Фінансові ресурси сільськогосподарського підприємства

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
• 1.1 Сутність фінансових ресурсів підприємств
• 1.2 Джерела формування та напрямки використання фінансових ресурсів підприємства
• 1.3 Механізм аналізу формування і використання фінансових ресурсів на підприємстві
• Висновки до розділу 1
• РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
• 2.1 Аналіз сучасного стану сільського господарства в Україні
• 2.2 Аналіз динаміки та структури фінансових ресурсів ПАТ «Коблево»
• 2.3 Оцінка ефективності використання фінансових ресурсів підприємством
• Висновки до розділу 2
• РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
• 3.1 Державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників
• 3.2 Обґрунтування напрямків удосконалення механізму формування фінансових ресурсів сільськогосподарського підприємства
• 3.3 Оптимізація джерел фінансування діяльності підприємства
• Висновки до розділу 3
• РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
• 4.1 Характеристика шкідливих виробничих факторів на підприємстві
• 4.2 Характеристика небезпечних виробничих факторів в ПАТ «Коблево»
• Висновки до розділу 4
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ВСТУП
• Актуальність дослідження. Розвиток сільськогосподарських підприємств багато в чому визначається рівнем їх забезпечення фінансовими ресурсами. Фінансові ресурси підприємств є одним із найважливіших для забезпечення їх діяльності видом ресурсів, але в той же час досить складним для дослідження. Здатність фінансових ресурсів трансформуватись у матеріальні, інтелектуальні, технічні, інноваційні та інші види ресурсів обумовлює їх вагомість у фінансово-господарській роботі підприємства.
• Однією з найважливіших проблем, з якою стикаються вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність формування та використання фінансових ресурсів. Зокрема, сучасний стан сільськогосподарських підприємств характеризується значним зменшенням розмірів прибутку і скороченням обсягів фінансових ресурсів, що безпосередньо впливає на виробничі та економічні показники їх діяльності. Це зумовлює необхідність всебічного дослідження проблем фінансування аграрних підприємств, застосування сучасних підходів, принципів, ефективних методів, інструментів в управлінні підприємствами для фінансування необхідного обсягу витрат та забезпечення бажаного рівня доходів.
• Актуальність теми зумовлена тим, що розвиток виробництва потребує постійного фінансування процесів простого та розширеного відтворення. Фінансові ресурси підприємств при цьому відіграють одну із ключових ролей, оскільки забезпечують здійснення матеріальних і нематеріальних витрат, їх вчасність й достатність.
• В економічній літературі наявний багатий теоретичний і практичний досвід щодо оцінювання використання фінансових ресурсів в аграрній сфері. Суттєві пропозиції методичного та практичного характеру з проблем управління фінансовими ресурсами підприємств внесли такі відомі вчені дослідники як В. Андрійчук, М. Дем`яненко, Б. Панасюк, П. Саблук, М. Хорунжий та інші. Питанням сутності та специфіки ефективного використання фінансових ресурсів займалися вчені Т. Бердніков, О. Гудзь, М. Дем’яненко, Ю. Лупенко, М. Малік, О. Могильний, О. Непочатенко, В. Онегіна, П. Саблук, П. Стецюк, Г. Азаренкової, Ю. Воробйова, А. Ковальової, Є. Кузнєцової, В. Терьохіна,І. Ткачук, Б. Холода, А. Чупіса, А. Шеремета. Проте чимало питань, пов’язаних з ефективним використанням фінансових ресурсів в агропромисловому комплексі залишаються не розкритими та вимагають подальших поглиблених досліджень з метою пошуку шляхів оптимального управління фінансовими ресурсами.
• Метою даної роботи є розкриття економічної сутності фінансових ресурсів та особливостей їх формування з метою підвищення ефективності використання. У відповідності до поставленої мети необхідно розглянути та вирішити наступні завдання:

розглянути теоретичні основи формування та використання фінансових ресурсів підприємства;

провести аналіз формування та використання фінансових ресурсів сільськогосподарського підприємства;

надати пропозиції щодо підвищення ефективності формування та використання фінансових ресурсів сільськогосподарськими підприємствами;

простежити за дотриманням на підприємстві заходів з охорони праці.

Об'єктом дослідження є процес формування та використання фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних та практичних питань формування та використання фінансових ресурсів підприємства.

