Диференційований підхід в процесі навчання учнів середньої школи

Житомирский державний педагогічний університет ім. І. Франка Кафедра дошкільного виховання та інноваційних технологій Курсова робота Диференційований підхід в процесі навчання учнів середньої школи студентки ІІІ курсу 31 групи факультету іноземних мов Бондарчук Аліни Іванівни Науковий керівник:

доцент, кандидат педагогічних наук Басюк Наталія Анатоліївна Житомир 2010

Зміст Вступ

1. Диференційований підхід у навчанні. Його місце у гуманізації освіти

1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки

1.2 Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи

1.3 Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне

1.4 Характеристика основних форм диференціації

Висновки до розділу

2. Дослідження диференціації на сучасному етапі

2.1 Дослідження диференціації навчання на сучасному етапі в середній школі

2.2 Використання різнорівневих завдань як ефективний метод забезпечення диференціації навчання

2.3 Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності здійснення диференціації навчання у початковій школі

Висновки до розділу Загальний висновок Додатки Список використаних джерел Вступ

Ідея диференційованого підходу до учнів у процесі навчання належить до вічних проблем школи і є найважливішим із загально-дидактичних принципів, необхідність реалізації якого в шкільній практиці зумовлена тим, що забезпечити формування особистості дитини, засвоєння нею знань з усіх навчальних дисциплін та вироблення в неї практичних умінь і навичок, розвиток її здібностей та обдарувань можна лише шляхом індивідуалізації навчання. Особливого значення набуває індивідуалізація навчально-виховного процесу в початковій школі, бо остання є фундаментом на якому будується подальше навчання та виховання.

Актуальність проблеми полягає в тому, процес засвоєння знань індивідуальний, але багато в чому однаковий у дітей окремої групи чи навіть класу. Враховуючи загальні психологічні особливості їх, ми тим самим забезпечуватимемо розуміння матеріалу кожним учнем. Але досягти цього нелегко, оскільки здібності до навчання в дітей різні. Щоб учень на уроці постійно був зайнятий виконанням посильного завдання, слід, глибоко вивчивши індивідуально-психологічні відмінності наших вихованців, відповідним чином поєднувати фронтальні, індивідуально-групові та індивідуальні форми роботи. Велику допомогу тут надають диференційовані завдання.

Все сказане послужило основою при визначенні об'єкта, предмета, мети, робочої гіпотези і завдань дослідження.

Об'єктом дослідження є диференціація навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх класів.

Предмет дослідження — диференційований підхід до школярів середніх класів при засвоєнні ними іноземної мови.

Метою дослідження є виявлення оптимальних шляхів організації навчання німецької мови, що враховують індивідуальні розходження учнів і рівень розвитку їх здатності до навчання; визначення ефективних методів і прийомів застосування індивідуального підходу до учнів середніх класів на уроках іноземної мови.

Задачі дослідження: виявити можливості уроку іноземної мови для застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів; проаналізувати досвід учителів іноземної мови із застосування диференціації процесу навчання на уроках іноземної мови; вивчити вітчизняний і закордонний досвід індивідуалізації й диференціації навчання; дібрати методи й прийоми із застосування індивідуального підходу до учнів початкових класів на уроках іноземної мови; перевірити ефективність застосування диференційованого підходу до учнів середньої школи на уроках іноземної мови.

Гіпотеза дослідження: індивідуалізація навчально-пізнавальної діяльності учнів середньої школи у процесі засвоєння знань з іноземної мови буде здійснюватися успішно і разом з тим підвищиться якість навчання, якщо в основу моделі навчального процесу покласти ідеї особистісно-орієнтованого навчання, поетапного формування розумових дій, понять практикувати парні, групові та колективні форми навчання.

Методи дослідження:

· вивчення й аналіз психолого-педагогічної й методичної літератури з досліджуваної теми;

· емпіричні методи: цілеспрямоване спостереження за навчально-виховним процесом (вибіркове й систематичне), анкетування та інтерв'ювання, порівняння;

· вивчення змісту матеріальних носіїв інформації (педагогічної документації, планів-конспектів уроків учителів початкових класів, учнівських зошитів);

· педагогічний експеримент .

Теоретична значущість дослідження полягає у визначенні психолого-педагогічних умов, які забезпечують реалізацію принципу індивідуального підходу в шкільній практиці.

Практична значущість полягає в розробці методичних рекомендацій для вчителі початкових класів, які дозволяють реалізувати принцип врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі вивчення іноземної мови в початкових класах. Матеріали дослідження можуть бути використані викладачами педвузів та педучилищ, які викладають педагогіку, а також методику викладання іноземної мови в початкових класах і в шкільній практиці вчителями початкових класів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота містить сторінки, ілюстрована схемами, таблицями.

1. Диференційований підхід у навчанні. Його місце у гуманізації освіти

1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки В період з 1958 по 1988 рр. диференціація навчання співпадає з фуркацією, тобто під диференціацією розуміють розділення навчальних планів з метою такої спеціалізації учнів, яка сумісна з збереженням загальноосвітнього характеру школи. Види, форми диференціації першого періоду вказані на схемі (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Диференціація навчання першого періоду

1.2 Стан проблеми у практиці сучасної середньої школи Нове розуміння диференціація навчання бере початок після проведення Всесоюзного з'їзду працівників народної освіти (1988), на якому була прийнята Концепція загальної середньої освіти. Основними напрямками розвитку школи були проголошені гуманізація і демократизація, в зв’язку з чим однією з першочергових задач була названа саме широка диференціація навчання, спрямована на розвиток індивідуальних творчих запитів учнів, повну реалізацію всіх природних задатків і схильностей особистості. На сучасному етапі диференціація навчання визначається комплексно на психологічному, педагогічному і методічному рівнях. Сутність диференціації навчання сучасного періоду покажемо у виді схеми (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Диференціація навчання сучасного періоду

1.3 Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне У національній доктрині розвитку освіти наголошено «Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя»

Перед кожним поколінням життя ставить усе складніші завдання, і для їх розв’язання потрібен все вищий рівень освіченості особи. Для забезпечення високого рівня освіченості школяра необхідно застосовувати такі методи навчання та виховання, які б розвивали індивідуальність дитини, індивідуальні особливості учня, забезпечували б йому необхідні умови гармонійного розвитку особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам’яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей. Урахування індивідуальних особливостей учнів — це не пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальної особистості, з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші умови для росту пізнавальних сил, активності, схильності та обдарованості учня. Такого підходу потребують не лише важкі вихованці, малообдаровані школярі, але й обдаровані діти, діти середнього рівня розвитку.

