Ознаки системи соціального страхування в Україні

Вступ

Одним із стовпів соціальної політики ринкових економік є обов’язкове соціальне страхування, механізми якого дозволяють справедливо і ефективно акумулювати і цілеспрямовано розподіляти фінансові ресурси, забезпечуючи медичну допомогу і соціальний захист працюючим і членам їх сімей у випадках настання відповідних ризиків.

Унікальність інституту соціального страхування, що виконує «державно — публічні» функції соціального захисту, полягає, в тому числі, і в його позитивному впливі на формування збалансованого «соціально — ринкового» менталітету населення. Обумовлено це тим, що воно поєднує в собі, здавалося б, полярні і несумісні позиції: персональну відповідальність особистості за своє матеріальне благополуччя і колективну (солідарну) взаємодопомогу, ліберальні та соціал — демократичні установки. Соціальне страхування захищає працівників і членів їх сімей, при цьому воно об'єднує (а не роз'єднує) людей; його інститути надають людині можливість реалізувати свою відповідальність і свободу на основі соціальної справедливості.

Ці факти зумовлюють актуальність обраної теми даної курсової роботи. У цьому зв’язку, метою роботи є вивчення характерних ознак системи соціального страхування в Україні.

У відповідності з метою роботи, необхідно вирішити наступні завдання:

— Розглянути теоретичну базу соціального страхування: розкрити поняття, функції, види, форми, роль для соціально-економічного життя громадян.

— Проаналізувати існуючу систему соціального страхування в Україні.

1. Загальна характеристика системи соціального страхування в Україні

1.1 Характерні ознаки страхування, його призначення, функції та учасники

Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: у формі соціального страхування (державного і недержавного) та страхування, яке пов’язано з непередбачуваними надзвичайними подіями. Відповідно до ст. 46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. 8]

Соціальне страхування — встановлена, контрольована і гарантована державою система забезпечення, підтримки престарілих, непрацездатних громадян за рахунок державного цільового позабюджетного Фонду соціального страхування, а також інших колективних і приватних страхових фондів.

Цивілізоване суспільство завжди, з одного боку, прагне звести до мінімуму можливий збиток від таких подій, а з іншого боку — до можливо більш повної компенсації збитків постраждалим від цих подій, якщо збитку уникнути не вдається.

Перший шлях — мінімізація збитку від страхових ризиків, являє собою сукупність організаційних і технічних заходів, другий — система накопичення коштів для компенсації можливого збитку носить економічний характер і являє собою істоту страхового захисту. Кожен з двох шляхів в свою чергу складається з ряду компонентів. Так, заходи, що знижують шкоду від ризиків, включають, в першу чергу, комплекс дій, спрямованих на захист від природних катастроф. Другим напрямом заходів щодо зниження збитку від ризиків є захист навколишнього середовища. І, нарешті, третім компонентом цього комплексу є вся система техніки безпеки на виробництві та в побуті.

Другий шлях — страховий захист. Вона складається з кількох елементів. Один з елементів страхового захисту суспільства — страхування. Іншими його складовими є:

1) натуральні та фінансові страхові резерви держави, що забезпечують в необхідних випадках страховий захист власності й особистості; саме за рахунок цих коштів здійснюється ліквідація та компенсація збитку від форс — мажорних подій;

2) індивідуальний страховий захист власності й особистості, що включає фонди соціального забезпечення і особисті заощадження населення.

Цілі функціонування системи соціального страхування полягають у забезпеченні надійного та якісного соціального захисту працюючих громадян за допомогою їх триєдиного набору:

1) створення економічних і правових умов для найманих і само зайнятих працівників для «заробляння» страхових прав;

2) створення правових, організаційних та управлінських механізмів обліку страхових внесків та гарантованих способів їх повернення для застрахованих, що дозволяють забезпечувати оперативну і повну виплату допомог, пенсій, надання якісної медичної допомоги, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації застрахованих;

3) створення відкритої інформаційної системи, що дозволяє всім платникам внесків та одержувачам посібників і послуг знати свої права і обов’язки, способи перевірки накопичуваних страхових прав, а також формування публічних і державних механізмів контролю за ефективністю управління фінансовими ресурсами.