Методи дослідження. При вивченні й узагальненні наукових розробок з методики формування та використання фінансових ресурсів підприємства використані методи діалектичного, історичного та системного пізнання, зокрема аналізу і синтезу, індукції і дедукції. Методи порівняння, групування, графічний, табличний, середніх величин застосовані при оцінці рівня, організації та методології обліку, аналізу та аудиту грошових коштів на підприємстві.

Інформаційною базою дослідження послужили посібники, монографії вітчизняних авторів та зарубіжних вчених з даної теми, а також статті, аналітичні матеріали, статистичні матеріали та Інтернет — ресурси. Дослідження проводилися на матеріалах ПАТ «Коблево».

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці науково-методичних підходів та практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності формування та використання фінансових ресурсів сільськогосподарськими підприємствами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що науково-методичні підходи, теоретичні положення і практичні рекомендації можуть бути використані сільськогосподарськими підприємствами при формуванні та використанні фінансових ресурсів.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення магістерської роботи обговорено на X Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегічні питання світової науки-2014» (Польща) та V науково-практичній конференції молодих вчених «Наукові досягнення молодих-шлях до професії». Загальний обсяг публікацій складає 0,26 д.а.

Структура і обсяг магістерської роботи.Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і ХХ додатків. Загальний обсяг роботи — ХХХ сторінок, у тому числі ХХ таблиць. Список використаних джерел налічує ХХ найменувань.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність фінансових ресурсів підприємств

Фінансові ресурси — одна з найбільш уважних економічних категорій у понятійному апараті практичного менеджменту та економічної науки. Тому кожен дослідник питань фінансової теорії та фінансового менеджменту приділяє їм особливу увагу. Незважаючи на це, єдиної точки зору щодо змісту та економічної інтерпретації фінансових ресурсів не існує.

Розбіжності варіюють від спроб дати чітко наукове тлумачення до використання прийомів так званого здорового глузду. Це зумовлено тим, що як і будь — яке економічне явище, ця категорія має різні форми прояву. Крім того, кожен дослідник адаптує зміст використовуваних термінів до вирішення завдань власного дослідження для того, найповніше розкрити досліджувану проблему.

На основі проведеного теоретичного узагальнення та аналізу праць відомих учених економістів у табл. 1.1 наведемо існуючі тлумачення сутності фінансових ресурсів підприємства.

Таблиця 1.1

Підходи щодо визначення сутності фінансових ресурсів підприємства

Таким чином, аналізуючи наведені визначення щодо розкриття змісту поняття «фінансові ресурси» ми можемо зробити висновок, що серед українських та російських вчених-економістів досі не існує єдиної думки відносно визначення даного терміну та його ролі у процесі функціонування будь-якого суб'єкта господарювання. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці, а по-друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або ж принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем в єдиному симбіозі.

Крім того, серед наведених вище визначень фінансові ресурси виступають як суми грошових коштів, грошових надходжень, доходів або фондів грошових коштів, проте жодне із них не конкретизує розміру фінансових ресурсів. Ще однією проблемою є і те, що серед учених-економістів немає єдиної точки зору щодо форми існування фінансових ресурсів підприємства. Так, одні надають перевагу фондовій формі, другі вважають, що основою є не фондова форма, а треті поєднують фондову та не фондову форми.

Також слід відмітити, що визначення фінансових ресурсів, які зводяться до формування фондів коштів, значно скорочує склад цих ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти у фондовій та нефондовій формах.

Грошові фонди — це частина коштів, що мають цільове призначення. З їх допомогою здійснюється забезпечення виробничої діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також задоволення потреб розширеного виробництва.

У нефондовій формі підприємством використовуються кошти для виконання зобов’язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками і страховими організаціями. У такій формі суб'єкти господарювання одержують дотації, субсидії та спонсорську допомогу. Фінансові ресурси у нефондовій формі не мають цільової спрямованості.

Фондову детермінованість фінансових ресурсів не можна вважати суттєвою їхньою ознакою з огляду на такі обставини. По — перше, існування певних видів фондів активів (ресурсів), а не навпаки.

