Національне виховання в у професійно-технічних навчальних закладах

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т. Г. Шевченка Технологічний факультет Кафедра професійної освіти та безпеки життєдіяльності

Курсова робота з курсу НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

«Професійна педагогіка»

Виконала: студентка 34 групи Локоть Світлана Сергіївна Керівник: викладач Неговська Катерина Ігорівна Чернігів — 2012 г.

ВСТУП Наша Україна — молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії, засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської релігії, наукової педагогічної думки, родинного виховання тощо.

Розробка методологічних засад формування особистості учнів є провідною проблемою української психолого-педагогічної науки. Національне виховання сучасної молодої людини серед різноманітних теоретичних підходів у вирішенні цього питання займає одне з головних місць. В умовах становлення української держави національному вихованню належить пріоритетна роль. Про це свідчать державні документи: Указ президента «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» від 27 квітня 1999року, «Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави», «Концепція патріотичного виховання учнівської молоді» тощо.

Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати у молоді громадянсько активні, соціально значущі якості, які вона зможе проявити в усіх видах діяльності, і, перш за все, пов’язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини, реалізації особистого потенціалу на благо української держави. У різні часи та епохи, в усіх цивілізованих державах сім'я, школа, суспільство ставили перед собою завдання — виховати громадянина, патріота своєї країни. В умовах економічної кризи, спотвореного переходу до ринкових відносин, відбувається інтенсивний процес соціальної та моральної деградації значної частини молоді, тому притупляються природні потреби в пізнанні й творчості, втрачається інтерес до чесної праці, знецінюються духовні ідеали. Певна частина сучасної молоді байдуже ставиться до ідеї незалежності України. У вирішенні важливих завдань національного виховання чинне місце належить організації діяльності школи, професійних закладів освіти, вищих навчальних закладів тощо. Сучасна освіта ще не змогла до кінця подолати негативні стереотипи, притаманні комуністичній системі виховання, не поставила особистість в центр виховної системи. У закладах освіти ще й досі відсутні цілісність і систематичність в організації національного виховання; до кінця не вирішено проблему навчання рідною мовою. У виховному процесі важливе місце мають посісти народна філософія, народна мудрість, національні ідеї та ідеали, що є тим підґрунтям, на якому зростає національна свідомість, гідність, самоповага.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі становлення професійно-технічної освіти є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури українського народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Отже, актуальність теми полягає в необхідності національного виховання в умовах середньоосвітньої школи, і, насамперед, у необхідності його в професійно-технічних закладах освіти, коли у молодих людей формується остаточний світогляд, і щоб це формування не було викривленим, а спрямовувалось у позитивне русло.

Мета роботи: теоретично обгрунтувати сутність національного виховання студентів ПТНЗ і визначити особливості та необхідність його використання у навчально-виховному процесі закладу.

Об'єкт: процес виховання в професійно-технічних навчальних закладах.

Предмет: методи та засоби національного виховання в професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ далі).

Завдання дослідження:

1. Обгрунтувати сутність та напрями процесу виховання.

2. Охарактеризувати зміст, принципи та напрями національного виховання.

3. Охарактаризувати суть національного виховання в ПТНЗ.

4. Обґрунтувати основні шляхи вдосконалення національного виховання.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків та списку використаних джерел (23 найменувань). Робота виконана на 29-ти сторінках друкованого тексту, з них — 25 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ

1.1 Сутність і напрями процесу виховання

У цілісному педагогічному процесі важливе місце посідає процес виховання (виховний процес). Поняття «виховання» вживається у педагогічному значенні - як цілеспрямована виховна діяльність педагогів у навчальному закладі з метою вирішення конкретних виховних завдань. Місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, порівнючи поняття «формування особистості», «соціалізація особистості» і «виховання» .

Формування є процесом становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів — соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та ін. Соціалізація — це процес засвоєння соціального досвіду, освоєння і присвоєння суспільних відносин, який триває протягом життя індивіда і має певні стадії становлення і розвитку особистості. Процес виховання — це управління процесом особистісного розвитку учня шляхом створення сприятливих умов. Сприятливими умовами слід вважати педагогічно обґрунтовану організацію середовища, діяльності, спілкування, стимулювання тощо.

