Політика Європейського Союзу щодо Республіки Македонія в 1990-х рр. — на початку 2000-х рр

Політика Європейського Союзу щодо Республіки Македонія в 1990;х рр.-на початку 2000;х рр.

Крах європейського соціалістичного табору та дезінтеграційні процеси в СФРЮ на початку 1990;х років відродили концепцію європеїзації Балкан, яка стала розглядатися як початок «повернення до Європи». Вона означала відповідність політики й економіки посткомуністичних держав критеріям, сформульованим у Паризькій хартії для нової Європи 1990 р., а згодом — Копенгагенським критеріям ЄС 1993 р. [15, С. 38]. На тлі розпаду Югославії в 1990;і рр. відбувається не тільки відторгнення її спадкоємцями соціалістичного минулого, а й відмова від балканської політичної ідентичності, яка відділяє їх від Європи [15, С. 37]. Вихід з югославської федерації сприймався на початку 1990;х рр. як остаточна умова приналежності до Європи, особливо в Словенії та Хорватії, які отримали підтримку Німеччини та ЄС. Євросоюз зайняв у цілому нейтральнодоброзичливу позицію щодо визнання незалежності республік. В Декларації Маастрихтського саміту Європейської Ради від 9 грудня 1991 р. було сказано, що ЄС визнає всі югославські республіки, які звернуться до нього з цим проханням і задовольнятимуть критерії визнання. Вже 15 січня 1992 р. ЄС визнав незалежність Словенії та Хорватії.

Складніше були справи в інших колишніх республіках, де європейську ідентичність югославського походження перекрили національні проекти. Зокрема, в Республіці Македонія (РМ) громадські інтереси замкнулися на збереженні країни, ідентичність і цілісність якої опинилися під загрозою [15, С. 37]. Втім РМ виявилася єдиною колишньою югославською республікою, яка відокремилася від СФРЮ ненасильницьким шляхом. Вона довгий час наводилася аналітиками і дипломатами як приклад успішного міжетнічного співробітництва [3, P. 1].

В даній статті ми розглянемо ключові аспекти політики ЄС щодо РМ в 1990;х — на початку 2000;х років у межах регіонального співробітництва Європейського Союзу з країнами Західних Балкан.

Метою статті є дослідження основних ініціатив ЄС щодо РМ в політичному й економічному співробітництві та залучення РМ до європейського інтеграційного процесу.

Джерелами для дослідження є, насамперед, документи ЄС:Угода про співробітництво між ЄС і РМ [2], Угода про стабілізацію й асоціацію з РМ [6], Програма підтримки [8], Щорічний звіт PHARE [10], Охридська рамкова угода [4] тощо.

В науковій літературі проблему європеїзації Балкан розглядає Д. Поливяний [15], розвиток «македонського питання» досліджує М. Довгялло [14], процес інтеграції балканських держав до ЄС вивчає Ю. Буланнікова [11 -12], відносини РМ з ЄС у контексті свого суспільно-політичного розвитку досліджує О. Усатенко [18], про особливості політичного й економічного співробітництва ЄС з країнами Балкан, в тому числі, з РМ, йдеться в статті М. Річчері [16]. Тему македонського конфлікту, передумови та шляхи його врегулювання широко розглядають дослідники Н. Стрельчук [17], U. Brunnbauer [1], Z. Daskalovski [3], B. Szajkowski [9] та ін.

Оформлення балканського регіону як цільового в політиці ЄС почалося в першій половині 1990;х рр., коли Румунія і Болгарія підписали Угоди про асоціацію з ЄС. Внаслідок перманентної югославської кризи в першій половині 1990;х рр. Європейська Спільнота прийняла концепцію «двох Балкан», що означало фрагментацію Балкан на західні й східні. За даними «Регіонального підходу до країн Південно-Східної Європи» країнами Західних Балкан ЄС визначив: Боснію і Герцеговину, Федеративну Республіку Югославію, колишню югославську Республіку Македонію та Албанію [5, P. 1]. З одного боку, в основі цієї концепції лежали об'єктивні причини: етнічні, конфесійні, історикополітичні. З іншого боку поділ Балкан на західні й східні був стратегією, яку ЄС випрацював щодо темпів, методів, завдань їхньої інтеграції. Концепція фрагментації регіону залежала від ряду актуальних політичних і стратегічних завдань. В її основу були покладені суто прагматичні довгострокові цілі: стабілізація ситуації в регіоні та включення його в сферу впливу Заходу [12].