По — друге, якщо погодитись із фондовою природою фінансових ресурсів, то необхідно визнати їх нормативний, а не об'єктивний характер. У зв’язку з цим виникає питання про правомірність віднесення до фінансових ресурсів коштів, що становлять окремі фонди, якщо регламентом цих фондів встановлюються певні обмеження на їхнє використання. Наприклад, кошти резервного фонду, згідно з чинним законодавством, не можуть бути використані для виконання поточних фінансових зобов’язань підприємства, а лише — для усунення негативних наслідків виробничо-фінансової діяльності. Тобто лише за певних обставин. Взагалі посилення на цільовий характер фінансових ресурсів обмежує сферу застосування цієї категорії цільовий характер фінансових ресурсів обмежує сферу застосування цієї категорії і в багатьох випадках виключає можливість їхнього ефективного перерозподілу, а отже, виводить їх за межі фінансового менеджменту.

По — третє, такий підхід не дає підхід не дає відповіді на запитання: яка суттєва різниця між коштами, що віднесені до певних фондів, і коштами, які не потрапили до них. Цілком очевидно, що, у практичній діяльності кожна грошова одиниця втрачає свою індивідуальну ідентифікованість, тому неможливо виділити ту гривню, що знаходиться у фондах, і ту, яка до цих фондів не потрапила. Приналежність коштів до певних фондів цільового призначення як ідентифікаційна ознака фінансових ресурсів — це особлива модифікація макроекономічного підходу до визначення економічної суті фінансових ресурсів. У неявній формі припускається, що існують певні нормативи та регламенти, встановленні державними законодавчими актами, які передбачають розподіл коштів підприємства між окремими коштами фондами цільового призначення.

Окрема група дослідників визначає фінансові ресурси як суму власного капіталу, короткотермінових та довготермінових зобов’язань підприємства, тобто загальним підсумком пасиву його балансу. Така позиція, чітко кореспондується з розглянутою вище фондового прив’язкою фінансових ресурсів.

Ще однією модифікацією попередньої точки зору, однак із зовсім іншим об'єктами, є ототожнення фінансових ресурсів із капіталом — функцією. Так, В.П. Опарін під фінансовими ресурсами розуміє суму коштів, «спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства [55, с. 123]. Це авансові кошти, які вкладаються в оборот і повинні обов’язково повертатися. Причому це не всі кошти, а лише ті гроші, які „роблять“ гроші, тобто на основі використання на основі яких формується додана вартість, у яку входять і прибуток, і заробітна плата». Якщо врахувати, що в економічній теорії К. Маркса гроші є загальним еквівалентом вартості, то, по суті, це визначення нічим принципово не відрізняється від відомого визначення капіталу як вартості, що приносить додану вартість. В.М. Опарін й не заперечує цього, стверджуючи в іншій публікації, що «…поняття „капітал“ і „фінансові ресурси“ — близькі за змістом», а «основною метою раціонального використання капіталу є … надання капіталу ознак фінансових ресурсів» [55, с. 125].

При тлумаченні змісту терміна «ресурси» акцентується увага на його семантичних парах — «запаси» й «джерела». Для концентрації та встановлення якісних характеристик ресурсів такого визначення, очевидно, недостатньо. Термін «ресурси» досить поширений у науковій літературі й повсякденній лексиці людей різних професій. Тому для окреслення меж та їх характеристики у рамках тієї чи іншої галузі знань або сфері людської діяльності виникає необхідність додаткового використання прикметника: державні, економічні, трудові, інтелектуальні, фінансові, інформаційні, земельні, повітряні, водні, технічні, наукові, накопиченні, тощо. Так, якщо під «ресурсами» розуміти «запаси», то предметом дослідження стають об'єкти, відображенні в активі балансу підприємства. Коли ж у цій якості виступають «джерела», то об'єктом розгляду стають елементу пасиву балансу.

У бухгалтерському обліку запаси розглядають як складову активів, а активи — це контрольовані підприємством ресурси. Джерела ж характеризують титул власності, тобто правові аспекти володіння розпорядження та використання активів й обсяг претензій на них, але не самі ці активи.

Окремим видам ресурсів притаманні свої певні якісні ознаки та особливості властивості, які дають можливість їх однозначно ідентифікувати. Фінансові ресурси теж мають свої особливості. Вони є центральним елементом й об'єктом впливу фінансового менеджменту. І.А. Бланк указує на тісний зв’язок фінансових ресурсів та основної мети фінансового менеджменту, розглядаючи останній як систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов’язаних з формуванням, розподілом та використання фінансових ресурсів підприємства [10, с. 247].

