Внесок П. Яцика у розвиток української мови

Внесок П. Яцика у розвиток української мови

Вступ

На сьогоднішній день, на жаль, мало хто переймається мовними проблемами, рідко звертає увагу на все, що пов`язано з культурою в Україні, адже турбуватися про такі несуттєві проблеми в нашому зайнятому світі не є актуально. Це і є головною мовною проблемою в нашій країні. Адже нам зручніше жити не задумуючись над цим питанням. Сучасна молодь не цікавиться історією, літературою, традиціями нашої країни і таким чином морально деградує. Звичайно зручніше вживати в повсякденному житті звичний нам «суржик», а не намагатися відшліфувати власну мову.

Звісно, є й свідомі українці, які прагнуть змінити ситуацію в країні, але, не знайшовши підтримки, часто виїжджають за кордон в пошуках свого щастя на чужій землі. Вони асимілюються з однорідною масою в іншій країні і зовсім забувають про рідну країну, її мову, традиції. Деякі навіть соромляться зізнаватися, що вони українці та намагаються забути нашу мову, тому що їм не хочеться розповідати іншим про те, що його рідна країна — це країна «третього сорту». Але серед емігрантів існують такі люди, які не лише не забувають власну мову та культуру, а всіляко сприяють її розвитку. Яскравим прикладом може слугувати постать відомого емігранта — Петра Яцика.

Про цього великого українця я й хотіла б розповісти, адже протягом всього свого життя він збирав кошти для того, щоб потім відправити їх на Батьківщину — в Україну. Навіть, перебуваючи за кордоном, він залишив вагомий слід в розвитку української мови.

Багато хто скаже: То що ж він такого зробив, адже він не геній, не вчений, не поет — він просто звичайний меценат? З цього приводу дуже влучно сказав директор Канадського інституту українських студій, доктор Богдан Кравченко, який даючи інтерв'ю кореспондентові журналу «Україна», зазначив: «Так, ця людина невідома в науці. Вона просто видатний бізнесмен, який дав на добре діло цілий мільйон доларів. До цієї суми наш уряд, за узвичаєним правилом, прилучив ще два своїх мільйони. І от ми використовуємо для своєї роботи відсотки від тих вкладень… Гадаю, поважним науковим інституціям часом треба давати імена не лише вчених і поетів, а й тих добродіїв, які жертвують власні грошові збереження для дослідів».

Безумовно, важливими для розвитку мови в Україні були не лише його грошові вклади, а й ідеї. Він казав, що: «Ніщо і ніколи так не об'єднає українців, як рідне слово. І це дуже добре тямлять наші лукаві недруги — автори так званої мовної проблеми, фарисейськи підкинутої новітніми політичними технологами та іміджмейкерами для нашого розтривоженого сьогодення.», «Якщо ми не дамо йому (народові) засобів і способів вчитися на своїй мові - він стане вчитися на чужій і наша народність згине…», «Я не раз казав у Канаді, повторю й тут: українському народові потрібні черевики, хліб, одяг, дороги, книги, а уряд дає йому в основному лише гопак, бідну літературу і думає, що будує Україну. Мені болить, мене злить — доки ми будемо такі нереальні?»

Саме тому, мені здається, що кожен повинен знати про цю людину, адже чим більше українців, зокрема молоді, будуть знати про славетного земляка, його особистий внесок в українську справу, чим більше з нас, сущих нині, залучать досвід Петра Яцика до свого інструментарію пізнання сучасного світу і сприймуть його фірмовий «рецепт любові до Батьківщини», тим швидше утвердиться Україна серед цивілізованих держав".

Він був здивований, коли дізнався, що українці в еміграції видали за 35 років 482 мільйона доларів на церкви і церковні проекти і лишень 5 мільйонів на університетську науку. Отже, наука, освіта, культура — ось що щедро підтримував Яцик-меценат. З ними він пов’язує сподівання на піднесення ролі України у світі й добробуту в усьому вкраїнському домі.

Таким чином він зробив українську мову популярною серед школярів — створив спеціальний грант для знавців української мови. Цей конкурс є уроком, натхненням для дітей та дорослих: учителів, науковців, письменників, політиків у справі піднесення престижу української мови!

