Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації

Вступ Актуальність роботи. Маніпуляція як спосіб впливу на людину є невід'ємною практикою впродовж всієї історії людства. Однак у ХХІ столітті проблема маніпуляції набуває нового виміру. Протягом ХХ ст. велися наукові дослідження способів впливу на громадську думку, розвивалися прикладні напрямки їх вивчення. Тема маніпуляції не є новою; зафіксована у суспільній свідомості, є темою різного роду публіцистських «розвідок». Відношення до маніпуляції, її ролі у суспільному житті постійно змінювалось, супроводжуючись складними суспільними дискусіями. Разом з цим, наростання всеохоплюючого, «масового» використання маніпулятивних практик стало реалією саме ХХІ ст. — століття, коли, за словами відомого журналіста Дж. К'єза, «ми знаходимося з точки зору інформації на повороті історії» [http://www.youtube.com/watch?v=5iH_X35k8jE].

Поява «інформаційного суспільства», і, відповідно, поширення високопродуктивних систем передачі та обробки інформації, зумовили не лише кардинальні кількісні, а й якісні зміни у технологіях маніпуляції. Старі, «прямі» способи впливу, зокрема ідеологічний тиск та пропаганда, втратили свою ефективність. Натомість з’являється ряд нових, «прихованих» методик ненасильного формування суспільної думки, які базуються на врахуванні різних умов перебігу соціальної комунікації, соціальних чинників, які її зумовлюють. Мова йдеться про маніпулювання стереотипами, цінностями, міфологізацію суспільної свідомості тощо.

«Причини зміни методів ідеологічного тиску на прихований вплив, технологія здійснення, соціокультурні наслідки маніпуляції становлять пізнавальну проблемну ситуацію.

Таким чином, потреба розгортання соціологічного вивчення проблеми маніпуляцій викликана рядом соціальних передумов. Перш за все це розвиток ЗМІ та соціокультурних взаємодій. По друге, беручи до увагу українське суспільство. яке перебуває у стані трансформації посттоталітарної системи, актуальність теми підкреслюється бурхливим розвитком та удосконаленням засобів і технік маніпуляцій за відсутності реально створених механізмів суспільного захисту від маніпуляцій них зусиль, одночасного зниження ролі інститутів соціального контролю. По-третє, маніпулятивні процеси, як різновиди процесу соціальної комунікації, на даному етапі розвитку суспільства проявляються на всіх рівнях останньої, саме тому вивчення цього явища, абстрагуючись від деяких з них приведе до обмеженого його розуміння. Маніпулятивні впливи, методи та технології їх застосування мають досліджуватися у єдності на всіх рівнях здійснення соціальних комунікацій.

Важливою для подальшого розвитку соціології є також «акцентуація та виокремлення поняття маніпуляцій в соціологічній теорії; розробка соціологічної концепції цього явища, соціологічне вивчення механізмів та наслідків здійснення маніпулятивних впливів». В умовах масовізації соціальних комунікацій дана проблематика набуває актуальності не лише для конкретної країни (України), а світового соціуму в цілому.

Об'єкт Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації.

Предмет Маніпулятивні технології та форми їх прояву у соціальних комунікаціях.

Мета З’ясувати специфіку та способи використання маніпулятивних технологій у соціальних комунікаціях.

Мета роботи може бути реалізована за умови вирішення наступних завдань.

Завдання

1. Уточнити поняття маніпуляції з соціологічної точки зору.

2. Визначити ознаки та структурні елементи маніпулятивної дії як способу здійснення соціальної комунікації.

3. Розглянути особливості протікання маніпуляції на різних рівнях соціальної комунікації.

4. Проаналізувати основні способи здійснення маніпулятивного впливу.

5. Охарактеризувати маніпулятивні технології у соціально-політичній сфері суспільного життя.

Розділ 1. Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації

1.1 Специфіка розгляду комунікації у соціології тлумачення Поняття «комунікація» є найзагальнішою категорією у соціологічній концептуалізації явища маніпуляції. Комунікація є багатоаспектним явищем та об'єктом вивчення багатьох наук: семіотики, соціології, психології, етнографії, риторики, ряду інформаційних та природонаукових дисциплін. Загальне в його трактуванні пов’язано з розумінням комунікації як «передачі інформації від однієї системи до іншої за допомогою спеціальних носіїв, сигналів» http://lib.rus.ec/b/307 784/read#r2.

Комунікація здійснюється на різних рівнях: між індивідами, групами, організаціями, культурами за допомогою різних знакових систем. В науковій практиці розрізняють міжособистісну (інтерперсональну), масову, групову, невербальну, технічну тощо. Відповідно до цього, крім загального, універсального значення, поняття комунікації має додаткові, уточнюючі значення, які визначаються специфікою кута зору різних напрямів наукового дискурсу на процес комунікації. Виходячи з площини соціологічного вивчення комунікативного процесу доцільно виділити категорію «комунікація» функціонально, як «соціальна комунікація».

Комунікація виступає невід'ємною складовою всіх процесів, що протікають в соціумі. Будучи елементом філософського знання починаючи ще від Платона та Арістотеля, тема комунікації ґрунтовно розробляється у працях Фейєрбаха, К. Ясперса, К. О. Апеля, Ю. Хабермаса, В. Гьосле, М. Фуко та інших. Поступово проблематика комунікативних процесів потрапляє в сферу інтересу представників й інших гуманітарних наук. Саме філософська «парадигма комунікації» лежить сьогодні в основі розуміння даної категорії у межах соціологічної та соціально-філософської дисциплін.

В чому ж полягає специфіка комунікації з точки зору соціології? Остання розглядає комунікацію як «соціально обумовлений процес, в межах якого формуються індивідуальні та групові установки мовної поведінки» http://iub.at.ua/_ld/0/61_.__.pdf Шарков «Основы теории коммуникации». На дещо інших аспектах категорії «комунікація» наголошує російський соціолог та психолог Т.М. Дрідзе. Працюючи в межах екоантропоцентричної парадигми соціального пізнання Дрідзе на перший план виводить інтеракційний осередок «людина-середовище», в межах якого безперервно відбуваються метаболістичні процеси обміну речовиною, енергією та інформацією. Зазначені процеси відбуваються у ході комунікації, яка здійснюється «у формі обміну діями породження та інтерпретації текстів — у текстовій діяльності» http://www.isras.ru/files/File/Socis/02−2000/003.DRIDZE.pdf Дридзе;25 — найти журнал. Текст є одиницею комунікації та становить собою ієрархію комунікаційних програм, впорядкованих загальною концепцією (замислом) тих, хто спілкується, а текстова діяльність — механізм обміну діяльності між людьми.

