Вплив іноземних інвестицій на структуру капіталу в економіці України

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА з курсу: Макроекономіка на тему: «Вплив іноземних інвестицій на структуру капіталу в економіці України»

Студентки Марусіч А. В Керівник Любохинець Л. С Хмельницький 2014

План Вступ РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

1.1 Стратегія інвестиційної діяльності в України

1.2 Інвестиційний капітал як каталізатор економічної активності

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЩОДО ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Пріоритетні сфери, зони та об'єкти іноземного інвестування в Україні

2.2 Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України

2.3 Політика держави по залученню іноземних інвестицій РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАЛУЧЕННІ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1 Тенденції залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та структурних змін капіталу

3.2 Формування інвестиційного клімату України в умовах системної кризи

3.3 Вплив інвестиційного процесу на відтворювальну структуру національної економіки Висновок Список використаної літератури

Вступ Актуальність дослідження. Зараз настав етап відродження української економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Перш за все це виявилось у значному скороченні у порівнянні з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних об'ємів виробництва. Став більш насичений споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Суттєвою передумовою для підвищення ділової активності в економіці являється подальший розвиток процесу приватизації державної власності.

Ці і деякі інші позитивні тенденції в господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною при відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які лише помножують загальний державний борг.

Іноземне інвестування набуває важливого значення для економічного розвитку. Світовий досвід свідчить, що без залучення іноземних інвестицій, не маючи доступу до сучасних технологій, країнам важко вийти з економічної кризи. У процесі іноземного інвестування вирізняються країни, які є основними інвесторами у інших країнах,і країни, до яких спрямовуються іноземні інвестиції. Їх залучення регламентується державою з метою підтримки національних інтересів та пріоритетних галузей економіки. У період переходу до ринкової економіки іноземні інвестиції використовують для розвитку базових та інших галузей. Залучення коштів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу та зростанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу та зростанню інвестиційного потенціалу територій.

Зараз настав етап відродження української економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Перш за все це виявилось у значному скороченні у порівнянні з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних об'ємів виробництва. Став більш насичений споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Суттєвою передумовою для підвищення ділової активності в економіці являється подальший розвиток процесу приватизації державної власності.

Ці і деякі інші позитивні тенденції в господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною при відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.

Таким чином, у зв’язку з продовженням нестабільності в економічному стані України багато ведучих економістів пов’язують майбутнє нашої держави з залученням в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які лише помножують загальний державний борг. Приток зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід з сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей.

Предметом дослідження є обґрунтування сутності іноземних інвестицій та інвестиційної діяльності, показників фінансово-інвестиційної діяльності України і вплив іноземного інвестування на сучасний стан економіки країни. Вивчення проблеми іноземних інвестицій в науковій літературі здійснюється переважно в аспекті залучення іноземного капіталу в країни, що розвиваються, та держави з перехідною економікою. Серед вчених, які присвятили свої роботи проблематиці іноземного інвестування, можна назвати Дж. Даннінга, Г. Райтера, Й. Пензеля, Н. Пайна, С. Томсона, А. Рагмена, Р. Вернова, Х. Шермана, Д. Шнайдера, Г. Клодта, П. Каймбаха та інших. В українській науковій літературі багато зробили в цьому напрямку такі вчені, як О. Рога, В. Краківська, Б. Губський, В. Бодров, О. Гаврилюк, І. Бураковський, А. Гальчинський, Г. Климко, В. Новицький, В. Міщенко, І. Луніна, В. Сіденко, В. Степаненко, В. Шевченко та інші.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей динаміки потоків іноземних інвестицій у світі та їх вплив на економічний та соціальний розвиток країни.

Завдання. Здійснити аналіз іноземних інвестицій в економіку України на основі статистичних даних за останні роки. Виявити ряд основних проблем, що перешкоджають ефективному залученню іноземних інвестицій та їх залежність від різних факторів. Розглянути найважливіші чинники вирішення проблем, визначити позитивні аспекти іноземного інвестування для України.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавстві, політична нестабільність, відсутність дієвої системи страхування. Спроби вдосконалення нормативних актів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акту, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Тому, незважаючи на велику кількість наукових праць вітчизняних авторів щодо особливостей та перспектив іноземного інвестування в Україні, необхідна ще низка напрацювань та спільних проектних рішень у галузях економіки для більш ефективного залучення іноземних інвестицій.

Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить від латинського слова capitalis — головний). Поняття «капітал», або «інвестиційні ресурси», як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача. Капітал — це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто само зростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма — фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості - це функція торгового капіталу. Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції — це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Сучасні уявлення щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів, а директори підприємств — як фінансову підтримку або безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу. Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є ризикованими, але мають своє мотивування.

РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

1.1 Стратегія інвестиційної діяльності в Україні

Іноземні інвестиції в Україні є не лише вагомим фактором розвитку вітчизняної економіки, а й водночас важливим індикатором умов підприємницької діяльності у нашій державі. Цим й обумовлена та увага, яка приділяється питанням іноземного інвестування в Україні як у професійному середовищі, так і у ЗМІ. Особливої гостроти проблеми іноземного інвестування в Україні набувають саме зараз, коли українське суспільство, а не лише вітчизняна економіка, опинилось у стані гострої кризи. Тому для оцінки перспектив іноземної інвестиційної діяльності в Україні у 2014 р. спочатку проведемо короткий ретроспективний аналіз цього явища.

При цьому треба розрізняти прямі та портфельні іноземні інвестиції. Згідно з визначенням Державної служби статистики (Держстату) України, «пряма інвестиція — це категорія міжнародної інвестиційної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці-резидента однієї країни здійснювати контроль або істотний вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Інвестиція є прямою, якщо капітал/права власності нерезидента становить не менше 10% вартості статутного капіталу підприємства-резидента (або) нерезидент має не менше 10% голосів в управлінні підприємства-резидента. До прямих інвестицій також відносять інвестиції, що отримані на основі концесійних договорів і договорів про спільну інвестиційну діяльність; кредитні ресурси, що надані/отримані в рамках операцій між підприємством прямого інвестування та прямим інвестором».

