Розвиток теорії податків

Міністерство освіти і науки України Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет менеджменту и маркетингу Кафедра міжнародної економіки Реферат З дисципліни: «Історія економіки та економічної думки»

На тему: «Розвиток теорії податків»

Виконав:

Студент групи УЗ-01

Настенко Олександра Перевірив:

Боклан Н. С Київ 2010

Зміст Вступ

1. Історія виникнення податків

1.1 Податки в Стародавньому Світі

1.2. Середньовіччя та Епоха Просвітництва. Меркантилізм

2. Податки в макроекономічній теорії

2.1 Економісти класичної політичної школи

2.2 Фізіократіятечія класичної політичної економіки

2.3. Дж. М.Кейнс. Кейнсіанська теорія. Дж. М. Кейнс

2.4 Теорії економічних пропозицій. А. Лаффер

3. Сучасний розвиток теорії податків.

Висновок

4.Література

Вступ Податкова система виникла та розвивається разом з державою. Податки являються необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві, та найчастіше основною формою доходів держави. Податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку та структуру, на стан науково-технічного прогресу.

Зміни форм державного устрою завжди супроводжується перетворенням податкової системи. В історії давно відомі випадки, коли високі податки давали зниження надходжень до казни або зниження ставки податків збільшує суму збору. Російський мислитель Микола Тургенєв в своїй праці «Досвід теорії податків"(1818) відмітив, що саме податкові та фінансові непорозуміння, невміле збирання грошей з народу давали привід к повстанням, революціям та іншим суспільним потрясінням.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо. Податкові системи економічно розвинутих країн спираються на детально розроблену теорію податків. Тож спробуємо детально розглянути еволюцію теорії розвитку податків.

1. Історія виникнення податків та відповідальність за ухилення від сплати податків Виникнення податків своїм корінням йде в глибоку давнину, в часи формування суспільства та виникнення суспільних потреб. Дуже цікава і різноманітна форма податків, податкової системи стародавніх країн залежала від цільової спрямованості їх стягнення та потреб суспільства, але головним є те, що саме зародження та формування держави є передумовою виникнення податків. Податкові системи пройшли тривалий шлях розвитку, в якому вони утверджуються як головний інструмент держави. Саме на прикладі стародавніх країн ми бачимо різноманітність податків, відмінності податкових систем, їх динаміку в ті часи, а також становлення їх як самостійного інституту в усіх державах світу. Аналіз історичних даних дає змогу стверджувати, що розвиток та зміна державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи.

Хочу основні елементи механізму оподаткування зародилися ще в давнині. Стародавні держави жили за рахунок війн з сусідами, їх правителі розпочинали війну, як тільки в скарбниці закінчувались кошти. Створюючи постійні армії, для утримування яких потрібні були стабільні надходження коштів. Однією з передумов для виникнення податків стали військові витрати. Перехід від натурального господарства до грошового, зародження та формування держави також є передумовами виникнення податків.Головним інструментом держави є податкова політика. До цього сучасні держави дійшли далеко не зразу. Податкові системи пройшли тривалий шлях розвитку від особистого, прибуткового та майнового оподаткування до розгалуженої системи різноманітних загальних, регіональних та місцевих податків [6, с.22−29].

Розглянувши історію країн Стародавнього Світу (Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю, Греції, Риму) можна прослідкувати розвиток податкової системи.

1.1 Податки в Стародавньому світі. Еволюція оподаткування Фінансові погляди в стародавніх державах базувалися, в основному, на релігійних уявленнях. Тому на самих ранніх ступенях державної організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення. При тому відсоток збору був достатньо визначеним, так звана «десятина», тобто десята частка від всіх отриманих прибутків.

Натуральні повинності - являють собою покладену державою на населення повинність виконувати певну роботу і надавати власне майно в розпорядження органів державної влади. Населення широко залучалося для утримання палаців, армій; брало участь в будівництві шляхів, іригаційних споруд. Але з розвитком товарно-грошових відносин з’явилися також і грошові податки. Подать — це простіша форма прямого податку, який стягувався в різних сумах незалежно від розміру прибутку чи майна (це подвірний податок, подушний податок, податок з сім'ї). Так ще в XII ст. до н.е. у Китаї, Вавілоні, Персії вже відомий поголовний, або подушний податок [5, с48−50]

