Аналіз фінансової діяльності Волинського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України

Міністерство освіти і науки України Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки ЗВІТ про проходження практики за спеціальністю 6.30 508 «Фінанси та кредит»

Місце практики: Волинське обласне територіальне відділення АМКУ Студентки: Сікорської Марії Вікторівни Керівник практики: Борисюк Олена Володимирівна Луцьк 2015

Зміст Вступ РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНЕ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ЗІ СТРУКТУРОЮ ВОЛИНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

1.1 Антимонопольне законодавство України

1.2 Діяльність Антимонопольного комітету України

1.3 Загальна характеристика волинського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВОЛИНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ АМКУ

2.1 Загальна оцінка фінансового забезпечення АМКУ у 2012 р

2.2 Підсумки фінансової діяльності АМКУ у 2013

2.3 Фінансова ефективність АМКУ у 2014 р РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АМКУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1 Проблеми та шляхи підвищення ефективності функціонування АМКУ Висновки Список використаної літератури ВСТУП

Важливість державного фінансового контролю в економіці держави зумовлено його місцем та роллю серед функцій управління фінансами: контроль займає центральне місце в системі фінансового адміністрування, будучи, з одного боку засобом зв’язку між фінансовим плануванням та фінансовим обліком, а з іншого — передумовою здійснення функцій фінансового аналізу та регулювання. Це дає змогу контролю відігравати інтегруючу роль, недооцінка чи ігнорування якої унеможливлюють фінансове адміністрування, призводячи його систему до ліквідації.

Систему державного фінансового контролю можна представити як сукупність наступних елементів, а саме: суб'єкта контролю (хто контролює); об'єкта контролю (кого контролюють); предмета контролю (що контролюють), принципів контролю; методів контролю; процесу контролю; прийняття рішень за результатами контролю.

В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави: необхідності, сутності та значення залишається актуальним з погляду економічної теорії.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Їхніми функціями є:

· розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

· комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

· експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

· підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Об'єктом проходження виробничої практики є Волинське обласне територіальне відділення антимонопольного комітету України.

Метою даної практики є закріплення та поглиблення знань, набутих в процесі навчання; набуття практичного досвіду для продовження наукового дослідження економічних та виробничих процесів на підприємстві; формування професійних умінь і навичок прийняття самостійних рішень; накопичення досвіду в трудовому колективі.

Завдання практики:

— вивчити загальну характеристику, структуру, повноваження та підпорядкування бази практики;

— вивчити організацію праці на базі практики;

— набути практичні навички виконання облікової, розрахункової та аналітичної роботи на базі практики;

— ознайомитись з особливостями діловодства;

— набути досвід роботи у трудовому колективі;

— зібрати матеріали для виконання науково-дослідної, індивідуальної роботи та написання звіту про результати практики.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНЕ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ЗІ СТРУКТУРОЮ ВОЛИНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

1.1 Антимонопольне законодавство України Антимонопольно-конкурентне законодавство — це законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності.

Антимонопольне законодавство в Україні представлене статтею 42 Конституції України, Главою 4 Господарського кодексу України, Законами України: «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (2000 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (2000р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (2004 р.).

На початку 90-х рр. ХХ ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було пов’язано з пануванням у тодішній українській економіці монополій як спадку колишнього соціалістичного господарства.

У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу. Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство у конкурентне законодавство.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом .

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності .

Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарювання у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон визначає неправомірним використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торгівельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.

Вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Закон України «Про природні монополії» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій.

Природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій у таких сферах:

· транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

· транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

· транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

· передачі та розподілу електричної енергії;

· користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

· управління повітряним рухом;

· централізованого водопостачання та водовідведення;

· централізованого постачання теплової енергії;

· спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України .

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

· ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством .

Закону визначає, що діяльність суб'єктів природних монополій та діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Економічна конкуренція — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку. Даним Законом регулюються відносин органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією.

Даний Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно з цим Законом суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

· на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

· не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

· частка на ринку товару становить 35 або менше відсотка, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

· сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки ринку, перевищує 50 відсотків;

· сукупна частка не більше ніж п’яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і при цьому вони не доведуть, що стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція .

Закон визначив таким, що втратив чинність Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 21, ст., 296) Розділ Х Прикінцеві положення частина 6

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» визначає, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці .

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови і десяти державних уповноважених.

З числа державних уповноважених призначаються два перші заступники і три заступники голови Антимонопольного комітету України.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Голова Антимонопольного комітету України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Голова Антимонопольного комітету України має статус державного уповноваженого.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України. У разі потреби територіальні відділення можуть утворюватися в інших адміністративно-територіальних одиницях .

Для розгляду окремих справ про порушення конкурентного законодавства та інших питань, які віднесено до компетенції Комітету, утворюються постійно діючі і тимчасові адміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених і голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України у складі не менше трьох осіб.

Формою роботи Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій територіальних відділень Антимонопольного комітету України є їх засідання.

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

1.2 Діяльність Антимонопольного комітету України Основними завданнями антимонопольного комітету є участь у формуванні і реалізації конкурентної політики в частині:

· здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на принципах рівності суб'єктів господарювання перед законом і пріоритету прав споживачів, попередження, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

· контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання і регулювання цін (тарифів) на товари, які виробляються суб'єктами природних монополій;

· сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

· методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

· здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель .

Основні принципи діяльності Антимонопольного комітету України будуються на законності, гласності і захисті конкуренції на принципах рівності фізичних і юридичних осіб перед законом і пріоритету прав споживачів.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань має такі основні повноваження, визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольного комітету України розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймає розпорядження і рішення по справах і заявах; розглядає справи про адміністративні правопорушення, приймає постанови і перевіряє їх законність; перевіряє суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю за дотриманням ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції і при проведенні розслідувань по справах і заявах; вимагає від суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців і працівників інформацію, зокрема з обмеженим доступом.

Контролюючи дотримання конкурентного законодавства, Антимонопольного комітету України призначає експертизу і експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для дачі експертного висновку; проводить огляд службових приміщень і транспортних засобів суб'єктів господарювання — юридичних осіб, вилучає або накладає арешт на предмети, документи або інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження; залучає працівників внутрішніх справ, митниць та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема при проведенні розслідування; проводить дослідження ринку, визначає межі товарного ринку, а також становище, зокрема монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на нім і приймає відповідні рішення (розпорядження); визначає наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання.