Незважаючи на те, що проблемі індивідуалізації навчання в психолого-педагогічній науці приділяється велика увага, в шкільній практиці в процесі навчання залишається майже нездоланною тенденція до усереднення, тому що в умовах класно-урочної системи навчання орієнтуватися на індивідуально-психологічні особливості кожного учня надзвичайно складно.

Педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання часто виявляються непосильними для учнів з низьким рівнем научуваності, розвиток інтелектуально обдарованих дітей гальмується, усереднення не дозволяє їм реалізувати свої потенційні можливості. А це в свою чергу може призвести до непоправних наслідків, бо культура суспільства, яка стала на шлях уніфікації (усереднення), усічення своїх «здібностей», приречена на еволюційний регрес.

На даний момент багато шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів орієнтуються на середнього учня. Але педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання виявляються непосильними для дітей з низьким рівнем навченості та розвиток дітей гальмується. Усереднення не дозволяє їм повною мірою реалізувати свої потенціальні можливості. Індивідуальний підхід використовується в таких випадках дуже рідко. Особливо критичне ситуація з цим у сільських школах, де матеріальна база та наповнюваність педагогічного колективу не дозволяє здійснювати диференціацію на належному рівні. Суттєві труднощі в роботі сільських вчителів викликають нестандартні умови функціонування малокомплектних шкіл, відмінності їхньої структури, режимів навчання. Класно-урочна система організації навчання за умови низької наповнюваності класів є малоефективною.

Реально ж диференційоване навчання в наших школах знаходиться в ембріональному стані. Ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання і опираючись на одні й ті ж критерії оцінки. Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для Індивідуального і диференційованого навчання.

При цьому відбувається неприховане нівелювання особистостей:

а) усі учні трактуються однаково;

б) усім учням подається та сама інформація;

в) перед усіма учнями ставляться однакові вимоги;

г) від усіх учнів вимагаються однакові вимоги;

д) до всіх учнів стосуються однакові стимули.

Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. Рушійними силами індивідуалізації є протиріччя між фронтально побудованим процесом пред’явлення нового матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння. Цей принципів має давню історію. Ще К.Д.Ушинськиі говорив, що ділити клас на дві групи, одна з яких сильніша другої, не тільки не шкода, але навіть корисно, якщо наставник вміє, займаючись з однієї групою сам, другій дати користю самостійну вправу. В рамках розвиваючого індивідуального підходу відбувається глибоке вивчення індивідуальних психологічних особливостей учнів, перерозподіл уваги від слабких учнів до різних груп школярів; робиться спроба побудувати навчальний процес з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей сприймання і мислені учнів на основі теорії діяльності.

Диференціація навчання дозволяє організувати навчальний процес на основі урахування індивідуальних особливостей особистості, забезпечити засвоєння всіма учнями змісту освіти, яке може бути відмінним для різних учнів, але є обов’язковим для всіх, виділенням інваріантної частини.

Ціль диференціації процесу навчання — забезпечити кожному учню умови для максимального розвитку його здібностей, нахилів, задоволення пізнавальних потреб і інтересів в процесі засвоєння їм змісту загальної освіти.

В розумінні диференціації виділяють три основних аспекти:

§ урахування індивідуальних особливостей учнів;

§ групування учнів на основі цих особливостей;

§ варіативність навчального процесу в групах.

Перший аспект — урахування індивідуальних особливостей учнів характерний і для диференціації, і для індивідуалізації. Проте індивідуалізація і диференціація далеко не одне і те ж. Індивідуалізація — це реалізація принципу індивідуального підходу до учнів, який передбачає врахування індивідуальності кожної дитини як виявлення особливостей психо-фізіологічної організації в її неповторності, своєрідності, унікальності.

Диференціація — це реалізація принципу диференційованого підходу, який передбачає врахування відмінностей між групами учнів за їхніми інтересами, рівнем знань, научуваності, тощо.

Індивідуалізація — це граничний варіант диференціації, коли навчальний процес будується з урахуванням особливостей не груп, а кожного окремо взятого учня.

Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, при якому враховуються індивідуально-типологічні особливості особистості (здібності, інтереси, нахили, особливості інтелектуальної діяльності і ін.). Диференціація характеризується створенням груп учнів, в яких елементи дидактичної системи (цілі, зміст, методи, форми, результати) розрізнюються Диференціація навчання має зміст і форму. Зміст диференціації навчання — це спеціально організований навчальний процес для певної групи учнів. Спеціальна організація навчального процесу може виявлятися в різних формах.

1.4 Характеристика основних форм диференціації

Диференціація може здійснюватись на різних рівнях. Рональд Де Гроот виділяє три рівня, а саме:

1-й мікрорівень, коли різний підхід здійснюється до окремих груп учнів внутрі класу. Цей рівень диференціації інколи називають внутрішньою або внутрікласною;

2-й рівень мезорівень — рівень школи, коли диференціація здійснюється внутрі школи між окремими класами, профілями, напрямками;

3-й макрорівень, коли диференціація здійснюється між школами, створення різних типів шкіл. Другий і третій рівні є диференціація зовнішня.

