Партия у житті общества

З Про Д Є Р Ж, А М І Е.

Запровадження. 2 стр.

1. Формування політичних партій та їх функций.

1.1. Сутність, це основна прикмета політичних партій. 3 — 4 стр.

1 .2. Походження партій. 5 — 7 стр.

2. Структура і важливе місце партій на політичному процессе.

2.1 Институциализация партій. 8 — 9 стр.

2.2 Типологія партій та партійних систем. 10 — 13 стр.

Укладання. 14 стр.

Список літератури. 15 стр.

Останнім часом події, що відбуваються російській політичної арені викликають особливий інтерес. Після дезорганізації Радянського Союзу, і ліквідації тоталітарної системи колишні республіки як і потрапили до смугу важкої економічної кризи, а певних місцях події сягали відкритих сутичок. У умовах треба чітко уявляти роль партій на політичній системі. І тому вивчення проблеми існування політичних партій на суспільстві, і навіть вплив їх у суспільство не втрачає своєї актуальности.

У центрі уваги даної роботи історія зародження, становлення політичних партій та їхній ролі в обществе.

Актуальність обраної мною теми дослідження визначається і тих, що після стількох припинення панування КПРС російській політичної сцені почали з’являтися безліч партій та об'єднань, які претендують на що у существлении власти.

Через багатоплановості теми, у роботі зосереджено увагу до дослідженні вузлових проблем, характеризуючих різнобічну діяльність партій та поставлені такі: — Простежити історичний процес від виникнення громадських об'єднань у старовинному суспільстві раніше виникнення сучасних політичних партій зі своїми усталеної структурою. — Проаналізувати сутність, основні їх ознаки і функції. — Досліджувати інституціоналізацію партій. Основна мета даної роботи ось у чому: — Дати характеристику партій, показати різні течії, орієнтацію. — Розглянути, як функціонують партії, у сучасної політичної системі. У виконанні вітчизняної політологічній літературі, дослідженням присвяченим політичних партій відведено значне місце. Діяльність А. А. Лютых, В. А. Тонких «Політологія… «яскраво відбито процес виникнення партій, починаючи з древнього нашого суспільства та донині. У цієї роботи відведено велике місце сучасним російським партіям, їхньої керівної ролі у сучасній России.

У статьеЛ.В. Смирнова «Основні ознаки і функції політичних партій «(Л. В. Смирнов «Політологія », М.1993.) на прикладах найбільших політичних об'єднань світу показано структура і типологія партий.

1.1. Сутність, це основна прикмета політичних партий.

Невід'ємною частиною політичною системою сучасного демократичного суспільства є політичні партії. Партіяце політична громадська організація, що бореться влади чи що у здійсненні її. При соціологічному аналізі першорядною завданням буде здатність партій задовольняти потреба людей ассоцииации друг з другом.

У підставі діяльності партій можуть лежати різні групові потреби, і які пред’являються вищим державних інституцій. Тим самим через партії населення заявляє про своє групових вимогах. Правлячі структури теж використовують партії для звернення народу за підтримкою чи вирішення тих чи інших питань. Діяльність партії є важливим механізмом і розподілу і перерозподілу владних ресурсів. Серед інших політичних інститутів партію відрізняє властиві їй функції у влади і найхарактерніші методи їхнього здійснення, певна внутрішня організація та структура, наявність політичної програми дії тій чи іншій ідеологічної системи орієнтації, і навіть низку інших менш значущі признаков.

Функції партії, які найяскравіше демонструють її місце у процесі, висловлюють необхідність дві групи завдань: внутрішніх та зовнішніх. До внутрішнім функцій належить набір членів, становище партійної каси, регулювання майнових чи інших відносин між первинними структурами, партійної елітою і рядовими членами. Здійснення ж зовнішніх основних завдань передбачає: — боротьбу завоювання і політичної влади у інтересах тієї чи іншого групи населення, виходячи з своїх програмах у вирішенні, як внутрішніх, і міжнародних проблем. — забезпечення сполучення мас з колишніми державними структурами і инстутуцианализацию політичного участі громадян, — добір і рекрутування політичних лідерів та еліт всіх етапах політичною системою, участь з допомогою управлінням справами суспільства. — узгодження власних цілей, програм коїться з іншими учасниками політичного процесу. — здійснення політичної соціалізації громадян. Основним шпп собом здійснення цих функцій є висування партією своїх кандидатів на виборів у законопроектний держави й боротьба право їх обрання. Партії висувають своїх лідерів і намагається схилити підтримувати свого кандидата, якомога більшу число населения.