Усі працівники підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню.

Аналіз страхування передбачає його деталізацію в економічному аспекті і з матеріальної точки зору. В економічному аспекті страхування являє собою систему економічних відносин з приводу створення централізованих і децентралізованих резервів грошових і матеріальних коштів, необхідних для покриття непередбачених потреб суспільства та його членів. Матеріальний аспект фінансування передбачає створення грошових фондів спеціалізованих установ — страхувальників, які використовуються для відшкодування шкоди, що спричинили нещасні випадки.

Таким чином, за своїм змістом страхування являє собою систему відносин з формування і використання централізованих і децентралізованих фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування шкоди, яка виникла унаслідок стихійного лиха і інших подібних подій. У модельному законі про державне соціальне страхування, який був прийнятий на десятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав учасниць СНД (постанова № 10- 4 від 6 грудня 2000 р.) державне соціальне страхування визначено як частина системи соціального забезпечення, яка організована державою в інтересах застрахованих з метою забезпечення державних гарантій від можливих наслідків соціальних та/або професійних ризиків і полягає в матеріальному забезпеченні застрахованих осіб, наданні їм соціальної, медичної і реабілітаційної допомоги.

Характерними ознаками страхування є:

1. Імовірний характер відносин, згідно з яким неможливо визначити заздалегідь конкретного страховика, час настання страхового випадку тощо.

2. Поворотність коштів, яка полягає в тому, що страхові платежі після об'єднання їх у страховий фонд підлягають (за вирахуванням витрат, за послуги страхової компанії) виплаті страхувальнику.

3. Перерозподільний характер відносин, який регулює участь більшої кількості осіб, що вносять страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які отримують право на виплати із страхового фонду.

4. Цільове використання створюваного фонду, тобто витрачання страхових ресурсів здійснюється виключно у чітко визначених випадках, які обумовлені умовами договору. 9]

Призначення страхування та його суспільна сутність найбільш повно проявляються у його функціях. Виділяють такі функції: розподільчу, яка в страхуванні виявляється у формі попередження, відновлення, і ощадну контролюючу.

Попереджувальна функція дозволяє здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, державні цінні папери тощо.

Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшкодувати втрати у разі страхового випадку, виплатити обумовлену законодавством або договором грошову суму.

Ощадна функція дозволяє акумулювати грошові кошти за їх цільовим призначенням використання.

Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі, у певних випадках і певному колу суб'єктів.

Учасниками процесу у сфері соціального страхування є держава, страховики та страхувальники. Держава розробляє та приймає законодавство з питань соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування, контролюють його виконання. Страхувальники, в ролі яких виступають роботодавці, а в окремих випадках і застраховані особи, виконують покладені на них обов’язки та несуть відповідальність.

Страховики (страхівники, страхові компанії) — юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Учасників страхування повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні, за Законом України «Про Страхування» здійснюється страховиками — резидентами України та страховиками нерезидентами. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені й діють відповідно до чинного законодавства.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Застрахована особа — фізична особа, яка відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. [4]

Основні ідеї і перспективи розвитку соціального страхування як системи гарантій права громадян на соціальний захист сформульовані в Концепції соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 р. і Основах законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. У цих актах соціальне страхування розглядається у двох аспектах: економічному та правовому. З економічної точки зору, соціальне страхування являє собою частину доходів суб'єктів господарської діяльності, які відраховуються у вигляді страхових внесків у соціальні фонди і призначених для матеріального забезпечення і охорони здоров’я працівників підприємств та членів їх сімей.

Розмір (тариф) страхових внесків для платників встановлюється законами у відсотковому відношенні до об'єктів оподаткування окремо для підприємців, юридичних і фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, і для осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту). Так, юридичні та фізичні особи сплачують до Фонду соціального страхування України внески в розмірі 5,5 відсотка від об'єкта оподаткування, а самі працівники зі свого заробітку — 0,5 відсотка від загальної суми заробітної плати.

