Аналіз технологічних парків Японії, США та України

План

1. Значення, головні принципи та основні переваги технопарків

2. Характеристика технопарків в США та Європі

3. Характеристика технопарків України

4. Детальний аналіз стану технопарків в Україні

5. Пропозиції щодо розвитку технологічних парків в Україні

6. Порівняння особливостей технологічних парків світу Висновок Список використаних джерел

1. Значення, головні принципи та основні переваги технопарків Уживання слова «парк» обґрунтоване, адже ці центри організуються саме в паркових чи розбитих під парк лісових зонах з красивим природним ландшафтом, що створює сприятливі для праці умови. Є парки, що розташовані на великій відстані від міських центрів.

Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу.

В основу створення технопарків покладені такі принципи:

* координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління;

є прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво;

* розвиток інноваційного підприємництва;

* залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;

* концентрація та використання ризикового капіталу.

З метою розвитку технопаркових структур у перші роки їх існування на цих територіях державою створюється пільговий режим (преференційний).

У країнах світу поширені такі преференції для інноваційних структур:

* нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільняються від сплати реєстраційного податку;

* фірми, що функціонують у складі технопарку, звільняються від сплати податку на прибуток у перші два-три роки діяльності, а в наступні сплачують його за зменшеними на 50% ставками;

* кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого прибутку;

* фірми, що входять до складу технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.

Як правило, фірми, що діють у межах технопарку, є самостійними юридичними особами. Технопарки показали сою ефективність щодо скорочення циклу наука — виробництво — споживання. В умовах науково-технічного парку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько 2—3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні промислові підприємства, державні заклади), що входять до парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять до складу технопарків, виділяють кошти на оснащення навчальних закладів, залучають до роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів Основні переваги науково-технічних парків:

* інтеграція різних стадій інноваційного процесу;

* промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок;

* скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок);

* спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу;

* створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

* виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій;

* студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Для управління технопарком створюється спеціальний орган управління, до функцій якого входять:

* визначення функціональної структури технопарку;

* приймання нових фірм у технопарк;

* розміщення фірм у наявних приміщеннях та надання їм земельних ділянок під нову забудову на території технопарку;

* здійснення контролю за відповідністю діяльності певних фірм завданням функціонування технопарку в цілому та виведення фірми за межі технопарку в разі її невідповідності профілю технопарку;

* створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку.

Діяльність технопарків фінансується за рахунок коштів фірм, що функціонують у складі технопарку, державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, доходів від власних підприємств, університетів, надходжень від реалізації науково-технічної продукції державним установам і приватним фірмам, плати студентів за навчання, спонсорської допомоги та ін.

Особливу роль в економічному механізмі технопарку відіграє ризиковий капітал. Ці кошти використовуються для фінансування дрібного наукоємного бізнесу— проектів, які характеризуються невизначеністю щодо комерційного успіху. За умовами Національного наукового фонду мала фірма або винахідник-одинак можуть одержати на строк до шести місяців субсидію до 35 тис. дол. для оцінки доцільності нової ідеї. Якщо результат позитивний, то додатково отримають субсидію в розмірі 200 тис. дол. на строк до двох років. Рішення про видачу субсидії приймає комісія експертів Національного наукового фонду.

Керівництво технопарком з боку держави і місцевих органів влади здійснюється на підставі прийнятих законодавчих актів, програм фінансування та розвитку, прямої участі. Уряд розробляє великомасштабні програми підтримки технопарків, сприяє кооперації науки і виробництва

2. Характеристика технопарків в США та Європі

Прикладом технопарку, як одного з перших і найуспішніших, є Стенфордський (США), на базі якого згодом виник технополіс «Силікон велі» («Силіконова долина»), який став взірцем для наслідування.

Становлення Стенфордського технопарку було тривалим і пройшло такі основні етапи [5]:

1 етап. Промисловець Л. Стенфорд заснував у 1885 р. університет з метою розвитку підприємницької діяльності. В університеті навчалась ділова еліта.

2 етап. Фізик С. Елвіл заснував приватне підприємство біля університету (Федеральна телеграфна компанія 1909 р.). Викладачі купували акції цього підприємства.

3 етап. Випускник університету Г. Гувер, який став потім його президентом, заснував інститут Гувера з питань війни і миру. Інститут отримав матеріальну і політичну підтримку з боку урядових організацій і підприємств.