Тепер щороку сотні шанувальників нашої мови отримують спеціальні премії Петра Яцика. Тепер знати українську мову — це вигідно, а значить популярно.

Саме тому, він є утвердження державного статусу української мови, піднесення її престижу серед молоді, виховання поваги до культури й традицій українського народу.

1. Біографічні данні П. Яцика

Петро Яцик (7 липня 1921 — 8 листопада 2001)

Відомий канадський бізнесмен і меценат українського походження…

Рідкісна, блискуча життєва кар'єра: селянський син з України став на канадській землі мільйонером. Сягнув вершин успіху та добробуту, здолавши чимало несприятливих для нього обставин. Адже судилося йому в двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з чистої сторінки. І не мав тоді нічого, крім власних рук та світлої голови.

Та Петро Яцик розумів, що неодмінна передумова руху вгору — тверезий, нещадно самокритичний погляд на себе, скрупульозне дослідження всіх больових точок державного організму і наука, наука, наука (як Наполеон казав: «гроші, гроші, гроші»). Бо наука теж, за Яциковою класифікацією, є силою чи ту силу породжує.

А народився Петро Яцик у селі Верхнє Синьовидне на Львівщині, як було вже зазначено, у селянській родині. Закінчив семирічку, вчився на сільськогосподарських та залізничних курсах. Працював помічником машиніста. Емігрував 1943 року. У 1947 році закінчив Український технічно-господарський інститут у Регенсбурзі. З 1949 року жив у Канаді. Петро Яцик став великим бізнесменом і меценатом, допомагав своїм співвітчизникам як в Україні, так і в інших державах.

Його перший бізнес — книгарня «Арка» (1950 р.), потім меблевий магазин, співвласник будівельної фірми «Акурат бізнес Лтд».

І вже з кінця 50-х років П. Яцик почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових та культурних проектів української діаспори. Він став першим меценатом багатотомної «Енциклопедії українознавства», що видавалася у повоєнні роки. Він був обраний почесним доктором права Гарвардського університету, входив до Надзірної ради Колумбійського університету, став науковим консультантом Альбертського і Торонтського університетів. Пожертвував мільйон доларів на історичні досліди, що з подвоєнням цих фондів від Альбертського уряду творить три мільйоновий фонд Яцика при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні.

Найбільш відомим проектом, профінансованим Яциком, стало видання англійською мовою «Історії України-Русі» М. Грушевського. На переклад і друк цієї монументальної праці, меценат пожертвував 15 млн. дол.

Заснував Міжнародний благодійний фонд «Ліга українських меценатів» і був його почесним президентом. П. Яцик — один з фундаторів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), засновник центру досліджень історії України ім. П. Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцик (її фонд налічує 4 млн. доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті. Завдяки внесеним П. Яциком 750 тис. доларів відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті.

Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України, економіки, політології, медицини, етнографії. Сума пожертв на українські інституції в західному світі складає понад 16 млн. доларів.

За багатолітню меценатську діяльність нагороджений «Почесною відзнакою Президента України» (1996 р.).

У 80-ти річному віці П. Яцика, було підписано президентський Указ про нагородження його орденом Ярослава Мудрого.

А в цілому добродійні пожертвування мецената вимірюються десятками мільйонів доларів.

2. Петро Яцик, як особистість і унікальний українець (на основі спогадів Андрія Товпаша та Михайла Слабошпицького)

«Нетиповий українець» Так сказав про себе справжній патріот України - бізнесмен і меценат Петро Яцик.

Петро Яцик — унікальний українець, бо одним із перших у сучасній історії України мислив категоріями патріотизму в контексті глобального розвитку цивілізації.

Спогади Андрія Товпаша…

Андрій Товпаш — президент, генеральний директор Львівської кондитерської фірми «Світоч».

Петро Яцик міг говорити українцям прикрі речі. Втім, це був нещадно самокритичний погляд, в першу чергу, на самого себе, це був його біль і в жодному разі не злорадство.