Якщо врахувати наявні в практиці форми диференціації і вказані рівні, то результат класифікації можна представити так:

диференціація за загальними здібностями:

1.на мікрорівні (внутрішня диференціація) це виконання завдань різного рівня складності. Рівнева диференціація. Групова робота в рамках моделі повного засвоєння знань;

2.на мезорівні (зовнішня диференціація) це гімназичні класи, класи різного рівня навчання. Корекційно-розвиваючі класи, загально освітні класи.

3. на макрорівні (зовнішня диференціація) це гімназії;

диференціація за спеціальними здібностями:

1. ——;

2. групові заняття з обдарованими дітьми;

3. спеціальні школи для обдарованих дітей;

диференціація за індивідуальними психо-фізичними особливостями:

1. врахування фізіологічних особливостей дітей при конструюванні і організації навчального процесу в класі;

2. ——;

3. спеціальні школи;

диференціація за інтересами:

1. виконання творчих дослідницьких завдань, пов’язаних з інтересами учнів;

2. класи з поглибленим вивченням окремих предметів. Профільні класи, факультативи, гуртки. Вибір альтернативних дисциплін. Класи гнучкого складу.

3. ——;

диференціація за проектуючою професією:

1. виконання творчих дослідницьких завдань, які пов’язані з проектуючою професією учнів;

2. класи спрофільовані на вуз. Ліцейські класи. Групові заняття по підготовці в вуз;

3. ліцеї, коледжі, підготовчі курси при вузах;

диференціація за національною ознакою:

1. —-;

2. —-;

3. національні школи;

диференціація за релігійною належністю:

1. —-;

2. —-;

3. православні школи;

диференціація за майновим та соціальним станом батьків:

1. —-;

2. —-;

3. недержавні загальноосвітні заклади з високим рівнем оплати.

Для полегшення роботи учителю існує також внутрікласна диференціація учнів. Вона не лише активізує діяльність учнів на уроці, але й забезпечує включення абсолютно всіх школярів у навчальний процес на уроці. Представимо її і вигляді таблиці.

Існують такі форми внутрікласної диференціації як виконання завдань різного рівня складності та дозування допомоги учителем учням. Способами включення диференційованих завдань в навчальний процес у виконанні завдань різного рівня складності є такі варіанти, коли учитель дає сам завдання кожному учню або учні самостійно вибирають завдання; в дозуванні допомоги учителем учням: учитель пропонує завдання але об'єм дозування допомоги визначає сам учень. Спрямованість диференційованих завдань у завданнях різного рівня складності це:

· завдання на ліквідацію програми в знаннях учнів;

· завдання, які враховують наявні в учнів знання з даної теми.

У дозуванні допомоги спрямованість це:

· розбивка тексту або вправи на самостійні частини;

· завдання з письмовою інструкцією;

· робота з підготовчими вправами, з наочним матеріалом.

Диференційоване навчання вимагає від учителя не тільки вміння правильно дифернціювати клас, розробляти завдання та знати індивідуальні особливості учнів, а й вміти організувати навчальний процес, тобто організувати роботу на уроці. Для цього йому потрібно використовувати всі можливі види роботи на уроці. Головними видами роботи на уроці є: фронтальна, індивідуальна та групова.

Фронтальна діяльність полягає у виконанні класу під безпосереднім керівництвом вчителя спільних завдань, та є незамінною на первісному етапі засвоєння нового матеріалу.

Індивідуальна робота це одноосібне вирішення школярем навчальних задач, повна самостійність у набутті знань. Індивідуальна робота переважає при виконанні домашніх робіт, самостіних та контрольних робіт в класі.

Групова діяльність учнів це сукупна навчальна діяльність невеликих за складом груп учнів, що діють у межах одного класу. Вона дозволяє реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги та співробітництва. Завдяки груповій діяльності успішно реалізуються розвиваючі цілі навчання. Найбільший вплив діяльності у групі справляє на мислення школярів, оскільки контакти та обмін думками істотно стимулюють його.

Зміни характеру розумової діяльності відбуваються в таких напрямках: прискорюються асоціативні процеси та збільшується їх цінність; розширюються інтереси учасників групової роботи; узагальнюється та систематизується уявлення; стимулюється аналітична й синтетична діяльність мислення.

Висновки до розділу

Із всього вище поданого матеріалу можна зробити висновок, що диференціація є одною із найважливіших складових процесу навчання. Диференційоване навчання допомагає легше оволодіти знаннями учням та є важливим у роботу вчителя. Диференціація навчання досягається шляхом забезпечення кожного учня навантаженням, відповідно з його індивідуальними можливостями, що практикується різними способами: диференційовані домашні завдання, необов’язкові завдання, додаткові індивідуальні завдання. Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь учнів, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним учнем і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів. Отже, організація індивідуального підходу до навчання є одним із складних питань, в якому пов’язані теоретичні, частіше не до кінця розв’язані питання, і практичні вимоги їх реалізації на конкретному предметі, в конкретних класах. Використання диференціації навчання вносить значні зміни в навчальний процес, які проявляються не стільки в методичних прийомах, які застосовує вчитель, скільки в зміні стилю взаємодії з учнями. В умовах технології диференціації учень — це, перш за все, партнер, який має право на прийняття рішень (на вибір змісту своєї освіти, рівня його засвоєння і т.п.). Головна ж задача і обов’язок учителя — допомогти дитині прийняти і виконати прийняте їм рішення; допомогти зробити правильний вибір, підібрати потрібну літературу. Не потрібно забувати, що кожен учень — це індивідуальність, із своїм темпераментом, звичками, нахилами, здібностями. Якщо вчитель буде враховувати всі особливості індивідуального підходу та забезпечувати його на уроках, то ефективність засвоєння знань та продуктивність праці буде значно вищою.