Партії, які перемогли під час виборів, чи зуміли провести в законопроектний своїх представників, отримують унікальну можливість брати участь у формуванні правлячої еліти, у доборі та встановлення управлінських кадрів. Насамперед, них партії отримують унікальну можливість брати участь у прийнятті легетивных решений.

1.2. Походження партий.

Суперництво політичних груп, об'єднаних навколо впливових сімей чи популярних лідерів, багато століть становила характерну, істотну риску політичної історії. Але такі організації, які ми називаємо політичними партіями, виникли у Європі у Сполучених Штатах не раніше початку 19 століття. Наприклад, з тексту американської Конституції, Декларації права і свободи громадянина, за іншими політичних документах кінця 18 в. немає згадування про політичних партій. Перші виникли у Стародавній Греції та виглядали невеликі угруповання, здебільшого або не мали організаційної структури. Вони висловлювали інтереси значній своїй частині панівного класса.

У період буржуазної революції XVII — XVIII ст партії, як політичних організацій не проводили самостійної політики, а частіше всього підпадали під вплив релігійних, станових, сімейно пологових объединений.

Формування партій була досить тривалим і складнішим процесом. Спочатку активно діяли тільки певний період виборчих компаній. Вони мали постійно діючих місцевих организаций.

Політичні партії з звичними нам ознаками (оформлене членство у Комуністичній партії, партійні квитки, внески, внутрішньопартійна дисципліна) з’явилися торік у Європі з появою масового робочого руху. Існуючі зараз політичні партії по організаційної структурі можна зарахувати до двом основним типам: організаційно оформленим і організаційно неоформленим. У партіях першого типу члени партії отримують партійні квитки, і платять партійні внески. У організаційно неоформлених партях немає офіційного членства, а здобуття права вважатися членом такий партії, досить проголосувати під час виборів за висунутого нею кандидата. Найвідомішими прикладами другого типу партій є республіканська і демократична партії США. Там 1930;ті роки ХХ століття формується сучасна двопартійна модель, на яку характерні основні ознаки: — масове залучення виборців у політичний процес, — дослідження реформаторських методи ведення державних справ, — зростання ролі партійних лідерів у житті, — динамізм політичних відносин. Найбільший зростання чисельності партій на Росії були підйом революційного руху на 1905 р. початок цього процесу відкрив царський маніфест від 17 жовтня. У політичній життя Росії у першої чверті ХХ століття різні періоди функціонувало 87 партій. Нині у світі діють понад 500 і громадських организаций.

Загальне, що притаманне сучасним політичних партій І що відрізняє їхнього капіталу від партії початку будівництва і у першій половині 19 в., — наявність партійного апарату, тобто. організованою групи людей, для кото рій партійна, політична діяльність професія. Структура партійного апарату відповідає передусім завданням ведення виборчої борьбы.

Кожна партія створювалася за захистом інтересів певної соціальної групи. Поступово вона привертала всі нові й нові верстви виборців Через війну партії сталі у здебільшого об'єднаннями, яких у тому чи тому поєднанні представлені інтереси різноманітних соціальних груп. Через це партії, зазвичай, неоднорідні і мають всередині себе фракціїгруппы, які висувають програми, які від загальної програми партии.

Існування у Комуністичній партії кількох фракції, напрямів, не послаблюють партію, а навпаки, роблять її політику гнучкішою, оскільки допомагають їй зберегти свій вплив серед різноманітних груп виборців, враховувати розмаїття соціальних, економічних, політичних інтересів у суспільстві. Політика партії виробляється під час внутрішньопартійної боротьби між різними фракціями і течениями.

