Особливості перекладу іншомовного гумору з англійської мови на українську та російську (на прикладі телесеріалу «Теорія Великого Вибуху»)

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Кафедра теорії та практики перекладу з англійської мови КУРСОВА РОБОТА Особливості перекладу іншомовного гумору з англійської мови на українську та російську (на прикладі телесеріалу «Теорія Великого Вибуху»)

Напрям підготовки: Переклад (Англійська мова)

Єрмаков Андрій Володимирович

(група 2339−302а/п) Запоріжжя — 2012

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ГУМОРУ

1.1 Природа і значення гумору

1.2 Теорії гумору

1.3 Особливості гумору в цілому РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ ГУМОРУ (НА ПРИКЛАДІ ТЕЛЕСЕРІАЛУ «ТЕОРІЯ ВЕЛИКОГО ВИБУХУ»)

2.1 Проблема еквівалентності при перекладі

2.2 Особливості перекладу гумору

2.2.1 Переклад каламбуру

2.2.2 Переклад побутового, культурно-побутового гумору ВИСНОВКИ ДОДАТОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Гумор — це художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом. У той же час, гумор — це доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. [10]

Гумор є дуже важливою частиною спілкування між людьми, це найкращій спосіб швидко наладити контакт з людиною, здобути її прихильність та повагу. Саме гумор вважається ознакою розуму, освіченості та ерудованості. Гумор часто не є універсальним і не переноситься з однієї культури в іншу, зазвичай через те, що залежить від деталей конкретного культурного оточення. З одного боку, в епоху глобалізації відмінності між культурами стають все більш зрозумілими, а гумор стає більш універсальним. З іншого — у кожної соціальної групи є певні рамки, куди гумор не пускають. [10]

Але чи підлягає гумор перекладу? Перекладачі (особливо усні) знають, що сміх (тобто гумор) — справа серйозна. Коли після перекладу дотепного висловлення аудиторія не реагує належним (очікуваним) чином, всім — і перекладачу також — стає зрозуміло, що комунікація не відбулась. [30, с. 47]

Гумор являється однією з найважливіших проблем при перекладі усного мовлення, а також текстів різноманітної тематики та змісту. Річ у тому, що навіть бездоганне володіння іноземною мовою далеко не завжди дає змогу людині зрозуміло, цікаво і, перш за все, у нашому випадку, кумедно передати свої думки.

Проблема полягає у тому, що гумор за своєю сутністю є доволі делікатним. Можна дуже витончено зробити переклад на українську або ж російську будь-якого тексту, але гумор при цьому, який містився у вихідному тексті, буде безповоротно втрачений.

Актуальність теми полягає у тому, що за останні десятиліття світ дуже швидко розвивався і цей процес продовжується до сих пір, і в наслідок чого активно інтегруються процеси взаємодії людей один з одним на міжнародному рівні. У результаті цих процесів є чимала імовірність, що людина потрапить у ситуацію «реального спілкування», коли знання іноземної мови є необхідним. А тому варто знати етнокультурні особливості не лише характеру людини, а й гумору як такого.

Об'єктом дослідження є особливості виявлення гумору людиною та його переклад з англійської мови на українську та російську.

Предметом дослідження є переклад діалогічного мовлення у серіалах.

Метою даної роботи є теоретичне та практичне обґрунтування особливостей перекладу іншомовного гумору на українську та російську мови.

Завданнями курсової роботи є:

1. Розглянути природу і значення гумору.

2. Систематизувати теорії гумору.

3. Дослідити особливості гумору.

4. Розглянути проблему еквівалентності при перекладі.

5. Дослідити особливості перекладу гумору.

Наукова новизна полягає у вивченні особливостей перекладу гумору, який і досі не є цілком дослідженим лінгвістами і який має розбіжності у підходах його вивчення.

Практичне значення цієї роботи полягає у тому, що вона може бути використана у подальшому глибшому дослідженні гумору та його перекладу вчасності, при розробці практичних та теоретичних матеріалів для проведення занять з практики мови, перекладу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ГУМОРУ

1.1 Природа і значення гумору Емоційну сферу, здатність до емоційного життя людина успадкувала від своїх предків. Але в процесі розвитку інтелекту та мислення емоційне життя людини сильно змінилось. Серед властивостей, які досягли досить високого рівня розвитку, — таке явище психічного життя, як почуття гумору. Якісь його передумови можна спостерігати у вищих тварин, але в розвиненому, сформованому вигляді - це суто людська, соціальна властивість, тобто властивість, яка проявляється в спілкуванні.

Сміх — це вроджена реакція, властива не лише людині, але й вищим тваринам. Немовля дуже рано починає усміхатися. Його усмішка і сміх — показники суто фізичного комфорту. До кінця третього місяця у немовляти з’являється усмішка не лише на безумовні подразники, але й на умовні.

По мірі зростання, розвитку та формування громадських зв’язків людини сміх набуває соціального значення, стає одним із засобів соціального спілкування.

У всі часи мислителі зверталися до проблеми гумору, намагаючись з’ясувати його природу, зрозуміти значення і функції - кожен знаходив щось нове і оригінальне в підході до вирішення цього завдання.

Одним з перших зробив спробу пояснити феномен гумору Платон. Платон вважав гумор негативним явищем, бо почуття це засноване на злобі і заздрості, особливо сміх, викликаний нещастям чи невдачею інших, або глузування над нижчими за своїм становищем. Платон не намагався пояснити природу смішного, але зробив доволі важливий висновок про те, що сміх може мати серйозні наслідки, у тому числі для життя цілої держави.