2. Дослідження диференціації на сучасному етапі в середній школі

2.1 Дослідження диференціації навчання на сучасному етапі в середній школі

Методика № 1:

" Застосування диференційованого навчання вчителями іноземної мови"

Методика спрямована на те, щоб показати, на якому реальному рівні знаходиться розвиток, або ж застосування диференційованого підходу в середній школі.

Інструкція досліджуваному: перед Вами тест із 15-ма питаннями. Дайте на них відповіді і напишіть їх на окремому аркуші паперу.

1. Прізвище,ім'я, по-батькові.

2. Ваше місце роботи.

3. В яких класах Ви викладаєте іноземну мову?

4. Які діти навчаються в класі(забезпечених батьків, середній клас, із малозабезпечених сімей)(на прикладі одного класу середньої школи)?

5. Чи знаєте Ви характер та індивідуальні особливості кожного учня?

6. Допомагає Вам це в роботі?

7. Чи знаєте Ви що таке фронтальна, групова, індивідуальна робота в класі, якщо так, то чи використовуєте її?

8. Чи знаєте що таке диференційований підхід до навчання?

9. Що таке індивідуальний підхід?

10. Як Ви використовуєте диференційований підхід для обдарованих дітей,

11. —- для відстаючих у навчанні,

12. —- для інтелектуально сильних дітей?

13. Чи організовуєте Ви навчання учнів з урахуванням їх інтересів та захоплень?

14. Дайте загальну оцінку здійснення диференційованого підходу в школі.

Результати експериментального дослідження згруповані у додатку А.

Методика № 2

" Диференціація школярів з допомогою анкетування"

Дана методика допоможе вчителю диференціювати школярів за нахилами, визначити проблемні місця у вивченні німецької мови, тобто вчитель за результатами дослідження зможе побачити, на що потрібно звернути увагу при роботі з певним школярем (граматика, лексика, фонетика). Анкетування також зможе показати, яке загальне відношення учня до німецької мови і в подальшому використати ці результати у навчанні.

Інструкція досліджуваному: перед вами анкета, яка містить 17 питань. Вам потрібно уважно прочитати їх та відповісти на окремому аркуші паперу.

Анкета, пропонована для проведення у 7-му класі для диференціації школярів.

1. Якби у тебе був би вибір, яку б школу ти відвідував охочіше?

a) образотворчого мистецтва;

b) музикальну;

c) трудового виховання;

d) фізичного виховання;

e) гуманітарну;

2. В школі тобі найбільш подобається:

a) навчатися, уроки;

b) спілкуватися з ровесниками;

c) спілкування з учителем;

d) клас;

e) їдальня;

f) спортзал;

3. Більше за все ти любиш уроки:

a) фізкультури;

b) образотворче мистецтва;

c) народознавства;

d) музики;

e) трудового навчання;

f) іноземної мови;

4. Краще ти сприймаєш матеріал:

a) який написаний на дошці;

b) представлений у таблицях або схемах;

c) який пояснює вчитель;

d) аудіювання;

e) матеріал, поданий для самостійного опрацювання;

f) матеріал, засвоєння якого передбачає рольові або ж рухові ігри;

5. Чи часто тобі потрібна додаткова допомога при підготовці домашнього завдання:

a) завжди;

b) інколи;

c) лише коли я зовсім не розумію матеріал;

6. Що про твій рівень знань говорить твій вчитель батькам:

a) високий, називає обдарованим;

b) достатній, адекватно сприймаю та розумію матеріал;

c) просить батьків позайматися зі мною додатково;

7. Ти сприймаєш німецьку мову як один з головних предметів чи другорядних:

a) головний;

b) один із головних;

c) один із другорядних;

d) другорядний;

8. Виконання домашнього завдання із німецької мови ти починаєш з:

a) Із найлегших вправ;

b) Із найважчих;

c) Із творчих та найцікавіших для тебе вправ;

9. Цікавими вправами для тебе є:

a) творчі завдання;

b) завдання підвищеної складності;

c) ті, які я дуже добре розумію і які не потребують додаткової витрати часу;

d) виконання домашнього завдання з німецької мови потребує завжди допомоги з боку батьків або вчителів;

10. Труднощі у мене виникають при виконанні:

a) граматичних вправ;

b) фонетичних вправ;

c) лексичних вправ;

d) творчих завдань;

11. Особливу увагу я звертаю на:

a) правильність граматики;

b) лексичний запас мови;

c) правильну вимову;

12. У граматичному матеріалі я погано розумію:

a) часові форми (Prasens, Imperfekt, Perfekt, Plusquamperfekt, Futurum);

b) модальні дієслова;

c) відмінювання артиклів, прийменників, дієслів та управління дієслів;

d) у структурній постановці речення (підрядне, сурядне, мети…)

e) всі вище названі пункти;

13. При перекладі найбільші труднощі у мене виникають при:

a) пошуку незнайомих слів у словнику;

b) логічному поєднанні елементів речення;

c) розумінні перекладеного;

d) у всіх вище названих пунктах;

14. Коли мені потрібно відтворити почуте, я:

a) без проблем можу це зробити;

b) мені потрібно занотувати, а потім розповісти, але з допомогою нотаток;

c) нотуєш, декілька разів перечитуєш, промовляєш про себе і потім відтворюєш почуте;

d) дуже довго читаєш нотатки, запитуєш декілька разів у вчителів та однокласників незрозумілі моменти;

e) пишеш повний переказ тексту;

f) тобі важко сконцентруватися і ти багато чого не можеш зрозуміти у почутому, тому це завдання дається дуже складно;

