Екологічне право

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Контрольна робота з дисципліни «Екологічне право»

ВАРІАНТ № 2

Виконала:

студентка групи

юридичного факультету Міщенко О.В.

Перевірив:

Коваленко І.М Запоріжжя — 2010

Завдання № 1

Задача № 1

До вас за консультацією звернувся пан Івченко з проханням роз’яснити який порядок узаконення самочинного будівництва передбачений чинним законодавством. Він самочинно побудував гараж на земельній ділянці комунальної власності і тепер бажає його узаконити.

Надайте обґрунтовану консультацію.

Відповідь

Ознаки самочинного будівництва визначені у ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються при наявності хоча б одного із наступних порушень:

— на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

— без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;

— з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Можна виділити два шляхи узаконення самочинного будівництва:

— перший — позасудовий. Він врегульований Тимчасовим порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, затв. Постановою КМУ від 09.09.2009 року № 1035, та передбачає спрощену процедуру узаконення самочинного будівництва шляхом звернення з відповідною заявою встановленої форми до виконавчого комітету відповідної місцевої ради та надання необхідного незначного переліку документів до інспекції держархбудконтролю. Проте застосовувати таку спрощену процедуру можна тільки до обмеженого кола об'єктів самочинного будівництва: приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених забудовниками — фізичними особами у період з 5 серпня 1992 р. до 1 січня 2008 р. без дозволу на виконання будівельних робіт, на підставі заяви про прийняття в експлуатацію, яку подано до 31 грудня 2010 року.

— другий — судовий. Він застосовується в усіх інших випадках, коли наявні правові підстави для узаконення самочинного будівництва, проте неможливо застосувати спрощену процедуру, визначену вказаним вище Тимчасовим порядком.

Варіюючи між численними можливими ситуаціями, узаконення самовільної будівлі може скласти приблизно таку послідовність:

* оформлення права власності або користування земельною ділянкою, одержання згоди власника (законного користувача) земельної ділянки на забудову; оформлення договору купівліпродажу, ренти, дарування, міни, оренди, суборенди;

* розробка й узгодження проектної документації, затвердження проекту, введення в експлуатацію;

* реєстрація нерухомості, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення в Бюро технічної документації;

* подача документів до суду для визнання права власності;

* оформлення правовстановлюючих документів.

Розберемо перелічені етапи докладніше:

Оформлення права власності або користування земельною ділянкою, одержання згоди власника (законного користувача) земельної ділянки на забудову

Для оформлення права власності або користування земельною ділянкою, зацікавлена особа (пан Івченко) подає заяву в орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування по місцю знаходження земельної ділянки про передачу земельної ділянки у власність або надання в оренду. Точна процедура подачі такої заяви регламентується нормативно-правовим актом органа виконавчої влади або орган місцевого самоврядування по місцю знаходження земельної ділянки.

До такої заяви додається земельно-кадастрова документація (розробки й узгодження матеріалів місця розташування, проекту землевідводу, оцінка, затвердження втрат, геодезичні дослідження з рельєфом і координатами границь).

Розробка й узгодження проектної документації, затвердження проекту, введення в експлуатацію

Зміст, порядок розробки, узгодження й затвердження проектної документації на будівництво в Україні регламентується державними будівельними нормами (ДБН. А.2.2−3-2004).

Відповідно до статті 7 Закону України Про архітектурну діяльність, проект розробляється під керівництвом або з обов’язковою участю архітектора, що має відповідний кваліфікаційний сертифікат.

Проектна документація узгоджується з місцевими органами містобудування й архітектури відповідно до регіональних правил забудови щодо архітектурно-планувальних рішень, розміщення, раціонального використання земель, відповідності запропонованих рішень вимогам архітектурно-планувальним завданням, містобудівній документації.

Будівництво оформляється архітектурно-технічним паспортом, а основні будинки /будови підлягають введенню в експлуатацію.

Вартість повного комплекту проектно-вишукувальної документації залежить від вартості будівництва будівлі. Так як на момент проектування вона невідома, то визначається за методикою, викладеною в зазначених будівельних нормах України.

Реєстрація нерухомості, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічне переоснащення в Бюро технічної інвентаризації.

Для реєстрації в БТІ необхідно подати:

* Заява встановленого зразка

* Правовстановлюючий документ (договір купівлі-продажу, міни, свідоцтво про приватизацію, рішення суду, тощо) та його нотаріальна копія

* Виписка з реєстру правочинів

* Оригінал технічної документації (технічний паспорт дійсний 1 рік після виходу інженера БТІ)

* Копію ідентифікаційного коду

* Акт прийому-передачі приміщення (2 шт., Оригінали)

* Копія довідки про проплату пайового внеску з Головного управління економіки та інвестицій (або інший документ, що підтверджує повний розрахунок з державою)

* Довіреність на реєстрацію, якщо документи подає не власник

* Паспорт довіреної особи Вартість послуг БТІ визначається в залежності від терміновості оформлення документів і від регіону може коливатися від 500 до 3.000 грн.

