Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та проблеми його нормативного забезпечення

Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та проблеми його нормативного забезпечення Право на укладання звичайних договорів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в 2002 році в Україні мають 85 страховиків-членів Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). За даними моніторингових звітів, які надаються страховиками-членами МТСБУ, фактично укладаються договори обов’язкового страхування не більше, ніж 65 страховиками.

Не зважаючи на те, що цей вид страхування визначений як обов’язковий, через відсутність належного контролю за його здійсненням, він не набув масового характеру.

Так, за звітами страховиків-членів МТСБУ, цей вид страхування у 2001 році можливо охарактеризувати наступними показними:

— Кількість укладених договорів в 2001 році - 610, 5 тис. шт.

— Сума отриманих премій в 2001 році - 39, 98 млн. грн.

— Середня вартість полісу — 65,5 грн.

— Виплачено страхового відшкодування — 7, 45 млн. грн.

— Показник рівня виплат страхового відшкодування (рівень збитковості) — 18,6%.

— Середній розмір збитку, заподіяного майну (тис. грн.) — 2, 61.

— Частота настання страхового випадку — 0,46%.

Можна констатувати, що загальний показник збитковості цього виду страхування знаходиться на рівні показника збитковості по всьому ринку страхових послуг — 16,4%. Така тенденція збереглася і в 2002 році.

Необхідно звернути увагу на те, що в такому соціально важливому виді страхування відсутній належний моніторинг його здійснення. Моніторингові звіти, які отримує МТСБУ, не мають необхідної повноти з причини ненадання (нерегулярного надання) страховиками-членами МТСБУ встановленої статистичної звітності. Так, неув’язки звітів страховиків досягають 2 млн. грн. на місяць. Безумовно, регламентний порядок надання звітності про стан здійснення цього виду обов’язкового страхування має визначатися на рівні нормативно-правового документу.

Необхідно звернути увагу на прояви цього виду страхування, як виду з «довгими хвостами». Так, на діаграмах 3 та 4 наведено динаміку врегулювання страхових випадків, що сталися в поточному році, але врегульовувалися протягом декількох наступних років.

Звичайно, це вимагає запровадження на рівні нормативно-правових документів додаткових вимог до переліку та порядку формування страхових резервів у страховиків, які займаються цим видом обов’язкового страхування. Необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення здійснення цього виду обов’язкового страхування та необхідність побудови цілісної системи забезпечення прав страхувальників та потерпілих в ДТП як в Україні, так і за кордоном, стають дуже актуальними у зв’язку з входженням України до міжнародної системи автострахування «Зелена Картка». Як відомо, у 1949 році Підкомітет по дорожньому транспорту Європейської Економічної Комісії Організації Об'єднаних Націй рекомендував запровадити у європейських країнах міжнародну систему автострахування, яка в подальшому отримала назву «Зелена Картка». Таким чином, з 1949 року в Європі почав створюватися єдиний страховий простір, який став одним із чинників створення інтегрованого економічного простору.

На сьогодні Міжнародна система автострахування «Зелена Картка» охоплює територію 43 країн із загальною кількістю населення біля 800 млн. чоловік (станом на кінець року). При цьому кількість транспортних засобів, зареєстрованих у країнах — членах цієї системи складає біля 250 мільйонів. Міжнародна система автострахування «Зелена Картка» дозволяє встановити спрощені транскордонні процедури використання автомобільного транспорту шляхом встановлення особливої гарантійної схеми відшкодування збитків, заподіяних у країнах відвідання власниками транспортних засобів, зареєстрованих в інших країнах. Фактично була створена міжнародна система захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах та був створений ефективний механізм задоволення матеріальних претензій потерпілих до водіїв-винуватців, незалежно від країни їх місцепроживання та країн реєстрації транспортних засобів.

Гарантійна схема забезпечення відшкодування збитків, заподіяних у будь-якій країні-члені міжнародної системи автострахування «Зелена Картка», побудована у вигляді особливої конструкції взаємовідносин між спеціалізованим гарантійними організаціями країн — членів цієї системи (далі - Бюро). Відносини між Бюро здійснюються відповідно до Резолюцій Робочої групи з автомобільного транспорту Європейської економічної комісії ООН, Конституції міжнародної системи автострахування «Зелена Картка» та Єдиної Угоди. Значним кроком у розвитку міжнародної системи автострахування «Зелена Картка» стало прийняття на 94 сесії Робочої групи з автомобільного транспорту Європейської економічної комісії ООН, яка відбулася у Женеві з 14 по 16 листопада 2000 року, нової Зведеної резолюції щодо покращення автодорожнього руху. Зазначена Резолюція була схвалена усіма країнами, що входять до цього міжнародного органу, в тому числі і повноважною українською делегацією. Міжнародними правовими нормами зазначеної вище Резолюції були значно підвищені вимоги до функціональних повноважень та статусу національних Бюро, структуризації правовідносин у системі, а саме було встановлене наступне. У кожній країні має бути лише одне Бюро, при цьому воно має включати всі страхові організації, які здійснюють обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Така організація має бути визнана Урядом відповідно до внутрішньодержавних процедур. Для діяльності національного Бюро, при нормативно-правовій підтримці держави, мають бути створені такі умови, щоб матеріальні претензії, які пред’являються до застрахованих іноземних автовласників у країнах відвідування могли бути опрацьовані та задоволені Бюро країни — відвідування відповідно до принципів міжнародної системи автострахування «Зелена Картка». Це є одним із чинників забезпечення законних прав іноземців, як правило резидентів європейських країн, на території країн відвідання.

