Комунікативні вміння іноземних студентів у галузі програмної інженерії з позиції компетентнісного підходу

Нині існує безліч проблем адаптації розробників-початківців програмного забезпечення (ПЗ) на виробництві. Одна з них пов’язана з колективним характером розробки ПЗ і відсутністю у випускників ВТНЗ сформованих комунікативних умінь, необхідних для ефективної взаємодії та співпраці в багатопрофільній команді, розуміння професійної та етичної відповідальності прийняття інженерних рішень, їх аналізу й критики, управління людьми і розуміння необхідності навчання.

Особливо гостро зазначена проблема виявляється у студентів-іноземців, що пов’язано з труднощами спілкування нерідною мовою, національно-психологічними особливостями, специфікою дидактичної системи навчання в Україні, кліматичними умовами, віддаленістю сім'ї. Отже, актуальною проблемою сьогодення є забезпечення сформованості комунікативних вмінь іноземних студентів майбутніх фахівців у галузі програмної інженерії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема спілкування та комунікативної компетентності є актуальною і займає істотне місце у психолого-педагогічній науці. Актуальні питання проблеми спілкування висвітлені Г. Андреєвою, О. Бодальовим, В. Куніциною, О. Леонтьєвим, Б. Ломовим, В. Москалець, Р. Немовим, Л. Петровською, Г. Роговою, К. Роджерсом, А. Хараш, Є. Цукановою та іншими.

Питання формування професійно-комунікативної компетентності та комунікативної компетенції розглянуто у працях А. Ю. Жукова, М. Заброцького, В. Звягінцева, І. Зимньої, В. КанКаліка, Н. Кузьміної, О. Леонтьєва, А. Маркової, Л. Мітіної, Л. Петровської, Т. Путиловської,.

І.Пухальської, П. Растяннікова, В. Сластьоніна. Обґрунтуванням шляхів підготовки майбутніх фахівців до комунікативної діяльності займались К. Платонов, В. Сластьонін, М. Тарасович, О. Щербаков, Т. Яценко, І. Зязюн.

Різні аспекти підготовки іноземних студентів у вищих навчальних закладах висвітлені у працях Т. Грищенко, Е. Жавжарової, Г. Сергієнко, В. Молчановського, Л. Шепелевич. Заслуговують на увагу дослідження: з проблем формування комунікативних умінь студентів вищих аграрних закладів освіти В. Кручек та формування комунікативної компетентності майбутніх інженерів Т. Бутенко у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін; з визначення структурно-функціональних характеристик міжкультурної комунікативної компетенції студентів-іноземців С. Костюк; з формування комунікативної компетенції іноземних студентів з використанням риторичного компонента навчання Є. Белікової, Н. Черногорської.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що найбільш дослідженими є проблеми: а) комунікативної підготовки студентів педагогічних ВНЗ і класичних університетів; б) формування комунікаційних умінь у процесі вивчення мови (українська, російська, англійська); в) формування комунікативної компетенції студентів вишів у процесі вивчення психологопедагогічних дисциплін. Разом із тим, у педагогічній науці недостатньо розкриті особливості та види комунікативних умінь майбутніх розробників ПЗ, які зможуть забезпечити їх готовність до професіональної діяльності.

Метою цієї статті є виявлення та обґрунтування змісту комунікативних знань і умінь іноземних студентів — майбутніх інженерів розробників ПЗ.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні для характеристики професійної діяльності використовується компетентнісний підхід. Актуальність компетентнісного підходу пов’язана: а) із глобалізацією освітнього простору, яка породжує спільність професійної проблематики працівників освіти; б) зі зміною освітньої парадигми, спрямованої на реалізацію особистісно-орієнтованої освіти, в якій центральне місто займає той, кого навчають, а викладач діє як організатор самостійної пізнавальної діяльності студента; в) з нормативними приписаннями на міжнародному і національному рівнях.

