Отруєння дрібних тварин отруйними рослинами

Міністерство аграрної політики та продовольства України Сумський Національний Аграрний Університет Факультет ветеринарної медицини Кафедра епізоотології та паразитології

Курсова робота по ветеринарній токсикології з теми:

«Отруєння дрібних тварин отруйними рослинами»

Виконала :студентка 4 курсу групи 1001−1 Сорока М.Ю.

Суми — 2013

1. Токсикологія отруйних рослин Токсикологія отруйних рослин — частина науки про отрути і їх дії на людину і тварин. Вона дає відомості про морфологічні ознаки отруйних рослин, ареалі їх розповсюдження, місці зростання, умови, при яких можуть виникати отруєння отруйними рослинами, про клінічну картину, патологоанатомічні зміни, методи постановки діагнозу, терапії та профілактики при отруєннях.

Як всяка прикладна наука, рослинна токсикологія тісно пов’язана з життям. Вона служить цілям охорони здоров’я та життя тварин, сприяє запобіганню втрат тварин від рослинних отруєнь і тим сприяє виконанню завдань держави щодо забезпечення населення продуктами харчування і промисловості сировиною.

Рослинна токсикологія тісно пов’язана з низкою ветеринарних, зоотехнічних та медичних наук. У багатьох випадках рослинна токсикологія вказує на помилки, які можуть бути допущені при організації годівлі і сприяють виникненню отруєнь.

Токсикологія отруйних рослин в окремих випадках може мати зв’язок з епізоотологією. Це відбувається насамперед при неправильному диференціюванні масових рослинних отруєнь від інфекційних захворювань тварин та проведенні неправильних практичних заходів.

Токсикологія отруйних рослин може мати відношення і до судової ветеринарії, коли отруєння тварин стають предметом судового розгляду як в сенсі констатації самого факту отруєння отруйною рослиною, так і диференціального діагнозу його від інших захворювань.

Зрозуміло, що токсикологія отруйних рослин має тісний зв’язок з нормальною зоофізіологією, зоопатофізіологією, клінічними дисциплінами, так як тільки на підставі даних цих дисциплін можна правильно аналізувати спостереження при отруєннях, клінічні симптоми, поставити правильний діагноз і призначити правильне лікування.

Дуже багато отруйні рослини служать сировиною для отримання лікувальних препаратів і в цьому сенсі рослинна токсикологія дуже близько контактує з фармакологією і аптечною справою .

Знання про дію отруйних рослин на організм тварин можуть служити вихідними і достовірними даними для розуміння фармакологічної та лікувальної дії препаратів з рослин у гуманній та ветеринарній медицині. Таким чином, рослинна токсикологія служить інтересам фармакології і терапії в загальному широкому сенсі.

2. Поняття про отруйні рослини До отруйних відносять рослини, що виробляють і накопичують у процесі життєдіяльності отрути та викликають отруєння тварин і людини.

Рослини, небезпечні для людини, можуть виявитися шкідливими і для домашніх тварин. Це стосується кішок, собак, пташок, морських свинок, кроликів, хом’яків, — тобто всіх, кому дозволено пересуватися по квартирі. Якщо котам не дозволяється кожен день гуляти на вулиці, де вони можуть задовольнити потребу в поїданні трави, то вони починають обгризати рослини, у тому числі й отруйні. При поїданні, наприклад, диффенбахії або молочаю, тварина може отримати сильне отруєння, аж до смертельного результату.

Кількість отруйних речовин в рослині неоднакова і залежить від ряду факторів: на накопичення отрути можуть впливати погодно-кліматичні умови, освітлення або грунт. Вміст отруйних речовин в рослинах змінюється в залежності і від фази розвитку: в одних видів найбільшу кількість отруйних речовин накопичується до цвітіння, у інших — під час цвітіння, у третіх — в період дозрівання насіння.

Найбільш отруйні рослини у свіжому вигляді. При висушуванні, відварювання, силосуванні токсичність може знижуватися, а іноді втрачається зовсім. Однак у більшості отруйних рослин токсичність зберігається і після переробки, тому домішка їх у загальну масу нерідко буває джерелом сильних отруєнь тварин.

Отруєння отруйними рослинами — це ураження органів і систем організму в результаті впливу отруйних речовин, що містяться в деяких рослинах.

Отруйні речовини в різних частинах рослини розподіляються нерівномірно. Залежно від виду рослини найбільшу кількість отрут можуть містити як підземні органи — коріння і кореневища, так і плоди або насіння, або отруйні всі частини.

Рослин, що володіють абсолютною отруйністю, в природі майже не існує. Деякі рослини отруйні для людини, але нешкідливі для гризунів, птахів і навпаки.