Подача документів, заяви чи позову до суду для визнання права власності.

Процедура подачі документів до суду для визнання права власності на самовільне будівництво та вимоги до оформлення документів регламентуються Цивільним процесуальним Кодексом.

Конкретний перелік документів буде визначаться кожним конкретним випадком.

Для визнання права власності на самовільно збудовану нерухомість в Україні, документи до суду подаються:

* в порядку позовного провадження (якщо є відповідач), або

* відповідно до ст. 256 Цивільного Кодексу в порядку визнання права як факту.

Чим ризикує власник самобуду?

Особа, яка побудувала той чи інший об'єкт нерухомості самовільно, не є його власником до моменту належного документального оформлення, а значить, і не має права ним розпоряджатися: дарувати, продавати, здавати в оренду, а також здійснювати інші операції.

Всі комунікації (вода, каналізація, газ, електрику підводяться до будівлі і підключаються виключно на підставі належно погоджених проектів, а значить є ризик, що без узаконеного будівництво пану Івченко буде відмовлено в узгодженні проектів на підведення та підключення електроенергії.

Якщо побудований гараж порушує права та інтереси третіх осіб, або являє собою загрозу здоров’ю і життю оточуючих, то такі будівлі можуть бути знесені без будь-яких компенсацій або відшкодувань забудовнику. Ініціювати знесення самобуду може будь-який зацікавлений, включаючи власник (законний власник) земельної ділянки, сусіди, органи прокуратури, органи санепідемнагляду, пожежної безпеки, захисту навколишнього середовища. Якщо не вдається вирішити такий конфлікт, то можливо доведеться звертатися до суду. Для з’ясування чи представляє самобуд загрозу здоров’ю і життю оточуючих краще провести експертизу.

При самовільному будівництві, також можуть виникнути деякі проблеми при оформленні такого майна у спадщину. У свідоцтві про право на спадщину не вказуються об'єкти, вказані в документах БТІ як самобуд. Таким чином, спадкоємець не зможе оформити право власності на самобуд по спадку не оформивши попередньо необхідні дозволи і не погодивши проекти, а самовільні будови після закінчення півтора років можуть бути за рішенням суду передані в комунальну власність.

Відповідальність за самовільне будівництво.

В Україні, за самовільне будівництво законом передбачається не лише адміністративна, а й кримінальна відповідальність.

Адміністративне стягнення на осіб, які порушили порядок будівництва, накладається на підставі статей 96 і 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні штрафи за вказаними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть накладатися посадовими особами Інспекції державно — архітектурного контролю та виконавчими комітетами сільських, міських рад або місцевими держ. адміністраціями в таких розмірах:

* за недотримання державних стандартів, норм і правил під час проектування, розміщення підготовчих робіт, робіт для будівництва, за будівництво і реконструкцію, а також прийняття в експлуатацію об'єктів і споруд побудованих з порушенням законодавства — з громадян — від 10 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 грн. до 850 грн.), з посадових осіб — від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 грн. до 1700 грн.)

* самовільне будівництво, а також самовільне заміна архітектурного вигляду будинків під час їх експлуатації - від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 грн. До 170 грн.), З посадових осіб — від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 грн. до 1700 грн.)

Відповідно до ст. 197 (1) Кримінального Кодексу України:

* самовільне захоплення земельної ділянки з нанесенням значної шкоди власнику або користувачеві земельної ділянки карається штрафом від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 3400 грн. до 5100 грн.) Або арештом на строк до 6 місяців. Значною шкода вважається якщо вона перевищує 100 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.)

* самовільне будівництво на самовільно захоплених земельних ділянках карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 5100 грн. до 8500 грн.)

* самовільне будівництво на самовільно захоплених земельних ділянок особами, раніше судимими за такі ж злочини карається позбавленням волі на термін від року до трьох років.

Задача № 2

Приватний підприємець Коломієць Є.П. вирішив обладнати рекреаційну стежку у приморській зоні Одеси. Він звернувся до вас з проханням надати консультацію з приводу того як належить це зробити згідно з чинним законодавством. Які документи для цього потрібно оформити? До кого належить звертатися?

Надайте обґрунтовану консультацію.

Відповідь

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Згідно ч. 1 ст. 52 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення (ЗКУ) можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Приморська зона Одеси — власність територіальної громади м.Одеси. Тобто звертатися підприємцю потрібно до міськради м.Одеси.

Згідно ст. 124 ЗКУ передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Задача № 3

До вас звернулися за консультацією з проханням роз’яснити, чи дозволяється за законом приватизація об'єктів природно-заповідного фонду. Зокрема, іноземний інвестор виявив бажання приватизувати зоопарк для забезпечення його перебудови і утримання тварин у належному стані. Чи можливо приватизувати такий зоопарк?