Цицерон надав першу класифікацію прийомів дотепності. Він виділив два основних типи дотепності: або рівномірно розлита по всьому мовленню, або ж їдка і різка. [34, с. 54] Він також зазначав, що один вид дотепності обіграє предмет, інший — слова. [34, с. 59] Словесна форма дотепності включає в себе, за Цицероном: двозначність, несподівані висновки, каламбури, незвичайні тлумачення власних імен, прислів'я, алегорію, метафори, іронію. Це перша формальна класифікація прийомів дотепності.

Цицерон намагався поставити теорію гумору в рамки класичної риторики, але при цьому вважав, що гумор — властивість природна, яку неможливо вивчити.

Багато століть по тому, Гоббс, звертаючись до проблеми сміху, зазначав психологічну парадигму цього феномена. Він стверджував, що сміх — це завжди радість. Детермінувати сміх можуть різні події, загальне в них — щось нове і раптове: тоді у людини виникає відчуття тріумфу від того, що вона усвідомила щось значне в собі самій і порівняла це значне зі слабкістю інших або своєю неміччю в минулому.

Дж. Локк цікавився особливістю дотепною думки, яка відрізняє її від недотепної. Він розрізняє просте судження і дотепне, мета першого — уникнути хибності, яка заснована на випадковій схожості, а секрет дотепності полягає насамперед у подібності ідей та їх об'єднанні, швидкому і примхливому, яке надає почуття задоволення. [26]

Іммануїл Кант в «Критиці чистого розуму» стверджує, що «сміх є емоцією, яка виникає з несподіваного перетворення напруженого очікування в ніщо». Дотепний жарт повинен містити в собі щось таке, що ми спершу приймаємо за істину, ввести нас в оману, а в наступний момент обернутися у ніщо.

Б. Спіноза вважав сміх наслідком афекту задоволення, який виникає з розсуду в неприємній нам речі чиєїсь гідної зневаги. Спіноза дуже високо ставив значення сміху для духовного життя людини, за його словами «веселість не може бути надмірною». [28]

Таким чином, гумор, почуття гумору — це здатність особистості виявляти, фіксувати й осмислювати комічне в навколишній дійсності і емоційно на нього реагувати.

Будучи фізіологічним вираженням задоволення, акт сміху і сам по собі приємний, викликає ейфорію, відчуття щастя і комфорту. Почуття гумору звичайно проявляється в умінні відшукати хоч щось комічне у ситуаціях, де, здавалося б, немає нічого смішного. Тобто можна навести велику кількість прикладів, коли за допомогою гумору вдається розрядити доволі напружену ситуацію. Гумор допомагає розрядити ситуацію, згуртувати колектив, збільшує шанси на ефективну співпрацю, дозволяє виходити переможцем з найскладніших ситуацій. Спілкування в позитивній атмосфері стає більш ефективним. Почуття гумору — це якість, яка є вкрай необхідною в нашому житті. Іноді воно рятує у безвихідних ситуаціях, допомагає подолати бар'єр у спілкуванні, дозволяє поглянути на поставлені завдання з іншого ракурсу. Гумор допомагає створити атмосферу невимушеності в спілкуванні. Коли ми сміємося разом з кимось, ми відчуваємо себе вільніше і ближче один до одного. Дійсно, почуття гумору у всіх пов’язане з відчуттям приємного. У той же час це важлива умова успіху. Гумор в спілкуванні займає важливе місце і без нього багато хто навіть не уявляють собі спілкування. Почуття гумору надзвичайно складне, тонке почуття і в спілкуванні його значення важко переоцінити.

1.2 Теорії гумору Кількість теорій гумору на даний момент настільки велика, що навіть у класифікації цих теорій немає спільної точки зору. Віктор Раскін запропонував розбити їх на три категорії: теорії несумісності, теорії ворожості і теорії вивільнення. [16]

Теорії несумісності. Ці теорії припускають, що гумор виникає внаслідок розуміння несумісності між очікуванням слухача й тим, що сталося, результатом. До цієї категорії теорій гумору можна також віднести наступні, запропоновані Патріцією Кейт-Шпігель:

— Теорії неконгруентності. Гумор виникає внаслідок зіткнення різнорідних і несумісних ідей або ситуацій, які виходять за рамки звичних форм поведінки.

— Теорії амбівалентності. Людині буває смішно, коли вона відчуває подвійні почуття. На відміну від теорії неконгруентності, де на першому плані стоять ідеї та сприйняття, дана теорія робить акцент на почуттях. Тобто мова йде про взаємозамінювання між задоволенням і стражданням.

— Конфігураційні теорії. Гумор виникає, коли елементи, які спочатку здавалися не пов’язаними між собою, раптом складаються в якусь цільну картину.

До найбільш відомих прихильників подібних теорії можна віднести І. Канта і А. Шопенгауера.

Теорії ворожості. У цих теоріях йде мова про те, що смішне полягає в знаходженні почуття зверхності відносно чого-небудь, або в подоланні перешкоди, чи агресії, нападу на якийсь об'єкт. Патриція Кейт-Шпігель виділила аналогічну групу теорій гумору:

— Теорії зверхності. Сміх виникає тоді, коли ми відчуваємо себе не настільки дурними, потворними, нещасними або слабкими, як оточуючі.

Подібні теорії походять від праць Платона, частково Аристотеля і М. Т. Цицерона, а також знайшли підтримку в працях А. Шопенгауера і Т. Гоббса.

