Односкладні речення у творчості Івана Драча

План

Вступ Розділ І. Лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії Івана Драча

1.1 Характеристика означено-особових односкладних речень

1.2 Односкладні неозначено-особові та узагальнено-особові речення Розділ ІІ. Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання у поетичному мовленні

Розділ ІІІ. Інфінітивні односкладні речення у творчості Івана Драча Розділ ІV.Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці «Сонце і слово» І.Драча Висновки Бібліографія

Вступ

Односкладні речення — цілком самостійні синтаксичні одиниці, які мають широкі виражальні можливості і специфіку уживання у всіх стилях мовлення. Вони не протиставляються двоскладним і не є їх варіантами з випущеними підметом чи присудком, не вимагають вони поновлення другого головного члена і не можуть бути доповнені ним без зміни змісту висловленого. Вони розглядаються на сучасному етапі розвитку синтаксиса як тип простого речення, структурно-предикативна основа якого грунтується на функціонуванні єдиного поширеного або не поширеного залежними компонентами головного члена, що виступає засобом вираження предикативності [25, 395]. Головний член односкладного речення не співвідносний ні з підметом, ні з присудком, хоч формально може уподібнюватися до одного з членів двоскладного речення.

. В академічному синтаксисі української мови використано усталену у сучасному словґянському мовознавстві класифікацію односкладних речень, за якою виділяють односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні. В енциклопедії «Українська мова» подається внутрішньотипологічна класифікація односкладних речень, в основу якої покладено взаємодію граматичних і семантичних ознак дієслівних, іменникових і прислівниклвих форм, що зумовлюють поділ на означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні та генітивні односкладні речення [25 ].

В сучасному українському синтаксисі поряд з односкладними функціонує і термін «одноядерні речення» (І.Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська) [21], названі вчені «одноядерні речення» поділяють на одноядерно — двокомпонентні і одноядерно — однокомпонентні. Раніше односкладні речення класифікували на основі тих головних членів двоскладного речення, з якими співвідносний головний член односкладних речень, або їх відсутності (О.Синявський) і виділяли безпідметові речення, безприсудкові односкладні речення. Інщий мовознавець Л. Булаховський виділяв безособові і відносно-безособові та називні речення. У 80-х рр. ХХ століття зґявляється монографічна праця В. Д. Горяного «Синтаксис односкладних речень», у якій він класифікує односкладні речення на особові та безособові [ 6], підставою для такого поділу слугували семантика і значення субґєктів як носіїв предикативної ознаки, наявність / відсутність граматичної особи [6,20]. В особових реченнях ця особа виражена дієслівними закінченнями головного члена речення, в безособових такої особи немає і бути не може. Односкладні особові речення за формами вираження головного члена (субґєкта) В. Горяний поділяє на: 1) речення з означеним субґєктом (означено-особові), 2) речення з неозначеним субґєктом (неозначено-особові), 3) речення з узагальненим суб:єктом (узагальнено-особові). Безособові речення з погляду наявності / відсутності в них субґєкта як носія предикативної ознаки у свою чергу поділяються на: 1) речення з нульовим субґєктом (Морозить. Морозно. Мороз); 2) речення з непрямим субґєктом (Йому сумно. Матері не спиться); 3) речення з синкретичним субґєктом (Тягне холодом. Надворі холодно).

Слід зазначити, що наведена класифікація не є поширеною і загальноприйнятою в українському мовознавстві.

В «Граматиці української мови"(І. Вихованець, К. Городенська, А. Грищенко, 1982) за сукупністю структурних і семантичних ознак виділяються такі основні типи односкладних речень: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні, вокативні (речення-звертання)[ 4, 174]. Семантичні особливості односкладних речень виявляються у способі репрезентації двох логічних компонентів думки — предмета мовлення і предикативної характеристики. У них лексично наявний один (або предмет мовлення, або предикативна характеристика) з двох логічних компонентів думки. Наявний головний член речення використовується в такій формі, яка здатна викликати потрібне уявлення про лексично не виражений логічний компонент [4, 174 ].

Дещо іншою є класифікація односкладних речень І.Вихованця, який в своїй «Граматиці української мови. Синтаксис"(1993) виділяє декілька основних класів односкладних речень :1) дієслівні, 2) інфінітивні; 3)іменникові речення; 4) прислівникові речення, серед іменникових виділяючи окремо вокативні речення [3, 98]. Цей вчений, як і російські синтаксисти Н. Шведова, Г. Золотова, відносить односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові речення до двоскладних речень.

У синтаксичній традиції односкладні речення класифікуються за морфологічними ознаками головного члена речення та за їх семантикою. За формою головного члена виділяються два типи односкладних конструкцій: дієслівні та іменні односкладні речення. Далі синтаксисти поділяють ці групи за значенням таким чином: дієслівні - означено-особові речення, в яких головний член називає ознаку, дію, стан чи процес, що належить мовцеві або слухачеві, неозначеноособові речення, що позначають дію, стан, процес, ознаку, носієм яких є невизначена особа (не мовець і не слухач); узагальненоособові, які позначають дію, стан, процес, ознаку, які стосуються будь якої особи; безособові речення, в яких йдеться про дії, стани, ознаки, процеси, що не залежать від їх носія; інфінітивні - конструкції з незалежним інфінітивом, що виражають модальні значення неминучості, необхідності, неможливості, бажаності тощо. Іменні односкладні речення представлені в класифікації М. Заоборної номінативними, конструкціями, у яких стверджується наявність, існування у реальній дійсності предметів, явищ, подій, названих головним членом, вираженим іменником у формі називного відмінка [12, 57].

Серед іменних односкладних речень, крім номінативних, виділяють останнім часом і генітивні, структурну основу якого становить синтаксично незалежна форма родового відмінка. У сегментарному плані речення поєднуються повідомленням про наявність, існування названого відмінковою формою іменника у відповідній ситуації і вказівка на надмірну кількість тих чи інших предметів або ж інтенсивних виявів процесуальних ознак [ 25].