15. При виконанні творчого завдання ти:

a) воно дається тобі легко, ти відносишся до нього з відповідальністю та інтересом;

b) тобі потрібен тривалий час для його виконання, так як ти використовуєш багато додаткового матеріалу і намагаєшся якнайцікавіше та найоригінальніше викласти матеріал;

c) не дуже полюбляєш це робити але виконуєш на достатньому рівні;

d) виникають проблеми, так ніяк не можеш логічно пов’язати матеріал та правильно викласти думку;

e) краще зробиш вправи з підручника, адже там є пояснення і схожі вправи, а можливо і відповіді;

16. Для того, щоб вивчити нові слова, ти:

a) розвішую їх по квартирі;

b) просто сідаю і вчу, доки не вивчу до автоматизму;

c) вчу, а потім кладу книжку під подушку;

d) намагаюсь вчити відразу, але легше, коли зустрічаю їх у вправах і використовую на практиці;

e) я не люблю вчити слова тому, що з першого разу це не виходить майже ніколи, потім я їх всеодно забуваю;

17. В цілому ти можеш сказати, що:

a) любиш німецьку мову, займаєшся додатково так це добре в тебе виходить;

b) вчителька і батьки кажуть, що ти добре можеш знати цей предмет, тому намагаєшся їх не розчаровувати і вчити його;

c) здається, непогано знаєш, але це не мій улюблений предмет;

d) я б хотіла краще знати німецьку мову та, на жаль, не маю достатньо часу для її опанування;

e) мені німецька мова дається важко, але я намагаюсь не отримувати трійки.

Результати анкетування згруповані у додатку Б.

Аналіз методики № 1

Методика № 1 була проведена із трьома молодими спеціалістами, учителями Коростенської школи № 6 та № 8. Дослідження спрямоване на те, щоб визначити рівень розвитку диференціації в школі та побачити, чи застосовується вона на практиці та наскільки диференціація ефективна і важлива складова процесу навчання в школі.

Ковальчук Тетяна Одександрівна, Гнатюк Оксана Миколаївна та Бондарчук Тетяна Миколаївна — вчителі іноземної мови, які викладають у 2−11 класах загально-середніх шкіл міста Коростень. На питання відповідали швидко, не задумуючись, що свідчить про те, що питання були для них не важкі та відповіді вони могли дати легко. Всі три спеціалісти знають, що таке диференційований та індивідуальний підхід і активно застосовують їх на практиці. Діти у школі різних соціальних класів та вчителі диференціюють їх не за рівнем заможності, а за рівнем розумового розвитку, за інтелектуальними здібностями. Вчителі застосовують завдання різного рівня складності - для здібних, сильних учнів вони готують завдання вищої складності, для слабших — середньої складності.

Вчителям допомагає те, що вони враховують індивідуальні особливості учнів. Це сприяє кращому засвоєнню матеріалу кожним учнем. Особистісно-орієнтоване навчання є надбанням педагогічної науки, яке ефективно застосовується у сучасній середній школі, і на прикладі Коростенської школи № 8 та № 6 ми можемо у цьому переконатися.

Школи працюють над проблемою диференційованого підходу, мають певні результати, і кожен спеціаліст, вкладаючи свою частку в розвиток диференціації, може також користуватися надбаннями та результатами досліджень своїх колег.

Аналіз методики № 2

Методика № 2 була проведена з учнями 7-А класу Коростенської ЗОШ № 6. Анкетування проводилося із 12-ма учнями, які вивчають німецьку мову. Анкета містила 17 питань. За результатами дослідження можна визначити відношення учня до навчання в цілому та конкретно до німецької мови. Методика показує, до чого певний школяр має нахил, що може допомогти вчителю при організації процесу навчання.

Результати дослідження зображені у вигляді діаграми та описані у текстовому форматі для кращого сприймання та аналізу.

Із даних діаграм ми можемо зробити висновок, що школярі надають перевагу урокам образотворчого мистецтва, в школі їм найбільш подобається спілкуватися з ровесниками та більшість із учнів хотіли б навчатися у школі образотворчого мистецтва. Це потрібно врахувати вчителю, адже якщо на уроках використовувати елементи малювання, картинки, схеми, то учні краще засвоюватимуть подану їм інформацію. Щодо спілкування з ровесниками, то тут будуть ефективними такі види роботи як діалог, групова, фронтальна робота, всі види ігор. До того ж на питання про найкраще засвоєння матеріалу більшість дітей відповіла, що найефективніше вони запам’ятовують матеріал, який передбачає рольові та рухливі ігри. Загалом можна відмітити, що в класі дуже мало відстаючих дітей, вони лише інколи потребують допомоги при підготовці домашнього завдання, або коли зовсім не розуміють матеріал. Це говорить про високий рівень розвитку класу та про добру кваліфікаційну роботу вчителів. Потрібно відмітити, що майже всі вважають німецьку мову як один із головних предметів, а не другорядних, більшість люблять цей предмет або мають хороші результати у її вивченні, а це означає, що дітям потрібно ретельно підбирати навчальний матеріал, чітко його диференціювати для того, щоб вони не втрачали інтересу до предмету. У більшості дітей виникають найбільші труднощі при виконанні граматичних вправ, отже вчителю потрібно звернути увагу на граматику школярів та допомогти у подоланні труднощів. Виявилось, що учні мають проблеми із логічним поєднанням елементів речення та відмінюванням артиклів, дієслів та іменників. Багато також відмітили складність розуміння часових форм. Найбільше дітям подобається виконувати творчі завдання. До їх вони відносяться з відповідальністю та інтересом.

2.2 Використання різнорівневих завдань як ефективний метод забезпечення диференціації навчання Однією із складової успіху засвоєння знань учнями на відповідному їм рівні та допомоги вчителю при організації роботи на уроці є різнорівневі завдання. Тобто вчитель має розуміти, що за диференціацією учнів стоїть також складання для них певних завдань, які будуть для них оптимальними не лише по рівню розвитку та успішності, а й урахуванням їх здібностей, нахилів. Подана нижче схема є опорною для складання різнорівневих завдань. (Рис. 2.1)

Рис. 2.1.Опорна схема для складання різнорівневих завдань У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.