Таким чином, комунікація (або знакове спілкування соціальних суб'єктів), за Дрідзе виступає як:

— ключовий механізм соціальної взаємодії людей, що проявляє себе на всіх рівнях соціокультурної організації суспільства;

— комунікативно-пізнавальний процес, який формується «зціпленням» дій по створенню та інтерпретації текстів;

— комунікативно-пізнавальна діяльність, яка або сприяє матеріально-практичної діяльності, або є самостійною діяльністю;

— смисловий контакт, що досягається при збігу «смислових фокусів» створюваного та інтерпретованого тексту, зумовлюючого ефект «моносуб'єктності» як «платформу» для взаєморозуміння діалогу Т. М. ДРИДЗЕ Социальная коммуникация как текстовая деятельность в семиосоциопсихологии (http://ecsocman.hse.ru/data/931/005/1218/016_Dridze.pdf).

Таким чином ми виходимо на специфічне соціологічне розуміння соціальних комунікацій що становить предмет суспільних наук.

Соціальна комунікація є особливою комунікативною діяльністю людей, яка відбувається через соціально обумовлені знакові системи (мова, міміка та жести, акти поведінки тощо) та розкривається цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер та норм спілкування, властивих даному суспільстві.

Зазначене розуміння соціальної комунікації є найширшим її окресленням, як об'єкту вивчення ряду гуманітарних наук. Власне соціологічне дослідження комунікації формується в межах соціології комунікації та, частково, соціології культури.

Основу соціології комунікації як галузі соціологічного пізнання соціальних комунікацій в суспільстві становлять два основних напрямки, які формуються у середині ХХ ст. Це, з одного боку, соціологічні дослідження масових комунікацій, на основі яких формується парадигма прикладного дослідження функціонування ЗМК як соціального інституту, а з іншого — розвиток символічного інтеракціонізму (Кулі, Мід, Хоманс, Блумер та ін.), в межах якого закладено основи розуміння соціальної взаємодії та комунікації, механізмів та закономірностей обміну інформацією у суспільстві.

Соціологія комунікації виступає спеціальною галуззю соціології, яка вивчає функціональні особливості спілкування представників різних соціальних груп в плані їх взаємодії - передачі та отримання смислової та оціночної інформації та в плані впливу на їх становлення до соціальних цінностей даного суспільства та соціуму в цілому. Крім взаємодії соціальних та комунікативних факторів ця дисципліна вивчає рівні комунікації, види комунікативних систем, їх одиниці, та також соціально значимі категорії та часткові функції соціальної комунікації Конецкая В. П. Социология коммуникаций. ст.3−4.

Таким чином в межах соціології комунікації соціальна комунікація розглядається як складна динамічна система, соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації, невід'ємний від перебігу інших соціальних процесів суспільства.

Для більш ґрунтовного розуміння специфіки соціальної комунікації необхідно розглянути її структуру. В межах соціологічної теорії розроблено значну кількість теоретичних моделей комунікації, зокрема двохщаблева модель комунікації, дифузна теорія Е. Роджерса, спіраль мовчання Е. Ноель, модель «воротаря» Г. Г. Почепцов. ТЕОРИЯ КОММУНИКАЦИИ, лінійна модель комунікації Ньюкомба та інші.

Класичною для соціологічної думки стала модель Г. Д. Ласвела, розроблена на базі кібернетичної моделі К. Шеннона та В. Уівера. Відповідно до даної моделі, акт комунікації може бути описаний відповідаючи на п’ять питань Lasswell, H. The structure and function of communication in society. p.216 http://www.irfanerdogan.com/dergiweb2008/24/12.pdf: Хто?.. Що говорить?.. Яким каналом?.. Кому?.. З яким результатом?

Дослідження процесу комунікації концентрується на одному або іншому з цих питань. В контексті вивчення маніпуляцій у комунікативних процесах доцільним є доповнення функціональної моделі Лассвела двома фазами що передують та закінчують комунікативний акт мотузенко, ст.34: докомунікативна фаза, на якій відбувається формування цілей та потреб у обміні інформації та обираються шляхи їх реалізації та післякомунікативна фаза, де здійснюється оцінка комунікатором та реципієнтом наслідків комунікації та формування нового зв’язку.

Поряд з зазначеними аспектами використання терміну комунікація особливого значення з огляду даної теми набуває визначення комунікації як процесу передачі та масового обміну інформацією з метою впливу на суспільство та його складові елементи Шарков; Див. Т.Н. ДОРОЖКИНА. РЕЧЕВОЙ ИМИДЖ ПОЛИТИЧЕСКОГО ЛИДЕРА.

Проблема впливів у комунікації розроблялася в межах багатьох наук, зокрема релігійній та комерційній діяльності, риториці та психології тощо. Г. Почепцов, визначаючи комунікацію як «процеси перекодування вербальної у невербальну і невербальної у вербальну сфери» Почепцов «Коммуникация» наголошує саме на цьому аспекті комунікативного процесу. Для комунікації, зазначає він, суттєвим є перехід від говоріння одного до дій іншого, що зумовлює передачу знань між двома різними автономними системами (людьми). Таким чином, у комунікативному процесі має місце неспівпадіння входу і виходу.

Уявлення про впливи масових комунікацій на аудиторію значно еволюціонували у ході історичного розвитку: від спрощених одновекторних моделей (модель магічної кулі тощо), які базувалися на ідеї тотального впливу, до складних багатовекторних моделей комунікації (дворівнева та елітарна теорія впливів, селективна модель тощо). Однак, у сучасних умовах ускладнення соціальних комунікацій, процес впливу в останніх не може бути вичерпно описаний жодною моделлю окремо. Навколо соціологічної оцінки механізму впливу в соціальних комунікаціях відсутня єдність: з одного боку наголошується на «вирішальній ролі медіа у формуванні клімату думок» Посм. Костенко Парадигми і фактичності нових мас-медіа С. 141 (Гербнер, Ноель Нойман), з іншого — на відсутності подібного впливу. Разом з тим, очевидним стає факт неможливості адекватно пояснити проблему впливу виключно в термінах масової комунікації, так як остання зумовлюється самою специфікою соціальної комунікації на всіх її рівнях.