Більшість отруйних рослин одночасно діють на різні органи, однак якийсь орган або центр зазвичай буває вражений сильніше.

3. Клінічна класифікація отруйних рослин В основу побудови класифікації отруйних рослин можуть бути покладені різні принципи. Найбільш простою і менш досконалою є ботанічна класифікація, в основі побудови якої лежить положення отруйної рослини в природній системі сімейств — класифікація за родинами. Вона носить характер простого розподілу і зовсім далека від можливості дати якесь уявлення про хімічну природу діючих речовин рослини і, особливо про її клінічне значення, що так важливе для практичного працівника тваринництва. Хімічна класифікація, яка об'єднує отруйні рослини за хімічною приналежністю їх діючих речовин, недосконала тому, що змушена включати в одну і ту ж класифікаційну групу рослин із вмістом токсичних речовин, що належать до різних груп хімічних сполук. Не має значення класифікація отруйних рослин за патоморфологічним змінам, знайденим в трупах загиблих від отруєння тварин, так як патологоанатомічна картина рідко відображає специфічну дію отруйної рослини; в більшості випадків вона носить характер загального токсикозу.

Клінічна картина, що розвивається в організмі в результаті отруєння отруйною рослиною, визначається передусім характером дії на організм токсичних речовин, що в ньому знаходяться. При уважному аналізі клінічної картини отруєнь отруйними рослинами в кожному окремому випадку з усього комплексу симптомів можна виділити одну або кілька основних, провідних ознак — ознак переважної дії на який-небудь орган або систему органів. Часто така ознака, повторюючись в клінічній картині отруєнь кількома отруйними рослинами стає загальною при отруєнні цими рослинами. Беручи за основу принцип схожості клінічних ознак, отруйні рослини можна розподілити на окремі більш або менш близькі групи. Створенню такої класифікації може надати допомогу схожість клінічної картини, яка часто спостерігається при отруєннях ботанічно спорідненими рослинами або рослинами з близьким хімічним складом токсичних речовин. Наприклад, причиною отруєнь, що протікають з клінічною картиною набряку легенів, частіше бувають хрестоцвіті рослини; отруєнь з картиною аноксемических явищ (явищ задушення) — рослини сімейства злакових; отруєнь з картиною ураження серця — група рослин, що містять так звані «серцеві» глюкозиди. Клінічна картина отруєнь рослинами, що містять у своєму складі алкалоїди групи атропіну, відмінна від клінічної картини, що спостерігається при отруєннях рослинами, що містять алкалоїди групи морфіну та ін.

Однак цей розподіл не може охопити всі відмінності в дії окремих груп отруйних рослин, незалежно від видової приналежності тварин і величезного різноманіття природної обстановки, в якій існують і тварини, і рослини.

Дати таку систему в даний час дуже важко, так як наші знання про отруйні рослини, про клінічну картину отруєння, про патогенез отруєнь поки ще недостатні. Клінічна картина при отруєнні отруйними рослинами відображає дію не чистого препарату або однієї якої-небудь речовини, а ряду токсичних речовин, укладених в рослинах. Ці речовини далеко не завжди діють в однаковому напрямку; дуже часто окремі з них володіють іншим, навіть протилежним впливом. Крім того, кількість кожної отруйної речовини окремо, кількісні співвідношення між різними речовинами, отже, характер та інтенсивність дії кожної з цих речовин і їх всіх разом не можуть залишатися постійними у всіх випадках; вони змінюються від внутрішніх і зовнішніх умов.

Цим і пояснюється те, що клінічна картина отруєння тварин рослинами одного і того ж виду не може бути в усіх випадках однаковою; часто тільки її загальний, провідний характер залишається постійним. Тому схема класифікації отруйних рослин за їх фізіологічною дією на організм тварин і викликаній ними клінічній картині може бути дана лише з певною умовністю.

Ветеринарний лікар, маючи справу з отруєнням тварини, в першу чергу стикається з особливостями клінічного стану хворої тварини; останнє є вихідним етапом в його роботі по встановленню діагнозу отруєння, вказує на прийоми лікування, які в даний момент можуть дати максимум користі.

Схема клінічної класифікації отруйних рослин представляється в наступному вигляді:

I Рослини, що викликають переважно симптоми ураження центральної нервової системи:

1). рослини, що викликають збудження центральної нервової системи;

2). рослини, що викликають збудження центральної нервової системи і одночасно діють на травний тракт, серце і нирки;

3). рослини, що викликають пригнічення і параліч центральної нервової системи;

4). рослини, що викликають пригнічення і параліч центральної нервової системи і одночасно діють на шлунково-кишковий тракт і серцево-судинну систему.