Система диференційованих навчальних завдань повинна:

§ забезпечити різний темп просування в засвоєнні знань, умінь і навичок різними за рівнями розумового розвитку на даному етапі навчання учнями, забезпечувати при цьому засвоєння, застосування, а також необхідне закріплення вивчаємих понять.

§ будується за принципом поступового зростання складності, забезпечувати спочатку рівень обов’язкової підготовки, як основу диференціації навчання;

§ сприяти загальному розвитку учнів;

§ відповідати конкретним дидактичним цілям уроку, етапу навчання і узгоджуватися з формами навчальної діяльності;

§ будуватися на базі діючих підручників з притягненням додаткового дидактичного матеріалу;

§ мати завдання трьох рівней, які відповідали б розробленим в психології та методиці навчання іноземної мови рекомендаціям відповідно складності, трудності і ступеня проблемності, а також відомим в дидактиці рівням засвоєння знань і способів дій.

2.3 Методичні рекомендації щодо підвищення ефективності здійснення диференціації навчання у середній школі

У ході дослідження було з’ясовано, що педагог має визначити, знати, ураховувати індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, темперамент характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативні і їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості. Результати дослідження підтверджують необхідність застосування у навчальному процесі принципу індивідуалізації навчання та особливо індивідуального підходу до різних категорій учнів.

Значущість і потреба диференційованого підходу в шкільній практиці не викликає сумніву. Тому основну увагу звернімо не на доведення того, як це важливо, а на ті побічні питання, що виникають у вчителя при спробі впровадити диференційований підхід у реальних класах і з реальними учнями. Можуть виникнути такі труднощі, як небажання використовувати індивідуальний та диференційований підхід до навчання, незнання індивідуальних особливостей кожного учня, застосування диференційованого підходу до кожного учня на практиці, а не в теоретичному вигляді. Нагадаймо, що труднощі можуть усвідомлювати тільки вчителі, чутливі до психологічних нюансів педагогічних подій. Багато вчителів працюють, навіть не помічаючи цих труднощів. Проте це не означає, що ігнорування проблеми автоматично призводить до її розв’язання. Неусвідомлення вчителем тонкощів організації відповідних напрямів роботи створює нові, побічні проблеми, які нерідко розв’язуються неоптимальним шляхом.

Важливою методичною рекомендацією для молодого спеціаліста є те, що в практичній роботі учителю на уроці дуже важко орієнтуватись на різні фактори, практично він не може організувати роботу одночасно більш ніж з 2−3 групами. Отже, щоб була можливість управлінь діяльністю в цих групах, клас не може бути розбитий більше ніж на 2−3 групи. Для такої розбивки потрібен один, але найбільш важливий критерій. Таким критерієм може бути рівень розвитку мислення. В багатьох методичних роботах питання індивідуалізації розв’язується в плані попередження помилок і засвоєння змісту. Цього недостатньо. Необхідно організовувати індивідуальний підхід так, щоб він не просто забезпечував засвоєння знань, але й сприяв розвитку учнів. Ця думка точно сформульована О. О. Кирсановим: «…одна з принципових вимог до навчальної діяльності — не пристосування навчання до рівня підготовленості учня шляхом зниження об'єктив труднощів, а систематичне, послідовне, цілеспрямоване розширення і потенціальних можливостей до об'єктивних вимог» .

Загалом можна сказати, що для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

А для успішного проведення диференційованого навчання вчителю необхідно:

· вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;

· визначити критерії об'єднання учнів у групи;

· використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі;

· систематично й об'єктивно аналізувати роботу учнів;

· планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

· відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов;

· здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці;

· вміло використовувати засоби заохочення тощо.

Висновки до розділу Диференціація — це реалізація принципу диференційованого підходу, який передбачає врахування відмінностей між групами учнів за їхніми інтересами, рівнем знань, научуваності, тощо. В такому випадку диференціацію ми можемо розглядати як ефективний метод навчання, який передбачає застосування індивідуального підходу, урахування нахилів учнів, їх здібностей, як творчих так і розумових. На сучасному етапі диференційований підхід застосовується досить активно у навчальних закладах. Діти сприймають матеріал на тому рівні, а якому їм це доступно, що не призводить до усереднення. Вчителі в свою чергу намагаються забезпечити учням цей доступний рівень, використовуючи при цьому як власний досвід, так і напрацювання колег.

Вчитель має розуміти, що за диференціацією учнів стоїть також складання для них певних завдань, які будуть для них оптимальними не лише по рівню розвитку та успішності, а й урахуванням їх здібностей, нахилів.

У допомозі при засвоєнні знань учнями на відповідному їм рівні є різнорівневі завдання. Це є також допомогою вчителю при організації роботи на уроці. Ці завдання він може розробляти керуючись навчальною програмою та вимогами до компетенцій учнів відповідного класу.

Система диференційованих навчальних завдань будується за принципом поступового зростання складності, сприяє загальному розвитку учнів та мають завдання трьох рівней, які відповідають розробленим в психології та методиці навчання іноземної мови рекомендаціям відповідно складності, трудності і ступеня проблемності, а також відомим в дидактиці рівням засвоєння знань і способів дій.

Важливо також педагогу пам’ятати, що він має визначити, знати, ураховувати не тільки індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, а й темперамент, характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативні і їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості.

А для успішного проведення диференційованого навчання вчителю необхідно: вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів, використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі, систематично й об'єктивно аналізувати роботу учнів, відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов, здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці, вміло використовувати засоби заохочення.