Проблематика впливів комунікації (в деяких випадках побіжно) розглядається у працях Гі Дебора, Е. Гоффмана, Ю. Хабермаса, з кінця 60-х років до даної тематики, зокрема в межах вивчення сфери міжособистісного спілкування, звертаються Е. Фромм, Д. Карнегі, Е. Шострома та ін. У цих контекстах в науковому дискурсі поступово викристалізовується категорія «маніпуляція».

Тема маніпуляції в соціології досі не зазнала ґрунтовного системного вивчення. Праці, присвячені даній проблематиці, носять здебільшого психолого-прикладний та філософський контекст, описують обмежену сферу застосування маніпуляції - політичну. Разом з цим, маніпулятивний вплив не є прерогативою виключно політичної сфери, а охоплює значно ширшу область суспільних взаємодій. Дана робота є спробою соціологічного осмислення феномену маніпуляції, спираючись як на соціологічні джерела, що тією чи іншою мірою торкаються зазначеної тематики, так і на теоретичні побудови дотичних наук, чого вимагає парадигма єдиного дослідження соціальної комунікації.

1.2 Соціологічне тлумачення поняття маніпулятивного впливу Явище маніпулятивного впливу є порівняно новим для соціологічної науки, а тому його виділення та аналіз вимагає, перш за все, уточнення понятійного апарату, та, відповідно, чіткого окреслення предметного поля використання даного терміну.

На недостатність вивчення феномена маніпуляції у межах соціологічної теорії вказує факт відсутності чітко структурованих визначень зазначеного поняття як у вітчизняній так і у американській і європейській соціології. У єдиному тлумаченні маніпуляція розглядається у трьох аспектах:

1. Способи соціального впливу на людей за допомогою різних засобів (економічних, політичних, використання масової інформації) з метою нав’язування їм певних ідей, цінностей, форм поведінки тощо;

2. Шахрайська витівка, хитрість, підтасовка фактів, махінація, фокус;

3. Складний прийом у ручній праці, який вимагає великої точності Социологический энциклопедический словарь. Редактор-координатор — академик РАН Г. В. Осипов. — М.: Издательство НОРМА, — М, 2000. — 488 с. с. 66.

Дані визначення відображають різні аспекти використання поняття маніпулятивного впливу. При цьому найбільш вдалою з-точки зору соціології видається перша дефініція, де наголошується на цілеспрямованості маніпулятивної дії. Однак, дані визначення не схоплюють всієї специфіки маніпулятивного процесу, містять лише поверхневий опис останнього, лишаючи поза увагою механізми здійснення, особливості та умови середовища протікання, соціокультурні наслідки маніпулятивної дії тощо.

Цікаве визначення дає М. Битянова: «Маніпуляція — це поширена форма міжособистісного комунікації, яка передбачає вплив на партнера по спілкуванню, з метою досягнення своїх прихованих намірів; за маніпулятивного спілкування ставиться також мета домогтися контролю над поведінкою і думками іншої людини; партнер не інформується про справжні цілі спілкування; вони або просто ховаються від нього, або підміняються іншими» Битянова М. Р. Социальная психология. — М.: Просвещение, 1994., ст. 12.

Поняття маніпулятивного впливу у дещо іншому контексті розкривається соціологом Ч.Р. Міллсом. Американський вчений розглядає маніпуляцію у межах своєї теорії панування (влади), поряд з двома іншими формами влади: насилля та авторитет. При цьому маніпулювання визначається як влада, про механізм дії якої підкорені нічого не знають Mills R. The Causes of World War III, 1958, p. 41. З огляду на реалії сучасного світоустрою аналіз явища маніпуляції, здійснений Міллсом, набуває важливого значення. Зокрема, в межах розробки теорії бюрократії соціолог зазначає, що хоч «старий ліберальний практицизм, націлений на вирішення „суспільних проблем“, продовжує існувати, однак його заміщує адміністративно-маніпуляційний стиль нових консерваторів» Миллс Ч. Р. Социологическое воображение// Пер. С англ. О. А. Оберемко. Под общей редакцией и с предисловием Г. С. Батыгина. — М.: Издательский Дом NOTA BENE, 2001. — 264 с., ст. 121 .

На створенні та переважанні нових методів контролю та управління у формуванні «нової людини» наголошує американський соціолог М. Гофман М. Гофман. Нова людина — пост людина. http://psyfactor.org/lib/newman.htm.

Загалом, одним з перших поняття маніпулятивного впливу у соціологічний дискурс вводить відомий теоретик франкфуртської школи Ю. Хабермас у межах своєї теорії комунікативної дії. Не торкаючись феномену маніпуляції безпосередньо, через аналіз різнорідних комунікативних процесів, німецький соціолог підійшов до проблеми маніпуляції як соціальної дії. У своїй типології соціальної дій Хабермас виділяє чотири основні різновиди: нормативну, драматургічну, комунікативну та стратегічну (телеологічну) Jurgen Habermas. The theory of communicative action vol.1. Reason and the rationalization of society. Boston: Beacon Press (1984), p.85−86. У розрізі даної тематики інтерес становлять останні дві.

Концепт комунікативної дії стосується дії, яка встановлює міжособистісні відносини принаймні двох суб'єктів, здатних до лінгвістичного обміну. Метою даного типу соціальної дії є реалізація загальної цілі, консенсус між суб'єктами взаємодії.

На противагу комунікативній, стратегічна дія є утилітарною, спирається на егоїстичні цілі, за досягнення яких приймається до уваги вплив хоча б одного актора. Дана модель спрямована на успіх суб'єкта, що здійснює вплив: «актор прагне обрати засоби та розрахувати результати з точки зору максимальної корисності або очікуваної корисності» там же. Стратегічна дія є монологічною, тут наявне неспівпадіння входу та виходу.

Зміст комунікації визначає тип соціальної дії. При цьому інституційний характер ЗМК, їх вбудованість у соціальні структури визначають універсальність стратегічної взаємодії для соціальних категорій та груп, які спілкуються між собою Костенко Н. В. Ценности и символы массовой коммуникации. — К.: «Наукова думка», 1993. — С.37−38. У межах масових комунікацій соціальна дія, таким чином, набуває рис цілераціональності, стратегічності, створюючи можливості для реалізації маніпулятивних впливів.