Виховання є компонентом загальнолюдської культури. Культурні досягнення складалися протягом тисячоліть, а учень повинен їх засвоїти у гранично короткий термін. З цієї позиції процес виховання слугує цілеспрямованою допомогою дитині в її входженні в сучасну культуру. Він неможливий без організованої взаємодії, співробітництва, партнерства вихователів і вихованців. Головною суттю взаємодії вихователя і вихованця є її спрямованість на активну різноманітну діяльність останнього, його самореалізацію і самоствердження в цій діяльності. У такому випадку процес виховання — динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя та вихованців, спрямована на засвоєння вихованцем у різних видах діяльності цінностей культури, здійснення його самореалізації, самоствердження, особистісний розвиток.

Виділяють такі основні напрями виховання:

1. Формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави. Патріотичне виховання покликане формувати громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил.

2. Правове виховання — формування правової культури — прищеплення поваги до прав і свобод людини та громадянина, Конституції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); знання й дотримання у поведінці Законів України; активна протидія особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України.

3. Моральне виховання — прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві. Опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення. Наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.

Для розкриття змісту морального виховання важливо згадати такі поняття, як мораль, етика, моральність. Мораль у прямому значенні цього слова розуміється як звичай, вдача, правила. У залежності від того, як освоєна і прийнята людиною мораль, якою мірою вона співвідносить свої переконання і поведінки з діючими моральними нормами і принципами, можна судити про рівень його моральності. Тобто моральність — це особистісна характеристика, що об'єднує такі якості і властивості, як доброта, порядність, ченість, правдивість, справедливість, працьовитість, дисциплінованість, колективізм. Ці якості регулюють індивідульну поведінку людини.

Завдання і зміст морального виховання молодого покоління визначаються за допомогою етичних вимог суспільства. У письмовій традиції людства основні постулати моральної поведінки людини були представлені в Біблії і Корані.

В якості основних завдань етичного виховання виділяють:

1. Накопичення морального досвіду і знань про правила суспільної поведінки (у сім'ї, на вулиці, в школі та інших громадських місцях);

2. Розумне використання вільного часу та розвиток моральних якостей особистості, таких як уважного та дбайливого ставлення до людей; чесності, терпимості, скромності і делікатності; організованості, дисциплінованості і відповідальності, почуття обов’язку і честі, поваги людської гідності, працьовитості та культури праці, дбайливого ставлення до національного надбання.

Основними критеріями морального людини є його моральні переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомих людей. У процесі морального виховання широко застосовуються такі методи, як переконання та особистий приклад, рада, побажання і схвальний відгук, позитивна оцінка дій і вчинків, суспільне визнання досягнень та гідності людини. Також доцільно проведення етичних бесід та диспутів на прикладах художніх творів і практичних ситуацій. Одночасно спектр морального виховання припускає як громадський осуд, так і можливість дисциплінарних та відстрочених покарань.

Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноручно примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне у повсякденному житті.

4. Трудове виховання — формування творчої, працелюбної особистості, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосування власним здібностям у системі виробництва, науки, освіти.

5. Національне виховання — це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

6. Екологічне виховання грунтується на розумінні цінності природи і всього живого на Землі. Воно орієнтує людину на дбайливе ставлення до природи, її ресурсів і корисних копалин, флорі і фауні. Кожна людина повинна взяти посильну участь у запобіганні екологічної катастрофи.

7. Основними завданнями фізичного виховання є: правильний фізичний розвиток, тренування рухових навичок і вестибулярного апарату, різні процедури загартовування організму, а також виховання сили волі і характеру, спрямоване на підвищення працездатності людини.