Тобто до прямих іноземних інвестицій (ПІІ) відносяться як реальні інвестиції, що являють собою довготермінові витрати коштів на матеріальні засоби господарської діяльності, так і фінансові інвестиції - витрати коштів на придбання цінних паперів, та навіть певні кредитні ресурси. Правда, в останньому випадку йдеться про відносно невелику частку ПІІ.

Що ж стосується портфельних інвестицій, то до цієї категорії відносяться або вкладення у цінні папери у формі певного пакета (портфеля) таких документів, або ж невеликі за обсягами інвестиції, які не дають змоги їх власникам істотно впливати на діяльність підприємства. В Україні, згідно з визначенням Держстату, це — менше 10% голосів в управлінні підприємства-резидента. Таким чином, фактично до категорії портфельних інвестицій в Україні відносяться як невеликі пакети акцій підприємств, так і різноманітні боргові інструменти, що використовуються приватним сектором вітчизняної економіки, органами державної та місцевої влади. І хоча економіко-правова та функціональна природа акцій та боргових інструментів різна, потоки і тих, і тих впливають на поведінку економічних агентів і формування платіжного балансу України, що також робить портфельні інвестиції предметом нашого аналізу.

Прямі та портфельні іноземні інвестиції справляють різний вплив на функціонування української економіки. Перші більше впливають на розвиток процесів у сфері матеріального виробництва та надання послуг в Україні. Другі - на функціонування фінансових потоків у нашій державі. Утім, обидва ці інвестиційних потоки доволі тісно взаємопов'язані.

У процесі економічного відтворення за весь період незалежності України ПІІ виконували ряд важливих суспільних функцій, сприявши певній трансформації галузевої структури української економіки та притаманних їй відносин власності. Ці процеси знайшли своє відображення у диференціації ПІІ по галузях господарства України та країнах-донорах інвестицій у нашу державу.

Держстату України у 2013 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5677,3 млн дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України ПІІ (акціонерного капіталу) станом на 31 грудня 2013 р. становив 58 156,9 млн дол. США, що на 5,2% більше обсягів інвестицій на початок 2013 р. З країн Європейського Союзу (ЄС) надійшло 44 423,0 млн дол. інвестицій (76,4% загального обсягу акціонерного капіталу), із країн СНД — 5043,5 млн дол. (8,7%), з інших країн світу — 8690,4 млн дол. (14,9%). Інвестиції надходили зі 136 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр — 19 035,9 млн дол., Німеччина — 6291,8 млн дол., Нідерланди — 5561,5 млн дол., Російська Федерація — 4287,4 млн дол., Австрія -3257,5 млн дол., Велика Британія — 2714,1 млн дол., Британські Віргінські Острови — 2493,5 млн дол., Франція — 1825,8 млн. дол., Швейцарія -1325,4 млн дол. та Італія — 1267,8 млн дол.

Причому ні для кого не секрет, що частина іноземних інвестицій, які надходили в Україну протягом минулих років з ряду іноземних держав, особливо з офшорних зон, інших юрисдикцій з пільговими умовами оподаткування бізнесу, насправді мали пострадянське, насамперед українське походження. Зокрема, станом на 31 грудня 2013 р., наприклад, тільки частка Кіпру в сукупних обсягах ПІІ в Україну становила 32,7%. Хоча добре відомо, що саме через Кіпр в Україну у формально-юридичному статусі іноземного надходить, насамперед, український за походженням капітал, можливо меншою мірою — російський. Якщо до формально кіпрського капіталу додати потоки в Україну ПІІ з таких офшорних зон, як Беліз і Британські Віргінські острови, то сукупна частка цих юрисдикцій у загальних обсягах ПІІ в Україну наприкінці минулого року становила 38,8%. До цього треба додати, що й українські за походженням капітали, вивезені свого часу з нашої держави до ряду європейських країн, які не є офшорними зонами (наприклад, Нідерланди, Австрія та ін.), пізніше надходили в Україну в статусі іноземних інвестицій. Так само через офшорні зони під виглядом неросійського в Україну надходив і російський капітал.

Ділові настанови й стереотипи, мотивація та характер дій справді іноземних і пострадянських (українських і російських) інвесторів, що діють під виглядом іноземних, іноді досить істотно різняться між собою. Пострадянські (українські та російські) інвестори краще, ніж дійсно іноземні, орієнтуються в умовах ведення бізнесу в Україні. Водночас вони, як правило, мають менший, ніж реальні іноземці досвід роботи на міжнародних ринках. Зазначені характеристики пострадянських іноземних інвесторів доволі часто сприяють тому, що вони прагнуть вкладати кошти у ті сфери, галузі економіки, які характеризуються відносно простішою організацією бізнесу, насамперед у міжнародних масштабах, і відносно нижчою часткою доданої вартості (у тому числі й за рахунок оплати праці) у структурі вартості вироблених товарів і послуг.

З іншого боку, дійсно іноземні інвестори мають, як правило, чіткіші, ніж пострадянські інвестори, уявлення щодо системи організації їх бізнесу у міжнародному масштабі. Відповідно вони й інвестують в Україну, як правило, з метою імплементації створених або придбаних у нашій державі підприємств до загальної системи організації свого бізнесу, яка нерідко здійснюється у міжнародних масштабах. Особливо чітко ця тенденція в Україні проявилась у чорній металургії («Арселор Міттал Стіл Кривий Ріг») та у банківській сфері.