Аналіз науково-педагогічної літератури з питань теорії і практики формування комунікативної компетентності дозволив виявити, що вчені по різному трактують поняття «комунікативна компетентність»:

• — здатність встановлювати і підтримувати ефективні контакти з іншими людьми при наявності внутрішніх ресурсів (знань, умінь), що забезпечують ефективне протікання комунікативного процесу [1; 2];
• — здатність людини виконувати різні соціальні ролі, а також її уміння адаптуватися в різних соціальних ситуаціях, вільно володіти вербальними і невербальними засобами спілкування [3];
• — система внутрішніх ресурсів особистості, необхідних для здійснення людиною ефективних комунікативних дій під час міжособистісної взаємодії [4; 6];
• — знання необхідних мов, способів взаємодії з іншими людьми та подіями, навички роботи у групі, розігрування різних соціальних ролей у колективі [5];
• — комунікативні здібності, комунікативні вміння і комунікативні знання, які є адекватними комунікативним завданням і достатніми для їх вирішення [7];
• — здатність особистості встановлювати й підтримувати контакти з іншими людьми; сукупність знань, умінь і навичок [8].

У межах нашого дослідження прийнятним є підхід відомих учених І. Зимньої, Н. Кузьміної, А. Маркової, Л. Мітіної, Ю. Татур, які комунікативну компетентність включають до складової професійної компетентності. Дослідники виділяють у структурі комунікативної компетентності наступні компоненти: мотиваційний (готовність до виявлення компетентності); когнітивний (знання); операційний (уміння); ціннісно-змістовий (освоєння системи теоретичних знань особистістю на рівні її внутрішнього сприйняття як особистісних цінностей), емоційно-вольовий (здатність відповідно до ситуацій соціальної і професіональної взаємодії виявляти і регулювати прояви компетентності).

Отже, комунікативну компетентність складають знання, уміння, а їхнє використання має місце в різних ситуаціях у процесі спілкування. Аналіз педагогічної літератури дозволив виявити, що комунікативна компетентність людини як суб'єкта спілкування формується і розвивається протягом життя (на основі досвіду соціонормативного, знання мов спілкування, міжособистісних взаємин) і залежить від його особистісних якостей (товариськість, такт, емпатія, володіння етикою); а також розвитку комунікативних здібностей (прогнозувати розв’язання комунікативних ситуацій на партнерських засадах; програмувати процес спілкування, спираючись на діалог і співпрацю; здійснювати управління процесами спілкування в комунікативній ситуації).

На нашу думку, комунікативна компетентність є інтегративне особистісне новоутворення як поєднання знань, умінь, здібностей особистості, її значущих якостей і досвіду, які виявляються в спілкуванні та забезпечують якість професійної діяльності. На основі аналізу ОКХ, ОпП з галузі, власного досвіду роботи у ВТНЗ з’ясуємо зміст комунікативних умінь, необхідних іноземним студентам — майбутнім розробникам ПЗ для здійснення професійної діяльності.

Діяльність фахівців у галузі програмної інженерії — особливий вид складної соціальної діяльності (колективна розробка та супровід програмних систем), яка має властивість змінюватися за певних обставин.

Діяльність розробника ПЗ характеризується двома типами відносин:

• — суб'єкт-об'єктними, зумовленими ставленням фахівця до засобів, предмету його діяльності;
• — суб'єкт-суб'єктними, які виникають в процесі професійної взаємодії всередині груп, між групами, із замовниками, користувачами.

Діяльність розробників програмного забезпечення належить до інженерної галузі та пов’язана з виконанням широкого спектру функцій:

проектувальна, пов’язана з аналізом і розробкою вимог користувача, а також з проектуванням архітектури програмного продукту;

• — конструкторська, що забезпечує конструювання ПЗ;
• — технологічна, яка визначає відповідність програмного продукту вимогам певних стадій ЖЦ розробки і забезпечує фактичне тестування компонентів ПЗ;
• — експлуатаційна функція, яка забезпечує підтримку експлуатації, адаптивний супровід та еволюцію програмних продуктів.

Специфіка діяльності ІТ-фахівця полягає у виявленні вмінь аналізувати вимоги замовника, моделювати, організовувати та надавати інформацію про управління змінами, реалізовувати проект розробки, а також надавати йому супровід.

Відповідно до рекомендацій з викладання програмної інженерії бакалавр повинен мати такі навички:

• 1. Володіти достатніми знаннями і навичками програмної інженерії, необхідними для виконання практичної роботи.
• 2. Працювати індивідуально або в групі над створенням якісних програм.
• 3. Знаходити компроміси за умов обмеженого часу, фінансових затрат, необхідних знань і вмінь.
• 4. Проектувати в одній чи декількох предметних галузях, використовуючи підходи програмної інженерії, що поєднують етичні, соціальні, юридичні й економічні інтереси.
• 5. Демонструвати розуміння і застосування існуючих теорій, моделей і методів з програмної інженерії, вивчати нові сучасні моделі, методи і технології.
• 6. Мати сформовані навички міжособистісного спілкування, знати про ефективні методи роботи в команді, бути лідером у професійній діяльності [9].