Надайте обґрунтовану відповідь.

Відповідь

самочинне будівництво рекреаційний приватизація заповідний

Згідно ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зоологічні парки можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Однак, зоологічні парки, створені до прийняття цього Закону (тобто до 16 червня 1992 р.), не підлягають приватизації.

Тобто іноземний інвестор може приватизувати зоопарк (якщо він був створений після 16 червня 1992р.) для його перебудови і утримання тварин у належному стані.

Згідно ст. 36 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятники природи, заповідні урочища, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, нові землевласники відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження незалежно від їх наміру використовувати набуту у власність землю.

Завдання № 2

1. Проаналізуйте положення поресурсових кодексів та законів і визначте екологічні обмеження щодо реалізації права власності, які в них закріплені

Відповідно до Конституції України власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству. Виходячи з цього конституційного положення і враховуючи ту обставину, що використання природних об'єктів внаслідок їх екологічної значущості завжди зачіпає інтереси суспільства, в інтересах цього суспільства та держави екологічне законодавство обмежує громадянські права громадян в першу чергу щодо встановлення їх права власності на природні об'єкти.

Так, відповідно до законодавства (зокрема ст. 9 Закону України «Про власність») не можуть бути у власності окремих громадян об'єкти права виключної власності народу України. до яких належать земля (за винятком земельних ділянок певного розміру), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, в тому числі тваринний світ (за винятком диких тварин та об'єктів тваринного світу, вилучених із стану природної волі, розведених у неволі чи напіввільних умовах або набутих іншим, дозволеним законодавством шляхом).

Важливою ознакою, яка характеризує сутність права власності, є ступінь свободи власника у здійсненні правомочностей щодо належного йому майна. Власник має право вільно користуватися належним йому майном (навіть псувати чи знищувати), змінювати його місцезнаходження та здійснювати інші будь-які дії, якщо тільки вони не суперечать закону.

Що ж до реалізації уже набутого права власності на природні ресурси, то правомочності їх власника обмежені законом в інтересах охорони і збереження природних об'єктів і ресурсів, які є основою життєдіяльності людства, а значить, в інтересах всього суспільства. Так, законодавство вимагає тільки цільового використання природних об'єктів відповідно до умов їх надання. Власник не повинен завдавати їм шкоди, негативно впливати на їх якісний стан, допускати погіршення екологічної обстановки на природних об'єктах і територіях в результаті реалізації його права власності. Саме з цією метою закон встановлює, наприклад, обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах. Там забороняється розорювання земель, зберігання та застосування пестицидів, влаштовування літніх таборів для худоби і т.ін. (ст. 89 Водного кодексу України). У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятники природи, заповідні урочища, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, нові землевласники відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження незалежно від їх наміру використовувати набуту у власність землю.

Деякі права власників більш чітко обмежені екологічними вимогами щодо збереження грунтів, рослинного, тваринного світу, водних джерел та інших компонентів навколишнього середовища. Наприклад, землевласники в межах своїх земельних ділянок мають право видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення, торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів. Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерства навколишнього природного середовища України на місцях. У разі порушення землевласниками порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність земельних ділянках вони можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод для господарських і побутових потреб (ст. 27 Кодексу України про надра).

Земельним законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника, що обумовлено особливостями цього об'єкта права власності та його значенням в суспільстві. Ці особливості полягають в тому, що об'єктом права приватної власності є не земля взагалі як фізичний об'єкт матеріального світу, а земельна ділянка як правова категорія з чітко окресленими межами. Звідси й особливий порядок набуття права власності: придбання земельних ділянок за договором купівлі-продажу або набуття шляхом прийняття спадщини, потім відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання державного акта на право власності, зареєстрованого місцевою радою народних депутатів. Тільки після дотримання цих вимог власник може приступити до використання і розпорядження земельною ділянкою.

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки чи невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років — для несільськогосподарських потреб, — це діяльність (чи бездіяльність) власника, яка тягне за собою застосування до нього встановлених законодавством санкцій (в даному випадку згідно ст. 28 Земельного кодексу України припинення його права власності за рішенням місцевої ради народних депутатів), а, отже, законодавство регламентує права власності на природні ресурси.

Протиправні дії, такі як систематичне невнесення земельного податку, жорстоке поводження з дикими тваринами, які перебувають у колективній та приватній власності, укладення угод про набуття права власності з порушенням встановленого порядку, є також підставами припинення права власності на природні ресурси.

Право колективної та приватної власності на природні ресурси може бути припинене також внаслідок правомочних дій, як-то: добровільна відмова, відчуження (продаж), викуп для державних або громадських потреб.

Таким чином, право власності на природні об'єкти суттєво відрізняється від права власності на майно та інші об'єкти неекологічного характеру, насамперед, обмеженнями щодо використання природних ресурсів і об'єктів як власності, обумовленими захистом прав та законних інтересів всіх громадян суспільства.