Андрій Товпаш, будучи спонсором відеофільму «Візія Петра Яцика», створеного тележурналістом Едуардом Занюком, зустрівши, вперше, на презентації фільму Петра Яцика пригадує: «У своєму виступі я тоді сказав, що чим більше українців, зокрема молоді, будуть знати про славетного земляка, його особистий внесок в українську справу, чим більше з нас, сущих нині, залучать досвід Петра Яцика до свого інструментарію пізнання сучасного світу і сприймуть його фірмовий „рецепт любові до Батьківщини“, тим швидше утвердиться Україна серед цивілізованих держав».

Також пригадує: «Здавалось би, чим можна подивувати цього чоловіка: респектабельний мільйонер, який за океаном поставив й успішно розвиває власний бізнес, знатний меценат сучасності, котрий своїм добродійництвом на українську справу не має рівних, людина, яка побачила уже весь світ. Ну що для нього може бути дивовижним?. Як і годиться, пропоную гостям скуштувати одну цукерку, потім іншу, а ось такий шоколад, а це — наша новинка… Подружжя Яциків не приховувало свого щирого захоплення: О-о! Ду-у-же смачно!»

Цікаво також, що пан Петро чудово вмів резюмувати розмову чи ситуацію, стверджував, що потрібно опановувати одну справу, одну ділянку життя. І знати її досконало, щоб бути найкращим. Тоді станеш кимось справді помітним у ній. Уміння що-небудь робити добре — це найбільша проблема у сьогоднішній Україні. Петро Яцик, до речі, любив у компанії приятелів звертатися до дружини, мовби консультуючись, потребучи авторитетної поради. І робив це або з таким шляхетним сентиментом, або так по-дипломатичному почтиво, що відразу ж виникала якась особливо щира атмосфера спілкування для всього товариства.

Звісно, мудре чи ніжне слово жінки ніколи не буває зайвим, але, окрім цього, прагматичний Петро Яцик (вже якось згодом зізнався), таким чином спонукав, створював ситуацію, аби його дружина щораз більше набувала навиків української мови. І справді, з кожним приїздом в Україну пані Джінет приємно вражала своїх знайомих новим рівнем знань, старанною вимовою.

Щоразу мав приємність і світлий спогад про ці зустрічі, розсудливу бесіду, навіть якийсь заряд оптимізму, енергії додавався від спілкування з ним.

Андрій Товпаш переказує ще один цікавий випадок: «Ми зібралися повечеряти в ресторані столичного готелю «Либідь». Звичайно, темою № 1 у нашій розмові була подія дня — успішно проведений Міжнародний дитячий конкурс знавців української мови — перший і, як вже було вирішено, не останній. Щойно сіли за стіл у гостьовій залі, як підходить елегантний молодик з метеликом і рушничком через руку і, не чекаючи навіть слушної паузи, на «исконно русском» повідомляє, що він «рад приветствовать и предложить отведать»… За столом — німа сцена: де ти, телепню, взявся? Ну, все, думаю, зараз Яцик встане і піде — категоричності йому ні в словах, ні у вчинках теж не бракувало. Щоб якось вийти з ідіотської ситуації, головний редактор газети «Урядовий кур'єр» Михайло Сорока навмисно голосніше починає мову на кшталт «а пригадуєте…» з паном Петром і Джінет, а тим часом підприємець Іван Кікта делікатно, попід лікоть, виходить з офіціантом… Буквально за кілька хвилин ми почули в тому ж «авторському виконанні», що нас «раді щиро вітати», і весь подальший вечір офіціант уважно, навіть дещо запопадливо, обслуговував наше товариство, чудово розмовляючи українською. Наприкінці частування хтось пригадав стартовий курйоз, і Петро Яцик скрушно зауважив: «Та то не його, бідолахи, вина»…

На початку липня з приводу 80-річного ювілею пана Петра, який він зустрічав у далекій Канаді. Михайло Слабошпицький радо телефонує з Києва і повідомляє, що підписано президентський Указ про нагородження Петра Яцика орденом Ярослава Мудрого.