Ті верстви українського суспільства, серед яких партія користується найбільшим впливом і який підтримують її протягом багато часу, становлять її соціальної бази, а виборці, регулярно віддають їй голоси під час виборів, — її електорат. Традиційної соціальної базою социалдемократичних партій на Європі був рабочий клас; ліберально-демократичних підтримували середні верстви (службовці, інтелігенція, малі вітчизняні підприємці тощо.); аграрні партії спиралися на селянство; партії, котрі обіймали консервативні позиції, отримували підтримку великих власників, частини селянства, й середніх верств. Приблизно о середині 20 в. ситуація змінилася. Великі партії отримують під час виборів голосів виборців, які належать до різним групам населення. Так, за соціал-демократів голосують як робочі, а й службовці, інтелігенція, дрібні й середні власники. Партії консервативної орієнтації підтримують рабочие і службовці, члени профспілок і предприниматели.

2.1 Институциализация партий.

У програмах партій зазвичай наголошується їх намір служити інтересам різних соціальних груп, більшості громадян країни. У практичної політиці партії прагнуть враховувати інтереси різних категорій виборців, бо тільки так можна перемогти на демократичні вибори. Разом про те виборах у країни (в значною мірою США) партії продовжують зберігати своєрідність, власне політичне й ідеологічне обличчя. Наприклад, від соціал-демократів виборці очікують проведення сильної соціальної полі-тики, прийняття нових, або вдосконалення існуючих програм допомоги соціально незахищених груп населения.

Політичні партії змушені вирішувати своєї діяльності дуже різноманітні завдання, тому й кількість приписуваних їм деякими політологами функцій перевищила десяток.

По-перше, це функції ланки між правлячими і керованими. Партія завжди постає як канал передачі, циркулюючої «згори донизу «і «знизу вгору ». Інтенсивність цих двох інформаційних потоків може збігатися. Скажімо, у СРСР за Сталіна перший був виключно потужним, другий майже вичерпався. Але за умови ліберальної демократії годі було недооцінювати значення партії, у формуванні суспільної думки. Інша річ, що саме партія не може абстрагуватися від настрої рядових членів і виборців. Це дозволяє партіям висловлювати соціальні интересы.

По-друге, партії виконують функції акумуляції соціальних інтересів. У такому суспільстві завжди є різні і різнорідні інтереси, переваги, вимоги. Зрозуміло, що трансформувати кожне їх у політичне рішення неможливо, та й потрібно: це зробило політичного життя хаотичної та непередбачуваною. Насамперед, з сукупності інтересів необхідно виділити найбільш соціально значимі. Далі й інші «добірні «інтереси необхідно ув’язати між собою, аби як послідовної програми поставити на політичну порядок денний. Цим й роблять партии.

По-третє важливою функцією партій є постановка колективних цілей для суспільства. Було великим спотворенням істини вважати, що партія здатна переслідувати лише цілі, які «носяться повітря «і випливають із обставин повсякденні її і прихильників. Ні у Китаї, в Росії необхідність побудови комунізму не випливала з поточних інтересів населення. Але, будучи сформульована партією, ця мета надихнула мільйони людей у програми радикального перетворення общества.

По-четверте, партії займаються рекрутуванням владної еліти й сприяють її політичної социолизации. під рекрутуванням слід розуміти добір кадрів як партії, і інші організації, які входять у політичну систему, зокрема й висунення кандидатів до представницькі органи виконавчої влади, виконавчий апарат, і бюрократию.

Нарешті, партії яких багато важать, виступаючи у ролі референтних груп, куди індивід орієнтує поведінкасвоїх прибічників. У багатьох країнах люди, підкоряючись сімейних традицій і вихованню, відчувають сильну емоційну відданість тій чи іншій партии.

2.2.Типология партій та партійних систем.

Класифікацію політичних партій зазвичай починають за ознакою внутрішньопартійних структур. У межах, а такою виділяються кадрові і масові партії, різняться за кількістю членів, основним напрямам діяльності, організаційної стабільності та принципами руководства.

Масові партії відрізняються передусім численністю складу, тісній і голову постійної взаємозв'язком з членів. Основна діяльність таких партій має ідеологічну і виховну спрямованість. Вони активну участь у виборчому процесі. Керівництва в масових партіях належать професійним політикам, постійної професійної бюрократії, причому осередки влади перебуває у самої партійної організації. Інша річкадрові партії. Це об'єднання про «нотаблів «з підготовки виборів і навіть збереження контактів із вже обраними представителями.