Цікавою є інтерпретація маніпулятивного впливу в рамках інтеракціоністьського та соціодраматичного підходів. Зокрема, представник останнього, Е. Гофман, аналізує явище маніпуляції через призму власної концепції «множинності «я», відповідно до якої індивід, керуючись зиском від соціальних контактів, у процесі своєї діяльності набуває та відтворює ряд ситуативних образів та соціальних характерів. Останні відкривають можливості цілеспрямованої маніпуляції, хоча й різною мірою Штомпка П. Визуальная социология, ст. 123. Виходячи з розрахунку власної вигоди, індивід, у процесі соціальної взаємодії може підправити, коригувати враження (відповідно маніпулювати ними). Таким чином, і це наголошується, в міжособистісній взаємодії люди є маніпуляторами соціальних ситуацій і, будучи включеними у відносини довіри, підпорядковані їм Батыгин С. Г. Континуум фреймов: драматургический реализм И.Гофмана.

Як же проявляється маніпуляція? У найширшому розумінні маніпуляцію можна визначити як «обманний, непрямий вплив у інтересах маніпулятора» Доценко. Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. ст. 50. Комунікатор, у процесі взаємодії з реципієнтом, створюючи та використовуючи різні прийоми та засоби впливу (інформацію, стереотипи, імідж, чутки тощо) прагне таємно, з мет ою реалізації власних цілей та намірів, вплинути на аудиторію, змусити її діяти у певний спосіб.

Як вже було зазначено вище, не існує єдиного загальновизнаного підходу до категоріального визначення маніпуляції. Разом з тим, явищу маніпуляції притаманна низка ознак, які визнаються багатьма авторами.

Так, С. Кара-Мурза виокремлює три, на його думку, головні ознаки маніпуляцій: 1) це вид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства); 2) це прихований вплив, факт якого не має бути помічений об'єктом маніпуляції; 3) це вплив, що вимагає значної майстерності та знання Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. — К.: Оріяни, 2000. — 448 с. С — 12. Крім зазначених пунктів, Є. Доценко додає до цієї схеми ще низку ознак, зокрема 4) відношення маніпулятора до іншого як засобу досягнення власних цілей; 5) прагнення отримати односторонню вигоду; 6) використання (психологічної) сили, гри на слабостях; 7) мотиваційне привнесення, спонукання Доценко. ст. 58.

Зазначені особливості присутні в будь-якому акті маніпуляції. При цьому характер протікання маніпулятивної дії можна порівняти зі структурою айсбергу: верхня «надводна» частина, демонстрована реципієнту, представляє собою змодельований комунікатором інформаційний потік, що у певному світлі демонструє зміст комунікації; прихована ж частина айсбергу — реальні цілі та наміри, фактичне запровадження маніпулятивного впливу.

Виходячи з вищесказаного, можна навести наступне визначення маніпуляції (маніпулятивного впливу), яким будемо керуватися в даній роботі. Маніпуляція — це спосіб здійснення соціальної комунікації; вплив, майстерне здійснення якого веде до прихованого збудження у аудиторії намірів, не співпадаючих з її актуально існуючими бажаннями. Варто зазначити, що маніпуляція має місце тоді, коли маніпулятор створює та підмінює цілі реціпієнта, яким останній має слідувати, та вводить їх у його свідомість. При цьому, у разі успішності впливу реципієнт вважає за власне, самостійне рішення, прийняте під впливом комунікатора.

Основними одиницями маніпулятивного впливу в середовищі «комунікатор-реципієнт» є наступні мотузенко; с.66−67:

— продюсер комунікації (комунікатор) як такий, що активно продукує певну інформацію намагаючись вплинути на суб'єкта комунікації;

— реципієнт (адресант) маніпулятивного впливу — аудиторія комунікації - особа або певні соціальні групи, що характеризуються соціальною свідомістю на яку скеровано вплив — потребами, інтересами, стереотипами, поглядами тощо.

— поле комунікації - середовище протікання маніпуляції; відображає певні стереотипи, настрої, що склалися на цей момент в суспільстві, з навантаженням всіх складників конкретного випадку комунікації;

— інформаційний потік, кінцева мета якого забезпечення такого виду взаємодії з реципієнтом, який дозволив би комунікатору досягти певної мети через процес маніпуляції реципієнтом; скерований на створення або зміну образу іншої людини, події або явища;

— комунікативне повідомлення — форма вияву інформації, розповсюдженої комунікатором для реципієнта через канали ЗМК;

— канали комунікації, що забезпечують спілкування комунікатора з аудиторією;

— реакція реципієнта на маніпулятивні дії як наступний комунікативний акт, яка має відслідковуватися комунікатором для досягнення ефекту в маніпуляції. У соціології найперше розглядаються канали масової комунікації, однак і в межах інтерперсонального рівня можуть бути укладені чіткі типології способів передачі інформації реципієнту.

Маніпулятивний вплив, таким чином, є багатофакторним та надзвичайно складним явищем. Успішне його здійснення залежить від ряду умов, які значною мірою визначаються середовищем маніпулятивної дії - дискурсом.

Проблема розгляду дискурсу як середовища маніпуляції зумовлюється складністю та неоднозначністю трактування різними науковцями зазначеного поняття. У широкому сенсі дискурс представляє складну єдність мовної практики та екстралінгвістичних факторів (значима поведінка, що розкривається в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, які дають уявлення про учасників комунікації, їх установки та цілі, умови виробництва та сприйняття повідомлення http://voluntary.ru/dictionary/568/word/diskurs-diskursija. При цьому дискурс виступає вербальною формою об'єктивації змісту свідомості, регульованою домінуючим у даній соціокультурній традиції типом раціональності. У американській традиції дискурс тлумачиться як певна система (body) використання мови, єдність якої обумовлена наявністю загальних установок словарь Акромби который; ст. 82. Поняття дискурсу, зазначають автори, близьке до поняття ідеології, однак на відміну від останнього, не пов’язане з класовими відношеннями і не передбачає існування свого роду царства істини.

