Основные напрями розвитку світової фінансової систем

Основные напрями розвитку світової фінансової систем.

Реферат подготовлен МГИ Москва, 2005 г.

Введение

Международные зав’язуванні фінансових відносин є складовою й з найскладніших сфер ринкового господарства. Вони зосереджені проблеми національної та світової економіки, розвиток яких залежить історично йде паралельно й тісно переплітаючись. Принаймні інтернаціоналізації господарських зв’язків збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів. Міжгосподарські зв’язку немислимі без налагодженою системи фінансових відносин. У специфічну форму вони реалізують і розвивають закони грошового звернення, чинного у країні.

Мировая фінансова система — це економічних відносин, пов’язані з функціонуванням світових грошей немає та обслуговуючі різні види господарських перетинів поміж країнами (зовнішня торгівля, вивезення капіталу, інвестування прибутків, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні та приватні переклади та інших.). Розвиток дослідницько-експериментальної і стабільне функціонування міжнародної фінансової систем обумовлено зростанням продуктивних сил, створенням світового фінансового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці, формуванням світової системи господарства, інтернаціоналізацією господарських зв’язків. І це неспроможна існувати без розвинених країн і стабільних міжнародних інститутів, оскільки принципи формування фінансової систем у світовому масштабі це — форма організації та регулювання грошових відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Важливою складовою світової фінансового системи є ринок іноземних валют, який з взаємодії національних грошових систем. Особливістю ринку іноземних валют також і очевидно: він об'єднує валюти з різними режимом національного регулювання. Об'єкт цього ринку — вільно конвертована валюта. Валюти з обмеженою конвертованістю грають великої ролі, що своєю чергою важливо на формування системи фінансових відносин на міжнародному.

1. Фінанси сучасного суспільства

Важнейшим елементом господарського механізму сучасного суспільства є фінанси. Фінанси — система сформованих у суспільстві економічних відносин із формування і використанню фондів коштів з урахуванням і розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національної дохода.

Финансы — історична категорія. Вони виникли за умов товарно-грошових відносин під впливом розвитку функцій та потреб держави. Термін «фінанси» походить від латів. «finansia», що означає дохід, платіж. У значенні «грошовий платіж» він почав використовуватися в XII—XV ст. Італії, багато міст якої — Флоренція, Венеція, Генуя, був у той час найбільшими європейськими центрами торгівлі, і банківської справи. Надалі термін отримав міжнародне поширення та став вживатися як поняття, пов’язане із системою грошових відносин, освітою грошових ресурсів, мобилизуемых державою для виконання своїх політичні й економічні функций. 1].

В сучасних умовах поняття фінансів охоплює, з одного боку, державні фінанси, з іншого — фінанси підприємств і корпораций.

Государственные фінанси — то окрема сфера економічних відносин, що з вторинним, а також первинним розподілом і споживанням частини сукупного громадського продукту цілях освіти грошових фондів, необхідних державі виконання її функцій. Їх матеріальне утримання втілюється в державному і місцевому бюджетах, спеціальних фондах, фінансах державних предприятий.

Характерными принципами формування сучасних фінансів є следующие:

— грошова форма в на відміну від натуральних отношений,.

— розподільний характер відносин, тобто. але немає еквівалентного обмена,.

— розподіл сукупного суспільного продукту і національної доходу через реальні грошові кошти, наприклад, на відміну цінового распределения.

Таким чином, фінанси за походженням — грошові відносини. Не все відносини ставляться до дешевших фінансових, вони стають такими, лише, коли у процесі виробництва та реалізації товарів формуються грошові доходи учасників процесу відтворення й відбувається використання цих доходів, т.ч. коли рух грошей набуває певну самостоятельность.

Роль державних фінансів у сучасних умовах полягає, передусім, у цьому, що вони виступають важливим інструментом на процес громадського відтворення, підтримки темпів економічного зростання, розвитку ключових галузей господарства, структурно перебудови економіки.

2. Міжнародна фінансову систему: означення й шляху розвитку

Международная фінансову систему є історично що склалася форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, закріплена міждержавної домовленістю.

