Інноваційні технології навчання

Інноваційна технологія навчання

Мета

Дослідники

Характеристика

Технологія співробітництва

Мета:

не тільки оволодіння знаннями, вміннями і навичками кожним учнем на рівні, відповідному його індивідуальним особливостям розвитку. Дуже важливий в цьому ефект соціалізації, формування комунікативних вмінь.

С. Лисенкова, В. Шаталов,

Є. Ільїн,

І. Іванов, Ш. Амонашвілі,

І. Волков, Б. Никитин, П. Ерднієв, В. Караковський, М. Щетинин

Головна ідея навчання у співробітництві - навчатися разом, а не тільки допомагати один одному, усвідомлювати свої успіхи та успіхи товаришів. Існує декілька варіантів організації навчання у співробітництві. Разом вчитися не тільки легше і цікавіше, але й значно ефективніше. Причому важливо, що це стосується не тільки академічних успіхів учнів, їх інтелектуального розвитку, але й особистісної зрілості та людяності. Навчання в співпраці вважається в світовій педагогіці найбільш успішно альтернативою традиційним методам.

Основні ідеї педагогіки співпраці, спираючись на текст «Маніфесту», що був опублікований «Учительською газетою» 18 жовтня 1986 року:

ідея зміни стосунків з учнями

· ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов)

· ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов)

· ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов)

· ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов)

· ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Никитин, В. Шаталов)

· ідея великих блоків (І. Волков, П. Ерднієв, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинин)

· ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов)

· ідея самоаналізу (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов)

· ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинин)

· ідея колективного творчого виховання (І. Іванов, В. Караковський, М. Щетинин)

· ідея співпраці з батьками

· ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального

· ідея співробітництва вчителів Характеризуючи педагогічні технології, Селевко Г. К. відмічає, що педагогіка співробітництва:

· за рівнем застосування: загальнопедагогічна;

· за філософською основою: гуманістична;

· за орієнтацією на особистісні структури: усебічно гармонійна;

· за змістом: навчаюча+виховна, гуманістична, загальноосвітня, прониклива;

· за типом управління: система малих груп;

· за організаційними формами: академічна+клубна, індивідуальна+групова, диференційована;

· за підходом до дитини: гуманно-особистісна, суб'єкт-суб'єктна;

· за переважаючим методом: проблемно-пошукова, творча, діалогічна, ігрова;

· за категорією тих, кого навчають: масова (всі категорії)

У результаті співробітництва формуються якості, необхідні для співробітництва. Але формувати ці якості іншими засобами не треба, просто є різні рівні співробітництва та етапи залучення до спільної діяльності. У якості підготовки до спільної діяльності широко застосовують комунікативні ігри.

Технологія розвивального навчання

Мета:

формувати в дитини здібностей з самовдосконалення, формування активного, самостійного творчого мислення, а значить — самостійного навчання.

Л.В.Занков, Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов

Технологія розвивального навчаня спрямована на професійний розвиток майбутнього фахівця, здатного творчо працювати, самостійно визначати способи і засоби вирішення проблемних виробничих ситуацій тощо.

Основи розвивального навчання. Методика розвивального навчання — це принципіально інша побудова навчальної діяльності, яка відрізняється від репродуктивного навчання. Суть її концепції визначається в тому, що створюються умови, при яких розвиток учня стає головною задачею як для вчителя, так і для самого учня. Засіб організації, зміст, методи і форми розвивального навчання орієнтовані на всебічний розвиток учня.

Під час такого навчання діти не тільки набувають знання, навички та вміння, але навчаються насамперед засобом їх самостійного пізнання, у них створюється творче відношення до діяльності, розвивається мислення, уява, увага, пам’ять, воля.

Основна ідея розвивального навчання — випереджувальний розвиток мислення, що забезпечує готовність учня самостійно використовувати свій творчий потенціал.

Відмінна особливість розвивального навчання — це відсутність традиційних шкільних оцінок. Вчитель оцінює труд учнів по індивідуальним етапам, що створює ситуації успіху кожному з них.

Навчальна діяльність повинна організувалися в атмосфері колективного мислення, дискусії та сумісних пошуків варіантів вирішення проблеми. В основі навчання фактично закладено спілкування у формі діалогу як між вчителем та учнями, так і між учнями зокрема.

Основою структури навчального процесу в системі розвивального навчання є навчальний цикл являє собою систему завдань, які спрямовують діяльність учнів від визначення цілі до моделювання теоретичних узагальнень та їх застосування для вирішення практичних питань.