II Рослини, що викликають переважно симптоми ураження шлунково-кишкового тракту і одночасно діють на центральну нервову систему та нирки.

III Рослини, що викликають переважно симптоми ураження органів дихання і травного тракту (рослини, що утворюють гірчичні масла).

IV Рослини, що викликають переважно симптоми ураження серця.

V Рослини, що викликають переважно симптоми ураження печінки.

VI Рослини, що викликають аноксемические явища (явища задушення):

1). рослини, що утворюють (при певних умовах) синильну кислоту;

2). рослини, що утворюють (при певних умовах) нижчі оксиди азоту.

VII Рослини, сенсибілізуючі (що підвищують чутливість) тварин до дії сонячного світла.

VIII Рослини, що викликають ознаки геморагічного діатезу (множинних крововиливів).

IX Рослини, що викликають порушення статевої діяльності тварин.

X Рослини, що викликають захворювання з характером вітамінної недостатності.

XI Рослини, що викликають симптоми порушення сольового обміну.

XII Рослини, завдають механічні пошкодження.

XIII Отруєння водоростями. Планктонні отруєння.

XIV Рослини, що викликають псування молока.

XV Рослини, що викликають загибель бджіл і псування меду.

XVI Рослини, менш вивчені в токсикологічному відношенні.

4. Діючі речовини отруйних рослин Токсичність отруйних рослин залежить від утворення та наявності в них отруйних хімічних сполук. Останні можуть відноситися до алкалоїдів, глюкозидів, ефірних масел (терпени, камфори), органічних кислот, ангідридів органічних кислот, лактонів, барвних речовин (госипол, гіперицин) та інших, менш вивчених сполук.

Алкалоїди найбільш часто зустрічаються в якості діючих речовин отруйних рослин.

Алкалоїди являють собою складні органічні сполуки, що містять вуглець, водень, обов’язково азот; більшість з них містить кисень; кисневмісні алкалоїди є твердими речовинами. У складі деяких алкалоїдів, наприклад кониіну (з омега плямистого), нікотину (тютюну), анабазіну (з їжовника) та інших, кисню немає. Безкисневі алкалоїди є рідкими леткими речовинами. У вільному стані більшість алкалоїдів важко розчиняються у воді і легко — в органічних розчинниках: спирті, ефірі, хлороформі і ін. Солі їх, навпаки, легко розчиняються у воді. У рослинах алкалоїди знаходяться у виді солей різних рослинних кислот (яблучної, лимонної, щавлевої, янтарної) і в цьому вигляді легко всмоктуються, потрапляючи в шлунково-кишковий канал тварин.

З деякими кислотами, як кремнїєвольфрамовою, фосфорномолібденовою, фосфорновольфрамовою, таніном та іншими речовинами, алкалоїди дають важкорозчинні, а тому важко-всмоктуючі осади. Цією властивістю користуються при лікуванні алкалоїдних отруєнь.

Особливу групу алкалоїдів складають соланіни. Це представники глікоалкалоїдів, тобто речовин, що мають глікозидну будову і містять алкалоїд в якості свого аглікона; інша частина глікоалкалоїда, як і в глікозидах, представлена однією або кількома частинами цукру. Наприклад, соланін картоплі при розщепленні розпадається на алкалоїд соланідин (соланідин Т) і на три частини цукрів: глюкозу, рамнозу і галактозу.

В даний час вважається неправильною думка про сувору ботанічну специфічність алкалоїдних сполук. Навпаки, встановлені факти наявності одних і тих же алкалоїдів в абсолютно різних ботанічних групах (видах, родах і навіть родинах). Наприклад, алкалоїд анабазин знайдений в їжовнику безлистому і в тютюні; алкалоїд люпинін — в люпині і в їжовнику; алкалоїд берберин знайдений в багатьох рослинах, які належать до п’яти різних сімейств.

Глікозиди також часто бувають діючими речовинами отруйних рослин.

Структурна своєрідність глікозидів полягає в тому, що вони легко розпадаються на складову їх вуглеводну (цукристу) частину і на одну або декілька інших речовин, званих агліконами (безцукрова частина). Вуглеводною складовою глікозидів може бути глюкоза, галактоза, рамноза; частіше — перша. Агліконовий компонент може бути вельми різноманітним як за складом, так і за хімічним характером. Токсична друга частина глікозидів.

Розщеплення глюкозидів може відбуватися при кип’ятінні з водою, краще при нагріванні з розведеними мінеральними кислотами, лугами або під дією певних, супутніх глюкозидам в рослинах ферментів (глюкозидаз).

Глікозиди являють собою тверді, більшою частиною кристалічні, рідше аморфні сполуки; лише деякі з них бувають пофарбовані; в більшості випадків вони розчинні у воді; на смак звичайно гіркі, що визначає гіркий смак рослин.