Республіка Македонія — невелика, але «стратегічно важлива буферна держава в Південних Балканах» [9, P. 249], — проголосила незалежність 8 вересня 1991 року. 17 листопада 1991 р. було прийнято Конституцію РМ, а в лютому 1992 р. керівництву РМ вдалося підписати з СФРЮ договір про вивід частин ЮНА зі своєї території. Та міжнародне визнання держави було ускладнене у зв’язку з негативною позицією країничлена ЄС Греції щодо назви держави, назви громадянства та елементів державної символіки РМ [14].

Греція, яка має у своєму складі історико-географічну область Македонія, виступила проти назви держави РМ, що в подальшому могло б спричинити територіальні претензії до Греції з боку Скоп'є. Греція підкреслювала, що нова держава узурпує грецьку історію, пов’язану з античною епохою еллінізму. Використання македонською стороною Вергінської зірки (символу царства Філіпа Македонського) як елемента державної символіки також викликало обурення Греції. Ще однією проблемою так званого «македонського питання» стала назва громадянства РМ «македонці» та македонської мови, яку сусідня Болгарія першою визнала як окрему слов’янську мову, а не діалект болгарської [13, С. 118].

Позиція Греції спричинила відтягування дипломатичного визнання РМ Європейською Спільнотою. Греція як країна-член ЄС використовувала своє право вето, забороняючи ЄС визнавати державу РМ, допоки та не змінить назву і державну символіку. Після того, як 7 квітня 1993 р. РМ стала 181-м членом ООН з тимчасовою назвою Колишня Югославська Республіка Македонія (КЮРМ), протягом 1993 р. її визнали 6 провідних країн-членів ЄС: Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Данія, Італія і Франція. Офіційно дипломатичні відносини з ЄС РМ встановила аж у грудні 1995 р. [14].

У відповідь на вихід РМ із дипломатичної блокади в лютому 1994 р. Греція, використовуючи свій статус країни-голови ЄС на той момент, закрила порти Салонік для македонських суден, припинивши постачання через це місто всіх негуманітарних товарів, що мало серйозні наслідки для економіки РМ, яка не мала власного виходу до моря. Греція також наполягла на закритті фондів ЄС для РМ, поки вона не погодиться внести зміни до Конституції щодо назви, державного прапору і громадянства. В червні 1994 р, після зміни головування в ЄС, Європейський суд визнав це рішення незаконним. Після підписання РМ і Грецією 13 вересня 1995 р. Тимчасової угоди про нормалізацію двосторонніх відносин і виконання РМ зобов’язань протягом 30 днів з моменту підписання, Греція відмінила політичне й економічне ембарго (прийняте 1994 р. в односторонньому порядку), визнала суверенітет і територіальну цілісність РМ.

В 1990;х роках відносини між ЄС і РМ були спрямовані, насамперед, на розширення економічних і гуманітарних зв’язків. Після здобуття незалежності РМ мала дуже слабку систему підприємництва, сільського господарства і фінансового сектору, а також майже неіснуючі інститути підтримки функціонування ринкової економіки. На момент розпаду СФРЮ РМ була однією з найменш розвинутих республік. На час проголошення незалежності в ній вироблялося лише 5% загального ВВП СФРЮ [14].

Інтеграція РМ до структур ЄС почалася в 1993 р., коли ЄС відкрив для РМ фінансування з фондів програми PHAREPHARE (Poland and Hungary: Aid for Restructuring of the Economies) — програма, заснована 1989 р., яка є фінансовим інструментом ЄС на допомогу країнам-кандидатам з Центральної та Східної Європи у підготовці до вступу в ЄС. Так протягом 1993;1996 рр. РМ отримала від ЄС 85 млн. ЕКЮ в межах Програми екстреної допомоги PHARE. Метою цієї програми було забезпечити країну необхідною сировиною, запасними частинами для промислових об'єктів і палива для соціальних установ, таких як школи й лікарні. Ця програма пом’якшила удар, нанесений країні в результаті розпаду колишньої югославської федерації і подальших економічних санкцій з боку Греції [10, P. 9].