Розробку поняття дискурсу у контексті комунікативної дії здійснив Ю. Хабермас. Дискурс розглядається ним у п’яти значеннях: 1) як засіб комунікативної дії; 2) як комунікативна дія, яка позірно приймає форму дискурсу; 3) як терапевтичний дискурс, де створення умов для дискурсу править за підґрунтя саморефлексії; 4) нормальний дискурс, який слугує обґрунтуванню проблематичних претензій на значення; та 5) нові форми дискурсу хаб. ст. 90. Дискурс у розумінні Хабермаса є мовною ситуацією, яка виключає будь-які спроби реалізації власних інтересів комунікації та прагне до взаєморозуміння комунікаторів.

Загалом, дискурс можна визначити як тривалий в часі процес який виражається через значну кількість взаємопов'язаних комунікативних актів різного рівня та різного спрямування що функціонують в суспільній свідомості з приводу певної соціальної проблеми мотуз, ст. 85. Зазначений зв’язок дискурсу з певною проблемою (питанням), навколо якої розвиваються дискурсивні думки та погляди є важливим в контексті вивчення маніпуляції. Хоча дискурс, як процес осмислення деякої суспільної проблеми, сам по собі не є і не сприймається як дія впливу, цим самим створюються умови для застосування маніпулятивних технологій та прийомів впливу. Добровільно сформований аудиторією дискурс може стратегічно скеровуватися деякими її учасниками: через внесення у поле дискурсу вибірково поданих матеріалів, певних стереотипних символів та знакових систем комунікатор може керувати думками, поглядами та установками аудиторії, змінювати або підсилювати їх. У зазначеному аспекті дискурс може розглядатися як система обмеження комунікативної діяльності, в тому числі через маніпулятивний вплив.

На сьогодні, звертаючи увагу на бурхливий розвиток суспільства та його суцільну «поінформованість», маніпуляційні процеси набувають виміру соціальної технології.

Соціальна технологія у широкому значенні може бути визначена як послідовність етапів соціальної взаємодії, в ході якої кожен суб'єкт, який бере участь у взаємодії, реалізує власну правлінську стратегію по відношенню до інших та формує соціальну дійсність Маргулян ст. 20−21. Відповідно до мети та завдань поставленої роботи соціальну технологію доцільно визначити як сукупність методів, засобів, предметів та способів організації діяльності по впливу на соціальні процеси та системи у процесі планування та розвитку, рішення різного роду суспільних проблем.

Практика маніпулятивних впливів у соціальних комунікаціях складається в систему технологій, які використовуються у різних галузях суспільного знання. При цьому, зазначає Мотузенко, як соціальна технологія маніпуляції є об'єктивним феноменом, що склались з об'єктивної суспільної потреби в уніфікації цього роду діяльності мотуз. ст. 78. У даному випадку наголошується на нейтральності, і навіть корисності явища маніпуляції для організації людської діяльності. Разом з тим, постійне повторюване застосування у випадку технологій маніпулятивних впливів є небезпечним в умовах демократії та потребує уваги науковців. Розвиток знань про маніпуляції як соціальну технологію до рівня запровадження інженерних впливів можуть зумовити небезпечний характер деформування суспільної свідомості.

Висновки до першого розділу Соціальна комунікація є особливою комунікативною діяльністю людей, яка відбувається через соціально обумовлені знакові системи; це складна динамічна система, соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації, невід'ємний від перебігу інших соціальних процесів суспільства.

Як предмет соціологічного дослідження маніпулятивний вплив має вивчатися перш за все як комунікативне явище соціологією комунікацій. В межах останньої маніпуляція визначається як спосіб здійснення соціальної комунікації; вплив, майстерне здійснення якого веде до прихованого збудження у аудиторії намірів, не співпадаючих з її актуально існуючими бажаннями.

Маніпуляція має місце тоді, коли маніпулятор створює та підмінює реальні цілі реціпієнта, та вводить сконструйовані у свідомість останнього. Маніпуляційний стиль передбачає сприйняття будь-якої ситуації як цільвої, а відповідне трактування дій партнера — як тактику, стратегію, спосіб досягнення реципієнтом своїх цілей Основними ознаками маніпуляційних впливів є їх психологічна природа, прихований характер, наявність мети, відношення до реципієнта як засобу досягнення власних цілей, створення у реципієнта ілюзії власного вибору.

Акт маніпуляції включає наступні елементи: комунікатор (продюсер комунікації), реципієнт маніпулятивного впливу, поле комунікації, інформаційний потік, комунікативне повідомлення, канали комунікації та реакція реципієнта на маніпулятивні дії як наступний комунікативний акт.

Практика маніпулятивних впливів у соціальних комунікаціях складається в систему технологій, які використовуються у різних галузях суспільного знання.

Розділ 2. Дослідження маніпуляції у соціальній комунікації

2.1 Специфіка явища маніпуляції на рівнях соціальної комунікації

Учасниками комунікативного процесу (у якості комунікаторів та реципієнтів) можуть виступати три суб'єкти, які належать до різних рівнів соціальної структури: особистість, соціальна група та масова сукупність http://lib.socio.msu.ru/l/library?e=d-000−00—-001ucheb—00−0-0−0prompt-10—-4———0−0l—1-ru-50—-20-help—-31−001−1-0windowsZz-1251−10&a=d&cl=CL1&d=HASH014d43be130eef0066c13a80.3.2. При цьому під соціальною групою мається на увазі сукупність людей, які володіють однією або декількома спільними соціальними ознаками і усвідомлюють свою спільність (студенти, партійні групи). Масова сукупність розглядається як сукупність випадково зібраних людей — пасажири транспорту, вуличний натовп, масова телевізійна аудиторія тощо.

Закріплення зазначеного формального розподілу є на думку ряду науковців явищем до певної міри штучним. Зокрема, Мотузенко зазначає, що, не зважаючи на масовізацію усіх комунікативних процесів та загальнодоступності інформації, «сутність самої соціальної комунікації від цього не змінилася, лишаючись однаковою і на рівні міжособистісного спілкування на рівні масових комунікацій чи соціальних взаємодій» мотуз. ст. 32. Випадок масової комунікації, наприклад, можна розглядати у вузькому розумінні як випадок інтерперсональної комунікації, опосередковану каналами масового зв’язку. В цьому випадку у нього включена значно ширша аудиторія.

Одночасно, кожен рівень комунікації має свою специфіку, накладає на здійснення маніпулятивних впливів певні особливості, на яких бажано звернути увагу.