Досить істотні відмінності між двома зазначеними категоріями інвесторів існують також у сфері корпоративної культури, ставленні до правових норм тощо. Усе перелічене вище впливає на ринкову стратегію й тактику зазначених категорій інвесторів і, відповідно, — на динаміку потоків іноземних інвестицій в Україну.

При цьому перспективи іноземної інвестиційної діяльності в Україні багато в чому визначаються обсягами та структурою вже накопиченого в нашій державі іноземного капіталу. Як зазначалось вище, за даними Держстату станом на 31 грудня 2013 р. сукупний обсяг накопичених ПІІ (акціонерного капіталу) в Україні становив 58,2 млрд дол. США. Причому основний приріст ПІІ в українську економіку мав місце у 2005;2012 рр., коли їх обсяги щорічно збільшувались у межах 4,44−7,94 млрд дол. із вельми значним коливанням по роках цього періоду. Оглядачі деяких ЗМІ, звертаючи увагу на динаміку ПІІ в Україну, вважають процес іноземного інвестування в нашу державу безсистемним, хаотичним. 6] Однак, таке поставлення питання є некоректним, не враховує важливі аспекти ділової мотивації інвесторів, яка частково розглядались вище, стан української економіки та її місце у процесі міжнародного поділу праці.

Слід наголосити, що значна частина ПІІ в українську економіку протягом усього періоду незалежності спрямовувалась у придбання вже існуючих підприємств, їх розширення, реконструкцію й, почасти, модернізацію. Насамперед, це стосується промислових підприємств. Однак, ПІІ, що спрямовувались і в інші галузі та сфери вітчизняної економіки, доволі часто спирались на вже існуючу матеріально-технічну базу, а не створювались, як то кажуть, з нуля. Наприклад, значна частина мережі банківських установ розміщується у приміщеннях побудованих ще у радянський період. Тому цілком закономірно, що з часом, коли найбільш привабливі для бізнесу об'єкти були роздержавлені та змінили власників, то темпи й обсяги іноземного інвестування в українську економіку почали зменшуватись.

Значні обсяги приросту ПІІ в українську економіку в 2005;2008 рр. пояснюються вельми оптимістичними очікуваннями іноземних інвесторів після помаранчевої революції. Утім, глобальна фінансово-економічна криза кінця 2008;2009 рр. ці очікування радикально змінила, що відповідним чином й відобразилось на результатах процесу іноземного інвестування в Україну. Так, якщо у 2005;2008 рр. середньорічний приріст ПІІ в Україну становив 6,64 млрд дол. США, то у 2009;2012 рр. — уже 4,92 млрд дол., тобто він скоротився на 25,9%. Після деякого пожвавлення у 2010;2011 рр. процес іноземного інвестування в Україну з 2012 р. сповільнився. А у 2013 р. уповільнення темпів іноземного інвестування в Україну лише посилилось. У 2013 р. приріст ПІІ в Україну був на 42,4% менше, ніж у 2012 р.: відповідно 2,86 млрд дол. проти 4,96 млрд дол. Такий результат сформувався як баланс надходжень у 2013 р. в Україну прямих інвестицій (акціонерного капіталу) від іноземних інвесторів (нерезидентів) на суму 5677,3 млн дол. США й одночасного вилучення іноземними інвесторами (нерезидентами) акціонерного капіталу на суму 2845,2 млн дол., а також інших форм зростання вартості акціонерного капіталу на суму 28 млн дол. США.

Економічні та політико-правові передумови в Україні й мотивація інвесторів для формування такого балансу ПІІ були доволі багатоплановими. З одного боку, логіка процесу іноземного інвестування в Україну, що сформувалася у попередній період значною мірою себе вичерпала. Адже в Україні залишилось відносно небагато підприємств, що представляють інтерес для вітчизняних (які діють через офшорні зони) та іноземних інвесторів.

Вітчизняні за походженням інвестори (що діють через офшорні зони) навіть у середині минулого року ще не були готові до реалізації якихось масштабних проектів, які б змушували їх інвестувати в Україну кошти, накопичені на офшорних рахунках за кордоном. Водночас великі, дійсно іноземні інвестори після глобальної фінансової кризи 2008;2009 рр. та під впливом бюджетної кризи у ЄС, мабуть, були більше зорієнтовані на вирішення фінансово-економічних проблем у країнах базування свого основного бізнесу, ніж у розширенні своєї інвестиційної діяльності в Україні.

З іншого боку, дія зазначених вище чинників формування потоків ПІІ в Україну тоді, мабуть, поєдналась із розчаруванням значної частини іноземних інвесторів у результативності інвестиційного процесу в попередній період та їх тривожними очікуваннями щодо розвитку політичної ситуації в Україні у контексті наближення президентських виборів. Зокрема, на підтвердження правильності цієї тези слугує той факт, що протягом останніх чотирьох років відбувалось усталене зростання обсягів зменшення іноземного капіталу, в тому числі й за рахунок вилучення нерезидентами раніше внесених ними в Україну ПІІ у формі акціонерного капіталу. Так, іноземний капітал в Україні у 2010 р. скоротився на 809,7 млн дол. США, у 2011 р. — на 999,3 млн дол., у 2012 р. — на 1255,9 млн дол., а у 2013 р. — іноземний капітал в Україні скоротився вже на 2845,2 млн дол. США. В основному скорочення іноземного акціонерного капіталу відбувалось за рахунок виведення нерезидентами своїх капіталів з України. 1]

Більше того, ряд іноземних бізнес-структур узяв курс на скорочення чи навіть припинення своєї діяльності в Україні та продаж належних їм відповідних об'єктів. Особливо масштабного характеру цей процес набув у банківській сфері. Свої дочірні структури в Україні продали банки Німеччини, Франції та Швеції. Тільки протягом 2013 р. накопичені ПІІ (акціонерний капітал) у фінансову та страхову діяльність в Україні скоротились на 6,6%. У результаті частка цієї сфери бізнесу в загальній сумі ПІІ (акціонерного капіталу) зменшилась з 32,2% на початку 2012 р. до 29,7% - на початку 2013 р. і до 26,4% - наприкінці 2013 р.