Таким чином, до перелічених умінь належать не тільки вузькоспеціальні інженерні знання та уміння, якості, але й навички володіння прийомами ефективної аргументації, уміння працювати в багатопрофільній команді, розуміння професійної та етичної відповідальності за прийняття інженерних рішень, здатність до аналізу і критики прийнятих рішень, навички управління людьми і розуміння значущості навчання впродовж життя.

Процес підготовки іноземних студентів починається з етапу передвузівскої професійної підготовки на факультеті іноземних громадян. Основним завданням цього етапу є соціальна адаптація іноземних громадян до нової соціокультурної середовищі. Соціальна адаптація містить низку аспектів: психолого-педагогічний, пов’язаний з пристосовуванням до нової дидактичної ситуації, яка відрізняється своїми формами і методами роботи від викладання на батьківщині студента; соціально-психологічний — допускає засвоєння нових соціальних норм, встановлення та підтримку студентами певного соціального статусу в новому соціальному середовищі, рольову поведінку в системі міжособистісних відносин; психофізіологічний — характеризується пристосовуванням фізіологічних функцій організму до нових умов життя і навчання; соціокультурний — ґрунтується на взаємодії іноземного індивідуума з навколишнім суспільством [10].

Для ефективної адаптації іноземних студентів на етапі довузівської підготовки на факультеті іноземних громадян Національного аерокосмічного університету імені М.Є. Жуковського"ХАІ" використовують різні способи: залучення їх у позанавчальну діяльність (спорт, культурні заходи, день «ХАІ», гуртки, екскурсії містом, на виробництво); надання соціальної підтримки (безкоштовне медичне обслуговування, надання гуртожитку, пільговий проїзд у транспорті); мовна підготовка (вивчення української / російської мов, традицій і культури українського народу); залучення в соціальне життя університету; врахування інтересів, потреб і національних особливостей іноземних студентів.

Основною умовою якісної підготовки іноземних студентів є успішне оволодіння ними мови спеціальності (професійна українська/російська мова). Мова спеціальності (або професійна мова) — це практична реалізація наукового стилю мови в системі потреб певного профілю знань для конкретної спеціальності [11].

На етапі довузівської підготовки іноземні студенти засвоюють науковий стиль мовлення на основі базових дисциплін — математики, фізики, нарисної геометрії, на етапі бакалаврату вони знайомляться з новими професіональними термінами, різними видами текстів технічної літератури (міжнародними стандартами, виробничими специфікаціями, патентними документами, діаграмами, технічними завданнями тощо); формують загальнонауковий термінологічний і понятійний апарат. На кінцевому етапі магістратури та аспірантури іноземні студенти вдосконалюють мову спеціальності, наближаючи її знання до рівня носіїв мови.

У спішне оволодіння іноземними студентами мовою спеціальності припускає наявність сформованих комунікативних мовних умінь:

• — створювати та промовляти текст уголос (говоріння);
• — слухати іншу людину, чути та розуміти її (слухання);
• — сприймати написанні тексти, аналізувати їх, робити висновки щодо того, про що в них говориться, як і навіщо (читання);
• — самостійно створювати писемні тексти (письмо) [12].
• — використовувати мовні засоби української/ російської мови на усіх рівнях організації мови (фонетичному, орфографічному, лексичному, граматичному, стилістичному);
• — аналізувати лексичне наповнення та граматичну структуру тексту;
• — відстежувати логічну структуру тексту та виправляти логічні помилки;
• — аналізувати різні види технічних текстів, складати анотацію к тексту, писати тезу доповідей, писати статтю в науковий журнал, створювати презентації, моделі, схеми, діаграми тощо;
• — знаходити, оцінювати, добирати та використовувати різноманітні підручники, посібники, енциклопедії, схеми, моделі, коди програм тощо;
• — виявляти знання лексики, граматики, стилістики, орфографії, фонетики української/російської мов; типів текстів науково-технічної літератури; основних напрямів теоретичних досліджень та практичні проблеми, що постають перед розробниками ПЗ; історії розвитку програмної інженерії, фактів життєдіяльності відомих учених.