2. Визначте поняття екологічної шкоди та способи визначення її розміру.

Поняття екологічної шкоди в науці поки що недостатньо розроблено. Але сутність її зводиться головним чином до певного погіршення якісного стану навколишнього середовища.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає, що шкода, завдана в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, за загальним правилом, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення і незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів.

Правовою основою юридичної відповідальності в зазначеній сфері є положення Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідні статті поресурсових кодексів, законів, а також норми спеціальних нормативних актів. Але зазначені закони і поресурсові кодекси безпосередньо не визначають засобів цивільно—правової відповідальності за порушення екологічного законодавства. У них містяться лише посилання на спеціальне законодавство.

Суттєвою особливістю, специфічною рисою цивільно-правової відповідальності є порядок визначення розміру шкоди, завданої порушенням екологічного законодавства, який встановлено спеціальними нормативними актами.

Дотримання такого порядку теж не завжди забезпечує повне відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону природи, тому застосовуються такси, спеціальні методики тощо.

У спеціальному законодавстві, яке стосується окремих видів природних ресурсів, питання про конкретні умови, розміри відшкодування збитків детально врегульовані, визначено також коло осіб, які можуть заявляти позовні вимоги.

Загальні ж принципи цивільно-правової відповідальності закріплені цивільним законодавством. Щодо відносин по використанню природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища норми цивільного законодавства застосовуються субсидіарно, якщо ці відносини не регулюються спеціальним законодавством (ст. 9 Цивільного кодексу України).

Коли ж порушенням екологічного законодавства шкоду завдано спільними діями декількох осіб, вона відшкодовується ними в солідарному порядку. В окремих випадках за рішенням суду можливе покладання на винних відшкодування збитків у натурі, якщо це буде відповідати інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування завданих збитків.

Цивільним законодавством передбачена можливість відшкодування не тільки майнових збитків, але й моральних. Моральні збитки — це фізичні або моральні страждання, завдані неправомірними діями. Отже, не виключається відповідальність за завдання моральної шкоди і в галузі екології, але вона, як відомо, буде мати в цій галузі обмежене застосування.

Посадові особи та інші працівники, з вини яких організації й установи зазнали витрат, пов’язаних з їх відшкодуванням, несуть матеріальну відповідальність у встановленому законом порядку.

Із засобами цивільно-правової відповідальності за правопорушення в галузі екології пов’язані засоби адміністративної відповідальності. Остання має самостійний характер. Відповідно до ст. 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначення складу екологічних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчинення визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, який екологічним проступкам присвячує цілу главу.

Адміністративна відповідальність, як правило, буває пов’язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі екологічної безпеки, природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Ця відповідальність є оперативним засобом впливу на правопорушників, бо застосовується в адміністративному, інколи — в судовому порядку і для її застосування не потрібні підрахунки збитків. Вона покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передбачені чинним адміністративним законодавством. Адміністративні заходи впливу на правопорушників стимулюють дотримання ними природоохоронних вимог і правил.

Відповідно до адміністративного законодавства за вчинення екологічного правопорушення застосовується одне з таких стягнень: штраф, попередження, конфіскація предметів, які були знаряддям правопорушення або безпосередніми об'єктами правопорушення, позбавлення права вести діяльність, пов’язану з деякими видами експлуатації природних ресурсів і охорони природи.

За порушення екологічного законодавства можлива кримінальна відповідальність. Вона передбачена чинним Кримінальним кодексом і застосовується тільки судами за вчинення суспільно небезпечних екологічних правопорушень, тобто злочинів. Відповідні статті, якими встановлена кримінальна відповідальність за конкретні порушення екологічного законодавства, зосереджені в розділі 9 «Злочини проти довкілля» Кримінального кодексу України. Серед цих злочинів розрізняються злочини проти екологічної безпеки, у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря, у сфері охорони водних ресурсів, лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу та ін.

Порушення одних і тих же правил природокористування і охорони навколишнього середовища або вчинення аналогічних протиправних дій тягнуть за собою в одних випадках кримінальну, в інших — адміністративну відповідальність. Розмежувальним критерієм злочинів і адміністративних проступків виступає ступінь суспільної небезпеки. Крім того, враховуються також конкретні обставини правопорушень: вид і розмір завданої шкоди, конкретні наслідки тощо.

У тих випадках, коли за екологічні правопорушення не настає ні кримінальна, ні адміністративна відповідальність, можливе настання дисциплінарної відповідальності. Вона застосовується на підставі загальних норм трудового законодавства за дисциплінарні проступки екологічного характеру. Суб'єктами цієї відповідальності є працівники підприємств, установ і організацій, а також відповідні посадові особи.

Завдання № 3

1. Складіть проект статуту громадської екологічної організації.