Таким чином, можна вважати, що на початок 2014 р. економічні й соціально-політичні чинники, які були основними рушійними силами формування потоків ПІІ в Україну протягом минулого періоду, значною мірою вже вичерпали свій потенціал. А відповідні нові довготермінові чинники, які б могли потужно впливати на формування потоків ПІІ в Україну — ще не сформувались або ж не набули достатнього розвитку.

Водночас нинішнє різке загострення українсько-російських відносин, насамперед у військово-політичній площині, внесло дуже серйозні корективи у ділову мотивацію дуже багатьох реальних і потенційних іноземних інвесторів (нерезидентів) щодо їх подальшої інвестиційної активності в Україні. Насамперед це стосується зростаючої ідентифікації інвестицій у нашу державу на сучасному етапі як високо ризикованих.

Що ж стосується найбільш інерційних чинників іноземного інвестування, то у короткотерміновому періоді (тобто протягом одного-двох років) перспективна динаміка іноземних інвестицій у національну економіку доволі часто, особливо у вельми складних ситуаціях, значною мірою задається вже сформованою на цей час структурою іноземних інвестицій. Так, за даними Державної служби статистики станом на 31 грудня 2013 р. структура накопичених ПІІ (акціонерного капіталу) в економіці України мала наступний вигляд. У промисловість було спрямовано 31,0% від загального обсягу ПІІ (у тому числі у переробну промисловість — 25,3%), у фінансову та страхову діяльність — 26,4%, в оптову, роздрібну торгівлю та ремонт автотранспорту -13,0%, в операції з нерухомим майном — 7,5%, у професійну, наукову та технічну діяльність — 5,9%, в інформаційну діяльність і телекомунікації - 3,6%, в інші види економічної діяльності - 12,6% від загального обсягу накопичених ПІІ (акціонерного капіталу) в економіці України.

Причому серед галузей переробної промисловості чільні місця посідали підприємства металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів, на які припадало 10,8% від загального обсягу внесених ПІІ, виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів — 5,7%, виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції - 2,5%, машинобудування (крім ремонту та монтажу машин і устаткування) — 1,9%, виробництво хімічних речовин і хімічної продукції - 1,8%.

Як бачимо, потоки ПІІ спрямовувались переважно не у виробництво товарів, а у сфери української економіки, що забезпечували обіг, транспортування та розподіл товарів і послуг. Такий галузевий (секторальний) розподіл ПІІ став прямим наслідком згадуваних вище ділових стратегії й тактики іноземних інвесторів. І саме ця структура іноземного акціонерного капіталу буде слугувати тим базисом, який багато в чому визначатиме обсяги та структуру потоку ПІІ в Україну у 2014 р. Адже цілком очевидно, що нинішнього року, принаймні у першій його половині, іноземні інвестори будуть украй обережні щодо своєї ділової активності в Україні.

Надзвичайно важливим для короткотермінового прогнозування потоків іноземних інвестицій є врахування впливу регіональних чинників. Адже розподіл ПІІ (акціонерного капіталу) по регіонах України є дуже нерівномірним. Так, станом на 31 грудня 2013 р. тільки у Києві було сконцентровано 48,2% ПІІ, що надійшли в Україну за весь період незалежності. На Дніпропетровську та Донецьку області припадало, відповідно, 15,6 і 6,0% від загального обсягу ПІІ. Сукупна ж частка цих трьох регіонів загальноукраїнському обсягу ПІІ становила 69,8%. А сукупна частка восьми регіонів (АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська області та м. Київ), частка кожного з яких у загальноукраїнському обсязі ПІІ (акціонерного капіталу) становила 2,8%, станом на 31 грудня 2013 р. дорівнювала 85,6%. При цьому протягом чотирьох останніх років обсяги ПІІ в усіх зазначених регіонах, як і по Україні в цілому, зростали. Наприклад, у Донецькій області вони зросли у 2,1 раза, у Києві - на 46%, а у Дніпропетровській області - на 29%. Симптоматичним у цьому плані є приклад Черкаської області, коли придбання бізнес-групою відомого вітчизняного підприємця Д. Фірташа, побудованого ще в радянський період місцевого комбінату «Азот», привело до збільшення обсягів ПІІ у цій області у чотири рази протягом чотирьох останніх років.

Такий дуже нерівномірний розподіл ПІІ (акціонерного капіталу) по регіонах України є безпосереднім наслідком розглянутої вище специфіки іноземного інвестування в українську економіку. Адже оскільки пострадянські та реальні іноземні інвестори дуже часто прагнули придбати вже існуючі об'єкти, скористатись наявною в регіонах ринковою інфраструктурою або ж вийти на більш розвинуті місцеві ринки, то й ПІІ направлялись, насамперед, у найбільш розвинуті в економічному плані регіони України. Водночас така територіальна структура ПІІ (акціонерного капіталу) в Україні є потужним інерційним чинником, що впливатиме на регіональний розподіл ПІІ по регіонах нашої держави у 2014 р.

Водночас аналіз даних державної статистики показує, що останніми роками у структурі активів, що надходили в Україну від іноземних інвесторів, вартість боргових інструментів зростала вищими темпами, ніж вартість акціонерного капіталу. Наприклад, станом на 1 січня 2010 р. вартість іноземних боргових інструментів становила лише 13,3% від вартості іноземного акціонерного капіталу. Станом на 1 січня 2013 р. вартість боргових інструментів становила вже 19,0% від вартості акціонерного капіталу, а станом на 31 грудня 2013 р. — відповідно 17,5%.