Стародвній Єгипет В найдавніші часи в Єгипті стягувався земельний податок, при цьому він досяг значного розвитку і відрізнявся високою точністю.Общинники (землероби) — основна маса платників податків, які сплати податку віддавали частину врожаю храмам чи певним особам (від13 до 56 врожаю). Весь тягар платежів в Стародавньому Єгипті лягав на землеробів. Різноманітні повинності (особисті, натуральні), оброк за землю платились хлібом, рибою, худобою. Крім цього, прибутки держави складались з данини, що сплачувалась підкореними народами. Тобто у Стародавньому Єгипті податкова система була достатньо розгалуженою. Частка податків надходила грішми, інша — натурою. Практично всі галузі господарства оподатковувалися (прямими та непрямими податками): ввіз та вивіз товарів, продаж, купівля, угоди та комерційні договори. Існував також податок на худобу, будівлю гребель, мостів, подушний податок на чоловіків, натуральний податок на землю, що належала державі. Податкові органи: «Будинок царських сакрбів «- відігравав роль податкового відомства. Існувала також посада чиновника з контролю за збиранням податків. Посада, як правило, передавалась у спадщину. Чиновницька посада давала привілеї: тобто звільняла від податків та трудової повинності. Відповідальність від ухилення сплати податків:Хто своєчасно не сплачував податки мав чекати покарання: побиття, конфіскації всього майна або врожаю, відправлення у в’язницю дружини, забирання дітей. У кращому випадку общиннику-землеробу (як вказувалось раніше, вони становили основну масу оподаткованого населення) залишали третину врожаю. Взагалі, за словами грецького історика Геродота, фараон Яхмоc II видав для єгиптян закон, за яким кожен єгиптянин був зобов’язаний щорічно повідомляти обласному начальнику усі свої засоби до життя; той хто цього не зробить або хто не може довести, що він живе на законні засоби, карався на «смерть»

Стародавня Персія Період найбільшої могутності Персії відноситься до VIІV ст. до н.е. Правителі тієї епохи — Ксеркс, Дарій підкорили Парфію, Єгипет, Мідію, Вавилон, Вірменію, ряд грецьких міст. Ці царі зуміли придушити опозицію, утвердити сильну централізовану владу, всі піддані були зобов’язані платити фіксовані податки і нести обов’язки. Податкові органи:

В Персії існувала чиновницька посада сатрапа — «хранителя царства», який мав величезну владу і підкорявся лише перському царю, відав господарським життям, слідкував за збором податей і контролював діяльність місцевих чиновників, мав також право чеканити монету.

Стародавній Вавилон В Стародавньому Вавилоні, наприклад, великі царсько-храмові господарства існували разом з обособленим общинним господарством основою якого була праця вільних общинників землеробів (селян), які сплачували ренту — податок державі.Общинники-землероби становили основну масу оподаткованого населення, яке експлуатувала деспотична держава. За часів Хаммурапі був введений єдиний податок-десятина. .

Податкові органи: Головним помічником царя у сфері управління був нубанда, який мав свій адміністративний апарат за допомогою якого контролював роботу всіх відомств (включаючи збір податків). Особи, що претендували на посаду збирача податей проходили спеціальну підготовку і перевірку на чесність.

Стародавня Індія Цар, як суверенний правитель, стягував податки з підданих, у тому числі й селян, оскільки забезпечував їхню «охорону і захист». Брахмани звільнялись від податків та повинностей. Третя Варна — «Вайшії» (займалися ремеслом, землеробством, торгівлею, скотарством), сплачували основну масу податків і податей. В період IV — III ст. ст. до н.е. одним з правових джерел був трактат «Артхашастра», який містив звіт настанов і практичних рекомендацій стосовно політики, фінансів, судової діяльності, збирання податків. Податі із селян правителю становили половину їхнього врожаю. Пізніше здійснюється правове закріплення податків в законах Ману. Відповідальність: В законах Ману система понять злочину й покарання отримали детальну розробку. Злочини у сфері оподаткування відносились до державних злочинів, за які накладались тяжкі покарання (це в основному смертна кара), хоча чітких санкцій стосовно цього питання немає, все залежало від рішення судового органу.

Стародавня Греція Джерелом державних прибутків були: прибутки від рабської праці,

добровільні внески і податки. Прибутки держави поділялися на звичайні і надзвичайні. Звичайні: монополії, регалії, конфісковане майно, мито і добровільні внески. Основою надзвичайних прибутків були податі й займи. Подать, покладена на все майно засновувалась на попередньо зробленій оцінці, яка здійснювалась під присягою самим платником. За часів правління Пісістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10 частини прибутків. той же час були серйозні протидії прямому оподаткуванню. В Афінах, наприклад, вважалось, що вільний громадянин не повинен сплачувати прямих податків. Інша справа — добровільні внески. Але коли виникали великі витрати, то народні збори встановлювали податки. Податкові органи: Найвище управління фінансовою діяльністю представлялось в особливій Раді. Збиранням податків завідували 10 полетів, які засідали в Полетарині. Поліція стежила за громадським порядком і доповідала властям про факти несплати податків. Відповідальність за несплату податків:Для забезпечення правильності показань платника податків заохочувався донос, допускався насильницький обмін майна вищого класу на майно нижчого класу. Це покарання застосовувалось за заниження вартості оподатковуваного майна. В Спарті - ілоти, основні платники податків, відповідали своїм життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі.