Організація фізичного виховання здійснюється за допомогою занять фізичними вправами вдома, у школі, вузі, у спортивних секціях. Вона припускає наявність контролю за режимом навчальних занять, праці та відпочинку (гімнастики і рухливих ігор, туристичних походів і спортивних змагань) та лікарсько-медичної профілактики захворювань підростаючого покоління. Для виховання фізично здорової людини надзвичайно важливе дотримання елементів повсякденного режиму: тривалий сон, калорійне харчування, продумане поєднання різних видів діяльності.

8. Економічне виховання — це система заходів, спрямована на розвиток екомічного мислення сучасної людини в масштабах своєї сім'ї, виробництва, всієї країни. Даний процес передбачає не тільки формування ділових якостей, таких як ощадливість, підприємливість, а й накопичення знань, що стосуються проблем власності, систем господарювання, економічної рентабельності, податкового оподаткування.

9. Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання. Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.

Отже, ми розглянули напрями виховання, які тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Разом з тим, усі вони утворюють цілісну систему національного виховання.

1.2 Зміст, принципи та завдання національного виховання Національне виховання — виховання учнів на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію учнів як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в учнях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі розвитку суспільсва є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадян України, які включають у себе національну свідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру.

У системі національного виховання мають бути чітко визначені виховні орієнтири, які можна назвати виховним ідеалом. Тривалий час виховна система України перебувала під впливом класово-партійної концепції виховання, яка орієнтувала особистість на ілюзорні, фальшиві ідеали. Видатний український педагог Г. Г. Ващенко, проаналізувавши різні підходи до визначення виховного ідеалу, зробив сміливу спробу окреслити його в українському контексті як служіння Богові та Україні. «Тільки на основі високих ідеалів, — пише Г. Г. Ващенко, — може утворитись міцна, суцільна особистість. Отже, коли ми хочемо виховати в українській молоді міцну волю і цільний характер, треба передовсім прищепити й прагнення до високої мети, що об'єднувала б увесь український народ. Такою метою є благо і щастя Батьківщини» .

Сучасний український ідеал виховання — всебічно, гармонійно розвинена особистість, національно свідома й соціально активна, людина з високою громадянською відповідальністю, з глибокими духовними, громадянськими, патріотичними почуттями, здатна до неперервного розвитку і вдосконалення. Для нинішньої української системи виховання потрібний тривалий час і напружена робота, аби остаточно сформулювати національний виховний ідеал XXI ст., усвідомити його сутність і втілити в життя. Але, безперечно, що національне виховання нині має пронизувати всі аспекти навчально-виховної роботи навчального закладу.

Принципи національного виховання:

— єдність національного і загальнолюдського — формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; оволодіння українською мовою, використання всіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбаннями світової культури;

— природовідповідність виховання — врахування у процесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської молоді, їх психологічних, національних і релігійних особливостей;

— культуровідповідність виховання — органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими і релігійними традиціями, з народним мистецтвом, традиціями і культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, зв’язок виховання з життям;

— активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення;

— демократизація виховання — розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довір'я між вихователями і вихованцями, повага до суверенітету особистості дитини, розуміння її запитів та інтересів;

— гуманізація виховання — пріоритет завдань самореалізації особистості вихованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної;

— безперервність і наступність виховання — досягнення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини; нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню особистості;

— єдність навчання і виховання — розвиток і формування особистості, опанування нею національної і світової культури здійснюється як єдиний процес, що передбачає набуття знань, вироблення ставлень та цінностей, які в кінцевому рахунку обумовлюють світогляд та ідеали людини;

— диференціація та індивідуалізація виховного процесу — врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного;

— гармонізація родинного і суспільного виховання — організація педагогічного всеобучу батьків, об'єднання і координація виховних зусиль усіх суспільних інституцій.

Завдання національного виховання громадян на сучасному етапі розвитку включає: любов до Вітчизни та її багатонаціональному народу; патріотизм, який заключається у готовності служити Батьківщині, захищати її, поєднується з любов’ю до малої Батьківщини (рідна республіка, область, національний округ); поважне ставлення до всіх народностей країни, до їх історії, традицій, мови, культури, національної честі; любов до рідної мови, культури та історії свого народу; поважне ставлення до народу та розуміння його ролі в становленні та розвитку держави; повага до мови як важливого засобу міжнаціонального спілкування та взаємозближення; глибока повага до Конституції та інших законів; повага до прав і свобод людини незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового та посадового положення, місця проживання й ставлення до релігії; глибока повага до загальних цінностей (злагода, безпека, можливість для кожного народу обирати свою долю, забезпечення прав та свобод особистості) тощо.

Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі «Освіта» (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне виховання, яке має бути спрямоване на формування у студентської молоді світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування виховання: формування національної свідомості; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю та формування у молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

2.1 Національне виховання в професійно-технічних навчальних закладах Термін «виховання» походить від слова «ховати» в розумінні оберігати, убезпечити від небажаного впливу. Може виникнути питання, а від чого потрібно (і чи потрібно) оберігати молоду людину, у якої за плечима 15−17 років родинного й шкільного виховання? На початку 90-х років минулого століття на хвилі загального піднесення й стрімкої демократизації суспільного життя у багатьох навчальних закладах, відмовляючись від системи комуністичного виховання, яке у більшості своїх положень дійсно не відповідало інтересам людини й суспільства, незалежної держави, ліквідували виховну систему взагалі, мотивуючи це тим, що, мовляв, студенти — дорослі люди і в демократичному суспільстві вони мають право на вільне самовизначення, вибір поведінки, дотримання моральних норм. Але вже перші роки такого стану показали, що юну, малодосвідчену, психо-емоційно нестійку особистість є від чого «ховати», оберігати і захищати: від пияцтва, наркоманії, злодійства, моральної розбещеності, згубного впливу потужних потоків бруду і сміття окремих засобів масової інформації, особливо телебачення. І нині назва «професійно-технічний навчальний заклад» недостатньо відображає своє функціональне призначення. Заклад професійно-технічної освіти освіти — це установа, метою якої є продовження едукації молодої людини: виховання, формування, становлення, розвитку, навчання. Термін «едукація» означає «виведення», «вирощення» (лат. educate від exduco — «виводжу»), тобто виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості, «виведення» її на високий загальнолюдський культурний рівень, соціалізацію у якісно нових умовах.

Упродовж усієї історії розвитку людства ті чи ті суспільства визначали завдання виховання підростаючого покоління, які зумовлювалися особливостями суспільно-економічного розвитку. З давніх-давен філософи, педагоги обстоюють ідею всебічного гармонійного виховання особистості. Всебічне виховання передбачає формування в людині відповідних моральних, розумових, трудових, фізичних і естетичних якостей. Гармонійне виховання має забезпечувати єдність, діалектичний взаємозв'язок, взаємозбагачення, гармонію зазначених складових виховання. В останні три століття у цивілізованих країнах тривала освітньо-дидактична революція. У системі едукації людини основні зусилля (соціально-педагогічні й економічні) спрямовувалися на розв’язання освітніх завдань. У результаті виник розрив, суперечність між високим рівнем розумового і морально-духовного виховання. Головна вада педагогіки попереднього періоду полягає в тому, що освіта, оволодіння великим обсягом наукових знань, випереджували і нині випереджають рівень вихованості особистості. Це таїть у собі загрозу прогресивному поступальному розвитку людства, існуванню цивілізації.

Завдання полягає в усуненні цієї вади, у зміні пріоритетів: виховання, педагогіки, науки про людину мають стати визначальними чинниками людської діяльності. Як зазначає російський вчений Б.М. Бім-Бад, «або виховання розв’яже найважливіше за значимістю і складністю завдання — допомогти людству в становленні свідомості служіння вищій меті й обов’язку перед людством, або світ загине в ганебних і брудних стражданнях». Тому проблема виховання людини, підготовка її до життєдіяльності в інформаційно-технологічному, науковому суспільстві і, зокрема, в умовах ноосфери набуває світового масштабу, глобальної, першочергової значущості.