Однак економіко-правова природа акціонерного капіталу та боргових інструментів різна. Надання кредитів, інших позикових коштів, наприклад, дочірній компанії в Україні передбачає з часом їх повернення кредитору, яким у випадку з ПІІ виступає материнська компанія за кордоном. У випадку ж з інвестуванням коштів у акціонерний капітал іноземний інвестор приймає на себе всі ризики, пов’язані з веденням бізнесу в країні реципієнті його інвестицій. Тобто за сприятливих умов у нього є перспективи отримання прибутків, а за несприятливих — збитків.

Тому, за умов розгортання боргової кризи у ЄС та вельми непростої економічної, правової та соціально-політичної ситуації в Україні іноземні інвестори, таким чином, протягом 2010;2013 рр. намагалися диверсифікувати засоби запобігання ризикам для своїх капіталів у нашій країні. Тобто, зміна структури потоків іноземних інвестицій в Україну у бік зростання частки вартості боргових інструментів порівняно з часткою вартості акціонерного капіталу, по суті, стала одним із засобів страхування іноземними інвесторами своїх ризиків, пов’язаних з їх підприємницькою діяльністю в нашій державі.

За українських реалій значна частина іноземних портфельних інвестицій до нашої держави представлена борговими інструментами, а не акціями підприємств. У платіжному балансі України ці інструменти, у свою чергу, представлені кредитами та облігаціями різного терміну дії, одержувачами яких є приватні та державні структури.

У 2013 р. фінансовий рахунок у структурі платіжного балансу України зріс із 10,1 млрд дол. до 18,2 млрд дол. При цьому вдвічі скоротилось сальдо прямих інвестицій — з 6,6 млрд дол. до 3,3 млрд дол. Водночас більш, ніж удвічі зросло сальдо портфельних інвестицій (акціонерного капіталу) — з 0,5 млрд дол. до 1,2 млрд дол. Однак, основними складовими зростання фінансового рахунку платіжного балансу України у 2013 р. були різноманітні боргові зобов’язання. Так, сальдо кредитів і облігацій минулого року зросло з 6,0 млрд дол. до 8,0 млрд дол. При цьому спостерігалось скорочення сум надходження в Україну коштів за довгостроковими та середньостроковими борговим інструментами (кредитами та облігаціями) за одночасного зростання потоків коштів, що надходили в Україну відповідно до короткострокових боргових зобов’язань української сторони (резидентів України).

Перед тим як перейти до оцінки перспектив іноземного інвестування в Україну у 2014 р. зупинимось на характері головних ризиків, що можуть очікувати інвесторів і пов’язані з наступними ймовірними подіями (ступінь їх імовірності поки не оцінюється):

— веденням бойових дій збройними силами Росії у певних регіонах України або ж загрозою застосування Росією проти України своїх збройних сил;

— дестабілізацією соціально-політичної ситуації в Україні та пов’язаних з цим масовими громадськими заворушеннями у деяких регіонах України;

— переглядом прав власності на підприємства та інші активи у зв’язку зі зміною влади в Україні;

— нестабільною економічною ситуацією, що проявлятиметься у девальвації національної валюти, зростанні інфляції, зниженні купівельної спроможності підприємств і населення з відповідним зменшенням попиту на товари та послуги тощо.

Так, наприкінці березня в іноземних і вітчизняних ЗМІ повідомлялось, що за даними американської розвідки вздовж східного кордону України сконцентровано потужний контингент російських збройних сил. Утім, нині, враховуючи міжнародний резонанс якого набула російська окупація Криму та наслідки для нинішніх міжнародних відносин, що з неї випливають, більш імовірною видається зміна російської політики по відношенню до України. Уже зараз проглядається сценарій за яким відмова керівництва Росії від прямої агресії в Україну буде компенсуватись підтримкою проросійських сил, насамперед у східних і південних регіонах нашої держави, з метою подальшої дестабілізацією соціально-політичної ситуації в Україні та досягнення російської стороною своїх зовнішньополітичних цілей. Хоча, звичайно, примара російської військової агресії в Україну може зберігатись ще доволі довго.

Тому цілком закономірно можна очікувати відповідної зміни поведінки принаймні частини іноземних інвесторів. По суті, ризики, пов’язані із загрозою значних збитків чи навіть втрати іноземних інвесторами своїх активів в Україні у разі російської інтервенції, заміщуються ризиками, пов’язаними з погіршенням умов функціонування цих активів. Тобто йдеться про нестабільність економічної ситуації в Україні, що проявлятиметься у девальвації національної валюти, зростанні інфляції, зниженні купівельної спроможності підприємств і населення з відповідним зменшенням попиту на товари та послуги тощо. Причому перспективи перегляду прав власності на підприємства й інші активи у зв’язку зі зміною влади в Україні, особливо за нинішньої складної зовнішньої та внутрішньої політичної ситуації в нашій державі, видаються доволі обмеженими. Причому це стосується, мабуть, не лише реальних іноземних інвесторів, а й доволі значної частини пострадянських, насамперед українських, інвесторів, що формально інвестували в Україну кошти.

Водночас за умов збереження дуже напружених українсько-російських відносин і доволі нестабільної внутрішньої соціально-політичної ситуації в нашій державі, іноземні інвестори прагнутимуть мінімізувати ризики для свого бізнесу в Україні. До того ж підтримання підприємницької діяльності хоча б на беззбитковому рівні вимагає певних коштів. Саме потребою у таких коштах і буде визначатись баланс надходження та вилучення нерезидентами ПІІ в Україну у 2014 р. Причому зусилля іноземних інвесторів спрямовуватимуться на оптимізацію зазначеного балансу інвестицій. Найімовірніше наміри іноземних інвесторів будуть втілюватись у диференційовану за галузевими та секторальними ознаками ринкову, а відповідно — й інвестиційну політику нерезидентів. Причому кращі можливості для зниження ступеня ризикованості своєї інвестиційної діяльності за нинішніх обставин мають представники менш матеріалоємних та енергоємних галузей (секторів) економіки. Насамперед це стосується сфери послуг. Саме у сфері послуг існують кращі, ніж у сфері виробництва, можливості для тимчасового припинення технологічного процесу або ж зміни його режиму, консервації виробничих потужностей, призупинення оренди приміщень або ж відмови від неї взагалі, тимчасового звільнення персоналу з перспективою його нового набору після подолання кризової ситуації, розширення системи аутсорсингу тощо.