Теорії вивільнення. Ці теорії вчать, що комічне є результатом вивільнення психічної енергії, звільняючи людину від певного обмеження. Патриція Кейт-Шпігель назвала аналогічну групу теорій гумору як теорії розрядження, тобто функція гумору в даному випадку розглядається як засіб для зняття стресу і напруги.

Найбільш відома з цих теорій належить З. Фрейду, який оголосив, що гумор дозволяє економити психічну енергію. Фрейд пов’язував задоволення від гостроти з економією витрати енергії, яка витрачається на затримки або придушення певного змісту. Фрейд розрізняв 3 типи гумористичних ситуацій і відповідних їм енергій, які можуть бути розряджені в сміху:

1) розрядження енергії витіснення пов’язане з дотепністю;

2) розрядження розумової енергії здійснюється за допомогою комічного;

3) розрядження емоційної енергії відповідає власне гумору.

Гумор, як один із способів розрядки, перетворює негативні почуття у щось прямо протилежне — в джерело сміху. Роль гумору в цьому випадку зводиться до захисту людського Я, оскільки дозволяє зберегти самовладання, гідність і самоконтроль у виняткових (екстремальних) умовах.

Ідеї Фрейда знайшли послідовників. Д. Флагел: вивільнення енергії, яке поєднане з гумором і сміхом, пов’язане з руйнуванням соціальних заборон. М. Чойс: сміх — захисна реакція проти страху заборони. Як він вважає, людина за допомогою сміху долає страх перед батьком, матір'ю, владою, сексуальністю, агресією тощо. Таким чином, за своїм соціальним значенням сміх прирівнюється до мистецтва, неврозів, алкоголізму. Е. Кріс вважав комізм не лише засобом звільнення енергії, але також поверненням до дитячого досвіду. Розглянута класифікація заснована на виділенні одного аспекту комічного, але при створенні теорій учені рідко обмежуються використанням лише одного критерію.

Семантична теорія гумору. Ця теорія була запропонована Віктором Раскіним і розвинена слідом за ним Сальваторе Аттардо.

Згідно з ідеями цих авторів гумористичний ефект виникає при раптовому перетині двох незалежних контекстів в точці бісоціаціі, коли два абсолютно різні контексти, починають здаватися нам асоційованими — так виникає когнітивний дисонанс, який компенсується реакцією сміху.

Згідно когнітивним теоріям наша пам’ять зберігає відомості у вигляді структур, які В. Раскін і С. Аттард назвали скриптами. Скрипт — це структурований опис типових ознак об'єкта. Раскін вважає, що в основі гумористичного ефекту лежить зіткнення контекстів, а не простого мовного сенсу. Відповідно до цієї теорії гумористичний ефект виникає, якщо присутні такі умови: а) тексту властива несумісність, часткова або повна; б) дві частини тексту протилежні в певному сенсі. Раскін вважав, що будь-який гумористичний текст включає в себе елемент несумісності і елемент вирішення. Відмінність теорії Раскіна від попередніх полягає в тому, що він надав поняттю протилежності універсальний семантичний зміст.

Класифікація теорій гумору Б. Дземідок. Ще одну класифікацію філософських теорій комічного запропонував Б. Дземідок. По-перше, він поділяє теорії комічного за значимістю для них ролі суб'єкта або об'єкта комічного. Всі концепції поділяються на:

1) об'єктивістські (в центрі уваги знаходяться об'єктивні властивості комічного об'єкта);

2) суб'єктивістські (визначають комічне як результат суб'єктивних здібностей особистості);

3) реляціоністські (розглядають комічне як наслідок взаємовідносин об'єктивних властивостей об'єкта і суб'єктивних особливостей особистості).

Таким чином, якщо класифікувати теорії гумору, роблячи акцент на якій-небудь одній рисі, то залишиться низка теорій, які будуть підходити до декількох категорій. Тобто більшість філософів не обмежуються виділенням єдиного критерію, а роблять більш-менш повний аналіз різних характеристик і властивостей комічного. Тому при виділенні в теорії лише ведучого принципу пояснення комічного великий обсяг найцікавіших ідей залишається без уваги.

1.3 Особливості гумору в цілому Якщо серйозна людина посміє стверджувати, що сміх так само необхідний для існування людства, як інстинкт самозбереження, він ризикує виявитися об'єктом насмішок. Жарти, анекдоти, карикатури прийнято вважати чимось другорядним, що не має суттєвого впливу на наше життя або шляхи історичного розвитку. Але якщо неупереджений читач піддасть це питання критичному розгляду, він без сумніву виявить помилковість цієї думки.

Скільки часу людина може прожити без їжі або пиття? Проміжки між уживанням їжі становлять кілька годин, але можуть бути збільшені до десятків днів без суттєвої шкоди для здоров’я. Людина може не пити тривалий час. Але чи можна знайти людей, які жодного разу в житті не сміялися? Навряд чи такі люди є. Як часто ми сміємося? Раз на місяць? Раз на тиждень? Люди стикаються зі смішним або самі придумують щось забавне щодня, кілька разів на день, а частіше — десятки разів на день. Ми приділяємо смішному набагато більше часу, ніж уживанню їжі або сексу. Ми глузуємо, як дихаємо — постійно. Але дослідженням смішного людство приділило значно меншу увагу, ніж написанням книг з кулінарії, або з приготування освіжаючих напоїв, або посібниками із сексу. Кількість, втім, сповна компенсується якістю. Практично всі великі філософи минулого, деякі з яких вже зазначались, досліджували питання смішного. Вони присвятили розшифровці сміху незліченні години роздумів.