Найбільш відомі та популярні технології розвивального навчання:

система розвивального навчання Л. В. Занкова, технологія Д.Б.Ельконіна-В.В.Давидова, технології розвитку творчих якостей особистості та інші.

Система розвивального навчання Л. В. Занкова.

Основні принципи системи такі:

— навчання необхідно проводити на високому рівні труднощів;

— під час навчання провідну роль повинні мати теоретичні знання;

— вивчення матеріалу повинно здійснюватися швидкими темпами;

— учні повинні самі усвідомлювати хід мисленевих дій;

— під час навчання необхідно застосовувати емоційну сферу;

— вчитель повинен звертати увагу на розвиток кожного учня.

Система Л. В. Занкова передбачає формування у школярів пізнавального інтересу, гнучку систему уроку, побудову процесу пізнання «від учня», інтенсивну самостійну діяльність учнів, сумісний пошук інформації на основі спостереження, порівняння, угруповання, класифікації.

Методична мета будь-якого уроку — створення умов для здійснення пізнавальної активності учнів.

Технологія Ельконіна-Давидова.

Основний акцент спрямований на формування теоретичного мислення школярів. Вони навчаються та звикають розуміти походження речей та явищ матеріального світу, абстрактні поняття, які відображають їх взаємозв'язок, учні навчаються словесно формувати своє бачення різних процесів, зокрема також теоретичного мислення.

Навчальний процес спрямований на одержання внутрішніх результатів, які характеризуються досягненням абстрактного рівня мислення. Учень під час навчального процесу займає позицію дослідника, творця, здібного до рефлексивного пізнання основ своїх дій. Вчитель на кожному уроці організує спільну мисленєву діяльність-діалогі, дискусії, ділове спілкування дітей.

Формування у учнів основних понять навчального предмету створюється як рух по спіралі від центра до периферії. У центрі знаходиться абстрактно-загальне уявлення про поняття, яке формується, а на периферії це уявлення конкретизується, збагачується та потім перетворюється в науково-теоретичне поняття.

Технологія організації творчої діяльності

Мета:

збагачення учнів творчим досвідом, їх самореалізації

Завдання:

— всіляко сприяти розвитку пізнавальної активності кожного студента;

— прищеплювати навички, завдяки яким людина самостійно керуватиме своєю пізнавальною активністю, буде самостійно мислити, приймати неординарні рішення, свідомо вибирати свою життєву позицію;

— генерувати оригінальні ідеї

С. Гончаренко, М. Кларін, Б. Лихачов,

І. Лернер, П. Сікорський, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Я. Пономарьов, Н. Тализіна, Г. Костюк, Д. Брунер,

І. Лернер, М. Скаткін, В. Онищук

Зміст технології полягає у створенні вчителем ситуації творчої переробки, узагальнення, експериментування, пошуку; використання ігрових моментів, що стимулюють прояви самостійності учнів, їх творчих можливостей.

Творча особистість володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне, їй притаманні творчі здібності, які відповідають творчій діяльності та є умовою її успішного здійснення.

Формуванню творчої особистості сприяє дотримання вчителем під час організації навчальної діяльності таких принципів:

— принцип розвитку (передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);

— принцип самодіяльності (має на меті діяльнісний підхід, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу, а ідеї вчителя повністю оволодівають ними);

— принцип самоорганізації (передбачає спонукання учнів до організації свого робочого місця, планування роботи по виконанню навчального завдання, здійснення самоперевірки).

У процесі реалізації цієї технології важливо не регламентувати діяльність учня, організовуючи процес навчання так, щоб у ньому були елементи творчості, які передбачають комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни. Стимулюють творчу діяльність учнів вдалий підбір творчих завдань, використання ігрових моментів та ін.

Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за такими технологіями дає змогу кожному працювати самостійно, опанувати узагальнені прийоми розумової діяльності, розвивати свої творчі здібності. Забезпечити таку навчальну діяльність учнів може вчитель, який налаштований на творчий пошук, впровадження нових методик навчання, нестандартних прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів.

Технологія навчання в групах

Мета:

розвиток дитини як суб'єкта навчальної діяльності

Завдання:

— навчати учнів співпраці у виконанні групових завдань;

— стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікавленості в успіхові товариша;

— формувати комунікативні вміння;

— формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності: цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку;

— поєднувати фронтальну, індивідуальну та групову форми навчальної діяльності.