• 15 березня 1996 р. РМ стала 12-ю країною-партнером PHARE [10, P. 52]. ЄС випрацював індивідуальний підхід до кожного партнера в межах програми. Для РМ головними напрямками допомоги ЄС стали:
  • — зміцнення і розширення підприємницького сектору шляхом запуску комплексної програми розвитку малого й середнього бізнесу в поєднанні з адресною допомогою для реструктуризації банків з метою розвитку здатності комерційного банківського сектору управляти витрачанням конкретних кредитних ліній, наданих міжнародними донорами;
  • — земельна реформа і розвиток аграрного сектору для створення успішного приватного сільськогосподарського сектору в поєднанні з пакетом сільськогосподарської допомоги і покращення доступу до європейських ринків;
  • — розвиток людських ресурсів і перебудова соціальної політики, особлива увага тут приділяється реформам державного управління, реструктуризації соціального страхового сектору, зміцненню потенціалу Міністерства праці й соціального захисту населення;
  • — підтримка загальної стратегії зростання і реструктуризації, спрямованої на зміцнення стійкості процесу реформ шляхом посилення економічних і соціальних інститутів [10, P. 53].

Для реалізації даних напрямків у вересні 1996 р. ЄС запустив у межах PHARE Оперативну програму (13 млн. ЕКЮ) і заснував групу координації допомоги [10, P. 53].

Ще одним важливим напрямком економічної підтримки РМ з боку ЄС стала Транскордонна програма співробітництва (ТКС) з Грецією, що охоплює період 1996 — 1999 рр. Починаючи від 1994 р. Греція та РМ спільно беруть участь у міжрегіональній програмі Євросоюзу INTERREGINTERREG — серія з п’яти програм зі стимулювання співпраці між регіонами в Європейському Союзі, що фінансуються Європейським фондом регіонального розвитку. Перша програма стартувала 1989 року., спрямованій на загальний розвиток прикордонних областей між сусідніми учасниками програми. Загальна сума коштів, виділених країнам за цей період для ТКС, становила 37 млн. євро [8]. ТКС із Грецією, насамперед, зосереджена на розвитку інфраструктурних проектів, які пов’язують північно-південний Пан європейський коридор X і специфікуються на підвищенні класифікації дороги E75 і транспортного коридору схід-захід VIII (E65). Ці проекти здійснюються в межах ініціатив ЄС щодо створення Енергетичної і Транспортної спільнот з балканськими країнами [8].

Показово, що Греція є одним з головних економічних партнерів й інвесторів РМ. К. Власова зазначає, що, всупереч існуючому між Грецією і РМ жорсткому політичному протистоянню, їхні двосторонні відносини в сфері економіки, інвестицій, регіонального співробітництва, туризму й культури розвиваються в позитивному ключі. Так, згідно з програмою грецького уряду в сфері економіки та «Грецького плану економічної реконструкції Балкан» (ГПЕРБ) 1999 р., Греція надала на розвиток РМ 74,84 млн євро. У сфері великих проектів кошти ГПЕРБ були виділені на програму будівництва грекомакедонської ділянки дороги Демір — Капія — Гевгелія загальною протяжністю 27,75 км, яка є, в свою чергу, частиною Панєвропейського коридору Х (частка ГПЕРБ склала 50 млн. євро з сукупних 152 млн. євро), і проект в оптико-волоконній сфері SEELight (1,6 млн. із загальних 2 млн. євро). Крім того, ГПЕРБ виділив близько 3,2 млн. євро на 14 середніх і малих проектів у Скоп'є, Бітолі й Тетово [13, С. 122].