Международная грошова система включає у собі ряд конструктивних елементів. Першим із них є світовою грошовий товар, є носієм міжнародних валютно-денежных відносин. Він приймається кожної країною як еквівалента вивезеного з її багатства. Першим міжнародним грошовим товаром виступало золото. Пізніше, у міжнародних розрахунках залучатися кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки на депозити). У 1970;х роках з’являються спеціально створені міжнародні (СДР) і регіональні (ЕКЮ) платіжні одиниці (композитні деньги). 2] Перші мають ходіння у світовій капіталістичному господарстві, другі - у межах Європейського економічного співтовариства («Спільного Ринку »). Сукупність усіх платіжних інструментів, які можна використовувати у міжнародних розрахунках називається міжнародної ліквідністю. Її утворюють золото, вільно оборотні валютні запаси держав й отримуючи міжнародні гроші.

Вторым елементом міжнародної грошової системи є валютний курс — мінова вартість національних грошей однієї країни, котре виражається у грошових одиницях інших країнах. Валютні курси діляться на два виду: фіксовані (тверді) і плаваючі (гнучкі). У основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет, т. е. вагове зміст золота в національних грошових одиницях. Плаваючі валютні курси пов’язані з монетными паритетами. Вони визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної сили валют, тобто. оцінки на національних грошах вартості однойменної «кошика «товарів.

Третий елемент національної валютної системи представляють національні валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де вона продавалося на основі офіційної, т. е. закріпленої міжнародним договором ціни. У цьому цю ціну мали підтримувати центральні банки у вигляді інтервенції, т. е. продажів із об'єктів державного золотого запасу, якщо попит нею перевищував пропозицію. Офіційна вона за 1 потрійну унцію (31,1035 грн.) становила 20,67 дол. (1837 — 1934 рр.), 35 дол. (1934 — 1968). У 1968 р. вона підвищили до 38 дол. за унцію. Остання офіційна вона становила 42,22 дол. Цього ринку існував до серпня 1971 року, що його ціна було скасовано. Нині ринок золота функціонує на засадах звичайного товарного ринку. Його ціна складається під впливом від попиту й пропозиції. [3].

Содержание четвертого елемента грошово-валютної системи становлять міжнародні валютно-фінансові організації. До них належать Міжнародний Валютний Фонд. Він покликаний сприяти міжнародної кооперації, забезпечуючи механізм консолідації і співробітництва у рішенні міжнародних проблем. У його завдання входить підтримку правил обміну валютами і нагляд за валютними курсами, створення багатонаціональної системи платежів з валютних операцій, боротьби з національними валютними обмеженнями, надання кредитної допомоги країнам, тимчасово які відчувають проблеми з платіжними балансами. З іншого боку, сюди можна віднести ряд міжнародних інститутів, чия кредитна діяльність носить це й валютний характер (група Світового Банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку, Європейський інвестиційний банк та інших.).

Первой міжнародної грошово-валютної системою стала створене влітку 1944 р. Бреттонвудская система, названа від місця проведення міжнародній конференції. У його основі лежала ідея пристосування валют країн до національних валютним системам головних кандидатів у той час держав — навіть Великобританії. Уніфікація останніх мала становити остов створюваного валютний союз. Відповідно до договору, основними інструментами міжнародних розрахунків ставало золото і звані резервні валюти, статус яких отримали американський долар і англійським фунтом стерлінгів. Будь-яка країна, підписала договір, мала права вільно через свої центральні емісійні банки обмінювати свої резервні валюти по офіційної ціні на золото і навпаки. Як офіційної світової ціни золота було прийнято національна вона у доларах: 1 потрійна унція золота (31,105 грн.) була прирівняно до купівельної спроможності 35 доларів. Цю цінову пропорцію почали орієнтуватися всe світове ціноутворення та міжнародної торгівлі. Статус резервної валюти одержав, і фунт стерлінгів. Проте внаслідок цілого ряду економічних причин він виконував своє завдання частково. Фунт використовували лише як резервної валюти переважно колоніями і домініонами Британської імперії. Незначний золоті запаси Англії не дозволяв висловити золоту ціну фунта стерлінгів. Його паритет був виражений опосередковано через фіксований валютний курс до долара основі паритету купівельної сили. Спочатку 1 фунт стерлінгів прирівнювалося до 4 доларам. У 1948 р він був девальвований до 2.8, а 1967 р. — до 2.4 долара. Всі учасники договору були зобов’язані висловити свої паритети, встановивши фіксований валютний курс до долара чи, або опосередковано через фунт стерлінгів. Ринковий курс валюти міг відхилятися від золотого паритету на +1%. Центральні банки мали підтримувати свій курс з допомогою валютних інтервенцій, т. е. продажу або викупом своєї національної валюти на долари, якщо складалося несприятливе співвідношення від попиту й пропозиції. Умови Бреттонвудского валютного угоди допускали зміна курсу валюти у вигляді девальвації і ревальвації.