О. Рівин, В. Дяченко, В. О. Вихрущ,

Є. С. Задоя,

X. Й. Діймете, О. Я. Савченко,

І. М. Чередов

Групова (колективна) технологія навчання передбачає організацію навчального процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спілкування між учнями (взаємонавчання) у групах. Група може складатися з двох і більше учнів, може бути однорідною або різнорідною за певними ознаками, може бути постійною і мобільною.

Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність. Робота в групах (колективна) дає найбільший ефект у засвоєнні знань.

Зміст технології групової навчальної діяльності учнів Запропонована технологія групової навчальної діяльності молодших школярів базується на таких положеннях:

необхідно навчати молодших школярів прийомів ділової співпраці;

— забезпечувати спеціальний добір дітей у групи;

— актуалізувати активність кожного учня;

— поєднувати всі форми навчальної діяльності школярів на занятті.

Встановлено, що оптимальний розмір групи як функціональної системи не визначається її психологічними властивостями, а зумовлюється конкретним змістом предметної діяльності та факторами, що мають соціальну природу.

Організуючи групову навчальну діяльність на занятті, потрібно забезпечити активність кожного учня. Цього можна доеяіти, розподіливши запропоновані групі завдання на частини за кількістю учасників групи, коли кожен має виконати свою частину роботи і пояснити спосіб її виконання іншим, а також налагодивши систему обліку діяльності кожного учня в групі. Для цього після виконання запропонованого групі завдання діти на спеціальних картках відображають оцінку роботи всієї трупи, а також дають оцінку роботі кожного учня в групі.

Таким чином, групова форма навчальної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг:

1) за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

2) висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

3) формується вміння співпрацювати;

4) формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;

5) розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

Особистісно-орієнтована технологія

Мета:

різнобічний, вільний та творчий розвиток учня, формування у нього позитивної «Я — концепції», процес психолого-педагогічної допомоги учня в становленні його соціалізації, життєвому самовизначенні, суб'єктності та культурної ідентифікації.

Завдання:

— розвинути індивідуальні пізнавальні здібності дитини

— максимално виявити, виколристати, ініціювати суб'єктний досвід дитини

— допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись.

— сформувати в учнів звичку продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії життя.

Дж.Дьюї,

Р. Берне,

А Маслоу,

К. Роджерс,

І.С.Якиманська,

В.В. Сєриков

Особистісно орієнтовані, метою яких є формування активної, творчої особистості майбутнього фахівця, здатного самостійно будувати і коригувати свою навчально-пізнавальну діяльність. До цих технологій входить аудиторна (незначна) і позааудиторна самостійна діяльність учнів, робота за індивідуальним планом, дослідницька робота, метод проектів тощо.

Особистісно-орієнтована технологія навчання базується на таких засадах:

* учень — повноцінна особистість;

* метою освіти є становлення особистості;

* педагогічні відносини базуються на принципах гуманізації і демократизації;

* учень є суб'єктом навчальної діяльності;

* талановитою є кожна дитина;

* в основі навчання лежить позитивна Я-концепція особистості;

* навчання на основі успіху, відмова від примушування.

Ознаки технології, яка забезпечує реалізацію принципів особистісно-орієнтовіаної освіти:

1) своєю метою вона проголошує розвиток та саморозвиток учня з урахуванням його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктного досвіду;

2) створюються умови для реалізації та самореалізації особистості;

3) забезпечується суб'єктність учня за рахунок можливості впливу на хід діяльності (вибір змісту, засобів, методів, форм навчання);

4) навчання будується на принципах варіативності;

5) кінцевим продуктом є не лише здобуття знань, вироблення умінь і навичок, а й формування компетентностей;

Особистісно-орієнтовані технології ставлять у центрі всієї освітньої системи особистість учня, забезпечення комфортних, безконфліктних умов її розвитку, реалізацією її природжених потенціалів. Учні в умовах цієї технології не тільки звичайний суб'єкт, але і суб'єкт пріоритетний, він — мета освітньої системи, а не засіб досягнення чого-небудь далекого від дійсності.

Особистісно-орієнтована педагогіка відкриває нові принципові підходи та тенденції у рішенні питань «чому» і «як» вчити сьогодні.

*По-перше, зміст навчання розглядається як засіб розвитку особистості,

*по-друге, навчання спрямоване на узагальнені знання, уміння та навички та способи мислення; здійснюються об'єднання, інтеграція різних дисциплін;

*по-третє, достигається варіативність та диференціація навчання на основі діяльнісного підходу;

*четверте, активно використовується позитивна стимуляція навчання.

