішов крах самої соціалістичної системи. Катастрофою СРСР завершився горбачовський період перестройки.

Список літератури

1. Горбачов М. С. Життя невпинно й реформи. У 2-х кн. — М., 1995.

2. Єльцин Б. Єльцин Б.М. Сповідь на задану тему. — М., 1990.

3. Верт М. Історія Радянського держави. 1900;1991. — М., 1992.

4. Мідників В.В., Маховикова Г. П. Економіка Росії: шлях реформ (1917;1995). — Спб., 1997.

5. Акопов С. Г., Гуреєв Н.Д. Історія Росії. 1953;1996. Особистості і епохи. — М., 1997.