3. Сутність функціонування світових фінансових установ

Важнейшим організаційним ланкою міжнародної фінансової систем є створений на основі Бреттонвудского угоди Міжнародний фонд (МВФ). Ця наднаціональна валютно-кредитна організація варта упорядкування валютних відносин її, усунення національних валютних обмежень, до створення міжнародної системи платежів з поточних операціях. На МВФ покладається контролю над дотриманням країнами його статуту і надання фінансової допомоги покриття дефіциту платіжних балансів бідних країн. МВФ є спеціалізованим представництвом ООН. Він звітує перед Радою з економічному та соціальному розвиткові, але з залежить від нього питаннях членства, фінансів України й штатів. Ресурси фонду формуються з допомогою статутного капіталу і накопичень. Статутний капітал утворюється з обов’язкових внесків країн-членів. До кожного держави встановлено вступна квота в відповідність до її часток на міжнародну торгівлю. Розмір квоти визначає число голосів, які має країна під час вирішення валютно-кредитних питань, і навіть обсяг кредитів, що вона може мати простий у ньому. За статутом МВФ, 25% загального внеску країна має надати у золоті, інші 75% - в іноземної валюті. (У Ямайської валютної системі місце золота посіла вільно використовувана валюта і СДР). Кожна країна для вступу автоматично отримує 250 голосів плюс один додатковий голос за еквівалент кожних 400 тис. дол. (СДР) позик, наданих на день голосування, рахунок зменшення голосів у країни-боржника. Для прийняття рішень відповідно до статуту потрібно, щоб для неї проголосувало 60% всіх учасників, мають щонайменше 85% всіх голосів. У час найбільшим числом голосів мають: США — 19,3%, Великобританія — 6,7%, ФРН — 5,8%, Франція — 4,8% і навіть Японія — 4,6%.

Любой учасник МВФ має право отримання кредиту на межах золотий (в Ямайської валютної системі - резервної) і чотири кредитних часткою, кожна з яких, зазвичай, дорівнює 25%. У межах резервної (золотий) частки потрібна валюта надається автоматично. З іншого боку, коли країна є кредитором, це правило поширюється і всю суму наданого нею через Фонд кредитів. Проте ці позики потрібно використовувати тільки покриття дефіциту платіжного баланса, но що неспроможні поповнювати національні валютні ресурси. Ці кредити становлять «резервну позицію країни у МВФ «і сягають до особливої частини міжнародної ліквідності.

Формальная кредитна угода через МВФ є не кредит у звичайному розумінні слова, а обмін національної валюти в МВФ необхідну валюту (угода «транш «- tranch). А виплата кредитів, т. е. викуп власної валюти, може здійснюватися лише валюті кредитора Фонду, але з його боржника. До уявленню позики не більше першою кредитною частки (25−50% квоти) МВФ підходить ліберально, вважаючи, що сама здатна впоратися відносини із своїми платіжними проблемами. Одержання кредитів у межах другий — четвертої частки (50−125% квоти) поєднується з дедалі більшою складністю. Він надається тільки тоді ми, коли МВФ переконаний, що це ресурси будуть у потрібному Фонду напрямі. Він категорично виступає не хочуть, щоб ці позики служили на фінансування програм розвитку. Надання таких кредитів пов’язані з прийняттям країною «стабілізаційної програми », т. е. комплексу заходів, які мають поліпшити, на думку МВФ, стан платіжного балансу країни-позичальника. Як окремих вимог можуть быть:[4].

девальвация національної валюти,.

замораживание зарплати,.

отмена субсидій зі боку уряду,.

повышение податкових ставок,.

сокращение обсягу державні кредити,.

допуск у країну іноземного приватного капіталу тощо. буд.

Кроме того, величина кредиту розбивається сталася на кілька паїв надання кожній такій частини може відбуватися лише принаймні виконання умов Фонду по попередньої. Стандартний термін кредиту МВФ становить 3−5 років. Крім статутного капіталу і загальних ресурсів МВФ мають ще ряд спеціальних фондів. Ресурси цих фондів, як і весь кредитна практика у роки, спрямована майже виключно на кредитування країн. Як член МВФ можна розпочати МБРР. За статутом, країни зобов’язані надати лише 10% своєї квоти в кредитний фонд МБРР (1% - золото, зараз вільно використовувана валюта, 9% - національної валюти). Інші 90% МБРР (світової банк реконструкції та розвитку) вимагатиме у випадку відсутності в нього ресурсів у даної валюті для термінового погашення зобов’язань.