Гумор — це позитивний душевний стан, який виникає, коли яка-небудь людина говорить або робить щось безглузде, несподіване або абсурдне, або з іншої причини, в результаті чого люди починають сміятися. Знаходячи що-небудь кумедним, вони відчувають певну радість, ось чому дана здібність важлива для щастя. Гумор сприяє створенню позитивного душевного настрою. Розглянуте нами явище зовсім не рідке: воно помічається приблизно 18 разів на день, частіше за все як безпосередні реакції на різноманітні ситуації в присутності інших людей. Гумор — один із стандартних методів, що дозволяють створити позитивний душевний настрій. Чимала частка радіоі телепрограм спрямована на те, щоб розсмішити людей. Схоже, бажання бути щасливим або, принаймні, перебувати в гарному настрої - дуже поширене явище, і засоби масової інформації охоче вдаються до допомоги гумору для досягнення такої мети. Про що б не йшла мова в телевізійних передачах, вони повинні бути цікавими і розважальними.

Слід враховувати кілька аспектів гумору: його сприйняття, створення і використання для подолання проблемних ситуацій. Всі три аспекти можна виміряти за допомогою відповідних тестів. Вони є складовими гарного почуття гумору, яке часто потрібно в оголошеннях про знайомства. Жарти бувають різних видів, але важко створити загальноприйняту класифікацію як таку. Відомі етнічний гумор, різноманітний чорний гумор, жарти на сексуальну тематику, абсурдні анекдоти, каламбури та інші види словесного гумору, до яких ще можна віднести фарс тощо.

Як відомо, гумор — це така якість дії або мови, яка обов’язково збуджує почуття смішного. Гумор — явище психологічного характеру. Гумор може використовувати іронію як один зі своїх прийомів, і в цьому випадку іронія, природно, буде викликати сміх. Але гумор не слід змішувати з іронією. Смішне зазвичай є результатом невиправданого очікування, деякого зіткнення позитивного і негативного. І лише в цьому сенсі іронія як мовний прийом має багато спільного з гумором.

Як показує практика, між гумором і щастям є ??чіткий взаємозв'язок: щасливі люди більше сміються і володіють кращим почуттям гумору. Екстраверти та інші люди з добре розвиненими соціальними навичками багато сміються і дивляться на речі з гумором. Існує досить сильна кореляція між щастям та екстраверсією. Не дивно, чому такі люди більше сміються: частота сміху є частиною шкали екстраверсії. Ми прийшли до висновку, що екстраверти та інші люди з розвиненими соціальними навичками щасливі завдяки соціальним відносинам, які доставляють їм задоволення.

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ ГУМОРУ (НА ПРИКЛАДІ ТЕЛЕСЕРІАЛУ «ТЕОРІЯ ВЕЛИКОГО ВИБУХУ»)

2.1 Проблема еквівалентності при перекладі

Специфіка перекладу, що відрізняє його від всіх інших видів мовного посередництва, полягає в тому, що він призначений для повноправної заміни оригіналу і що мовці перекладу вважають його повністю тотожним вихідному тексту. Разом з тим, є очевидним те, що абсолютна тотожність перекладу оригіналу недосяжна і що це аж ніяк не перешкоджає здійсненню міжмовної комунікації.

Внаслідок відсутності тотожності між змістом оригіналу та перекладу був введений термін «еквівалентність», що позначає спільність змісту, тобто смислову близькість оригіналу і перекладу. Оскільки важливість максимального збігу між цими текстами здається очевидною, еквівалентність зазвичай розглядається як основна ознака і умова існування перекладу.

З цього можна зробити три висновки. По-перше, умова еквівалентності має включатися в саме визначення перекладу. По-друге, поняття «еквівалентність» набуває оціночний характер: переклад визнається «хорошим» або «правильним» лише за наявності еквівалентності. По-третє, оскільки еквівалентність є умовою перекладу, завдання полягає в тому, щоб визначити цю умову, вказавши, в чому полягає перекладацька еквівалентність, що має бути обов’язково збережено при перекладі.

Перекладач-професіонал завжди доб'ється практичної інформаційної еквівалентності перекладу оригіналу, але в теоретичному плані вона, ця еквівалентність, може сильно відрізнятись. Можна заздалегідь стверджувати, що будь-який переклад ніколи не буде абсолютно ідентичний канонічному тексту оригіналу. Еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути дуже різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов і культур, які є об'єктами зіставлення, від епохи створення оригіналу і перекладу, від способу перекладу, від характеру перекладних текстів тощо. Щоб все це осмислити, варто для початку розібратися в термінах.

В теорії та практиці перекладу оперують такими подібними поняттями, як еквівалентність, адекватність і тотожність. У широкому плані еквівалентність розуміється як щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь, адекватність — як щось цілком рівне, а тотожність — як щось, що має повний збіг, схожість з чим-небудь. Мабуть, ця менша семантична категоричність слова «еквівалентність» і зробило його кращим у сучасному перекладознавстві. Хоча, звичайно, поняття адекватності, тотожності, повноцінності і навіть аналогічності залишаються в тому ж семантичному полі, що і термін «еквівалентність» і іноді дублюють один одного. Таким чином, під еквівалентністю, у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, смислової, семантичної, стилістичної і функціонально-комунікативної інформації, яка міститься в оригіналі і перекладі. Слід особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу — це насамперед спільність розуміння інформації, яка міститься в тексті, включаючи і ту, яка впливає не тільки на розум, але й на почуття мовця і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності показує повноту і багаторівневість цього поняття, пов’язаного із семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими та іншими характеристиками. Причому всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі, але ступінь їх реалізації буде відрізнятися в залежності від тексту, умов і способу перекладу.