За хімічним складом агліконів можна розрізняти:

1). глікозиди з агліконами, не містять азот. З цієї групи глікозидів отруєння можуть викликати глікозиди рослин групи наперстянки (наперстянка, конвалія, зимівник, олеандр);

2). глікозиди з агліконами, що містять азот (нітрилглікозиды, ціанглікозиды). Ці глікозиди, мають велике токсикологічне значення, так як при їх розщепленні утворюється синильна кислота;

3). глікозиди з агліконом, що містить азот і сірку (тіоглікозиды, гірчичні глікозиди), при розщепленні їх утворюються гірчичні масла;

4). особливу групу глікозидів складають сапоніни (сапонінглікозиди). Вони так само, як і глікозиди, розпадаються на цукристу і безцукрову частииа — сапогенін. Всі сапогеніни діляться на дві великі групи: стероїдні і тритерпеноїдні. Характерною особливістю стероїдних сапогенінів є перетворення їх у фізіологічно активні речовини типу статевих гормонів. Можливо, що на основі цієї особливості сапонінів і продуктів їх розщеплення — сапогенінів в рослинах утворюються речовини, що зумовлюють порушення статевої діяльності тварин. Одним із властивостей сапонінів є те, що водні розчини їх при збовтуванні дають стійке утворення піни. Сапоніни, що володіють токсичною дією, називаються сапотоксинами.

Ефірні олії в хімічному відношенні представляють суміш різноманітних сполук; зазвичай це леткі рідини характерного, часто приємного запаху. До складу їх входять вуглеводні, головним чином терпени, які нерідко є єдиною складовою частиною ефірної олії. Із сполук, що містять кисень, складовими частинами ефірних масел можуть бути спирти, альдегіди, кетони (камфори), ефіри, а також сполуки, що містять сірку (наприклад, в гірчичному ефірному маслі). Ефірні олії легко (наприклад, при охолодженні) виділяють свої тверді складові частини, а при довгому зберіганні, окислюючись, осмоляються і набувають жовтого або бурого забарвлення. Вони нерозчинні у воді, але розчиняються в органічних розчинниках (спирті, ефірі, хлороформі, бензолі). Питома вага їх зазвичай менше питомої ваги води, і тільки ефірні олії з вмістом речовин, багатих киснем, важче води. У рослинах вони містяться або в чистому вигляді, або у вигляді глікозидів (гірчичні глікозиди), при розщепленні яких виділяються у вільному стані. Ефірні олії легко переходять з водяною парою; цим способом вони зазвичай виходять з рослинного матеріалу.

З органічних кислот, що входять до складу отруйних рослин, особливе токсикологічне значення мають:

1). синильна кислота, яка є продуктом ферментативного розпаду ціаногенних глікозидів, що утворюються в деяких дикорослих і культивованих рослинах;

2). щавлева кислота, що знаходиться у великій кількості в щавелях (Rumex acetosa L., R. acetosella L.), в кислиці (Oxalis acetosella L.), в листках буряків та ін.; зустрічається головним чином у вигляді солей, рідше у вільному стані.

Лактони — органічні сполуки, що представляють собою ангідриди гамма-оксикислот. З отруйних рослин, що містять лактони, найбільше токсикологічне значення мають полин (таврійська, цитварний) і лютики.

Речовини фарбувального характеру (в гречці, звіробої, насінні бавовнику).

Смолисті речовини, які можуть викликати запальні стани шлунково-кишкового тракту.

Необхідно сказати про небагатьох за кількістю, але дуже сильні за своєю фізіологічною дією речовин, які відносяться до так званих токсальбуминів — рослинних токсичних речовин білкового характеру (фитотоксинів).

З токсальбуминів особливе значення для рослинної токсикології мають рицин, що міститься в насінні рицини (Ricinus communis L.), і робін, знаходиться в несправжній акації (Acacia pseudacacia L.).

Речовини типу токсальбуминів мають імуногенні властивості, тобто здатність при відповідних методах введення їх тваринам викликати в організмі утворення антитіл і робити тварин несприйнятливими (імунними) до токсичних і летальних кількостей цих речовин. Сироватка крові імунізованих до токсальбумів тварин має запобіжне і лікувальне значення і для інших тварин.

5. Яскраві представники отруйних рослин Отруйних для собак і кішок рослин надзвичайно багато, але серед найвідоміших і найбільш часто зустрічаються в наших будинках і поза ними — алое, лілія, крокус, диффенбахія, монстера, драцена, філодендрон, каладіум, плющ, конвалія, гладіолус, гіацинт, наперстянка, каланхое, ірис.

