Софія Київська в контексті світоглядних уявлень русичів

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет соціології та права Кафедра філософії

Реферат з дисципліни «Історія української культури»

на тему: «Софія Київська в контексті світоглядних уявлень русичів»

Виконала:

Кожемякіна О.В.

Київ 2014

Зміст Вступ Розділ 1. Історія Софійського собору Розділ 2. Основні принципи побудови Розділ 3. Внутрішня архітектура Розділ 4. Монументальний живопис

4.1 Мозаїки

4.2 Фрески

4.3 Графіті

Висновок Список використаної літератури

Вступ Стародавня Русь вписала в історію світового мистецтва і архітектури блискучі сторінки. За часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого наприкінці X — у першій половиш XI ст. були збудовані великі ансамблі палаців і храмів у Києві, Новгороді, Чернігові.

У другій половині XI — на початку XII ст. будуються численні комплекси монастирів. У XII ст. в окремих князівствах Русі почали з’являтись власні архітектурні школи. Багато споруд стародавньої Русі можна назвати шедеврами світової архітектури.

Народжена добою християнства Київської Русі, ось уже майже тисячу років стоїть Софія Київська в серці української землі, втілюючи в собі безсмертя народного духу. Під її склепіннями лунав голос великих ієрархів — митрополита Іларіона і Петра Могили, що розбудували національну церкву і державність. Перед її вівтарем молитовно схилялися київські князі: Ярослав Мудрий і Володимир Мономах, гетьман Петро Сагайдачний і Богдан Хмельницький. Свята Софія була предметом гордості і особливого піклування Івана Мазепи.

До нинішніх часів собор зберігає древню архітектуру і найповніший у світі комплекс мозаїк і фресок 11 ст. (260 кв. м. мозаїк і близько 300 тис. кв. м. фресок). Це пам’ятка світового значення, яка 1990 р. була внесена ЮНЕСКО до списку всесвітньої культурної спадщини.

Розділ 1. Історія Софійського собору

За 1037 рік київський літопис містив такий запис: «Заклав Ярослав місто велике Київ, у цього же міста є Золоті ворота, заклав також і церкву святої Софії, митрополію і по цьому — церкву на Золотих воротах святої Богородиці благовіщення, по цьому — святого Георгія монастир і святої Ірини». Цьому передували важливі події.

Київська Русь досягла вершини своєї могутності у часи правління князя Володимира Святославича (978−1015 рр.) та його сина Ярослава Мудрого (1019−1054 рр.).

У 988 році за князя Володимира Великого на Русі було запроваджено християнство, що мало велике значення для дальшого розвитку феодальних відносин, зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення політичних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими. Із запровадженням християнства в Давньоруській державі почалось інтенсивне будівництво кам’яних християнських храмів. До їх створення залучалися кращі будівельники і художники свого часу, використовувалися художні й технічні досягнення епохи. Храми прикрашалися настінними розписами, кам’яним різьбленням, ставали справжніми творами мистецтва.

Під час побудови першої кам’яної церкви в центрі Києва — Десятинної (989−996 рр.) — князь Володимир Святославич значно збільшив і укріпив територію міста. За часів сина Володимира — Ярослава Мудрого в Києві почалось велике будівництво. Територію міста було розширено більш як у 8 разів і обнесено новими оборонними валами. У цей же період збудовано митрополичий храм — Софійський собор (рис.1), який став головною монументальною будовою міста.

У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що його будівництво велося в 20−30-і роки XI століття. Софіївський собор було засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами. Навколо Софійського собору — центральної споруди Ярославового міста — стояли кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт — парадного в'їзду в древній Київ.

Рис. 1. Софійський собор. Сучасний вигляд Назва собору «Софійський» походить від грецького слова «софія», що в перекладі означає «мудрість». Присвячений «мудрості християнського вчення», собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу. Збудований як головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. Тут відбувалися церемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови. В один з найважчих періодів історії древнього Києва — захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.

Протягом XIV-XV століть киянам доводилося вести боротьбу проти литовських і польських феодалів, а також проти кримських татар, які спустошували містограбіжницькими набігами. У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 році - Менглі-Гірей У XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах загарбання українських земель, поневолення і насильственого окатоличування населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка ставила мету об'єднати православну і католицьку церкви під главенством римського папи. Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.

У 30−40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав Софію в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки — від темночервоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив’яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту.

XVII століття ознаменоване національно-визвольною боротьбою українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією. У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради.