Сучасна людина, якій доводиться жити у світі новітніх технологій, стає заручником цього некерованого монстра. Незважаючи на всеохоплюючі глобалізаційні процеси в соціально-економічному плані, не варто екстраполювати їх принципи на сферу виховання. За своєю метою виховання має бути спрямованим на формування всебічно, гармонійно розвиненої особистості, а за змістом — базуватися на національних і загальнолюдських морально-духовних цінностях.

Виховання — процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилково думати, що процес виховання людини завершується закінченням загальноосвітньої школи. Скільки людина живе, стільки вона й зазнає виховних впливів.

Молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої школи здобуває професійну освіту у ПТНЗ, обов’язково повинна бути включена в систему виховного впливу на відповідному рівні. Розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес національного виховання логічно й органічно має бути продовжений у навчальному закладі.

Професійно-технічні навчальні заклади покликані створити всі необхідні умови для становлення та розвитку особистості. Виховна діяльність має реалізовуватись у формі живого діалогу та активній взаємодії учасників, бо завдяки конструктивному діалогу і свободі вільного вибору особистості можна буде досягти поставлених спільних цілей.

Національне виховання передбачає постійний пошук нових ефективних форм і методів впливу на майбутніх громадян України, адже у цьому зацікавлена як держава так і громадські організації, всі, хто прагне відстояти незалежність України, примножити національні надбання та гідно представляти державу за її межами.

Науковець В. Пустовий визначає українські національні пріоритети у сфері національного виховання, які «полягають у спрямуванні науки на вітчизняне виробництво, впровадження як власних, так і зарубіжних технологій в усі галузі виробничої й економічної діяльності, на поліпшення підготовки національних висококваліфікованих і конкурентоспроможних кадрів, випереджаючий характер теоретичних та прикладних досліджень».

У процесі дослідження В. Дроговозом були виділені домінантні якості особистості-патріота:

— сформованість духовно-етичних якостей особистості (свідомої любові до Батьківщини, поваги до рідної мови, культури, звичаїв, традицій);

— сформованість історико-пізнавальних якостей особистості (знання своїх коренів та історії «малої Батьківщини», України, інших країн; прагнення до вироблення власної патріотичної позиції; знання законів України);

— сформованість професійно-діяльнісних якостей особистості (ставлення до праці як до служіння Батьківщині; розуміння національних інтересів України);

— сформованість психологічних якостей особистості (здатності і готовності до фізичних і психологічних випробувань зради Батьківщини);

— сформованість здатності до саморефлексії (здатності до самоаналізу власних вчинків з точки зору інтересів Батьківщини);

— сформованість громадянсько-діяльнісних якостей особистості (потреби в конкретних повсякденних справах на користь Батьківщини).

Навчальна діяльність студентів є засобом національного виховання. У процесі викладання конкретних навчальних дисциплін кожен науково-педагогічний працівник повинен, розповідаючи про особливості об'єкта курсу, акцентувати увагу студентів на наукових досягненнях вітчизняних учених, на ролі їх внеску у світову науку, на їхніх особистісних якостях, сукупність яких сприяла досягненню вагомих результатів у певній науковій галузі. Компонентом концепції національного виховання є також методи національного виховання. Для національного виховання студентів доречним може бути використання методів товариської виховної турботи: методи товариського спонукання: захоплення перспективою, доброю справою, творчим пошуком, заохочення, схвалення, нагорода, вимога, контроль, обговорення, довіра, прохання; методи товариського переконання: роз’яснення, розповідь, роздуми, бесіда-роздуми, переконання на власному досвіді, товариська дискусія; методи товариського привчання: оптимальний режим життя; творче доручення; творча гра, змагання, традиції, особистий приклад. Також, можливе використання нетрадиційних методів, побудованих на принципах народної педагогіки: народно-педагогічні методи нагромадження життєвого досвіду; народно-педагогічні методи виховання словом рідної мови; народно-педагогічні методи стимулювання, заохочення і спонукання; самоаналіз вчинків, самодисципліна, самоконтроль, самопереконання, самосхвалення, самозасудження.

Пріоритетним напрямком в Національній доктрині розвитку освіти України та її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.

Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає: підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці; формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично-екологічне, політичне, громадське, правове, трудове та фізичне виховання учнівської та студентської молоді.