2.1.1 Міжособистісний рівень здійснення маніпуляції

Інтерперсональне спілкування входить до предметної сфери психологічної науки, зокрема соціальної психології. При цьому, хоча найбільша вага з точки зору дослідження маніпуляцій тут приділяється психологічним чинникам, у розрізі даної роботи буде здійснена спроба розглянути соціологічні особливості зазначеного процесу.

Загалом процес міжособистісних маніпуляцій можна розглядати з різних позицій, кожна з яких характеризується певними особливостями та обмеженнями. При цьому всю множину можна звести до трьох основних точок зору: 1) позиція маніпулятора — відкриті цілі, прийоми маніпулятивного впливу, очікуваний ефект; невідомі внутрішні особистості протікання процесу; 2) позиція жертви маніпуляції - відкриті внутрішні переживання ефекту маніпуляції, і частково її наслідки; закриті цілі, механізми дії використовуваних маніпулятором прийомів; 3) позиція стороннього спостерігача: відкриті зовнішні ознаки процесу міжособистісної маніпуляції, закриті внутрішні особливості, цілі та способи маніпуляції.

В. Мастенбурк розділяє механізм дії міжособистісних маніпуляцій залежно від спрямованості впливу на специфічні структури особистості: по-перше, на соціально-психологічні характеристики: норми та цінності людини, її соціальні зв’язки з оточуючими; по-друге, на індивідуальні особливості грачев, мельник. Комунікатор на рівні інтерперсональної комунікації завжди є персоніфікованим, тому важливого значення набувають всі складники його іміджу як інструменту маніпулятивного впливу.

Процес здійснення маніпулятивного впливу у міжособистісній комунікації складається з ряду етапів, кожен з яких має певну специфіку протікання.

Етап підготовки має надзвичайно важливе значення для ефективного перебігу як самого процесу комунікації, так і маніпуляції. Основними структурними елементами даного етапу є, перш за все, планування самого процесу спілкування (комунікатор має чітко виділити і усвідомити зміст інформації, яку планує довести до реципієнта, виділити важливі місця проблеми, продумати можливу реакцію, аргументацію), попереднє формування місця комунікації, збір інформації про реципієнта (зокрема про його психологічні особливості, індивідуальні вподобання, соціальна інформація), збір ситуативної інформації (важливо мати інформацію про настрій реципієнта перед зустріччю, поточні події, які могли б вплинути на спілкування, його поінформованість, попереднє ставлення до вас).

Важливого значення на етапі підготовки до здійснення маніпуляції має місце підготовка реквізиту — ретельний аналіз та підготовка зовнішнього вигляду, аксесуарів, супровідних речей, які могли б справити необхідне враження на співрозмовника, підсиливши або послабивши ознаки комунікатора. Для успішного проведення маніпуляції необхідно також проаналізувати та спробувати передбачити можливі несподіванки, визначити шляхи їх подолання.

Підготовці має бути приділена достатня увага, так у випадку міжособистісного спілкування саме цей етап значною мірою визначає успіх перебігу всього процесу маніпуляції. Якщо у масових комунікаціях докомунікативній фазі підлягає загальний конструкт повідомлення зазвичай у його технологічному вияві, то для інтерперсонального спілкування характерна миттєва реакція реципієнта.

Аналізуючи маніпулятивний аспект міжособистісного рівня комунікації Крижанівська та Третяков виділяють наступні риси самоподачі та самопредставлення у маніпулятивному спілкуванні: фрагментарність, упор на стереотипізацію, висування складних мотивів та причин дій Грамматика общения,. При цьому, важливим фактором для комунікатора виступає соціальне сприйняття реципієнта, так як безпосередньо наявна можливість фіксації ним змін у зв’язку з впливом. Варто зазначити, що для маніпулятивного впливу на даному рівні характерною є висока динамічність комунікативних актів між комунікатором та реципієнтом. Як наслідок — безпосереднє спілкування «обличчя до обличчя» трансформується у систему маніпулятивних впливів, які з одного боку зазнають миттєвої реакції на вплив, а з іншого можуть бути випадком одночасного зустрічного впливу на комунікатора.

Маніпулятивний вплив на рівні міжособистісних зв’язків є надзвичайно поширеним видом спілкування; він в основному зустрічається там, де вже наявна сумісна діяльність людей.

2.1.2 Рівень групової взаємодії

На рівні соціальних груп здійснення маніпулятивних впливів набуває якісно нової специфіки. Зумовлені об'єктивними потребами суспільства, особливостями перебігу суспільних відносин, маніпуляції є невід'ємною складовою процесів здійснення влади, педагогічно-виховної діяльності, переконання, тощо. Відповідно до цього важливого значення набуває підхід К. Ясперса до комунікації: «комунікацію, яку можна визначити як життя людини серед інших людей (так як вона проявляє себе різним чином на рівні наявного буття) можна зрозуміти … лише звернувшись до стосунків людей в межах певної спільноти) Ясперс К. Комунікація // Першоджерела комунікативної філософії. — К.:Либідь, 1997. — 176 с. — с.133−134.

Розгляд феномену маніпуляції на рівні соціальних груп передбачає певні характерні особливості розуміння цього рівня комунікації. Групова комунікація виступає як процес комунікативної взаємодії, в якому ролі суб'єктів — комунікатора та реципієнта, виступають колективні соціальні суб'єкти (групи, організації, асоціації). Груповій комунікації властиві ті ж самі закономірності, що й на рівні міжособистісної комунікації, однак, з’являються специфічні для даного типу комунікації лідерство та керівництво в групі, статусно-рольова диференціація, процеси прийняття групового рішення, міжгрупова дискримінація тощо.

Маніпулятивний вплив на рівні групової взаємодії представляє собою сукупність певних заходів комунікатора по організації взаємодії таким чином, щоб реципієнт під його впливом приймав рішення та діяв на користь маніпулятора. При цьому специфічними моментами, які визначають цей рівень комунікації є оцінка маніпулятивних дій через виявлення окремої, більш-менш самостійної ситуації з приводу якої відбувається дія, та сукупний аналіз всіх дій і вчинків комунікатора для виявлення маніпуляції. При цьому в маніпулятивні дії може бути включено кілька комунікаторів, що здійснюють вплив, так і кілька акторів, що здійснюють вплив на масового реципієнта, тому необхідним є розкриття реальних цілей., які переслідуються маніпулятором.