Здійснюючи цей напрям контролю, антимонопольні органи вносять до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду подання по анулюванню ліцензій, припиненню операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання; дають обов’язкові для розгляду рекомендації суб'єктам господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю по припиненню дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, і усуненню причин виникнення цих порушень і умов, які їм сприяють; звертаються до суду з позовами, заявами і скаргами .

У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольного комітету України має право розглядати заяви і справи про дачу дозволу, дачу висновків, попередніх висновків щодо узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами; ухвалювати рішення і розпорядження; вирішувати або забороняти узгоджені дії, концентрацію; вимагати інформацію, зокрема з обмеженим доступом, а також здійснювати повноваження, зазначені вище .

У сфері формування і реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України і застосування законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців інформацію, зокрема з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики; брати участь у розробленні і вносити в усталеному порядку Президентові України і Кабінету Міністрів України пропозиції по законах і інших нормативно-правових актах, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики і демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, які можуть вплинути на конкуренцію; давати обов’язкові до розгляду рекомендації і вносити пропозиції органам влади і суб'єктам господарювання по здійсненню заходів, направлених на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, попередження порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також по припиненню дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антимонопольний комітет України у сфері конкурентної політики взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування; узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносить пропозиції по його вдосконаленню; приймає власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень, з питань, що відносяться до його компетенції; здійснює офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів, дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції; вносить пропозиції Президентові України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, приписи органам влади, органам місцевого самоврядування по зміні прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції.

У компетенцію Комітету входить створювати адміністративні колегії, утворювати територіальні відділення і дорадчі органи; брати участь у підготовці і реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав з питань, що входять в компетенцію Антимонопольного комітету України.

Відповідно до функціонально-галузевої спеціалізації управління досліджень і розслідувань Комітету здійснюють аналіз товарних і географічних меж ринків; проводять перевірки дотримання конкурентного законодавства і готують пропозиції про початок розгляду справ; забезпечують збір, аналіз і підготовку матеріалів для розгляду Комітетом, адміністративними колегіями справ про порушення конкурентного законодавства; готують матеріали для розгляду Комітетом заяв і справ по економічній концентрації.

Функціонально-галузевий розподіл повноважень між структурними підрозділами Антимонопольного комітету України

1.3 Загальна характеристика волинського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України (АМКУ) є державним органом влади із спеціальним статусом, ціллю діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в усіх сферах економіки і підприємницької діяльності; припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції; а також проведення державної політики по розвитку товарних ринків і конкуренції .

АМКУ у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства фінансів України, дорученнями Міністра фінансів України (далі - Міністр), актами місцевої держадміністрації, органів місцевого самоврядування.

АМКУ під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевою держадміністрацією та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

АМКУ очолює начальник, який :

— здійснює керівництво АМКУ, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності;

— організовує та забезпечує виконання АМКУ відповідно актів законодавства, наказів Міністерства фінансів України організаційно-розпорядчого характеру, доручень Міністра;

— здійснює добір кадрів, формує кадровий резерв на відповідні посади;

— організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

— призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників управління Казначейства, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

— порушує питання про присвоєння рангів державних службовців своїм заступникам, а також щодо заохочення та притягнення їх до відповідальності; розподіляє обов’язки між своїми заступниками;

— затверджує положення про структурні підрозділи і посадові інструкції працівників;

— здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Керівництво волинського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України м. Луцьку Волинської області здійснює начальник управління та заступник начальника управління — начальник відділу бюджетних надходжень, видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів відповідно до розподілу функціональних обов’язків. Відділ фінансової звітності та бухгалтерського обліку операцій з виконання бюджетів очолює начальник відділу — головний бухгалтер. Безпосередньо начальнику управління підпорядковується головний спеціаліст — юрисконсульт та головний спеціаліст з інформаційних технологій та захисту інформації.

Відділи управління свою роботу здійснюють відповідно до Положень про відділи, спеціалісти керуються Посадовими інструкціями, затвердженими начальником управління .

Основними завданнями та обов’язками спеціалістів АМКУ, передбачених посадовими інструкціями є:

1. В межах своїх повноважень здійснення контролю за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства.

2. Приймання, узагальнення, аналіз та складання достовірної і якісної фінансової звітності про виконання державного та місцевих бюджетів в обсязі відповідно до вимог нормативних актів та інструктивних матеріалів.

3. Підготовка матеріалів і участь в організації та проведенні семінарів, нарад з розпорядниками, одержувачами коштів державного та місцевих бюджетів по питаннях складання фінансової звітності, бухгалтерського обліку виконання кошторису бюджетної установи та порядку обліку зобов’язань.

4. Надання консультаційної допомоги учасникам бюджетного процесу з питань, що належать до компетенції спеціаліста.

5. Виконання інших функцій, що випливають з покладених на спеціаліста завдань.

6. Своєчасне та якісне виконання покладених на відділ доручень, завдань, функцій, дотримання термінів виконання конкретних завдань.

7. Дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.

АМКУ відповідно до покладених на нього завдань:

— здійснює у межах повноважень контроль за:

— веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності;

— бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету;

— відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету;

— відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов’язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

— відповідністю платежів узятим бюджетним зобов’язанням та відповідним бюджетним асигнуванням;

— закупівлею товарів, робіт і послуг за державні кошти при здійсненні розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

— здійснює попередження учасників бюджетного процесу про неналежне виконання бюджетного законодавства;

— забезпечує функціонування багаторівневої інформаційно-обчислювальної системи, внутрішньої платіжної системи, вживає заходів до захисту інформації;

— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, готує та вносить в установленому порядку пропозиції щодо його вдосконалення;

— здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на АМКУ Президентом України.

АМКУ має право:

— відкривати поточні рахунки в іноземній валюті та рахунки для видачі готівки в уповноважених банках;

— складати протоколи про порушення бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу та на підставі цих протоколів у межах наданих законодавством повноважень зупиняти операції з бюджетними коштами, а також ініціювати зупинення бюджетних асигнувань;

— порушувати питання про притягнення до відповідальності за допущення порушення бюджетного законодавства згідно з законами України;

— звертатись до суду, в тому числі у разі виявлення порушень бюджетного законодавства;

— питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства;

— одержувати в установленому законодавством порядку інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, організацій усіх форм власності та їх осіб;

— скликати наради, утворювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби (ради, комісії, колегії, робочі групи тощо) для сприяння здійсненню покладених на управління Казначейства завдань;

— проводити конференції та семінари з питань, що належать до компетенції управління Казначейства;

— користуватися інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв’язку та іншими технічними засобами. Загальними критеріями оцінки персоналу є проведення атестації персоналу, підвищення кваліфікації та перекваліфікація, наявність внутрішнього навчання. Працівник АМКУ повинен мати такі риси:

— освіченість — наявність профільної вищої освіти і високий рівень загального розвитку;

— організаторські здібності, які дозволяють створити, згуртувати і мобілізувати колектив;

— інші позитивні якості.

Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники та заступники керівників апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Основними обов’язками працівника АМКУ є:

— додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

— забезпечення ефективної роботи та виконання завдань відповідно до їх компетенції;

— недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

— безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень, розпоряджень і вказівок свого начальника; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

— постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

— сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в роботі. Працівники АМКУ повинні діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВОЛИНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ АМКУ

2.1 Загальна оцінка фінансового забезпечення АМКУ у 2012 р У звітному році обсяг бюджетних асигнувань на здійснення повноважень Комітету відповідно до Закону України від 22 грудня 2011 року № 4282-VI «Про Державний бюджет України на 2012 рік» становив: — за бюджетною програмою «Керівництво та управління у сфері конкурентної політики, контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції», код програмної класифікації видатків та кредитування (надалі - КПКВК) 6 011 010 у розмірі 59 884,1 тис. грн із загального фонду та 2852,9 тис. грн із спеціального фонду державного бюджету; - за бюджетною програмою «Прикладні розробки у сфері конкурентної політики та права», код програмної класифікації видатків та кредитування (надалі - КПКВК) КВК 6 011 020 у розмірі 1744,0 тис. грн із загального фонду державного бюджету. За КПКВК 6 011 010 у 2012 році відкрито асигнувань із загального фонду державного бюджету у сумі - 59 666,5 тис. грн, тобто на 217,6 тис. грн менше, ніж було передбачено розписом асигнувань.

Видатки по захищених статтях (КЕКВ 1110 «Заробітна плата», 1120 «Нарахування на заробітну плату» та 1160 «Оплата комунальних послуг та енергоносіїв) Державною казначейською службою України були профінансовані повністю. Недофінасовано на суму 217,6 тис. грн інші видатки (КЕКВ 5000)? при плані асигнувань 2126,2 тис. грн відкрито асигнувань у сумі 1908,6 тис. грн, що становить 89,8 відсотка. Протягом року з метою недопущення заборгованості за спожиті комунальні послуги та енергоносії та забезпечення економного та раціонального використання бюджетних коштів, до річного розпису асигнувань вносились зміни за рахунок перерозподілу асигнувань в розрізі кодів економічної класифікації видатків. Зокрема, було збільшено бюджетні асигнування на оплату комунальних послуг та енергоносіїв на 78,2 тис. грн, придбання товарів і послуг (крім комунальних) — на 2,7 тис. грн за рахунок зменшення бюджетних асигнувань на нарахування на заробітну плату та на відрядження.

Кошти загального фонду державного бюджету використовувались на забезпечення діяльності органів Антимонопольного комітету України, а саме: на виплату заробітної плати працівникам та проведення розрахунків з нарахувань на фонд заробітної плати, придбання канцелярських товарів, оплату послуг зв’язку, оренди службових приміщень, де розміщено територіальні відділення, оплату послуг охорони та протипожежного захисту, транспортного та інформаційного забезпечення, супроводження програмних засобів, розрахунково-касового обслуговування, відрядження, оплату комунальних послуг, спожитих енергоносіїв тощо.

Відповідно до Законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції» та «Про Державний бюджет України на 2012 рік» кошти за подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію та попередніх висновків зараховувалися до спеціального фонду державного бюджету як власні надходження Антимонопольного комітету України. З врахуванням змін, які вносилися протягом 2012 року до кошторису спеціального фонду державного бюджету Комітету, сума затверджених кошторисом асигнувань становила 3975,4 тис. грн. Внесені зміни пов’язані із збільшенням видатків внаслідок перевищення надходжень до спеціального фонду, затверджених кошторисами органів Комітету, їх перерозподілом.

На реєстраційні рахунки спеціального фонду державного бюджету, відкриті Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням за кодом класифікації доходів Державного бюджету 25 010 000 «Надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з законодавством», у 2012 році надійшло 4512,1 тис. грн, у тому числі 4493,4 тис. грн від сплати за розгляд заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію та попередніх висновків, 15,8 тис. грн — від додаткової (господарської діяльності) та 2,9 тис. грн — від реалізації майна. Протягом 2012 року за поданнями територіальних відділень вносилися зміни до кошторису спеціального фонду Комітету, пов’язані з перерозподілом асигнувань, збільшенням видатків внаслідок перевищення надходжень до спеціального фонду, затверджених кошторисами органів Комітету. Понадпланова сума власних надходжень становила 1649,2 тис. грн, з яких 25,7 тис. грн було спрямовано на погашення кредиторської заборгованості загального фонду, та 243,8 тис. грн — на інші заходи, пов’язані із забезпеченням виконання основних функцій Комітету. У звітному періоді за рахунок коштів спеціального фонду кошторису центрального апарату відповідно до наказів Голови Комітету територіальним відділенням було перераховано кошти у сумі 373,3 тис. грн. Відповідно до затверджених кошторисів кошти спеціального фонду в сумі 2878,9 тис. грн були використані згідно зі статтею 28 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» на матеріально-технічне забезпечення, розвиток інформаційно-аналітичної бази, друковані видання Антимонопольного комітету України та інші видатки, що не забезпечені видатками загального фонду.

Кредиторська заборгованість за КПКВК 6 011 010 станом на 01 січня 2013 року становила 275,2 тис. грн, у тому числі за бюджетними коштами загального фонду — 274,5 тис. грн та спеціального фонду — 0,7 тис. грн. Кредиторська заборгованість є бюджетною, зареєстрована в органах Державної казначейської служби України, виникла у зв’язку з непроведенням платежів територіальними органами казначейства на загальну суму 98,5 тис. грн та за рахунок недофінансування? на суму 177,4 тис. грн. За КПКВК 6 011 020 Центром комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, що підзвітний Антимонопольному комітету України, виконувались наукові розробки, які формувались, виходячи з необхідності реалізації завдань, покладених на Комітет. За КПКВК 6 011 020 у 2012 році відкрито асигнувань із загального фонду державного бюджету у розмірі 1744,0 тис. грн, (передбачені кошторисом видатки профінансовано повністю) та надійшло власних надходжень за кодом класифікації доходів державного бюджету 25 010 000 «Надходження від плати за 110 послуги, що надаються бюджетними установами згідно з законодавством» у сумі 136,2 тис. грн. Касові видатки за коштами загального фонду становили 1742,8 тис. грн та спеціального фонду — 249,4 тис. грн (з використанням коштів із залишку на рахунку, що склався на 01січня 2012 року).