Стародавній Рим Взагалі багато ознак сучасної держави зародилось в Стародавньому Римі. Простежимо за розвитком в Римі податкової системи. В мирний час грошових податків громадяни не сплачували. Витрати на управління містом і державою були мінімальними, тому що виборні магістрати виконували свої обов’язки безкоштовно, навіть витрачаючи свої кошти. Це було почесно. В IV — III ст. до н. е. Римська держава розросталась, завойовуючи нові території. Відбувалися зміни і в податковій системі. В завойованих землях вводились місцеві податки та повинності. Як і в Римі, їх розмір залежав від розміру майна громадян. Визначення суми податку відбувалося кожні 5 років. Римські громадяни, які мешкали поза межами Риму, сплачували податки, як державні, так і місцеві. У випадку успішних війн, податки зменшувались, а часом відмінялись зовсім. Місцеві ж податки з тих, хто жив поза Римом, стягувались регулярно. Єдиної податкової системи не існувало. Головним джерелом прибутків в римських провінціях був земельний податок. В середньому його ставка складала 1/10 прибутків із земельного наділу, хоча використовувались і особливі форми оподаткування, наприклад, податок на кількість фруктових дерев, включаючи і виноградні лози. Оподатковувалась і інша власність: нерухоме майно, живий інвентар (раби, худоба), коштовності. Кожен житель провінції повинен був сплачувати єдину для всіх подушну подать. Податкові органи: Визначення суми податку проводилось кожні 5 років спеціальними чиновниками — цензорами. Цензор від імені держави давав на відкуп збір податків, спостерігав за надходженням податків з провінцій, за збиранням мита на митниці. Громадяни Риму робили цензорам заяву про свій майновий стан і сімейне положення. Таким чином закладались основи декларації про прибутки.

Необхідність реорганізації фінансового господарства римської держави була однією з найважливіших задач, які вирішував імператор Октавіан Август (рис.1)(63 р. до н.е. .- 14 р.н.e).В усіх провінціях ним були створені фінансові установи, які здійснювали контроль за оподаткуванням.

Відповідальність від ухилення сплати податків: Податний перепис проводили за межами міста на Марсовому полі. В ньому брали участь глави сімей. Вартість майна оголошувалась під присягою. За ухилення від явки на податний перепис винному загрожували: продаж у рабство, ув’язнення або навіть смертна кара. Майно такої особи піддавали примусовій оцінці. Цікаво, що за свідченнями сучасників — випадків приховування громадянами своїх прибутків не було

1.2 Середньовіччя та Епоха Просвітництва. Меркантелізм Отже ми бачимо, що в історичних і правових пам’ятках Стародавнього світу вже існують згадки про податки і податкову систему Стародавніх країн (це Китай — трактат «Гуан-Цзи» ІV-III ст.ст.до н.е.; Індія — трактат «Артхашастра» IVст. до н.е., трохи пізніше — закони Ману; Вавилон — закони Хаммурапі; Рим — закони ХІІ таблиць). В ті часи податки і податкові системи тільки починають розвиватися і вдосконалюватись

Меркантилізм — це економічна концепція, і сфера економічної політики, що виникла у XVІ ст. — в епоху Великих географічних відкриттів, розвитку торгового капіталу. Меркантилісти — прихильники сильної державної влади. Основні риси меркантилізму: 1) джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі; 2) держава збагачується за рахунок перевищення експортних операцій над імпортом, 3) головними засобами збільшення активного торгового балансу країни визначаються: посередницька торгівля, експорті галузі промисловості, які працюють на вітчизняній та дешевій імпортній сировині [5. c.71].

Початкові зародки вчення про податки, які поклали початок теорії оподаткування, з’явилися в Епоху Просвітництва.Вони дістали назву атомістичної теорії згідно якої податок розуміють як результат договору між сторонами, за яким підлеглий вносить державі плату за різні послуги [1, с. 156]. Головними представниками згаданої теорії стали Ш. Монтеск'є, Т. Гоббс, С. Вольтер, О. Мірабо. Зокрема, Ш. Монтеск'є зазначив: «Податок-частина, яку кожний громадянин надає із свого майна для того, щоб отримати охорону тієї частини, що залишилась або використати її з більшою насолодою». Вольтер підтримувався думки, що «сплачувати податок означає віддавати частину свого майна, щоб зберегти залишкове».

Вивчаючи етапи розвитку теорії податків можна сказати, що на початку свого виникнення податки в Стародавніх країнах і в Середньовіччі були лише державною функцією. Вивчаючи джерела права та державну систему цих країн робимо висновок, що не сплата податків — це державний злочин. В деяких країнах це було закріплено в пам’ятках права.