Показовою в цьому плані є реакція софтверних компаній (виробників комп’ютерних програм) в Україні, враховуючи такі великі, по суті транснаціональні за своєю природою, компанії як Luxoft і Epam. Ці дві компанії мають великі центри комп’ютерних програм розробки в Україні та Росії. Адже на українській території їх штат становить 3,4 і 3 тис. осіб відповідно. Так, за словами Ю. Антонюка, старшого директора EPAM Systems Ukraine, компанія не має наміру згорнути бізнес через ризик початку військового конфлікту: «Незважаючи на складну політичну та економічну ситуацію в Україні, EPAM має намір продовжувати й розбудовувати свій бізнес в існуючих українських локаціях… Нашою перевагою є розподілена структура компанії по різних країнах, що також знижує ризики ведення бізнесу в Україні в цей час, а також у випадку можливої військової ескалації», — вважає Ю. Антонюк. За його словами, істотної зміни розмірів українського бізнесу компанії Epam не відбулося, хоча існуючі клієнти та потенційні замовники висловлюють свої занепокоєння з приводу нинішньої ситуації в Україні.

Тим часом Р. Хміль, операційний директор Ciklum, підкреслює, що у його компанії обсяг виконуваних замовлень хоча і не змінився, але всі нові проекти були заморожені. При цьому він вважає, що ситуація вже прояснилася достатньо для того, щоб відновити співробітництво з Україною. Причому, на його думку, за підсумками цього року обсяги виконання контрактів у цій компанії зростуть на 15−20%. А якщо військова агресія Росії перейде на материкову частину, компанія готова перевести співробітників і проекти в Центральну та Західну Україну.

Водночас О. Перекат, віце-президент з маркетингу компанії «Міратех», стверджує, що закордонні контрагенти поки не зменшували обсяги своїх замовлень. Не виключено, що така їх поведінка обумовлена потужною підтримкою української влади з боку керівництва США та країн ЄС. «З іншого боку компанією укладено довгострокові контракти на 5−10 років, і ніхто просто не піднімає питання про їх перегляд», — говорить представник «Міратех». У свою чергу В. Терентьєв, адміністративний директор Netcracker Technology Corp, зазначає, що через військову агресію Росії особливих труднощів у відносинах із західними клієнтами не відчуває. Однак, у випадку розвитку гіршого сценарію компанія буде діяти відповідно до ситуації, орієнтуючись на зобов’язання перед клієнтами та розподіляючи ризики по всіх офісах.

Таким чином, розміщення по території всієї України, а у деяких випадках — і світу, офісів українських компаній з розробки програмного забезпечення, у статутних фондах яких доволі значне місце посідає іноземний капітал, а також укладені довгострокові контракти мінімізують ризики цих компаній та дають змогу їм триматися на плаву. Однак, затяжна невизначеність із планами російської військової експансії вже змушує деякі компанії зачекати з початком нових проектів і явно не полегшує переговори про укладання нових контрактів. За таких обставин, зазначають оглядачі ЗМІ виникає ризик стагнації деяких секторів розробки програмного забезпечення й відтоку висококласних фахівців за кордон.

За аналогією зі сферою розробки програмного забезпечення, відносно кращі можливості для зниження ступеня ризикованості своєї підприємницької діяльності, враховуючи збереження зроблених інвестицій, мають менш фондоємні та матеріалоємні галузі вітчизняної економіки. Особливо актуальним це положення є для промисловості та будівництва. По суті, матеріальною основою мінімізації ризиків інвестиційної діяльності виступає характер технологічного процесу у сфері виробництва й обігу товарів і послуг. Тобто ті галузі, де порівняно менша частка амортизаційних витрат у структурі їх продукції, відсутні технології безперервного циклу тощо мають кращі передумови для мінімізації ризиків інвестиційної діяльності.

У цьому контексті найменші можливості для маневру мають, насамперед, промисловість і сільське господарство, а також телекомунікації та будівництво, тобто ті галузі, де іноземний акціонерний капітал вкладений у вельми значні за вартістю матеріальні об'єкти, а зупинка технологічного процесу не може бути миттєвою та безболісною для всієї діяльності підприємства. Та навіть протягом усього періоду консервації роботи таких об'єктів інвестор нестиме відповідні витрати на їх збереження. Причому величина цих витрат буде прямо пропорційна величині об'єкту інвестування.

Станом на 31 грудня 2013 р. на ПІІ у промисловість, сільське господарство, будівництво та телекомунікації разом припадало 38,9% від сукупного обсягу ПІІ (акціонерного капіталу) у цілому по Україні і водночас 43,0% приросту ПІІ за 2013 р. Як бачимо, минулого року у найбільш інерційному сегменті вітчизняної економіки спостерігались й більш високі темпи приросту іноземних інвестицій. І навіть, якщо іноземні інвестори намагатимуться мінімізувати свій ризик у цьому сегменті української економіки, як це зазначалось вище, все одно у 2014 р. можна буде розраховувати на певний приріст ПІІ (акціонерного капіталу) через те, що власникам необхідно підтримувати беззбиткове функціонування свого бізнесу.