Специфічною особливістю фінансових ресурсів є те, що вони не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва. Тобто щодо фінансових ресурсів є те, що вони не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва. Для участі у процесі виробництва вони потребують трансформації в інші вид ресурсів. Окремі види інших ресурсів потенційно теж мають таку саму здатність. Однак для фінансових ресурсів трансформаційна властивість, є унікальною [69, с. 63].

Економічну інтерпретацію трансформації властивості фінансових ресурсів найповніше відображено у концепції ліквідності. У фінансовій теорії та практиці управління фінансовою діяльністю підприємства ліквідність розглядається як спроможність активу у короткий період часу бути реалізованим із найменшими втратами його реальної ринкової вартості. Основним кількісним показником її виміру є рівень ліквідності. З цієї точки зору в економічній теорії вважається, що для коштів рівень ліквідності дорівнює нулю, тому вони є активом абсолютної активності [28, с. 69].

Особливістю фінансових ресурсів є те, що вони мають забезпечувати зберігання акумульованої вартості краще за інші види ресурсів. Крім того вони не потребують додаткових витрат на своє зберігання або ж їх розмір значно нижчий, ніж інших випадках. Саме через цю властивість проявляється акумулюючи функція фінансів.

Класифікуються фінансові ресурси за ознакою права власності: власні та залучені. Однак при уважному розгляді зрозуміло, що йдеться, власне, не про самі фінансові ресурси, а про джерела їх формування.

Вважаємо, що кожне підприємство має лише власні фінансові ресурси. Це твердження ґрунтується на тому, що відповідно до чинного законодавства активи розглядається як контрольовані підприємством ресурси. Підприємство постійно використовує трудові ресурси, на правах оренди може залучати до використання певні види матеріальних цінностей. Однак воно їх не контролює і в обліку не відображує як власні активи, тобто не має права власності на них.

Специфічною особливістю фінансових ресурсів як джерела доходів є те, що в цій якості вони діють відокремлено від інших чинників виробництва. Підприємство, що має тимчасово вільні кошти, може позичати їх іншим суб'єктам господарювання в обмін на певну винагороду, якою виступає позиковий відсотки.

Економічною основою відсоткового доходу, на думку І.О. Бланка, є ефект використання капіталу як інвестиційного ресурсу або чинника виробництва. Для забезпечення конкурентоспроможності, подальшої своєї присутності на ринку та економічного розвитку підприємство реінвестує певну частину фінансових ресурсів, тобто використовує їх як інвестиційний ресурс.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг — операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов’язань (майнових і боргових — фінансова діяльність).

1.2 Джерела формування та напрямки використання фінансових ресурсів підприємства

Виробнича та фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими витратами.

Джерелами формування фінансових ресурсів є власні кошти підприємства і залучені з різних джерел кошти (рис. 1.1).

Для здійснення такої діяльності підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Матеріальні ресурси є основою процесу виробництва. Їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел: власного капіталу підприємства, позичених і залучених фінансових ресурсів.

Рис. 1.1. Джерела формування фінансових ресурсів

Всі фінансові ресурси фірми як внутрішні, так і зовнішні в залежності від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні фірми, діляться на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад одного року). Цей розподіл досить умовний, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавстві конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій. З визначення фінансових ресурсів випливає, що по своїй природі вони розподіляються на внутрішні (власні) та зовнішні (залучені). В свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку і амортизації, а в перетвореній формі - у вигляді зобов’язань перед службовцями фірми, податковими органами, позабюджетними фондами і іншими фірмами. Чистий прибуток являє собою частину прибутковості фірми, яка утворюється після вирахування із загальної суми прибутків обов’язкових платежів — податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків і інших обов’язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні фірми і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

Власні фінансові ресурси — це базова частина всіх фінансових ресурсів фірми, яка утвориться на момент створення фірми і знаходиться в її розпорядженні на всьому періоді протягом її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом фірми. У залежності від організаційно-правової форми власності підприємства його статутний капітал формується за рахунок випуску і подальшого продажу акцій (звичайних, привілейованих або їх комбінації), вкладень в статутний капітал паїв, часток і т.д. За час функціонуванні суб'єкта господарювання його статутний капітал може дробитися, зменшуватися і збільшуватися, в тому числі і за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів підприємства.