Односкладні речення як синтаксичні конструкції існують давно, у словґянські мови вони, за дослідженнями науковців, прийшли ще з мови індоєвропейської [19,144]. Формування їх як окремого типу синтаксичних конструкцій відбувалося паралельно з двоскладними реченнями. Як зазначає О. С. Мельничук, односкладні речення є спеціальною формальною категорією, яка зґявилась одночасно з категорією двоскладних речень в результаті розвитку і формальної диференціації первісних, граматично не оформлених речень [19,144 ].

Незважаючи на давню історію, велику кількість присвячених їм праць односкладні речення, зауважує В. М. Брицин, залишаються найменш вивченими серед інших реченнєвих обґєктів [2, 81 ]. У їхньому тлумаченні спостерігаються значні розбіжності не тільки серед представників різних мовознавчих напрямків, але й в працях, які грунтуються на однакових вихідних принципах аналізу синтаксичних явищ, зокрема в дослідженнях семантико-синтаксичного спрямування.

Усе вище зазначене свідчить про актуальність обраної теми курсового дослідження «Односкладні речення у творчості Івана Драча».

Теоретичними засадами дослідження є класифікація і характеристика односкладних речень, поданих у «Синтаксисі української мови"(2004). Вони не суперечать, а лише доповнюють і конкретизують вихідні положення академічного синтаксису з позиції стану сучасного мовознавства. Автор праці К. Ф. Шульжук виділяє наступні типи односкладних речень з урахуванням формально-граматичних і семантичних ознак: означено-особові, неозначеноособові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні. Саме цієї класифікації ми будемо притримуватися в своїй роботі.

Обґєкт курсового дослідження — художньо-белетристичний стиль (поетичне мовлення)

Предмет — структурно — семантичні особливості та функціональне навантаження односкладних речень в поезії Івана Драча.

Джерело дослідження — збірки Івана Драча «Соняшник», «Протуберанці сонця», «Балади буднів», «До джерел», «Корінь і крона», «Київське небо», кращі вірші з яких вміщені у збірці «Сонце і слово».

Матеріал для аналізу карткувався шляхом суцільної виборки за виданням:

Іван Драч Сонце і слово. ПоезіїК.: Дніпро, 1978. 367 с.

Вибір джерела зумовлюється місцем поезії І.Драча в історії розвитку сучасної української літератури, майстерністю цього автора,індивідуальною і сучасною манерою письма, широкою репрезентативністю аналізованого синтаксичного матеріалу в творчості І.Драча та відсутністю лінгвістичних досліджень з проблеми функціонування односкладних речень у його поезії.

Метою роботи є аналіз структурно — семантичних та функціональностилістичних особливостей односкладних речень в поезії Івана Драча, що дає змогу усвідомити специфіку кожного типу речень, їх роль у створенні індивідуального стилю і творчої манери поета.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

Проаналізувати наукову синтаксичну і стилістичну літературу з теми дослідження;

Укласти картотеку односкладних речень, які зустрічаються в поезії І.Драча;

Класифікувати віднайдені односкладні речення, здійснити їх якісно-кількісний аналіз ;

Дослідити будову і семантичні особливості односкладних особових речень, визначити їх місце і роль серед інших типів односкладних речень в поетичному мовленні;

Виявити особливості будови безособових і інфінітивних односкладних речень;

Дослідити структурно-семантичні і стилістичні особливості номінативних речень у поезії І.Драча.

Робота має комплексний характер, для досягнення мети і завдань необхідно використання наступних методів і прийомів дослідження: теоретичних — аналіз наукової лінгвістичної літератури, літературознавчих праць, емпіричних — структурно-семантичного, описового, функціонально-стилістичного методів, елементів статистичного аналізу віднайденого синтаксичного матеріалу.

Розділ І. Лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії Івана Драча

односкладне речення поезія драч

Особові речення — це узагальнена назва означено-особових, неозначено-особових та узагальнено-особових речень, які є дієслівними за морфологічною природою головного члена, і особове закінчення якого вказує на означену чи неозначену особу, або особу, яка не є важливою для виконання дії. Слід зазначити, що ця група є досить поширеною в усіх стилях мовлення, і зокрема в художньо-белетрестичному, про свідчать результати нашого спостереження за функціонуванням односкладних речень у поезії Івана Драча. Результати аналізу особових односкладних речень ми узагальнили в наступній таблиці.

Таблиця № 1

Односкладні особові речення в творах І.Драча

Як засвідчують дані таблиці, означено-особові односкладні речення складають переважну більшість серед особових речень усіх типів.

1.1 Характеристика означено-особових односкладних речень

Як зазначалося раніше, односкладні означено-особові речення — це речення, головний член яких виражений дієсловом дійсного способу першої або другої особи одними чи множини теперішнього або майбутнього часу, а також наказового способу і вказує особовим закінченням на означену особу [26,114]. Дієслівна форма вказує на те, що дія виконується означеною особою. Відповідна особа конкретизується комунікативною ситуацією, у якій чітко можна визначити мовця й адресата мовлення. Наприклад:

Пролітаючи над Каракумами,

Згадав Дубулти, дюни і хвилі.

Чую зараз, як дихає Балтика,

Згадую чомусь запечені губи Каракумів (8,326).

Зважаючи на це, існують суперечливі думки щодо віднесення речень цього типу до односкладних. Це пояснюється передусім цілковитою можливістю перетворення його на звичайне двоскладне шляхом введення до його складу відповідного займенника, що дає підстави синтаксистам кваліфікувати дану синтаксичну конструкцію як регулярну реалізацію відповідних двоскладних структур [25,398]. Однак, більшість синтаксистів вважають їх односкладними повними, тому що дієслівне закінчення чітко вказує на особу, якої стосується дія чи стан [26,115]. Вони часто вживаються одночасно з двоскладними, у яких є потреба наголосити на особі мовця чи співрозмовника. Наприклад:

Виношуєш слово, завдаєш його, люто кидаєш через плече,

Здираєш сузірґя до сукровиці, в мґязах скипає потуга домкрата!