Перше місце серед отруйних рослин для кішок займають представники сімейства ароїдних. Найбільш поширені з них — аглаонема, алоказія, антуріум, диффенбахія, зантедескія, заміокулькас, каладіум, колоказія, монстера, сингоніум, спатифіллум, філодендрон, епіпремнум.

При найближчому знайомстві з ними тварини отруйний сік викличе набряк гортані і слизової рота, а при попаданні в очі - кон’юнктивіт і незворотні зміни рогівки.

Сік листя філодендрона при попаданні в організм може викликати хворобливе печіння в області язика і горла, зашкодити роботі нирок.

Листя монстери при вживанні в їжу викличуть хворобливе печіння язика, рота і горла, потім можуть вискочити пухирі. У монстери є тонкі голчасті утворення, які, потрапляючи на слизові, викликають сильне печіння.

Диффенбахія містить отруйні кислоти, що викликають у кішки, відкусивши лист, опік слизових. Відчуття дуже хворобливе, в результаті якого тварина може відчувати труднощі з прийняттям їжі і навіть диханням, відмічається слинотеча, нудота, блювота. При попаданні соку диффенбахії в очі слизова оболонка подразнюється, що має досить неприємні наслідки.

Отруєння сциндапсусом може викликати діарею.

Рослини сімейства молочайних (молочай, кротон, ятрофа, акаліфа) містять речовину еуфорбін, отруєння яким протікає в дуже важкій формі: довго незагойні опіки і виразки ротової порожнини і глотки; запалення слизових оболонок очей, аж до тимчасової сліпоти, порушення функції шлунково-кишкового тракту з одночасним порушенням нервової регуляції .

Алкалоїди та глікозиди, що містяться в молочному соку рослин сімейства кутрових (аденіум, алламанда, мандевілла, катарантус, олеандр, пахіподіум), може викликати порушення серцевої діяльності і нервової регуляції.

Пуансеттія (молочай), фікус (карликовий, Бенджаміна), хризантема, викликають дерматит порожнини рота.

Існує два види крокусів: Crocus species — який цвіте навесні, і Colchicum autumnale — який цвіте восени. Квітучі навесні крокуси більш широко поширені. Вони належать сімейству Iridaceae (ірисові). Вживання всередину будь-яких частин цих рослин може викликати шлунково-кишкові розлади, включаючи блювоту і пронос. Квітучі навесні крокуси не можна помилково приймати за пізньоцвіт осінній, який належить до сімейства Liliaceae (лілейні). Лілейні містять колхіцин, який застосовується для знеболювання нападів подагри .

Осінній Крокус високо токсичний і може викликати сильну блювоту, шлунково-кишкова кровотеча, ушкодження печінки і нирок, а також дихальну недостатність. Якщо ви не впевнені, який саме крокус погризла ваша кішка, краще негайно доставити її до ветеринара. Ознаки отруєння можуть проявитися через кілька днів.

Азалія. У сімействі родедондронів найбільшу небезпеку для домашніх тварин являє азалія. Навіть кілька погризених листочків можуть привести до блювоти, діареї та рясної слинотечі. Без негайної уваги ветеринара тварина може впасти в кому або навіть загинути.

Цикламен. Особливо небезпечні для тварин коріння цього сезонного квітучої рослини. При попаданні всередину цикламен може викликати сильну блювоту і навіть смерть.

Каланхое. Цей популярний квітучий суккулент може викликати блювоту, пронос і серцеву аритмію, якщо потрапить в організм домашніх тварин.

Лілії. Існують небезпечні та безпечні для тварин лілії. Дуже важливо знати різницю між ними. Перуанські лілії і кали містять кристали оксалатів, які викликають незначні ознаки харчового отруєння, такі як подразнення тканин в порожнині рота, язика, глотки і стравоходу, що призводить до незначної слинотечі. Більш небезпечними і потенційно смертельними є тигрова, азіатська, великодня і японська лілії. Всі вони є дуже токсичними для тварин. Навіть потрапляння всередину організму невеликої кількості (наприклад, 2−3 пелюстки або листочка) може привести до серйозної ниркової недостатності.

Олеандр. Олеандр є популярною рослиною, яку люблять за вічнозелене листя і ніжні квіти. Проте, листя і квіти надзвичайно токсичні для кішок, при ковтанні можуть викликати сильну блювоту, що містяться в олеандрі речовини уповільнюють частоту серцевих скорочень і можуть привести тварину до смерті.

Нарцис. Ці квіти містять lycorine, алкалоїд, що викликає сильну блювоту. Прийом всередину цибулини, рослини або квітки може привести до серйозної блювоті, діареї, болів у животі. Можливі навіть порушення ритму серця або пригнічення дихання.