Залучені кошти — це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості підприємства.

Усі види названих джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-господарської діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку. Під фінансовими ресурсами слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Можна виділити такі основні складові фінансових ресурсів підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, поточні зобов’язання, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Джерела утворення фінансових ресурсів

Коротко охарактеризуємо ці види фінансових ресурсів і джерела їх формування.

Прибуток — це грошовий вираз фінансових ресурсів, що створюється підприємствами будь — якої форми власності і належить їм після розподілу доходів від господарської діяльності. Прибуток — це найголовніша фінансова категорія на рівні підприємницьких структур, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь — якій формі власності.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства — це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Прибуток від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції [54, с. 86]. Прибуток від іншої реалізації - представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб'єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість — це балансова вартість за мінусом зносу.

Амортизаційні відрахування — це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенесення на готову продукцію частини вартості використовуваних основних засобів і є фінансовими ресурсами підприємства для їх відтворення. Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково — технічний розвиток, формування фінансових активів — придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання (будівництво, монтаж) і витрати на поліпшення основних засобів (реконструкція, модернізація). Виходячи з цього побудована система нарахування амортизації, причому вона побудована за різними, несхожими між собою принципами в системі податкового обліку (для цілей оподаткування) та в системі бухгалтерського обліку [57, с. 82].

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.

Поточні зобов’язання — зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу [18, с. 79].

Бюджетні асигнування — завжди мають суворо визначений порядок використання й можуть надаватися підприємству у формі [57, с. 78]:

— бюджетні інвестиції - виділення коштів у вигляді капітальних вкладень на розвиток виробництва в пріоритетних напрямах, які впливають на ефективність економіки країни в цілому;

— бюджетних кредитів — надаються підприємствам державного сектора економіки на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони здійснюються, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів; можуть бути безпроцентними або з невисокою процентною ставкою;

— державних дотацій — виділення коштів на відшкодування збитків підприємств, коли збитковість є наслідком ринкової кон’юнктури або політики держави;

— державних субсидій — виділення коштів із бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення конкретних завдань у межах спеціальних державних програм розвитку.

Надходження з централізованих корпоративних фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів за принципом сальдо взаємовідносин.

Кредити — це фінансові ресурси, які тимчасово надані в користуванні та розпорядження підприємства для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва [10, с. 54].

В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так, за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов’язані з тим, що на одній ділянці вивільняються тимчасово вільні кошти, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що вивільнився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду.

Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, кошти що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв’язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів; капітал, який тимчасово вільний у період між надходженням коштів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов’язковим учасником позичкової угоди є банк.

Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.

Інші надходження фінансових коштів. До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових коштів за рахунок благодійних внесків (меценатство), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор — це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство — це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор — деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу.

Самофінансування — обов’язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел». При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення [69, с. 173].

Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від [69, с. 75]:

додаткових пайових внесків учасників у товариствах;

ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;

ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариств відкритого і закритого типу;

довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);

інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Пайовий внесок — представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов’язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими ресурсами; шляхом передання у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання заходів, «ноу-хау»); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб'єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.

Інвестиційний внесок представляє собою джерело самофінансування діяльності підприємства. Інвестиційний внесок — це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

Кредиторська заборгованість — це перш за все заборгованість по заробітній платні відрахуванням до позабюджетних фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком і нарахування і днем виплати є деякий проміжок часу. Кошти, отримані від продажу цінних паперів - цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Використання фінансових ресурсів підприємницьких структур здійснюється по багатьох напрямках, головними з яких є [12, с. 91]:

— платежі органам фінансово-банківської системи, зумовлені виконанням фінансових зобов’язань. Сюди відносяться: податкові платежі в бюджет, виплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення взятих раніше позик, страхові платежі тощо;

— інвестування власних засобів в капітальні затрати (реінвестування), зв’язане з розширенням виробництва і технічним його обновленням, переходом на нові прогресивні технології, використанням «ноу-хау» тощо;

— інвестування фінансових ресурсів в цінні папери, які придбані на ринку; акції та облігації інших фірм, тісно зв’язаних кооперативними поставками з даним підприємством, в державні займи тощо;

— направлення фінансових ресурсів на створення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

— використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство тощо.