На сферу фінансів, страхової професійної, наукової та технічної діяльності, операцій з нерухомістю та адміністративних і допоміжних послуг припадало відповідно 43,2% загальноукраїнського обсягу ПІІ (акціонерного капіталу). А приріст ПІІ (акціонерного капіталу) у сфері операцій з нерухомістю, професійної, технічної, адміністративної діяльності та допоміжного обслуговування минулого року практично повністю був компенсований відтоком іноземних інвестицій зі сфери фінансів. Інформація про наміри цілого ряду іноземних банкірів згорнути свій бізнес в Україні поширювалась уже доволі давно. І минулого року значна частина цих намірів була реалізована.

Утім, у ЗМІ й надалі поширюються повідомлення, що нині ще деякі іноземні банки розглядають можливості продажу свого бізнесу в Україні й відповідного виведення своїх капіталів з нашої держави. Так, наприкінці ІІІ кварталу поточного року у ЗМІ з’явилось повідомлення, що Рада директорів ВАТ «Альфа-Банк» (Росія) розгляне на засіданні 31 березня питання про припинення участі в ПАО «Альфа-Банк» (Україна). Деякі оглядачі та учасники ринку розцінювали це як намір російського «Альфа-Банку» покинути Україну. Утім, трохи пізніше прес-служба ПАО «Альфа-Банк» (Україна) заявила, що «У рамках завершення реструктуризації корпоративної структури володіння банківського холдингу компанія ABH Ukraine Ltd є зараз власником 80,1% акцій банку, вона консолідує 100% акцій „Альфа-Банку“ (Україна). Раніше 19,9% перебували у власності „Альфа-Банку“ (Росія). Ці зміни ніяк не вплинуть на належність банку до міжнародного консорціуму „Альфа-Груп“ і банківської групи „Альфа-Банк“, представленої в п’яти країнах. Склад акціонерів залишається незмінним». Зазначено також, що материнська група «Альфа» вирішила підтримати український «Альфа-Банк» трирічним кредитом на 300 млн дол. Головний керуючий директор «Альфа-Банку» Україна Р. Хвесюк зазначив, що 2012 р. наглядова рада закладу схвалила трирічну стратегію розвитку, яка передбачає і органічне зростання, і придбання нових активів. За його словами, банк має намір і далі дотримуватися цієї стратегії.

І аналіз повідомлень у цілому підтверджує справедливість цієї тези. Зокрема, Bank of Cyprus Group 27 січня підписав договір про продаж «Альфа-Груп» 99,77% акцій українського «Банку Кіпру». Угоду передбачалося закрити приблизно у середині квітня цього року. Також у ЗМІ у першій половині лютого повідомлялось, що Raiffeisen Bank International готовий продати свою дочірню структуру в Україні - «Райффайзен Банк Аваль» за 1,3 млрд євро. Серед 12 претендентів на придбання цього банку називались «Альфа-Груп» (Росія) М. Фрідмана та Г. Хана, «Дельта Банк» М. Лагуна та СКМ Р. Ахметова. 1]

З одного боку, придбання «Альфа-Груп» (Росія) в Україні такого великого вітчизняного банку, як «Райффайзен Банк Аваль», означатиме, що баланс вилучення — надходження валюти в Україну від цієї угоди буде по суті нульовим. Тобто, валютні кошти, які Raiffeisen Bank International виведе з України після продажу своєї «дочки» — «Райффайзен Банк Аваль» будуть компенсовані надходженням валютних коштів від російської «Альфа-Груп». Відповідно, не буде погіршення платіжного балансу України. Адже, якщо «Райффайзен Банк Аваль» буде придбано вітчизняним банком, то його купівля може відбутись за рахунок вільноконвертованої валюти, яка повністю або частково вже перебуває на рахунках в Україні, а валютні кошти, які Raiffeisen Bank International одержить від продажу «Райффайзен Банк Аваль» будуть виведені з України. Звичайно, платіжний баланс України після цього дещо погіршиться.

Однак, враховуючи нинішні надзвичайно конфліктні та складні відносини між Україною та Росією, при регулюванні державою іноземної інвестиційної діяльності в Україні варто, насамперед, виходити з інтересів національної, у тому числі й економічної, безпеки. А питання поліпшення платіжного балансу України вважати підпорядкованими. У цьому контексті, з точки зору національної безпеки України, відповідним українським державним органам варто було б визначитись у питанні щодо припустимих масштабів російської економічної експансії в Україні та механізмів її регулювання. Цю проблему можна вважати вельми актуальною, тим більш, що нині в України через власність Одеського нафтопереробного заводу, що належав одіозному олігарху С. Курченку, назріває конфлікт з іншим великим російським банком — ВТБ. У такому ж контексті обмеження масштабів російського впливу на функціонування банківської сфери України варто розглядати перспективи продажу проблемного «Брокбізнесбанку», на придбання 40% якого, за повідомленнями ЗМІ, претендують чотири потенційних інвестори з Великобританії, Росії та України. Адже російська влада, наприклад, змусила власників українського «ПриватБанку» продати свою російську «дочку».

А «Банк Москви» відмовився від продажу свого українського БМ Банку «Смарт-холдингу» В. Новінського. «У ситуації, що склалася угода не може бути реалізована, АТ „БМ Банк“ продовжить свою роботу в групі „Банку Москви“», — прямо заявили у прес-службі «Банку Москви».

Узагалі масштаби майбутньої ділової активності іноземних фінансових установ в Україні прямо пропорційні загальному рівню ділової активності у нашій державі. А нинішнього року він, мабуть, буде відносно невисоким. І до того ж зберігається певна ймовірність деякої дестабілізації життєдіяльності українського суспільства. При цьому, враховуючи нинішній напружений стан українсько-російських відносин, можна припустити, українська влада не сприятиме подальшій експансії російських банків в Україні. На підставі наведеного вище можна припустити, що приріст ПІІ (акціонерного капіталу) у сфері фінансової та страхової діяльності в Україні у 2014 р. буде близьким до нульового, можливо з порівняно незначним відхиленням у бік чи то позитивних, чи то негативних значень.