У XVII-XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам’яне будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні будівлі Софійського монастиря. Через два роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам’яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII-XVIII століть.Імена будівничих Київської Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили своє автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію. У наші дні золоті верхи собору видно здалеку з усіх пагорбів Києва: він є композиційним центром старого міста. Проте його вигляд значно відрізняється від того, яким він був за часів Київської Русі. За дев’ять з лишком століть свого існування Софійський собор після численних руйнувань не раз перебудовувався. У наші дні зовні він зберігся в «одязі» нашарувань XVII-XVIII ст. Проте під цими нашаруваннями добре збереглися його первісні форми.

Розділ 2. Основні принципи побудови Техніка будівництва давньоруських споруд X-XI ст. нагадує візантійську, але має істотні відмінності, які свідчать про творче засвоєння візантійських традицій. Стіни собору будували з цегли й каменю. Перекриття складалися з коробових, купольних і хрестових склепінь.

Головний вхід до Софійського собору міститься з його західного боку. Перед входом у 1969 році встановлено меморіальний знак на честь бібліотеки, заснованої Ярославом Мудрим при Софійському соборі в 11 ст. На ньому портрет Ярослава Мудрого і слова з літопису «Повість временних літ»: «В лето 6545. Сей же Ярослав, син Володимер, насея книжними словеси сердца верних людий. Велика бо польза бивает человеку от учения книжного»

Увійшовши в Софійський собор через головний вхід, відвідувачі потрапляють в нартекс (західний притвор храму). Тут створено вступну експозицію, яка розповідає про собор, експонуються макети його первісного й сучасного вигляду. За ними можна ознайомитися зі стародавньою архітектурою пам’ятки і з пізнішими змінами в її зовнішньому вигляді.

Макет первісного вигляду Софії створено за матеріалами архітектурно-археологічних досліджень. У давнину прямокутну споруду Софії з півночі, заходу і півдня оточували два ряди відкритих галерей. На східному фасаді було п’ять вівтарних напівкруглих виступів (апсид). Із західного боку височіли дві башти із сходами, які вели на другий поверх. Перед головним входом було споруджено мармуровий портик. Вінчали собор 13 куполів, які поступово піднімалися від крайніх малих до центрального великого купола. Покриття здійснювалось свинцем безпосередньо по склепінню і куполах.

Фасади храму не штукатурились. Багато уваги зодчі приділяли зовнішньому архітектурному декору: арки північної галереї були прикрашені поребриком, фасади пожвавлені двохуступчастими нішами, на барабані головного купола виконано меандровий орнамент з цегли.

Давні обриси собору вражають чіткістю форм, цілісністю композиції, довершеністю художнього образу. Архітектура храму сповнена руху, поступового наростання об'ємів споруди від одноповерхових зовнішніх галерей до пірамідальної композиції тринадцяти бань, що надають Софійському собору особливої виразності.

Головний архітектурно-художній ефект споруди полягає в її складній і водночас гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв’язують собор з навколишнім простором, падаючи композиції об'ємно-просторового характеру.

Розділ 3. Внутрішня архітектура Увійшовши з нартекса в собор, відвідувач знайомиться з внутрішньою архітектурою, яка збереглася з 11 століття без особливих змін. (рис.2)

Рис. 2. Внутрішня архітектура Софійського собору Внутрішнє планування собору чітке і ясне: прямокутна в плані споруда, витягнута по осі північ-південь, поділена дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять нефів — поздовжніх коридорів, які в східній частині закінчуються півколами апсид. Центральний неф вдвоє вищий і ширший від бокових і дорівнює за розмірами трансепту — головному поперечному членуванню. З півночі і півдня трансепт замикають двох’ярусні трипрольотні арки, які внизу спираються на восьмигранні, а вгорі - на пучкові стовпи. Така сама аркада замикала колись із заходу і центральний неф собору. Від неї залишилися основи восьмигранних стовпів, знайдені під час археологічних досліджень.

Таким чином, в 11 столітті центральний неф і трансепт утворювали в перетині рівноконечний просторовий хрест, над центром якого височів головний купол собору. Його тримали підпружні арки. Перехід від підкупольного квадрату до круглого барабана здійснено за допомогою парусів (сферичних трикутників). Такий тип храму називається хрестовокупольним.

Другий неф займають просторі хори, (полаті) розміщені над боковими нефами і в західній частині собору. Полаті - це місце, призначене для князя і його придворних, а простому люду належало перебувати внизу. Таким чином, архітектура споруди підкреслювала класову диференціацію феодального суспільства.