Таким чином, за допомогою фінансів створюються передумови (у вартісній формі) для задоволення різноманітних потреб суб'єктів бізнесу.

1.3 Механізм аналізу формування і використання фінансових ресурсів на підприємстві

Результати у будь-якій сфері бізнесу залежать від наявності і ефективності використання фінансових ресурсів, які прирівнюються до «кровоносної системи», яка забезпечує життєдіяльність підприємства. Тому турбота про фінанси є відправною позицією діяльності будь-якого суб'єкта господарювання. В умовах ринкової економіки ці питання мають першочергове значення.

У зв’язку з цим на сучасному етапі істотно зростає пріоритетність і роль аналіз фінансової діяльності, основним змістом якої є комплексне системне дослідження механізму формування, розміщення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансової стабільності і фінансової безпеки підприємства.

Головна мета фінансової діяльності - вирішити, де, коли і як використати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимуму прибутку.

Керівництво підприємства повинне чітко уявляти, за рахунок яких джерел ресурсів підприємство здійснюватиме свою діяльність, і в які сфери діяльності вкладатиме свої фінансові ресурси. Від того, які фінансові ресурси знаходяться у розпорядженні суб'єкта господарювання, наскільки оптимальна його структура і наскільки доцільно він трансформується до основних і оборотних фондів, залежать фінансове благополуччя підприємства і результати його діяльності. Тому аналіз джерел формування фінансових ресурсів має виключно велике значення.

Головна мета аналізу — своєчасно виявити і усувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможність.

У процесі аналіз необхідно:

вивчити склад, структуру і динаміку джерел формування фінансових ресурсів підприємства;

встановити чинники зміни їх величини;

визначити вартість окремих джерел фінансових ресурсів, його середньозважену ціну і чинники її зміни;

оцінити зміни, які сталися, в пасиві балансу з точки зору підвищення рівня фінансової стабільності підприємства;

обґрунтувати оптимальний варіант співвідношення власного і позикового фінансових ресурсів.

Основними джерелами інформації для аналізу формування і розміщення фінансових ресурсів підприємства служать баланс (звіт про фінансовий стан), звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), звіт про рух капіталу й інші форми звітності, дані первинного і аналітичного бухгалтерського обліку, які розшифровують і деталізують окремі статті балансу [57, с. 193].

Аналіз фінансових ресурсів проводиться в наступній послідовності:

I етап: на цьому етапі розглядається динаміка загального об'єму і основних складових елементів капіталу. Визначається співвідношення власного і позикового капіталу. У складі позикового капіталу вивчається співвідношення довгострокових і короткострокових фінансових зобов’язань. Визначається розмір прострочених фінансових зобов’язань і визначаються причини прострочення.

II етап: на цьому етапі розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства. В процесі проведення аналізу використовуються наступні коефіцієнти:

коефіцієнт фінансової незалежності;

коефіцієнт фінансової залежності;

коефіцієнт фінансового ризику.

Так само оцінюється ефективність використання фінансових ресурсів в цілому і окремих його елементів. Для цього необхідно розрахувати:

кількість обертання усього капіталу;

кількість обертання власного капіталу;

кількість притягненого позикового капіталу;

період обертання усього використаного капіталу в днях;

період обігу власного і позикового капіталу в днях (окремо;

коефіцієнт рентабельності;

період обороту кредиторської заборгованості.

III етап: на цьому етапі оцінюється ефективність використання фінансових ресурсів як в цілому так і окремих його елементів.

Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, і полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Послідовність аналізу власних фінансових ресурсів:

I етап: на цьому етапі вивчається загальний об'єм формування власних фінансових ресурсів, динаміка питомої ваги власних ресурсів в загальному об'ємі формування фінансових ресурсів.

II етап: на цьому етапі видимі джерела формування власних фінансових ресурсів, тобто вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а так само вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

III етап: на цьому етапі оцінюється достатність власних фінансових ресурсів.

Залучення позикових коштів в обороті підприємства є нормальним явищем. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови, що засоби не заморожуються на тривалий час в обороті і своєчасно повертаються. Інакше може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що зрештою призводить до виплати штрафів, санкцій і погіршенню фінансового положення.