Конвалія. Конвалія травнева містить серцеві глікозиди, які викликають симптоми, схожі на отруєння наперстянкою. Ці симптоми включають блювоту, пронос, зниження частоти серцевих скорочень, важкі порушення ритму серця, і навіть судоми .

Саго. Дуже популярна в теплому кліматі пальма саго може бути дуже шкідлива для домашніх тварин. При попаданні всередину організму кішки листя та насіння цієї рослини можуть викликати блювоту, криваві випорожнення, пошкодження слизової шлунка, важку печінкову недостатність, а в деяких випадках можуть призвести до смерті.

Тюльпани та гіацинти. Тюльпани містять алергенні лактони. Гіацинти містять подібні алкалоїди. Токсичні речовини в основному зосереджені в цибулинах (в листі і квітах їх менше), тому переконайтеся, щоб у Вашої тварини не було можливості викопувати цибулини. Якщо розжувати і проковтнути частини рослини або цибулину, це може призвести до подразнення тканин порожнини рота і стравоходу. Типові ознаки отруєння включають рясну слинотечу, блювання або діарею залежно від кількості вжитої рослини. Специфічного антидоту немає, але підтримуюча терапія, що включає полоскання порожнини рота, нудоти препарати, внутрішньовенні вливання фізіологічного розчину дозволяє тварині швидко піти на поправку. Вживання великої кількості частин цибулини викликає більш серйозні симптоми, такі як збільшення частоти серцевих скорочень і зміна дихання, що вимагає консультації ветеринара. Найкращі більш важкі ознаки спостерігаються у лабрадорів .

6. Етіологія отруєнь Причиною отруєння отруйними рослинами стає найбільш часте поїдання різних частин рослин, що містять токсичні для дрібних домашніх тварин хімічні речовини. Кішки, які живуть у будинках, часто обгризають листя і стебла декоративних рослин, що може послужити причиною гострого отруєння, в тому випадку, якщо ці рослини є отруйними. Собаки також можуть, граючи, обгризати листя домашніх рослин, а також це може відбуватися під час прогулянки.

Безпосередньою причиною отруєння отруйними рослинами є токсичний вплив містяться в них хімічних речовин, що роблять при попаданні в організм тварини несприятливий вплив на органи і тканини.

Отруєння отруйними рослинами можуть бути гострими і хронічними, також вони класифікуються залежно від приналежності рослин, що їх викликають, до певного виду.

6. Умови, які впливають на характер клінічного прояву отруєнь Практичні спостереження і порівняльні токсикологічні дослідження вказують, що інтенсивність клінічного прояву отруєнь певною отруйною рослиною або її частинами, як і самий характер клінічного перебігу, можуть бути різні. Вони залежать від кількості (дози) з'їденої рослини, від виду і статі тварини, від тих чи інших її фізіологічних станів, від умов годівлі.

Інтенсивність отруєння знаходиться в прямій залежності від кількості з'їденої твариною отруйної рослини. Але слід завжди пам’ятати, що кількість діючих речовин у рослині, а отже, і токсичність останньої можуть залежати від багатьох зазначених вище умов. Звідси і величина дози як токсичної (отруює), так і летальної (смертельна) може дуже варіювати. Тільки відносно рослин, що знаходяться протягом життя в однакових екологічних умовах, можна допустити приблизно рівну кількість вмісту в них діючих речовин, отже приблизно рівну ступінь токсичності.

В залежності від умов, що стосуються самої тварини (вид, стать, вік, різні фізіологічні особливості), можна спостерігати або схильність, або стійкість до отруєння тією чи іншою отруйною рослиною.

У питанні про стійкість різних тварин до отруєння особливо виражена видова залежність. Тварини деяких видів можуть абсолютно без шкоди поїдати рослини, небезпечні для тварин іншого виду.

Гарному стану здоров’я і нормальному розвитку тварин відповідає і краща опірність їх отруєнь. Молоді, зростаючі тварини легше піддаються дії отрути, ніж дорослі тварини, що вже зміцніли. Умови життя тварини, шкідливо відбиваються на її здоров’я: погане годування, виснажлива праця, хвороби, особливо патологічні стану нирок, легенів, кишечника та ін., знижують опірність організму до отрути рослин.

Стан слизової оболонки травного тракту, наприклад, має дуже велике значення для клінічного прояву отруєння. При порушеннях цілісності і запальних станах слизової оболонки всмоктування отруйних речовин і розвиток клінічної картини отруєння відбуваються швидше і інтенсивніше.

З фізіологічних станів, що обумовлюють інтенсивність токсичної дії отруйних рослин, як і отрут взагалі, мають значення вагітність, голод і лактація.