А я тебе ніжно приймаю, спиваю тебе я буйним травневим дощем.

Шквалом твоїм очищаюсь, в якому потужно озонить правда! (8,254).

Такі конструкції, в яких поряд функціонують односкладні і двоскладні речення, в поезії І.Драча досить багато, майше 40% від усіх віднайдених речень. Наприклад:

Раніше, коли прав пелюшки,

Думав: Ось повішу сушитись знамено своєї поразки.

Зараз, коли сушу пелюшку, думаю:

Напинаю вітрила майбутнього…(8, 326)

Головний член односкладних означеноособових речень виражається дієсловом першої особи одними та множини дійсного способу, наприклад :

Присяду на край тиші - скраю ;

І знову повчуся ходити, Пустившись маминих рук:

Відчуваю таку мілину, То глибінь таку відчуваю,

Що безміром цим неситий

Сміюся з усіх розпук…(8,144).

Слід зауважити, що головний член ООР, виражений особовим дієсловом 1-ї особи одними виступає не тільки структурним, але й семантичним центром речення.

На сповідь йдем до Маркіяна, За нами космонавт прийде …(8,45)

Так розкошуємо з добра На рівні вічних партитур ! …(8,4).

Конструкції з головним членом, вираженим 1-ю особою множини дійсного способу є в творчості І.Драча менш уживаними, ніж з формою однини. Можливо, тому, що поезія Івана Драча є дуже особистою, часто автор ототожнює себе з ліричним героєм, або переконує в цьому читачів.

На другому місці за уживаністю у творчості поета знаходяться односкладні означено-особові речення, в яких головний член виражений дієсловом наказового способу, наприклад:

Візьми його. Не дай на зваду славі,

А по-спартанськи — босим на мороз.

Туге од сонця, чорно-величаве ;

Воно провисне буйним гроном гроз.

І в тому отчайдушному розгоні

Затям собі і стверди це життям, Що слово — з музики, з її гірких агоній.

І мати слова — скрипка. Це затям …(8,39).

Цей приклад показує майстерність уживання ООР у поєднанні з двоскладними реченнями, в обрамленні строфи ООР, вмотивованими повторами дієслів тощо.

Означено-особові речення з головним членом, вираженим дієсловом другої особи однини та множини надають поезії Івана Драча діалогічності, зверненості до читача, який може уявити себе адресатом вірша.Наприклад:

Йдеш так до правди, до суті життя, Обплетений кілометрами філософій, Райдугами симфоній і місячних інтегралів.

Іноді тільки буваєш на відстані серця Від тієї, єдино озонної правди. …(8,62).

Особливо поетичними є запитальні ООР з головним членом такого типу, вони нагадують усну народну творчість, наприклад:

Чом не дивишся зорею?

Чом не кидаєш кирею? …(8,65).

Індивідуальну творчу манеру Івана Драча створюють віршовані твори, переважно балади, побудовані на поєднанні непоширених, поширених односкладниї О-ОР, конструкцій, в яких О-ОР віступає головною частиною складнопідрядного речення з підрядним зґясувальним, або частиною безсполучникового складного речення. Наприклад:

Калинова балада

… Не знаю, де хвилі

Стають золоті, де багряно-тривожні,

Не знаю, де міра вготована силі

Й на що мої клекоти дикі спроможні.

Не знаю. Не відаю. І колінкую

Перед відомим (відомим для кого?).

Своєму коневі кую свою збрую

І в губи цілую зорю на дорогу.

Крапчасті напасті, роковані роки, Чоласті незвідані вади «не знаю».

Не знаю, де блиснуть вогнем мої кроки

І що принесе мені памґять з Дунаю.

Та знаю: мене колисала калина В краю калиновім тонкими руками,

І кров калинова, як пісня єдина, Горить в моїм серці гіркими зірками (8,61).

У цитованій баладі наявні два простих непоширених односкладних означеноособових речення, два поширених і ускладнених, зокрема однорідними головними членами, три головних частини складнопідрядних речень і одне — частина безсполучникового речення. Віршів, побудованих за такою структурою, у поезії І.Драча ми зустріли пґять. У інших поезіях насиченість такими структурами дещо менша. У «Віршах на перфокартках» теж велика насиченість О-ОР.Наприклад:

Коли запливаю далеко-далеко в море,

Згадую батька-матроса;

Коли заходжу далеко в праліс,

Бачу матір попереду з кошиком;

Коли пірнаю глибоко в сонце ;

Тужу за тобою…(8, 123).

Односкладні означено-особові речення в поетичних творах Івана Драча, крім цікавої структури, семантики, мають широкі експресивно-виражальні можливості. Це досягається автором за рахунок повторів непоширених О-ОР або поєднання непоширених речень, близьких за звучанням, тобто структурні ефекти доповнюються звуковими та лексичними. Наприклад:

Женусь на жертовник

Женусь крізь ожину.

Крізь царські ворота.

Крізь кібермашину.

Монтую. Мотаю.

Виток до витка.

Витаю. Вітаюсь…

(Балада про кібернетичний собор.-8,106)

Великої емоційної напруженості О-ОР надає спонукально-оклична інтонація, особливо в поєднанні із запитальними за метою висловлювання реченнями. Наприклад:

Все спиш? Вставай! Грими! (8,238).

Іноді Іван Драч використовує означено-особові речення як вставлені конструкції, наприклад:

В сорок четвертім —памґятаю —

Фашисти щезли із села (8,238)

Таким чином, спостереження за функціонуванням односкладних означено-особових речень у поезії Івана Драча засвідчує широку їх уживаність. Дані статистичної обробки віднайдених односкладних речень переконливо доводять, що саме вони складають 51,7% від усіх аналізованих односкладних речень і 83% від усіх особових односкладних речень. Ці реченнєві структури у видатного поета виконують різноманітні функції: допомагають розкрити внутрішній світ ліричного героя (О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 1-ї особи однини дійсного способу), висловити громадянську позицію автора (О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом наказового способу), створити атмосферу щирої довірливої розмови (О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 2-ї особи однини і множини дійсного способу). У поетичному доробку Івана Драча тісно взаємодіють поширені і непоширені О-ОР, він майстерно вводить їх у складні багатокомпонентні конструкції, в якиї О-ОР виступають головними частинами складнопідрядних речень з підрядними зґясувальними, першими частинами безсполучниковихречень з різнотипними частинами, вставленими реченнями тощо. Аналіз О-ОР за метою висловлювання показав домінування розповідних речень, дещо менше зустрічається спонукальних, а питальні речення складають усього 5%.

