Використання іменників у діловому мовленні

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН РЕФЕРАТ з Української мови професійного спрямування на тему:

«Використання іменників у діловому мовленні»

Київ-2014

ЗМІСТ Вступ

1.Особливості давального та кличного відмінків іменників в офіційно-діловому стилі

2.Вживання закінченьа (-я), -у (-ю) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду

3. Правопис складних іменників Висновок Список використаних джерел Вступ

Іменник це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).

Грамотне вживання іменників у діловому мовленні та при складанні документів надзвичайно важливе для успішного фахівця, адже правильне мовлення є частиною його професійного іміджу та елементом, котрий прямо впливає на відношення до нього партнерів та клієнтів.

Для працівників ДПтС України правильне мовлення запорука правильного порозуміння з колегами, засудженими та іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин, що є складовою вже більш важливої системи системи виконання покарань. Тому, вивчення та подальше застосування на практиці основ дуже важливе та необхідне сьогодні не тільки філологам, менеджерам, адвокатам, брокерам, наприклад, а і нам працівникам ДПтС України.

1. Особливості вживання іменників у професійному мовленні

Основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Cлова-назви осіб, предметів, понять, як відомо, переважають у ділових паперах. Тому увага до граматичних категорій іменників повинна бути особливо пильною Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінченняові (-еві, -сві) тау (-ю). У діловому стилі перевага надається закінченняму (-ю): документу, ректору, менеджеру (хоча форма документові, ректорові, менеджерові не є порушенням морфологічної норми), оскільки закінченняові, -еві, -сві найчастіше вживаються в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках назвах людей і тварин. При нанизуванні однакових відмінкових форм допустима варіантність закінчень у іменників: директорові Сименку Богданові Григоровичу. Щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінку закінченняові, -еві, -сві: допомога заводу (коли допомагає завод) і допомога заводові (коли допомагають заводу)1.

Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності: контроль бухгалтерії - бухгалтерію контролюють.

Паралельні закінчення родового відмінка іменниківа, -я тау, -ю, як правило, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків: акта (документ) акту (дія), апарата (прилад) апарату (установа), блока (частина споруди, машини) блоку (об'єднання держав), елемента (конкретне) елементу (абстрактне), рахунка (документ) рахунку (дія), терміна (слово) терміну (строк).

Узагальнимо вживання закінченьа (-я), -у (-ю) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду. При звертанні до особи вживається кличний відмінок (Григорію, колего). В усному мовленні перевага, як правило, віддається кличному відмінку. Цей відмінок надає звертанню теплоти, ласкавості. У випадках спілкування людей, не пов’язаних ні родинними стосунками, ні близькими відносинами, кличний відмінок також вживається.Іменники-звертання, вжиті в кличному відмінку, сприймаються як вираз поваги. В офіційному листуванні також прийнято вживати форму кличного відмінка: Шановний Вікторе Васильовичу, Шановний Леоніде Васильовичу. При звертанні до старшої за віком або офіційної особи її ім'я та по батькові вживається й у формі називного відмінка (Наталія Володимирівна), і в кличному відмінку (Наталіє Володимирівно). Перша з форм несе відтінок офіційності, друга — ознаку приязні. Але в обох випадках треба вживати офіційно визнану форму імені. Суперечать загальноприйнятій нормі такі поєднання Лідо Іванівна чи Лідо Іванівно, Кость Михайлович чи Костю Михайловичу. Треба: Лідія Іванівна чи Лідіє Іванівно, Костянтин Михайлович чи Костянтине Михайловичу.

Іменники І відміни твердої групи мають у кличному відмінку закінченняо (Ганно, весно), а м’якої та мішаноїе (-с) (земле, Софіє). У пестливих назвах вживаються закінченняу (-ю) (бабусю, дідусю).

Іменники ІІ відміни у кличному відмінку мають закінченняу (-ю), -е (-с) (Сергію, друже, краю, юначе), а в ІІІе (радосте, мудросте)2, с. 612.

Найтиповішим порушенням морфологічної норми в офіційно-ділових текстах є заміна множинних іменників такими, що вживаються тільки в однині. Порівняйте: Партію дитячих костюмів було надіслано до магазину Вибракувано дитячого костюма в кількості 15 штук.

Слід пам’ятати також, що абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів), заміна їх множинними формами можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіком).

Речовинні іменники (нафта, вода) вживаються у множині і в офіційно-діловому стилі, коли позначають вид, сорт, тип речовини (мінеральні солі, машинні масла та ін.). іменник діловий мовлення закінчення При використанні назв осіб за професією, посадою, званням та ін., що утворюють паралельні форми жіночого та чоловічого роду (працівник працівниці, студент студентка) в офіційно-діловому стилі слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. Офіційного характеру набуває текст документа, якщо з іменником, що позначає посаду узгоджуються залежні від нього слова (головний механік дозволив). Проте якщо в документі зазначене прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем жінки (професор, Ружницька блискуче виступила на симпозіумі). Не можна: наша директор дозволила, професор доповідала.