З правової точки зору, соціальне страхування являє собою встановлену державою і регульовану нормами права систему гарантій соціального захисту працездатних і непрацездатних громадян при настанні певних страхових випадків, передбачених законодавством.

Соціальне страхування нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю працівників на конкретних підприємствах. Побудоване на принципі солідарності поколінь перерозподіл коштів від працездатних — непрацездатним, соціальне страхування сприяють створенню економічних передумов для підтримання в першу чергу працездатності економічно активної, працюючої частини населення, а в необхідних випадках — забезпечення при втраті працездатності, безробіття, старості, втрати годувальника. У той же час соціальне страхування слід розглядати не як благодійну форму соціальної допомоги непрацездатним, а як універсальний спосіб вирішення соціальних проблем в суспільстві.

Організаційна робота по соціальному страхуванню — проводиться в основному на підприємствах, в установах, організаціях та інших господарюючих суб'єктах. Платники внесків повинні бути зареєстровані як страхувальників в регіональних відділеннях Фонду соціального страхування України. Практичною роботою по організації соціального страхування займаються профспілки. Вони вирішують питання про витрачання коштів соціального страхування, передбачених на санаторно-курортне лікування та відпочинок працівників і членів їх сімей. Контролюють правильність нарахування і своєчасність виплати допомог по соціальному страхуванню роботодавцем, беруть участь у вирішенні спорів, що виникають між працівниками і роботодавцем.

Відповідно до законодавства всі працівники підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню, тобто з моменту надходження на роботу, працівник вважається застрахованим. У соціальному страхуванні беруть участь дві сторони (два учасники) — страхувальники і страховики. Страхувальниками вважаються роботодавці та застраховані особи, а страховиками — відповідні страхові фонди.

До основних компонентів соціального страхування відносяться такі правові категорії, як страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок. Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і регулярно сплачувала страхові внески. Страховий стаж у перспективі прийде на зміну трудовому стажу Він буде основним критерієм оцінки трудової діяльності працівника. Пенсії та інші соціальні виплати будуть проводитися в залежності від тривалості страхового стажу та розміру сплачених страхових внесків.

Обов’язковими елементами соціального страхування є страховий ризик і страховий випадок. Страховому ризик — це обставини, внаслідок яких працівники або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або постійно засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або в послугах по соціальному страхуванню. Страховий випадок є юридичним фактом, з настанням якого у застрахованої лип (члена його сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання соціальних послуг (матеріального забезпечення) і страхового фонду.

До страхових випадків по соціальному страхуванню належать:

— Тимчасова непрацездатність;

— Вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

— Інвалідність;

— Досягнення пенсійного віку; смерть годувальника;

— Безробіття;

— Нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання та інші обставини, встановлені законодавством.

1.2 Характеристика фондів страхування

В Україні існує три форми фондів соціального страхування: Фонд страхування від нещасних випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності, кожний з яких відокремлено, у межах своїх повноважень здійснює перевірки правильності нарахування, своєчасності та повноти перерахування та надання страхових внесків тощо.

Фонд страхування від нещасних випадків — це некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Діяльність Фонду регламентована Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

1) внесків роботодавців;

2) капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

3) прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

4) коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені з страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;

5) добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. 7]

Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків визначаються договором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду та Кабінетом Міністрів України.

Фонд страхування на випадок безробіття є цільовою централізованою структурною ланкою, членами його є усі застраховані особи. Цей Фонд функціонує на підставі Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та виступає як некомерційна самоврядна організація, кошти якої не включаються до складу Державного бюджету України.

Джерелами формування коштів Фонду є:

1) страхові внески страхувальників — роботодавців, застрахованих осіб;

2) асигнування державного бюджету;

3) суми фінансових санкцій за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

4) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;

5) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

6) інші надходження відповідно до законодавства України. 5]

З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів Фонду, який не може перевищувати суму, необхідну для виплати допомоги по безробіттю в розрахунку на місяць.

Фонд страхування від непрацездатності провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Його діяльність регламентовано Законом України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». Він належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, його стабільної діяльності фонду є держава.

Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є:

1) страхові внески страхувальників — роботодавців і застрахованих осіб;

2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб;

3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

4) асигнування із Державного бюджету України;

5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;

6) інші надходження відповідно до законодавства. 6]

Управління зазначеними страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб'єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов’язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Кошти вказаних Фондів не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік. До коштів, зосереджених у Фондах, застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

1.3 Державне регулювання, роль та значення страхування

Роль і значення страхування багатогранні. Страхування має важливе значення в забезпеченні постійного функціонування господарчих суб'єктів і нормальної роботи громадян — підприємців. Слід зазначити, що системи органів державного страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному етапі не існує.

Відносини в галузі страхування, які регулюються нормами фінансового права, залежно від суб'єктів, що беруть у них участь, можна класифікувати на певні види:

— відносини між державою в особі Уряду України і органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю;

— відносини між органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю і органами — страховиками з приводу встановлення правил формування і розміщення страхових резервів, надання ліцензій, організації страхової діяльності тощо;

— відносини між державними органами і страховиками з приводу обмеження монополізму на страховому ринку;

— між державними контрольними органами і страховиками.

Слід зазначити, що залежно від правового режиму, суб'єктного складу, методів регулювання страхові фонди поділяються на децентралізовані (які створюються самими господарчими суб'єктами для ліквідації непередбачених збитків та витрачаються за їх розсудом) і централізовані (формують цільовий фінансовий резерв держави).

Виділяють декілька різновидів страхових фондів на певних рівнях:

— децентралізовані страхові фонди підприємств;

— відомчі страхові фонди, які створюються на рівні міністерств, відомств тощо;

— резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, які не мають постійного характеру, порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом Міністрів України;

— сукупний фонд централізованих резервів державного страхування, який створюється за рахунок децентралізованих надходжень.

Державне регулювання — це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів.

Державне регулювання СС полягає в:

— Розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, які регламентують відносини в цій сфері;

— Щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

— Перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою поліпшення матеріального забезпечення громадян;

— Встановлення обов’язкових вимог щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат (Контролюється ВРУ);

— Державний фінансовий контроль за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів і цільового використання цих коштів;

— Контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами (Контролюється податковою службою та КМУ).

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів і формуванням фінансових відносин, які виникають у процесі створення і використання страхових фондів.

1.4 Економічний механізм соціального страхування

До економічних регуляторів фінансового механізму соціального страхування належать регулятори надходжень, регулятори розподілу і регулятори страхового резервування. Відзначимо, що фінансовим джерелом регуляторів надходжень і регуляторів розподілу виступають відповідні статті доходів і витрат в бюджетах страхових соціальних фондів. Разом з тим регулятори страхового резервування формуються за рахунок суми страхових внесків страхувальників до відповідних фондів. Разом з тим з метою забезпечення фінансової стабільності фондів утворюється резерв коштів кожного з таких фондів.

Підкреслимо, що базовими складовими наявної в Україні системи економічних інструментів соціального страхування є численні збори/внески/платежі соціального характеру. Саме за останні роки істотно зросла кількість різновидів платежів по соціальному страхуванню, оскільки за 1999;2003 роки були законодавчо затверджені нові види соціального страхування. Відзначимо, що розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (в залежності від його виду) щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно роботодавцям та застрахованим особам по кожному виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до державного бюджету.

Структура економічного механізму соціального страхування:

Щодо регуляторів механізму економічної відповідальності, то слід зазначити: на сьогодні в Україні існує два різновиди відповідальності платників соціального страхового збору — фінансова та адміністративна. Існують певні види правопорушень, до яких застосовуються штрафні санкції та пеня. Всі питання щодо порядку сплати пені та штрафу регламентуються статтями 16 та 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» (зі змінами та доповненнями) № 2181-III від 20 грудня 2000 року. Так, розмір санкції коливається залежно від діапазону правопорушення.

До важливих економічних регуляторів механізму стимулювання страхової діяльності належать знижки та надбавки до страхового внеску, а також податкові пільги. Механізм стимулювання страхової діяльності характеризується тим, що знижки чи надбавки до страхового внеску можуть нараховуватися відповідним цільовим фондом як безпосереднім страховиком. При цьому він враховує результати роботи підприємства за минулий календарний рік.