1.2 Односкладні неозначено-особові та узагальнено-особові речення

Як зазначалося раніше, під неозначено-особовими реченнямі розуміються такі односкладні речення, у яких дійова особа мислиться неозначено, чітко не окреслено, а співвідносний із присудком головний член виражений дієсловом у формі третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або формою множини минулого часу дійсного способу [4, 175]. Наприклад:

Тонуть у морі, тонуть у горі -

І ми в сльозах потонули (8,21).

Що нам сипнуть, те ми клюєм (8,31).

У кругосвітній похорон пішли,

Щоб зупинитись на горі Чернечій (8,35).

Неозначено-особові речення зустрічаються в поезії І.Драча менше, ніж означено-особові, вони складають лише 15% від усіх віднайдених нами особових речень і 9,2% від усіх односкладних речень. Але вони є важливими для творчої манери поета, оскільки іноді виступають структурним центром не тільки строфи, але й цілого вірша. Наприклад:

Там, де мене чекають,

Тримають пучки коло вуст, Дотеп тримають померлим

І сльози тримають сухими.

Отам, де мене чекають…

Там, де мене чекають,

Тяжкі простеляють рядна, Тяжкі простягають руки

І шкарубкі заповіти…(8,52).

Поет в одному вірші використовує переважно однотипні неозначено-особові речення (головний член яких виражений формою однієї особи, одного часу і способу), але іноді зустрічаються цікаві поєднання, наприклад головний член виражений формою минулого і теперішнього часу :

Із усіх філософій відбірних

Засвоїли гандізм іще в епоху мамонта, Але й тепер вас ницістю обламують

На поліровані приклади автоматів …(8,57).

Поєднання часових дієслівних форм у безпідметових реченнях дозволяє зрозуміли, що мова в них іде про різних осіб. Це дозволяє автору акцентувати увагу на дії, діючу ж особу відсунуто на задній план. Проте неозначена особа виступає активним виконавцем дії, натяк на окремі властивості якого містять іноді ситуація, обставинні слова, поширюючі другорядні члени речення тощо.

Картоплю копають та сиплють в мішки, Глухе гуркотіння картоплі об жолоб…

А потім пґють воду щербатим кухлем.

А потім беруть ті планети на горб З їх атмосферою та стратосферою

Та кагатують …(8,63)

У найтиповіших випадках дія, позначувана дієсловами третьої особи чи формами минулого часу, стосується невизначеної кількості осіб, що для мовця не має принципового значення[26, 117], наприклад:

Чи відали, що творили, Як били чобітьми рипучими в груди глевкі землі,

Як старанно зачовгували ті безименні могили, Щоб зітліло геть все в памґяті, щоб розґїлося все в імлі.(8,259).

Десь там далеко-далеко пилкою ріжуть (8,325).

Зустрічаються в поезії Івана драча і неозначено-особові речення, в яких особа, що виконує дію, може бути знайома автору, але з певних причин він її не називає, наприклад:

Так пропали пропадом за димкою,

Затонули на краєчку ночі…(8,281).

Я блукав з нею торік …;

Її поховали без мене (8,326).

…А сховали її у позиченій хустці,

Бо свої вона у вузлики повґязала…(8,116).

Як бачимо, в основному у цих реченнях головний член виражений дієсловом минулого часу. Цікавим у синтаксичному аспекті нам видається «Балада про Вдовиння», у якій І.Драч широко використовує неозначено-особові речення, в яких головний член виражений дієслівною формою умовного способу. Наприклад:

…Вигнали б через вікно ;

рама хрещата, горішана.

Вигнали б через двері ;

Вітер надворі, минувшина.

Вигнали б піснею ;

У Вдовиння слуху нема

Вигнали б рушниками ;

У Вдовиння очей нема.

Вигнали б слізоньками ;

У Вдовиння дна нема (8,119).

Саме завдяки неозначено-особовим реченням і створюється синтаксичний паралелізм. Деколи головний член неозначено-особового речення, зазначають вчені, має семантику неозначеності, а не множинність виконувачів дії, хоча найчастіше неозначеність і збігається з множинністю[26, 117], наприклад:

Як одкотило сто завірюх,

Купили в Тетієві справний кожух.

Штани залатали… Й пустили від серця…

Стояли в коловороті села, Де санна дорога на Рось повела (8,209).

Таким чином, неозначено-особові односкладні речення у поезії І.Драча відіграють значну роль, вони різноманітні за своєю семантикою, морфологічним вираженням головного члена і функціональним навантаженням. Найбільш поширеними у цього митця виступають неозначено-особові речення, в яких головний член виражений дієсловом третьої особи множини минулого часу дійсного способу. В основному це поширені неускладнені речення, хоча зустрічаються і складні багатокомпонентні речення, в яких одна чи декілька частин є неозначено-особовою. До індивідуально-авторського використання Н-ОР ми віднесли повтори речень, що виступають структурно-семантичним центром віршів.

Узагальнено-особові речення в поезії Івана Драча зустрічаються значно рідше, ніж означеноі неозначено-особові. Вони складають менше двох відсотків від усіх особових речень і менше відсотка від усіх віднайдених нами односкладних речень, але вони є, на нашу думку, дуже цікавими.

Це переспіви «Саду божественних пісень» Г. Сковороди і «Балада творчості».

Знай ситу міру зла й добра веселий голод,

Спізнай усе, як є, і хай сопе юрма…(8,103).