Отже, розумні розміри залучення позикового капіталу здатні поліпшити фінансовий стан підприємства, а надмірні - погіршити його. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, давність появи кредиторської заборгованості, наявність, частоту і причини утворення простроченої заборгованості постачальникам ресурсів, персоналу підприємства по оплаті праці, бюджету, позабюджетним фондам, встановити суму виплачених санкцій за прострочення платежів.

Послідовність аналізу позикових фінансових ресурсів [52, с. 180]:

I етап: на цьому етапі вивчається динаміка загального об'єму залучення позикових коштів в розглянутому періоді, темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту об'ємів операційної і інвестиційної діяльності в загальній сумі активів підприємства.

II етап: на цьому етапі визначаються основні фонди залучення позикових коштів, аналізується в динаміці питома вага сформованих фінансових кредитів, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових коштів.

III етап: на цьому етапі визначається співвідношення об'ємів використовуваних підприємством позикових коштів по періоду їх залучення.

IV етап: на цьому етапі вивчається склад конкретних кредитів підприємства і умови надання ними різних форм фінансового і товарного кредиту.

V етап: на цьому етапі вивчається ефективність використання позикових коштів в цілому і окремих їх форм на підприємствах.

Кредиторська заборгованість є на підприємствах безкоштовним джерелом використовуваних позикових коштів. Кредиторська заборгованість буває наступних видів [78, с. 204]:

— заборгованість за товари, роботи, послуги;

— заборгованість по оплаті праці;

— заборгованість по відрахуваннях до позабюджетних фондів;

— заборгованість по перерахуваннях податків до бюджетів різних рівнів;

— заборгованість по перерахуваннях внесків на страхування майна, особисте страхування;

— заборгованість за розрахунками з дочірніми організаціями;

— інші види кредиторської заборгованості.

При аналізі кредиторської заборгованості досліджується в динаміці: склад і структура кредиторської заборгованості, її питома вага в загальному об'ємі залучення позикових коштів, терміни і причини утворення простроченої кредиторської заборгованості. Перевіряється своєчасність нарахування і виплат засобів по окремих рахунках. Особливого вивчається середня тривалість використання кредиторської заборгованості. Вона дорівнює твору середніх залишків кредиторської заборгованості на дні періоду, яке необхідно розділити на суму кредиторських оборотів по рахунках з кредиторами.

При аналізі кредиторської заборгованості слід враховувати, що вона є одночасно джерелом покриття дебіторської заборгованості. Тому в процесі аналізу необхідно порівняти суму дебіторської і кредиторської заборгованості. Якщо перша перевищує другу, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість.

Аналізуючи структуру капіталу, необхідно враховувати особливості кожної його складової. Власний капітал характеризується простотою залучення, забезпеченням стабільнішого фінансового стану і зниженням ризику банкрутства. Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою їх самостійності і незалежності. Разом з цим необхідно враховувати, що пропорційно росту частини позикового капіталу зростає ризик зниження фінансової стабільності і платоспроможності підприємства, знижується прибутковість сукупних активів за рахунок виплачуваного позикового відсотка. Від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу, багато в чому залежить фінансовий стан підприємства.

Таким чином, аналіз структури власних і позикових засобів потрібний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства і його ринкової стабільності. Цей чинник дуже важливий, по-перше, для зовнішніх споживачів інформації (наприклад, для банків і інших постачальників ресурсів) під час вивчення міри фінансового ризику і, по-друге, для самого підприємства під час визначення перспективного варіанту організації фінансів і розробки фінансової стратегії.

В процесі проведення аналізу використовуються різні коефіцієнти, розглянемо основні з них.

Для підприємств одними з найважливіших показників є показники ринкової стійкості і їх об'єктивна оцінка [82, с. 503] :

1) Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії):

, (1.1)

Норма Кавт ?0,5. Цей коефіцієнт є відношенням власних джерел до їх загальної суми. Він є одним з найважливіших показників, який характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів; його незалежність від позикових коштів і ринкову стійкість підприємства.

Кавт — наріжний камінь аналізу ділової активності громадських, малих, середніх, акціонерних і інших підприємств, оскільки характеризує інтереси засновників, власників акцій і кредиторів.