У перекладознавстві можна зустріти тезу про те, що головним визначальним принципом еквівалентності тексту є комунікативно-функціональна ознака, яка складається з рівності комунікативного ефекту, який справляється на мовців оригіналу та перекладу. З цим постулатом можна частково погодиться, однак при трактуванні комунікативно-функціональної еквівалентності стверджується, що, створюючи текст мовою-реципієнтом, перекладач будує його таким чином, щоб мовець перекладу сприйняв його так само, як і мовець оригіналу. Тобто в ідеалі сам перекладач не повинен привносити в текст повідомлення елемент свого власного сприйняття, який є відмінним від сприйняття цього повідомлення тим одержувачем, якому воно було адресовано. Насправді сприйняття перекладача і кожного з одержувачів мовлення ні у якому разі не може бути однаковим через різні особистісні, культурні та соціальні причини. Перекладач, наприклад, художньої літератури, сприймає текст не як якийсь невідомий середньостатистичний носій мови, а як конкретний служитель «високого мистецтва» перекладу. І, звичайно ж, він не підганяє свій переклад під сприйняття двох абстрактних істот: закордонного читача та вітчизняного книголюба. Тому що у цих мовців оригіналу та перекладу сприйняття не може бути клонованим. Воно обов’язково відрізняється хоча б у чомусь. І до того ж справжній сенс, наприклад, художнього твору ніколи не вичерпується повністю і наближення до нього — нескінченний процес.

Мета перекладу полягає не в переробці тексту під чиєсь сприйняття, а в збереженні змісту, функцій, стильових, стилістичних, комунікативних та художніх цінностей оригіналу. І якщо ця мета буде досягнута, то і сприйняття перекладу в мовному середовищі перекладу буде відносно рівним сприйняттю оригіналу в мовному середовищі оригіналу. Перебільшення ролі комунікативно-функціонального фактора в перекладі призводить до розмивання внутрішнього змісту, інформативної суті самого тексту, оригіналу та перекладу, до заміщення сутності об'єкта реакцією на нього з боку сприймаючого суб'єкта. Визначальним стає не сам текст, а його комунікативна функція і умови реалізації.

2.2 Особливості перекладу гумору

2.2.1 Переклад каламбуру

«Неперекладна гра слів» — це розписка перекладача у власному безсиллі. [15, с. 90] Яким би унікальним не був каламбур, рішення для його перекладу має існувати — адже шляхи цього рішення так чи інакше збігаються з вивченими в значній мірі каналами людського мислення. При перекладі каламбуру, трансформації підлягає і сама форма оригіналу — фонетична та/або графічна. Більш того, нерідко доводиться навіть змінювати зміст на новий, якщо неможливо зберегти старий, так як план вираження може виявитись важливіше плану змісту. Неважко зрозуміти, що у даному випадку досягти вірного перекладу, не змінюючи при цьому і форму, вдається доволі рідко, так як між словами (фразеологізмами) іноземної мови, які обіграються, та співвідносними одиницями мови перекладу повинні існувати не просто еквівалентні відносини, а повна еквівалентність з охопленням двох (або більше) значень. Однак навіть при такому положенні не завжди можна розраховувати на стовідсотково вдалий переклад: між еквівалентами часто зовсім несподівано виявляються непомітні за інших обставин розбіжності - в сполучуваності, частотності або вживаності, в стилістичному забарвленні або емоційному заряді, в наборі синонімів або антонімів, в етимології або словотворчих можливостях. А іноді досить навіть незначної на вигляд відмінності, щоб перешкодити правильному відтворенню гри слів на мові перекладу і змусити перекладача шукати для цього нові шляхи.

Висновок зі сказаного лише один: абсолютно точного перекладу (тобто передачі змісту і форми), до якого ми прагнемо як до ідеалу при перекладі каламбуру, можна досягти лише за деяких винятків; як правило, у даному випадку без втрат не обійтись. Ось чому перекладач повинен в першу чергу поставити собі питання: чим жертвувати? Передати зміст, відмовившись від гри слів, або ж зберегти каламбур за рахунок заміни образу, відхилення від точного значення, а то і взагалі зосередитися лише на грі, повністю абстрагувавшись від змісту?

Вирішення цього питання залежить від ряду обставин, але в першу чергу від вимог контексту, головним чином, широкого контексту, а нерідко і всього твору в цілому. І вже в другу чергу враховуються «каламбурні можливості» мови перекладу в порівнянні з іноземною мовою і лексичні дані самих одиниць. Можна виділити переклад каламбурів на лексичному та фразеологічному рівнях. Кажучи про лексичні каламбури, почнемо з обігравання коренів або частин слова. Як приклад візьмемо невеликий епізод, у якому Шелдон, Раджеш та Говард знаходяться у біологічній лабораторії з вивчення комах і де Говард лякає Раджеша:

— You're afraid of insects and women. Ladybugs must render you catatonic.

Якщо у даному випадку слово «ladybug» перекласти дослівно, як «сонечко», то жарт не спричинить очікуваної реакції. Тому задля досягнення очікуваного результату буде доцільно зробити переклад дослівно, але заздалегідь розбивши на частини, тобто «lady» перекласти як «жінка», а «bug» — «комаха». У результаті маємо:

— Ти боїшся комах і жінок. Від жінки-комахи в тебе має статись серцевий напад.