Оволодіння українською/російською мовами сприяє не лише засвоєнню іноземними студентами певних мовних знань, умінь та навичок, а й формуванню умінь і навичок практичного користування мовою в навчальній та професійній діяльності, розвитку умінь спілкування на міжкультурному рівні, адже спілкування як соціально-психологічний процес неможливе без встановлення певних контактів між учасниками комунікації.

Програмна інженерія — царина комп’ютерної науки і технології, котра займається побудовою програмних систем (ПС), настільки великих і складних, що для цього потрібна участь злагоджених команд розроблювачів різних спеціальностей і кваліфікацій. Відомий експерт у галузі методологій програмної інженерії, керування проектами Е. Йордан відзначає, що більшість успіхів і невдач програмних проектів обумовлені людськими, а не технічними проблемами [13]. Розуміння особливостей роботи в групах допомагає членам проектної групи справлятися з труднощами і розробляти якісне програмне забезпечення.

У галузі програмної інженерії існує диференціація ролей у групі і самих груп. Знання функціональних ролей у групі дозволить майбутнім фахівцям:

• — сформувати системне уявлення про розроблювальний програмний продукт і умови розробки загалом;
• — зрозуміти поділ функцій між співробітниками, закріплений у посадових інструкціях;
• — осмислити посадову ієрархію і підпорядкованість;
• — усвідомити характер діяльності в робочих групах.

Під час створення групи необхідно враховувати індивідуальні та психологічні особливості фахівців. Добір членів групи розроблювачів програмного проекту відбувається на ранніх стадіях життєвого циклу розробки ПЗ. Селекція членів команди, формування колективу розроблювачів, а також спосіб організації технічної підтримки дуже впливають на всі інші прояви життєвого циклу розробки ПЗ.

Члени групи розроблювачів є представниками різних культур, що впливає на виявлення індивідуальних характеристик особистості. У випадку багатонаціональної групи розроблювачів ПЗ її члени повинні спілкуватися загальною діловою мовою, найчастіше англійською. З огляду на культуру і мову спілкування всередині команди можна краще зрозуміти мотиви і дії тих чи інших членів команд.

Однією з динамічних характеристик групи є система соціальних ролей. Дослідники групової поведінки відзначають, що прийняття кожним учасником ролі в групі є змінним: зміст ролі, яка виконується, значимість відносно інших ролей.

У групах розробки ПС виконуються ролі лідерів. Основними обов’язками лідера в групі розроблювачів ПЗ є: реалізація нововведень, створення нових культурних зразків, перевірка нових способів взаємодії між членами групи. Таким чином, лідер виступає як новатор, розвиваючи і змінюючи субкультуру групи. За такі цінні послуги, зроблені групі, він одержує кредит довіри.

У групі розроблювачів ПЗ у випадку управління недостатніми ресурсами, за зростаючих вимог, нестачі часу, що збільшується, виходу за рамки бюджету — неминучий конфлікт. За цих обставин члени групи повинні знаходити гідний вихід з конфлікту для завершення цілей розробки.

Перераховані види взаємин і взаємодій всередині груп: керівництво, лідерство, формування групової думки, згуртованість групи, конфлікти, груповий тиск і ще багато чого складають динаміку групи.

Уточнимо знання й уміння, необхідні для ефективного розв’язання проблем керування в групі розроблювачів ПЗ. Майбутній фахівець повинен уміти: пояснювати важливість формування груп розроблювачів ПЗ, котрі мають різні риси характеру; описувати моделі індивідуальних типів особистості розроблювачів ПЗ; виявляти індивідуальні стилі роботи, а також їхній вплив на хід виконання розробки ПС; впливати на окремих членів групи і на групу в цілому з метою якісного виконання рольових функцій; оцінювати діяльність групи з метою підвищення її ефективності; працювати в мультикультурних середовищах; запобігати й усувати конфліктні ситуації.

Майбутній фахівець повинен знати: проблеми психологічної сумісності й групової згуртованості; види психологічної сумісності; індивідуальні типи особистостей; етапи формування групи розроблювачів ПЗ; основні компоненти ефективної роботи в групі; функціональні ролі в групі розроблювачів ПЗ; індивідуальні стилі роботи в групі; культурні шаблони членів групи; систему соціальних ролей; типи й стилі лідерства; типи конфлікту; причини конфлікту; стилі поведінки в конфліктних ситуаціях; управління конфліктами в процесі розробки програмного продукту; характеристику динамічних процесів у малій групі; поняття «групова динаміка» в психології. Вивчення групової динаміки дозволить майбутнім фахівцям у галузі програмної інженерії опанувати різні підходи в рішенні проблем управління процесами в групі.