СТАТУТ

Екологічної громадської організації

Київ-2010

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Київська обласна організація «Екологічна громадська організація» (надалі - Організація) є громадською організацією, що об'єднує на добровільних засадах викладачів, студентів, науковців та учнів загальноосвітніх шкіл.

1.2. Організація набуває статусу юридичної особи з моменту її реєстрації та має круглу печатку, кутовий штамп і рахунки в установах банків.

1.3. Організація має право на свою символіку, емблему та іншу атрибутику.

1.4. Організація діє відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян»; іншого чинного законодавства України, а також згідно з цим Статутом.

1.5. Діяльність організації поширюється на територію Київської області.

1.6. Місцезнаходження організації: м. Київ, вул. Лесі Українки 25, ауд.83

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1. Організація створюється з метою захисту прав та законних інтересів своїх членів; сприяння підвищенню рівня викладання біології та екології в загальноосвітній і вищій школах.

2.2. Організація ставить перед собою завдання:

— організовувати конференції, семінари, симпозіуми та перегляди фільмів присвячені актуальним проблем екології та біології;

— організовувати читання присвячені видатним екологам та біологам світового значення;

— сприяти дослідженням історії розвитку біологічної та екологічної науки в Україні та вшановувати пам’ять видатних вчених краю;

— розробляти та приймати участь в обговоренні проектів рішень з питань екологічної державної політики;

— спрямовувати зусилля громадськості та науковців на відновлення порушених екосистем;

— проводити роз’яснювальну роботу серед населення області щодо лімітуючих та мутагенних екологічних факторів регіону та пропагувати ефективні засоби для корекції, спричинюваних цими факторами порушень здоров’я;

— сприяти мобілізації наукового потенціалу краю на дослідження генофонду, екологічного та естетичного стану садів, парків та заповідних об'єктів області та сприяти їх покращенню;

— сприяти навчанню населення щодо орієнтації у виборі екологічно безпечних предметів побуту та екологічно чистих продуктів харчування з метою покращення генофонду нації;

— пропагувати ідею добровільного екологічного страхування підприємств та добровільної сертифікації продукції;

— налагоджувати зв’язки з викладачами та науковцями за кордоном та в Україні для впровадження новітніх методів та технологій в біологію та екологію;

2.3. З метою виконання поставлених завдань організація має право:

— формування та зміцнення матеріально-технічної бази Організації;

— співпраці з українськими та міжнародними Асоціаціями університетів та інших навчальних та наукових закладів, з громадськими організаціями;

— встановлення ділових контактів з підприємствами, комерційними і банківськими структурами, науковими та навчальними установами, профспілковими організаціями для здійснення завдань, передбачених цим Статутом;

— визначати об'єкти і суб'єкти підтримки в сфері еколого-громадської діяльності;

— виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнових і немайнових прав;

— розповсюджувати інформацію та пропагувати ідеї і цілі Організації;

— одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування, керівників навчальних закладів інформацію, необхідну для реалізації статутних цілей і завдань Організації;

— вести господарську діяльність через створені у порядку, встановленому законодавством, підприємства, установи;

— встановлювати і розвивати контакти з викладачами, науковцями та організаціями інших країн, сприяти організації стажування у вітчизняних та закордонних наукових центрах та навчальних закладах;

— заснувати друкований орган Організації, використовувати наявні засоби інформації, випускати інформаційні листки, бюлетені, часописи тощо;

— проводити іншу не заборонену законом діяльність, що відповідає Статуту Організації.

УМОВИ ТА ПОРЯДОК ПРИЙОМУ В ЧЛЕНИ ОРГАНІЗАЦІЇ, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ

3.1. Членство в Організації є індивідуальним.

3.2. Членами Організації можуть бути громадяни України, що мешкають на території області, віком від 14 років, які підтримують положення даного Статуту та відповідають пункту 3.3.

3.3. Організація об'єднує спеціалістів біологічного та екологічного профілю (викладачів, науковців, студентів, інженерів-технологів, екологічних інспекторів), а також учнів загальноосвітніх шкіл та пенсіонерів.

3.4. Прийняття в члени Організації здійснюється Радою на підставі письмової заяви довільної форми. Члени Організації сплачують раз у рік членські внески, розмір яких визначається загальними зборами організації.

3.5. Член Організації має право:

— обирати і бути обраним до керівних органів Організації;

— пропонувати та організовувати заходи, що відповідають цілям і завданням Організації, розвитку її матеріально-технічної бази;

— вільно висловлювати свої погляди, критичні зауваження і вносити пропозиції щодо діяльності Організації та її керівних органів;

— отримувати будь-яку інформацію, що стосується діяльності Організації, її керівних органів та окремих посадових осіб, зокрема, операцій з фінансовими та матеріальними цінностями;

— вийти з членів Організації за власним бажанням;

— користуватися правовою, моральною та матеріальною підтримкою Організації.