Кредиторська заборгованість по спеціальному фонду за КПКВК 6 011 020 відсутня.

2.2 Підсумки фінансової діяльності АМКУ у 2013 р Структура та штатний розпис Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень затверджуються Головою Комітету в межах видатків згідно з кошторисом доходів і видатків. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 року № 937 «Про затвердження граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади» гранична чисельність працівників центрального апарату Антимонопольного комітету України становить 258 штатних одиниць. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2011 року № 1184 «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади» гранична чисельність територіальних відділень Антимонопольного комітету України встановлена у кількості 588 штатних одиниць.

На 31 грудня 2013 року кількість працюючих у центральному апараті Комітету становила 229 осіб. Із них із вищою освітою — 226 осіб (зокрема, економічною — 94 (41%), юридичною — 67 (29%), із науковим ступенем — 8). Кількість працюючих у територіальних відділеннях становила 544 особи. Із них із вищою освітою — 532 особи (зокрема, економічною — 331 (62%), юридичною -141 (26%), з науковим ступенем — 9).

У звітному році обсяг бюджетних асигнувань на здійснення повноважень Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 № 5515-VІ становив: — за бюджетною програмою «Керівництво та управління у сфері конкурентної політики, контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції», код програмної класифікації видатків та кредитування (надалі - КПКВК) 6 011 010 у розмірі 67 959,0 тис. грн по загальному фонду державного бюджету (у т.ч. центральному апарату — 27 539,5 тис. грн) та 4035,2 тис. грн по спеціальному фонду державного бюджету (у т.ч. центральному апарату — 3942,1 тис. грн); - за бюджетною програмою «Прикладні розробки у сфері конкурентної політики та права», код програмної класифікації видатків та кредитування Антимонопольний комітет як колегіальний орган Постійні та тимчасові адміністративні колегії Комітету 27 територіальних відділень (в усіх областях, містах Києві та Севастополі) Адміністративні колегії територіальних відділень Територіальні відділення- 544 особи на 31.12.2013 Апарат Комітету — 229 осіб на 31.12.2013 102 (надалі - КПКВК) 6 011 020 у розмірі 1196,2 тис. грн по загальному фонду державного бюджету.

Протягом року до річного розпису видатків державного бюджету вносилися зміни. За результатами аналізу фінансової звітності протягом 2013 року з метою раціонального використання бюджетних коштів та недопущення виникнення кредиторської заборгованості вносились зміни за КПКВК 6 011 010 в розрізі кодів економічної класифікації видатків шляхом перерозподілу кошторисних призначень. У цілому обсяг асигнувань загального фонду державного бюджету, затверджений розписом на 2013 рік, не змінився. Надійшло асигнувань за КПКВК 6 011 010 «Керівництво та управління у сфері конкурентної політики, контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції» із загального фонду Державного бюджету у розмірі - 67 031,7 тис. грн, касові видатки становили — 67 031,7 тис. грн, фактичні видатки — 67 618,8 тис. грн. Видатки по захищеним статтям Державною казначейською службою України були забезпечені повністю. Рівень фінансування інших видатків (КЕКВ 5000) при плані асигнувань 3732,3 тис. грн становив 3021,8 тис. грн, тобто 81 відсоток. Недофінансування становило 710,5 тис. грн. Крім того, із суми виділених асигнувань на інші видатки у звітному році 108,5 тис. грн було використано на погашення кредиторської заборгованості за коштами загального фонду, яка виникла на 01.01.2013 у сумі 274,5 тис. грн, 96,3 тис. грн? не було використано у зв’язку з непроведенням платежів територіальними органами казначейства за наданими платіжними дорученнями (кошти зараховані до державного бюджету).

Отже, у цілому із передбачених планом асигнувань коштів на інші видатки було використано на видатки поточного року лише 2817,0 тис. грн, тобто 75,4 відсотка від затверджених кошторисом. Наслідком такого стану фінансування стало виникнення кредиторської заборгованості за коштами загального фонду станом на 01.01.2014 у сумі 701,5 тис. грн, що на 427,0 тис. грн більше у порівнянні з початком звітного року. Із вказаної кредиторської заборгованості прострочена кредиторська заборгованість становила 297,9 тис. грн. Причиною виникнення кредиторської заборгованості на суму 96,3 тис. грн (з неї прострочено 82,4 тис. грн) стало непроведення платежів територіальними органами казначейства та на суму 605,2 тис. грн (з неї прострочено 215,5 тис. грн) — недофінансування видатків.

Фінансові зобов’язання взяті в межах кошторисних призначень, нецільового використання коштів, перевищення фактичних видатків над запланованими не встановлено. Кошти загального фонду державного бюджету використовувались на забезпечення діяльності органів Антимонопольного комітету України, а саме: на виплату заробітної плати працівникам системи органів Антимонопольного комітету України та проведення розрахунків з нарахувань на оплату праці, погашення кредиторської заборгованості, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, експлуатаційних послуг, пов’язаних з утриманням службових приміщень, придбання канцелярських товарів, оплату послуг зв’язку, оренду службових приміщень, де розміщено територіальні відділення, охорону та протипожежний захист, транспортне та інформаційне забезпечення, супроводження програмних засобів, розрахунково-касове обслуговування, відрядження тощо.

2.3 Фінансова ефективність АМКУ у 2014 р У 2014 році обсяг бюджетних асигнувань на здійснення повноважень Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VІI (надалі - Закон) становив: — за бюджетною програмою «Керівництво та управління у сфері конкурентної політики, контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції», код програмної класифікації видатків та кредитування (надалі - КПКВК) 6 011 010 у розмірі 69 774,1 тис. грн по загальному фонду державного бюджету (у т. ч. центральному апарату — 30 180,2 тис. грн) та 3975,5 тис. грн по спеціальному фонду державного бюджету (у т.ч. центральному апарату — 3942,1 тис. грн); - за бюджетною програмою «Прикладні розробки у сфері конкурентної політики та права», код програмної класифікації видатків та кредитування (надалі - КПКВК) 6 011 020 у розмірі 1197,6 тис. грн по загальному фонду державного бюджету.

