Регiональнi аспекти розмiщення внутрiшньої торгiвлi в Черкаськiй областi

Регіональні аспекти розміщення внутрішньої торгівлі

План

• Вступ
• 1. Значення та основні функції торгівлі, її роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіону
• 2. Передумови розвитку та розміщення торгівлі в Черкаській області
• 3. Основні етапи формування й економічна оцінка сучасного рівня розвитку торгівлі в Черкаській області
• 4. Регіональні особливості і динаміка структури торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами
• 5. Територіальні відмінності в розміщенні торгівлі Черкаській області
• 6. Проблеми та завдання розвитку і розміщення торгівлі в Черкаській області
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Особливістю сучасного розвитку економічної системи є загострення продовольчої проблеми у більшості країн. Глобалізація проблем продовольчої безпеки суттєво активізує пошуки шляхів динамічного розвитку національних продовольчих комплексів на базі структурно-інноваційних змін і трансформації всього спектру міжгалузевих відносин.

У такому контексті особливо актуальною стає проблема радикального реформування системи відносин торгівлі для стабілізації ринку і досягнення балансу економічних інтересів функціонально взаємопов'язаних галузей.

Серед науковців, у працях яких досліджуються окремі теоретичні та прикладні внутрішньої торгівлі, можна виділити О. Азарян, С. Бабенка, Л. Балабанову, О. Березіна, І. Бланка, В. Горбоноса, В. Карсекіна, Л. Лігоненко, А. Мазаракі, В. Матусевич, А. Орлова, В. Усова, Л. Фролову.

При цьому слід зазначити, що публікації за результатами комплексних досліджень проблеми розміщення внутрішньої торгівлі в окремих регіонах України у пострадянський період, по суті, відсутні.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних і науково-прикладних засад, які визначають концептуальну платформу розвитку внутрішньої торгівлі в Черкаській області

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

• розкрити сутність поняття внутрішньої торгівлі та її ролі у розвитку регіону;

• визначити особливості розміщення внутрішньої торгівлі в Черкаській області

• розглінути територіальні особливості розміщення внутрішньої торгівлі в Черкаській області;

визначити основні проблеми розвитку внутрішньої торгівлі та напрями їх подолання.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та науково-практичні засади розвитку внутрішньої торгівлі.

Методи дослідження. Дослідження проведені із застосуванням сукупності різних методів і способів наукового пізнання.

1. Значення та основні функції торгівлі, її роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіону

Сучасна торгівля розвивається під впливом радикальних змін, що відбуваються в Україні в цілому. Ця галузь в своєму розвитку відстає від рівня 1990 р.

Передумови розміщення продуктивних сил — це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні. [14, c.58]

Одними з передумов розміщення внутрішньої торгівлі є історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає найдавніщих часів. На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов’язаним із нею промисловим розвитком держави.

Торгівля, як і інші галузі економіки України, переживає соціально-економічну кризу починаючи з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2004;2005 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом падіння обсягу її діяльності в попередні роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2007 р. складав всього 31,9% порівняно з 1990 р. [13, c.235]

В розрізі окремих областей України спостерігалися суттєві відмінності в каналах реалізації та їх питомій вазі в загальному обсязі роздрібного товарообороту регіонів. Так, порівняно з середнім показником по Україні в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0%), Житомирській (72,6%) Закарпатській (71,5%), Чернігівській (70,1%), а також в м. Києві (74%) та в м. Севастополі (70,8%).

Виходячи з аналізу мережі роздрібної торгівлі України, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об'єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним особам). Якщо в 1998 р. на 10 000 осіб припадало 28 об'єктів торгівлі, або 1998 кв. м торгової площі, то в 2008 р. ці показники складали 21 об'єкт і 1426 кв. м торгової площі відповідно. [2, c.127]

Інституціональні зміни в торгівлі стали найбільш суттєвими і вплинули на формування різних каналів реалізації товарів: безпосередньо через магазини, організовані ринки, неформальні ринки.

Регіональні відмінності торгівлі відбиваються співвідношенням аграрного та індустріального розвитку областей, рівнем виробництва товарів народного споживання, доходів населення та умовами товарного самозабезпечення населення. [7, c.69]

Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого — різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Крім того, велике значення має і матеріальний стан торгівлі в кожній окремій області, її роль та місце в економіці регіонів та житті кожної людини.

За видами економічної діяльності збільшується кількість магазинів, що реалізують пальне та автомобілі.

В ресторанному господарстві скоротилася частка основного типу підприємств — їдалень, що також свідчить про значні трансформації в цій галузі.

В зв’язку з поширеністю торгівлі на ринках було б доцільним проводити вибіркові та суцільні обстеження цього виду торгівлі, які б дали можливість оцінити її наслідки: соціальні втрати чи вигоди для суспільства і громадян. [1, c.5]

Виходячи з соціального і економічного значення внутрішньої торгівлі споживчими товарами, було б доцільним посилити державний контроль за її функціонуванням та підвищити роль і відповідальність місцевих органів влади за реалізацію державної стратегії і тактики в галузі внутрішньої торгівлі.