Розрізняють кілька категорій «нотаблів ». По-перше це, які своєю ім'ям чи престижем підвищують авторитет кандидати депутати, завойовують йому голоси; по-друге, вмілі організатори виборчих компаній; по-третє, финансисты.

Кадрові партії діють переважно у період передвиборних марафонів, а проміжках їх активність завмирає. Зазвичай, вони відрізняються відсутністю механізму офіційного приєднання до ці партії. Керівництво здійснюється «нотаблями », причому особливо широкі повноваження концентруються у тих, хто від партії бере участь у уряді. Ряд партій розглядають, як полумаполумассовыйпромежуточны тип, не має свого місця у класифікації. Це партії, котрі перебувають тільки з колективних членів, наприклад британські лейбористи у перші роки свого існування. З кожної фінансової погляду, це був масова партія, так як виборні витрати покривалися з допомогою внесків членів тред-юніонів (що й входили до партії на правах колективного членства).

За характером первинних організацій виділяють чотири різновиду: партии-комитеты; партии-секции; партии-ячейки; партії милиции.

1. Партии-комитеты є кадровими. Этоорганизационно пухкі асоціації «нотабелей », і первинні осередки тут просто відсутні. Прикладами може бути Консервативна і Ліберальної партії Великобританії на 19 В.

2. Партии-секции мають розгалужену мережу місцевих громад. Це централізовані партії з досить жорсткої внутрішньої дисципліною, але водночас яка допускає «горизонтальні зв’язку «між низовими подразделениями.

3. Партии-ячейки відрізняються ще більше жорсткої структурою. «Осередки «створюються, зазвичай, на робочих місць (виробничого чи з територіально виробничому ознакою) Внутрішньопартійні зв’язку носять переважно «вертикальний «характер: «згори «йдуть директиви, «знизу «- звіти про їхнє виконанні. Фракційна діяльність заборонена, керівництво носить суворо централізований і найчастіше авторитарний характер. Члени партій зобов’язані активної участі у тому работе.

4. Партии-милиции мають воєнізовану структуру з її головною відмінністю принципом єдиноначальності. Такі партії зустрічаються нечасто. Для прикладу можна навести штурмові загони Німеччини (хоча сама НСДАП була партією секційного типу), терористичні організації, деяких країн, у яких десятиліттями триває війна (Ліван, Північна Ирландия).

Поняття партійної системи відображає спосіб взаємодії різних партії, у боротьбі влада. Найстарішим (і найбільш популярними посій день) критерієм, що використовуються для класифікації партійних систем, є кількісний: виділяють безпартійні, однопартійні, двухпартийные і багатопартійні системи. Перші чи два різновиди можливі лише поєднані із авторитарними режимами і може називатися партійними системами умовно, бо значиме політичне взаємодія між партіями тут відсутня. Безпартійні системи у світі трапляються нечасто. Це деякі збережені режими і пояснюються деякі збережені диктатури, налагающие заборона діяльність від партій. Для прикладу можна назвати своєрідні політичні устрою Ірану (після саморозпуску Ісламської республіканської партії) і Лівії. Однопартійні системи властиві основному эгалитарно-авторитарным, авторитарно-ипэгалитарным і популістським режимам. З існування у тому чи іншого країні однопартійної системи, можна досить упевнено приписувати їй одне із перелічених режимов.

Кількісна класифікація виділяє лише дві партійні системи, що з ліберальної демократієюдвопартійну і багатопартійну. Головна складність, що з застосуванням цих понять, випливає з деякою умовності терміна «двопартійна система «у Великій Британії, що вважається її класичним зразком, «треті «партії набирають під час виборів до 10% голосів, а розмір цих партії давно перевищила сотню. Обгрунтовуючи правомірність використання терміну, зазвичай зазначають, влада усе ж таки здійснюється поперемінно двома великими партиями.

Порівняльний аналіз недоліків, і достоїнств двопартійної і багатопартійної систем здавна обіймав політологів. Більшість завжди схиляється набік першої, наводячи такі аргументы:

1. Стверджують, що двопартійна система сприяє поступового пом’якшенню ідеологічних конфліктів між партіями та його поступового переходу більш помірні позиції. І це робить політичну систему більш устойчивой.