Саме Епоха Просвітництва завершила формування початкових уявлень про податки та нерозривно пов’язала дану категорію з діяльністю державного апарату в цілому та його фінансової структури зокрема.(Додаток А, табл.1)

2. Податки в макроекономічній теорії

2.1 Економісти класичної школи До класичної політичної економії варто віднести усі концепції, в основу яких покладені принципи свободи підприємництва і вільної торгівлі, тобто економічного лібералізму. Вчені-класики вважали, що конкурентна економічна система має автоматичні механізми, які здатні забезпечити стабільний розвиток економіки. Податки відігравали лише роль джерел доходу бюджету держави, а полеміка велася навколо справедливості їх справляння та частини вилучення, зумовленої фіскальної потребою завдань держави таких як забезпечення функціонування конкурентного ринку і гарантії стійкості купівельної спроможності грошей.

· Уільям Петті (1623—1687рр.)

Однією з перших була праця В. Петті «Трактат про податки та збори"(1662).У ній розглядаються державні витрати та з’ясовуються причини їх зростання у зв’язку з виконанням державою її функцій — економічної, соціальної, оборонної, поліцейської та ін. Науковець ставив питання — як оцінити ті багатства, що підлягають оподаткуванню.

З другого боку, зростання державних витрат потребує збільшення надходжень до державного бюджету, що породжує систему оподаткування. А це викликає незадоволення платників податків.Уільям Петті вперше сформулював принципи оподаткування, до яких належать пропорційність оподаткування, відсутність податкової дискримінації, ефективність використання зібраних податків, застосування різних штрафних санкцій до тих, хто ухиляється від сплати податків, запобігання подвійному оподаткуванню, простота та прозорість при обкладанні податками, можливість стягнення податків як у грошовому, так і в натуральному виразі, співвідношення податкових надходжень та державних витрат, неможливість застосування великого розміру податків для всіх громадян і можливість притягнення тимчасово вільних грошових коштів населення тощо. 5, с.85]

· Шарль-Луї де Монтеск'є (1689— 1755рр.)

У ХVІІ ст. у Франції з’явилася теорія податків, засновником якої був Ш. Монтеск 'є, французький письменник (1689−1755). Суть її полягала в тому, що громадяни повинні ділитися своїм прибутком з державою, тому що вона забезпечує внутрішній і зовнішній захист життя та майна підлеглих, гарантує порядок, спокій і свободу. При цьому повинна зберігатися пропорційність між тією частиною, яка належить громадянинові, і тією, яку в нього забирають, щоб громадянам був гарантований захист їхньої частини майна. У цих питаннях можуть бути рішення двоякого роду: «Доходи держави треба вимірювати не тим, що народ може давати, а тим, що він повинен давати … Але якщо народу залишить лише те, що потрібно в обріз для підтримки життя, то щонайменша диспропорція призведе до вкрай згубних явищ.»

При встановленні податку держава має «розміряти своє багатство за багатством окремих осіб». Ш. Монтеск'є ставив питання: «Чи почне держава збагачувати себе за допомогою розорення своїх підданих або воно почекає, поки досягнуть матеріального добробуту піддані та збагатять його?» .

· Девід Юм (1711−1776рр.)

Девід Юм — англійський економіст і філософ у своєму есе «Про податки» (1752) розмірковував так:"Коли встановлені податки на споживання, то робітники повинні урізати свої потреби, або зажадати збільшення оплати своєї праці - і тоді тягар податків ляже на багатих. Але якщо податки помірні і вводяться поступово, робітники починають працювати більше і краще, а їхній життєвий рівень залишається колишнім без надбавок до заробітної плати. Ця ситуація веде до загального економічного зростання країни. На основі цієї ідеї в XVIII столітті сформувалася теорія «фіскального договору» (Ж. Ж. Руссо) або концепція «обміну послугами між державою і громадянами», яка стверджувала, що податок — це участь окремих осіб у житті суспільства, як цілого[10, с. 321].

Економічні вчення Адама Сміта Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний розвиток і зростання добробуту суспільства.

· Адам Сміт (1723−1790рр.). У XIX ст. податок стали розглядати як інструмент перерозподілу суспільного багатства:

— більш сильні плечі повинні нести більш важкий тягар,

— зовсім слабосильних слід звільнити від тягаря податків,

— немічних потрібно підтримувати за рахунок зібраних податків.

Основні три джерела, яким відповідав вид доходу:

— земля, — рента,

— капітал, — прибуток,

— працю, — оплата праці.