2. Передумови розвитку та розміщення торгівлі в Черкаській області

З-поміж різноманітних регіонів української землі, які різняться традиціями, культурою, побутом, відомими особистостями, економічним розвитком і природними багатствами, особливе місце займає Черкаський край із своїм славним минулим й особливістю його економіко-географічного положення, істотні переваги котрого визначаються наближеністю губернських міст та наявністю судноплавної річки — Дніпра. У XIX ст. він посідав важливе становище в імперії територією якого здійснювалася важлива експортно-імпортні зв’язки з іноземними країнами. Найбільша річка — Дніпро відігравала значну роль у транспортуванні товарів, а також зв’язувала підприємства країни із західними державами. [5, c.47]

Через особливу родючість ґрунту, помірний клімат, значну численність річок економіка Черкаського краю переважно залежала від аграрної галузі, зокрема розвинутості її поміщицьких економій. Тому, сільське господарство було провідною галуззю місцевої економіки та основною формою життєдіяльності населення Черкащини. Ефективність сільськогосподарського виробництва поміщицьких господарств прямо залежала від матеріально-технічного їх забезпечення, способів залучення ними робочої сили до своїх економії відповідно до перетворень у суспільстві.

В правобережному регіоні найдавніші й найпотужніші маєтки належали землевласникам польського походження Потоцьким, Любомирським, Браницьким і Вишневецьким. Із включенням Правобережжя до складу Російської імперії у результаті прямого втручання царського уряду в процес перерозподілу приватної земельної власності шляхом реалізації маєтків колишніх їх володарів переважна кількість земель стала належати російським дворянам — землевласникам та урядовцям Воронцовим, Лопухіним, Давидовим, Раєвським, Багратіонам, Орловим, Бобринським, Браницьким, Балашевим, Потьомкіним, Самойловим, Енгельгар-дтам, Долгоруковим, Шуваловим й ін. Яскравим прикладом найбільших маєтків можна навести економії Потоцьких, Бобринських, Лопухіних, Воронцових, Бала-шевих. Так, наприклад, князю Лопухіну належало до 100 тис. дес. землі, а графам Браницьким — до 300 тис. дес. [8, c.43]

Маючи у достатній кількості робочу силу, поміщицькі господарства процент їх землеволодінь на Правобережжі був найвищим — 68,3% спеціалізувалися на виробництві пшениці та цукрового буряка, а також продуктів тваринництва. Їх підприємницька діяльність була тісно пов’язана із сільським господарством.

Скасування кріпацтва реформа 1861 р. позначилося на економічному розвитку краю. Одним із великих економічно розвинутих торгових центрів Південно-Західної України стало місто Умань. Значному економічному розвиткові останнього сприяла та обставина, що через нього проходив великий торговий шлях в напрямку з півночі на Черкаси і чорноморські порти. Тому, воно мало статус значного торговельного центру. Тут вели торгівлю купці з Польщі, Росії, Туреччини, Вірменії, Греції. Його розвиток ще більше посилився, коли в 1890 р. було закінчено будівництво залізниці, що зв’язувала місто з такими важливими відповідними вузлами, як Козятин, Київ, Одеса. До цього центру тяжіла не лише територія Уманського повіту, а й сусідніх Звенигородського, Липовецького тощо. Жвава торгівля хлібом, цукром та іншими продуктами сільського господарства, які відправлялися морем через Одесу за кордон, а по залізниці - на північ, у внутрішні губернії Російської імперії, дальший розвиток промисловості у місті й повіті викликали створення в Умані п’яти відділень банків Російського торгово-промислового, Петербурзького міжнародного комерційного, Російського для зовнішньої торгівлі та ін.

На початку XIX ст. в Черкасах з’явилися перші великі промислові підприємства, що свідчило про початок нових економічних відносин у місті. В 1805 р. було розпочато будівництво цегельного заводу. Згодом, у 1831 р., побудовано мости на смілянських та чигиринських дорогах і в 1848 р. — пором через р. Дніпро, у 1845 р. — тютюнову фабрику, в 1854 — рафінадний завод. Тоді ж було введено у дію водопровід та гасове освітлення, а у 1874 р. на базарних площах — артезіанські криниці. Розвиток виробництва й торгівлі сприяло стрімкому зростанню міста і його населення. Якщо в 1838 р. населення Черкас становили 9231 особу, то у 1881 р. вже понад 22 тис.

Суттєвим було раціональне ведення лісового господарства, для чого не шкодувалися кошти на розвиток Мошногородищенських лісів⁹. У маєтку успішно працювали й давали значні прибутки збудовані в 1892 р. Мошенський цегляний, у 1894 р. Олександрійський винокурний, у 1899 р. Маріїнський паровий керамічний і Городищенський пивоварний заводи. В 1890 р. був заснований Байбузький кінний завод, котрий вирощував робочих коней, а з придбанням у 1897 р. плідника чистокровної рисистої породи розпочалося розведення їздових коней, на яких у Росії був великий попит. На виставці в Нижньому-Новгороді 1896 р. маєток та його опис були удостоєні вищих нагород.