На заході економісти вважають, що коефіцієнт незалежності необхідно підтримувати на досить високому рівні. Це дає можливість забезпечити стабільну структуру капіталу. Саме такій структурі віддають перевагу інвестори і кредитори.

2) Коефіцієнт фінансової стійкості:

(1.2)

Цей коефіцієнт показує питому вагу в загальній вартості майна усіх джерел, засобів, які підприємство може використати без витрат для кредиторів. Він обмежує вклади короткострокових позикових коштів тільки тими активами, які легко реалізуються і швидко повертаються в грошову форму.

3)Коефіцієнт фінансової залежності :

(1.3)

Норма Кфз = 2. Цей коефіцієнт показує, скільки одиниць сукупних джерел доводиться на одиницю власного капіталу. Так само характеризує залежність діяльності підприємства від позикового капіталу.

4) Коефіцієнт фінансового ризику або плече фінансового важеля це відношення позикового капіталу до власного капіталу; це найвагоміший показник, який свідчить про фінансову незалежність підприємства від залучення позикових коштів. Він показує, скільки позикових коштів притягає підприємство на 1 грн. власного капіталу.

Оптимальне значення Кфр = 0,3 — 0,5. Критичним значенням цього коефіцієнта вважається одиниця. Проте економісти вважають, що при високих показниках оборотності обігових коштів критичне значення коефіцієнта може перевищувати одиницю без істотних наслідків для ринкової стійкості.

5) Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів — це співвідношення довгострокових кредитів і позикових коштів до суми джерел власних засобів підприємства і довгострокових кредитів і позик.

При аналізі джерел формування власного капіталу необхідно брати до уваги наступні показники:

6) Коефіцієнт покриття:

(1.4)

Показує, наскільки у підприємства достатній рівень власного капіталу. Необхідно відмітити, що в міжнародній практиці питання достатності власного капіталу знаходиться в центрі уваги економістів-фінансистів, як банків, так і фірм, компаній. Для визначення достатності капіталу встановлені вимоги до мінімальних розмірів коефіцієнта капітального покриття і ризикованої активів. Власний капітал повинен складати не менше 30% від вартості активів. Залежно від галузі ця величина може бути більшою.

7) Коефіцієнт участі акціонерного або статутного капіталу в загальній сумі джерел фінансування.

У тому випадку, якщо на 1000 грн. сукупного капіталу доводиться декілька гривен статутного капіталу, акціонерна або статутна власність у вартісному вираженні значно відстає від вартості сукупного грошового капіталу підприємства і акціонери не можуть розраховувати на значний розмір дивідендів і капіталізованого прибутку.

При аналізі структури позикового капіталу велика увага приділяється аналізу кредиторської заборгованості, який передбачає оцінку її оборотності:

8) Тривалість обороту кредиторської заборгованості.

Цей показник характеризує середню кількість днів, які потрібні для розрахунків з постачальниками.

9) Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт показує, скільки разів виникає заборгованість і оплачується підприємством за період, який аналізується.

При визначенні цих показників враховують боргові зобов’язання тільки перед тими кредиторами, до яких відноситься поточна господарська діяльність.

Середній термін сплати по рахунках постачальників за звітний період в ході аналізу порівнюється з аналогічним показником за минулий період, а також з показником, розрахованим для усієї галузі.

Якщо цей термін коротший, то це може означати, що підприємства-постачальники надають цьому підприємству знижку в розрахунках за швидку оплату або ж розглядають підприємство як ризиковане і тому ставлять йому тяжкі умови розрахунків. Завдання економіста — з’ясувати, чому підприємство має короткий термін кредиту, і що слід зробити, щоб ці терміни кредиту були вигідніші або довші.

Якщо ж, навпаки, середній термін оплати по рахунках постачальником довше, то це може означати, що підприємство купує на вигідних розрахункових умовах або воно затягує з оплатою, тобто використовує кредиторську заборгованість як джерело свого фінансування.

Доцільно порівняти показник тривалості кредиторської і дебіторської заборгованості. Якщо з’ясується що показник тривалості кредиторської заборгованості перевищує хоч би на декілька днів такий же показник по дебіторах, то це означає що це підприємство уміє управляти кредиторською заборгованістю так, щоб утримувати позики довше, ніж дозволяти це робити своїм боржникам.