Загальний висновок

Диференціація навчання досягається шляхом забезпечення кожного учня навантаженням, відповідно з його індивідуальними можливостями, що практикується різними способами: диференційовані домашні завдання, необов’язкові завдання, додаткові індивідуальні завдання. Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь учнів, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним учнем і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів. Отже, організація диференційованого підходу до навчання є одним із складних питань, в якому пов’язані теоретичні, частіше не до кінця розв’язані питання, і практичні вимоги їх реалізації на конкретному предметі, в конкретних класах. Для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

Реалізувати у практиці викладання принципи диференціації можливо, використовуючи різні методи і форми навчання, різні прийоми роботи з учнями. При цьому дана технологія не обмежує вчителя в виборі методів, засобів і форм навчання — все це знаходиться повністю в компетенції вчителя. Разом з тим слід пам’ятати, що ті чи інші педагогічні рішення вчителя не повинні перекреслювати основні принципу технології, основою якої є рівнева диференціація.

Додаток, А Методика № 1

1.Ковальчук Тетяна Олександрівна 2. Коростенська ЗОШ № 8 3.2−9 4. середній клас 5. так 6.так 7. знаю, використовую 8. так 9.Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. 10. підбираю завдання різного рівня складності для кожного окремого учня 11. простіші завдання 12. складніші завдання направлені на розвиток індив та творчих здібностей, мислення 13. так 14.здійснюється на 99%

1. Гнатюк Оксана Миколаївна

2. Коростенська ЗОШ № 6 I-III ступенів

3. 3, 6, 7, 8, 10, 11

4. Середній клас та діти малозабезпечених батьків навчаються в 6 класі

5. Так, досить глибоко

6. Звичайно, індивідуальний підхід до кожної дитини допомагає правильно підібрати навчально-практичний матеріал

7. Добре знаю і використовую у практиці роботи

8. Так, це особистісно-орієнтоване навчання, що враховує індивідуальний підхід до кожної дитини

9. Це врахування психорозумових особливостей кожної дитини під час розробки завдань та вправ

10. Підбираю для них цікаві завдання з творчим, логічно-лінгвістичним спрямуванням

11. Підбираю завдання прості, ті, які дана дитина вмозі зробити самостійно

12. Підбираю завдання з підвищеною складністю

13. Так, враховуючи учнівські інтереси та захоплення, діти більш активно працюють над завданнями

14. Наша школа вже багато років працює над проблемою диференційованого навчання. тому є багато узагальнених напрацювань із практики різних педагогів, які може використовувати і молодий спеціаліст.Такий підхід до навчання учнів допомагає краще розкрити здібності кожної особистості та творчо розвинути їх.

1. Бондарчук Тетяна Миколаївна

2. Коростенська ЗОШ № 6 I-III ступенів

3. 2−9

4. Представники всіх соціальних класів

5. Так, але не можу сказати, що досконально

6. Індивідуальний підхід допомагають краще та ефективніше працювати з дітьми

7. Використовую

8. Так

9. Це підхід, який враховує індивідуальні особливості кожного учня

10. Використовую для них цікаві завдання

11. Намагаюся підібрати простіші завдання

12. Працюю із ними додатково та підбираю складніші завдання

13. Намагаюся, але не завжди це допомагає

14. 60%

Додаток Б План-конспект уроку німецької мови для 7-го класу на тему «Das Auвern. Die Kleidung»

Мета: практична — активізувати вживання лексики з теми «Das Auвern. Kleidung «;

освітня — повторити вживання та відмінювання модальних дієслів;

розвивальна — тренувати монологічне та діалогічне мовлення, розвинути мовленнєву реакцію, навички читання, говоріння;

виховна — виховати у дитини почуття естетичного смаку в одязі;

Тип уроку: комбінований.

1. Фонетична зарядка.

" Ich kann es, ich will es,

Du willst es, aber kannst gar nicht,

Er mochtet es, sie lasst sich,

Wir sollen es machen und ihr musst uns glauben"

2. Перевірка домашнього завдання.

3. Повідомлення теми уроку

" Ми пригадаємо та активізуємо вживання лексики з теми «Одяг та вигляд», також ми повторимо відмінювання та вживання модальних дієслів."

4. Опишіть, будь-ласка, коротко зовнішність та зовнішній вигляд сусіда (сусідки) по парті.

5. Гра «Ланцюжок». На дошку вішають 3 портрети різних людей, різної статі, різного віку та стилю. Вчитель пише на дошці також багато назв одягу, діти по черзі говорять

1.1.що хто може носити, 2. що хоче носити, 3. що повинен носити.

2.що могли б вони одягти, якщо були б на 10 років молодше (доросліше).

3.повністю змінити стиль, сказати де хто працює, вживаючи модальні дієслова.

6. Намалюйте кожен на листочку людину, одягнену в певний стиль. Опишіть її. Розкажіть про цей стиль.

7. Невелика самостійна робота, спрямована на перевірку засвоєння відмінювання модальних дієслів.

8. Підведення підсумків уроку:

1. Was haben wir heute in der Stunde gemacht?

2. Was haben wir heute wiederholt?

3. Wie habt euch die heutige Stunde gefallen?

4. Was habt heute euch nicht gefallen?

Додаток В Комплекс диференційованих вправ по темі «Das Reisen», розроблені для виконання у 7-му класі.

1. Фонетична зарядка. Діти повторюють приказки за вчителем.

ь Andere Lander, andere Sitten.

ь Ost und West daheim ist best.

ь So manches Land, so manche Sitten.

ь Von vernen Landern ist gut erzahlen.

ь Weite Reisen machen Weise.

ь Wer viel reist, hat was zu erzahlen.

ь Wer viel reist, erlebt viel.

ь Reisen bildet.

2. Erklaren Sie bitte irgendeines Sprichwort.

3. Sagen Sie bitte andere Sprichworter, die Sie kennen.

4. Bilden Sie eine kleine Situation (4−5 Satze) mit irgendeinem Sprichwort.

5. Sagen Sie mir bitte, womit kann man reisen?

6. Erzahlen Sie uns, bitte, mit welchem Transport reisten Sie schon, mit welchem reisten sie noch nicht und mit welchem werden Sie gern reisen?