Далі розглянемо каламбур, який базується на полісемії. Це найбільш частотний вид гри слів, у якому гумор базується на багатозначності лексичних одиниць. Як зразок візьмемо невеликий діалог, під час якого компанія грала у Halo («Хейло», відеогра), у якій Пенні без зупину перемагала Шелдона.

— Penny, you are on fire!

— Yes, and so is Sheldon.

Якщо перекладати без знання контексту, то отримаємо:

— Пенні, ти гориш!

— Так, як і Шелдон.

Як ми бачимо, подібний переклад не є комічним, а скоріше навпаки — трагічним. Але беручи до уваги те, що вираз «to be on fire» окрім «бути у полум'ї, горіти» також використовується у випадках, коли хтось робить щось дуже добре і невпинно, то проект «Кураж-Бамбей» впорались із поставленою задачу:

— Ты в ударе, Пенни!

— Да, как и Шелдон.

За приклад можна ще взяти уривок, коли Пенні напоїла Шелдона:

— Oh, maybe a couple virgin Cuba Libres that turned out to be kind of slutty.

В даному прикладі обіграється слово «virgin», яке у контексті має значення «чистий, справжній», але, враховуючи і інший його переклад («незайманий, невинний»), у другій половині речення вживається слово «slutty» («розпусний»). Щоб передати сутність речення, останнє варто перекласти як «розведений», але у такому випадку втрачається той комізм, який було закладено в оригінал.

З перекладом гумору на фразеологічному рівні, в більшості випадків, можна впоратись простіше, адже зазвичай в мові та оригіналу та перекладу існують еквівалентні фразеологізми, хоча й з деяким викривленнями значення, але зі збереженням образності. Але якщо еквіваленту немає, то доводиться робити дослівний переклад або підбирати інші виразі, які певною мірою підходять за значенням, наприклад:

— Hey, if she’s willing to give the milk away for free, who am I to say no?

Вираз «to give the milk away for free» походить з ідіоми «Why buy the cow when you can get the milk for free?», який зазвичай використовується по відношенню до чоловіків, які не бажають одружуватися, адже вони і так мають змогу отримувати все те ж саме, що і при заручинах, але не будучи окільцьованим. Але все ж проектові «Кураж-Бамбей» певною мірою вдалося зберегти думку оригіналу:

— Если она согласна жить во грехе, то кто я такая, чтобы ей запрещать?

Якщо не брати до уваги фразеологізми, які мають еквіваленти у мові-реципієнті, то можна зробити висновок, що зазвичай для перекладача є лише один спосіб передачі гумору — не перекладати дослівно, а створювати власний каламбур, тобто, іншими словами, придумати свій жарт, використовуючи ті ж засоби, що і автор оригіналу, при цьому як можна ближче за значенням до оригіналу і з урахуванням контексту.

Це досить складне завдання, яке під силу далеко не кожному перекладачу. Часом в таких випадках навіть високого рівня володіння рідною та іноземною мовою не досить, потрібно мати ще й багату уяву та креативність.

2.2.2 Переклад побутового, культурно-побутового гумору Категорія комічного має різні прояви, до неї відносяться такі поняття, як гумор, іронія, сарказм, жарт, сатира тощо. Немає сумніву, що національний жарти мають особливе значення в гуморі, але не варто забувати і про культурно-побутовий гумор, який базується на оточуючому середовищі, та побутовий як такий. Враховуючи предмет дослідження, останні у пріоритеті, а тому на них і націлимось.

Форми комічного надзвичайно різноманітні. Створення стрункої і максимально повної класифікації відтінків комічного становить значні труднощі, так як кордони між цими відтінками часто бувають дуже хиткими і важко вловимими. Різні форми комічного досягаються різними способами. Окрім вже зазначених можна ще виділити гіперболізацію, гротеск, оксюморон, пародію та багато інших. Роздивимось деякі з них на прикладах.

І почнемо з професійних жартів — фізичних:

— Why did the chicken cross the Mobius strip? To get to the same side.

Стрічка (смужка) Мебіуса — це топологічний об'єкт лише з однією стороною і лише однією границею. Тобто можна потрапити з однієї точки цієї поверхні в будь-яку іншу, не перетинаючи краю. У цьому полягає комічність даного жарту, а щодо перекладу, то його можна здійснити з нульовою трансформацією:

— Нащо курча пересік смугу Мебіуса? Щоб опинитися на тому самому боці.

У іншому жарті був дещо використаний прийом каламбуру:

— A neutron walks into a bar and asks, `how much for a drink?' The bartender says, `for you, no charge'.

Нейтрон — це елементарна частинка, яка не містить електричний заряд, або ж містить нульовий заряд. Спираючись на те, що слово «charge» перекладається як «заряд», так і «плата, ціна», відповідь бармена можна перекласти як «з вас — нуль». Що стосується перекладу за версією «Кураж-Бамбей» («Тебе хватит, ты уже и так заряжен»), то була допущена помилка, адже нейтрон не є зарядженим. Це викривляє зміст оригіналу. Так, комізм у певному сенсі зберігся, але сам анекдот є абсурдним і несмішним з наукової точки зору.

Роздивимось приклад з гіперболізацією:

— A `little misunderstanding'? Galileo and the Pope had a little misunderstanding.

