Основы теорії держави й права

Сыктывкарский державний университет.

Факультет: Экономический.

КОНТРОЛЬНА РАБОТА.

по предмету:"Основы теорії держави й права".

Виконав: група 4420 Аввакумов Дмитро Николаевич.

Сиктивкар 2000.

СОДЕРЖАНИЕ СОДЕРЖАНИЕ 2.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ. 3.

1.ПРЕДМЕТ ТЕОРИИ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 4.

1.1.Определение і характеристика предмета теорії держави й права 4 1.2 Значення наукових визначень 5 1.3.Методы теорії держави й права 6.

2.ТЕОРИЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СИСТЕМІ ГРОМАДСЬКИХ НАУК 8.

2.1.Система громадських наук. 8 2.2.Теория держави й правничий та громадські науки 8.

3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК. 12.

3.1.Подразделение юридичних наук. 12 3.2.Взаимодействие юридичних наук з теорією держави й права 13.

ВИСНОВОК. 16.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 17.

Теорія держави й права є і розвивається одне із найважливіших компонентів складною і цілісної системи знань про суспільство. Єдність матеріального та духовної світу зумовлює і єдність наук. Між громадськими, природними й точними (технічними) науками існує тісний контакт. Ухвалений курс — на формування основ правового й держави може бути обмежений областю суто юридичних уявлень. Корінний питання життя — питання державі, на право. Право регулює суспільні відносини в різних галузях людської діяльності, найрізноманітніших суб'єктів права, із найбільш різним фактичним підставах, найрізноманітніших обстоятельствах.

Громадські науки вивчають закономірності зміни соціальних умов, теоретично обгрунтовують напрями перетворення соціальної дійсності, дають наукові прогнози, зокрема й у точного природничонаукового знания.

На розвиток галузей суспільствознавства, чи це філософія, економіка чи право, безперечно, саме пряме вплив надають відкриття пізнання природи, в технічних науках чи, навпаки, їх невдачі. Настійна вимога часу — відхід технократичних підходів, «самоізоляції «природничонаукового знання. До розробки великих природничонаукових проблем слід залучати економістів і соціологів, філософів і юристів, психологів і істориків, представники інших галузей обществоведения.

Без взаємодії наук неможливий вихід з кризи. Без їх кооперації неможливо ефективно й раціонально використовувати матеріальні, трудові і фінансові ресурси, вибрати найбільш доцільний шлях технологічного прогресу, інтенсифікації у суспільному розвиткові. Трапляється у житті такі круті повороти — вони бував історії багатьох країн, — оскільки саме громадські науки (государствоведение, правознавство, економіка, політологія, соціологія, соціальна психологія, історія, етнографія, етика та інших.) повинні показати вихід із безвиході етнічних, релігійних, національних конфліктів. Без цивілізованого рішення міждержавних ускладнень важко давалися простір буденною і технічних наук. На стику різних наук найбільш плідними виявляються дослідження як фундаментального, і прикладного характера.

1.ПРЕДМЕТ ТЕОРИИ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.

Кожен більш-менш суттєвий етап у розвитку науки завжди пов’язане з необхідністю повернення до розгляду її предмета. І це цілком закономірним процес, оскільки саме розвиток як тягне за собою кількісне розширення й якісну зміну тих явищ, що неминуче входять у орбіту дослідження, але є дедалі більше всебічне й поглиблене насичення ці негативні явища, у тому зв’язку й відносини. Наукове оволодіння новими об'єктами, вищий рівень їхнього пізнання, необхідність системного до них підходу та виваженості аналізу у взаємодії з іншими галузями знання згодом призводить до перетворенню науки.

1.1.Определение і характеристика предмета теорії держави й права.

Кожна наука має власний предмет дослідження, під яким на увазі яка вивчалася нею сторона об'єктивної дійсності. Інакше кажучи, предмет науки — це явища і процеси реального світу, які досліджуються нею, потім спрямоване наукове пізнання. Наука вивчає передусім закономірності розвитку природи й суспільства. У цьому сенсі предмет теорії держави й права й не є исключением.