Протягом року до Закону вносились зміни й обсяг асигнувань Антимонопольного комітету України із врахуванням змін на 2014 рік становив: — за КПКВК 6 011 010 у сумі 46 185,9 тис. грн, тобто видатки було скорочено на 23 588,2 тис. грн, (у тому числі центральному апарату — на 9900,4 тис. грн); - КПКВК 6 011 020 — у сумі 1010,7 тис. грн, тобто видатки було скорочено на 187,0 тис. грн. Скорочення видатків за КПКВК 6 011 010 на 23 588,2 тис. грн було пов’язане: — із скороченням чисельності працівників Антимонопольного комітету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 27.03.2014 № 1165-VІI — на 7047,2 тис. грн;

— із скороченням на 70 відсотків обсягу видатків на забезпечення діяльності Комітету, які були передбачені на серпень — грудень 2014 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII, Антимонопольному комітету України — на 16 541,0 тис. грн, у тому числі на зарплату — 11 616,4 тис. грн, на нарахування на зарплату — 4216,8 тис. грн, на комунальні послуги — 249,0 тис. грн та на оплату інших видатків — 458,8 тис. грн.

Затверджений Законом фонд оплати праці у сумі 48 574,8 тис. грн забезпечував плановий рівень виплат заробітної плати у розмірі середньомісячного фонду оплати праці на одного працюючого 4,8 тис. грн, що на 0,3 тис. грн більше порівняно з рівнем 2013 року. З урахуванням змін до Закону фонд оплати праці становив 31 872,3 тис. грн, а середньомісячний фонд оплати праці на одного працюючого — 3,5 тис. грн (зменшено на 1,3 тис. грн). Фінансування видатків на оплату комунальних послуг та інших енергоносіїв (КЕКВ 2270) на 2014 рік Законом було визначено у сумі 1832,4 тис. грн, з урахуванням змін — 1434,7 тис. грн, тобто протягом року зменшено зазначені видатки на 397,7 тис. грн, у тому числі: на 53,9 тис. грн — у зв’язку із скороченням граничної чисельності працівників Комітету, на 249,0 тис. грн — у зв’язку із скороченням на 70 відсотків обсягу видатків, які були передбачені на серпень — грудень 2014 року, та на 94,8 тис. грн — у зв’язку з перерозподілом затверджених асигнувань з метою ефективного їх використання, недопущення утворення не бюджетної заборгованості та забезпечення проведення розрахунків, пов’язаних з виплатою заробітної плати. Порівняно з 2013 роком (1758,2 тис. грн) розмір фінансування на оплату комунальних послуг та інших енергоносіїв зменшено на 323,5 тис. грн. Фінансування інших видатків (КЕКВ 5000) на 2014 рік Законом було визначено у сумі 1760,2 тис. грн, з урахуванням змін — 1200,2 тис. грн протягом року було зменшено на 560,0 тис. грн. Порівняно з 2013 роком (3732,4 тис. грн) зменшено усього на 2532,2 тис. грн, у тому числі на 1972,2 тис. грн було виділено менше без будь-яких обґрунтувань, на 96,4 тис. грн зменшено протягом звітного року у зв’язку із скороченням граничної чисельності працівників Комітету, на 458,8 тис. грн — у зв’язку із скороченням на 70 відсотків обсягу видатків, які були передбачені на серпень — грудень 2014 року, та на 4,8 тис. грн у зв’язку з перерозподілом затверджених асигнувань з метою ефективного їх використання та недопущення утворення не бюджетної заборгованості та забезпечення проведення розрахунків, пов’язаних з виплатою заробітної плати.

Крім того, на фінансовий стан у 2014 році вплинуло те, що у 2013 році були недофінансовані видатки за КЕКВ 5000 (частково за жовтень та повністю за листопад і грудень 2013 року, усього — 710,5 тис. грн) та не сплачені органами казначейства платіжні доручення територіальних відділень через відсутність фінансових ресурсів на єдиному казначейському рахунку, що призвело до виникнення кредиторської заборгованості за бюджетними коштами на 01.01.2014 у сумі 733,6 тис. грн, у тому числі по загальному фонду — 701,6 тис. грн та по спеціальному фонду — 32,0 тис. грн. На погашення цієї заборгованості потрібно було спрямовувати кошти, передбачені на діяльність Комітету у 2014 році. Комітетом було прийнято рішення виділити кошти із спеціального фонду центрального апарату Комітету на погашення цієї кредиторської заборгованості. Згідно з наказом Голови Комітету від 27.02.2014 № 14 територіальним відділенням було виділено 696,2 тис. грн.

Надійшло асигнувань за КПКВК 6 011 010 із загального фонду Державного бюджету у розмірі - 45 945,2 тис. грн, касові видатки — 45 945,2 тис. грн, фактичні видатки — 46 224,8 тис. грн. Кошти загального фонду державного бюджету використовувались на забезпечення діяльності органів Антимонопольного комітету України, а саме: на виплату заробітної плати працівникам системи органів Антимонопольного комітету України та проведення розрахунків з нарахувань на оплату праці, погашення кредиторської заборгованості, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, експлуатаційних послуг, пов’язаних з утриманням службових приміщень, придбання канцелярських товарів, оплату послуг зв’язку, оренди службових приміщень, де розміщено територіальні відділення Комітету, охорони та протипожежного захисту, транспортного та інформаційного забезпечення, супроводження програмних засобів, розрахунково-касового обслуговування, відрядження тощо. Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» кошти за подання заяв про надання дозволу на концентрацію, на узгоджені дії та надання попередніх висновків з цих питань зараховувались до спеціального фонду державного бюджету як власні надходження Антимонопольного комітету України.

На рахунки органів Антимонопольного комітету України за кодом класифікації доходів 25 010 000 «Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями» від сплати за розгляд заяв про концентрацію, узгоджені дії, надання попередніх висновків у 2014 році надійшло 4255,0 тис. грн, що на 358,8 тис. грн менше, ніж у 2013 році (4613,8 тис. грн) та на 238,4 тис. грн менше, ніж у 2012 році (4493,4 тис. грн). Крім того, у 2014 році отримано 11,2 тис. грн від додаткової (господарської) діяльності (у 2013 році - 21,6 тис. грн.) та 8,9 тис. грн від реалізації майна (у 2013 році - 0,8 тис. грн). Загальна сума власних надходжень у 2014 році становила 4275,1 тис. грн (у 2013 році - 4636,2 тис. грн). З урахуванням змін, які вносилися протягом 2014 року до кошторису спеціального фонду державного бюджету Комітету, сума затверджених кошторисом асигнувань становила 6627,0 тис. грн (у 2013 році - 5725,4 тис. грн), у тому числі за рахунок використання коштів залишку на початок звітного року — 2490,2 тис. грн (у 2013 році - 1369,3 тис. грн).