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки).

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксівш (а), -их (а), -к (а) (касирка, інженериха, професорша (професорка)) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення: називають дружин чоловіків, що мають певну професію, звання або обіймають відповідну посаду.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники. Варіанти сільчани, заводчани є розмовними3, с. 65.

2. Вживання закінченьа (-я), -у (-ю) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду Пропонуємо розглянути спочатку вживання іменників з закінченнямиа (-я). При вживанні власних імен та прізвищ отримаємо такі форми іменників: студента, Андрія, Франка, а при назві конкретних предметів (що підлягають лічбі) портфеля, стола, гвинта.

Назви населених пунктів (міст) матимуть таке оформлення: Воронежа, Житомира, Лондона, а географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності: -ов, -ев (-св), -ин (-ін): Дінця, Дністра, Пслава, Тетерева. Більшість жетермінів вживатимуться, наприклад, префікса, косинуса.

Винятком з правила є нечітко окреслені предмети частково під наголосом та з суфіксом к: хліба, садка4, с. 621.

Щодо іменників у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду з закінченнями нау (-ю), то відповідно вони вживаються:

збірні поняття: капіталу, люду, кодексу, тексту;

назва речовини маси, матеріали: меду, азоту, асфальту, льоду, сиру;

Назви населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має в родовому відмінку закінчення — у: Кривого Рогу, Красного Лиману;

назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей (крім вищезазначених) наа, -я: Амуру, Єнісею, Рейну, Кавказу;

назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, метрополітену, поверху;

назви установ, закладів, організацій: інституту, комітету;

назви явищ природи: граду, снігу;

нечітко окреслених предметів (не видно кінця-краю), простір: степу, майдану;

назви держав і територій: Китаю;

сукупність ігор, танців: хору, оркестру;

психічні, фізичні стани: болю, жаху;

сукупності людей, які мають співвідношення однини й множини: колективу, народу;

більшість складних безсуфіксних слів: газопроводу та ін.

3. Правопис складник іменників

Іменники, котрі пишуться разом.

Складні іменники, утворені поєднанням за допомогою сполучного звука двох або кількох основ: іменникового та дієслівного походження (лісосплав, тепловоз); прикметникової та іменникової (чорнозем, білоус); двох іменникових основ (але людино-день); іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (радіокомітет, велотрек); дієслова в наказовій формі та іменника (горицвіт, перекотиполе); кількісного числівника у формі родового відмінка та іменника (стоп'ятдесятиріччя, двадцятитонка); іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-; (півогірка, пів'яблука, напівавтомат)іменники, утворені з трьох і більше основ (світловодолікування, автомотогурток); складноскорочені слова та з першою частиною: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело, газо-, гідро-, мікро-, макро-, мото-, радіо-соціо-, супер-, теле-, фото-.

Через дефіс.

1. Іменники, що означають протилежні за змістом поняття: в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом;означають спеціальність, державні посади, військові, наукові звання; складні одиниці виміру.

2. Складні іменники з першою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, оберта з півперед власною назвою.

3. Іншомовні назви проміжних сторін світу.

4. Скорочені іменники, в яких наводиться початок і кінець слова.

5. Перша частина складного слова, коли далі йде слово з такою ж другою частиною4, с. 84.

Висновок

Іменник важлива частина мови, котра у діловому мовленні вимагає точного дотримання правил вимови, адже саме іменники є найбільш розповсюдженими при усному спілкуванні, котре потребує ораторського мистецтва, і має фундаментом грамотність доповідача.

І справді, правильне закінчення при звертанні до начальника чи клієнта, є досить вагомим, адже при неправильній вимові помилки завжди «ріжуть слух» грамотної людини та справляють негативне враження при постійному вживанні.

У роботі працівника ДПтС України правильне вживання іменників при спілкуванні між персоналом органів та установ виконання покарань, з засудженими та учасниками кримінально-виконавчих правовідносин є вагомим. На нашу думку, це в першу чергу пов’язано з метою покарання, складовим елементом котрої, беззаперечно, є повага один до одного, взаєморозуміння та довіра. Неграмотність при спілкуванні працівників між собою та з засудженими може породити непорозуміння, тому для успішної праці у майбутньому правоохоронцям слід вивчати не лише профільні предмети, а розвивати себе всебічно та приділяти увагу такому напрямку як розвиток професійного мовлення.

Список використаних джерел

1.Українська мова (за професійним спрямуванням). Опорні конспектиЕлектронний ресурс // Домоміжні та довідкові матеріали. Режим доступу: http://subject.com.ua/reference/mova/professional/index.html.

2. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. К.: Алерта, 2011, 496 с.

3. Мачай Т. О. Українська мова за професійним спрямуванням. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів нефілологічного напрямку підготовки / Т. О. Мачай, Л. В. Шавлак, Л. К. Лазарєва. ДонНТУ, 2006 р. 191 с.

4. Красюк В. Л. Ділова українська мова. Навчально-методичний посібник / В. Л. Красюк. Черкаси, 2002. 145 с.