Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України

Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України Людинi притаманно мрiяти. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти на мiсцi, кличе вперед…

Мрiя i дiйснiсть часто виступають у суперечностi. Страждаючи все життя сам, болюче вiдчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мрiяв про свiтле i радiсне майбутнє України.

Неоднаково було йому:

Як Україну злiї люди.

Присплять, лукавi, i в огнi.

Її окраденою збудять…

(«Менi однаково…»).

Тому i проклинав поет «отих царiв, катiв людських», панiв рiзних гатункiв, усiх, хто несе горе народовi, i кликав «громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить… хиренну волю» .

Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:

…бо сонце стане.

I оскверненну землю спалить.

(«О люди! Люди небораки!»).

Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не мiг Зевс примусити скоритися Прометеящо житиме вiн (цей дух) i розiв'ється, як оте дерево, на яке моляться «колiзаки» (казахи) («У Бога за дверима лежала сокира»).

Без волi немає щастя — вважав Шевченко:

…де нема святої волi,.

Добра не буде там нiколи.

(«Царi»).

Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасної крiпачки («Сон»), якiй уявляється, що її син:

I уродливий, i багатий,.

Уже засватаний, жонатий…

На вольнiй, бачиться, бо й сам.

Уже не панський, а на волi;

I на своїм веселiм полi…

Тому i славить генiальний поет українського народу синiв Кавказу, що вiдстоюють свою незалежнiсть («Кавказ»):

Борiтеся — поборете!

Вам Бог помагає.

За вас правда, за вас слава.

I воля святая.

I мрiє Кобзар про часи, коли «розкуються незабаром закованi люди» («I мертвим, i живим…»), коли не зостанеться «i слiду панського на Українi» («I вирiс я на чужинi»). Тодi «у селах, у веселих i люди веселi» житимуть, тодi «спочинуть невольничi утомленi руки i колiна одпочинуть, кайданами кутi» («Iсаїя. Глава 35»).

I забудеться срамотна.

Давняя година.

I оживе давня слава,.

Слава України.

(«I мертвим, i живим…»).

Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх героїв, свою iсторiю, свою правду.

Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки «нiмець» нашу iсторiю нам розкаже. I свою солов'їну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли:

…усi мови слов’янського люду ;

Всi знаєте. А своєї.

Дастьбi… Колись будем.

I по-своєму глаголать…

(«I мертвим, i живим…»).

Глибоко ранило поета i духовне гноблення народу. Вiн вiрив у Бога, «великого Бога», вiрив у жертовнiсть Христа:

За кого ж ти розiп’явся,.

Христе, сине Божий?

(«Кавказ»).

Але бачив Шевченко й iнше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому й мрiє Кобзар про суспiльство, де релiгiя буде духовно збагачувати людину, де не буде продажної служницi панства, церкви минулого:

…будем, брате,.

З багряниць онучi драти,.

Люльки з кадил закуряти,.

Явленими пiч топити,.

А кропилом будем, брате,.

Нову хату вимiтати.

(«Свiте ясний, свiте тихий…»).

Зазнаючи горя i болю, зазнаючи гноблення з боку росiйського царизму, наш великий Кобзар часом проклинав москалiв i польську шляхту, але мрiяв про дружбу великих народiв. Вiн писав:

…Ляше, друже-брате!

подай же руку козаковi.

I серце чистеє подай!

I знову iменем Христовим.

Возобновим наш тихий рай…

(«Ще як були ми козаками…»).

Вiн мрiяв про сiм’ю вольну, нову, де:

…буде син i буде мати,.

i будуть люде на землi,.

де простеляться шляхи вiльнi i широкi:

…I пустиню опанують.

Веселiї села.

(«Iсаїя. Глава 35»).

Мав Тарас i особистi мрiї. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй хатинi над Днiпром дожити вiку:

Я тiльки хаточку в тiм раї.

Благав i досi ще благаю,.

Щоб хоч умерти на Днiпрi,.

Хоч на маленькiй горi…

(«Не молилася за мене»).

Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов’ю i шаною згадує вiльна Україна «незлим тихим словом» свого сина.

Немає неволi в Українi, у повний голос звучить її мова. Гордi її сини пишаються своїм героїчним минулим i намагаються впевнено дивитися в майбутнє.

Але щоб посiсти почесне мiсце серед народiв свiту, треба ще ой як багато зробити!

Роботящим умам,.

Роботящим рукам.

Перелоги орать,.

Думать, сiять, не ждать.

I посiяне жать.

Роботящим рукам.

(«Молитва»).