Національне Бюро повинно мати відповідні фінансові ресурси для забезпечення своїх фінансових зобов’язань. Страховики-члени Бюро мають здійснювати фінансування такого Бюро з тим, щоб воно мало можливість виконувати свої фінансові зобов’язання. Положення Рекомендації № 5 та Зведених Резолюцій щодо міжнародної системи автострахування «Зелена Картка» ЄЕК ООН були імплантовані в норми Єдиної Угоди. Єдина Угода усім своїм комплексом правил детально регулює умови застосування принципів міжнародної системи автострахування «Зелена Картка», право спроможність Бюро при врегулюванні претензій, економіко-фінансові взаємовідносини між Бюро, обов’язки Бюро щодо забезпечення страхових зобов’язань страховиків-членів Бюро. Єдина Угода містить ряд особливих норм, серед яких істотними є наступні норми. В першу чергу, це стосується встановлення відповідальності Бюро, за повноваженням якого видаються «зелені картки», за будь-який страховий сертифікат, який претендує на те, що його видано за повноваженням цього Бюро, та на те, що він заповнений належним чином для використання в іншій країні-члені міжнародної системи автострахування «Зелена Картка». Навіть якщо, в подальшому, з’ясується, що він фальшивий, неправочинний чи змінений у незаконний спосіб. Отже, у разі пред’явлення винуватцем дорожньо-транспортної пригоди фальшивої (фальсифікованої) «зеленої картки», такий страховий сертифікат застосовується як гарантія задоволення майнових вимог, що можуть бути пред’явлені до водія — винуватця відповідно до законодавства про обов’язкове страхування цивільної відповідальності.

Єдина Угода встановлює ряд принципів, які є нормами прямої дії щодо порядку врегулювання претензій. Перший принцип — це принцип довіри до Бюро-врегулювальника з боку Бюро-платника. Бюро-врегулювальник визнається особою з «виключною компетенцією» щодо розгляду та врегулювання претензій потерпілих відповідно до національного законодавства про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та тлумачення його норм. Встановлюється також, що Бюро-врегулювальник, при врегулюванні страхового випадку, має діяти в найкращих інтересах Бюро-платника. Ці два вищезгадані принципи є життєво важливими для успішного функціонування системи і Рада Бюро постійно приділяє увагу підтриманню їх виконання. У випадку несплати страховиком-членом Бюро-платника суми, яка належить Бюро-врегулювальнику протягом двох місяців з дати першої вимоги на відшкодування, Бюро-платник, одержавши повідомлення від Бюро-врегулювальника про таку несплату, самостійно проводить це відшкодування протягом одного місяця з дати отримання такого повідомлення. Ця вимога доповнюється фінансовими санкціями щодо Бюро-платника. Таким чином, обов’язок гаранта по відшкодуванню коштів покладено на Бюро-платника, яке є гарантійною організацією по відношенню до своїх страховиків-членів. Це є наріжним фінансовим принципом міжнародної системи авто страхування «Зелена Картка». Таким чином, саме Бюро в кінцевому рахунку забезпечує виконання платіжних зобов’язань. У 2000 році кількість врегульованих претензій у системі склала 337 тисяч. Понад 64% усіх претензій у системі врегульовується на території таких п’яти країн як Франція, Німеччина, Італія, Великобританія та Іспанія. Членство України в системі «Зелена Картка» було активізоване з червня 1998 року. Україна розташована в центрі Європи та поєднує Західноєвропейські країни, відіграє особливу роль у майбутньому розвитку руху транспорту. Робота МТСБУ є надзвичайно важливою для подальшого розвитку Системи «Зелена Картка». Воно стало першим Бюро, що почало функціонувати у одній з найбільших країн колишнього Радянського Союзу. Рада Бюро очікує, що МТСБУ буде активно підтримувати та допомагати Білорусії та Росії прискорити процес отримання очікуваного членства у системі «Зелена Картка». З липня 2002 року Білорусія була прийнята в члени системи.