Становлення української державності, інтеграція у європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу. Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації. Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури. Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно опирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення — формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв’язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів[23].

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

— забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

— відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усередненого» вихованця;

— формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

— виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;

— формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

— виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

— утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти;

— культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

— формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

— забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров’я;

— формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

— забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

— вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

— прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

— спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості.

Отже, громадянські риси можуть формуватися у професійно-технічних навчальних закладах, які виступають соціокультурним середовищем, яке в майбутньому формуватиме особистість українського громадянина. Патріотично-вихований учень ПТНЗ — це особистість з широким світоглядом, активною життєвою позицією, патріотичною свідомістю, зацікавлений у зміцненні та захисті держави, який сумлінно виконує обов’язки як учня, так і законослухняного громадянина своєї країни, має толерантне ставлення до інших етносів.

Таким чином, важливішими напрямами національного виховання в професійно-технічному навчальному закладі є: визнання свободи мислення, права студентів на власну думку, політичні та життєві позиції; визнання пріоритету самовиховання студентів, організацію їх індивідуальної діяльності, спрямованої на розвиток власного потенціалу; організацію студентського самоврядування, роботи студентських громадських об'єднань згідно з положенням про роботу відповідних організацій, що передбачає гнучкі форми взаємодії між деканатом, кафедрою, куратором і студентськими групами та спрямованість виховної роботи на професійно орієнтовану діяльність студента.

2.2 Основні шляхи вдосконалення національного виховання Національне виховання в державі має бути спрямоване на формування у молоді світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти. В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

Формування національної свідомості і самосвідомості може здійснюватися за умови, якщо особистість має можливість отримувати об'єктивну інформацію про свою націю, своє історичне минуле, про інші нації, в оточенні яких вона розвивалася.

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання вбирало кращі здобутки світової культури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася.

Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України.

Основними шляхами вдосконалення національного виховання в сучасному навчальному закладі професійно-технічної освіти повинні стати:

— реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями української нації, корінних народів і національних меншин;

— виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

— упровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;

— розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду;

— об'єднання зусиль державних і громадських інституцій, зокрема національно-культурних, у вихованні молоді, сприяння діяльності юнацьких організацій;

— організація національного виховання в родині як важливої ланки виховного процесу та забезпечення педагогічного всеобучу батьків;

— активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, які населяють Україну;

— широке використання в навчально-виховному процесі високохудожніх творів літератури та мистецтва авторів української нації, корінних народів і національних меншин;

Професійно-технічні навчальні заклади мають здійснювати підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:

— виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної, світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

— створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, громадської, оздоровчо-спортивної, правоохоронної та ін.);

— збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу, розвиток художніх здібностей студентів;

— формування «Я» — концепції людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

— пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок[10].

національний студент технічний особистість

ВИСНОВКИ Національне виховання — це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення - формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.

Мета національного виховання — набуття молоддю соціального досвіду, успадкування духовних надбань, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування особистісних рис громадян, духовності, фізичної досконалості, моральної, естетичної, правової, екологічної культури.

Професійно-технічні навчальні заклади покликані створити всі необхідні умови для становлення та розвитку особистості. Виховна діяльність має реалізовуватись у формі живого діалогу та активній взаємодії учасників, бо завдяки конструктивному діалогу і свободі вільного вибору особистості можна буде досягти поставлених спільних цілей.

Національне виховання передбачає постійний пошук нових ефективних форм і методів впливу на майбутніх громадян України, адже у цьому зацікавлена як держава так і громадські організації, всі, хто прагне відстояти незалежність України, примножити національні надбання та гідно представляти державу за її межами.