Зазначений рівень комунікації детально розроблений в межах інтеракціоністської парадигми. Крім того, великого значення для його розуміння має розглянута в попередньому розділі стратегічна дія Ю.Хабермаса. Тут лише наголосимо, що в межах групової взаємодії стратегічна дія розуміється як координована двома або більше індивідами цілераціональна дія, спрямована на досягнення певної групової мети. При цьому інші діючі особи позиціонуються як об'єктивовані засоби або перешкоди досягнення заданої мети.

Тема маніпуляцій на рівні групової взаємодії детально досліджувалася Е. Гофманом в межах соціодраматичного підходу до вивчення людських взаємодій «обличчя до обличчя». Зокрема, в праці «Стратегічна взаємодія», американський соціолог розглядає комунікацію як стратегічну дію, як гру одурювання та обману. Стратегічна взаємодія в межах якої має місце маніпуляція, представлена рядом послідовних кроків кожного з учасників взаємодії:

Це, перш за все:

— мимовільний хід (доступна спостереженню неорієнтована на оцінку поведінка суб'єкта);

— наївний хід (передбачає оцінки, яку здійснює спостерігач відносно суб'єкта, коли вважає, що той здійснює мимовільний рух);

— контролюючий хід (навмисне зусилля суб'єкта спостереження вплинути на висновки, які робить спостерігач з метою покращення власної ситуації. Суб'єкт, таким чином, здійснює свою участь в управлінні враженнями);

— розкриваючий хід (виконується спостерігачем з метою розкриття реального смислу ситуації. Спостерігач при цьому виходить з можливості приховування та обману з-боку суб'єкта спостереження);

— контр-розкриваючий хід (кінцевий рух в іграх виразів; додатковий захист, який здійснює суб'єкт, усвідомлюючи можливість розкриття себе збоку спостерігача) Gofman Strategic interaction.

Структура комунікації, яку Гофман аналізує на рівні групової взаємодії, акцентує на важливості для здійснення маніпуляції зусиль з-боку реципієнта, спрямованих на інтерпретацію дій комунікатора та з’ясування її причин і цілей; маніпулятор в свою чергу намагається приховати акт маніпуляції, або, принаймні, реальні цілі його здійснення. Міра маніпулятивних впливів у різних сферах людської діяльності визначається стратегічними умовами, в яких здійснюються політичні, комерційні, релігійні та інші комунікації.

2.1.3 Рівень масових комунікацій Перш ніж перейти до специфіки прояву маніпулятивних процесів на даному рівні варто здійснити інтерпретацію поняття масової комунікації.

У широкому значенні масова комунікація визначається як інституціаналізований мікропроцес виробництва, поширення та обміну інформацією (трансмісії інформації), що здійснюється за допомогою спеціальних засобів та технологій костенко мас.ком ст. 19. Аудиторія масових комунікацій є широкою, неоднорідною, розосередженою за територіальною ознакою та анонімністю, хоча деякі дослідники дотримуються й якісно іншої точки зору. Зокрема, Федотова наголошує на дискусійності визначення аудиторії як герогенної, виходячи з того, що спрямований інформаційний потік робить її певною мірою гомогенною федотова, ст. 38.

Масова комунікація як середовище маніпуляції розглядалася в межах концепції стереотипів В. Ліппмана (детальніше про маніпуляцію стереотипами буде сказано нижче), та «моделі сторожа» К. Левіна, який «виділяє позицію журналіста або редактора, що має можливість пропускати або не пропускати інформацію до реципієнта, управляючи таким чином процесом формування уявлень про образ світу» http://socioline.ru/files/5/48/evgeneva_t.v.-tehnologii_socialnyh_manipulyaciy_i_metody_protivodeystviya_im.pdf. Іншого погляду на ЗМК дотримується французький соціолог П. Бурдьє. У статті «Влада журналістики» див. Бурдье П. Власть журналистики http://bourdieu.name/content/burde-vlast-zhurnalistiki він демонструє, що обидві сторони масової комунікації (як ЗМК так і реципієнт) діють у межах однієї системи образів, уявлень про оточуючу дійсність («габітус»). Як результат — складність розрізнення свідомого маніпулювання з-боку ЗМІ від простого відтворення існуючих в масовій свідомості стереотипів. Таким чином, можна говорити про взаємодію і взаємовплив масової комунікації та масової свідомості. Ж. Бодріяр розглядає масову комунікацію як «другу», або «паралельну реальність», яка здатна впливати на реальність і змінювати її. Такий образ-симулякр, зазначає останній, може штучно створюватися для реалізації політичних цілей.

Залишаючи поза увагою специфіку даного рівня комунікації, звернемося перш за все до виявлення особливостей маніпулятивного впливу на даному рівні.

У випадку масової комунікації питання реакції аудиторії на вплив значною мірою відрізняється від комунікації інтерперсональної. Якщо в межах останньої зв’язок є безпосереднім, а реакція негайною, її легко зафіксувати і виявити, то у випадку масових комунікацій, аудиторія яких є невизначеною, а зв’язок опосередкованим, з’являються певні особливості, необхідні для з’ясування специфіки процесу маніпуляції на даному рівні.

Перш за все, момент реакції може бути відірваний у часі від впровадження маніпуляції, при цьому відповідність реального поля комунікації запланованому ставиться під питання. По-друге, скоригувати дію маніпулятивного впливу часто не можливо, так як реакція є досить різнорідною і вже позиціонується як факт, що відбувся. По-третє, у випадку масового контакту комунікативна зв’язка є неміцною (реципієнт завжди може ухилитися від маніпуляції, «відійшовши» від джерела комунікації). Відповідно до цього питання про утримання або коригування впливу є завжди актуальним та вимагає значної майстерності з-боку маніпулятора.

Масова комунікація, як вже було зазначено вище, опосередковується рядом технічних засобів, серед яких виділяють:

1. Засоби масової інформації (періодична преса, радіо, телебачення);

2. Засоби масового впливу (кінематограф, художня література, вистави);

3. Власне технічні засоби (телефони, телетайп) конецкая, ст. 201.

Звертаючись до теорії соціальної дії Хабермаса можна сказати, що інституційний характер ЗМК, які функціонують для забезпечення масової комунікації, їх вбудованість у соціальні структури зумовлюють універсальність стратегічного впливу на перебуваючі у спілкуванні соціальні категорії та групи.