Таким чином, після різкого зниження макроекономічних показників протягом 1994 — 1995 рр. економічна ситуація в РМ починає стабілізуватися від 1996 р. завдяки підтримці ЄС. 1997 р. економіка РМ почала довгоочікуване, хоча й хитке, відновлення, враховуючи регіональні обставини. За статистичними даними, опублікованими в «Програмі підтримки колишній югославській Республіці Македонія в 2001 р.», економічне зростання 1997 р. становило 1,5%, 1998 р. — 2,9%, а 1999 р. — 2,7%. Зростання показників спостерігалося в сільському господарстві й торгівлі, натомість промисловий і фінансовий сектори залишалися слабко розвиненими [8].

Від 1997 р. ЄС посилює політичне й економічне співробітництво з країнами Західних Балкан. Європейська Комісія розробила політичні та економічні умови розвитку відносин ЄС і країн Західних Балкан, які стосувались також і РМ: створення стабільних інститутів, що гарантують демократію, правовий порядок, дотримання прав людини і захист прав національних меншин, розширення регіонального співробітництва, проведення ринкових реформ. ЄС зобов’язався надати РМ торгові преференції, фінансову допомогу по лінії PHARE, укласти договірні відносини. 29 квітня 1997 р. в Люксембурзі ЄС підписав з РМ Угоду про співробітництво, доповнену Фінансовим протоколом і Угодою про транспорт. Того ж дня сторони інституціонізували політичний діалог на міністерському рівні [2].

1999 р. ЄС започаткував інтеграційну стратегію для держав Західних Балкан — Процес стабілізації й асоціації (ПСА), як розвиток «Регіонального підходу для країн Південно-Східної Європи». За допомогою ПСА Європейський Союз тепер має намір вибудовувати міцну систему відносин з кожною окремою державою, чинячи тиск і допомагаючи сприйняти як модель внутрішнього життя принципи, правила, параметри, орієнтири, які регулюють функціонування Союзу [16, С. 53]. В межах ПСА ЄС тепер має намір посилити рівень співробітництва з країнами Західних Балкан новим типом договірних відносин у формі Угод про стабілізацію й асоціацію (УСА). Ці угоди розробляюся на індивідуальній основі для кожної держави, передбачають низку заходів з метою поступового включення країн Західних Балкан до європейської інтеграції: наведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС, створення зони вільної торгівлі з ЄС, взаємодію з ЄС у низці галузей, розвиток регіонального співробітництва. У межах ПСА ЄС починає надавати економічну і фінансову допомогу, започатковує Автономні торгові заходи державам Західних Балкан для реалізації завдань ПСА [11].

У грудні 1999 р. у Брюсселі вирішили відкласти на невизначений термін переговори з РМ про асоційоване членство через недостатній рівень демократії в країні. Тоді Македонію порахували як одну з неблагонадійних балканських країн. Але вже у червні 2000 р. ЄС надав РМ статус потенційного кандидата на членство в ЄС [14].

Від 2000 р. допомога ЄС РМ базується на пріоритетах ПСА. Тепер ЄС застосовує новий фінансовий інструмент CARDSCARDS (Community Assistance for Reconstruction, Development, and Stabilisation) (Допомога Спільноти для реконструкції, розвитку і стабілізації) — основний інструмент фінансової допомоги ЄС країнам Західних Балкан, заснований 2000 року., який прийшов на заміну PHARE. 2000 р. фінансова допомога складає 18 млн. євро і зосереджується, зокрема, на наближенні РМ до acquis communautaireacquis communautaire — правові норми Європейського Союзу. внутрішнього ринку ЄС, реформах у сферах державного управління, юстиції і внутрішніх справ та системи освіти. Та підписання УСА з РМ відбувалося в умовах загострення міжетнічних відносин у РМ, що вилилося у форму збройного конфлікту, який ледь не переріс у повномасштабну громадянську війну [8].