Основное призначення МБРР — допомогу у розвитку. Він надає кредити лише урядам та його центральним банкам на фінансування проектів, виділені на економічного розвитку під гарантії уряду та центрального емісійного банку. У цьому експертна комісія Банку повинна попередньо оцінювати проект як ефективний. Використання позикових коштів виробляється суворо цілеспрямовано й поетапно. Переважна більшість кредитів МБРР посідає розвиток виробничої інфраструктури сільського господарства.

Для надання кредитів МБРР широко вдається до розміщення власних позик на міжнародних фінансові ринки. Термін боргових зобов’язань МБРР становить 15−25 років. Відсотки за кредитами орієнтуються до рівня відсоткові ставки міжнародних ринків позичкових капіталів, де сам МБРР позичає основну частину коштів. Під егідою МБРР існує два його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК, створена 1956 р.) і міжнародний асоціація розвитку (МАР, створена 1960 р.). У завдання МФК входить фінансування разом із приватними кредиторами приватного підприємництва, яка має гарантії уряду. МАР надає позики урядам країн або під гарантії державною мовою і приватним організаціям цих країн. Значна частина коштів цих ресурсів надається на на пільгових умовах. МБРР, МФК, і МАР утворюють групу Світового Банку. Європейського Фонду валютного співробітництва, виконує по відношення до ЄВС роль Міжнародного Валютного Фонду. Доларові накопичення, в своє чергу, утворюють кредитний фонд Європейської валютної системи. Його обсяг становить для короткострокового кредитування — 14 млрд. екю й у середньострокового кредитування — 14 млрд. екю й у середньострокового кредитування — 11 млрд. екю. Учасники ЄВС можуть одержати кредити трьох видов:[5].

краткосрочные терміном до 45 днів. Вони даються центральні банки у межах угоди «своп ». Відсоткову ставку щодо цих кредитів окреслюється середня всіх дисконтних ставок центральних банків країн-учасників ЄВС,.

краткосрочные кредити терміном три місяці. Кожна країна має власну «дебиторную квоту «(найвищий обсяг отриманих нею позик), «кредиторную квоту «(найбільший обсяг отриманих її кредитів). Цей кредит надається з фонду короткострокового кредитування ЕВФС, 3) середньостроковому кредиту розміром до 1 млрд. екю. Ця позика надається рівними частками впродовж п’яти років із розрахунку 3% річних. Спеціально обумовлено, що ці кредити потрібно використовувати для фінансування інфраструктурних проектів і повинні підривати конкурентні позиції країн співтовариства.

4. Основні засади формування світової фінансової систем

Международные розрахунки є платежі по грошовим вимогам, і зобов’язанням, які творяться у зв’язки України із мирохозяйственными (торговими, кредитними, фінансовими, валютними) стосунками між юридичними і фізичними особами різних національно оформлених господарських механізмів. Співвідношення платежів, що у цю країну з-за кордону, з грошовими платежами цієї країни інших країнах протягом визначеного календарного проміжку часу (зазвичай року) утворюють платіжний баланс держави. Структурно він з двох частин — з надходжень і платежів. Їх зіставлення утворює сальдо як у окремих видів зовнішньоекономічної діяльності (статтям платіжного балансу), і з усього платіжному балансу загалом.

Платежный баланс є кількісне і дуже якісне вираз обсягу, структури та характеру зовнішньоекономічних операцій держави. Він складається під впливом ряду факторів: поглиблення міжнародного поділу праці та кооперації, тенденції до інтернаціоналізації виробництва й капіталу і протидіючої їй тенденції до збереження і зміцненню національної відособленості господарських механізмів країн.

Усилившаяся інтернаціоналізація господарської діяльності й транснационализация підприємництва сприяли формуванню у роки сучасності єдиного ринку позичкових капіталів і творення цій основі світової фінансової ринку. Міжнародний фінансовий ринок є вторинний ринок фінансових активів, й у цьому плані схожий із національними фінансовими ринками, які створюють першооснову, його фундамент. Відмінності полягають у суб'єктів фінансових угод, бо ними виступають юридичні і особи інших держав. І це веде до того що, що угоди між позичальниками і кредиторами припускають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти до іншої. Переплетення національних інтересів та міжнародних активів приводить до формування єдиного універсального ринку, доступного всім підприємців. У зв’язку з цим їхня прибутків і ризики врівноважуються у рамках національної економіки, але і «поза національних кордонів.