На Лівобережжі культивувалися не тільки хлібні зернові - пшениця, жито, овес, ячмінь, а й інші культури — гречка, просо, горох, боби, чечевиця, кукурудза. У 40-х рр. почав активно засіватися льон. Важливу роль в економіці регіону відігравало тваринництво. Найбільший попит у господарствах був на тяглову робочу силу, а саме на волів, котрі використовувались у чумацькому промислі, як транспортний засіб і для оранки земель. Особливо у великих кількостях їх розводили в Золотоніському останній. Крім того, повіт славився своїми кращими кінними заводами.

Однак, попри родючість ґрунту, поміщики, маючи у надлишку кріпацьку робочу силу, не відчували потреби в нововведеннях у землекористуванні. Як наслідок, селяни займалися традиційними способами обробітку землі. При загальній млявості землевласники все ж робили вкладення в спорудження виробництв, тісно пов’язаних із сільським господарством, що приносило їм значні прибутки. Особливого поширення набуло будівництво млинів, цукроварень, цукрових заводів. Зберігали свою популярність і також такі традиційні промисли, як бджільництво.

Розвиток будь-якої галузі економіки залежить від її технологічного оснащення. Саме центральний регіон, у котрому брала свій початок цукрова промисловість, посідав особливо важливе господарське становище. Через нього здійснювались експортно-імпортна зв’язки із країнами Європи. Територією краю тече найбільша річка України — Дніпро, завдяки якій транспортувалися товари, зв’язувалися підприємства з західними державами. Очевидно, цей фактор та особлива родючість ґрунту спричинили передумови для започаткування цукрового виробництва в регіоні, котре почало виникати наприкінці 20-х рр. XIX ст. Засновником першої цукроварні на Правобережній Черкащині був власник с. Трощин Канівського повіту польський граф Понятовський. У 30-х рр. створюються цукрові заводи поміщиками Четвериковими в с. Почапинці Звенигородського повіту, графом Потоцьким у с. Орловець Черкаського повіту і гр. Бобринським у м. Сміла. Саме цукрова промисловість була найрозвиненішою галуззю економіки на Правобережжі.

Великими цукрозаводчиками були зокрема графи Бобринські. Їх маєток розташовувався в Чигиринському й Черкаському повітах Київської губернії та охоплював на початку володіння (1838 р.) 18 тис. дес. і лісу — 14.3 тис. дес. Пріоритетними на той час важливими галузями останнього були рільництво й лісівництво. Протягом значного проміжку часу він істотно збільшився за рахунок придбання навколишніх земель і вже на початку 1913 року становив 44,4 тис. дес. У маєтку застосовувалася багатопільна сівозміна.

Для забезпечення виробничих процесів розводилася худоба, а відповідно до вимог зростаючої економіки впроваджувалися в сільське господарство нові технології. Збільшувалася кількість та якість реманенту, серед якого переважали складні механізми — плуги, жатки, парові молотарки.

Під час володіння Бобринських містечко Сміла і весь Черкаський повіт набули найбільшого розвитку, промисловість котрих до того часу обмежувалася лише влаштованими на річці Тясмин крупчастими млинами, які забезпечували борошном не тільки повіт, а й в значній кількості ця продукція відправлялась в Умань, Кременчук, Миколаїв та Одесу.

З 1838 р. виникло безліч нових засобів для торгових оборотів, промислів і заробітків значної кількості людей, особливо на смілянських цукробурякових заводах. О. О. Бобринський поставив виробництво буряка на промислову основу. Графи підтримали це виробництво, оскільки у маєтку вироблялося багато хліба. А збудувавши перші на Смілянщині чотири заводи — Смілянський, Балаклеївський, Яблунівський та Грушевський — вони поклали початок цукровому виробництву в Південно-Західному краї. Згодом були зведені Гречківський і Капітанівський рафінадні заводи. Цукровий ринок Бобринських був найпоширенішим у тогочасній Росії. Продаж цукру відбувався через склади й агентства, котрі були зосереджені в Білій Церкві, Умані, Черкасах, Єлисаветграді, Кременчуку, Полтаві, Кам’янці-Подільському, Катеринославі, Києві, Миколаєві, Одесі, Ростові-на-Дону, Самарі, Саратові, Тюмені, Катеринбурзі, Іркутську, Ашхабаді, Баку. Крім того, цукор збувався за кордон — до Персії та Болгарії. [10, c.69]

Виробництво його на перших цукроварнях базувалося на ручній праці. В 1840 р. граф Бобринський побудував у Смілі механічні майстерні, в яких виготовлялося обладнання для цукроварень та техніка для сільського господарства. Так, ними були вперше впроваджені терки для подрібнення буряків, гідравлічні преси і великі за місткістю котли.

З того часу розпочався промисловий зростання Сміли, що згодом дозволило стати їй одним із промислових центрів півдня Російської імперії. Завдяки залізниці, побудованій у 1879 р. графом В. О. Бобринським на 9 заводах Сміли було вироблено продукції на 4070 тис. крб (на 791 тис. крб більше, ніж у тому ж році випустили її на 76 фабриках і заводах Києва.

Напередодні реформи 1861 р. основна маса поміщицьких селян страждала від малоземелля, яке вело до зубожіння їх господарств. На противагу цьому періоду у пореформені роки збільшувалися земельні наділи, що привело до звернення населення до самостійного обробітку землі. Більшість із тих, хто здавав землю в оренду, стали самі займатися землеробством, поміщицькі господарства також збільшили оранку.