3.6. Член Організації зобов’язаний:

— дотримуватися вимог Статуту Організації;

— брати активну участь у діяльності Організації;

— дотримуватися професійної етики та честі;

— своєчасно сплачувати членські внески.

3.7. Члену Організації видається членський квиток.

3.8. Членство в Організації припиняється:

— за письмовою заявою члена Організації;

— згідно з рішенням зборів Організації за порушення вимог Організації.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ

4.1. Найвищим керівним органом Організації є загальні збори, які скликаються Радою не рідше одного разу на три роки. Рішення зборів є чинним при наявності на них більше половини членів Організації. Позачергові збори скликаються радою на вимогу президента, ревізійної комісії, ½ членів Організації. Загальні збори:

— приймають Статут Організації і вносять зміни та доповнення до нього;

— обирають членів Ради, президента Організації, віце-президента, ревізійну комісію терміном на 5 років;

— приймають рішення про припинення діяльності Організації та її реорганізацію;

— визначають основні напрямки діяльності Організації на поточний період;

— затверджують план роботи Організації;

— приймають і затверджують рекомендації та документи, що подаються від імені Організації.

4.2. Виконавчим органом Організації є Рада, яка складається з п’яти чоловік (президента, віце-президента та трьох членів Ради), обирається терміном на 5 років та проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Рішення Ради приймаються більшістю голосів її членів. Рада:

— забезпечує виконання рішень загальних зборів;

— приймає рішення щодо виконання поточних завдань Організації;

— приймає до Організації нових членів;

— затверджує штатний розпис Організації;

— скликає загальні збори Організації.

4.3. Президент Організації (обирається терміном на 5 років):

— репрезентує організацію у державних органах та громадських організаціях, діє від імені Організації як перша особа;

— головує на засіданнях Ради;

— підписує фінансові та господарські документи;

— здійснює господарське управління майном і коштами Організації;

В разі відсутності президента його функції виконує віце-президент.

4.4. Ревізійна комісія перевіряє фінансово-господарську діяльність Організації і звітує про свою діяльність на загальних зборах Організації. Без висновку ревізійної комісії річний баланс Організації затвердженню Радою та зборами Організації не підлягає.

4.5. Члени Ради Організації і ревізійна комісія Організації обираються терміном на 5 років і можуть переобиратися необмежену кількість разів.

4.6. Президент, члени Ради Організації і ревізійна комісія Організації обирається загальними зборами Організації. Бухгалтер-скарбник є технічним працівником і працює в Організації на договірній основі.

КОШТИ ТА ІНШЕ МАЙНО ОРГАНІЗАЦІЇ

5.1. Кошти Організації утворюються за рахунок:

— членських внесків;

— добровільних внесків окремих осіб та організацій (як вітчизняних, так і зарубіжних), зацікавлених у роботі Організації;

— відрахувань від надходжень створених Організацією підприємств;

— інших надходжень, не заборонених чинним законодавством.

5.2. Кошти Організації, які залишаються після відрахування обов’язкових платежів, передбачених чинним законодавством витрачаються на статутну діяльність та утримання технічних працівників Організації.

5.3. Майно Організації складається з наукового та технічного обладнання, будівель і споруд, транспортних засобів, матеріалів тощо, придбаних на кошти організації, а також з переданих організації державними і недержавними організаціями та окремими особами.

5.4. Організація має право мати рахунки, укладати трастові договори з комерційними банками на управління своїми грошовими рахунками, а також продавати, передавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно в тимчасове користування або у позику іншим юридичним і фізичним особам свої кошти та майно чи списувати їх з балансу, згідно з чинним законодавством.

5.5. Організація виступає позивачем та відповідачем у суді та арбітражі.

5.6. Організація виконує касові та розрахункові операції з вітчизняними та зарубіжними установами, а також з окремими громадянами, згідно з чинним законодавством.

5.7. Організація самостійно веде бухгалтерський та статистичний облік у встановленому законодавством порядку і несе повну відповідальність за його достовірність.

ПОРЯДОК ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

6.1. Організація може припинити свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації через саморозпуск за рішенням загальних зборів Організації, прийнятим більшістю голосів від загальної кількості членів Організації.

В усіх інших випадках ліквідація (припинення діяльності) Організації може бути здійснена лише за рішенням суду, прийнятим згідно з чинним законодавством України.

6.2. Після прийняття рішення про припинення діяльності Організації (або за рішенням суду) збори Організації створюють ліквідаційну комісію, яка здійснює оцінку всіх коштів та майна Організації, задоволення законних майнових претензій, складає ліквідаційний баланс.

6.3. Усі кошти та майно Організації, що залишаються в її власності на момент припинення діяльності після повного задоволення законних майнових претензій, за рішенням загальних зборів Організації передаються іншим організаціям, програмні цілі яких збігаються з програмними цілями Організації.

ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ

7.1. Зміни та доповнення до Статуту Організації приймаються загальними зборами.

7.2. Зміни, що сталися в статутних документах, підлягають реєстрації в порядку, передбаченому законодавством.

2. Складіть проект скарги до місцевої ради щодо розв'язання екологічної суперечки.

До Шевченківського районного суду

м. Києва

4 053 м. Київ,

вул. Смирнова-Ласточкіна, 10б

Скаржник:

ПІБ, повна адреса за пропискою, телефон Суб'єкт оскарження:

Київська міська Рада

1 044 м. Київ, вул. Хрещатик, 36

Тел.: 278−19−30; 221−27−71

СКАРГА на неправомірне рішення органу місцевого самоврядування

06.06.2005 на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва на території маленького скверу біля будинку № 11а/2 по просп. В. Маяковського розпочалось будівництво. Були знищені зелені насадження, а територія цього скверу огороджена будівельним парканом. Як мені стало відомо, на цьому місці планується збудувати спортивно-розважальний комплекс.

Таке будівництво викликало обурення жителів навколишніх будинків, оскільки зазначений перетин є дуже шумною та забрудненою ділянкою, і сквер з його зеленими насадженнями є для нас єдиним оазисом.

Від будівельників я дізналася, що земельна ділянка на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової площею 0,1142 га продана приватному підприємству (ПП) «Рубін-С» на підставі рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 «Про продаж земельної ділянки приватному підприємству „Рубін-С“ для будівництва спортивно-розважального комплексу на перетині просп. Володимира Маяковського та вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва» .

Вважаю рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 «Про продаж земельної ділянки приватному підприємству „Рубін-С“ для будівництва спортивно-розважального комплексу на перетині просп. Володимира Маяковського та вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва» таким, що не відповідає нормам закону і порушує мої права і законні інтереси з наступних підстав:

1) При прийнятті рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 були порушені основні вимоги до містобудівної діяльності.

В ч. 3 ст. 5 Закону України (ЗУ) від 16.11.1992 «Про основи містобудування» зазначено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинно бути забезпечено розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

Рішенням № 363/2938 від 21.04.2005 Київська міська Рада продала ПП «Рубін-С» земельну ділянку для будівництва спортивно-розважального комплексу на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва.

Хочу зазначити, що при затвердженні містобудівної документації та проекту відведення зазначеної земельної ділянки не були дотримані вимоги чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ від 20.04.2000 «Про планування і забудову територій» при здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні для врахування громадських і приватних інтересів Київська міська державна адміністрація в межах повноважень, визначених законом:

— протягом двох тижнів після прийняття рішення про розроблення відповідної містобудівної документації повідомляє через засоби масової інформації про початок їх розроблення, а також про форми, місце і строк подання фізичними особами пропозицій щодо цієї документації;

— протягом місяця після завершення розроблення відповідної містобудівної документації повідомляє через засоби масової інформації про місце її розгляду, форми, місце і строк подання пропозицій (зауважень), порядок їх обговорення;

— оприлюднює через засоби масової інформації рішення про затвердження містобудівної документації, а також дає роз’яснення про їх зміст;

— інформує про порядок врахування законних інтересів та вимог власників або користувачів будівель, що оточують місце будівництва.

Всупереч цьому Київська міська державна адміністрація не повідомляла через засоби масової інформації ані про початок розроблення містобудівної документації щодо планування і забудови земельної ділянки на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва, ані про місце розгляду затвердженої містобудівної документації щодо планування та забудови зазначеної земельної ділянки.

У зв’язку з цим не були враховані громадські та приватні інтереси, зокрема, інтереси жителів будинків № 11а/2 по просп. В. Маяковського, № 1/9, 3 по вул. Каштановій, які є прилеглим до даної земельної ділянки. Жителі зазначених будинків не мали можливості подати свої пропозиції (зауваження) та обговорити містобудівну документацію через неоприлюднення вищевказаної інформації.

Крім того, в чч. 6, 7, 8, 9 ст. 5 ЗУ «Про основи містобудування» зазначено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

— урахування громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

— урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів будівель, що оточують місце будівництва;

— інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій;

— участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій.

Таким чином, містобудівна документація щодо планування і забудови земельної ділянки на перетині вулиць просп. В. Маяковського і вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва була затверджена рішенням Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 з порушенням вимог чинного законодавства.

2) Частиною 1 ст. 7 ЗУ від 09.02.1995 «Про екологічну експертизу» визначено, що об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, проекти рішень (нормативно-правових актів) Київської міської Ради як представницького органу місцевого самоврядування підлягають екологічній експертизі.

Всупереч цьому екологічна експертиза проекту рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 «Про продаж земельної ділянки приватному підприємству „Рубін-С“ для будівництва спортивно-розважального комплек-су на перетині просп. Володимира Маяковського та вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва» здійснена не була.

