Элементы структурної системи /Укр./

Поняття елементів та структури системи.

Вступ.

Вибір тими для написання реферату зроблений невипадково. Він зумовлений в першу чергу тім, що автор планує у межах кандидатської дисертації здійснити дослідження структури зовнішньої торгівлі України та можливостей її удосконалення, й для цого неабияк важливо дуже чітко засвоїти філософську категорію структури, а також заговорили українською у «язані із нею поняття елементу та системи. По-друге, важливе значення має аналіз елементів цієї структури в різних її аспектах, а тому було б б доцільно розглянути поняття елементу як контекстно залежного поняття (про це йдеться нижче).

Філософський словник тлумачить структуру (від латів. structura — побудова) як побудову й внутрішню форму організації системи, котра виступає як єдність сталих взаємозв'язків між її елементами, а також законів цих взаємозв «язків. Тобто структура є невід «ємним атрибутом всіх реально існуючих про «єктів й систем, й саме із цієї точки зору ми розглядатимемо цю категорію.

Тематично реферат складається із трьох частин. У першій розглянемо поняття частини та цілого як основу для розгляду категорії «система », її структури й елементів. У іншому детально зупинимося на категоріях «елемент «й «структура «й розглянемо порівнюваність структур. У третьому розділі йдеться про принцип системності, який дозволяє втілити теоретичні знання про структуру та елементи систем при аналізі складних систем.

1. Частина й ціле.

В науці й філософії із годиною формувалася думка, що властивості цілого не можуть бути зведені до властивостей частин, його складових. Алі залишалося незрозумілим, в чому полягає основа цілісності. Відповісти на це запитання на основі метафізичного мислення не вдавалося. Ключ до вирішення цого запитання дає діалектика: таємниця цілісності, її незводимість до простої суми частин, полягає у зв «язку, що поєднує предмети у складні комплекси, у взаємовпливі частин. Таким чином, було б відкрито, сформульовано принцип цілісності, який відіграє важливу роль у розвитку знань й практики.

З годиною вдалося зрозуміти і ті, що різним типам зв «язків частин відповідають різні типи цілісності. Так, зв «язкам побудови (кристал, архітектурна споруда), функціонування (дії машини, життя організму), розвитку (рослини, ембріону) відповідають структурний, функціональний та генетичний типи цілісності, котрі тісно заговорили українською у «язані між собою. Іншими словами, цілісність виступає як узагальнена характеристика про «єктів, яким властива складна внутрішня побудова (особистість, сус-пільство тощо), як єдність частин у багатоманітності її взаємозв «язків. Роль принципу цілісності у сучасному науковому й філософському аналізі, а й у інших формах осмислення дійсності є вкрай важливою. Орієнтація на даний принцип дозволяє подолати обмежені способи уяснення, котрі переважали на попередніх стадіях пізнання: елементаризм (поділення складного на прості складові), механіцизм (розуміння цілого лише як суми частин), редукціонізм (зведення складного, более високого за рівнем розвитку, до простого).

У певних межах спосіб уяснення складних про «єктів у поняттях «частина — ціле «й сьогодні, в принципі, не втратив свого значення, але й був значно доповнений й поглиблений, збагачений й зайняв важливе місце у сучасному системному підході до різноманітних про «єктів.

Збагачення категорії «частина — ціле «поняттям зв «язку відкрило шлях до поступового формування нових категорій: елемент, структура, система. Поняття зв «язку насамперед дало імпульс до уточнення й розвитку уявлень про способи упорядкованості різних про «єктів.

2. Поняття елементів та структури системи.

В суспільстві ідея системності формувалася поступово. Філософське її осмислення передувало спеціально-науковим дослідженням. Вагомий внесок у її розвиток внесла німецька ідеалістична філософія. Поняття системи застосовувалося в ній головним чином до пізнання. Кант троянд «ясняв, що наука — не агрегат, а система, у якій ціле — чіткий взаємозв «язок відповідних знань — є важливішим за частини. Завдання всеосяжної систематизації людських знань покладалися на філософську думку.

Але у вивченні природи й суспільства до середини XIX ст. переважали ідеї механіцизму та елементаризму. Процес пізнання цілого мислився як просте сумування знань по частинам. Природним й єдино можливим напрямком дослідження вважався рух від частин до цілого. Це стосувалося природознавства, насамперед, до його базового розділу — класичної механіки, але й поширювалося й на пізнання суспільства. Питання про можливість іншого спрямування думи просто більше не виникав.