У свою чергу і безземельні були вимушені вдатися до найму землі, втягнувшись по суті в господарську залежність від поміщика. В умовах формування ринкових відносин малоземельні селянські господарства були нерентабельні. Цікавим є той факт, що через нестачу коштів їм довелося порушити традиційний обробіток землі волами більш дешевим засобом — кіньми, а для прискорення останнього дерев’яний плуг замінити залізним. Це у подальшому привело до підвищення прибутковості зернового господарства й підвищення цін на хліб¹⁷.

Завдяки збільшенню прибутковості землі селянські господарства отримали можливість схилити землевласників до її продажу за підвищеними цінами. Так, у 1887 — 1896 рр. ціни на неї піднялися з 89 крб.60 коп. до 197 крб за десятину. За рахунок збільшення посівних площ спостерігалося нагромадження надлишку зібраного врожаю, насамперед найпоширенішої зернової культури — пшениці. Задля його збереження та недопущення продажу за низькими цінами в регіоні стала швидкими темпами розвиватися винокурна промисловість, котра мала подвійну користь: доходи від продажу спирту були значно вищими, ніж від первинного продукту — зерна. Відходи від його виробництва використовувалися для відгодівлі худоби.

регіональний внутрішня торгівля товар Останнє десятиліття XIX ст. було найбільш сприятливе для селянських господарств, площа землеволодінь яких збільшилася на 12%. Ще свого часу цей процес передбачав професор Чупров, підкреслюючи, що аграрне питання для Лівобережжя більш вдало могло вирішитися шляхом інтенсифікації сільського господарства і збільшення в ньому продуктивності праці¹⁹. Виходячи з даних земської статистики, в 1890-х рр. ціна за один пуд хліба зросла з 55 коп. до 70 коп., одна десятина принесла валового доходу більше на 56%, заробітна плата підвищилася на 33% (за поденну роботу) й на 56% у великих господарствах. Немаловажне значення для розвитку сільськогосподарського виробництва на Лівобережжі мав інтенсивний розвиток кредитних установ. Різні за своїми формами діяльності, вони надавали матеріальну допомогу товаровиробникам, що сприяло підвищенню виробництва сільськогосподарської продукції.

Поряд із зростанням сільського господарства, котре мало важливе значення в поміщицьких господарствах, поширювалося промислове виробництво, виникали супутні підприємства не характерних для цих місцевостей галузей промисловості. Так, у Канівському повіті - це суконна та канатна фабрики підприємців Б. Глухого, Л. Співаковського і Векснера й чавунноливарний завод Седлока, шкіряний завод Бєліцької в Смілі, табачна фабрика А. Зарицького у Черкасах.

Одночасно розвивалася і кустарна промисловість, яка значно поступалася підприємствам, але, пристосовуючись до ринкових умов, була зв’язуючим ключем на шляху до покращення економічного становища населення, котре працювало в ній для підвищення добробуту свого господарства. Найпоширенішими промислами Золотоніського повіту, що використовували як сировину хутро та шкіру домашніх тварин, були кожухарство, кушнірство, шевство. Так, тільки шевців наприкінці XIX ст. в повіті нараховувалось 590. У Чигиринському повіті, багатому на поклади глин найбільш розвиненим було гончарство.

Фабрична та заводська промисловість витискали предмети споживання, необхідні для повсякденного вжитку, котрі виготовлялися виключно вручну, замінюючи їх значно вдосконаленим обладнанням, яке не тільки полегшувало працю, а й підвищувало її продуктивність. Найбільш уживаними знаряддями останньої були різноманітні засоби для обробітку землі, збору і переробки врожаю, ткацькі верстати, ковальсько-слюсарне та гончарне приладдя. Проте, беручи до уваги історичне минуле, географічне положення й культуру мешканців регіону, для котрих кустарна промисловість мала велике значення, місцеве дворянство всіляко підтримувало дрібне виробництво в інтересах покращення економічного становища обох сторін. Так, як найбільш характерний приклад, можна навести той факт, що у Київській губернії в XIX ст. функціонувало близько 80 цукрових заводів, які потребували фільтрпресове полотно, що виготовлялося виключно кустарним способом у Черкаському повіті при учбово-ткацькій майстерні В. М. Ханенка.

В другій половині століття поміщицькі господарства втягувалися у товарно-грошові відносини, пристосовуючи їх до потреб ринку. Зростання товарності сільськогосподарського виробництва відбувалося під впливом інтенсифікації ринкових відносин. Деякі землевласники почали розширювати свої володіння за рахунок селянських наділів і захоплення луків, лісів, водойм та використання вільнонайманої робочої сили. Однак, незважаючи на фінансову підтримку уряду й цілий ряд переваг і привілеїв, дворянство стрімко занепадало. Зменшувалася товарність та збільшувалася натуралізація сільського господарства, знижувалася врожайність і валові збори продукції. Призвичаївшись до дармової кріпацької праці, частина поміщиків не вміла перетворити свої маєтки на прибуткові комерційні підприємства. Все більше наростала аграрна криза поміщицьких господарств, більшість з котрих так і не змогла її подолати. Дворяни-землевласники опинилися в надзвичайно складних умовах. Адже для проведення програми індустріалізації країни з 1859 р. було закрито всі державні кредитні установи, й тільки з появою селянського та дворянського земельних банків у 1882 і 1885 рр. незначна Частина дворянства змогла відновити свої занедбані господарства. Економіка останніх була підірвана. В свою чергу й малоземельні селянські господарства неспроможні були зміцнити свій матеріальний статок, оскільки середній розмір землі становив від 1,8 дес. до 5 дес. Малоземельні селяни, обтяжені численними податками, не мали можливості придбати найновіші значно ефективніші знаряддя праці. Такі умови господарювання були недостатніми для підтримки економічного та фізичного життя населення. Тільки власники, які володіли до 10 дес. орної землі могли розраховувати на прибутковість господарства.