Теорія держави й права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення і функціонування держави й права. Вона ніби вичленовує держава й право із усієї системи громадських явищ і досліджує їх внутрішні закономерности.

Предметом науки теорії держави й права служать багатостороннє і складне взаємодія й держави, роль і важливе місце держави й права у системі суспільства. Вона вивчає як державноправові явища і процеси, а й уявлення людей про неї. У його предмет входить громадське, групове і індивідуальне політичне та правове сознание.

Єдність предмета теорії держави й права обумовлюється її практичним і научно-понятийным єдністю. Держава право невід'ємно пов’язані один з одним. Тож теорія держави й права й не ізольовані галузі знання, а єдина наука. Але залишаючись цілісної наукою, вона підрозділяється на дві щодо самостійні структурні частини: теорію держави (государствоведение) і теорію права (правоведение).

З викладеного можна запропонувати таке визначення предмета теорії держави й права.

Предметом теорії держави й права є державно-правова дійсність, загальні та специфічні об'єктивних закономірностей її розвитку, з урахуванням пізнання і видів використання яких розробляються фундаментальних проблем, мають методологічне значення для галузевих наук.

Предмет науки историчен. Він змінюється принаймні залучення у сферу пізнання нових і нових властивостей і явищ державної влади і правової дійсності і виключення з її усе те, що існує ілюзіями, помилками і заблуждениями.

Особливе місце у нашій науці є має займати вчення про російської державності, її історичних, національно-культурних коренях і традиціях, сьогодення і майбутньому російської держави і права.

1.2 Значення наукових определений.

Найважливіше завдання будь-який науки у тому, щоб всебічно вивчити, та був висловити з поняттями і наукових визначеннях свій предмет. Поняття і їх наукові визначення — це своєрідні згустки людську думку, які увібрали у собі знання про явищах, їх властивості і признаках.

Саме поняттях, тобто. засобах відображення державно-правових реалій, в узагальненнях практики, теорія держави й права концентрує накопичене знання. Ці поняття мали бути зацікавленими змістовними науковими абстракціями. Справді науковими вони стають, коли вірно відбивають загальні й необхідні ознаки таких найскладніших, багатосторонніх і динамічних явищ, як держава й право.

Наукові державно-правові визначення — це стисле і точне розкриття політико-правових понять. Вона має велике значення й у теорії, й у правозастосовчої практики. Нерідко питання істотних ознаках будь-якого юридичного поняття та її законодавчої дефініції (визначення) вирішує сам законодатель.

Стислість наукових визначень — їхню головну чесноту і брак одночасно. Тому що складніше ту чи іншу державно-правове явище, то з меншим успіхом можна сформулювати в стислому його визначенні все істотне. Визначення у разі набуває характеру лише деякого кошти початкової орієнтації у предметі, але розкрити повністю все конкретне цього явища неспроможна. У разі застосовується кілька взаємозалежних дефініцій, їхнім виокремленням поняттєвий ряд.

Можна упевнено сказати, що арсенал коштів, прийомів і методів, використовуваних теорією держави й права, багата і сповнений багатоманітністю; ведеться постійний пошуку нових дослідницьких методів. Нашої науці необхідно не лише звільнитися, очиститися від міфів, стереотипів минулого, а й позбутися котрі підривають її авторитет шкідливих звичок, сформованих у період тоталітарного режиму. Що ж до вибору конкретного методу та її пріоритетного використання, всі вони повністю залежить від предмети й завдань дослідження. Найчастіше необхідні комплексний підхід, використання багатьох методів для всебічного аналізу складних державних підприємств і правових явлений.

1.3.Методы теорії держави й права.

Теорія держави й права вивчає свій предмет з допомогою методів, сформованими під час якого історичного пізнання. Кожен етап історії суспільства — щабель розвитку і правничий та одночасно щабель їх розуміння, отож у цілому утворюють єдиний процес духовного освоєння юридичної действительности.