3) Земельна ділянка на перетині вулиць просп. В. Маяковського і вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва є ландшафтно-рекреаційною територією і відноситься до внутрішньоміських зелених насаджень обмеженого користування (на жилій території).

Як зазначено в ст. 51 Земельного кодексу (ЗК) України від 25.10.2001, до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених насаджень міст.

Відповідно до п. 6.1 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.06.1996 № 173 забороняється будівництво об'єктів за рахунок території парків і т. ін. А згідно з ч. 2 ст. 52 ЗК України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням.

Крім того, в ч. 6 п. 7 постанови Верховної Ради України від 24.12.1999 № 1359-XIV «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» передбачено, що для формування повноцінного життєвого середовища у населених пунктах раціонально використовуються природно-ландшафтні комплекси, провадяться роботи щодо їх збереження та відтворення, здійснюється упорядження та озеленення вулиць, майданів, територій громадського призначення, житлової забудови.

Отже, Київська міська Рада не мала права відводити земельну ділянку на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової для будівництва.

Таким чином, видавши рішення № 363/2938 від 21.04.2005, Київська міська Рада порушила вимоги чинного законодавства України.

4) Також рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 порушує мої права і законні інтереси як громадянки України.

Я є громадянкою України і користувачем квартири № 117 в буд. № 3 по вул. Каштановій, який є прилеглим до земельної ділянки на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової.

Відповідно до вищезгаданих ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про планування і забудову територій», чч. 6, 7, 8, 9 ст. 5 ЗУ «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинно бути забезпечено урахування громадських інтересів при плануванні та забудові територій, урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів будівель, що оточують місце будівництва.

Крім того, забезпечується участь громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій (зауважень) щодо цієї документації до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій.

Як було зазначено вище, при плануванні і забудові земельної ділянки на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової мої інтереси враховані не були. До того ж, я не мала можливості подати свої пропозиції (зауваження) та обговорити містобудівну документацію щодо планування та забудови цієї земельної ділянки через неоприлюднення вищевказаної інформації.

Також хочу наголосити, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Конституції України від 28.06.1996 земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Ст. 50 ЗК України передбачає використання земель рекреаційного призначення для організації відпочинку населення.

Отже, відвівши земельну ділянку на перетині просп. В. Маяковського і вул. Каштанової для забудови, Київська міська Рада позбавила мене права використовувати зазначену земельну ділянку для відпочинку (за призначенням відповідно до закону), і, таким чином, порушила мої конституційні права.

Таким чином, рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 порушуються мої права та законні інтереси як громадянки України і жительки будинку, прилеглого до забудованої земельної ділянки.

Виходячи з вищевикладеного, вважаю рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 не відповідаючим Конституції України та нормам закону і таким, що порушує мої права і законні інтереси, передбачені Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування.

Як зазначено в ч. 2 ст. 144 Конституції України, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Таким чином, підставою для звернення до суду зі скаргою на рішення органу місцевого самоврядування і для зупинення такого рішення є його невідповідність Конституції чи законам України.

Право громадянина на звернення із скаргою до суду в разі, якщо рішенням органу місцевого самоврядування порушено його права, свободи чи законні інтереси, передбачено також ч. 1 ст. 2481 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України від 18.07.1963.

Скаргу подаю до суду у межах двомісячного строку, обчислюваного з дня, коли особі стало відомо про порушення її прав чи законних інтересів (ч. 1 ст. 2485 ЦПК України).

Повідомляю, що я дізналася про порушення моїх прав і законних інтересів, яке було спричинено неправомірним рішенням Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005, 6 червня 2005 р.

Відповідно до підпункту «б» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 «Про державне мито» із скарги на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян, справляється державне мито в розмірі 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

З огляду на викладене, керуючись ч. 2 ст. 55, ч. 2 ст. 144 Конституції України, чч. 1, 2, 4 ст. 2481, чч. 1, 2, 3 ст. 2482, ст. 2484, ч. 1 ст. 2487 ЦПК України, прошу:

1. Відповідно до ч. 3 ст. 2484 ЦПК України повідомити Київську міську Раду про подання скарги на неправомірне рішення органу місцевого самоврядування, зазначивши при цьому норму ч. 3 ст. 2484 ЦПК України: «Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта» .

2. Визнати незаконним рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 «Про продаж земельної ділянки приватному підприємству „Рубін-С“ для будівництва спортивно-розважального комплексу на перетині просп. Володимира Маяковського та вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва» .

Додаток:

1. Копія рішення Київської міської Ради № 363/2938 від 21.04.2005 «Про продаж земельної ділянки приватному підприємству „Рубін-С“ для будівництва спортивно-розважального комплексу на перетині просп. Володимира Маяковського та вул. Каштанової у Деснянському районі м. Києва» .

2. Квитанція про сплату державного мита.

3. Копія скарги.

10 червня 2010 р. Підпис:______________