На при великий жаль, більше П. Яцик не приїжджав до Київа, не судилося…

…У листопаді 2001 року розпочався перший етап Другого Міжнародного дитячого конкурсу знавців української мови. Відтепер — імені Петра Яцика, великого українця, який зробив усіх нас багатшими своєю любов’ю до України.

Спогади Михайла Слабошпицького…

Михайло Слабошпицький-український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, один із засновників міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.

І вже ніхто ніколи не переконає мене в тому, що його не можна назвати сильною, вольовою індивідуальністю. Та, зрештою, слабак ніколи не досяг би того, чого досяг він. Отже, мене опановує впевненість, що я не помиляюся.

Доки Яцик клопочеться з вечерею, оглядаю дім: добротні антикварні меблі дібрані з великим смаком, зручні, вони служитимуть ще тисячу літ (їх можна виставляти і в музеї). Багата бібліотека, в якій зосереджено здебільшого видання енциклопедичного характеру й мистецькі альбоми. Колекція живопису й графіки: Васильківський, Левченко, Їжакевич, Бурачек, Гніздовський, Патик… Є й полотна канадських художників, китайських. Усе це надає величній і просторій оселі особливої емоційної атмосфери, затишку. Пізніше я переконався: в такому домі справді приємно жити.

Вже за першого знайомства він ущент зруйнував мої уявлення про бізнесмена як про обмежену людину, котра нічого, крім свого бізнесу, не знає і знати не хоче. Навпаки — його духовний портрет нічим на те не схожий, бо за ним стоять і знання, і серйозна людська культура.

Ось він, веселий і приязний до товариства, оповідає гуртові людей у домі пані Марії Голод про свої молоді роки на канадській землі. Дотепні історії з несподіваними, комічними ситуаціями так і сиплються з нього. То згадує, як з небіжчиком Романом Голодом і незмінним Богданом Бігусом упродовж доброго десятка літ ходив колядувати (всі наколядовані гроші передавали в фонд «Енциклопедії Українознавства»). Володіючи артистичним хистом, уміло шаржує своїх співколядників, легко відтворює їхні жести, міміку, інтонації, переповідає сюжети тодішніх пригод. І, дивлячись на нього, життєрадісного, сповненого енергії та оптимізму, ніяк не можеш повірити, що йому вже повернуло за сімдесят. Згадуєш десь чуте: «Людині стільки років, на скільки вона сама себе відчуває». Не випадково Яцик якось мовив про одного свого сусіду, молодшого за нього, може, на п’ять-шість літ: «Безнадійно старий чоловік», — маючи передовсім на увазі не календарну різницю свого і його віку. Чоловік був якийсь геть обважнілий, апатично-млявий; він, сказати б, капітулював перед життям, емігрував з нього в розмови про своє здоров’я, в нарікання на свою долю і долю народу, в звичайнісіньке неробство. Цього Яцик і не приймає, і не хоче розуміти.

Перші дні за кордоном (спогади Яцика):

Яцик, який мав за плечима двадцять сім літ, надію і рішучість у душі й сім доларів у кишені, взяв таксі й поїхав за вивченою напам’ять адресою, де він мав поселитися.

Два долари — плата за таксі. П’ять одразу ж віддав господарці за квартиру. Тепер у кишенях порожньо, але в нього є руки і голова на плечах. Отже, не пропаде.

Робота в ресторані? Годиться. Небагато платять? Нічого, доки руки робитимуть, очі видивлятимуться щось краще. А голова думатиме, шукатиме варіанти, обраховуватиме, водночас уганяючи в пам’ять французькі слова (французька в Монреалі, що належить до провінції Квебек, набагато поширеніша за англійську).

3. Внесок мецената у розвиток рідної мови в Україні та за кордоном

Петро Яцик був ініціатором і меценатом конкурсу знавців української мови, можливо, як ніхто інший, він був переконаний у необхідності такої масової акції для майбутнього України. Бо знав: ніщо і ніколи так не об'єднає українців, як рідне слово. І це дуже добре тямлять наші лукаві недруги — автори так званої мовної проблеми, фарисейськи підкинутої новітніми політичними технологами та іміджмейкерами для нашого розтривоженого сьогодення.