В науці ідеї системності заявили про собі у середині XIX ст. при дослідженні таких складних, динамічних про «єктів, як людське сус-пільство та біологічний світло. Представниками нового підходу виступили, зокрема, До. Маркс та Ч. Дарвін. Діалектичний принцип системності був використаний також при написанні «Капіталу «Маркса. У ньому сус-пільство було б представлено як «соціальний «організм зі своєю структурою (суспільно-економічна формація). Такий підхід дозволив отримати знання про устрої та фактори, механізми й закони розвитку соціальної цілісності. Перебігу досліджень, який затвердився раніше (від частин до цілого), Маркс протиставив інший, вихідною тезою якого було б: неможливо зрозуміти частину, не спираючись на деякі знання про ціле.

Він підійшов до суспільства не дуже до механічного про «єднання індивідів, а як організованої, упорядкованої системи. У межах цієї системи формується людина, її потреби та здатності, цілі й заподіяння її діяльності. При такому підході виявляється, робиться доступним вивченню широке й складне коло суспільних, історичних зв «язків, у котрі включена людина. Тім самим стає более насиченим, багатомірним й розуміння самого індивіда.

Цьому підходу до вивчення суспільства близька за прийомами й еволюційна теорія Дарвіна, Яка також спирається на ідеї системності. Обидві ці ідеї дали потужний поштовх розвитку системного підходу, поширенню його на усі нові галузі пізнання та практики. Поступово почало наростати розуміння того, що практично в кожній сфері людської діяльності люди мають справу не із окремими, ізольованими про «єктами, а із їхнього складними, взаємопов «язаними комплексами. Затвердження системних уявлень зробило звичним такий хід дослідження, як «від цілого до частин ». У цьому зв «язку виникла завдання розробки та обгрунтування методів мисленного розділення про «єктів у процесі їхні дослідження.

Насамперед потрібно було б із «ясувати найзагальніші філософські позиції. Філософсько-методологічні принципи дослідження складних, динамічних про «єктів сформулював, спираючись на Гегеля, Маркс. У XX ст., на ширшого застосування ідей системного підходу розробляються более конкретні концепції системності (теорія Богданова — 20-і рр., загальна теорія систем Л. Берталанфі - 50-і рр., системотехніка — 60-і рр. тощо). Поглиблено вивчаються також принципи системного підходу та методи системного дослідження. І усе ж таки основою все более конкретної розробки методології системного дослідження залишається діалектико-матеріалістична концепція системності. На філософському рівні осмислюються насамперед основні поняття (категорії) системного дослідження: система, елемент, структура.

Система — це упорядкована множина взаємопов «язаних елементів, котрі мають власну структуру й організацію.

Вже це короткій нозі визначення показує, що поняття системи передбачає такі поняття, як елемент й структура. Елемент — це неподільний в контексті конкретної системи й конкретного її розгляду та аналізу компонент системи.

Довгий годину філософи та вчені дотримувалися думи, що при аналізі будь-якого предмета можна виділити його найпростіші складові: цеглинки світотворення, неподільні далі елементи почуттєвого досвіду, логічні «атоми ». З затвердженням навиків діалектичного мислення всі у більшій мірі усвідомлювалося, що поняття «просте «й «складне «є відносними, що недоцільно говорити про деякі абсолютно прості елементи. Зараз в науці под елементами розуміють будь-які про «єкти, котрі заговорили українською у «язані із іншими про «єктами у складний комплекс. Іншими словами, поняття «елемент «береться як відносне. У залежності від способу розгляду в одному й тому ж зграбному предметі можуть виділятися у якості його елементів цілком різні одиниці. Складовими живого організму можуть виступати органи, тканини, клітини чи елементарні функції, функціональні системи тощо.

Структура — це відносно сталий спосіб (закон) зв «язку елементів того чи іншого складного цілого.

Структура відбиває упорядкованість внутрішніх й зовнішніх зв «язків про «єкту, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв «язки різного роду пронизують усі процеси, котрі відбуваються у системних про «єктах.

Об «єкт є системою, якщо його можна розбити на взаємопов «язані й взаємодіючі частини чи елементи. Ці частини, як правило, мають власну структуру, а тому можуть бути представлені як підсистеми вихідної, більшої системи. Виділені таким чином підсистеми на свій чергу можуть бути розбиті на взаємопов «язані підсистеми іншого й наступних рівнів. На певному етапі їхнього поділу можуть бути виділені елементи, подальший поділ які означатиме вихід далеко за межі дослідження даної системи.