Завдання національного виховання громадян на сучасному етапі розвитку включає: любов до Вітчизни та її багатонаціональному народу; патріотизм, який заключається у готовності служити Батьківщині, захищати її, поєднується з любов’ю до малої Батьківщини (рідна республіка, область, національний округ); поважне ставлення до всіх народностей країни, до їх історії, традицій, мови, культури, національної честі; любов до рідної мови, культури та історії свого народу; поважне ставлення до народу та розуміння його ролі в становленні та розвитку держави; повага до мови як важливого засобу міжнаціонального спілкування та взаємозближення; глибока повага до Конституції та інших законів; повага до прав і свобод людини незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового та посадового положення, місця проживання й ставлення до релігії; глибока повага до загальних цінностей (злагода, безпека, можливість для кожного народу обирати свою долю, забезпечення прав та свобод особистості) тощо.

Отже, громадянські риси можуть формуватися у професійно-технічних навчальних закладах, які виступають соціокультурним середовищем, яке в майбутньому формуватиме особистість українського громадянина. Патріотично-вихований учень ПТНЗ — це особистість з широким світоглядом, активною життєвою позицією, патріотичною свідомістю, зацікавлений у зміцненні та захисті держави, який сумлінно виконує обов’язки як учня, так і законослухняного громадянина своєї країни, має толерантне ставлення до інших етносів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бердник О. Національне виховання — запорука міцної держави [Текст] / О. Бердник // Освіта. Технікуми. Коледжі. — 2007. — № 4. с.64

2. Бочан І.О. Про деякі аспекти реалізації концепції національно громадянського виховання студентів коледжу згідно з національною доктриною розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті в процесі вивчення соціально-гуманістичних проблем // Проблеми освіти. — К. 2003. Вип.31 — с.180−185

3. Бех. І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади І. Д. Бех Наукове видання. — К., Либідь, 2003. с. 32−44

4. Березуцька В. Виховуємо громадянина: (Виховання патріотизму у студентів професійно-технічної освіти) // Рідна школа.- 2002. № 1. с.44−46

5. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навч. закладів. Н. П. Волкова - К.: Видавничій центр «Академія», 2002. - 576 с.

6. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави / В. Гонський //Рідна школа. — 2001. № 2. с. 9−14

7. Гнутель Я. Організація навчально-виховної роботи в професійно-технічному закладі: Метод. посіб. / Я. Гнутель. — Т.: Збруч, 1993

8. Галай О. Формування національної свідомості - 2006. — № 1. с.19

9. Зайченко І.В. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навч. закладів І.В. Зайченко - Чернігів, 2003. - 527 с

10. Зайчук В. Шляхи оновлення системи професійно-технічної освіти України / В. Зайчук // Проф.- техн. освіта. — 2002. — № 1. — с. 2−5

11. Клименок В. Національне виховання — органічний компонент розвитку освіти // Освіта. Технікуми. Коледжі. — 2005. — № 2. — с. 67−69

12. Походжалова В. Зберегти красу людської душі [Текст] [ національне виховання студентів] / В. Походжалова // Освіта. Технікуми. Коледжі. — 2008. № 1. — с. 74−76.

13. Полак Л. Б. Навчально-виховний процес у закладах профтехосвіти: управлінський аспект: Навч.-метод. посіб. для пед. Працівників ПТНЗ / Л. Б. Полак. — К.: Вища школа, 1999. — с. — 111

14. Поляков С. Д. Психопедагогика воспитания.- М., 1996

15. Тиханова В. Планування виховної роботи в ПТНЗ. — 2008. — № 9

16. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002

17. Філіпчук Г. Розвиток освіти в багатонаціональних регіонах. Чернівці: Прут, 1996. — 128 с.

18. Кузьмінський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка: Підручник. — К.: Знання, 2007. — с. 447

19. Педагогика. Учебное пособие для студентов педагогических вузов и колледжей. Под ред. П. И. Пидкасистого — М.: РПА, 1996. — 604с.

20. Ситаров В. А. Дидактика. — М., 2002

21. Сухомлинський В. О. Про розумове виховання. — К., 1983.

22. Стельмахович М. Г. Українське родинознавство. — Івано-Франківськ, 1994. 56 с.

23. Щедровицкий Г., Розин В., Алексеев Н., Непомнящая Н. Педагогика и логика. М., 1993

.ur