Существует низку чинників, що сприяє освіті міжнародного ринку:

усиление взаємозв'язку між внутрішнім та іноземним секторами бізнесу національними ринках, переплетення національних та еврорынков,.

дерегуляция зі державного боку грошових потоків, потоків капіталу і валютних курсів,.

внедрение нововведень на торгові операції, котрі зажадали вдосконалення платіжних розрахунків,.

развитие міжбанківських телекомунікацій з урахуванням ЕОМ, електронний переклад фінансових активів.

Мировой фінансовий ринок складається з кількох секторів. Він охоплює у собі такі складові частини:

Национальные фінансові ринки.

Еврорынки.

Рынок іноземної валюти.

Институциональная схема світової фінансової ринку Історичною основою світової фінансової ринку є національні фінансові ринки позичкових капіталів від імені їх грошових та ринків капіталів. Національні інструменти цього ринку (комерційні фірми та казначейські векселі, банківські акцепти, депозитні сертифікати, облігації) стає здоровішим та інструментами світової фінансової ринку. Наступною складовою світової фінансової ринку є євроринки, під якими розуміється резервуар різноманітних коштів, осторонь функціонуючих від національних грошових ринків. Джерелом фінансових ресурсів еврорынков є національні банківські депозитні рахунки, які придбано іноземцями і розміщені поза страны-эмитента валюти. У цьому ринку звертаються депозити, виражені в евродолларах, евромарках, евроиенах, евростерлингах, еврофранцузских і еврошвейцарских франках, еврогульденах. Євроринок — поняття збірне. Натомість він підрозділяється на сектор кредитів і сектор капіталів. Евровалютный ринок короткострокових кредитів є ринок термінових депозитів, який у часи чергу підрозділяється на евроденежный ринок, який би міжбанківські операції терміном від 1−5 днів до один рік, і еврокредитный, майстер з середньостроковими і довгостроковими кредитами терміном від 1 до 10 років.

Еврокредиты можуть надавати під два виду відсоткові ставки. По-перше, якщо відлік терміну кредиту не перевищує півроку, він можна отримати по твердої відсоткової ставці. По-друге, якщо кредит довгостроковий і темпи підвищення цін значні, то кредит надається за умов плаваючою відсоткової ставки — револьверний кредит (revolving credit) чи поновлюваних пролонгаційних умовах (roll-over credit). 6]

Ролловерный кредит — кредиту із періодично пересматриваемой ставкою відсотка. Весь договірний термін розбивається на короткі періоди (3−6 місяців), а тверда відсоткову ставку встановлюється лише першим етапом. До кожного наступного вона коригується з урахуванням зміни, відсоткові ставки і валютних курсів. Ролловерный кредит дозволяє уникнути ринкового ризику як кредитору, і позичальнику.

Основными інструментами евровалютного ринку короткострокових кредитів є:

еврокоммерческие векселі (векселі в євровалютах),.

депозитные сертифікати, т. е. письмових свідчень банків про депонировании грошових коштів, з яких випливає право вкладника отримання внеску відсотка, як правило, вона перевищує 100 тис. доларів.

евроноты, т. е. короткострокові зобов’язання з плаваючою відсотковою ставкою в. Евроноты відрізняються від еврокоммерческих векселів, по-перше, тим, що вони випускаються позичальником з банківської гарантією придбання неразмещенной над ринком частини цінних паперів, по-друге, термін їхньої погашення становить 1,5−3 року, тоді як евровекселей — не перевищує року.

Процентная ставка на евровалютном ринку утворюється з депозитної ставки міжнародних банків Лондоні «LIBOR «(London interbank offered rate) і надбавки до неї за банківські послуги (спред). У цьому розміри останнього залежить від класності позичальника. Для першокласних позичальників залежно від конъюктуры може коливатися від 3/8 до 1 ½%, а неклассных позичальників може сягнути 2−3%.

Специфика еврокредитного ринку у тому, що євроринки оперують валютними активами, можуть бути іноземними є укладання угоди, а вони часто й для обох сторін, що у операції. Еврокредиты під час переходу з-за кордону не містять у собі конверсію на місцеві валюти, і тому перебувають поза сферою дії національного законодавства. З іншого боку, посередниками у таких операціях виступають зарубіжні з погляду країни їх перебування банки, що також зумовлює ліберальніший режим регулювання їхні діяння. Головні ринки еврокредитов перебувають у Лондоні, Брюсселі, Цюріху, Гамбурзі, Люксембурзі, Сінгапурі, Гонконгу, Нассау. Основний валютою ринку виступає евродоллар.