В системі особистісно-орієнтованого навчання вчитель та учень виступають як рівноправні партнери, які мають різний, але необхідний досвід. Професійна позиція вчителя полягає в тому, щоб знати та уважно ставитися до будь-якого висловлювання учня відносно до змісту теми, яка обговорюється.

Технологія модульного навчання

Мета:

така зміна організаційних основ педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечує суттєву його демократизацію, створює умови для реальної зміни ролі і місця студента, перетворює його з об'єкта на суб'єкт процесу навчання, надає педагогічному процесу необхідної гнучкості для того, щоб реалізувати принцип індивідуалізації навчання.

Завдання:

— створити зміст навчання, здатного гнучко реагувати на конкретні умови навчання, потреби практики;

— стимулювати самостійність та відповідальність студентів;

— забезпечити індивідуалізацію навчання щодо темпу, рівня допомоги та диференціації змісту навчання;

— здійснити якісний процес навчання, у результаті якого досконало оволодіють знаннями, уміннями та навичками всі студенти або переважна більшість.

В. Голдшмід, М. Голдшмід, С. Постлесвайт, Д. Рашелл, Г. Оуенс А. А. Барбарига, В. М. Волков, Н. І. Крюкова, В. П. Лапчинська,

3. А. Малькова, Л.Г.Можаєва, М.Д.Нікандров, Ю. К. Балашов, Т.В.Васильєва, М. В. Гриньова, Є.М. Дурко, В.Б. Закорюкіна, В.І.Карпова, С.І.Куликова, В. М. Панченка, В. А. Рижова, Л. М. Твердіна, Ю. А. Устинюка, П. А. Юцявічене

Модульна технологія організації навчання дає змогу використовувати її і на очній, і на заочній формах навчання, зокрема під час такої новітньої форми навчання, як дистанційне навчання; планування на її основі організації навчально-виховного процесу за умов кредитно-модульної системи підготовки фахівців, що зумовлено входженням системи освіти України до єдиного європейського та світового освітнього і наукового простору шляхом впровадження в систему вищої освіти України основних ідей Болонського процесу.

Сутність модульної системи навчання полягає у наступному — це і технологія навчання і засіб контролю якості знань студентів. Тобто, модульна система — одна з сучасних технологій навчання, яка охоплює як зміст, форми і засоби навчального процесу, так і форми контролю якості знань студентів. Існують різні варіанти модулів:

а) модуль як розділ чи тема курсу;

б) модуль як частина курсу, що охоплює кілька тем або розділів і відповідні їм форми контролю;

в) модуль як система, що включає окремі модулі з технічних, гуманітарних, спеціальних дисциплін, з яких кожен студент формує свій індивідуальний план і графік звітування за семестр або навчальний рік.

З методичної точки зору модульну технологію характеризує блочна (модульна) побудова курсів дисциплін, забезпечення умов постійного змагання, збільшення контрольних точок у семестрі, перенесення центру з підсумкового контролю на проміжний та поточний, рівномірне включення студента у навчання протягом усього семестру, зниження впливу випадкових факторів на оцінку знань, індивідуалізація навчального процесу, формування навичок самостійного оволодіння й застосування знань.

Модульне навчання — пакет науково адаптованих програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особистісні досягнення студента з певним рівнем попередньої підготовки. Воно здійснюється за окремими функціонально-автономними вузлами, відображеними у змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких — розв’язати конкретне коло психолого-педагогічних завдань.

В основі технології модульного навчання — такі принципи:

— модульності,

— виокремлення із змісту навчання певних елементів,

— динамічності,

— дієвості та оперативності знань і їх системи,

— гнучкості,

— усвідомленої перспективи,

— різнобічності методичного консультування,

— паритетності.

Переваги модульного навчання

· системність, логічність і комплексність підходу до побудови курсу;

· диференційованість;

· посилення мотивації;

· розвиток саморегуляції та самооцінювання учнів;

· зміна ролі педагога з інформаційно-контрольної на консультаційнокоординаційну;

· гнучкість та варіативність;

· гарантованість запланованих результатів та ін.

Технологія проведення ділових ігор

Мета:

розвиток практичних навичок роботи в умовах трудового колективу, набування досвіду управління, керівництва і організації колективу, освоєння навички комплексного творчого розв’язання проблем.