Ми віднесли це речення до узагальнено-особових тому, що, на наш погляд, це спонукання стосується не конкретної особи, а усіх читачів поезії цього майстра слова.

Розділ ІІ. Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання у поетичному мовленні

Специфіка безособових речень полягає в тому, що дія або стан мисляться в них як незалежні від діяча або носія стану. З комунікативного погляду послаблення ролі діяча більш увиразнює, робить акцентованою дію або стан, відображаючи їх самовільність та існування незалежно від діяча [3,177].

Зурахуванням морфологічної природи головного члена безособового речення та його загальної семантики К. Ф. Шульжук виділяє наступні різновиди безособових речень [26, 121−124]:

Власне безособові речення. Головний член виражений безособовим дієсловом (з афіксомся або без нього). Речення цього типу складають майже третину від усіх безособових речень у поезії І.Драча. Найбільш уживаними є конструкції, в яких головним членом (або частиною) виступає модальне дієслово хотіти /хотітися, наприклад:

Це їх мені хотілось подружити,

Перевґязати вічним рушником (8,48)

Просто — хочеться сонних пальців твоїх, Незбагенних, диких, з краплями недовірґя.

Просто — хочеться дум твоїх, Яким непідвладні пальці…

Просто — хочеться заплести твою сонну ніжність

І посадити зорі на коліна.

Просто хочеться спростувати розлуку

І спростити життя …(8,78).

Особливістю творчої манери поета є широке використання безособових речень в одному вірші, в таких випадках вони виступають структурно-семантичним центром поезії. Наприклад, вірш «Реквієм Павлові Тичині»:

Так хочеться його під руку взяти

І провести, щоб навіть лист каштана Не впав на його тишу золоту…

Чому так хочеться побігти в його роки, В його далекі молоді літа…

Чому так прагнеться побігти

в його долю?(8,186−187)

Речення такого типу у І.Драча цілком підходять під різновид безособових речень, в яких виражаються модальні значення бажання / небажання, що концентруються в семантиці головного члена, переважно складеного, який поєднує безособове дієслово з інфінітивом зі значенням конкретної дії [26,121].

Другий семантичний різновид власне безособових речень, які зустрічаються у Івана Драча, є речення, головний член яких виражений безособовим дієсловом. Вони можуть позначати як стани, процеси, стихійні явища в навколишньому середовищі (коли дієслова вживаються у прямому значенні), так і переживання, настрої й психічні, фізичні відчуття людини, незалежні від її волі. Якщо ж безособові дієслова вживаються поетом у переносному значенні, виникає цікава антропоморфна метафора. Наприклад:

Сутеніє. Вечоріє. Блакитніють вії(8,94)

— пряме значення, процес в навколишньому середовищі.

Сучки обрубані. Світає

В архітектурі. Грає скло (8,44).;

Переносне значення, антропоморфна метафора Дуже поширеними в поезії Івана Драча є безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні. Усі віднайдені речення такого типу ми поділили на дві групи з урахуванням морфологічного вираження головного члена :

А) безособові речення з головним дієслівним членом без афіксася;

Б) безособові речення з головним дієслівним членом з афіксомся.

В межах кожної групи можна виділити декілька семантичних груп. Так до першого типу ми віднесли речення на позначення природніх процесів, реалізованих за допомогою предмета, що виконує дію, або ж явища природи, що є джерелом дії, стану, наприклад:

Війнуло подихом насичених терзань ;

Рішуче звівся буряний Бетховен (8,35)

Куфайку з під лопаток як ножем прошило (8,58).

Обрій облягло тугими хмарами (8,270).

В садах пилюкою сивіло (8,296).

Дуже цікавим і індивідуально-авторським, на нашу думку, є поєднання в одному невеликому вірші безособових речень з головним дієслівним членом без афіксася та безособових речень з головним дієслівним членом з афіксомся, наприклад:

Пропало, пройшло, пролетіло,

Минулося, щезло, спливно,

Лишень головешками тліло ,

Лишень попелищем цвіло.

Одвіялось, сном одіснилось,

Одмарилось — ген набулось,

Вкотилось і ген одкотилось,

Солоним риданням зайшлось …(8,137).

Поширеним у І.Драча є безособові речення другої групи (безособові речення з головним дієслівним членом з афіксомся) на позначення різних процесів сприймання, мислення, мовлення, які функціонують як головні частини складнопідрядних речень з підрядними зґясувальними або як початкові частини складних безсполучникових чи багатокомпонентних речень з різними типами і видами звґязку. Наприклад:

Мені ввижалось: це я сню (8,180).

І думалось мені, коли він ще не знав, А, може, знав, та про знання не відав Й собі самому, то мені гадалось:

Чому такий він ніжно-безборонний?(8,186)

Мені ввижалося — по здобич (8,194).

Дуже різноманітні в аналізованих поезіях безособові речення, головний член яких виражений незмінною предикативною формою нано, -то, наприклад:

Навантажено тринадцять составів Модернізованих мозків типу «дегенерат» (8,64).

І видно як на долоні віки…(8,277).

Іноді поет насичує вірш безособовими реченнями, головний член яких означає стан або результат дії в минулому. Ці односкруктурні конструкції складають основу емоційно-експресивної картини, посилюють враження, впливають на читача. Наприклад у «Баладі про землю»:

Асфальт розідрано. Земля роздольним левом Ген за бульдозер поповзом повзе…

Вщент розпанахано асфальт. Руде суглиння Клубочиться, могутнє і сире…

Асфальт потрощено.

Асфальт повержено. Земля, густа землиця Запанувала, тяжко возлягла…(8,155).

Менш уживаними, але дуже яскравими є у поезії Івана Драча безособові речення, головний член яких виражений прислівником. Наприклад:

Їй так тривожно, ніжно ніяково

І божевільно славно їй (8,74).

Наведений приклад засвідчує майстерність поета в уживанні оказіональних поєднань прислівників як головних членів безособових речень з тими, що виступають обставинами. Нетиповим є функціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметникового походження у якості головного члена безособового речення на позначення психо-фізичного стану людини. Таке уживання ми вважаємо оказіональним.Наприклад:

Солоно так мені.