Иностранные облігації (foreing bond) є різновид національної облігації. Їх специфіка пов’язана лише з субъектом-эмитентом і субъектом-инвестором. Вони за кордоном. Існує дві способу випуску іноземних облігацій. Перший спосіб у тому, що облігації випускаються країни На її національної іноземній валюті та продаються у країнах У, З, Д тощо. Приміром, іноземні облігації у доларах, випущені торік у США, розміщають ринках Західної Європи, Південно-Східної Азії вже, Близькому сході з’явилися й країнах Карибського басейну. Ринок цих іноземних облігацій утворюють сукупність відносин між страной-эмитентом і навіть місцями реалізації. Другий спосіб у тому, що країна, А дозволяє відкрити в собі ринок іноземних облігацій для нерезидентів, емітованих у валюті цієї країни. Наприклад, компанія США може оцінити емісію облігацій на швейцарському ринку капіталів. Підписку ними виробляє швейцарська контора. Номінал облігації, їх котирування і угоди будуть здійснюватися у швейцарських франках. Такі ринки, крім Швейцарії, сьогодні перебувають у Японії ФРН. Ще однією різновидом цінних паперів цього ринку є спеціальні еврооблигационные позики міжнародних інститутів, наприклад, МБРР. Вони призначені для країн і розміщуються безпосередньо в урядових агентств чи центральних емісійних банках. Переважна більшість іноземних облігацій, понад 50 відсотків%, посідає державні агенції та міжнародні валютно-кредитні інститути. Відсоткові ставки по іноземним облігаціях зазвичай тяжіють до національних відсоткових ставок валюты-номинала.

Еврооблигацией називається власне міжнародна облігація, випущена міжнародної компанією. Її номінал визначається одній або кількох валютах. Єврооблігаційний позику розміщається одночасно у інших країнах. З власного характеру вони космополитичны. Ринок єврооблігацій — важливим елементом міжнародного ринку.

Еврооблигации мають ряд переваг перед іноземними облігаціями:

они меншою мірою піддаються регламентації з боку держави, не підпорядковані національним правилам проведення операцій із цінними паперами, бо валюта еврозайма є іноземної як кредитора, так позичальника,.

процент по купонах єврооблігацій, на відміну іноземних облігацій, не оподатковується у «джерела доходів » ,.

еврооблигации є як гнучким інструментом як позичальника, так кредитора, так як вони дають більші можливості щоб одержати при були й для відхилення від валютного ризику. З євровалют можна вибрати для облігації оптимальний «коктейль «чи сформувати сприятливий портфель єврооблігацій,.

для власників єврооблігацій непотрібен офіційної реєстрації. Це тримається таємно.

В своє чергу перевагу іноземних облігацій у тому, що вони менше схильні до банкротному ризику, бо їх значної частини випускається інститутом держави. Організаційно ринок еврозаймов, як і ринок еврокредитов пов’язані з світовими фінансовими центрами чи з центрами «offshore ». Офшорними центрами називаються такі ринки, де кредитно-фінансові інститути (національні й іноземні незалежні) здійснюють операції з нерезидентами (іноземними фізичними і юридичних осіб) в іноземної для цієї країни валюті чи євровалюти. Внутрішній (національний) фінансовий ринок відокремлюється від міжнародного шляхом поділу рахунків резидентів і рахунків нерезидентів. Основними центрами еврокредитов і еврозаймов є Лондон, де офшорні рахунки мають близько 360 банків, Нью-Йорк — 260, Токіо — 180 банків.