Для успішного господарювання багатьом поміщикам-землевласникам не вистачало основних рис — ініціативності й працьовитості. Беручи великі позички і не зумівши їх успішно реалізувати, дворяни продавали землі. Відбувався застій внутрішнього ринку, що змушувало виробника, а саме селянина, котрий представляв широкі верстви населення, вступати самостійно у товарні відносини та виходити на зовнішній ринок. Цьому сприяла й політика царського уряду, яка циркуляром Міністерства державних маєтків від 25 лютого 1863 р. приписувала здавати в оренду останній виключно православному духовенству, росіянам-ста-рообрядцям, а також благонадійним місцевим селянам. Підприємливі селяни у свою чергу вміло використовували можливості для збільшення своїх земельних площ за рахунок купівлі та оренди поміщицьких земель, що сприяло їх економічному зміцненню. На цьому фоні з’явився талановитий господар, К. М. Яхненко, заснувавши славнозвісну не тільки в Росії, а також й у країнах Європи фірму «Брати Яхненки і Симиренко. «

Маючи незначні кошти, за сприятливих обставин енергійної діяльності він зміг за декілька десятків років скласти капітал, прославити свою родину, підняти добробут населення регіону, збудувати в 1843 р. перший у Росії пісочно-рафінадний завод, оснастивши його найпередовішим західноєвропейським обладнанням вартістю 400 тис. крб та запросивши близько 30 спеціалістів і техніків із Франції. На заводі й полях, де вирощувався цукровий буряк, працювали 4 тис. робітників. За таким же проектом ним було побудовано цукрозавод у с. Руська Поляна, взято в оренду та перепрофільовано відповідні підприємства у селах Орловець й Олександрівка.

Українське село терпіло від застою й занепаду завдяки тому, що невеликому прошарку дворянства разом із підприємцями з різних класів вдалося розвинути економіку та організувати виробництво шляхом формування нових великих господарств, проведення бурхливої підприємницької діяльності з орієнтуванням на ринкову економіку, перетворити свої маєтки на великі агропідприємства, розбудувати міста регіону. Ними було відкрито шлях до модернізації й індустріалізації господарства краю.

3. Основні етапи формування й економічна оцінка сучасного рівня розвитку торгівлі в Черкаській області

Організовану торговельну діяльність здійснюють 341 підприємство роздрібної торгівлі, 73 — ресторанного господарства. Мережа роздрібної торгівлі підприємств-юридичних осіб налічує 1588 магазинів, 589 кіосків, 618 об'єктів ресторанного господарства.

В області нараховується близько 200 підприємств, для яких надання побутових послуг є основним видом діяльності. Крім цього, надають побутові послуги населенню більше 1,9 тис. фізичних осіб, якими надається біля 30 видів різноманітних побутових послуг.

В регіоні функціонує 57 ринків, які нараховують 31,9 тис. торгових місць. [20]

В області торговельна діяльність здійснюється у понад 9 тисячах об'єктів торгівлі усіх форм власності, з них 69% становлять магазини, 16% - підприємства ресторанного господарства, 15% - кіоски, палатки. Протягом 2005 року торговельна мережа збільшилася на 470 одиниць, або на 5,5%.

Торговельну діяльність підприємств-юридичних осіб здійснюють 2672 об'єкта торгівлі, що становить 29,7% загальної мережі. Торговельні підприємства споживчої кооперації займають 9,6% від загальної мережі та 32,3% від торговельної мережі підприємств-юридичних осіб.

У порівнянні з попереднім роком мережа підприємств-юридичних осіб скоротилася на 4,4 відсотка або 123 одиниці. Зменшення кількості підприємств (юридичних осіб) відбулося внаслідок ліквідації підприємств, часткового призупинення діяльності та перереєстрації їх на фізичних осіб.

Побутові послуги населенню області надають майже 300 юридичних осіб та понад 1400 фізичних, якими надається 30 видів послуг. У 2005 році побутова мережа збільшилася на 80 одиниць або на 5 відсотків.

Останнім часом набуває розвитку надання послуг суб'єктами підприємницької діяльності через виїзну форму обслуговування, зокрема з ремонту побутової техніки, радіотелевізійної та іншої аудіо-і відеоапаратури, фотографії, перукарень тощо.