4 етап. Зародження промислового парку біля Стенфордського університету (1936—1940 рр.). Створення промислових підприємств з виробництва телефонних апаратів, радіотехнічних виробів — «Хьюлетт Паккард». Університет надавав у розпорядження підприємствам приміщення, устаткування для розробки електроламп на замовлення промислових фірм.

5 етап. Створення в 1946 р. «Стенфордського парку високотехнічної промисловості», відкриття при університеті дослідного інституту, який одержав великі військові замовлення на дослідження в галузі електроніки.

6 етап. Відбувається посилення кооперативних зв’язків Стенфордського наукового центру і промислового сектору. Зростає кількість наукових організацій і промислових підприємств.

7 етап. Формується технополіс «Силіконова долина» (70— 80-ті роки). Виникають нові науково-технічні центри і промислові парки, наукові центри, консультативні фірми, конструкторські бюро, лабораторії, у яких працюють тисячі вчених, конструкторів, інженерів. У районі «Силікон велі» функціонують 3 тис. венчурних фірм, загальна чисельність працюючих у них становить 200 тис. чол.

Прикладом найбільш яскравого успіху малого наукоємного бізнесу може бути фірма «Еппл», засновники якої С. Джобс і С. Возняк зібрали свій перший персональний комп’ютер у гаражі.

Вважається, що «Силікон велі» є найбільшим центром, у якому зосереджено 20% світового виробництва комп’ютерів та електронних компонентів, розміщено 17 великих фірм електронної промисловості.

Серцем технополісу дотепер залишається Стенфордський університет, до складу якого входить 30 інститутів, центрів і лабораторій. Найбільш відомі з них:

* Інститут Гувера;

* Інститут з вивчення енергії;

* Центр з дослідження матеріалів;

* Дослідницький центр з акустики і шуму;

* лінійний прискорювач (установка довжиною 3,5 км);

* Центр з дослідження інтегральних схем та ін.

Стенфордський університет готовий розробляти будь-яку тематику —- від досліджень з акустики і біотехнології до соціології та робототехніки.Університет має і свої промислові підприємства. Другою складовою технопарку є підприємства різних великих корпорацій. Найвідоміші:

* «ІБМ»;

* «Хьюлетт Паккард»;

* «Тексас-інструментс»;

* «Ксерокс»;

* «Дженерал електрик»;

* «Феачайлд».

Важливою складовою технопарку є всі види інфраструктури: транспорт, зв’язок, складське господарство, центри торгівлі, оренди, прокату, посередницькі фірми тощо.

У зв’язку з тим, що Стенфордський парк виконує багато замовлень за військово-космічними програмами федерального уряду, його складовою частиною є об'єкти державної власності: військові аеродроми, дослідні полігони. На рис. 10.3 показана структура Стенфордського технопарку і технополісу на його основі.

Джерелами фінансування самого Стенфордського університету є: доходи від власних підприємств, плата студентів за навчання, державні дотації, надходження від реалізації науково-технічної продукції державним установам і приватним фірмам, приватні пожертвування.

Економічне поєднання науки і виробництва досягається за допомогою такого механізму:

* провідні вчені й інженери університету, будучи власниками промислових підприємств, продають акції своїх підприємств тим фірмам, у співробітництві з якими вони зацікавлені, розширюючи тим самим своє виробництво;

* промислові фірми продають акції тим ученим, у співробітництві з якими зацікавлені, запрошують їх на роботу як керівників лабораторій або консультантів;

* університет здає фірмам в оренду різні об'єкти, обладнання;

* промислові фірми фінансують нові університетські підроз діли, сплачують стипендії, виступають як роботодавці для випуск ників університету.

Таким чином, виникає взаємна зацікавленість у кінцевому результаті — створенні та впровадженні наукомісткої продукції.

Проте існують і суперечності між інтересами університету і фірмами. Фірми зацікавлені, в основному, в розробці сучасних технологій і продуктів, університети орієнтовані на розширення фундаментальних знань і фундаментальних досліджень.

Як правило, приватні фірми ведуть наукові дослідження з метою комерційного використання інновацій, нових технічних можливостей. Проте університети оперативно відстежують потреби промисловості і включаються в процеси впровадження нововведень і їх поширення шляхом створення мережі консультаційних структур, обміну спеціалістами, що справляє великий вплив на діяльність науково-дослідних лабораторій у промисловості. Взаємний інтерес переважає, саме міжфірмова наукова кооперація є одним з важливих чинників успіху Стенфордсько-го науково-технічного парку. Прикладом такої кооперації може бути центр з дослідження інтегральних схем при Стенфорд-ському університеті, який фінансується фірмами «Дженерал електрик», «ІБМ», Міністерством оборони США. Усі фірми мають повний доступ до результатів досліджень і право на їх використання у виробництві.