В першій половині 2001 р. в РМ спалахнуло збройне повстання за участі Визвольної Національної Армії (ВНА) під проводом Алі Ахметі, створеної 1999 р. з колишніх бойовиків Армії Визволення Косово, албанських бойовиків з південно-сербських районів, македонських албанців та іноземних найманців [3, P. 1]. Н. Стрельчук уважає, що поштовхом до конфлікту стало підписання договору про демаркацію кордону між РМ і Союзною Республікою Югославією 23 лютого 2001 р. під час саміту країн південно-східної Європи [17]. Це викликало заперечення косовських та македонських албанців, які були незадоволені фактом вирішення питання спільного кордону без їхньої участі, хоча перший збройний напад загону ВНА на поліцейську дільницю села Теарсе в районі Тетово стався ще 22 січня 2001 р. Якщо на початку конфлікту лідери ВНА стверджували, що їхній виступ — це боротьба «проти слов’яно-македонських гнобителів», за «Велике Косово» і «Велику Албанію», пізніше вимоги ВНА почали збігатися з програмними положеннями албанських політичних партій РМ, а саме — за права людини албанців у РМ та конституційні реформи" [3, P. 1].

В березні ВНА зробила підконтрольними північні та західні райони РМ, погрожуючи Скоп'є. На початку травня македонські сили безпеки і поліція зазнали поразки під Куманово [17]. Використавши партизанську війну і такі жорстокі методи як етнічні чистки й тероризм проти цивільних осіб, група Ахметі невдовзі стала потужним актором македонської політики. Завдяки міжнародному втручанню у врегулювання збройного конфлікту, Ахметі погодився на згортання дій ВНА і роззброєння під наглядом НАТООперація НАТО «Основний врожай» (Essential Harvest) почалася 21 серпня 2001 р. з метою збору і знищення зброї й амуніції етнічних албанських груп. в обмін на конституційні реформи, спрямовані на покращення становища македонських албанців.

Охридська рамкова угода, підписана 13 серпня 2001 р. македонським урядом і представниками албанських партій, розроблена за участі та прямого впливу ЄС, була планом мирного врегулювання і припинення вогню. Передбачалося внести зміни до Конституції РМ, які фактично закріпили особливі права албанців у РМ [18]. Серед найважливіших змін в політичному просторі РМ стали: офіційне застосування албанської мови у парламенті, заборона дискримінації албанців при влаштуванні на державну службу, збільшення кількості албанських поліцейських в областях з албанським населенням, вибори місцевих керівників поліції радами громад, введення поняття «громадянин РМ», запровадження принципу так зв. «подвійної більшості», який не дозволяє нав’язувати національним меншинам невигідні для них рішення більшістю голосів у парламенті тощо [4].

З перших днів конфлікту ЄС прийняв на себе провідну роль у міжнародних дипломатичних зусиллях щодо сприяння миру в РМ. Під час конфлікту ЄС успішно використовував свої зовнішні політичні інструменти, щоб переконати македонських політиків взяти конкретний курс на мирне врегулювання конфлікту. У співпраці з НАТО дії ЄС були ключовими для запобігання ескалації насильства. 19 березня 2001 р. міністри закордонних справ ЄС домовилися про пакет заходів, у тому числі про допомогу в прикордонному контролі для підтримки македонського уряду і заохоченні врегулювання міжетнічних відносин, а 23 березня в Стокгольмі ЄС висловив солідарність з урядом РМ, закликав до незмінної стриманості та пообіцяв допомогу з прикордонного управління, підтримки біженців, проведенні судової реформи, в тому числі прав меншин [7, P. 41].

Крім підтримки уряду РМ, ЄС висловився про перспективу інтеграції РМ до ЄС і фінансової допомоги країні. Європейська Комісія взяла на себе зобов’язання затвердити пакет фінансової допомоги в розмірі 40 млн. євро на 2001 р. у межах своєї програми CARDS для Західних Балкан. Македонському уряду було обіцяно 50 млн. євро у формі макро-фінансових грантів і кредитів, якщо РМ досягне угоди з Міжнародним Валютним фондом. 5 квітня ЄС надав РМ статусу нації, а 9 квітня 2001 р. РМ стала першою країною в Південно-Східній Європі, що уклала з ЄС Угоду про стабілізацію й асоціацію, хоча на той момент в ЄС розуміли, що РМ ще не готова до цього кроку [3, P. 18]. УСА стала для РМ політичним й економічним кроком, який наблизив країну до членства в ЄС.