В світі не може бути тіл без структури, без здатності до внутрішніх змін. Кожен матеріальний про «єкт має невичерпну кількість внутрішніх й зовнішніх зв «язків, здатність до переходу із одного стану до іншого. Завдяки багатоманітності структурних рівнів матерії кожна матеріальна система є поліструктурною. Наприклад, у суспільстві є економічна структура, політична структура, соціальна структура тощо. У системах природи кожному структурному рівню матерії відповідає певна структура про «єктів. У залежності від досягнутого рівня пізнання чи мети дослідження в теорії можуть розкриватися то один, то інший компонент структури. При вивченні ступеня ізоморфізму систем виявляється насамперед такий компонент їхнього структури, як загальні закони функціональних відносин, дослідження які являє собою одне із найважливіших завдань кібернетики. Якщо ж вивчаються специфічні особливості побудови систем, природа їхнього властивостей та взаємодій, то, на перший план висувається матеріальний зміст структури, тобто сукупність складових системи елементів в їхнього взаємозв «язку один із одним. Структура системи более стійка, ніж її окремі властивості. Проте, структура не є незмінною, інваріантним аспектом системи. Колі кількісні зміни в системі виходять за межі міри й викликають її якісні зміни, останні завжди виступають як зміну структури системи. Зв «язок елементів в системі підпорядковується діалектиці взаємовідносин частини й цілого. При поєднанні елементів в цілісну систему її властивості виявляються відмінними від алгебраїчної суми властивостей її компонентів.

Для системних про «єктів суттєвим є також ті, що і сам про «єкт такого типу, й усі взаємодії та зв «язки між його підсистемами та елементами, підпорядковано специфічним для даного про «єкту законам, котрі визначають особливості його існування та зміни. Між підсистемами даної системами можуть бути різні відносини, зв «язки й взаємодії. Подібні, однотипні, стійкі відносини та взаємодії становлять структуру. Ос-кільки всередині однієї й тієї самої системи, особливо великої й складної. може бути велика кількість різноманітних зв «язків й відносин, то ній можна виділити цілий ряд структур. Такі системи називають багатоструктурними, багаторівневими.

Відмінності у функціонуванні різних елементів й необхідність узгодження їхньої поведінки у межах системи призводить до формування стійких внутрішніх зв «язків між ними, тобто структури системи. Однією із основних властивостей структури є упорядкованість елементів системи за принципом однорідності, тобто ієрархізація системи таким чином, що однорідні елементи потрапляють однією рівень ієрархії (под ієрархією розуміється деяке підпорядкування частин, елементів цілому, у склад якого смердоті входять). Таким чином, в системі виділяються підсистеми — класи елементів, функціонування які має інваріантні властивості на певних рівнях його розгляду.

Елементи як контекстно залежна категорія.

Як відзначалося вище, елементом системи є неподільний в контексті конкретного розгляду цієї системи її компонент, тобто найменша частина системи, який має певні її властивості. разом із тім кожен елемент має власну поведінку й стан, котрі взагалі відмінні від поведінки й стану інших елементів й системи в цілому, власну функцію, котра визначається як таке ставлення частини до цілого, за якого саме існування чи будь-який вид прояву частини забезпечують існування чи будь-яку форму прояву цілого. Слід відзначити, що поняття елементу є контекстно залежним, тобто при розгляді іншої проблеми чи на іншому рівні аналізу тієї ж проблеми певний про «єкт може тлумачитися чи як елемент, чи як підсистема, Яка складається із более дрібних одиниць. Це стає можливим завдяки бо елемент входити до системи не всією сукупністю своїх властивостей й характеристик, а лише тими властивостями, завдяки яким він несе в системі певну функціональну на вантаження й займає в ній відповідне місце.

Як приклад можна навести два варіанти (контексти) розгляду геополітичної системи. У одному випадку у якості елементів можна розглядати держави, що існують на геополітичному просторі, який є предметом дослідження. У іншому — в елементів виступають певні аспекти функціонування кожної із держав (політика, ідеологія, економіка, культура тощо), котрі складають цю систему, й уже тоді кожну з держав можна розглядати як окрему підсистему.

Емерджентність системи.

Незводимість (ступінь незводимості) властивостей системи до властивостей її елементів називається емерджентністю системи. Це поняття тісно заговорили українською у «язане із поняттям структури системи, а саме: структура є механізмом реалізації емерджентності. Іншими словами, саме структура визначає тієї спосіб, у який проявляються властивості окремих елементів в контексті даної системи.