Солодко в самотині.

Хай воно для годиться Ведеться так, як ведеться…

Солоно так мені.

Солодко в самотині.

Дай мені для годиться Перебіситися, переказиться …(8,136).

Зустрічаються і головні члени безособових речень — предикативні прислівники типу радісно, болісно, боляче, гарно тощо. Наприклад:

Радісно мені.

Болісно мені.

Нестерпно до оніміння

Свічка біла …(8,163).

Цікавими є поєднання предикативних прислівників на позначення психічного стану людини з заперечними, наприклад:

Вітре, вітре, як їй тужно

Як недужно, як сутужно (8,205)

Найменш уживаними в поезії І.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативними словами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом, вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у формі родового відмінку, наприклад:

…І вдаритись не жаль

отими бамбуковими летючими мевами (8,272)

Ракети плинуть. Немає впину. (8,246).

Усе в крилатому промінні,

Нема ні смутку, ані сну (8,285).

Таким чином, спостереження за функціонуванням односкладних безособових речень у поезії Івана Драча, проведена статистична обробка синтаксичного матеріалу дозволяє зробити наступні висновки:

безособові односкладні речення складають 11% від усіх односкладних речень, віднайдених нами;

найбільш уживаними є власне безособові речення, головний член яких виражений безособовим дієсловом, серед яких зустрічаються усі семантичні групи (на позначення станів, процесів, стихійних явищ у навколишньому середовищі; настроїв, переживань, відчуттів людини, незалежних від її волі; модальності бажання / небажання тощо);

Особливістю творчої манери поета є широке використання власне безособових речень в одному вірші, в таких випадках вони виступають структурно-семантичним центром поезії;

Поширеними в поезії Івана Драча є безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні (28% від загальної кількості БОР) ;

Дуже цікавим і індивідуально-авторським, на нашу думку, є поєднання в одному невеликому вірші безособових речень з головним дієслівним членом без афіксася та безособових речень з головним дієслівним членом з афіксомся;

Поширеним у І.Драча є безособові речення з головним дієслівним членом з афіксомся на позначення різних процесів сприймання, мислення, мовлення, які функціонують як головні частини складнопідрядних речень з підрядними зґясувальними або як початкові частини складних безсполучникових чи багатокомпонентних речень з різними типами і видами звґязку;

Іноді поет насичує вірш безособовими реченнями, головний член виражений прислівником, що означає стан або результат дії в минулому. Ці одноструктурні конструкції складають основу емоційно-експресивної картини, посилюють враження, впливають на читача;

Нетиповим і оказіональним є функціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметникового походження у якості головного члена безособового речення на позначення психо-фізичного стану людини;

Найменш уживаними в поезії І.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативними словами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом, вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у формі родового відмінку.

Розділ ІІІ. Інфінітивні односкладні речення у творчості Івана Драча

На сучасному етапі розвитку синтаксичної науки інфінітивні речення виокремлюють в окремий тип односкладного речення, на відміну від шкільної граматики, де інфінітивні речення розглядаються як різновид безособових. Під інфінітивними односкладними реченнями розуміються речення, головний член яких виражений синтаксично незалежним інфінітивом[26, 126].

У поетичних творах Івана Драча реченнєві конструкції цього типу складають 13% від усіх односкладних речень і виражають широке коло модальних значень. Переважну більшість віднайдених нами інфінітивних речень становлять ті, в яких головний член виражений інфінітивом без частки би (б), наприклад:

З плечей не сфутболити їхнії голів, У правду людську не забити голів…(8,25).

І шумувати морю, не вмирати .(8,27).

Серед них можна виділити наступні семантичні групи на підставі модальних значень інфінітива:

— Необхідності, неможливості, неминучості, наявності / відсутності дії чи стану, наприклад:

І не встати йому, мов прибитий навіки (8,33).

Тож правди не шукати між земними, А вже повище… Де там! Що й казати (8,47).

Напитись неба, губи вітром витерти (8,132).

— Сумніву, вагання щодо доцільност чи необхідності дії(стану), названної інфінітивом, наприклад:

Які столи Застилати?

Повні чари наливати.

Та й налити, пригубити,

З хрестом цокнутись і пити (8,34).

Що ж бо їм робити, стоязиким?(98,78).

І лиш добро пустити в її крила, А зло одринути, одкинути, знебути?! (8,186)

Спонукання: наказ, просьба, порада, побажання, заклик до виконання / невиконання певної дії, наприклад:

Від себе втекти, як тікають від неньки (8,85).

Тож нам все жити, буйне жито жати

І думні домни дмухати в блакить (8,173).

Добро принести щедро і вагомо (8,211).

В деяких поезіях зустрічаються інфінітивні речення, які виражають різні модальності - необхідності, неминучості дії, вираженої інфінітивом, з сумнівом і одночасним спонуканням, наприклад:

Не втекти. Не сховатись.

А встати. Захланно повстати.

Океаном повстати.

Океаном свободи роздерти всі груди, як грати,

І людину, як сонце, пронести на чорнім крилі! (8,190)

Інфінітивні речення, в яких головний член виражений незалежним інфінітивом з часткою би (б) зустрічаються у І.Драча рідше, але вони теж виражають широке коло модальних значень переважно на позначення бажаності дії, наприклад:

Нам би зажити слави з тобою…

Нам би з тобою козирувати

Над лядські грати і царські гармати (8,156). (дія, бажана для мовця).

Як би серце розірвати

Гострими підковами (8,32).

По снігу березневому

Пройти б, шмигнути б вихором ;

І вдаритись …(8,272)

Наведені приклади ілюструють перевагу функціонування в ліриці Драча препозитивної частки би в уживанні з інфінітивом.

Розділ ІV. Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці «Сонце і слово» І.Драча

Номінативні односкладні речення виконують різноманітні функції у художньому стилі. Основне їх призначення — номінація (називання), яка реалізується завдяки головному членові, вираженому іменником або займенником у називному відмінку, а також кількісноіменним словосполученням.