Підписання УСА було радше дипломатичним жестом ЄС з метою змусити македонських політичних лідерів припинити бойові дії і почати політичні реформи, зміцнити зв’язки з македонським урядом. У межах дії УСА ЄС встановив для РМ графік проведення політичних реформ під егідою міжпартійних переговорів, що їх проводив президент РМ Борис Трайковскі. У травні 2001 р. комісар зовнішніх справ ЄС Кріс Паттен отримав право використовувати фонди Механізму швидкого реагування у розмірі 2,5 млн. євро для відбудови житла в РМ, пошкодженого протягом лютого-березня 2001 р. [3, P. 18].

Імплементація Охридської угоди стала необхідною умовою ратифікації УСА парламентами країн-членів ЄС [1]. УСА набула чинності 1 квітня 2004 р., і практично одночасно РМ подала аплікацію на членство в ЄС (22 березня 2004 р.). На сьогодні РМ є країною-кандидатом на вступ до ЄС.

Отже, відносини з Республікою Македонія Європейський Союз почав вибудовувати в межах регіонального підходу до країн Південно-Східної Європи в умовах югославської кризи і важкого економічного становища країни. Відповідно до концепції «європеїзації» Балкан, залучення РМ в 1990;х рр. до інтеграційних процесів було способом «повернення до Європи», надання Македонії всебічної підтримки з метою побудови і збереження безпекового простору в Західних Балканах. Процес дипломатичного визнання РМ ускладнився через позицію країни-члена ЄС Греції, вимоги якої щодо внесення змін до Конституції РМ були зрештою задоволені, але це дещо загальмувало розвиток відносин ЄС з РМ.

Головним фінансовим інструментом надання допомоги РМ була програма PHARE. Вже 1993 р. ЄС відкрив для РМ фонди Програми екстреної допомоги PHARE, а з 1996 р. РМ стала партнером PHARE. Транскордонна співпраця здійснювалася у межах міжрегіональної програми INTERREG і Транскордонної програми співробітництва з Грецією.

РМ стала першою з країн Західних Балкан, яка в квітні 2001 р. уклала з ЄС Угоду про стабілізацію і асоціацію в межах Процесу стабілізації і асоціації - інтеграційної стратегії ЄС для держав Західних Балкан з метою поступового включення РМ до європейської інтеграції з можливістю вступу до ЄС в майбутньому. Підписання відбулося в період міжетнічного збройного конфлікту, що мав місце в РМ від січня до серпня 2001 р., і країна була ще не зовсім готова до підписання договору. Втім, Європейський Союз, який грав провідну роль у міжнародних дипломатичних заходах щодо врегулювання конфлікту, підписав УСА в такий складний для РМ час з метою змусити македонських політиків почати реформи в країні для розв’язання міжетнічних проблем.