Взаємодія елементів системи відбувається под впливом зв «язків між ними, котрі залежать від взаємовідносин, що склалися, й від поточного стану системи. Тут важливим питанням є опис закономірностей динаміки системи, тобто впливу системи як цілого на зміну на зміну у часі її окремих елементів й навпаки.

Наприклад, Т. М. Померанцева й М. З. Згуровський відзначають, що емерджентність геополітичних систем, як правило, збільшується із годиною. В частности, ця тенденція знаходить прояв в зростанні співпрацю між суб «єктами геополітичних систем, розвитку міжнародної транспортної та інформаційної інфраструктури, появі нових засобів воєнного стримування (ядерна зброя) та інших чинниках. Збільшується також взаємопов «язаність функціональних систем у межах геополітичних систем за рахунок явищ, подібних дифузії (наприклад, економічна й воєнна підсистеми перетинаються у військово-промисловому комплексі, посилюється взаємовплив політичної й культурної підсистем тощо). Формально тенденцію зростання емерджентності геополітичних систем можна як збільшення із годиною абсолютної суми зв «язків між її елементами.

Разом із тім, структурні зміни в системі викликають зміну властивостей самих елементів, котрі підпорядковуються загальним законам розвитку системи як цілого. У науковій теорії перехід від опису до пояснення, від явищ до сутності співпадає із пізнанням структури досліджуваних систем й процесів, із переходом від одних структурних рівнів до інших, более глибоких. У зв «язку із цим у сучасній науці й техніці отримали значний розвиток системно-структурні дослідження, а також відповідні їм методи. Діалектико-матеріалістична філософія вивчає найбільш загальні, універсальні закони структурної організації й розвитку всіх матеріальних систем, а також розкриває взаємовідносини системно-структурного та інших конкретних методів наукового пізнання.

Порівнюваність структур.

Ізоморфізм та гомоморфізм.

Ізоморфізм й гомоморфізм (від грец. isos — однаковий, homoios — подібний, morphe — форма) — поняття, котрі характеризують відповідність між структурами про «єктів. Дві системи, що розглядаються відокремлено від природи елементів, що їхнього складають, є ізоморфними одна одній, якщо кожному елементу першої системи відповідає лише один елемент другої й кожному зв «язку у одній системі відповідає зв «язок в іншій, й навпаки. Така взаємооднозначна відповідність називається ізоморфізмом. Повний ізоморфізм може бути лише між абстрактними, ідеалізованими про «єктами, наприклад, відповідність між геометричною фігурою й її аналітичним виразом у вигляді формули. Ізоморфізм заговорили українською у «язаний не зі всіма, а лише із деякими фіксованими в пізнавальному акті властивостями й відносинами порівнюваних про «єктів, котрі у інших своїх відносинах та властивостях можуть відрізнятися. Гомоморфізм відрізняється від ізоморфізму тім, що відповідність про «єктів чи систем є однозначним лише до одного бік. Тому гомоморфний образ є неповним, наближеним відображенням структури оригіналу. Таким є, наприклад, ставлення між картою та місцевістю, між грамзаписом та його оригіналом (звуковими коливаннями повітряного середовища). Поняття ізоморфізму та гомоморфізму широко застосовуються у математичній логіці та кібернетиці, фізиці, хімії та інших галузях знань.

Принцип системності.

У якості системного може розглядатися будь-який про «єкт. Алі не дуже до всіх про «єктів доцільно застосовувати принципи й методи системного підходу. Їх використання є необхідним у тихий випадках, коли системні «ефекти «виражені досить інтенсивно. З цієї точки зору усі комплекси чи сукупності, що існують у світі, можна розподілити на такі, у які слабко виражені риси внутрішньої організації, а зв «язки частин носять зовнішній, випадковий, нестабільний характер, й такі, у які явно виражені системні зв «язки. Про «єкти Першого типу умовно називають неорганізованими сукупностями (купа каміння тощо). Входячи у склад такої сукупності чи виходячи із неї, елементи не зазнають будь-яких серйозних змін. Властивості сукупності в цілому майже співпадають з сумою властивостей частин. Така сукупність чи повністю позбавлена системно-структурного характеру, чи він слабко виражений й ним можна знехтувати.