Основную частина еврокредитов і еврозаймов надають міжнародні консорціуми банків чи банківські синдикати. Вони бувають постійними і тимчасовими. Як постійних консорціумів може бути АБЕКОР, ЭБИК тощо. Тимчасовий консорціум включає дві і більш кредитних інституту, які уклали між собою спільне угоду про надання кредиту та розподілі ризику відповідно до часткою їхньої участі у угоді. У консорціумі існує провідний банк, виконує стосовно іншим учасникам угоди роль фінансового менеджера. Еврокредиты консорціумів називаються синдикованими позиками. Є кілька видів єврооблігацій: з фіксованою і плаваючою відсоткові ставки, з «нульовим купоном », конвертовані облігації тощо. буд. Вони багато в чому схожі з національними облігаціями, проте є і евроспецифика. Усі більше поширюються урядові єврооблігації. Це конвертована облігація, що продається з опціоном чи з подвійним опціоном. Власник опціону може конвертувати еврооблигацию або у звичайну акцію компанії за обговореним заздалегідь валютному курсу, або зробити вибір між звичайної акцією і облігацією з фіксованою відсотком. Ще однією виглядом є еврооблигация з варрантом. Разом з облігацією з фіксованою відсотком купується відривний варрант, дозволяє купити певні облігації по обговореною ціною в період часу. Опціон і варрант є высокорисковым виглядом інвестицій. Реалізовуються вони через валютних брокерів. Важливою складовою світового фінансової систем є ринок іноземних валют, який з взаємодії національних грошових систем. На відміну від євроринку цю пам’ятку зустрічі продавців і покупців валют не прив’язана до якоїсь географічній точці, немає фіксованого часу відкриття і закриття. Особливістю ринку іноземних валют також і то, що він об'єднує валюти з різними режимом національного регулювання. Об'єкт цього ринку — вільно конвертована валюта. Валюти з обмеженою конвертованістю грають великої ролі. Процес формування та зміцнення фінансової систем виявився у наступних принципах:

развитие міжнародних стандартів публічного розкриття економічної інформації (Special Data Dissemination Standard),.

создание міжнародних стандартів банківського нагляду (the Basle Core Principles for Banking Supervision),.

расширение фінансових можливостей МВФ у межах the New Arrangement to Borrow (NAB)[7] ,.

создание в МВФ нового механізму кредитування, the Supplemental Reserve Facility (SRF), покликаного допомогти членам фонду справлятися з несподіваним і руйнівним впливом втрати довіри інвесторів. Умови надання коштів за лінії SRF мають забезпечувати їх переважний (первинний) повернення за незначного зниження можливих конфліктів интересов.

5. Напрями розвитку світової фінансової системы

Регулирование фінансових та інвестиційних институтов укрепление фінансової системи та реформування місцевих фінансових установ шляхом вироблення і поширення міжнародних принципів, і стандартів регулювання і нагляду над банківської системою, фондовим ринком, і різними фінансовими інститутами. Зміцнення фінансової інфраструктури через прийняття універсальніших стандартів аудиту, бухобліку, процедур банкрутства, платіжних систем. Удосконалення Базельських стандартів розрахунку достатності банківського капитала, определение шляхів зміцнення пруденціального нагляду як і та розвитку, і у розвинених странах, создание механізмів ринкового регулювання ринку деривативів та інвестиційної діяльності, зі активним використанням позикових ресурсів (ефект leverage),.

стимулирование запровадження міжнародних стандартів діяльність у офшорних фінансових центрах.

Экономическая политика определение умов лібералізації внутрішнього ринку України і запровадження адекватного валютного режиму на країнах із що розвиваються ринками, вироблення способів контролю над рухом міжнародного капитала, повышение ефективності механізмів державної приватного сектору та розподілу соціальних выплат, поиск шляхів мінімізації втрат населення внаслідок криз й розробка політики, яка краще захищала найуразливіші верстви населения, расширение прозорості у приватному і державному секторі й у діяльності міжнародних фінансових институтов.

Деятельность міжнародних институтов Цели вдосконалення МФС Восстановление економічної активності й довіри інвесторів до країн, котрі пережили фінансовий кризис Предотвращение подальшого поширення кризи на розвинені страны Минимизация ризиків майбутніх криз, обмеження їх глибини і медичну сфери действия Ограничение на неї щодо виходу з криз і зменшення часу з їхньої преодоление Ограничение можливих втрат інвесторів у ході майбутніх кризисов Создание фінансової системи, яка використовувала всі переваги глобальних та мобільності капіталу за мінімальної ризик руйнації й ефективної захисту найвразливіших соціальних груп населения Предотвращение розвитку макроекономічного і фінансового дисбалансу на національному уровне реформирование системи міжнародного финансирования, улучшение механізмів дозволу криз й розробка шляхів залучення приватного сектора прогнозування фінансових криз та його преодоление, усиление нагляду зі боку МВФ за політикою, проведеної країнами-учасницями, особливо у фінансовому секторі та у сфері руху капитала, повышение ефективності макроекономічної політики на міжнаціональному уровне.