Також вносились зміни, пов’язані із збільшенням видатків внаслідок перевищення надходжень до спеціального фонду, затверджених кошторисами органів Комітету та перерозподілом кошторисних призначень. Відповідно до затверджених кошторисів кошти спеціального фонду в сумі 5536,3 тис. грн були використані згідно зі статтею 28 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» на матеріально-технічне забезпечення, розвиток інформаційно-аналітичної бази, друковані видання Антимонопольного комітету України та інші видатки, що не забезпечені видатками загального фонду, у тому числі 697,8 тис. грн спрямовано на погашення кредиторської заборгованості, яка виникла за 2013 рік станом на 01.01.2014, у тому числі за коштами загального фонду державного бюджету — 676,1 тис. грн.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АМКУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1 Проблеми та шляхи підвищення ефективності функціонування АМКУ антимонопольний комітет фінансовий забезпечення Структурно Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення складаються з управлінь та відділів, які займаються дослідженням певних секторів економіки.

Компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України та його органів врегульовано Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 2004 року, до якого було внесено ряд суттєвих змін та доповнень. Процесуальну діяльність Антимонопольного комітету України врегульовано Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2000 року, відомчими нормативними актами, зокрема Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також методиками, методичними рекомендаціями, роз’ясненнями, інструкціями, положеннями, інформаційними листами щодо застосування окремих норм законодавства або вчинення окремих процесуальних дій .

Проте зазначимо, що в механізмі правового регулювання конкурентних відносин, а також при визначенні правового статусу антимонопольных органів є певні протиріччя, неузгодженості та спірні питання. Як вірно відмічають юристи-практики, «Недосконалістю, суперечливістю антимонопольного законодавства, відсутністю чіткого розмежування компетенції АМКУ і його органів: колегій, державних уповноважених, територіальних відділень, — та колізійністю норм зазначеного законодавства ускладнюється практика його застосування» .

Теоретики права, зокрема М. И. Штефан, зазначають, що «Держава виконує завдання і реалізує свої функції через систему спеціально створених для цього державних органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається «відомством». Кожне відомство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції та наділені тими повноваженнями, які встановлені Конституцією та законами України. Розмежування компетенції між різними органами держави і називається підвідомчістю. Таким чином, можна стверджувати, що компетенція органу, відомства і визначає його підвідомчість.

В загальнотеоретичних положеннях, визначаючи підвідомчість, М. И. Штефан вказує на те, що є кримінальна і цивільна юрисдикція, але він нічого не говорить про господарську юрисдикцію, якою наділені господарські суди, інші органи, що уповноважені розглядати господарські спори, а також юрисдикцію інших відомств, які теж розглядають господарські правопорушення та спори .

В юридичній науці існують різні підходи до визначення підвідомчості і компетенції. Так, наприклад, І. А. Балюк стверджує, що під «Підвідомчістю, або предметною компетенцією, розуміють коло справ, віднесених до розгляду і вирішення системою певних органів». Відомий вчений-юрист А. В. Венедиктов під компетенцією розуміє предмет діяльності державного органу, його завдання та функції, об'єм прав та обов’язків, необхідних для здійснення завдань цього органу .

Але, на нашу думку, вірною буде позиція тих вчених, які вважають що компетенція не зводиться лише до розгляду спорів, а включає в себе ще й вирішення цілого ряду інших питань. Таким чином, компетенція органу або відомства за обсягом та охопленням кола питань є набагато ширшою ніж його підвідомчість, підвідомчість є лише складовою компетенції.

Повноваження Антимонопольного комітету України закріплено у ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», в якій міститься невичерпний перелік дій, які складають повноваження зазначеного органу, причому закінчується вказана стаття положенням: «здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції». Виходить, що Антимонопольний комітет України може бути наділений ще й іншими повноваженнями, але якими? Які буде закріплено у підзаконних нормативних актах, але тоді це не буде відповідати Конституції України. Але, враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» то, на нашу думку, повноваження державного органу повинні мати певні межі, тобто містити вичерпний перелік таких дій.

В юридичній літературі відмічалося, що розмежування компетенції та повноважень Антимонопольного комітету України (як це було зроблено та на жаль, залишилося, але у дещо іншій інтерпретації) в Законі України «Про Антимонопольний комітет України», є штучним, що терміни «компетенція» та «повноваження» фактично є синонімами .

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції» від 20 листопада 2003 року, цей недолік було усунуто — стаття 7 Закону включила в себе положення ст. 8 Закону (перелік повноважень) та отримала назву «Повноваження Антимонопольного комітету України». Таким чином, компетенцію і повноваження було об'єднано в одній статті. Проте з’явилися нові негаразди, а саме назви статей: «Виключна компетенція Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу»; «Компетенція адміністративних колегій Антимонопольного комітету України та адміністративних колегій територіального відділення Антимонопольного комітету України» .

Незрозумілим залишається те, для чого законодавець компетенцію окремих органів в структурі Комітету визначив вужче, ніж повноваження самого відомчого органу? Крім того, після внесення змін до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України перестав бути органом виконавчої влади, а став «органом державної влади із спеціальним статусом» .

Питанням співвідношення компетенції та повноважень державних органів приділялася певна увага вчених-юристів. Так, зокрема, Б. М. Лазарєв вважає, що компетенція — це коло питань, з яких конкретна особа чи орган володіють знаннями. Він розрізняє «фактичну компетенцію з тих чи інших питань» і «офіційну компетенцію органів, установ чи їх посадових осіб». На його думку, компетенція органу буде означати його право і обов’язок (повноваження) здійснювати конкретні управлінські функції в певній сфері .

Тлумачний словник з управління дає наступне визначення повноваження: «Повноваження — це частина прав керівника (чи компетентного органу управління), надана підлеглим (чи підвідомчий організації) понад об'єм своїх звичайних повноважень, які закріплені у відповідних документах» .

На нашу думку, як вже зазначалося, термін «компетенція» за смисловим значенням та охопленням кола питань, є набагато ширшим смислового визначення терміну «повноваження». Повноваження лише уточнюють та конкретизують компетенцію певного органу чи посадової особи. Враховуючи це, можна стверджувати, що конструкція окреслення кола питань, розгляд яких покладено на певний орган або відомство, повинна бути така: компетенція — загальне коло питань, а повноваження — конкретні дії.