Завдання:

— підтримувати постійний високий інтерес студентів до змісту курсу;

— активізувати самостійну діяльність студентів;

— формувати і закріпити практичні навички

С. Ф. Занько

Ю. С. Тюнніко

С. М. Тюннікова

О. В. Козлова

М. Л. Разу

Готуючи майбутніх фахівців, викладачі повинні прагнути не тільки озброїти студентів науковими знаннями, але і сприяти виробленню у них практичної діловитості й заповзятливості, формувати навики активного економічного мислення. Тому важливо проводити зі студентами навчальні ділові ігри, які певною мірою імітують професійні економічні ситуації.

Ділові ігри є педагогічним засобом і активною формою навчання, яка інтенсифікує навчальну діяльність, моделюючи управлінські, економічні, психологічні, педагогічні ситуації, і дає можливість їх аналізувати та виробляти оптимальні дії і надалі.

Предметом гри є діяльність учасників у специфічний формі, які захищають предмет реальної професійної діяльності. Предмет гри задається на основі моделі фахівця, його кваліфікаційної характеристики.

Сценарієм гри є базовий елемент ігрової процедури, де мають знаходити відображення принципи проблемної, двопланової, спільної діяльності.

Під час побудови, підготовки і проведення ділової гри доцільно створити реальну обстановку, в якій студенти виступають виконавцями конкретних ролей. Ролі повинні мати проблемний характер, а їх розподіл має відбуватися з урахуванням індивідуальних можливостей і схильностей, соціального статусу студентів[2,с.55].

Досить детально технологію гри як форму організації та вдосконалення навчального процесу досліджували С. Ф. Занько, Ю. С. Тюнніков та

С. М. Тюннікова, які зробили висновок, що до розвитку теорії проблемного навчання досить широкі.

Можна визначити загальні умови організації та проведення ділової гри в процесі підготовки майбутніх спеціалістів:

— кожна ділова гра повинна переслідувати певну мету (вибір мети є суттєвим етапом при підготовці проведення ділової гри і обов’язково має зацікавити учасників);

— тема гри повинна бути вагомою, представляти значний практичний і навчальний інтерес;

— повинен мати місце динамічний процес відтворення реальності(під час ділової гри учасники мають ставитись до завдання як до реальної проблеми);

— ділові ігри повинні бути систематичними, та мають попередньо плануватись (учасники повинні мати час для ознайомлення з темою гри та підготовки до неї);

— варто враховувати безперервності ділових ігор (під час ділової гри учасників нічого не повинно відволікати);

— необхідно визначити достатню кількість вправ для закріплення того чи іншого вміння, бо зайві вправи призводять до зниження активності, уваги, а отже і до погіршення якості роботи (під час виконання поставленого завдання учасників ні в якому разі не можна перевантажувати);

— не можна перетворювати гру на самоціль (суттєвим є не стільки отримання правильної відповіді, скільки розуміння ходу дій, вчинків гри, вміти їх аналізувати, узагальнювати, робити правильні висновки)

— перед початком ігор потрібно давати інструктаж, в якому визначається мета гри, її завдання, умови (бажано, щоб студенти наприкінці гри самі визначили, які вміння формує дана гра і для чого вони потрібні);

— для досягнення успіху ділової гри потрібна хороша підготовка її учасників, готовність змагатися, гласність, висока керованість[1,с.4−5].

О. В. Козлова і М. Л. Разу процес розробки ділової гри поділяють на такі етапи:

— вибір мети гри (навчальна дисципліна, дослідницька та ін.);

— визначення комплексу гри;

— розподіл комплексу на елементи: одні з них будуть представлені в гру «живими» у часниками, інші будуть відображені в правилах гри і машинних програмах, за допомогою яких проводиться обробка документообігу комплексу гри, імітується реалізація прийнятих рішень, аналізується контрольний приклад;

— вибір функціональних зв’язків між учасниками;

— розробка чорнового варіанту гри, у ході якого визначаються й уточнюються правила гри та документи;

— створення математичної моделі гри або окремих її вузлів;уточнення методики оцінки діяльності гри.

Структурний компонент ділової гри включає в себе такі елементи: мета, комплект ролей і функцій гравців, сценарій і правила гри.

Мета ділової гри — найбільш складний і суперечливий компонент.

Розрізняють педагогічні цілі - такі, що полягають у формуванні наочної і соціальної компетентності, та ігрові цілі - такі, що роблять навчальний процес ігровим.