МТСБУ отримало статус перехідного члена і тому за його роботою уважно слідкує Група моніторингу Ради Бюро, до якої входять представники Бюро з Чехії, Німеччини, Норвегії та Польщі, а також Генеральний Секретар. Зустріч спостерігачів відбулася 15−17 жовтня 2001 року у Києві і представники Міністерства фінансів України, МТСБУ та багатьох страховиків узяли участь у її роботі. На засіданні Управлінського комітету Ради Бюро (виконавчий орган системи) 22 лютого цього року був заслуханий звіт Групи моніторингу, в якому було звернуто увагу на значене покращення діяльності МТСБУ. Разом з тим, було повідомлено про неочікувану кількість проблем, які пов’язані із задержуванням компенсацій іноземним Бюро за сплачені такими Бюро кошти та сперечаннями, спричиненими деякими страховиками-членами МТСБУ. Про ці проблеми у своїх листах від 27.03 та 5.04.2002 року повідомив президент міжнародної системи автострахування «Зелена Картка» Ульф Лемор.

На основі інформації, отриманої Радою Бюро від інших Бюро-членів цієї системи, були визначені такі проблемні області діяльності певних страховиків-членів Бюро:

— постійно затримувані та неповні компенсації коштів, сплачених іноземними Бюро;

— явна недовіра до іноземних бюро та їхніх страховиків — членівчасті оскарження порядку врегулювання — - претензій в інших країнах як засіб затримування чи превенції компенсацій іноземним Бюро;

— недостатність розуміння системи «Зелена Картка» та некоректне застосування положень Єдиної Угоди;

— невизнання певними страховиками законодавства інших країн та правил системи «Зелена Картка» .

Особливу увагу було звернено на те, що чинне законодавство України не прописує формування технічних резервів для неврегульованих претензій та рекомендовано змінити законодавство України з цього питання якнайшвидше. Наявними є факти, коли навіть середні збитки у розмірі декількох десятків тисяч євро кожний, не компенсуються страховиками-членами об'єднання. Це вимагає визначення відповідних важелів впливу. Наявність неплатежів між страховиками та МТСБУ у обсягах, які перевищують 1 млн. грн., є негативною тенденцією, що може спричинити неплатоспроможність МТСБУ в цілому. В кінцевому рахунку, питання ліквідації такої заборгованості відноситься до компетенції державних органів. Беручи до уваги статус Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), як організації - гаранта від України щодо інших країн-членів міжнародної системи автострахування «Зелена Картка», необхідно констатувати відсутність на сьогодні достатніх публічно-правових норм, які дозволяють встановити і підтримувати ефективну систему виконання зобов’язань страхових організацій (страховиків) як власне перед МТСБУ, так і, в кінцевому рахунку, перед іншими іноземними Бюро Зеленої Картки. Необхідним є зміна статусу МТСБУ, перевизначення його повноважень, встановлення порядку прийняття рішень щодо фінансового забезпечення діяльності МТСБУ на новому рівні. Враховуючи вимоги Зведеної Резолюції щодо міжнародної системи автострахуванння «Зелена Картка», прийнятої на 94 сесії Підкомітету по Дорожньому Транспорту Європейської Економічної Комісії ООН, в частині подальшої структуризації правовідносин у міжнародній системі автострахування «Зелена Картка», необхідним є визначення механізму проведення обов’язкового страхування цивільної відповідності власників транспортних засобів на рівні закону України. Прийняття постанови Кабінету Міністрів України (щодо Статуту) є позитивним кроком у сприянні на державному рівні розвитку ролі МТСБУ як обов’язкового об'єднання страховиків, функції якого визначенні статтею 13 Закону України «Про страхування». Державою мають бути створені умови та забезпечені повноваження національного Бюро для виконання ним контрольно-розпорядчих функцій щодо порядку і мов видачі автовласникам страхових сертифікатів «зелена картка» та запобігання фактам міжнародного шахрайства у страхуванні. Надання таких повноважень є необхідною умовою належного забезпечення конституційних прав національних автовласників, які можуть спричиняти дорожньо-транспортні пригоди в інших країнах і до яких можуть пред’являтися матеріальні претензії у значних обсягах. Фальшиві, видані без дозволу та необхідних фінансових гарантій національного Бюро страхові сертифікати «зелена картка» створюють негативний міжнародний імідж державі та наносять пряму матеріальну шкоду державі в цілому. Держава має встановити (регламентувати) порядок і умови прийняття рішень щодо фінансового забезпечення діяльності як національного Бюро, так і страховиків-членів такого Бюро.