Література

• 1. Brunnbauer U. The Implementation of the Ohrid Agreement: Ethnic Macedonian Resentments // Center for the Study of Balkan Societies and Cultures (CSBSC) University of Graz, Austria Issue 1/2002 [ Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ecmi.de/fileadmin/downloads/publications/JEMIE/2002/nr1/Focus1- 2002Brunnbauer. pdf
• 2. Cooperation Agreement between the European Community and the former Yugoslav Republic of Macedonia — Luxembourg, 29 April 1997 [Електронний ресурс]. — режим доступу: europa. eu/rapid/pressrelease_PRES-97−133_en.pdf
• 3. Daskalovski Z. The Macedonian Conflict of 2001: Between Successful Diplomacy, Rhetoric and Terror Studies in Post-Communism // Occasional Paper no. 7 (2004) Centre for Post-Communist Studies St. Francis Xavier University [Електронний ресурс]. — режим доступу: http://people.stfX.ca/cpcs/studies-in-postcommunism/daskalovski2004.pdf
• 4. Ohrid Framework Agreement 13.08.2001 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ucd.ie/ibis/filestore/Ohrid%20Framework%20Agreement.pdf
• 5. Regional approach to the countries of South-Eastern Europe: compliance with the conditions in the Council conclusions of 29 April 1997. Commission communication on operational conclusions — Bosnia and Herzegovina, Croatia, Federal Republic of Yugoslavia, Former Yugoslav Republic of Macedonia and Albania. COM (98)618 final, 28 October 1998 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://aei.pitt.edu/3 354/1/3 3 54. pdf
• 6. Stabilisation and Association Agreement between the European Communities and their Member States, of the One Part, and the former Yugoslav Republic Of Macedonia, of the Other Part. Brussels, 26 March 2001 [Електронний ресурс]. — режим доступу: http ://ec. europa. eu/nei ghbourhood-enlargement/sites/near/files/pdf/the former Yugoslav republic of macedonia/saa03 01 en. pdf
• 7. Stockholm European Council 23−24 March 2001. Presidency conclusions and annexes [ Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://aei.pitt.edu/43 341/1/Stockholm_2001.pdf
• 8. Support programme for the Former Yugoslav Republic of Macedonia in 2001 [Електронний ресурс] -Режимдоступу:http://ec.europa.eu/neighbourhood-enlargement/sites/near/files/pdf/financial assistance/cards/publications/macedonia support programme en. pdf
• 9. Szajkowski B. Macedonia. An Unlikely Road to Democracy // Experimenting With Democracy: Regime Change in the Balkans / Edited by Geoffrey Pridham and Tom Gallagher. — London; New York, 2012. — 296 P. — 249 — 272. [P. 250]
• 10. The Phare Programme Annual Report 1996. Brussels, 24.03.1998. COM (1998) 178 final [ Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://aei.pitt.edu/6805/1/6805.pdf
• 11. Буланникова Ю. А. Процесс интеграции стран Западных Балкан в Европейский Союз / Ю. А. Буланникова [Електронний ресурс] // Вестник МГИМО Университета. — 2010. — № 2. — Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/protsess-integratsii-stan-zapadnyh-balkan-v-evrosoyuz
• 12. Буланникова Ю. А. Стратегия интеграции балканских государств в ЕС и НАТО: сравнительный анализ. Автореферет диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук / Ю. А. Буланникова. -М., 2011. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/strategiya-integratsii-balkanskikh-gosudarstv-v-es-i-nato-sravnitelnyi-analiz
• 13. Власова К. Парадоксы балканской политики Европейского Союза / К. Власова // Современная Европа. — 2014. — № 3. — С. 117 — 126.
• 14. Довгялло М. С. Бывшая Югославская Республика Македония (БЮРМ) — становление, развитие и «македонский вопрос» во взаимоотношениях с Грецией / М. С. Довгялло // [Електронний ресурс] / Репозиторий Витебского государственного университета имени П. М. Машерова". — режим доступу: http://lib.vsu.by/xmlui/bitstream/hand1e/123 456 789/6464/%D0%9C.%D0%A1,%20%D0%94%D0%BE%D0%B 2%D0%B3%D1%8F%D0%BB%D0%BB%D0%BE.pdf?seauence=1&isAllowed=y
• 15. Полывянный Д. «Балканизация» и «европеизация» на юго-востоке Европы / Д. Полывянный //Современная Европа. — 2015. № 5. С. 36 — 47. режим доступу: http://www.sov-europe.ru/2015/5/Polivinnii.pdf
• 16. Риччери М. Евросоюз и балканский регион / М. Риччери // Современная Европа. — 2005. — № 2. — C. 52 — 62.
• 17. Стрельчук Н. Конфлікт 2001 р. у Македонії та роль НАТО і ЄС у його вирішенні // Історична панорама — збірник наукових праць (частина 1) / Н. Стрельчук. — Чернівці, 2009. — 150 c. [Електронний ресурс]. — режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-10 273.html
• 18. Усатенко О. О. Виникнення та суспільно-політичний розвиток Республіки Македонія (1991 — 2006 рр.). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук /О.О. Усатенко. — К., 2009. — 21 с.