Рядки з дослідження «Петро Яцик, український меценат», що належить перу Василя Вериги, конкретизують ще одну сторінку його біографії: «Беручи до уваги несприятливі економічні обставини українців у Бразилії, в 1970;х роках Яцик подарував більше 2000 доларів на будову української католицької церкви в місті Куритибі у штаті Парана, а в 1989 році допоміг фінансово в публікації шкільних підручників української мови для початківців із португальсько-українським словником. У 1988 році П. Яцик подарував 2500 доларів на видання книжки португальською мовою „Тисячоліття християнства в Україні“ (щоб спростувати в Бразилії неузасаднені російські претензії до українського тисячоліття). Аби допомогти незаможним українським дітям Бразилії навчатися в середній школі у Прудентополісі (Парана), українці будували для них бурсу, на яку Яцик подарував 5000 доларів, а інших 5000 - на українську католицьку церкву у Куритибі (штат Парана)… Всі пожертви на різні релігійні, культурні, виховно-освітні, ба навіть на політичні українські цілі в Бразилії можна заокруглити числом 30 000 доларів».

Відтоді минуло не просто якихось три десятиліття, а ціла епоха, Яцик у сотні разів переріс себе тодішнього. Трохи більше десятиліття тому директор Канадського інституту українських студій (КІУС), що належить до складу Альбертського університету в Едмонтоні, Богдан Кравченко давав інтерв'ю кореспондентові журналу «Україна». Коли Кравченко сказав: «Наймолодший у нас Осередок українських історичних дослідів імені Петра Яцика…», у кореспондента вихопилося розгублене: «Я щось не пригадую такого вченого…». І тоді директор пояснив: «Так, ця людина невідома в науці. Вона просто видатний бізнесмен, який дав на добре діло цілий мільйон доларів. До цієї суми наш уряд, за узвичаєним правилом, прилучив ще два своїх мільйони. І от ми використовуємо для своєї роботи відсотки від тих вкладень… Гадаю, й поважним науковим інституціям часом треба прибирати імена не лише вчених і поетів, а й тих добродіїв, які жертвують власні грошові збереження для дослідів».

Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України, економіки, політології, медицини, етнографії. Сума пожертв на українські інституції в західному світі складає понад 16 млн. доларів.

4. Щорічний Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика - престиж української мови

яцик меценат український мова

Міжнаромдний комнкурс знавцімв україмнської момви іммені Петрам Ямцика — конкурс, який має на меті утвердження державного статусу української мови, піднесення її престижу серед молоді, виховання поваги до культури й традицій українського народу.

Конкурс проходить у 4 етапи за олімпійською системою: шкільний, районний, обласний та загальноукраїнський. Переможці конкурсу, крім цінних подарунків, отримують грошову винагороду (2006 року вона становила 3−7 тисяч гривень — залежно від вікових груп учасників).

Перший Міжнародний конкурс знавців української мови відбувся 2000 року.

Отож: Київ, Національна філармонія. 24 травня 2001 року. Можливо, саме ця велелюдна і значуща подія (за участю Президента, віце-прем'єра, міністрів уряду), якій передував піврічний марафон і на старт якого вийшло понад 200 тисяч дітей з усіх областей України, близького і далекого зарубіжжя, своїм оптимістичним акордом переведе відтепер цю печальну для українців дату в мажорну тональність. Бо саме в ці травневі дні 1861 року перенесли і перепоховали на кручі біля Канева тіло Тараса Шевченка; саме в ніч на 24 травня 1964 року спалахнула і вуглилася ще три доби Центральна наукова бібліотека імені Вернадського у Києві…

За традицією, конкурс щороку стартує 9 листопада, в День української писемності та мови.

А вперше з пропозицією проведення в Україні мовного конкурсу серед молоді виступив Петро Яцик. Цю ідею підтримала Ліга українських меценатів, що об'єднує представників бізнесу з багатьох країн світу. Вони надали спонсорську підтримку у проведенні конкурсу та нагородженні його переможців. Вагомий внесок на фінансування конкурсу зробив П. Яцик.