У даному епізоді Леонард та Шелдон сваряться, і щоб пояснити, наскільки все серйозно, останній посилається на 17 сторіччя, коли Папа Римський Урбан VIII заарештував (на короткий строк) Галілео Галілея за його книгу «Діалог про дві найголовніші системи світу — птолемеєву і коперникову» і пригрозив йому стратою, якщо той не зречеться своїх переконань. Тобто Шелдон несвідомо перебільшує значущість проблеми, що і породжує комізм. Однак без певних фонових знань, які в усному мовленні (або як у нашому випадку — озвучуванні) пояснити майже неможливо, гумор частково втрачає свою сутність як в оригіналі, так і в перекладі.

Нерідко можна зустріти і елементи сатири:

— Hope you’re hungry.

— Interesting. A friendly sentiment in this country, cruel taunt in the Sudan.

У подібних випадках передати ідею оригіналу, при тому не втративши комічного, зовсім не важко. Але треба враховувати цільову аудиторію, адже у деяких випадках, переклад подібної фрази може бути занадто різким і привести до неприємних наслідків.

Нерідко для створення гумористичної ситуації використовуються порівняння, які зазвичай містять сатиричний зміст:

— He blessed me with two other children who are dumb as soup.

У нас можна спостерігати наявність подібної тенденції, тому якщо не вдається знайти повний еквівалент тому чи іншому виразу, то можна використати будь-яке інше словосполучення, яке має таке саме змістове навантаження. У цьому випадку, наприклад, «dumb as soup» можна перекласти як «тупа як ступа» або «тупий як пень», при цьому не втрачаючи ідею оригіналу.

Підводячи підсумки, можна зазначити, що комічне — це гра зі змістом, тлумачення події чи явища в абсолютно різних формах, що приводить до подвійності розуміння. В основі створення комічного ефекту у ситуаційній комедії «Теорія Великого Вибуху» лежать каламбури, сатира, сарказм, анекдоти та багато інших форм гумору. Спираючись на це, можна зробити висновок, що при перекладі як даного серіалу, так і інших комедій не може бути стандартних рішень, при яких не враховується конкретний контекст, його індивідуальні особливості та призначення перекладу. Також слід відзначити постійну необхідність відступати від дослівної точності при перекладі з метою збереження авторського стилю.

ВИСНОВКИ Основуючись на вищевикладене в даній роботі, ми прийшли до висновку, що еквівалентності надається вирішальне значення в теоретичному описі перекладу та виявленні його сутності. Тим не менш, еквівалентність є одним з найбільш суперечливих понять в теорії перекладу. Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що менталітет має певні змістовні перетини з феноменом суспільної свідомості; разом з тим не можна їх ототожнювати, оскільки феномен менталітету включає в якості складової і сферу суспільного, і індивідуального «позасвідомого». Таким чином, менталітет виступає не тільки як соціокультурний, соціогуманітарний («зовнішній») феномен, а й як феномен психічний («внутрішній»), в тому числі соціально-психічний.

Дослідження жартівливої лексики як особливої частини вокабуляру базувалося на розгляді онтологічної сутності жарту — естетичної категорії і однієї з форм комічного, що представляє собою певне світосприйняття, емоційне ставлення, коли людина підноситься над тим, що не є приємним і заслуговує на осуд. При цьому жартівливе ставлення супроводжується доброзичливістю, толерантністю, мінімальним віддаленням від об'єкта жарту і присутністю позитивного моменту в смішному. Ці ключові характеристики визначають специфіку значення та лінгвістичний статус одиниць, які актуалізують відповідне емоційне відношення на лексичному рівні. Загальні ознаки, характерні для всіх тлумачень жарту, були покладені в основу визначення «жартівлива одиниця» в даній роботі: лексична або фразеологічна одиниця, що носить веселий, несерйозний характер і виражає особливе ставлення до предметів і явищ навколишнього світу, яка також характеризується м’якою, незлобивою критичністю і наміром викликати добродушний сміх. Цілий пласт жартівливої лексики узуально закріплений в мові, маркується спеціальними позначками в словниках, а жартівливий характер цих номінацій безпомилково вгадується носіями мови. Жарт розглядається як особливий вид експресивності, в основі якої лежить незвичайність, яскравість форми, її невідповідність змісту або ситуації спілкування, що дозволяє досліджуваним одиницям при відповідному вживанні служити для створення ефекту особливого роду і вираження жартівливого емоційно-оцінного ставлення до дійсності. Природа гумору на екстралінгвістичному рівні, специфіка його аксіологічного статусу та семантики знаходять своє відображення в особливостях маркування жартівливих номінацій в сучасних лексикографічних джерелах. Комічне — явище загальнолюдське, і, в той же час, глибоко національне. У тому, як і над чим жартують представники різних лінгвокультурних спільнот, проявляються як загальні, так і приватні закони комічного світовідчуття. При цьому жартівливе, так само як і інші форми комічного, реалізується в конкретних формах, які визначаються особливостями національного характеру, культурних традицій, соціального устрою. Дослідження показало, що жартівлива лексика характеризується відносно вузьким охопленням екстралінгвістичних реалій. Основним змістом жартівливих номінацій є повсякденна побутова реальність, сфера побутових відносин. Жартівливу емоційну оцінку викликають, перш за все, відхилення від норми, еталона, які проявляються в зовнішньому вигляді, вчинках і стосунках людей. В ході нашого дослідження ми прийшли до висновку, що існує багато способів перекладу гумору з англійської мови на українську та російську, що перекладач може калькувати «внутрішню форму» з великою обережністю і лише в тих випадках, коли є повна впевненість в адекватності отриманого перекладу. Для досягнення адекватності при перекладі тексту чи мовлення з вихідної мови на цільову перекладач повинен використовувати еквівалентні відповідності в мові, на яку робиться переклад. Серед наявних мовних засобів потрібно знайти еквіваленти, які будуть адекватними по відношенню до оригіналу.