Слід зазначити, що більшість технопарків США, які стрімко розвиваються в останні роки, мають міжгалузевий характер. Наприклад «Рісер Траенгл парк Норт Кароліна» вирізняється незвичною диверсифікацією тематики своєї наукової роботи — від досліджень, пов’язаних із зловживанням ліками, до космічних польотів. На території парку функціонують університети, обчислювальні центри, урядові лабораторії та центри з охорони навколишнього середовища, підприємства з виробництва комп’ютерів.

Створення технопарків і технополісів сприяє залученню капіталів у той чи інший регіон країни, що розширює можливості їх комплексного розвитку, але головним їх завданням є стратегія прориву в нові сфери діяльності на основі розвитку регіональних науково-технічних центрів високого технологічного рівня. За свідченням літературних джерел, усього в США створено більш як 80 науково-технічних регіональних зон, 300 технопарків та технополісів, у яких працює 45 тис. учених та 142 тис. спеціалістів. Лише в «Силіконовій долині» зосереджено 20% світового виробництва обчислювальної техніки та комп’ютерів і розташовані такі всесвітньо відомі компанії, як «Дюпон», «Інтел», «Майкрософт», функціонує 3 тис. венчурних фірм, загальна чисельність працюючих у них становить 200 тис. чоловік.

Науково-технічні парки набули розвитку і в Європі. У Великобританії найвідомішим є Кембриджський технопарк, заснований у 1973 р. на базі всесвітньо відомого університету. До його складу входять 350 фірм, які діють у сфері високих технологій.

У Японії найбільший науково-технічний центр «Цукуба» розташований біля Токіо. Цей технопарк об'єднує 47 науково-дослідних організацій, у яких працює 40% усіх учених, зосереджених у державному секторі Японії. У цьому науковому оазисі зосереджені науково-дослідні лабораторії багатьох відомих компаній, як національних, так і зарубіжних. З початку 80-х років формується «друге покоління» наукових парків, здебільшого в країнах азіатсько-тихоокеанського регіону. На території наукових парків у всіх країнах світу розміщено 11 115 інноваційних компаній, з них 4746 — американських. Керівництво й організація роботи парків здійснюється або спеціальними комітетами з представників фірм і університету, або залученням організацій, які спеціалізуються у сфері управління науковими дослідженнями.

Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає в тому, що:

* вони є ефективною формою зближення науки і виробництва, бо скорочується до мінімуму тривалість циклу «дослідження — розробка — упровадження»;

* у технопарках зосереджуються висококваліфіковані кадри різних спеціальностей — учені, розробники, дослідники, аналітики, інженери, спеціалісти різного профілю, що забезпечує можливість міжгалузевих досліджень;

" у технопарках зосереджується унікальне устаткування, обчислювальні центри, лабораторії, що дає змогу проводити дослідження і наукові експерименти;

" у парках фінансовий капітал представлений у найдосконаліших формах — венчурному капіталі;

* у технопарках формується «еталонне середовище» з точки зору як економічних, так і організаційно-географічних умов для створення нових, наукомістких виробництв, що відповідають сучасним вимогам розвитку суспільства.

3. Характеристика технопарків України В Україні з метою створення та широкого застосування конкурентоспроможних на світовому ринку нових технологій та наукової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки Президент України видав розпорядження «Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів». Відповідно до цього розпорядження Кабінетом Міністрів України 22 травня 1996 р. прийнято постанову № 549 «Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів». Розпорядженням Президента України підтримано ініціативу Державного комітету України з питань науки, техніки та промислової політики, Міністерства освіти, Національної академії наук, місцевих органів виконавчої влади щодо створення науково-технічних інноваційних форм. У ньому зазначається: «Обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям всебічно сприяти створенню технопарків та інноваційних структур інших типів, що мають на меті розв’язання першочергових проблем економічного розвитку на базі освоєння нових технологій і виробництва нової продукції

Історія технопарків в Україні налічує більше 5 років. Зупинимося на найбільш розвинутих з них.

Харків Харківський технопарк «Інститут монокристалів» (ІМК) створений в червні 2000 р. на базі однойменного науково-технічного концерну НАН України — найбільшого в СНД центру з розробки, дослідження і застосуванню функціональних матеріалів, що є основою електронної, лазерної, сцинтиляційної (трансформації частинок нейтрино), інформаційної, медичної та інших новітніх областей сучасної техніки.