Перший Міжнародний конкурс знавців української мови було проведено у 2000 році. За рішенням Ліги українських меценатів конкурсу було присвоєно ім'я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.

Щорічній конкурс проходить у декілька етапів, від районного до всеукраїнського. Так, у конкурсі бере участь понад 20 тисяч школярів 3−11 класів тільки із столичних шкіл, що засвідчує особливу увагу й інтерес до нього. Потрібно гарно писати твори, добре знати орфографію та пунктуацію, а ще вміти гарно висловлювати свою думку. Один етап складається з письмової частини та усної розповіді на задану тему. В різних вікових категоріях дається різний час для виконання того чи іншого завдання.

Ґрунтовним знанням із рідної мови ми завдячуємо окремо і вчителям. Адже саме завдяки їхній великій любові до своїх учнів, завдяки їхній відданій праці учні стають знавцями і шанувальниками рідного слова!

Цей конкурс є уроком, натхненням для дітей та дорослих: учителів, науковців, письменників, політиків у справі піднесення престижу української мови!

Висновок

Перш за все, чому я хотіла написати саме про Петра Яцика - так це через його патріотичне бачення України. Він є яскравим прикладом того, що жити потрібно не лише, щоб забезпечити собі в майбутньому прожиття і розкіш, а й обов`язково рухатися в напрямку збагачення рідної країни, він вчив не лінитися і бути цілеспрямованим.

Він щиро переймався долею українців, його хвилювало, що уряд не стурбований розвитком мови: «Українському народові потрібні черевики, хліб, одяг, дороги, книги, а уряд дає йому в основному лише гопак, бідну літературу і думає, що будує Україну. Мені болить, мене злить — доки ми будемо такі нереальні?»

Наша прекрасна мова — солов'їне слово, — витворена славними пращурами, виплекана національними достойниками духу і думки, котрі самі стали світочами цивілізації, увібрана нами з материнським молоком, не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою й упослідженою нині - в самостійній Українській державі.

Його можуть схарактеризувати такі гасла: «Убогий духом не може бути багатим», «Бізнес — справа чесних людей», «Справжній патріотизм вищий за будь-які партії»…

І не менш головним для мене було пізнання рідкісної людської природи Петра Яцика. Є такі особистості, стикаючись із якими, відразу ж бачиш їхню небуденність. Інколи в мене виникало враження: якби Петро Яцик не став такою видатною величиною в світі бізнесу, то неодмінно став би нею в чомусь іншому. Скажімо, в юриспруденції, в економіці чи в політиці (тим більше, що вони йому не байдужі).

Є такий закон: якщо талановита людина за щось береться, то неодмінно в тому виявляється її талант. Вона просто не може робити якусь справу безбарвно і бездарно. Самим своїм талантом вона приречена на це.

Чистий підприємець, він не занурюється тільки у свій бізнес. Він е українцем, котрий усвідомлює болі, тривоги й хвилюючі проблеми свого народу, майбутнє якого він вбачає тільки у світовому співтоваристві. За своєю природою Петро Яцик — філософ-самоук, який багато читає, бачить, аналізує і висловлює свої думки… Коло його зацікавлень надзвичайно широке. А тому бесіда з ним збагачує людей, вселяє у них надію і впевненість у своїх силах. Вони переконуються в тому, як людина може «зробити» саму себе, сконцентрувавши волю, енергію, творчий пошук і наполегливість…

Отож, я думаю, що багато, хто чув про Петра Яцика (хоча б від назви Всеукраїнського конкурсу), але, певно, мало хто пам’ятає і навіть знає про його благодійницьку діяльність, що піднімала і вивищувала українську науку, культуру та розвивала мистецтво, саме тому про таких людей, як він, потрібно постійно згадувати і пам`ятати.

Бібліографічний список

1. http://gkmk.kiev.ua/uchnivske-zhittya/petro-yacik

2. http://www.wz.lviv.ua/articles/4257

3. http://pidruchniki.com.ua/istoriya/petro_yatsik

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Яцик_Петро_Дмитрович

5. Книга Михайла Слабошпицького «Українець який відмовився бути бідним», взята з сайту: http://chmelvv.org.ua/yacyk.php