Тепер щодо механізму інвестиційної діяльності системи соціального страхування. На сьогодні інвестиційна діяльність у сфері соціального страхування здійснюється у пенсійному страхуванні. Вона базується на відповідній законодавчій базі: щодо накопичувальної системи обов’язкового пенсійного страхування — Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058 — ІV від 9 липня 2003 року; щодо системи недержавного пенсійного страхування — Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057 — ІV від 9 липня 2003 року.

Відзначимо, що створення Накопичувального пенсійного фонду є важливим фактором нової пенсійної системи. Згідно зі статтею 79 Закону України № 1058 — ІV Накопичувальний фонд формується за рахунок:

1) страхових внесків застрахованих осіб;

2) інвестиційного доходу, який утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду;

3) суми від фінансових і адміністративних санкцій.

У свою чергу, сукупний інвестиційний дохід формується за рахунок, по-перше, прибутку, отриманого від інвестування пенсійних активів Накопичувального фонду в цінні папери, по-друге, відсотків, які нараховуватимуться на пенсійні активи, розміщені на банківських депозитних рахунках, по-третє, доходу від інших видів інвестування, дозволених законодавством. Важливим є те, що страхові внески до Накопичувального фонду та інвестиційний дохід, отриманий від їх інвестування, не буде підпадати під оподаткування. Крім того, за рахунок коштів, акумульованих у Накопичувальному фонді та перерахованих у обрану застрахованою особою страхову компанію, будуть виплачуватися, відповідно до статті 57 Закону № 1058 — ІV, такі види довічних пенсій (ануїтетів): довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя.

Зауважимо, що добровільна накопичувальна система здійснюється через страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. У сучасних умовах недержавне пенсійне забезпечення є невід'ємною складовою пенсійної системи України. Слід зазначити, що протягом останніх років в Україні діють недержавні пенсійні фонди — особлива організаційно — правова форма некомерційної організації соціального забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, нарахованого на них.

Проведене дослідження комплексу інструментарію економічного механізму соціального страхування переконує, що цей комплекс є різнобічним, складним, насиченим великою кількістю важелів, необхідних для перерозподілу національного доходу в частині відшкодування втрати трудового доходу в результаті настання певного виду соціального ризику. Цей комплекс інструментарію регулювання соціального страхування представляється досить упорядкованим і компактним, що зумовлює узгоджене та статечне функціонування економічного механізму соціального страхування. Насправді, цей комплекс інструментарію є тим засобом, який, по-перше, забезпечує надходження фінансових ресурсів, необхідних для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок настання страхового випадку у сфері соціального страхування; по-друге, гарантує застосування відповідальності до учасників процесу страхування в разі настання певних економічних правопорушень; по-третє, дає можливість знижувати обсяги відповідних соціальних загроз; по-четверте, створює необхідні умови громадянам для довгострокового інвестування, і, нарешті, сприяє конструктивності та результативності існуючої системи соціального страхування. соціальний страхування державне регулювання

2. Практична частина

1. На основі приведених нижче даних, з приведенням усіх необхідних розрахунків:

Страховий стаж Абашкіна П.С. _15_ років Одержані Абашкіним доходи у попередні місяці:

2. Визначити розмір допомоги з тимчасової втрати працездатності найманого працівника.

Табл. 1.

Допомога з тимчасової втрати працездатності Абашкіну П.С.: 11 474,00/114 = 100,65 грн. за 1 день З 23.01.2012 по 16.02.2012р. — 19 днів знаходився на лікарняному

5-ть днів за рахунок підприємства: 100,65 * 5 = 503,25 грн.

14-ть днів за рахунок ФСС від ТВП: 100,65 * 14 = 1409,10 грн.

Всього розмір допомоги за 19 днів втрати працездатності складає: 503,25 + 1409,10 = 1912,35 грн.

3. Провести розрахунок єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який сплачується як роботодавцем, так і за кожним найманим працівником.

Табл.2.