У групі розробки ПЗ високо цінуються навички комунікації і ділової кореспонденції, що є основою для побудови успішної кар'єри. Обмін ідеями і спільна розробка ПЗ неможливі без постійного спілкування з колегами.

Чим більше проектна група, тим важче підтримувати в ній спілкування, адже паралельну розробку, комплексне проектування або велику спільну роботу неможливо виконати без постійного спілкування. Спілкування відбувається як усередині проектної групи, так і поза нею, зокрема, з керівництвом фірми, клієнтами та іншими проектними групами і замовниками.

Спілкування усередині групи засновано на її функціонуванні в межах окремого колективу, де відбувається обмін інформацією як у письмовій (у вигляді формальних звітів, графіків, діаграм, повідомлень по електронній пошті), так і в усній формі (під час особистих зустрічей, на віртуальних нарадах, за допомогою телефону і пейджера, під час розмов у кулуарах, спільних чаювань).

Спілкування всередині проекту може відбуватися у формі особистих зустрічей (регулярно плануються чи спеціально призначаються), електронної дошки оголошень і груп новин, Webсторінок, папок у внутрішніх корпоративних мережах, систем управління вихідними даними, систем управління документами, формальних звітів, викликів по пейджеру, телефонних дзвінків, мовної пошти, електронної пошти, відеоконференцій, документованих телеконференцій, а також програм для спільної роботи.

Спілкування може відбуватися в режимі примусового розсилання або діставання інформації. Примусове розсилання інформації означає, що член групи одержує інформацію (яка перериває його роботу) у вигляді викликів на особисті зустрічі, телефонних дзвінків, викликів по пейджеру, безпріорітетної електронної чи мовної пошти. А інформація, котра дістається, означає, що член групи активно шукає цю інформацію на електронних дошках оголошень, Web-сторінках, у внутрішніх корпоративних мережах, системах управління вихідними даними, а також у системах управління документами.

Успішній організації віртуальних груп може сприяти правильне уявлення про основні принципи спілкування, застосування цих принципів поряд з доступними інструментальними та інформаційними засобами, освоєння методів формування і керівництва віддаленими групами, на відміну від груп, які працюють в одному місці. Спілкування повинно відбуватися відповідно до конкретної ситуації: як у синхронному, так і в асинхронному режимі. Порядок організації спілкування, як правило, описується в документі «План організації спілкування» [14].

Невід'ємною частиною процесу розробки програмного продукту є розробка документації. Існує два види документації — зовнішня і внутрішня. Внутрішня документація включає коментарі до вихідних текстів, документи, що стосуються проектування, тестування. Зовнішня документація — це та документація, яка відправляється замовнику або публікується для зовнішнього світу, наприклад, порадник для користувача.

Фахівця, відповідального за взаєморозуміння між людьми, що беруть участь розробці ПС, у міжнародній практиці називають «технічним комунікатором» або технічним редактором. У сферу діяльності комунікаторів у програмних проектах входять різноманітні обов’язки: технічного письменника, редактора-ілюстратора, архітектора інформаційних систем, експерта з «юзабіліті», дизайнера програмного інтерфейсу, а також підготовка презентацій, посібників, відстеження зворотного зв’язку, формування завдань для удосконалення програмних продуктів, вибір термінів і символічних позначень, метафор.

До основних проблем, з якими стикається технічний комунікатор, можна віднести величезний обсяг інформації, складність структурної організації, мінливість окремих частин документації, необхідність донесення до різних цільових аудиторій, відсутність гуманітарних знань у галузі психології, логіки, риторики, лінгвістики, культурології, права.

Конкретизуємо вміння і знання майбутніх розробників ПЗ, які необхідні для здійснення спілкування і розробки документації в процесі опрацювання ПЗ. Майбутній фахівець повинен уміти: підтримувати взаємодію і спілкування; знаходити загальні інтереси зі співрозмовником, розуміти іншу точку зору; швидко реагувати на висловлення співрозмовника; вибудовувати систему доказів; говорити, слухати, писати; ефективно проводити нараду, бесіди, переговори, дискусії, презентації, використовуючи комп’ютерні засоби комунікації; оформляти документацію; рецензувати письмову технічну документацію з метою виявлення різних проблем.