Подальший розвиток ця теорія знайшла в наукових працях А. Сміта. В його «Дослідженнях про природу та причини багатства народів» (1776) розглядаються питання державних витрат, доходів і завдань. Розглядаючи всі державні доходи, джерела їх отримання він поділяє на надходження від капіталів підприємств, майна держави та податків. А. Сміт негативно ставився до податків, він вважав, що це є вилучення народних ресурсів, які можна було б використовувати на створення нової продукції та підвищення продуктивності праці. Отримання доходів з цього джерела, на його думку, неефективне, тому що призводить до обмеження накопичення капіталу, зростання національного доходу та розвитку продуктивних сил. Він вважає, що непрямі податки підвищують не тільки ціну виробу, а й витрати підприємства, а це може призвести до зменшення обсягів виробництва та реалізації (рис.6).

Сміт сформулював 4 правила оподаткування:

— пропорційність — податки мають сплачувати всі громадяни відповідно до своїх доходів,

— мінімальність — податок повинен бути мінімальним та встановлюватися за принципом справедливості,

— визначеність — податок повинен бути точно визначеним та не змінюватися довільно,

— зручність до платника — податок має стягуватися у час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника.

· Д. Рікардо (1772−1823рр.) — економіст епохи промислової революції, послідовник А. Сміта Д. Рікардо у своїй науковій праці «Початок політичної економії та обкладання податками» висловив думку про роль та значення податків у регулюванні економіки та у соціальній сфері. Він зазначає, що податки впливають на капітал або дохід, які є джерелами їх сплати. Так, оподаткування капіталу призводить до зменшення фонду, спрямованого на розвиток продуктивності праці. Загалом будь-які податки на товари або на доходи впливають на збільшення заробітної плати, тому що об'єктивно зберігається необхідність підвищення продуктивності праці, попиту, пропозиції.Крім того, класова боротьба також сприяє такому підвищенню.А це призводить до зниження прибутку, зростання ціни робочої сили та безробіття.

Податки — це лихо, яке призводить до зниження виробництва та інвестиційної активності, споживання, попиту. Тому держава повинна постійно знижувати їх та використовувати на підвищення добробуту громадян.

Родоначальник економічного романтизму Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773−1842)

Інший зміст має теорія швейцарського економіста Ж. Сімонда де Сісмонді, сформульована у праці «Новий початок політекономії» (1819). Вона полягає в тому, що громадяни прагнуть багатства та розкоші. А головною метою багатства є отримання благ. Тому за допомогою податків кожен громадянин купує у держави блага. Отже, податки потрібно сприймати як винагороду за захист громадян, майна, який повинна надавати держава. Але податки, які сплачує громадянин, повинні бути справедливими і відповідати тій вигоді, яку надає суспільство, а також витратам, які воно має при їх складанні. Тому кожен платник податку бере участь у загальних витратах, які здійснюються для нього.

· Артур Сесіль Пігу (1877−1959рр.) — зробив особливий внесок у загальну теорію оподаткування. У своїй глобальній науковій праці «Економічна теорія добробуту» (1924) А. Пігу розглядає проблеми оподаткування, а також політику держави в напрямі витрат на макрота мікроекономічному рівнях. Він вперше розглянув питання взаємозв'язку фіскального та економічного характеру бюджетних витрат, коли за рахунок державного бюджету проводиться купівля матеріальних і трудових ресурсів для виробництва. Головним принципом оподаткування А. Пігу вважав принцип найменших сукупних витрат. Він з’ясував вимоги до податків, основною з яких є те, що податки не можуть бути занадто високі і не повинні стримувати розширення трудової діяльності або створювати перешкоди для неї. В оподаткуванні важливо дотримуватися справедливості: розмір податку повинен відповідати доходам його платника. А цього можна досягти за рахунок надання державою різних пільг.

податок кейнсіанський теорія

2.2 Фізіократіятечія класичної політичної економіки Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.Фізіократія-напрям класичної політекономії у Франції, які вважали, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достатку «творів землі» — виражали інтереси великого капіталістичного фермерства.

Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:

— оподаткування є джерелом прибутку,

— наявність співвідношення між податками і прибутками,

— витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694−1774)(рис.9) — автор «економічної таблиці», в якій показано як сукупний річний продукт, що створюється в сільському господарстві, розподіляється між класами: продуктивним (фермери і наймані сільські виробники, безплідним (робітник в промисловості та купці), і власниками (землевласники та король).

2.3 Кейнсіанська теорія. Дж. Кейнс (1883−1946 р.р.)