Можливості застосування маніпуляції зумовлені самою природою технічних можливостей масових комунікацій. Мультимедійна організація повідомлень ЗМК, які включають як аудіо та відео можливості для телебачення, можливості зворотнього зв’язку створюють передумови для впровадження маніпулятивного впливу як на вербальному так і на невербальному рівнях. Сучасні ЗМК мають в своєму арсеналі наступні способи маніпулювання масовою свідомістю: міфологізація, використання ярликів, замовчування фактів і маніпуляції з опитуваннями суспільної думки, використання напівправди, освітлення псевдоподій тощо. У цьому контексті А. Моль пише: «Вони [ЗМК] фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи з загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ??ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило в канали масової комунікації, майже не впливає на розвиток суспільства» Моль А. Социодинамика культуры. — М.: Прогресс, 1973.

Разом з цим, поряд зі «стратегічністю» комунікації організованої ЗМК, на яку наголошував Хабермас, не можна відкидати і іншого, гуманістичного аспекту впливу. В кінцевому етапі, вплив засобів масової комунікації, скерований на особистість, може мати як маніпулятивне так і неманіпулятивне спрямування. Інформація, що подається ЗМК, з одного боку може сприяти відчудженню особистості, однак з іншого — сприяти її духовному і творчому її розвитку, соціалізації її в соціальні відносини, розширенню знань і комунікаційних можливостей.

2.2 Маніпуляції інформацією Можливості маніпуляції соціальною інформацією зумовлені природою інформації як соціально навантаженого повідомлення, яке функціонує в системі «комунікатор-реципієнт» та має певну цінність для сприймача. Маніпулятивні дії з інформацією можуть розглядатися як загальний спосіб побудови образу комунікатора, як механізм розгортання маніпуляції тощо.

Хабермас ставить питання: «Чи означає „більше“ також і „краще“ чи навпаки?». У зв’язку з цим питанням він розглядає явища маніпуляції інформацією у соціально значимих масштабах, демонструючи на широкому емпіричному матеріалі кризу сфери публічної інформації: перетворення інформації в товар, тиражування інформаційного бруду, комерціалізація публічних інститутів (бібліотеки, музеї, галереї тощо), упор у політиці та рекламі на переконання, а не обговорення тощо. Проблему подібного характеру аналізує у праці «Суспільство спектаклю» Г. Дебора. Суспільство спектаклю — суспільство споживання, де споживання інформації є настільки необхідним, як і продуктів харчування. Сфера масової комунікації тут набуває ролі режисера-фальсифікатора, який визначає склад та об'єм інформації, що подається. В результаті знання людини, набуті в процесі реального досвіду, замінюються штучно сконструйованим «режисерами».

Всю сукупність маніпулятивних операцій з інформацією можна звести до наступних:

— викривлення інформації, варіює від відвертого обману до часткових деформацій, таких як підтасовування фактів або зсув по семантичному полю, дозволяє маніпулювати сприйняттям аудиторії, скеровуючи його у потрібному напрямку;

— вибіркова подача інформації: спроби маніпулятора специфічним чином організувати інформаційне поле навколо об'єкту маніпуляції;

— замовчення інформації: «залишення поза увагою» невигідної комунікатору інформації, або ж не проголошення, замовчення інформації, якою володіє виключно комунікатор;

— спосіб подачі інформації: неструктурований або ж «порційний» виклад інформації, подача її як специфічно оформлених повідомлень дозволяє досягти певного впливу на аудиторію;

— момент подачі інформації: необхідність уваги до умов, у яких відбувається вплив, з’ясування всіх обставин комунікації для отримання відповідного ефекту, враховуючи як психологічні прийоми, так і соціальну ситуацію впливу.

Зазначені прийоми забезпечують загальну спрямованість та вихідний ефект маніпулятивного впливу. Структурація інформації, її подання через чітко визначені канали у точно визначений час у певному місці, знання контекстної обумовленості визначають успішність маніпулятивного впливу на аудиторію.

Розгляд проблеми безпеки інформаційного обміну в суспільстві є актуальної темою дослідження сучасних науковців. Зокрема, Г. Феоктістов виділяє ряд прийомів та методів, які умисно використовуються в інформаційному просторі для коригування «напрямку» суспільної свідомості - фільтрація інформації. Феоктистов Г. Г. Информационная безопасность общества / Г. Г. Феоклистов // Социально-политический журнал. — 1996. — № 5. ст.212−215. До неї належать наступні механізми:

— повне перешкодження появі інформації («закритий вентиль»);

— поява інформації тільки з негативною інтерпретацією («односторонній негативний вентиль»);

— поява інформації тільки з позитивною інтерпретацією («односторонній позитивний вентиль»);

— створення надлишкової інформації — ситуація, коли обсяг інформації переважає можливості переробки та засвоєння інформації суб'єктом комунікації («відкритий вентиль»);

— ситуація, за якої організовються вільні потоки як позитивної, так і негативної інформації, що призводить до стану фрустрації масової свідомості («двосторонній відкритий вентиль»);

— часовий режим каналів інформування. Цей метод передбачає фільтрацію інформації як за часом, так і за ситуацією («шокова» подача інформації, епізодична та періодична подача інформації);

— комбінована подача інформації, коли відбувається об'єднання всіх перерахованих вище методів («багато ланцюговий селективний вентиль»);

— вплив на емоційний та підсвідомий рівень сприйняття суб'єкта адресації.

В даному руслі доцільно розглянути специфіку маніпуляції соціологічними даними як специфічним видом інформації. Причини маніпуляцій соціологічними даними зумовлюються природою соціологічного знання. Перш за все останнє є знанням оціночним, воно так чи інакше накладає оціночну компоненту на досліджуване суспільне явище. По-друге, в контексті маніпуляції даними варто звернутися до феномену «магії чисел», на якому наголошує російський соціолог Б. Грушин, коли подання числової інформації надає «солідності» некоректним соціологічним даним Грушин Б. Почему нельзя верить большинству опросов проводиых в бывшем СССР. Независимая газета. — 1992 — 28 окт.. З іншого боку «магія чисел» проявляється в тому, що числа, представлені в комунікативному повідомленні носять ціннісне забарвлення і є актуальними для аудиторії.

В цілому маніпуляції з числами, зазначає Кара-Мурза, підриваючи здатність людини зважувати явища, псує «інструмент міри» як один з основних складових елементів розуму Кара-мурза. Власть манип с. 113. Таким чином значно зменшується здатність людини до умовиводів, що дуже полегшує можливість провадження маніпуляції.