2. Інше перевагу двопартійної системи вбачають у тому, що вона дозволяє одержавшей перемогу в виборах партії сформувати не підвладне криз уряд. Справді, якщо у парламенті представлені лише дві партії, то одне з них неодмінно має абсолютне більшість місць, й винести вотум недовіри її лідерупрем'єрміністра невозможно.

3. З погляду виборця, незаперечну перевагу двопартійної системиу цьому, що вона полегшить вибір під час голосування. Не слід читати десятки партійних програм чи годинами сидячи перед телевізором, вникати у міркування «розмовляючих голів »; партій лише дві, і співвіднести власні інтереси зі своїми програмами непогані сложно.

4. Нарешті, стверджують, що тільки двопартійна система дозволяє наблизиться до ідеалу відповідального правління, що грає найважливішу роль переважають у всіх без винятку теоретичних моделях демократії. Один із партії при владі, інша — у опозиції. Якщо виборці незадоволені роботою уряду, вони використовують вибори щоб відправити її в отставку.

У разі багатопартійності керівництво носить як правило коаліційний характер. Це можливої ситуацію, коли потерпіла поразка під час виборів партія залишається інформації з уряду лише оскільки є зручним партнером по коалиции.

Двухпартийные системи справді продемонстрували рівень стабільності та ефективності, про який вкотре умовах багатопартійності припадає лише мечтать.

Хоча політичні партії, у сучасному буквальному розумінні виникли не недавно, нині, як вважають політологів і в політиків, вони переживають період занепаду. Сходить нанівець значення низових партійних організації, а партійна печатку, довго яку вважали однією з ознак ліберальної демократії, нині стала анахронізмом. Роль партії, у структуруванні результатів виборів теж помітно зменшилася. Часто люди голосують не було за партію, а й за «імідж «тієї чи іншої кандидата, створений комерційними засобами масової информации.

Проте, немає інституту, який успішніше справлявся б із трьома найважливішими функціями — процесу передачі влади, політичної мобілізації мас і легітимації існуючих режимів, ніж партии.

Заключение

.

Виконана робота дозволила простежити історичний процес освіти політичних партій, їх поступове зростання, перетворення їх із дрібних громадських груп мають вплив всередині свого класу, на більш великі об'єднання, які можуть в суспільстві результативно виборювати влада і за, вдалому результаті цієї боротьби, успішно здійснювати управлінські функції. Для цих функцій партія готує чи підбирає зі свого середовища гідних кондидатов.

Завдяки своєї гнучкою сучасної структурі партії можуть успішно проводити избирателей, отражая у своїх програмах різні вимоги соціальних груп. Після обрання структури влади намагаються выплощать у життя свої обещания.

Усе це політика виробляється шляхом боротьби між різними фракціями і течениями.

У своїй роботі спробував проанализировать, какие завдання змушені вирішувати політичні партії, у своєму повсякденному діяч ности.

Дав характеристику політичних партій — кадрових й масові, та його роль політичної жизни.

Діяльність дали характеристика достоїнств і повним вад двопартійної і багатопартійної систем.

Надалі, щоб чітко уявляти роль партій на політичної життя, проводити не глибокий аналіз кожного об'єднання. Розглядаючи його через призму процесів які у сьогодні у обществе.

1. «Порівняльна політологія. «Голосів Г. В. вид-во НГУ,.

2. «Введення ЄІАС у політологію «К. С. Гаджиева М, Просвещение,.

3. «Основи політології «, Дорофєєв В.І., Родіонов В.А., СГУ,.

1993 г.

4. «Громадські самодіяльні руху, і перспективи «.

О.Н. Суслова,.М, Тех.книга., 1990.

5. «Партії, руху про громадські об'єднання », Библиотека Російської газеты.М., 1996.

6. «Громадські політичні руху, і партії Рісці «., М., 1996.

7. «Політичні партії і рух Росії «., Ю. К. Абрамов, Т. Ю. Гловина., Л., 1996.

8. «Партії та політичні блоки «М., Медіа., 1993.

9. Сморгунов Л. В. Семенов О.П. «Политилогия «М 1994.

10. Лютых А. А., Тонких В. А. «Політологія. Курс лекцій «Воронеж.

11. «Основи політологічній науки «Казанський державний универстет 1994.