Окремим напрямом податкової теорії є теорія негативних споживань, яка почала свій розвиток у кінці ХІХ — на початку ХХ ст., її авторами були Л. Штейн, Ф. Нітті, А. Вагнер" та інші - її сутність полягає в тому, що здебільшого у громадян країни існують колективні потреби і вони повинні задовольнятися за рахунок централізованих та місцевих бюджетів. Витрати на громадські послуги і відтворення витрат на колективні потреби повинні проводитись за рахунок податкових вилучень. Ця теорія в подальшому стала базою для розвитку теорії Дж. М. Кейнса. Сутність його теорії викладена в праці «Загальна теорія зайнятості, відсотків та грошей». Згідно з цією теорією ринкова економіка нездатна підтримувати стійку рівновагу протягом досить тривалого часу, неспроможна на автоматичне регулювання і тому в суспільстві в економічні процеси необхідно втручатись державі [6,с.250].

Важливе місце в регулюванні доходів населення та його попиту на споживчі товари в теорії відводиться податкам як головному джерелу державного бюджету, з одного боку, та чиннику впливу на доходи громадян — з другого. Під час спаду виробництва, коли для економіки характерні кризові ситуації, податкові платежі знижуються і розширюються витрати державного бюджету. І навпаки, коли настає стадія економічного розвитку, підйому, з метою зменшення витрат податкові ставки та вилучення збільшуються. Особливістю кейнсіанської теорії є також те, що вона допускає дефіцит державного бюджету, більше того, він розглядається як стимул економіки. У період спаду економіки проводиться фіскальна політика, яка регулює дефіцит бюджету. Разом з тим збільшення доходів населення зумовлює збільшення заощаджень, тому податкова політика має бути спрямована на вилучення зайвих заощаджень через податкову систему та спрямування їх через державний бюджет на інвестування

2.4 Теорії економічних пропозицій Паралельно розвиваються і протилежні за спрямованістю економічні теорії, які можна об'єднати в групу теорій «економічних пропозицій». їх засновниками були Г. Стейн, М. Фрідмен, Е. Пепсе, А. Філіпс, Р. Хол, М. Вайденбаум, Г. Талок, І. Броузон, М. Ротбог, Дж. Хау, А. Уолтер та ін. Ці економісти виходять з того, що податки негативно впливають на економіку. Із зростанням державних витрат підвищується рівень податкового стягнення з населення, а це скорочує розвиток підприємництва, зменшує продуктивність праці. Тому головним у цій теорії є зменшення втручання держави в економіку: зниження податків, їх ставок, скасування їх прогресивного характеру, зменшення державних витрат і кількості грошей в обігу. Як вважають автори, ці заходи повинні стимулювати приватну ініціативу та підприємництво, сприяти перевищенню пропозиції над попитом.

Артур Лаффера (1940)

На цьому базується і економічна теорія податків американського економіста А. Лаффера. Сутність його теорії полягає в тому, що з метою збільшення попиту споживачів, який приводить до збільшення пропозиції (насамперед на товари вітчизняного виробництва), потрібно зменшувати податковий тягар і передусім на громадян країни. Згідно з цією теорією робляться такі висновки:

1. Зниження ставок оподаткування сприяє підвищенню попиту на вироби або розмірів грошових заощаджень населення.

2. Збільшення інвестицій, застосування нових технологій та досягнень науково-технічного прогресу підвищує продуктивність праці в цілому на підприємстві та суспільну продуктивність праці, а це, в свою чергу, знижує питомі витрати при виробництві одиниці продукції й ціну на товар.

3. Зниження ставок оподаткування сприяє збільшенню реальних доходів населення.

4. Важливе значення має податок на дохід і прибуток підприємства. Зниження цього податку спричинює перерозподіл частини прибутку, яка йде до державного бюджету, та тієї, що залишається в розпорядженні підприємства. Збільшення останньої частини зумовлює збільшення коштів, які можуть піти на стимулювання праці робітників або на розширення виробництва та його удосконалення

Отже, згідно з цією теорією, для подальшого розвитку економіки держави, вільного підприємництва, підвищення активності виробників потрібно знижувати ставки оподаткування та загальний податковий тягар як для юридичних, так і для фізичних осіб. Але зменшення ставок оподаткування повинно супроводжуватись розширенням бази оподаткування.

3. Сучасний розвиток теорії податків Подальшого розвитку кейнсіанська теорія набула в 70-х роках ХХ ст. Великі кризи економіки провідних держав з ринковою економікою в 30−40-х та 70−80-х роках показали, що ринкова система не може саморегулювати відтворювальний процес, не сприяє розширенню інвестування, не утворює нових робочих місць, не підвищує платоспроможного попиту населення. Тому потрібне постійне втручання держави в економічні процеси.