Протягом останніх років спостерігається тенденція до збільшення обсягів продажу споживчих товарів, обсягу реалізованих послуг. Так, загальний обсяг роздрібного товарообороту в 2005 році зріс на 38,9 відсотка проти 2004 року, а у порівнянні з 2000 роком в 3,3 раза. Обсяг роздрібного товарообороту підприємств-юридичних осіб в 2005 році зріс на 25,8 відсотка проти 2004 року, а у порівнянні з 2000 роком в 2,7 раза.

У розрахунку на 1 особу товарооборот підприємств-юридичних у 2005 році склав 1298 грн., що на 27,2 відсотка більше, ніж за 2004 рік та в 2,9 раза більше проти 2000 року.

Обсяг послуг, реалізованих населенню у 2005 році, зріс проти 2004 року на 39,9 відсотка, а у порівнянні з 2002 роком в 2 рази. У розрахунку на 1 особу обсяг послуг, реалізованих населенню, у 2005 році склав 327,9 грн., що на 26,6 відсотка більше, ніж за 2004 рік та в 2 рази більше проти 2002 року. [16, c.25]

Залишається стабільною тенденція зростання обсягів роздрібного товарообороту, реалізованих послуг, у тому числі реалізованих населенню.

Продовжує збільшуватися мережа сфери торгівлі та побуту, розширюються види надання послуг.

Здійснюється формування ефективної інфраструктури торговельного та побутового обслуговування населення за рахунок створення в містах та районних центрах сучасних торговельних підприємств, а саме: супер-, мінімаркетів, торговельних комплексів. У селищах міського типу і сільських населених пунктах за рахунок розвитку підприємництва забезпечуватиметься розширення бази підприємств торгівлі та створення комунально-побутових підприємств, кооперативів, а також інших суб'єктів господарювання, що надають послуги. Набуває розширення виїзна форма торговельного та побутового обслуговування, особливо в малочисельних населених пунктах.

Продовжується робота щодо перетворення в торговельно-сервісні комплекси великих продовольчих та середніх за обсягами змішаних і непродовольчих ринків.

Таблиця 3.1.

Динаміка обсягів внутрішньої торгівлі 2003;2008 рр. [19]

4. Регіональні особливості і динаміка структури торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами

Оборот роздрібної торгівлі (до якого включено роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках та підприємцями-фізичними особами) за 2007р. становив 7099,3 млн. грн., що на 29,4% більше обсягу 2006р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 34,4%.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту фізичних осіб-підприємців) у 2007р. проти попереднього року збільшився на 8,2% і становив 203,7 млн. грн.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, що здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за 2007р. становив 3094,7 млн. грн., що у порівнянних цінах на 26,2% більше обсягу 2006р.

За повідомленням Державного комітету статистики України індекс споживчих цін у грудні 2007р. по Україні та Черкаській області до попереднього місяця становив відповідно 102,1% та 101,9%; до грудня 2006р. по Україні - 116,6% та 117,9% - по Черкаській області.

Одночасно Головне управління статистики у Черкаській області повідомляє окремі індекси споживчих цін на товари по Черкаській області:

Таблиця 4.1 [19]

(до грудня попереднього року відсотків)

В таблиці 4.2 наведені статистичні дані динаміки внутрішньої торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в період з 1990 по 2008 рік.

Таблиця 4.2 [20]

¹ Дані за 1990;1994 роки наведені у млрд. крб.

Номінальна заробітна плата у грудні 2007р. становила 1332,13 грн., що значно перевищувало державні соціальні стандарти: прожитковий мінімум для працездатної особи (568 грн.) — у 2,3 раза та у 2,9 раза — мінімальну заробітну плату (460 грн.). Порівняно з листопадом 2007р. та груднем 2006р. розмір заробітної плати відповідно зріс на 11% та 29%.

Найвищий рівень оплати праці мав місце в дослідженнях і розробках, державному управлінні та фінансовій діяльності, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці, відповідно, в 1,4 та 1,7 раза, а серед промислових видів: у хімічному виробництві, виробництві транспортних засобів та устатковання, добуванні корисних копалин, крім паливно-енергетичних — у 1,4−1,6 раза вище середнього рівня по промисловості.

Значно нижче оплачувалася праця працівників в готелях та ресторанах, рибальстві та рибництві, сільському господарстві, де рівень заробітної плати не перевищив 71% від середнього по економіці області; у промисловості, відповідно, у виробництві шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництві гумових та пластмасових виробів, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра (до 51% від середнього по промисловості).

Середній розмір оплати праці в усіх містах та районах був вищим за прожитковий мінімум для працездатної особи. Найбільшим був він у м. Черкаси (1453,42 грн.), а найменшим — в Уманському районі (844,92 грн.).

Упродовж грудня 2007р. загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати зменшилась на 24,4%, або на 5 млн. грн., і на 1 січня 2008р. становила 15,3 млн. грн. Обсяг невиплаченої заробітної плати дорівнював 3,8% фонду оплати праці, нарахованого за грудень 2007р., проти 5,5% у попередньому місяці.

Основна частка заборгованої заробітної плати на початок січня 2008р. не виплачена підприємствами промисловості (39,3%) та сільського господарства (37,6%). При цьому, борг утворений на підприємствах м. Черкаси, складав 36,7%.