Спочатку методи пізнання не виділялися з процесу сприйняття світу й суспільства філософією як цілісним поданням щодо всесвіту і його основних частинах. Вони виступали швидше, у вигляді своєрідних моделей постановки труднощів і зразків їх виконання, що випливають із філософської системи. Вони помітні прообраз те, що згодом отримала науковедении назва парадигмы.

Термін «метод» введений у правове науковий обіг древніми греками. Під ним розуміється спосіб пізнання, дослідження явищ природи й громадської життя. Плідність наукового пошуку, ступінь та глибина пізнання реальної дійсності великою мірою залежать від методів, використовуваних дослідниками. Самі собою методи — продукт творчої, інтелектуальної діяльності, вони нерозривно пов’язані з предметом вивчення. Постійний пошуку нових дослідницьких прийомів, способів, методів забезпечує приріст наукових знань, поглиблення поглядів на властивих предмета закономерностях.

Методи теорії держави й права — це прийоми, способи, підходи, що використовуються нею для пізнання свого предмети й отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання називається методологией.

Сьогодні в країні свободу вибору методів, способів, підходів до вивченню держави й права, плюралізм навчань і думок, ідеологічне розмаїття. Хоча правильно й те, що правди про держави не праві не можна сказати майже такого, що безпосередньо чи опосередковано не торкався інтересів різних соціальних груп, класів, партій та політичних течій. Але науці слід дистанціюватися від групових, класових, націоналістичних інтересів держави під ім'я істини і правды.

Методи теорії держави й права, як говорилося, тісно пов’язані з її предметом. Останній відповідає питанням, що вивчає теорія, методи — як, яким чином робить. У основі методів лежить предмет теорії, бо без теорії метод залишається безпредметною, а наука — беззмістовної. Натомість лише теорія, збройна адекватними методами, може виконати які стоять перед нею і функции.

Теорія і силові методи виникають одночасно, до них пред’являються подібні вимоги: як результати, а й шлях до них може бути істинним. Але теорія і нові методи тотожні, що неспроможні і повинні підмінювати друг друга.

Залежно від сфери поширення і охоплення досліджуваної матерії, а також від своїх специфіки й правничого характеру все методи класифікуються сталася на кілька груп. Это:

1) загальний диалектико-материалистический метод;

2) загальні методы;

3) спеціальні методы;

4) приватні методы.

2.ТЕОРИЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СИСТЕМІ ГРОМАДСЬКИХ НАУК.

2.1.Система громадських наук.

Єдність наукового знання, взаємопроникнення наук не заперечує їх відомих відмінностей. Кожна наука розглядає певний коло явищ природи й суспільства, що й становить її предмет. Залежно від цього, чи стосується це коло явищ до розвитку природи, суспільства, чи до світу техніки, і розрізняють науки громадські, природні і технические.

У центрі уваги суспільствознавства перебувають громадське буття й свідомість — величезна за складністю та числу своїх складових сфера. Тому окремі галузі суспільствознавства вивчають ті чи інші боку громадських явищ, необхідні і значні зв’язку й отношения.

2.2.Теория держави й правничий та громадські науки.

Багато громадські науки тісно пов’язані між собою, якщо врахувати загальний об'єкт дослідження — право і держави. Яке ж співвідношення з-поміж них і місце серед наук теорії держави й права?

Теорія правничий та держави є і розвивається одне із найважливіших компонентів складною і цілісної системи знань про суспільство. Єдність матеріального та духовної світу обумовлює й єдність наук. Між громадськими, природними й до точних наук існує тісне взаємодія. Ухвалений курс — на формування основ правового нашого суспільства та держави може бути обмежений областю суто юридичних уявлень. Корінний питання життя — питання державі, про праві. Право регулює суспільні відносини найрізноманітніших суб'єктів права, із найбільш різним фактичним підставах, найрізноманітніших обстоятельствах.

Громадські науки вивчають закономірності зміни соціальних умов, теоретично обгрунтовують напрями перетворення соціальної дійсності, дають наукові прогнози, зокрема й у точного, природного наукового знания.