Враховуючи згадану вище вельми високу мобільність сфери операцій з нерухомістю професійної, технічної, адміністративної діяльності та допоміжного обслуговування можна припустити відносно незначне зростання ПІІ (акціонерного капіталу) у цей сегмент вітчизняної економіки найімовірніше у другій половині 2014 р. Не виключено, що через високу мобільність цього сегмента економіки саме сюди направлятимуть свої капітали ризиковані іноземні інвестори, що прагнутимуть скористатись нинішньою доволі невизначеною ситуацією в Україні з метою отримання високих прибутків. Утім, таких інвесторів буде, мабуть, порівняно небагато, а обсяги інвестованого капіталу — відносно невеликі.

Минулого року майже половина приросту ПІІ (акціонерного капіталу) в Україні припадала на оптову й роздрібну торгівлю та ремонт автотранспорту. Мабуть, значною мірою це було пов’язано з очікуванням підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Враховуючи нинішній політичний курс нашої держави, високу мобільність сфери торгівлі й автосервісу, а також споживчі настрої доволі значної частини населення (навіть за ймовірної стагнації чи деякого скорочення реальних доходів населення) можна припустити, що й у 2014 р. сфера торгівлі й автосервісу буде серед лідерів за показником приросту ПІІ (акціонерного капіталу). Правда, нинішнього року цей приріст, мабуть, усе-таки буде значно менший, ніж минулого.

Таким чином, на підставі проведеного вище аналізу можна припустити, що у 2014 р. баланс надходжень і вилучень прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) буде позитивним для нашої держави, а загальний приріст надходжень ПІІ (акціонерного капіталу) в Україну буде коливатись у межах 1,0−1,5 млрд дол. США. Причому, у разі загострення українсько-російських відносин приріст інвестицій може зменшуватись, а у разі поліпшення цих відносин — зростати. Цей прогноз, з метою підвищення ступеня його достовірності, було б доцільно відкоригувати після виборів Президента України та на початку IV кварталу 2014 р.

Також важливим чинником мінімізації ризиків іноземних інвесторів, за нинішньої вельми непростої соціально-економічної ситуації в Україні та військово-політичної - навколо неї, може бути подальше збільшення частки вартості боргових інструментів порівняно з вартістю акціонерного капіталу в сукупному потоці ПІІ в Україну у 2014 р. Однак, враховуючи згадані вище тенденції збільшення частки вартості боргових інструментів порівняно з вартістю акціонерного капіталу та виходячи з того, що період часу, протягом якого зберігатиметься невизначеність щодо умов підприємницької діяльності в Україні, може бути вельми значним, наприклад — до кінця першого півріччя 2014 р., можна припустити наступну зміну тактики іноземних інвесторів (нерезидентів).

Частина коштів, яка б за інших обставин спрямовувалась нерезидентами в Україну у формі акціонерного капіталу, тепер буде направлятись ними їхнім дочірнім структурам в Україні у формі різних боргових інструментів. Такі кошти, виходячи з інтересів власників підприємств, повинні надходити у сумах достатніх для підтримання принаймні беззбиткового функціонування в Україні підприємств з іноземними інвестиціями та збереження на належному рівні вартості цих об'єктів. Причому цілком закономірно, що суми коштів, які іноземні інвестори спрямовуватимуть в нашу державу у формі боргових зобов’язань будуть визначатись ними із врахуванням як фінансово-економічних результатів діяльності їх підприємств у нашій державі, так і згаданої вище соціально-економічної та військово-політичної ситуації. Водночас є всі підстави припускати, що у 2014 р. іноземні інвестори для підтримання діяльності своїх підприємств в Україні віддаватимуть перевагу насамперед короткотерміновим борговим інструментам.

Звичайно про конкретні параметри такого фінансового потоку говорити доволі важко. Однак, враховуючи минулий вітчизняний досвід і певні зміни в структурі іноземного акціонерного капіталу в Україні, що відбулись останнім часом, можна припустити, що в Україну за підсумками 2014 р. за оптимістичним варіантом буде спрямовано ПІІ у формі боргових інструментів на загальну суму до 12 млрд дол. США. Тобто річний приріст вартості боргових інструментів може становити 1,8−2,0 млрд дол. (станом на 31грудня 2013 р., за даними Держстату України, загальна сума ПІІ в Україну у формі боргових інструментів становила 10,15 млрд дол. США). За песимістичною оцінкою річний приріст ПІІ в Україну у формі боргових інструментів може становити до 0,5 млрд дол. 1]

Якщо говорити про загрозу негативного впливу нинішніх російсько-українських відносин на процес іноземного інвестування в регіонах України, то це, насамперед, стосується АР Крим, м. Севастополя, а також регіонів України, прикордонних з Росією та місцями концентрації значних угруповань російських збройних сил. Ідеться, насамперед, про Чернігівську, Сумську, Харківську, Луганську, Донецьку, Херсонську та Одеську області. Решта території України, мабуть, розглядатиметься іноземними інвесторами як зона, відносно менш ризикована для інвестування у найближчій перспективі. Однак, звичайно, Україна в цілому в 2014 р. розглядатиметься реальними й, особливо, потенційними інвесторами як вельми ризикований, порівняно з більшістю інших пострадянських держав, регіон для ПІІ. Станом на 31 грудня 2013 р. частка Криму та Севастополя у загальноукраїнському обсязі ПІІ (акціонерного капіталу) становила 3,1%, а інших перелічених вище вітчизняних регіонів — 15,6% від загального обсягу ПІІ в Україну.