Якісно-кількісний аналіз односкладних речень у творчості Івана Драча засвідчує широку уживаність номінативних речень (більш, ніж 15%), великі експресивні можливості.

Ми віднайшли усі структурно-семантичні різновиди номінативних речень, окрім власне номінативних речень, сфера уживання яких обмежується офіційно-діловим, науковим, публіцистичним стилями мовлення.

Буттєві номінативні речення, які виконують описову функцію і використовуються за умови, коли потрібно зафіксувати існування, наявність певного явища, предмета, факту, події, часу, названих прямим відмінком[26,130], наприклад:

Телеграма від полтавців. Мґята Віє в душу запахущий дим …(8,28).

Ярмулки і хустки, шапки, кубанки, Посивілі, руді, із кучмами, із струпґям.

Востаннє надриваються горлянки…(8,29).

Вишнева весняна пора.

Летять стежини до Дніпра (8,35).

Старезна струна, басова, мідяна.

А крона корони, гірка й медяна (8,33).

Усі 4 номінативні речення є поширеними. Перше речення в останньому прикладі є номінативним, поширеним, ускладненим, що свідчить про домінування у творчості Івана Драча поширених ускладнених номінативних речень.

У вірші «Камґяна хвороба» буттєві поширені номінативні речення стають смисловим центром, вони не тільки фіксують наявність предметів, але створюють певну магічну картину:

Серце в дивнім ярмі:

Ферлямпікс.Халцедон.

…Халцедон мій оранжевий, хитрий мій обертон.

…Золотий ферлямпікс, Ферлямпікс забуття, Камґяний напівсон…

Головний халцедон (8,347).

Вказівні номінативні речення, в яких значення буттєвості, існування ускладнюються значенням вказівності, що морфологічно виражається частками ось, от, он, онде та інш., наприклад:

Ось сонце віричисте і просте, Ось сонце міри — з віжками на храпах, Ось сонце смутку, звідки проросте Жорстока мудрість в золотих накрапах (8,12).

Два перших вказівних номінативних речення є ускладненими постпозитивними відокремленими означеннями, а третє - виступає головною частиною складнопідрядного речення.

Цікавим є поєднання вказівних номінативних речень і «умовно власне називних речень». Ми кваліфікували їх як «умовні», тому що назви проспекту і вулиці є уявними, вони створюють розгорнуту метафору, наприклад:

Ось проспект мого Смутку, Вулиця імені Сорому (8,51).

Та ось Бухенвальд… (8,217).

Ось Феофания. Ген Дубна .

В криниці пізнання не бачу я дна! (8,247).

Останній приклад номінативних речень є поєднанням вказівного односкладного і, можливо, неповного двоскладного речення.

Оцінні номінативні речення. Вони поєднують номінацію предмета та його оцінку. Їх диференціюють на оцінно-стверджувальні та оцінно-окличні. В поезії Івана Драча більш уживаними є поширені оцінно-окличні речення, наприклад:

О прикладні серця, о прагматичні душі!

Пізнати хочу все — і в цьому крик мій, брате (8,222).

Справжній майстер слова, Іван Драч іноді не вкладається в традиційні рамки класифікацій. Так наступний приклад ми кваліфікували як оцінні номінативні речення, хоча формально їх можна віднести до буттєвих. На наш погляд, оцінність наступних речень виражається не стільки синтаксично, скільки лексичними і словотворчими засобами, наявністю оцінних суфіксівоньк,-еньк тощо.

Хата, хатуся, хатинонька, Хатусенька, Хата Стріхівна, ой (8,110).

«Називний уявлення» Це особливий вид номінативних речень, який стверджує наявність предмета чи його необхідність, викликає уявлення про нього, а далі іде коментар, наприклад:

Погідна праця хлібороба.

Ударить хрущ в струну над хатою.

Вже стік для вод — весни утроба, Дбайливо чищена лопатою Погідна праця хлібороба. …(8,198).

Нам видався дуже цікавим «називний уявлення» в вірші «Початок Уїтмена»:

Рокотан — океан! Так, Уолтере, збурений теслю.

Галька, гравій, граніт ;

Це розкришені зуби його.(8,189)

Таким чином, спостереження за функціонуванням номінативних речень у поезії Івана Драча засвідчує значну перевагу поширених, а іноді і ускладнених номінативних буттєвих речень, які дозволяють автору створювати описи природи. Функція незначної кількості (менше відсотка) оцінно-окличних номінативних речень полягає у вираженні авторського ставлення до описуваних предметів чи явищ. Специфічною індивідуально-авторською манерою Івана Драча ми вважаємо вдале поєднання синтаксичних, лексичних і словотворчих засобів в емоційно-оцінних реченнях. «Називний уявлення» часто перетворюється у поета в початок розгорнутої метафори.

ВИСНОВКИ

Аналіз наукової синтаксичної та лінгвостилістичної літератури дозволив виявити особливості основних типів односкладних речень. К. Ф. Шульжук виділяє наступні типи односкладних речень з урахуванням формально-граматичних і семантичних ознак: означено-особові, неозначеноособові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні. Саме цієї класифікації ми притримувалися в своїй роботі. Спостереження за функціонуванням односкладних означено-особових речень у поезії Івана Драча засвідчує широку їх уживаність. Дані статистичної обробки віднайдених односкладних речень переконливо доводять, що саме вони складають 51,7% від усіх аналізованих односкладних речень і 87% від усіх особових односкладних речень. Ці реченнєві структури у видатного поета виконують різноманітні функції: допомагають розкрити внутрішній світ ліричного героя (О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 1-ї особи однини дійсного способу), висловити громадянську позицію автора (О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом наказового способу), створити атмосферу щирої довірливої розмови (О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 2-ї особи однини і множини дійсного способу). У поетичному доробку Івана Драча тісно взаємодіють поширені і непоширені О-ОР, він майстерно вводить їх у складні багатокомпонентні конструкції, в якиї О-ОР виступають головними частинами складнопідрядних речень з підрядними зґясувальними, першими частинами безсполучниковихречень з різнотипними частинами, вставленими реченнями тощо. Аналіз О-ОР за метою висловлювання показав домінування розповідних речень, дещо менше зустрічається спонукальних, а питальні речення складають усього 5%.