На розвиток всіх галузей суспільствознавства, чи це економіка, філософія чи право, безперечно, надають саме пряме вплив відкриття розуміння природи, в технічних науках чи, навпаки, їх невдачі. В усіх за нашої пам’яті проекти перекидання стоку північних річок на південь чи трагедія Чорнобиля. Настійна вимога часу — відхід технократичних підходів, «самоізоляції» природничонаукових проблем слід приваблювати і економістів і соціологів, філософів і юристів, психологів і істориків, представники інших галузей громадської науки.

Візьмемо філософію. Вона науково пояснює громадське буття загалом, у всієї сукупності, внутрішньої взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємодії його сторін, відносин, процесів. Філософія вивчає найбільш загальні закономірності у суспільному розвиткові, включаючи й ті, які стосуються права і держави. Філософія досліджує такі громадські явища, як право і держави, задля здобуття права підміняти спеціальні науки про ці явищах, як тим, щоб, визначити місце державно-правової надбудови у розвитку суспільств загалом. Отже, філософія служить теоретичної базою і методологічним орієнтиром всім юридичних та в цілому громадських наук.

Саме тому осмислення явищ правової життя з філософської точки зору є необхідною передумовою творчого розвитку юридичної науки, подальшого вдосконалення чинного законодавства, зміцнення законності. За підсумками досягнень філософської науки може бути розкрито сутність правничий та держави, певні закономірності їх трансформації, механізму функціонування, форми їх регулюючого на суспільні відносини. На базі філософії розробляються основні категорії юридичних наук.

Генезис, сутність, функціональні призначення правничий та держави є об'єктом пильної уваги сучасної соціології. Соціологія — наука про суспільство як цілісну систему про окремих соціальних інститутах, процесах і групах — неспроможна обійти такі найважливіші елементи соціуму, як право і держави. У чому її на відміну від теорії правничий та держави? У ступеня узагальнення явищ і наукових понять і визначень, в рівні конкретизації пізнання, й гендерні відмінності підходів до вивчення правничий та держави. Право і держави, — безсумнівно, обществоведческие категорії, але, виділяючи соціальну основу держави, соціальну цінність права, соціологічні їх із боку, соціологія залишає осторонь юридичні аспекти цієї проблеми, приміром, такі, як правові форми організації державної влади чи правові методи регулювання громадських відносин, і др.

Так складається ставлення між теорією правничий та держави й політологією, видящей своє завдання до вивчення політики, політичних процесів, політичних партій, рухів, систем. Політика тісно вплетена у життя правничий та держави, проте політична влада реалізують і у політичних системах, та інших формах політичних отношений.

Така область суспільствознавства, як історія, досліджує різні типи цивілізацій, етапи громадянського суспільства, зміну одній соціальноекономічної формації інший, вивчає конкретні форми і мають досвід державного життя конкретних народів в конкретний час, окремі правові памятники.

Політична економія, як ні економічна наука загалом, вивчає економічних відносин людей, відносини виробництва, обміну, розподілу. У цьому вона може стосуватися роль держави і права.

Держава право вивчаються зовсім на однієї наукою, а цілим комплексом громадських наук. Ця думка то, можливо проілюстрована на прикладі проблеми сутністю держави — складного й суперечливого явища. Різнобічну діяльність його численних органів прокуратури та установ можна вбачати у реформі політичної, господарської, культурному житті суспільства, в міжнародних відносинах. Держава займається управлінням — це сфера управлінської науки; пов’язане з світом господарства — це державне діло економіки; держава проводить політичного курсу, співробітничає з партіями — це політологія; держава вимагає соціологічного осмислення — це соціологія. Щоб осягнути право і держави, необхідно вийти право їх межі, розкрити культурні, соціальні, політичні, економічні та інші причини, які визначають їх призначення, функції і у обществе.

Без взаємодії наук неможливий вихід з кризи. Без їх кооперації неможливо ефективно й раціонально використовувати матеріальні, фінансові та працю, вибрати найбільш доцільний шлях технологічного прогресу, інтенсифікації у суспільному розвиткові. Трапляються у житті такі круті повороти — вони бував історії багатьох країн, — оскільки саме громадські науки — государствоведение, правознавство, економіка, політологія, соціологія, соціальна психологія, історія, етнографія, етика та інші - повинні показати вихід із безвиході етнічних, релігійних, національних конфліктів. Без цивілізованих рішень міждержавних ускладнень важко давалися простір природним і точних наук. На стику різних наук виявляються найбільш плідними дослідження як фундаментального, і прикладного характера.