1) Розрахунок єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який сплачується кожним найманим працівником:

1. Абашкін П.С. — (1886*3,6%) + (1912,35*2%) = 106,15 грн.

2. Авєрєнцева Н.П. — 2273*3,6% = 81,83 грн.

3. Бобров П. М. — 1724*3,6% = 62,06 грн.

4. Болотіна С.К. — 1569*3,6% = 56,48 грн.

5. Каплунов А. Н. — 2569*3,6% = 92,48 грн.

6. Катаєва А.Т. — 12 740*3,6% = 458,64 грн.

7. Камишов О.І. — 13 873*3,6% = 499,43

8. Рябов В. В. — 13 608*3,6% = 489,89

9. Редько С. С. — 2004*3,6% = 72,14 грн.

10. Шевченко Г. П. — 1544*3,6% = 55,58 грн.

Всього: єдиного внеску 3,6% - 1936,43 грн.

єдиного внеску 2% - 38,25 грн.

2) Розрахунок єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який сплачується роботодавцем:

1724,00 * 8,41% = 144,99 грн. — за працюючого інваліда

1912,35 * 33,2% = 634,90 грн. — за лікарняний

52 066,00 * 36,3% = 18 899,96грн. — за інших працівників Всього: 19 679,85 грн.

4. Необхідно заповнити і привести у додатку до курсової роботи звіт щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 08.10.2011 № 22−2, додаток 4).

Висновки

Унікальність інституту соціального страхування, що виконує «державно-публічні» функції соціального захисту, полягає, в тому числі, і в його позитивному впливі на формування збалансованого «соціально-ринкового» менталітету населення. Обумовлено це тим, що воно поєднує в собі, здавалося б, полярні і несумісні позиції: персональну відповідальність особистості за своє матеріальне благополуччя і колективну (солідарну) взаємодопомога, ліберальні та соціал-демократичні установки.

У своєму нинішньому вигляді система обов’язкового соціального страхування в Україні ще не відповідає тим завданням, які вона в принципі покликана вирішувати. Зниження рівня соціального захисту застрахованих, яке відбувається в даний час не тільки поточна проблема, але, на жаль, і довгострокова тенденція. У зв’язку з цим потрібно прийняти не просто окремі заходи щодо вдосконалення окремих механізмів соціального страхування, але й провести серйозні інституційні зміни, а значить, необхідно вдатися до концептуальних розробок і системним законодавчим рішенням.

Сформована система державного соціального забезпечення в Україні не відповідає сучасним викликам, які постають перед нею у все більших масштабах: демографічним тенденціям, структурним змінам в економіці та на ринку праці, характері і умов організації систем заробітної плати. Проведені в останні роки реформи пенсійної системи, охорони здоров’я та податкової системи не дозволили подолати системну кризу державного соціального забезпечення і сформувати ефективні інститути обов’язкового соціального страхування. Рівні пенсійного забезпечення вкрай низькі, а якість медичної допомоги незадовільно.

Базові положення даних конвенцій, що регулюють мінімальний прожитковий мінімум застрахованих і демократичні форми управління в даній сфері - злободенні теми сьогоднішньої України. Їх ратифікація дозволить провести комплекс організаційних, законодавчих та управлінських заходів, спрямованих на вироблення національної моделі соціального страхування і досягнення консенсусу соціальних партнерів в даній сфері.

Так як кожен вид соціального ризику має свою природу і по-різному проявляється для різних категорій трудящих, то і форми захисту та організація соціального страхування розвиваються за видами, які мають свої особливості. Тільки таким чином можна досить обґрунтовано розраховувати фінансові кошти, необхідні для страхування окремих ризиків і не допускати прихованого перерозподілу коштів при страхуванні різних ризиків.

Список використаної літератури

1. Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 21. — с. 252.

2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» .

3. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» .

4. Абзац статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3668-VI (3668−17) від 08.07.2011р.

5. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

6. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

7. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

8. Конституція України.

9. Фінансове право: Навч. посіб. / За ред. М. П. Кучерявенка. — X.: Право, 2010. — 288 с.

Додаток

Таблиця 1. Нарахування єдиного внеску