Велику роль у вирішенні внутрішнього простору відігравала освітленість різних приміщень споруди. З більш низькими затемненими боковими нефами і галереями різко контрастував центральний підкупольний простір, освітлений дванадцятьма вікнами центрального барабана купола. Це давало змогу тим, хто входив у храм, зосередити увагу на вівтарній частині.

Розділ 4. Монументальний живопис На стінах собору зберігся унікальний щодо своєї художньої цінності ансамбль монументального живопису 11 століття: 260 кв. м мозаїк (зображень, набраних по вогкій штукатурці кубиками скловидної маси — смальти) і близько 3 тисяч кв. м фресок (розписів водяними фарбами по вогкій штукатурці).

В архітектурно-художньому задумі собору виняткову роль відіграє синтез мистецтв. Мозаїки та фрески багатокольоровою гамою вкривають стіни, стовпи, склепіння, арки й куполи собору. Барвисті зображення й орнаменти з блискучим золотим тлом мозаїк у центральній частині храму вдало поєднуються з легкими тонами фрескового розпису, що прикрашає боки центральної частини, бічні нефи, галереї, приміщення другого поверху й башти собору. Художній ефект підсилюють барвисті килими мозаїчних підлог, різьблені мармурові окраси перед вівтарної перегорожі, мармурові пороги та довірки отворів, різьблені шиферні плити, що оздоблюють парапети другого поверху.

софійський собор архітектура живопис

4.1 Мозаїки Мозаїки прикрашають головний вівтар і купол собору. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною єрархією».

Усі збережені мозаїки Софії - це оригінали 11 століття. У місцях пошкодження мозаїк у 19 столітті зроблено розписи олійними фарбами.

У зеніті центрального купола бачимо монументальне зображення напівфігури Христа-Вседержителя. (рис.3) Христос — у пурпуровому хітоні та блакитному плащі. Навколо Христа-Вседержителя чотири архангели, з яких лише один (у блакитному вбранні) — мозаїчний, а інші в 1884 р. домалював олією М. В. Врубель. У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

Рис. 3. Мозаїка в центральному куполі - Христос З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують купол, цілком залишилася постать Марка на південно-західному парусі. Марко сидить на стільці перед розкритим євангелієм. У правій руці він тримає перо, в лівій — сувій. Тут застосовано також зелену, жовту і золоту смальти, що значно збагачують загальний колорит композиції. Від решти мозаїчних зображень євангелістів до нас дійшли тільки невеликі фрагменти. Серед них дуже цікаве зображення маленького столика з письмовим приладдям на південно-східному парусі (фрагмент композиції «Євангеліст Матвій»).

На північній і південній підпружних арках вціліло п’ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображеннями мучеників. На стовпах передвівтарної арки (над іконостасом) — мозаїчна сцена «Благовіщення»: ліворуч-архангел Гавриїл, праворуч-діва Марія. Обидві частини композиції дуже гарні за колоритом. Гавриїл у білому вбранні із зеленкуватими, пурпуровими і чорними відтінками. Звучання білого кольору посилюють червоні сандалії, жезл і смуги на рукавах. На Марії одяг глибокого синього кольору, пожвавлений золотом на рукавах і кінцях мафорія. З синявою одягу контрастують червоні чобітки і пряжа в руках Богоматері.

У склепінні головного вівтаря видно величезну постать богоматері-Оранти, яка молиться. (рис. 4) Ця постать домінує над розписами інтер'єра. Висота її близько 6 м. Богоматір стоїть з піднятими руками на широкому помості, прикрашеному дорогоцінним камінням. На ній — синій хітон, пурпуровий мафорій із золотими складками і червоні чобітки. З-за пояса звисає біла хустка. Постать Оранти виділяється серед розписів собору особливою величчю, монументальністю і соковитістю барв.

Рис. 4. Богоматір Оранта. Мозаїка, 11 ст.

Під Орантою — багатофігурна композиція «Євхаристія» — символічна сцена причащання апостолів. У центрі - престол, обабіч якого стоять ангели з рипідами. Біля них двічі зображено постать Христа. Він причащає хлібом і вином апостолів, які урочисто підходять до нього з обох боків. Апостоли і ангели в світлому вбранні, Христос у синьому плащі і пурпурному хітоні із золотими складками. Малиновий престол у центрі надає композиції особливої кольорової насиченості

Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважаючими тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Смальта виготовлена із скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см.

Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет.

Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів). Мозаїки головного купола і вівтаря собору гармонійно поєднуються з фресковим розписом.