Кількості отруйних речовин, нешкідливі для інших тварин, у вагітних можуть зумовити різкі зміни в стані вагітної матки і подальший викидень.

У голодних тварин, при поїданні отруйних рослин на «пустий» шлунок, створюються умови для більш швидкого всмоктування отрути, а отже, і більш інтенсивного зовнішнього клінічного прояву отруєння.

У лактуючих тварин при отруєнні деякими отруйними рослинами значна частина отрути виділяється з молоком, внаслідок чого отруєння у них може бути виражене менше, ніж у тварин нелактуючих, і менше, ніж у самців. Виділяється при цьому молоко, володіючи токсичними властивостями, може стати причиною отруєння потомства.

7. Патогенез Після поїдання цих трав, в травному тракті з них звільняються токсичні речовини, що викликають запалення слизової оболонки по всьому його ходу і нерідко з крововиливами. Всмоктуючись у кров, вони викликають руйнування і деформацію формених елементів крові. Виділяючись через нирки, токсичні речовини порушують їх функціонування і надають спочатку збуджуючу, потім гальмівну дію на центральну нервову систему. Можуть порушуватися дихальна та серцево-судинна системи.

8. Симптоми Перші ознаки отруєння — це блювота, пронос, болі в животі. Якщо ви впевнені, що тварина отримала отруєння в результаті поїдання отруйної рослини, необхідно викликати блювання, шляхом заливання слабкого розчину перманганату калію в пащу і терміново звернутися до ветеринарного лікаря .

Симптоми отруєння різними рослинами значно відрізняються один від одного. Незважаючи на це, можна виявити кілька груп симптомів, що зустрічаються порівнянно частіше інших, і при появі яких необхідно припускати можливість отруєння і забезпечити тварині своєчасну лікарську допомогу, якщо це необхідно. Так, багато отруйні рослини викликають подразнення слизової оболонки, утворення виразок у ротовій порожнині, слиновиділення, труднощі при ковтанні їжі (крокус, монстера, філодендрон, диффенбахія, каладіум). Порушення нормального функціонування шлунково-кишкового тракту — блювоту, в тому числі з кров’ю, та / або пронос, хворобливість в області черевної порожнини викликають такі рослини як алое, лілія, крокус, монстера, філодендрон, драцена, диффенбахія, каладіум, плющ, гладіолус, гіацинт, ірис, конвалія.

Неврологічні симптоми — тремор, депресія, летаргія — можуть бути наслідком отруєння речовинами, що містяться в таких рослинах як алое, лілія, драцена, нарцис, плющ, гіацинт. Також отруєння може характеризуватися симптомами серцевої і дихальної (задишка, ціаноз — синюшність слизових оболонок), ниркової недостатності - розвивається олігурія і анурія — зниження утворення і, відповідно, виділення сечі аж до повного припинення її фільтрації в тканини нирок, що є причиною сильної інтоксикації організму продуктами обміну речовин, в нормі виведеними через нирки з сечею. Симптоми гострої ниркової недостатності - блювота, пригнічення, уремічний запах з ротової порожнини, а також судоми і кома — на стадії уремії. У деяких випадках отруєнь отруйними для кішок і собак рослинами фіксується підвищення температури і інші симптоми.

Деякі рослини, подібно олеандр викликають миттєву смерть, інші можуть надавати негативні впливу на різні органи тварин, тому їх краще прибрати подалі.

(В таблиці перераховані рослини небезпечні (до деякої міри) для дрібних домашніх тварин. — Додаток 1)

9. Діагностика Діагностика отруєнь рослинами ґрунтується, в першу чергу, на отриманні даних анамнезу — важлива інформація про те, які рослини знаходяться в будинку (найбільш часто отруєння трапляються у домашніх кішок), і чи є до них доступ тварини. Найчастіше ж самі власники, звертаючись за допомогою, повідомляють про факт отруєння певною рослиною.

Після цього необхідно провести клінічний огляд, що допомагає визначити тяжкість стану тварини. Проводяться і стандартні лабораторні та інструментальні дослідження — загальний і біохімічний аналізи крові, загальний аналіз сечі, електрокардіографічне дослідження, а при необхідності - ультразвукова та рентгенографічна діагностика, що дозволяють здійснити диференціальну діагностику і виявити в деяких випадках потенційні причини прояву симптомів, крім отруєння отруйними рослинами.

При наявності неврологічної симптоматики необхідно неврологічне обстеження і деякі інші види досліджень, що визначаються лікуючим ветеринарним фахівцем.

10. Лікування Якщо тварина все ж дісталася до отруйної рослини, необхідно надати їй першу допомогу: промити слизові, дати активоване вугілля з великою кількістю води, обробити уражену поверхню.