Майбутній фахівець повинен знати: сучасні аспекти ділової та міжкультурної комунікації; компоненти ділової комунікації; специфіку складання ділових листів; комунікації в Інтернеті; види і способи ділових бесід, переговорів, презентацій.

Висновки. У процесі дослідження встановлено, що з позиції компітентнісного підходу комунікативна компетентність є складовою професійної компетентності розробників ПЗ, а її основу складають комунікативні знання, уміння. Їхнє використання має місце в різних ситуаціях у процесі професійного спілкування. Практична необхідність формування виділених комунікативних знань і умінь детермінована умовами спільної професійної діяльності та змістом професійних функцій розробників ПЗ. Таким чином, комунікативні знання і уміння є змістовою складовою професійної підготовки іноземних студентів у галузі програмної інженерії.

Діяльність з визначення комунікативних умінь і знань іноземних студентів розробників ПЗ незакінчена і вимагає додаткових зусиль. У подальшому слід звернути увагу на науковометодичне забезпечення формування комунікативних знань і умінь іноземних студентів ВТНЗ, що вимагає інтеграції гуманітарних, соціальних, вузькопрофесійних інженерних аспектів.

комунікативний компетентність студент.

Список літератури

• 1. Бодалев А. А. Психологическое общение [Текст] / А. А. Бодалев. — М.: Из-во «Институт практической психологии, Воронеж: Н.П.О. «Модек», 1996. — 256 с., 12 с.
• 2. Петровская Л. А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг [Текст] / Л. А. Петровская. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 216 с.
• 3. Емельянов Ю. Н., Кузьмин Е. С. Теоретические и методологические основы социально-психологического тренинга [Текст] / Ю. Н. Емельянов, Е. С. Кузьмин. — Л., 1983. — 103 с.
• 4. Руденский Е. В. Основы психологической технологии общения менеджера [Текст] / Е. В. Руденский. — Кемерово: Притомское Изд-во, 1995. — 181 с.
• 5. Хуторский А. В. Ключевые компетентности как результат личностно-ориентированной парадигмы образования [Текст] / А. В. Хуторский // Народное образование. — 2003. — № 2 — С. 58−64.
• 6. Жуков Ю. М. Диагностика и развитие компетентности в общении: спецпрактикум по социальной психологии [Текст] / Ю. М. Жуков, Л. А. Петровская, П. В. Растянников. — М.: Изд-во МГУ, 1990. — 104 с.
• 7. Сидоренко Е. В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии [Текст] / Е. В. Сидоренко. — Спб.: Речь, 2008. — 208 с.
• 8. Введенский В. Н. Коммуникативная компетентность педагога: характеристика, способы совершенствования [Текст] / В. Н. Введенский. — Спб.: ИОВ РАО, 2003. — 52 с.
• 9. Рекомендации по преподаванию программной инженерии и информатики в университетах [Текст] = Software Engineering 2004: Curriculum Guidelines for Undergraduate Degree Programs in Software Engineering,
• 10. Computing Curricula 2001: Computer Science / перевод с англ. Н. И. Бойко, М. Е. Зверенцев, В. Л. Павлов и др. — М.: ИНТУИТ.РУ «Интернет-Университет Информационных Технологий», 2007. — 462 с.
• 10. Иванова М. А., Титкова H. A. Социально-психологическая адаптация иностранных студентов первого года обучения в вузе [Текст] / М. А. Иванова, Н. А. Титкова. — СПб., 1993. — 350 с.
• 11. Буре Н. А. Основы научной речи [Текст] / Н. А. Буре, М. В. Быстрых, С. А. Вишнякова. — М.: Издательский центр «Академия», 2003. — 272 с.
• 12. Зимняя И. А. Лингвопсихология речевой деятельности [Текст] / И. А. Зимняя. — М.: Московский психологосоциальный институт. Воронеж.: НПО «мОдЭК», 2001. — 2001. — 432 с.
• 13. Йордан Эд. Кадровые стратегии «смертельных проектов» [Текст] / Эд. Йордан // Открытые системы. — 2008. — № 7 — С. 49.
• 14. Шафер Д. Управление программными проектами: достижение оптимального качества при минимуме затрат [Текст] / Д. Шафер, Р. Фатрелл, Л. Шафер; перевод с англ. А. Бойко, А. Мороза и др. — М.: Вильямс, 2003 — 1136 с.