4.2 Фрески Фрески прикрашали у давнину всі бокові стіни споруди, галереї, башти і хори. В 17 столітті первісний живопис під час ремонту частково оновлювався клейовою фарбою.

У процесі реставраційних робіт фрески 11 ст. розчищено з-під пізніших нашарувань, укріплено місця відшарування фрескової штукатурки. Пізній живопис залишено в місцях, де фрески втрачено, для збереження єдності стінописного ансамблю собору. В окремих місцях збереглися композиції 17 і 18 століть.

До системи фрескового розпису входять багатофігурні сцени, зображення святих на повний зріст, напівфігури святих, численні орнаменти.

У центральному підкупольному просторі бачимо багатофігурні євангельські сцени розповідного характеру — про діяння і жертву Христа, про поширення християнського віровчення. У давнину композиції розміщувались в хронологічній послідовності по колу, зліва на право, зверху вниз трьома регістрами. Початкові сцени циклу були змальовані на склепінні трансепту і західної частини центрального нефа. Жодна з фресок верхнього регістра не збереглася до наших днів. Сцени середнього регістра розміщені під склепінням над потрійними аркадами і починаються в північній частині трансепту двома композиціями — «Зречення Петра» і «Христос перед Каїафою». Далі розповідь переходить на південну частину трансепту, де розміщена композиція «Розп'яття». Решта фресок середнього регістра не збереглися.

Фрески нижнього регістра розміщені над восьмигранними стовпами трансепту. На північній стіні збереглися сцени «Зішестя Христа в пекло» і «Явління Христа жонам-мироносицям, на південній — «Увірування Хоми» і «Відіслання учнів на проповідь». Поряд з останньою композицією на суміжній стіні бачимо заключну сцену всього євангельського циклу — «Зішестя святого духа».

Особливу цінність серед фресок Софійського собору становить груповий портрет родини Ярослава Мудрого (рис. 5). Композиція містилась на північній, західній і південній стінах головного нефа. Про центральну частину цієї композиції, розміщену на західній стіні, яка не збереглася, відомо з малюнка Абрагама ван Вестфальда 1651 року. На малюнку зображені Ярослав Мудрий з макетом Софійського собору в руці, дружина Ярослава княгиня Ірина. Вони йдуть до постаті Христа, біля якого, можливо, стояли князь Володимир і Ольга — основоположники християнства на Русі. За Ярославом та Іриною в урочистій процесії йшли їхні сини й дочки. Від цієї великої композиції збереглися чотири фігури на південній стіні центрального нефа і дві - на північній.

Рис. 5. Сім'я Ярослава Мудрого. Фреска Софійського собору Портрет родини Ярослава Мудрого, розміщений у центрі собору, служив утвердженню князівської влади. І тепер, дивлячись на зображення на портреті людей, ми згадуємо про зв’язки київського княжого дому з найбільшими державами Європи. Дружина Ярослава Мудрого Ірина (Інгігерд) була шведською принцесою, його сини Святослав і Всеволод одружилися з грецькими царівнами, а дочки — Єлизавета, Анна і Анастасія — були королевами Норвегії, Франції та Угорщини. Фресковий портрет родини Ярослава Мудрого — це унікальна пам’ятка древньоруського портретного монументального живопису.

Інші розписи на першому поверсі Софійського собору мають релігійний зміст. Фрески бокового вівтаря Якима і Анни розповідають про діву Марію та її батьків, фрески вівтаря Петра і Павла — про діяння апостола Петра.

Фрески південного (Михайлівського) бічного вівтаря присвячені архангелу Михаїлу, який вважався покровителем Києва і князівської дружини: в апсиді бачимо монументальну півпостать Михаїла, під нею — фігури святителів. На склепінні перед апсидою зображено сцени «Єдиноборство з Іаковом» (північний схил) і «Поверження сатани» (південний схил). На склепінні в передвівтарній частині нефа збереглися фрескові композиції «Явлення архангела Захарії», «Явлення архангела Валаамові» (північний схил склепіння) і «Явлення архангела Ісусові Навіну» (південний схил склепіння).

У Михайлівському вівтарі на південній стіні збереглась дерев’яна віконниця 11 ст. Під нею — композиція 18 ст. «Чудо архангела Михаїла в Хонех».

Північний боковий вівтар собору присвячений святому Георгію — духовному патрону князя Ярослава Мудрого (хрещення ім'я князя — Георгій). У склепінні апсиди бачимо напівфігуру Георгія, під нею-святителів. На склепінні вівтарної і передвівтарної частини були змальовані сцени з життя Георгія.