У структурі загальної суми боргу на економічно активні підприємства припадало 23,6% цієї суми, на суб'єкти господарювання, щодо яких реалізовуються процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі підприємства-банкрути) — 65%, решта (11,4%) — на економічно неактивні підприємства.

Протягом грудня заборгованість працівникам економічно активних підприємств зменшилась на 37,3%, або на 2,1 млн. грн., і на 1 січня 2008р. становила 3,6 млн. грн. На 21 підприємстві (55,3% тих, що мали заборгованість) вона була утворена в результаті невиплати заробітної плати за січень-листопад 2007р. (2,2 млн. грн.).

Виплата заробітної плати із бюджетів всіх рівнів проводилась своєчасно.

Призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг у 2007р.85,1 тис. сімей, що становить 95,5% від загальної кількості сімей (89,1 тис. сімей), які звернулися за субсидіями, з них в міській місцевості призначено субсидії - 53,7 тис. сімей, в сільській — 31,4 тис. сімей.

Загальна сума призначених субсидій у 2007р. складала 6128,6 тис. грн., з них у міській місцевості - 4635,4 тис. грн., сільській — 1493,2 тис. грн. Середня сума призначеної субсидії на одну сім'ю у грудні 2007р. становила 105,1 грн.

У 2007р. загальна сума субсидій, отриманих сім'ями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та електроенергії, становила 27,9 млн. грн.

У 2007р. за призначенням субсидій готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу і пічного побутового палива звернулись 36,3 тис. сімей. Призначені субсидії 34,1 тис. сім'ям (94,1% до кількості сімей, які звернулися) на загальну суму 19,7 млн. грн., з них у міській місцевості - відповідно, 4,9 тис. сімей на загальну суму 3,1 млн. грн., у сільській місцевості - 29,3 тис. сімей на суму 16,6 млн. грн.

Середній розмір призначеної у грудні 2007р. субсидії цього виду на одну сім'ю становив 567,2 грн. У 2007р. загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім'ями для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу і пічного побутового палива, становила 19,5 млн. грн.

За 2007р. сплачено за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 472,7 млн. грн. (95,5% нарахованих сум). Порівняно із минулим роком сплачено населенням на 145,9 млн. грн. більше.

Сума коштів, нарахованих населенню за житлово-комунальні послуги, за 2007р. склала 495,1 млн. грн, в тому числі за грудень — 62,7 млн. грн.

Заборгованість населення Черкаської області з оплати за одержані житлово-комунальні послуги (включаючи борги попередніх періодів) на 10 січня 2008р. становила 136,5 млн. грн. (відповідно по м. Черкаси — 67 млн. грн.). У порівнянні із відповідним періодом 2006р. сума боргу збільшилась на 15,5 млн. грн., або на 12,8%, а проти 10 грудня 2007р. — збільшилась на 7,1 млн. грн., або на 5,5%.

Мали борг за 3 місяці і більше: за квартирну плату — 25,5% особових рахунків, за вивіз сміття — 23,7%, за водопостачання — 17,8%, за водовідведення — 17,3%, за опалення — 17,3%, за газопостачання — 16,3%, за підігрів води 15,9%, за електроенергію — 3,8%.

Станом на 1 грудня 2007р. в Черкаській області, за розрахунками, проживало 1316,7 тиc. жителів. Упродовж січня-листопада 2007р. кількість населення скоротилась на 11,3 тис. осіб. Зменшення чисельності населення відбулось за рахунок як природного (на 11 175 осіб), так і міграційного скорочення (на 128 осіб).

Таблиця 4.3.

Природний рух населення області характеризується такими даними: [20]

Оборот роздрібної торгівлі за 2008р. становив 10 149,4 млн. грн., що на 18,7% більше обсягу 2007р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 33,2%. В обороті організованих ринків 11% становив продаж сільськогосподарських продуктів.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту фізичних осіб-підприємців) у 2008р. проти попереднього року збільшився на 1,1% і становив 265,7 млн. грн.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, що здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за 2008р. становив 4437,5 млн. грн., що у порівнянних цінах на 17,4% більше обсягу 2007р.

За повідомленням Держкомстату України індекс споживчих цін у грудні 2008р. по Україні до попереднього місяця становив 102,1%, по Черкаській області - 102,5%. Найвищим він був в Івано-Франківській — 103,9%, Тернопільській — 103,8%, Львівській — 103% областях.

За січень-грудень 2008р. по Україні та Черкаській області ціни зросли на 22,3%.

Індекс цін виробників промислової продукції відповідно становив — у грудні 99,6% та 100%, з початку року по Україні та Черкаській області - 123%.

Таблиця 4.4.

Індекси споживчих цін на окремі товари та послуги по Черкаській області (до грудня попереднього року відсотків)

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника (без урахування працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб — підприємців) за 2008р. становила 1459 грн. і зросла порівняно з 2007р. на 34,5%.

Кількість найманих працівників підприємств, установ та організацій у грудні 2008р. склала 286 тис. осіб, що на 3,7% менше порівняно з попереднім місяцем.