Системні про «єкти мають цілісну, стійку структуру. Їх характерні системні ефекти — поява нових властивостей, котрі виникають в результаті взаємодії елементів у межах цілого. Серед таких системних про «єктів можна назвати кристали, архітектурні споруди, біологічні організми та багато інших предметів. Для системних про «єктів типовою є також ієрархічність побудови — послідовне включення систем более низького рівня до систем более високого рівня. Системою, таким чином, називають не довільно вибрану множину предметів й зв «язків між ними, а упорядковану певним чином цілісну структуру, Єдиний складний про «єкт. Наприклад, в техніці практично кожний пристрій та інженерна споруда складається із ряду деталей, вузлів та подібних елементів, котрі функціонують спільно, у взаємозв «язку й лише в даній конструкції, котрі здатні забезпечити досягнення мети, для якої цей пристрій чи споруду було б створено.

Згодом із «ясувалося, що подібні ситуації зустрічаються над техніці, а багатьох інших галузях знань. Так виник й почав швидко розвиватися системний підхід, який включивши до собі напрацьовані у діалектиці філософські знання як основу принципово нової системної методології. Вона являє собою сукупність методів вивчення, створення й застосування складних технічних, біологічних та соціальних систем.

Принцип системності й заговорили українською у «язаний із ним системний підхід є важливим методологічним напрямком у сучасній науці й практиці, який втілив у собі цілий комплекс ідей теорії діалектики.

Вихідним пунктом будь-якого системного дослідження є уявлення про цілісність досліджуваної системи — принцип цілісності. Це передбачає розгляд про «єкту із двох позицій: у співвіднесенні про «єкту із середовищем, зовнішнім оточенням й шляхом внутрішнього розподілу самої системи із виділенням її елементів, властивостей, функцій та їхнього місця у межах цілого. При цьому властивості цілого приймаються із урахуванням властивостей елементів й навпаки.

Уявлення про цілісність системи конкретизується через поняття зв «язку. Серед різних типів зв «язку особливе місце займають системоутворюючі зв «язки. Різні типи стійких зв «язків утворюють структуру системи, тобто забезпечують її упорядкованість. Характер цієї упорядкованості, її спрямованість характеризують організацію системи. Структура система може характеризуватися як по горизонталі (зв «язки між однотипними, однопорядковими компонентами системи), то й по вертикалі. Вертикальна структура передбачає виділення різних рівнів системи й наявність ієрархії цих рівнів.

Як приклад можна навести розподіл системи міжнародних економічних відносин на рівні господарювання (тобто розподіл по горизонталі):

Мегарівень (рівень світового господарства).

Метарівень (регіональний рівень).

Макрорівень (рівень держави).

Мікрорівень (рівень господарюючого суб «єкта).

Способом регулювання багаторівневої ієрархії, забезпечення зв «язку між різними рівнями є управління. Цим терміном називають різноманітні за жорсткості й формам способи зв «язку рівнів, котрі забезпечують нормальне функціонування й розвиток складних систем. Ієрархічність побудови є специфічною ознакою системи, а зв «язки управління — один із характерних виразів системоутворюючих зв «язків. При дослідженні систем, у які є власні органи управління, розглядаються також цілі та доцільний характер їхньої поведінки. Суттєва рису цілого ряду системних про «єктів полягає до того, що смердоті є непросто системами, а системами, що самоорганізуються, із доцільним характером поведінки. У цьому випадку джерело перетворення системи чи її функцій зазвичай міститься у самій системі.

Висновки.

Отже, проаналізувавши поняття елементу та структури системи, ми дізналися, що структура системи є відносно сталим способом зв «язку її елементів. Елемент є неподільним в контексті конкретної системи й конкретного її розгляду та аналізу компонентом цієї системи.

Як відзначалося, саме структура визначає тієї спосіб, у який проявляються властивості окремих елементів в контексті даної системи, ті, чи дорівнює алгебраїчна сума властивостей елементів властивостям системи.

Написання цого реферату дозволяє авторові використати более широку теоретичну базу для підходу до проблеми удосконалення структури зовнішньої торгівлі України. Крім того, завдяки розумінню досліджуваних в рефераті філософських категорій стає можливим более якісний підхід до написання дисертації.

Грунтуючись на висновках, зроблених у роботі, можна зауважити, що у моїй дисертації процес здійснення зовнішньої торгівлі якщо розглянуто як систему, структуру зовнішньої торгівлі - як структуру цієї системи, а елементами системи у різних контекстах аналізу виступатимуть групи тов арів, за якими здійснюється торгівля; країни, із якими здійснюються зовнішні торговельні зв «язки; суб «єкти зовнішньої економічної діяльності України тощо.