7. Passen diese Worter zusammen?

der Bahnhof

das Auto

der Zug

der Bus

das Flugzeug

mit dem Fu? gehen

das Schiff

der Rucksack

das Buch

das Leptop

die Fotokamera

Verbinden Sie diese Worter logisch und bemuhen Sie sich einen kleinen Dialog zu bilden.

8. Gebrauchen Sie die Worter aus den Klammern und bilden Sie die Satze. Diese Satze erganzt man die vorangehende.

a)

1. Ich will nicht mit dem Bus fahren. (das Auto, gut)

2. Mein Traum ist nach Deutschland zu fahren. (Sitten. Brauche, gut, verstehen)

3. Das Reisen mit dem Bus ist interessant. (der Zug, bequem)

4. Das Reisen mit dem Flugzeug ist zu teuer. (das Auto, billig)

Bilden Sie alle moglichste Steigerungsstufen des Adjektivs.

b) Geben Sie bitte den Inhalt des Textes nach und gebrauchen Sie statt des Positivs Komparativ und Superlativ.

Ich will nach Deutschland fahren. Dort wohnt mein guter Freund Peter. Es ist bequem, dorthin mit dem Bus fahren. Aber es ist zu teuer und ich beschloss mit dem schnellen Zug zu reisen. Ich muss ihm etwas schenken, darum kaufe ich ihm ein schones Buch. Er hat das Lesen gern.

c) Bilden Sie bitte 2 oder 3 kleine Gruppen und diskutieren Sie zum Thema «Reisen «. Womit und wohin kann und will ich fahren? Gebrauchen Sie bitte in jedem Satz Adjektiv im Positiv, Komparativ und Superlativ.

9. a) Wen treffen wir, wann wir mit dem Transport irgendwohin fahren? Die Leute, die ganz verschiedene Berufe haben.

Z.B. Wen treffen wir, wenn wir nach Kanada mit dem Flugzeug fahren? (mit dem Auto, mit dem Schiff, mit dem Bus)

b)Was kann man uber diese erzahlen? Wie sollen sie aussehen? Was machen sie? Sollen sie einige Fremdsprachen kennen? Und wozu? Wie sollen sie sich mit den Reisenden benehmen?

c) Manche von Ihnen haben schon gereist. Erzahlen ein biвchen uber Ihre Reisen. Welche Bahnhofe haben Sie gesehen? Welchen Leuten begegneten Sie? Wo waren Sie und wohin wollten Sie noch einmal zuruckkehren? Spielen Sie ein kleines Rollenspiel!

10. Die Hausaufgabe.

Список використаних джерел

1. Акимова Н. О., Козлова Т. Н. Индивидуальность учащегося и индивидуальний подход \ Знание, 1992. № 3.

2. Бабанский Ю. К. Учёт возрастных и индивидуальных особенностей школьников в учебно-воспитательном процессе // Нар. образование. — 1982.-№ 5. С. 111.

3. Бордовская Н. В., Реан А.А.

Педагогика. Учебник для вузов — СПб: Питер, 2001. — 304с. — (Серия «Учебник нового века»).

4. Бродський Я. С. О. Л. Павлов «Стандартизація шкільної освіти» // Газета

" Математика", № 9, 2003.

5. Бударный А. А. Индивидуальный подход в обучении. «Советская педагогика» 1965,№ 7.

6. Бухаркина М. Ю. Технология разноуровневого обучения. «Иностранные языки в школе», № 3, 2003 год.

7. Вайсбурд М. Л. Кузьмина Е.В. Роль индивидуальных особенностей учащихся при обучении иноязычному устноречевому общению. «Иностранные языки в школе», № 1−2, 1999 год.

8. Володько В. М. Індивідуалізація й диференціація навчання: понятійно-категорійний аналіз // Педагогіка і психологія. — 1997. — № 4. — 356 с.

9. Галузинский В. М. Индивидуальний подход в воспитании учащихся. К.: Радянська школа, 1982. — 150 с.

10. Державний стандарт початкової загальної освіти. — К., 2005.

11. Кирсанов А. А. Индивидуализация учебной деятельности, как педагогическая проблема. М.: Педагогика, 1982. — 222 с.

12. Кремень В. Г. Сучасна освіта в контексті реформування // Учитель. — 1999. — № 11−12. — С. 18−21.

13. Мясников А. И. Проблемы повышения эффективности общего среднего образования.

14. Освітні технології. Редакція О.М. Пєхоти// Київ «А.С.КЛ 2002.

15. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1995. — 237с.

16. Педагогика: Учеб. пособие. 2-е узд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1990. — 576 с.

17. Полат Е. С. Разноуровневое обучение. «Иностранные языки в школе», № 6, 2000 г, С. 6.

18. Полат Е. С. Разноуровневое обучение. «Иностранные языки в школе» № 1, 2001 г, С. 4.

19. Про концепцію державного стандарту загальної середньої освіти та проект базового навчального плану загальноосвітньої школи//

Інформаційний збірник МО України, № 17/18, 1996.

20. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1−4 класи. — К.: Початкова школа, 2006. — 462 с.

21. Рабунский Е. С. Индивидуальний подход в процессе обучения школьников.

22. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. — К.: Генеза, 2002. — 496 с.

23. Савченко О. Я. Основні напрями реформування шкільної освіти. // Шлях освіти. — 1998. — № 1. — С.2−6.

24. Теорія і методика виховання: Навч. Посібник. — К.: Вища шк., 1997. — 307.: іл.

25. Терещук Г. Теоретичні засади методичної системи індивідуалізованого навчання. // Трудова підготовка в закладах освіти. 2005. — № 1. С. 3−5