У зв’язку з цим подальший розвиток податкової теорії пішов шляхом так званої посткейнсіанської теорії. Її зміст полягає в непрямому використанні різних фінансових важелів, передусім це стосується податків. Так, американський економіст І. Фішер та англійський економіст Н. Калдор запропонували зміни деяких податків. Наприклад, замість прибуткового податку ввести податок на споживання. Вони вважають, що це сприятиме розвитку приватного підприємництва, збільшенню інвестицій у виробництво і, таким чином, зростанню ефективності економіки в цілому. Введення цього податку сприятиме зменшенню рівня інфляції. 2, с.389]

Якщо проаналізувати практику побудови податкових систем у багатьох країнах Західної Європи й ознайомитися з науковими розробками вчених-економістів від Петті та Сміта до сьогодення, то головні принципи податкової системи можна сформулювати так:

сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні бути точно визначені щодо ставки податку, строку сплати; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки повинні вводитися лише для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації дефіциту;

об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело й розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування, залежно від зростання доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

умови оподаткування мають бути простими й зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

За додержання цих принципів між урядами країн і платниками податків ведеться жорстока боротьба.

Важливу роль у податкових системах розвинених країн продовжує відігравати також і непряме оподаткування, в рамках якого особливе місце займають акцизи, податки на предмети споживання і таможнього мита. У кінцевому рахунку всі вони оплачуються споживачами, оскільки приймають форму надбавки до цін на різні товари і послуги.

У кінці XVIIна початку XVIII ст. в європейських країнах стала формуватися адміністративна держава, що створила апарат чиновників і ввела достатньо чітку і раціональну податкову систему, яка складалася з прямих і непрямих податків. Податки на предмети споживання давали великі доходи, але вони значною мірою стримували розвиток торгівлі. Тоді ж почалося теоретичне осмислення ролі непрямих податків у фінансуванні витрат держави. [11 c. 15].

Зважаючи на практичний досвід різних країн у справлянні ПДВ, можна констатувати, що основною Перевагою ПДВ є висока фіскальна ефективність, яка зумовлена тим, що він має широку базу оподаткування, яка включає більшість груп товарів і послуг, тобто зміни в асортименті споживання суттєво не впливають на надходження податку. ПДВ має і адміністративні переваги, адже ухилення від нього ускладнене завдяки вбудованому механізму взаємного контролю платників. А поетапне стягення забезпечує рівномірний розподіл податкового навантаження між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. ПДВ широко застосовується у країнах з ринковою економікою і є одним з найбільш поширених у світі податків [2, c. 37, 38].

Головними негативними рисами ПДВ є досить суттєвий вплив на рівень цін і регресивна дія, що до купівельної спроможності малозабезпечених верств населення.

Систему справляння в ЄС в основному регламентує Шоста директива ЄС про податок на додану вартість. Метою директиви ЄС є уніфікація ставок податку.

Необхідність переходу до ПДВ була обумовлена тим, що на певному етапі податок з обороту став заважати розвитку спеціалізації виробництва і конкуренції. Як і податок з обороту, ПДВ стягується на кожній стадії виробництва реалізації продукції. Однак, оскільки оподатковується лише вартість, додана на кожній стадії, сума ПДВ залежить від реального внеску цієї стадії у вартість кінцевого продукту, яка дорівнює сумі доданих вартостей усієї стадій виробництва та обігу.

Значний внесок у формуванні податкової системи України зробили М. Я. Азаров та Ф. О. Ярошенко.

Микола Янович Азаров — український політик, прем'єр-міністр України (з 11 березня 2010) один з лідерів, голова (з 23 квітня 2010) Партії регіонів, перший віце-прем'єр-міністр та міністр фінансів України в уряді Віктора Януковича. 1996 — 2002 рр. — Голова Державної податкової адміністрації України; член Координаційної ради з питань політики фінансового сектору; член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування, член Ради національної безпеки і оборони України.

М.Я. Азаровчлен-кореспондент Національної академії наук України (1997). Державний службовець І рангу, радник Податкової служби І рангу, почесний працівник податкової служби.

У своїй промові М. Я. Азаров на засіданні Кабінету Міністрів України 17 вресня 2010р. звернув увагу на те, що «Україна кілька разів стояла на порозі системних реформ у податковій сфері. Нагадаю, що робота над Податковим кодексом почалася більше 10 років тому. Але з різних причин за всі ці роки його так і не вдалося прийняти. Головною перешкодою весь час була політична нестабільність, нездатність влади взяти на себе політичні ризики. Завжди озиралися чи то на вибори, чи то на політичну доцільність. Ніхто не мав мужності взяти на себе відповідальність за модернізацію податкової системи «

Микола Янович Азаров приймав активну участь в розробці нової редакції Податкового кодексу України. Прем'єр заявив, що новий податковий кодекс встановить в Україні один з найбільш інвестиційно привабливих режимів у Європі. Також повідомив про зміни у Податковому кодексі, які, на його думку, цьому сприятимуть:

· буде введена нульова ставка податку на прибуток для малого бізнесу терміном на п’ять років. При цьому новий проект встановлює, що малий бізнес — це такий, який повинен мати оборот до трьох мільйонів гривень на рік;

· від податку на прибуток будуть звільнені кошти, які підприємства будуть направляти на модернізацію виробництва та впровадження нових технологій;

· буде задіяна десятирічна пільгова ставка податку на прибуток для готельного бізнесу, яка складатиме 0%;

· згідно доопрацьованому проекту Податкового кодексу, надходження від так званого екологічного податку будуть розподілятися наступним чином: 50% - до місцевого і 50% - до державного бюджету;

· буде відмінено податок на рекламу (а до речі, контекстная реклама google податком не обкладалась, а ефект дає);

· податок на прибуток в Україні буде поетапно знижено з 25% до 16% протягом 2010;2014 років.