Неозначено-особові речення зустрічаються в поезії І.Драча менше, ніж означено-особові, вони складають лише 15% від усіх віднайдених нами особових речень і 9,2% від усіх односкладних речень. Але вони є важливими для творчох манери поета, оскільки іноді виступають структурним центром не тільки строфи, але й цілого вірша. Вони різноманітні за своєю семантикою, морфологічним вираженням головного члена і функціональним навантаженням. Найбільш поширеними у цього митця виступають неозначено-особові речення, в яких головний член виражений дієсловом третьої особи множини минулого часу дійсного способу. В основному це поширені неускладнені речення, хоча зустрічаються і складні багатокомпонентні речення, в яких одна чи декілька частин є неозначено-особовою. До індивідуально-авторського використання Н-ОР ми віднесли повтори речень або їх частин, що виступають структурно-семантичним центром віршів, створюють синтаксичні паралелі тощо.

Узагальнено-особові речення в поезії Івана Драча зустрічаються значно рідше, ніж означеноі неозначено-особові. Вони складають менше двох відсотків від усіх особових речень і менше відсотка від усіх віднайдених нами односкладних речень, але вони є, на нашу думку, дуже цікавими.

Безособові односкладні речення складають 11% від усіх односкладних речень, віднайдених нами. Найбільш уживаними є власне безособові речення, головний член яких виражений безособовим дієсловом, серед яких зустрічаються усі семантичні групи (на позначення станів, процесів, стихійних явищ у навколишньому середовищі; настроїв, переживань, відчуттів людини, незалежних від її волі; модальності бажання/небажання тощо).Особливістю творчої манери поета є широке використання власне безособових речень в одному вірші, в таких випадках вони виступають структурно-семантичним центром поезії. Поширеними в поезії Івана Драча є безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні (28% від загальної кількості БОР). Цікавим і індивідуально-авторським, на нашу думку, є поєднання в одному невеликому вірші безособових речень з головним дієслівним членом без афіксася та безособових речень з головним дієслівним членом з афіксомся.Поширеним у І.Драча є також безособові речення з головним дієслівним членом з афіксомся на позначення різних процесів сприймання, мислення, які функціонують як головні частини складнопідрядних речень з підрядними зґясувальними або як початкові частини складних безсполучникових чи багатокомпонентних речень з різними типами і видами звґязку.Іноді поет насичує вірш безособовими реченнями, головний член виражений прислівником, що означає стан або результат дії в минулому. Ці одноструктурні конструкції складають основу емоційно-експресивної картини, посилюють враження, впливають на читач. Нетиповим і оказіональним є функціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметникового походження у якості головного члена безособового речення на позначення психо-фізичного стану людини.

Найменш уживаними в поезії І.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативними словами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом, вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у формі родового відмінку.

У поетичних творах Івана Драча односкладні інфінітивні речення складають 13% від усіх односкладних речень і виражають широке коло модальних значень. Переважну більшість віднайдених нами інфінітивних речень становлять ті, в яких головний член виражений інфінітивом без частки би (б).

Якісно-кількісний аналіз односкладних речень у творчості Івана Драча засвідчує широку уживаність номінативних речень (більш, ніж 15%), великі експресивні можливості. Спостереження за функціонуванням номінативних речень у поезії Івана Драча засвідчує значну перевагу поширених, а іноді і ускладнених номінативних буттєвих речень, які дозволяють автору створювати описи природи. Функція незначної кількості (менше відсотка) оцінно-окличних номінативних речень полягає у вираженні авторського ставлення до описуваних предметів чи явищ. Специфічною індивідуально-авторською манерою Івана Драча ми вважаємо вдале поєднання синтаксичних, лексичних і словотворчих засобів в емоційно-оцінних реченнях. «Називний уявлення» часто перетворюється у поета в початок розгорнутої метафори.

Завдання курсового дослідження виконані і поставлена мета реалізована.

Цікавим є подальше дослідження лінгвостилістичних особливостей функціонування односкладних речень у творчості Івана Драча.

Список використаної літератури

1. Болюх О. В. Власне семантична і формально — граматична інтерпретація безособових речень // Мовознавство, 1992.-№ 3. С.44−49.

2. Брицин В. М. Односкладні речення в українській мові: до питання методології їхнього дослідження // Мовознавство, 2001, № 3.-С. 81−87.

Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис.- К., 1993.

Вихованець І.Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови .- К.: Рад.шк., 1982.-208с.

Волох О.Т., Чемерисов М. Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова.-К., 1976.

Горяний В. Д. Синтаксис односкладних речень.- К., 1984.

Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць.- Чернівці, 1999.

Драч Іван Сонце і слово: Поезії. -К.: Дніпро, 1978. 367 с.

Єрмоленко С.Я. Бездієслівні речення в системі простих речень // Синтаксис словосполучень і простого речення.-К.:Наукова думка, 1975. С. 131 -170.

Жулинський М. Іван Драч // Українська літературна енциклопедія.-Т.2.-К.: Українська радянська енциклопедія, 1990.-С.108−109.

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис.- Донецьк, 2001.

Заоборна М. С. Просте речення. Складні випадки аналізу.- Тернопіль, 2002.

Іваненко З.І. Односкладні речення як синонімічні паралелі двоскладних // УМЛШ, 1985.-№ 8.-С.30−37.

Іваницька Н. Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу.- К., 1989.

Ільницький М. Поетичний світ Івана Драча.-К., 1986.

Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення.- К., 1986.

Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови.- К., 1995.

Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис.- К., 1965. Ч. 2.

Мельничук О. С. Розвиток структури словґянського речення.- К., 1966.

Москаленко Н.А. Односкладні речення: Лекції з курсу сучасної української мови для студентів-заочників.- Одеса, 1965.