Специфічного лікування при отруєнні більшістю отруйних рослин не існує. Якщо можливо, проводиться промивання шлунка з призначенням суспензії активованого вугілля, а потім — інфузійна детоксикаційна терапія та симптоматичне лікування, засноване на оцінці клінічних ознак.

Важливо також відзначити, що під час лікування необхідно обов’язково контролювати його ефективність шляхом регулярних лабораторних досліджень (особливу увагу слід приділяти оцінці ниркової функції, визначаючи щільність сечі і рівень креатиніну та азоту сечовини крові). При отруєнні рослинами, що містять речовини, що впливають на серцеву діяльність, необхідно обов’язкове кардіологічне обстеження та контроль за функцією серцево-судинної системи, що проводяться під час лікування тварини.

11. Профілактика Твердження, ніби тварини інстинктивно відчувають, що їм корисно і що шкодить, — неправомірне. Протягом багатьох років співіснування домашніх тварин з людиною, вони загубили природні здібності розпізнавати, що їм корисно, а що для них отруйне. Для того, щоб кішки не гризли квіти, існують рекомендації. Для кішок потрібно обов’язково ставити на підвіконня піддон з травою. Для цього можна посіяти овес або придбати спеціальну суміш трав в зоомагазині. Вони з задоволенням гризуть нешкідливий циперус, у якого вистачає сил постійно замінювати пошкоджені стебла новими.

Профілактика отруєння отруйними рослинами полягає в тому, щоб закрити до них доступ тварин, а ще більш ефективним є вилучення в будинку таких рослин. Котів відлякають апельсинові або лимонні кірки, розкладені на підвіконні з квітами, також можна окропити рослину водою з вмістом лимонного соку. Собакам необхідно забороняти гризти на вулиці незнайомі рослини, так як вони можуть бути отруйними.

Найгірше, якщо тварина скуштували заборонений плід у відсутність господарів. На жаль, в такому випадку помітити отруєння можна не відразу, а причину виявити важко. Тому потрібно щодня перевіряти, чи немає укусів і інших пошкоджень на отруйних рослинах. А найголовніше — стежити за поведінкою.

отруєння тварина рослина токсикологічний

Висновки Природа — не царство гармонії. Кожна рослина і тварина в будь-яких відносинах є дуже недосконалим організмом, тому великий інтерес представляє отруйність багатьох рослин для людини і тварин. Отрути рослин настільки різноманітні і збиток, принесений багатьма отруйними рослинами, настільки значний, що давно вже виникла ціла наука про отруйні рослини .

До отруйних відносять рослини, що виробляють і накопичують у процесі життєдіяльності отрути. Вони викликають отруєння тварин і людини. Отруєння отруйними рослинами відбувається при попаданні рослин через рот, органи дихання, а також через шкіру в результаті зіткнення з рослиною або її соками. Прийняті всередину при поїданні рослин або введені безпосередньо в кров, ці отрути викликають явища загального отруєння, нерідко закінчується смертю. Крім того, деякі отруйні речовини надають місцеву подразнюючу дію на організм, викликаючи в місці зіткнення з нею різні запальні процеси .

Найкращою профілактикою отруєння хатніх улюбленців є обмеження доступу тварин до рослин, що містять отрути, або ж вилучення отруйної зелені з приміщень та присадибних ділянок, де утримують тварин.

Якщо тварина все ж таки дісталася до отруйної рослини і вжила деяку її частину, необхідно надати першу допомогу, звільнивши організм тварини від фрагментів рослини та вивести отруту за допомогою промивання шлунку і застосування адсорбентів. Після надання необхідної допомоги потрібно обов’язково звернутися до лікаря.

Список використаної літератури

1. Баженов С. В. Ветеринарная токсикология (учебник для ветеринарных институтов, изд-е четвертое, допол. и испр.) Колос — 1970р., 320 с.

2. Ветеринарна токсикологія з основами екології/ [М.М. Аргунов, В. С. Бузлама, М.І. Редкий та ін.]/ Лань — 2005р., 416с.

3. Іванов А. Т. Ветеринарная токсикология./ Іванов А.Т., Петрова В. С., Кенігсберг Я.Е./ Ураджай — 1988р.

4. Неотложная терапия острых отравлений и эндотоксикозов./ [Лужников Е., Гольдфарб Ю., Мусселиус С. та ін.]. Медицинское информационное агентство — 2010р., 472с.

5. Хмельницький Г. А. Ветеринарна токсикологія /Хмельницкий Г. А., Локтіонов В.Н., Полоз Д.Д./ M.: Arpoпромиздат — 1987р., 319с.

Додаток 1