Создание нових міжнародних структур создать окремий наднаціональний інститут чи надати нові повноваження жодної з діючих відділу міжнародних організацій для координації напрямів макроекономічної політики провідних розвинених країн і країн, особливо у області придушення інфляції і забезпечення зайнятості населения, создать систему міжнародного фінансового регулювання розробки єдиних міжнародних стандартів, і нагляду над діяльністю інститутів, які проводять операції в глобальному масштабі. Важливим кроком у зазначеному напрямі міг би стати регулярні зустрічі представників фінансових влади країн G-7, країнах з що розвиваються ринками та Міжнародних фінансових організацій рамках спеціального форуму з питань проводити політику регулювання. Як одне із варіантів розглядається перетворення існуючих відділу міжнародних організацій (BIS і IOSCO) за умови розширення участі у своєї діяльності та розвитку країн.

Заключение

По визначенню, світова фінансову систему — це сукупність міжнародних відносин. За природою зав’язуванні фінансових відносин між державами є розподільними, причому розподіл вартості здійснюється передусім по суб'єктам. Суб'єкти формують грошові кошти цільового призначення до залежність від того, яку роль вони відіграють у виробництві держави: чи є безпосередніми його учасниками, організують чи страхову захист чи здійснюють регулювання.

В результаті контрольної роботи можна сказати у тому, що Росія є повноправним членом практично всіх міжнародних стандартів і міждержавних фінансових установ, користується їх позиками і вносить свої вклади. Ці фінансові інститути відіграють істотне значення в розвитку економіки Росії, таким прикладом може бути ст. 58 ФЗ РФ від 30.12.2001 «Про федеральному бюджеті на 2002 рік» свідчить, що у 2002 року джерелом освіти Фонду реформування регіональних фінансів є позику Світового банку реконструкції й розвитку.

Целями діяльності всіх без винятку міжнародних інститутів є надання допомоги країнам у зміцненні і підтримці основних умов, необхідних щодо залучення приватних інвестицій й підтримки їх у належному рівні. У 2003 фінансовому року допомогу Світовим Банком країнам здійснювалось за наступних напрямах:

— прискорене полегшення тягаря заборгованості,.

— допомогу у боротьби з ВИЧ/СПИДом,.

— багатостороння підтримка програм скорочення бідності,.

— підвищення ефективності діяльність у області розвитку.

Основываясь на принципах консолідації, розподілу, обміну, взаимоучастия, взаємопідтримки, доброчинності й інших, світова фінансову систему матиме впевненість і міцну основу у розвиток і загальну стабільність. Воскресіння Ісуса зростаючого кількості країн здатних мати стабільний і благополучне економічне становище міжнародному ринку.

Список литературы

«Макроэкономика. Європейський текст». М. Бурда, Ч. Виплош, р. Санкт-Петербург, «Суднобудування», 1998 г.

«Международная економіка» Миклашевская М. А., Холопів А. У., р. Москва, «Річ навіть і Сервис», 1998 г.

«Основы міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин» під редакцією Круглова В. В. р. Москва, «Инфра-М», 1998 г.

«Основы фінансового менеджменту» Балабанов І.Т. — М.: 2002 р.

Рушайло П. «Валюта без минулого» Коммерсантъ-Деньги, Москва, № 11 від 21/04/2001.

Финансы, грошове звернення, кредит/ під редакцією професора Л. А. Дробозиной, Москва 2000 р.

«Экономическая теорія» Камаев В. Д., р. Москва, «Валдос», 2000 р.

[1] Рушайло П. «Валюта без минулого» Коммерсантъ-Деньги, Москва, № 11 від 21/04/2001.

[2] «Макроекономіка. Європейський текст». М. Бурда, Ч. Виплош, р. Санкт-Петербург, «Суднобудування», 1998 г.

[3] «Економічна теорія» Камаев В. Д., р. Москва, «Валдос», 2000 р. (стор. 501).

[4] Фінанси, грошове звернення, кредит/ під редакцією професора Л. А. Дробозиной, Москва 2000 г.

[5] «Основи фінансового менеджменту» Балабанов І.Т. — М.: 2002 г.

[6] «Макроекономіка. Європейський текст». М. Бурда, Ч. Виплош, р. Санкт-Петербург, «Суднобудування», 1998 г.

[7] 25 країн, що у NAB, погодилися надавати МВФ кредити попередження погіршення світової фінансової системи чи разі існування небезпеки її стабільності, і навіть задля подолання кризових явлений.