У Георгієвському бічному вівтарі привертають увагу дві намальовані чоловічі голови в склепінні вівтаря, ліворуч від зображення Георгія. Ці малюнки виконані продряпуванням фрескового фронтону, очевидно, під час реставраційних робіт 19 ст.

Велике місце у системі розписів собору займають окремі постаті святих. Серед них — зображення мучеників, святителів, апостолів, святих воїнів та ін. У західній частині, де під час богослужіння перебували жінки, переважно зображені «святі жони «- Варвара, Уляна, Христина, Катерина та ін. Виділяються яскравістю образів чотири жіночі постаті в медальйонах у західній частині Георгієвського бокового вівтаря.

На жаль, первісна соковитість кольорів більшості фресок не збереглася. Фрескові зображення були виконані на голубому фоні. В розписах переважали темно-червоні, вохристі, білі та оливкові кольори. Особливу увагу художники приділяли змалюванню облич, створивши чудову галерею образів з індивідуальною характеристикою.

Як мозаїчні, так і фрескові розписи собору органічно зв’язані з архітектурними формами інтер'єра. Їм притаманна декоративність, чіткість художньої мови, глибина і виразність образів.

Імена живописців невідомі. Лише в Михайлівському бічному вівтарі зберігся грецький напис «Георгій», виконаний по вогкій фресковій штукатурці до нанесення фарби на неї. Можливо, це ім'я одного з художників, які працювали в соборі.

4.3 Графіті

На стінах Софійського собору в різних місцях збереглися середньовічні написи — графіті (рис. 6). Це цінні пам’ятки древньоруської писемності, важливі історичні документи, з яких ми черпаємо цікаві відомості про різні сторони життя Стародавньої Русі. Найцікавіші з них ті, що розповідають про політичні події минулого, згадують імена історичних осіб, відомих з літописів. З-поміж останніх — князь Ярослав Мудрий, його сини Всеволод і Святослав, онуки Святополк і Володимир Мономах, єпископ Лука Білгородський, воєвода Ставр Городятинич та інші. Поряд з написами серед графіті багато всіляких малюнків.

Рис. 6. Графіті Софійського собору. Запис про смерть князя Ярослава Мудрого

Софійські графіті значною мірою відбивають мову стародавніх киян, а також вказують на високий рівень писемності серед населення Русі тих часів. Найдавніші написи належать до 30−40-х років 11 ст. і безпосередньо свідчать про час виконання настінних розписів храму.

У пам’ятках архітектури і мистецтва, які знаходяться на території Софійського заповідника, втілені художні смаки українського народу, натхнення і талант скульпторів, архітекторів, художників, праця і майстерність багатьох поколінь будівельників. Кожна така пам’ятка-це незабутня сторінка історії, наша гордість і невід'ємна частина нашої культури.

Висновок Збудована в XI столітті за ініціативою Ярослава Мудрого як головний храм Київської Русі, Софія Київська була не тільки культурним, а й громадським, освітнім центром. Тут відбувалися урочисті церемонії посадження князів на київський престол, прийоми іноземних послів.

Собор замислювався, будувався і прикрашався як головний храм держави, осередок її духовного життя. Поняття «Софія» на той час сприймалося як символ світла християнського вчення і як прилучення до мудрості цього вчення. Для молодих християнських народів Софійські храми в образній формі знаменували перемогу християнства над язичництвом.

Софія Київська стала не лише пам’ятником перемоги християнства на Русі, а й водночас монументом слави, бо була поставлена на тому місці, де Ярослав отримав перемогу пад печенігами. Печеніги були найстрашнішим степовим напасником, їх розгром надовго убезпечував кордони давньоруської держави.

І сьогодні, майже через тисячу років, собор викликає захоплення і зачудування майстерністю стародавніх зодчих, довершеністю ліній та форм.

Список літератури

1. Асєєв Ю. С. Мистецтво Стародавньої Русі /Ю.С. Асеєв — К.: Мистецтво, 1963.

2. Красильний М. Й. Софійський заповідник у Києві. /М.Й. Красильний — К.: Держбудвидав УРСР, 1960.

3. Логвин Г. Н. Софія Київська /Г.Н. Логвин — К.: Мистецтво, 1971.

4. Субтельний О. Історія України. /О. СубтельнийК.: Либідь, 1992. — с. 43−46

5. Грушевський М. С. Історія України./ М. С. Грушевський — .: Либідь, 1991. — с. 48−52.

6. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України/ А. Жуковський, О. Субтельний. — Львів, 1992. — с.16−19.