3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК.

Теорія держави входить до системи юридичних наук, об'єднаних загальним поняттям — юриспруденція. Існує саме система, безліч юридичних наук. Це тим, що і право — явище складне й багатогранне, має безпосередній стосунок до різним сторонам життя. Вивчить в однієї науки неможливо. Тому неминуча спеціалізація наукових знання різних галузях державної влади і правової життя общества.

3.1.Подразделение юридичних наук.

Чинна нині класифікація юридичних наук, затверджена Вищої атестаційної комісією країни, передбачає такі розділи: 1) теорія і подальша історія держави й права, історія політичних вимог і правових навчань; 2) державне право і управління, держбудівництво, адміністративне право, фінансове право; 3) громадянське право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право; 4) господарське право, арбітражний процес; 5) трудове право, право соціального забезпечення; 6) сільськогосподарське право, земельне, водне, лісове і гірниче право, екологічне право; 7) кримінальна право і кримінологія, исправительно-трудовое право; 8) кримінальний процес і криміналістика; 9) міжнародне право; 10) судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатура.

Є й інші класифікації, що носять однак сліди швидко мінливого часу, чи суб'єктивних уявлень авторів. Деякі з них, наприклад, беруть у историко-юридический цикл римське і мусульманське право, а хозяйственно-правовой цикл (господарське право, земельне право, трудове право та інших.) відокремлюються від цивільно-правового циклу (громадянське право, сімейне право і др.).

Систему юридичних наук можна підрозділити втричі основні групи: теоретико-исторические, галузеві і специальные.

До теоретико-историческим наук ставляться теорія держави й права, держави і право, історії політичних вимог і правових учений.

До галузевим юридичним наук ставляться науки конституційного права, адміністративного, фінансового, громадянського, трудового, кримінального правничий та другие.

Спеціальні юридичні науки — це криміналістика, судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерия.

3.2.Взаимодействие юридичних наук з теорією держави й права.

Які ж співвідносяться теорія держави й правничий та історичні державно-правові науки?

Складність таких об'єктів, як право і держави, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають ті чи інші боку, елементи і негативні риси державно-правової діяльність у певному аспекті, певному рівні. Право і держави як складні соціальні феномени мають у своєму складі дуже багато разнокачественных компонентів і підсистем. Їх функції багатогранні, їх структури складні. Залежно від цього, які з цих компонентів, підсистем, структур і державних функцій чи його аспектів і рівнів вивчаються, і поділяються юридичними науками.

Загальна теорія правничий та держави за відношення до галузевим і спеціальним юридичним наук виступає наукою узагальнюючої, має керівне, направляюче, методологічне значення. Вона потрібна для розробки спеціальних, досить вузьких проблем, завдань, які галузевими і спеціальними юридичними науками. Загальна теорія правничий та держава узагальнює, синтезує і систематизує висновки галузевого знання, включаючи в арсенал власних наукових идей.

Спільність теорії держави й правничий та історико-юридичних наук у тому, що вони розглядають держава й право загалом; вивчають всіх раніше які були типи держави й права; досліджують причини виникнення держави й правничий та закономірності їх розвитку. Різниця теорії та держави і право виявляється у тому, що історія вивчає процес історичного поступу державних підприємств і правових форм життя конкретних країн хронологічному порядку. Теорія ж вивчає історичний процес розвитку права в узагальненому вигляді, дає теоретичне узагальнення цих процесів (закономірностей походження держави й права, механізму правовим регулюванням і т.д.).

Взаємодія теорії держави й правничий та історичних юридичних наук проявляється, з одного боку, у цьому, що глибоке вивчення і узагальнення історичного матеріалу необхідне більш повного та всебічного дослідження загальнотеоретичних державно-правових труднощів і визначення закономірностей історичного поступу держави й права.