· проектом кодексу будуть скасовані ринковий і транспортний збори. Підприємці, які сплачували ринковий збір, повинні будуть перераховувати внески до Пенсійного фонду; скасовуючи ж транспортний збір, уряд введе додаткову ставку акцизу на бензин. Мовляв, дорогі іномарки та автомобілі, які «багато їздять», будуть платити більше за бензин, малолітражні автомобілі - менше. (від себе хочу зауважити — така система діє в європейських країнах. Консультант) Також серед інших нововведень є такі:

· введення податку на нерухомість 10 грн / кв м на рік для приміщень площею від 100 кв. м у містах і від 200 кв. м у сільській місцевості;

· запровадження диференційованого оподаткування доходів фізичних осіб;

· обкладати доходи, отримані громадянами за депозитами на суму понад 200 тисяч гривень, 5% податком:

· введення сплати державою пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

Нагадаю, що Податковий Кодекс України (№ 2755-VІ від 02.12.2010 року) буде діяти з 01.01.2011 року.

Висновок Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток та зміна форм державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи.

В розвитку форм та методів збирання податків можна виділити 3 основні етапи. На початковому етапі розвитку від Стародавнього Світу до початку Середніх віків держава ще не має досконалого фінансового апарату для визначення та збирання податків. Вона визначає лише загальну суму, яку бажає отримати, а збір податків доручає місту або общині. Дуже часто вона застосовує допомогу відкупщиків.

На другому етапі (ХVІ - поч. ХІХ ст.) в країнах виникає розвинута структура державних закладів, в т. ч. фінансових і держава бере частину функцій на себе: встановлює процент податку, зумовлює процес відповідними рамками. Роль відкупщиків в цей період ще велика. Третій, сучасний етап — держава бере в свої руки всі функції зі збору податків, так як правила оподаткування вже виробились. В сучасному цивілізованому суспільстві податки — це основна форма прибутків держави.

Ринок і податки — ось цікава проблема сьогоднішнього дня. Найцікавіша тому, що податки є важливим інструментом регулювання ринкових відносин.

Складний механізм оподаткування так чи інакше повинен пристосовуватися і до нового рівня продуктивних сил, і до постійно змінної практики господарювання. Причому він не так уже й погано зарекомендував себе в якості інструменту виходу з важких кризових ситуацій, інструментом стабілізації економіки та її динамічного прискорення. Таким чином, податкам, та й різним присвяченим їм роботам судилося довге життя.

Література

1. Сердюк О. М., Заревчанська Т. В. Податкова система (практикум); Навч. Посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2007;328 с.

2. Система оподаткування та податкова політика: Навч. Посібник/(Захожай В.Б., Литвиненко Я. В., Захожай К. В., Литвиненко Р.Я.); під заг. Редакцією В. Б. Захожая та Я. В. Литвиненка.- Центр навчальної літератури, 2006;468 с.

3. Податкова система. Підручник.-К.: Атака, 2006;920 с.

4. Податкові органи Російс.кої імперії в Україні у другій половині ХІХ ст.- на початку ХХ ст.:Організаційно-правові засади діяльності: Монографія/За наук.ред. проф.О. М. Яр миша.-К.: Атака, 2001.-176 с.

5.Ядгаров Я. С. История экономических учений.-М.: Инафра-М, 2008. —478 с.

6.Мазурок П.П.Історія економічних учень у запитаннях і відповідях.-К: Знання, 2006. —477 с.

7.Князева В. Г. Черника Д.Г., Налоговые системы зарубежных стран. Учебник для вузов.- М: Закон и право, ЮНИТИ, 2003. — 191 с.

8. Кучеров И. И. Налоговое право зарубежных стран.-М.: Центр ЮрИнфор, 2003. — 374 с.

9. Історія економічних вчень: Підручник/Л.Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко та ір.-К., 2001.

10. Економічна енциклопедія: У 3 т.-К.: Академія; Т: ТАНГ, 2001

11.Азаров М. Я., Ярошенко Ф. О., Мельник П. В. та інші. Податок на додану вартість: Навчальний посібник.- Ірпінь: Націоеальна академія ДПС України, 2004;396 с.