На закінчення слід підкреслити, що основними умовами досягнення адекватності в перекладі іншомовного гумору на українську та російську мову є:

1. Знання особливостей взаємодії слова з контекстом, а також основних випадків вживання різних структурних і семантичних типів стилістичних прийомів.

2. Знання основних способів перекладу комічних текстів або мовлення, а також достатнє знайомство з українською та російською лексикою в даній області, що дозволяє знайти еквівалентний варіант у мові перекладу, який відповідатиме слову у мові оригіналу.

3. Уміння правильно вибрати і використовувати найбільш підходящий спосіб створення нової відповідності для перекладу іншомовного гумору, що не має повного еквіваленту у цільовій мові або відбиває специфічне явище, відсутнє в нашій дійсності.

переклад гумор еквівалентність

ДОДАТОК

1. Сезон 3, серія 2. Переклад — «КуражБамбей»:

2. Сезон 1, серія 8. Переклад — «Кураж-Бамбей»:

3. Сезон 3, серія 18. Переклад — «Кураж-Бамбей»:

4. Сезон 1, серія 9. Переклад — «Кураж-Бамбей»:

5. Сезон 1, серія 4. Переклад — «Кураж-Бамбей»:

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аргайл М. Психология счастья — 2-е изд. — Спб.: Питер, 2003. — 271 с.

2. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка (Стилистика декодирования). — Л.: Просвещение, 1981. — 295 с.

3. Бархударов Л. С. Язык и перевод: Вопросы общей и частной теории перевода. — М.: Международные отношения, 1975. — 240 с.

4. Бархударов Л. С., Рецкер Я. И. Курс лекций по теории перевода. / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз им. М. Тореза. — М., 1968. — 263 с.

5. Бергсон А. Смех / Под ред. И. С. Вдовина. — М.: Искусство, 1992.-127 с.

6. Борев Ю. Комическое. — М.: Искусство, 1970. — 239 с.

7. Бреус Е. В. Теория и практика перевода с английского языка на русский: Учебное пособие. — М.: Изд-во УРАО, 2005. — 104 с.

8. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура. Три лингвострановедческие концепции: лексического фона, рече-поведенческих тактик и сапиентемы. / Под ред. Ю. С. Степанова. — М.: Индрик, 2005 — 1040 с.

9. Вікіпелія. Стаття «Галілео Галілей» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Галілео_Галілей)

10. Вікіпедія. Стаття «Гумор» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Гумор)

11. Вікіпедія. Стаття «Нейтрон» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Нейтрон)

12. Вікіпедія. Стаття «Стрічка Мебіуса» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Стрічка_Мебіуса)

13. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. — М.: Международные отношения, 1980. — 343 с.

14. Воробьев В. В. Лингвокультурология (теория и методы). — М.: Изд-во РУДН, 1997. — 331 с.

15. Галь Н. И. Слово живое и мертвое. — М.: Сов. Писатель, 1981. — 241с.

16. Глинка К. «Теория Юмора» (http://www.lebed.com/2004/art3865.htm)

17. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / Под ред. Г. В. Рамишвили. — М.: ОАО ИГ Прогресс, 2000. — 400 с.

18. Левый И. М. Искусство перевода. М.: Прогресс, 1974 — 394 с.

19. Лилова А. К.

Введение

в общую теорию перевода. — М.: Наука, 1985 — 287 с.

20. Кодухов В. И. Контекст, как лингвистическое понятие // Языковые единицы и контекст. — Л., 1983 — 187 с.

21. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. — М.: Высш. шк., 2005. — 253 с.

22. Комиссаров В. Н., Рецкер Я. И., Тархов В. И. Пособие по переводу с английского языка на русский. Часть II. — М.: Высшая школа, 1965. — 288с.

23. Коптилов В. В. Оригиналы и перевод. — К.: Наука, 1972. — 311с.

24. Кулинич М. А. Лингвокультурология юмора (на материале английского языка). — Самара: Изд-во СамГПУ, 2005. — 180 с.

25. Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха. / Под ред. Ю. С. Рассказова. — М.: Лабиринт, 1999. — 288 с.

26. Различные подходы к проблеме объяснения феномена юмора (http://www.studyexperts.ru/stdds-353−1.html)

27. Смирницкий А. И. Лексикология английского языка. — М.: Изд-во лит-ры на иностранных языках, 1976. — 312с.

28. Спиноза Б. Этика: IV. О человеческом рабстве, или о силах аффектов (http://bdsweb.tripod.com/ru/eth/eth4.htm)

29. Сычев А. А. Природа смеха или Философия комического / Под ред. Р. И. Александрова. — Саранск: Изд-во Мордов. ун-та, 2003. — 176 с.

30. Тетради переводчика. Ученые записки / Под ред. А. С. Бархударова. М.: Международные отношения, 1976. — № 13. — С. 47−58.

31. Федеоров А. В. Основы общей теории перевода (Лингвистический очерк). — М.: Высш. шк., 1968. — 396 с.

32. Федоров А. В. Очерки общей и сопоставительной стилистики. — М.: Наука, 1974. — 210с.

33. Философия и остроумие. История вопроса (http://www.zorych.ru/content/view/295/40/)

34. Цицерон М. Т. Три трактата об ораторском искусстве / Пер. с лат. Ф. А. Петовкого, И. П. Стрельниковой, М. Л. Гаспарова / Под ред. М. Л. Гаспарова. — М: Научно издательский центр «Ладомир», 1994. — 475 с.