Компетенція, як і повноваження державного органу, це певним чином сформульовані його функції. При цьому важливим є те, щоб вони належним чином виконувалися.

До відання різних ланок системи певного міністерства, відомства, комітету, інших органів влади може належати різне коло правовідносин, які можуть розглядати ці органи. Це стосується і Антимонопольного комітету України, в якому вища ланка має право розглянути будь-які питання, що віднесені до компетенції нижчої ланки.

Так, наприклад, Комітет — як вищий колегіальний орган, може прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу яка підвідомча Антимонопольному комітету України, Постійно діюча адміністративна колегія Комітету за дорученням Голови Комітету може розглянути будь-яку справу, окрім тих, що підвідомчі Комітету, тимчасова адміністративна колегія Комітету може бути утворена для розгляду будь-якої справи (підкреслимо, що тут не завадило б додати: «…крім справ, підвідомчих виключно Комітету та Постійно діючій адміністративній колегії»), справи розглядаються також адміністративними колегіями територіальних відділень Комітету (це найнижча ланка підвідомчості справ антимонопольним органам України) .

Можна виділити посадову підвідомчість, тобто повноваження, які мають посадові (або уповноважені) особи. Такими повноваженнями, згідно із ст. ст. 16, 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», наділені Голова та державні уповноважені Антимонопольного комітету України. Коло справ, які підвідомчі державному уповноваженому, визначено у п. 6 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції .

Вважаємо, що при аналізі правового статусу та повноважень Антимонопольного комітету України цікавим буде порівняння статусу та повноважень Антимонопольного комітету України з відповідним статусом та повноваженнями антимонопольних органів тих країн, в яких накопичений вагомий досвід антимонопольно-конкурентного регулювання господарських відносин.

Хоч в основних завданнях Антимонопольного комітету України закріплено положення щодо «сприяння розвитку добросовісної конкуренції» (ст. 3 Закону), однак, на мою думку, антимонопольні органи України виконують переважно функції які притаманні судовим органам, а саме — розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства України та приймають рішення за результатами розгляду.

Для порівняльного аналізу вкажемо на те, що антимонопольні установи та відомства в інших країнах не виконують судових функцій щодо присікання монополістичних та конкуренційних правопорушень! Це прерогатива судів (або загальних або спеціальних). Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), у Швеції (Суд у ринкових справах) .

Крім того, виконання Антимонопольним комітетом України функцій, притаманних органам правосуддя є прямим порушенням ст. 124 Конституції України, згідно з якою: «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається» .

Але практика розгляду справ господарськими судами України свідчить про абсолютно протилежну позицію судових органів щодо цього питання. На підтвердження цього свідчать наступні рішення Вищого арбітражного суду України:

1. Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 23.06.1998 р. у справі № 5/61;

2. Постанова судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 05.02.1999 р. у справі № 5/61;

3. Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду. 27.12.2000 р. у справі № 1/121/4/120 .

Зазначеними рішеннями Вищого арбітражного суду України було визначено, що «…розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства не свідчить про здійснення Антимонопольним комітетом функцій правосуддя, а „Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства“ було прийнято Комітетом відповідно до законодавства. Суб'єкти господарювання, які не погоджуються з рішенням Комітету, мають право звернутися до суду, арбітражного суду із заявою щодо скасування або зміни, повністю або частково, прийнятих Комітетом, його територіальними відділеннями рішень» .

Зрозуміло, що у випадку оскарження рішення Антимонопольного комітету України, господарський суд не проводить всього комплексу розслідування, як наприклад апеляційна інстанція, а перевіряє дотримання законності при прийнятті рішення антимонопольним органом. Визначення меж ринку, наявність ринкової влади, не відносяться до компетенції судів, суд перевіряє лише обґрунтованість та вмотивованість рішень антимонопольних органів, достатність доказів, правильність застосування норм чинного законодавства. Це свого роду контроль за дотриманням та правильним застосуванням законодавства України зі сторони судових органів. Але судові органи — це не контролюючі органи, а органи судочинства і правосуддя, які розглядають спори та встановлюють наявність чи відсутність правопорушення.

На нашу думку, уповноважений орган або відомство, повинні проводити розслідування, збирати матеріали, призначати експертизу та разом з попереднім висновком щодо наявності ознак правопорушення передавати матеріали до господарського суду. І вже потім, після прийняття судом рішення, може бути застосовано апеляційний, касаційний порядок оскарження прийнятого судового рішення.

Відмітимо те, що Антимонопольний комітет України має ряд особливостей, які не дозволяють однозначно віднести його до структури органів однієї з трьох відомих гілок влади. Так, згідно з Законом України «Про обмеження монополізму та захист від недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (перша редакція Закону від 18 лютого 1992 року), Антимонопольний комітет України утворювався, був підпорядкований та підзвітний Верховній Раді України. Змінами до цього Закону від 5 липня 1995 року Антимонопольний комітет України було підпорядковано Кабінету Міністрів України. З прийняттям Закону України «Про Антимонопольний комітет України» було встановлено, що Комітет утворюється та підзвітний Верховній Раді України .

Також відмітимо те, що потребує уточнення нововведений термін «спеціальний статус», який власне і набув Антимонопольний комітет України згідно з Указом Президента України «Про врегулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України». Наприклад, І. Бенедесюк розуміє під спеціальним статусом наявність «спеціальних контрольних повноважень, які дають можливість виконувати функції своєрідного правоохоронного органу із визначеною сферою діяльності» [96, с. 19]. Як зазначає автор, на користь цього доводу свідчить прирівняння працівників антимонопольних органів в частині соціальних гарантій до працівників правоохоронних органів .

В Законі України «Про Антимонопольний комітет України» у ст. 1 законодавець визначає особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України, але не розкриває правової природи цього спеціального статусу. Якщо ж особливості спеціального статусу органу обумовлюються його «завданнями та повноваженнями», як це зазначено у ст. 1 Закону, то, на нашу думку, таким спеціальним статусом може бути наділений будь-який державний орган.

Продовжуючи аналіз повноважень Антимонопольного комітету України зазначимо, що деякі науковці, наприклад О. В. Когут, ставлять під сумнів наділення цього органу широкими правоохоронними повноваженнями юрисдикційного характеру, підкреслюючи те, що Антимонопольний комітет України «будучи органом виконавчої влади має право розглядати справи як щодо монополістичних правопорушень, так і щодо недобросовісної конкуренції. Остання категорія справ має певну специфіку, тому що пов’язана з промисловою власністю» .