У грудні середній розмір номінальної заробітної плати штатних працівників становив 1577 грн., що значно перевищило державні соціальні стандарти: у 2,6 раза — рівень мінімальної заробітної плати (605 грн.) та у 2,4 раза — прожитковий мінімум для працездатної особи (669 грн.). Порівняно з листопадом розмір заробітної плати зріс в середньому на 5,6%. За останні 12 місяців (відносно грудня 2007р.) зростання показника відбувалось вищими темпами, ніж в аналогічному 2007р.: 34,5% проти 28,3% у грудні 2007р. по відношенню до грудня 2006р.

Найвищий рівень оплати праці у грудні традиційно спостерігався у державному управлінні та фінансовій діяльності, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці відповідно в 1,9 і 1,7 раза, а серед промислових видів: у целюлозно-паперовому виробництві; видавничій діяльності, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води, добувній промисловості - на 22% -41% вище середнього рівня по промисловості.

Значно нижче, ніж по області, оплачувалася праця працівників в готелях і ресторанах, лісовому господарстві, торгівлі, сільському господарстві, охороні здоров’я та наданні соціальної допомоги, де рівень заробітної плати не перевищив 80% від середнього по економіці області; у промисловості, відповідно, у виробництві гумових та пластмасових виробів, текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра, виробництві шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів (до 67% від середнього рівня по промисловості).

Упродовж грудня 2008р. загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати зменшилася на чверть або на 7,4 млн. грн. і на 1 січня 2009р. становила 22,4 млн. грн. Обсяг невиплаченої заробітної плати дорівнював 4,8% фонду оплати праці, нарахованого за грудень 2008р. проти 6,6% на 1 грудня 2008р. Основна частка заборгованої заробітної плати на початок січня 2009р. не виплачена підприємствами промисловості (53,5%) та сільського господарства (25,8%). При цьому борг утворений на підприємствах м. Черкаси складав 67,2%.

У структурі загальної суми боргу на економічно активні підприємства припадало 34% цієї суми, на суб'єкти господарювання, щодо яких реалізовуються процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом — 61,1%, решта (4,9%) — на економічно неактивні підприємства.

Протягом грудня заборгованість працівникам економічно активних підприємств зменшилась більш ніж удвічі (на 9,6 млн. грн.) і на 1 січня 2009р. становила 7,6 млн. грн. На 63 підприємствах заборгованість утворена в результаті невиплати заробітної плати за січень-листопад 2008р., складала 89,3% загальної суми боргу економічно активних підприємств.

На 1 січня 2009р. вчасно не отримали заробітну плату 3,7 тис. осіб, або 1,3% загальної кількості працівників (на 1 грудня 2008р. — 9,4 тис. осіб, або 3,2%). Кожному з них не виплачено в середньому 1667 грн., що відповідає рівню середньої заробітної плати більше, ніж за місяць.

У 2008р. призначено субсидії 59 тис. сім'ям, що становило 92,5% від загальної кількості сімей (63,8 тис.), які звернулися за субсидіями, з них в міській місцевості - 36,6 тис. сімей, у сільській — 22,4 тис. сімей.

Загальна сума призначених місячних субсидій у 2008р. складала 4055,7 тис. грн., з них у міській місцевості - 3189,2 тис. грн., сільській — 866,5 тис. грн. Середній розмір призначеної субсидії на одну сім'ю у грудні 2008р. становив 109,4 грн.

У 2008р. загальна сума субсидій, отриманих сім'ями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та електроенергії становила 24,9 млн. грн.

У 2008р. за призначенням субсидій готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива звернулось 32,7 тис. сімей. Призначені субсидії 30,6 тис. сім'ям (93,5% до кількості сімей, які звернулися) на загальну суму 17 млн. грн., з них у міській місцевості відповідно 4 тис. сімей на загальну суму 2,5 млн. грн., у сільській місцевості 26,6 тис. сімей на загальну суму 14,5 млн. грн.

Середній розмір призначеної у грудні 2008р. субсидії цього виду на одну сім'ю становив 589 грн. У 2008р. загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім'ями для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого і рідкого пічного побутового палива становила 17,4 млн. грн.

Упродовж 2008р. населенням області сплачено за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 543,7 млн. грн. (94,2% нарахованих за даний період сум). Серед районів та міст області найвищий рівень оплати за житлово-комунальні послуги спостерігався у Тальнівському районі та м. Канів (97,6−95,6%), найнижчий у Катеринопільському та Черкаському районах (87,8 — 88,2%).

Заборгованість населення області по оплаті за житлово-комунальні послуги (включаючи борги попередніх періодів) збільшилась у грудні на 24,2 млн. грн., або на 18% і станом на 1 січня 2009р. становила 158,3 млн. грн. середній термін заборгованості населення у грудні 2008р. за всі житлово-комунальні послуги по області склав — 3,3 місяця.

Станом на 1 грудня 2008р. в Черкаській області, за розрахунковими даними, проживало 1305,4 тис. жителів. Упродовж січня-листопада 2008р. кількість населення скоротилась на 10,1 тис. осіб. Зменшення чисельності населення відбулось як за рахунок природного скорочення (на 9925 осіб), так і міграційного (на 128 осіб).

Таблиця 4.5.

Природний рух населення області характеризується такими даними: [19]

5. Територіальні відмінності в розміщенні торгівлі Черкаській області

Таблиця 5.1.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства по містах та районах за січень-вересень 2009 року