З іншого боку, історія держави й права спирається на висновки та узагальнення, що дає теорія держави й права.

Теорія держави й правничий та галузеві юридичні науки. Нагадаємо, що теорія держави й права вивчає основні загальні закономірності державних підприємств і правових явищ загалом, незалежно від цього, як і конкретної царині громадського життя вони теж мають місце. Галузеві ж юридичні науки досліджують лише частини механізму держави, його певні органи (представницькі, виконавчі, судові), окремі групи правових норм (галузі права), концентруючи увагу до вивченні їх структури та функцій, аналізують особливості правовим регулюванням конкретної громадських відносин. Приміром наука адміністративного права вивчає правові форми исполнительнорозпорядчої діяльності органів структурі державної влади; наука трудового права досліджує правове регулювання громадських відносин, що виникають у процесі праці робітників і служащих.

Теорія держави й права й не підміняє і розчиняється теоретично галузевих юридичних наук. Кожна галузева юридична наука досліджує закономірності й особливо власного предмета.

Стосовно галузевим наук теорія держави й права виступає як общеправовая наука. Значення теорії держави й права для наук, які вивчають галузі права, виражається, насамперед у тому, що вона є методологічної, базової наукою у системі юридичних наук. Її висновки, загальнотеоретичні положення є підвалинами рішень спеціальних питань галузевих наук. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки походять від методологічних положень теорії держави і права.

Теорія держави й права одночасно й «обслуговуючої «наукою, оскільки він формулює вихідні поняття про країну і в праві і цим забезпечує галузеві юридичні науки необхідної общетеоретической базою розробки ними власної теорії, галузевого наукового понятійного апарату. Загальні поняття держави, права, норми права, правовідносини, юридичну відповідальність лежать у основі конституційного, адміністративного, громадянського, кримінального, сімейного правничий та інших галузевих наук.

Між теорією держави й правничий та галузевими юридичними науками існує двостороння зв’язок, тісний контакт. Галузеві науки в своє чергу яких багато важать для теорії держави й права. Вони живлять її фактичним матеріалом. Висновки і такі галузевих юридичних наук служать найважливішої передумовою глибших теоретичних узагальнень, її подальшого розвитку теорії держави й права в целом.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Отже, проаналізувавши вищеописані взаємодія, можна зробити висновок, що теорія держави й права посідає помітне місце, як серед громадських наук, і серед юридичних наук. Вносить свій внесок у загальне знання про суспільство розвивається у тісному взаємодії з іншими науками. Її вивчення дає можливість глибше зрозуміти й правильно розпізнати ті чи інші процеси, які у суспільстві загалом й у окремо взятому державі, виконувати завдання що у тій чи іншій царині громадського чи юридичної науки. У цьому виникає пряма необхідність рівнобіжному вивченню і взаємопов'язаному розвитку всієї системи наук, окреме існування яких немає те що неможливо, а загрожує припущенням безлічі помилок, яких зроблено і так злочинно много.

Отже, теорія правничий та держави — це громадська наука про закономірності виникнення, розвитку та функціонування права, правосвідомості і держави взагалі, про типах правничий та держави, в частковості про їхнє классово-политической і загальнолюдської сутності, змісті, формах, функціях і кінцевих судьбах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1) «Теорія держави й права» Хропанюк В. М. 1995 г.

2) «Теорія правничий та держави» під ред. Лазарєва В.В. — М., 1997 г.

3) «Теорія держави й права: учебник/под ред. Г. Н. Манова. — М., 1995 г.

4) «Загальна теорія держави й права: Підручник для вузів» /під ред. В.В.

Лазарєва. — М., 1994 г.

5) Спиридонов Л. І. Теорія держави й права. Підручник. М., 1997.

6) Теорія держави й права. Випуск 1 // Під ред. А. Б. Венгерова.

М., 1993.

7) Теорія держави й права. Підручник для юридичних вузів і факультетов.

// Під ред. У. М. Карельського і У. Д. Перевалова. М., 1997.