Існує також позиція науковців щодо необхідності створення Патентного суду України, який повинен бути спеціалізованим адміністративним судом і до компетенції якого разом з іншими справами про охорону та захист об'єктів промислової власності слід віднести і справи, пов’язані з недобросовісною конкуренцією .

Однак ми дотримуємося іншої точки зору на це питання. На нашу думку, через певний час виникне об'єктивна необхідність у створенні окремого органу щодо регулювання конкуренційних відносин, наприклад, Комітет з розвитку конкуренції.

Справи ж за цими видами правопорушень повинні розглядати або спеціально створені в системі судочинства суди, або спеціалізовані судові палати, створені в структурі господарських судів України. Причому наша позиція з цього питання підтримується юристами-практиками .

Таким чином, можна стверджувати, що на сьогодні Антимонопольний комітет України є адміністративним органом, який розглядає справи про господарські правопорушення, по суті виконуючи функції господарського суду, тільки не в позовному, а в адміністративному провадженні.

Крім того, Антимонопольний комітет України виконуючи функції які притаманні судовим органам, наділений ще й повноваженнями, які притаманні правоохоронним органам, а саме: складає протоколи про адміністративні правопорушення та накладає штрафи. На нашу думку, функції правоохоронних органів повинні виконувати самі правоохоронні органи, делегування цих функцій іншим державним органам є неприпустимим.

Ми вважаємо, що Антимонопольний комітет України повинен займатися лише запобіганням та попередженням, свого роду «профілактикою», монополістичних та конкурентних правопорушень зі сторони суб'єктів господарювання.

Як позитивний момент відмітимо те, що діяльність Антимонопольного комітету України не зосереджується лише на каральних заходах. Поряд з контролем за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України виконує свої завдання через надання іншим державним органам пропозицій, висновків та рекомендацій з питань розвитку конкуренції. Це здійснюється, як правило, шляхом внесення змін до проектів нормативних актів, що надсилаються на розгляд Антимонопольного комітету України, або за ініціативою самого Антимонопольного комітету України шляхом внесенням пропозицій до чинних актів законодавства. Таким чином, Антимонопольний комітет України — це державний орган із спеціальним статусом, який уповноважений попереджувати та присікти зловживання монопольним становищем та підтримувати і розвивати добропорядні конкуренційні відносини в економіці. Це орган, який уповноважений приймати рішення про допущення або недопущення об'єднань суб'єктів господарювання, тим самим контролюючи створення монопольного становища на ринку, причому у разі зловживання монопольним становищем Антимонопольний комітет України може ліквідувати монопольне утворення (ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції») але крім випадків неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць або наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці) .

Але, за даними Антимонопольного комітету України, існує проблема яка полягає у тому, що об'єктивно існує група ринків які мають, у значній кількості випадків, ключове, системоутворююче значення для національної економіки, але за своєю природою не можуть бути демонополізовані. Йдеться про ринки природних монополій — транспортування нафти і газу трубопроводами, передача та розподіл електроенергії, користування залізничними коліями, зв’язок загального користування та інші .

Велика кількість виявлених зловживань монопольним становищем припадає саме на суб'єктів природних монополій. Але оскільки застосувати до суб'єкта природної монополії примусовий поділ неможливо, то за наявної системи державного регулювання на ринках природних монополій, не можна гарантувати відсутність порушень з їх боку. Причому ці порушення та зловживання можуть створювати істотні бар'єри для вступу на ринки нових суб'єктів господарювання, у першу чергу малих та середніх підприємців.

Антимонопольний комітет України не може з метою створення конкуренційного середовища ліквідувати монополію, що виникла легальним шляхом і не допускає зловживання на ринку (це не передбачено законодавством України). Хоч за законодавством України у даному випадку немає ніяких заборон щодо існування монополій, але домінуюче становище такого утворення може суттєво обмежувати можливості інших конкурентів щодо виходу на певний ринок товарів або послуг, а це гальмує розвиток конкурентних відносин. Ініціатива ж Антимонопольного комітету України щодо демонополізації економіки країни певним чином обмежена Державною програмою демонополізації економіки. Тому вважаємо, що було б доцільно надати право Антимонопольному комітету України з власної ініціативи розпочинати демонополізацію тієї чи іншої галузі економіки (це будуть заходи по обмеженню монополізму в економіці).

ВИСНОВКИ У результаті проведеного дослідження теоретичних засад і практики формування антимонопольної політики зроблено наступні висновки:

1. Дослідження економічної суті антимонопольної політики, її необхідності, сутності та значення розпочато з такого поняття як «антимонопольна політика». Аналіз трактування різними вченими поняття «антимонопольна політика» дає змогу зробити висновок, що це сукупність законодавчих, економічних і адміністративних заходів, направлених на обмеження монополізації внутрішнього ринку.

2. В основу формування антимонопольної політики України покладено Конституцію України, Господарський кодекс України, а також Закони України: «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії» та «Про Антимонопольний комітет України».

На нашу думку, в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної антимонопольно-конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

3. Аналіз монополістичної конкуренції дає можливість виявити її вплив на ринкову економіку: за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими; споживач має можливість широкого вибору товарів і послуг.

4. Механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповідних законодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб'єктів.

5. Важливим елементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічна діяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулювання розв’язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певних відмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки та його вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.

6. Антимонопольний комітет України відповідно до повноважень визначених законом здійснює державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень.

Використана література

1. Конституція України. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 742-VII від 21.02.2014, ВВР, 2014, № 11.

2. Бюджетний кодекс України. — № 3614 — VI від 07.07.2011.

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 07.07.2011р.

4. України «Про державну службу» від 16 грудня р. № 3724

5. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 200 року № 2132 // Закони України. -Т.З.-К., 2000.

6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 29 листопада 2004 року, № 3659//Закони України.-Т.6.-К., 2004.

7. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» «від 7 червня 2001 року, № 236 //Закони України.-Т. 10.-К., 2001.

8. Охорона промислової власності в Україні./Под ред. А. Д. Святоцького, В. Л. Петрова. -К., 2007. — 428 с.

9. Мельниченко О. Захист суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції: правові аспекти. // Національна безпека і оборона. — 2010. — № 10. -С.65−68.

10. Паламарчук В. О., Филюк Г. М. Державне регулювання природних монополій в Україні // Економіка. Фінанси. Право, 2011. № 5.

11. Паламарчук В. О., Филюк Г. М. Практика господарювання та необхідність державного регулювання природних монополій в українській економіці // Економіка. Фінанси. Право, 2011. № 8.

12. Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право. Курс лекцій. — К.:УФІМБ, 2006.