Пріоритетні напрями діяльності: медицина і біотехнології, машинобудування і приладобудування, енергетика, нові кристалічні і полімерні матеріали для енергетики, а також вироби з них, енергоефективні електричні машини і силова електроніка, енергоефективні джерела світла і альтернативні джерела енергії, матеріали, прилади, устаткування і технології для моніторингу і захисту навколишнього середовища, технічні засоби боротьби із злочинністю; розробка методичних матеріалів, підготовка науковців і висококваліфікованих фахівців в області інноваційної діяльності, трансферу технологій і комерціалізації наукових розробок відповідно до напрямів діяльності технопарку.

Технопарк включає 56 учасників (спільних і дочірніх підприємств), якими зареєстровано 25 інноваційних і інвестиційних проектів і 29 виконавців. В рамках цих проектів в 2000—2003 рр. проведено і реалізовано продукції на суму 657 079,2 тис. грн., з них у тому числі експортовано на 93 948,9 тис.грн. Зокрема, були виготовлено дві медичні гомографічні гамма-камери «ОФЕКТ1» 28 крупногабаритних кристалічних блоків, біля 3,5 тис. шт. різноманітних монокристалів, у тому числі понад 4 тис. шт. засобів радіозв'язку для проведення міжнародних експериментів в області фізики високих енергій, більше 3 т особливо чистих неорганічних солей, понад 9 тис. тестових систем для діагностики різноманітних захворювань.

З використанням засобів спецрахунку технопарку на фінансування науково-технічної сфери привернуто 26 297,4 тис. грн. На науково-дослідні розробки і виробництво їх зразків витрачено 30 580,95 тис. грн. До державних цільових фондів перераховано 34 235,15 тис. грн., з них до бюджету — 11 142,18 тис. грн. Завдяки модернізації виробництва, упровадженню нових наукоємких технологій досягнутий певний успіх в соціальній сфері: збережено близько 24 333 і створено 548 нових робочих місць.

Київ Технопарк «Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона» створений в липні 2000 р. на базі однойменного науково-технологічного комплексу (НТК ІЕС) НАН України в Києві. В своїй діяльності він керується законом «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Е. О. Патона», «Інститут монокристалів» .

Рішення про зміну складу технопарку шляхом включення в його структуру нових учасників (або виключення з неї) ухвалює Президент по рекомендації науково-технічної ради. Організація, охоча стати учасником технопарку, звертається до його керівництва із заявою, яку науково-технічна рада розглядає протягом 45 доби з моменту надходження.

Пріоритетні напрями діяльності: сучасні енергоефективні і ресурсосберігаючі технології, устаткування і конструкції; спеціальна електрометалургія, технології переробки металолому, збагачення металургійної сировини, підвищення якості кінцевої металургійної продукції; сучасні машини, механізми і засоби нової техніки в ракетно-космічній і авіаційній областях, в суднобудуванні, залізничному і морському транспорті; грунтообробна і прибиральна техніка з продовженим завдяки технологіям зварювання і зміцнення ресурсом робочих деталей; зварювальні і споріднені процеси при будівництві, експлуатації і реконструкції доріг, мостів і транспортних систем включаючи трубопроводи; оздоровлення навколишнього середовища і людини, у тому числі шляхом зниження техногенного впливу зварювального виробництва на аеро-, гідро-, геоекологію, використовування зварювання і споріднених технологій в медицині.

Технопарком зареєстровано 13 інноваційних проектів. 10 з них знаходяться в дослідницькому, дослідницько-промисловому і промисловому виробництві інноваційної продукції. До виконання проектів привернуто 6,1 тис. осіб, створено 578 нових робочих місць. Виконавці проектів постійно нарощують об'єми виробництва і платежі до бюджету як від інноваційної, так і від іншої діяльності.

Об'єднання реалізувало інноваційній продукції в 2000—2003 рр. на 1 212 780,7 тис. грн., при цьому запрацювавши на експорті 178 761,0 тис. грн. Бюджет і інші цільові госфонды отримали 34 433,7 тис. грн. З використанням засобів спецрахунку технопарку до фінансування науково-технічної сфери привернуте 26 297,4тыс. грн., з яких 93,9% йдуть на створення, модернізацію і реконструкцію науково-технологічних і дослідно-експериментальних ділянок придбання наукового і виробничого устаткування; 5,9% — на проведення науково-дослідних розробок, підготовку конструкторської і технологічної документації, технічних умов, патентування розробок придбання прав на об'єкти інтелектуальної власності; 0,2% — на організацію конференцій, семінарів і виставок, публікацію результатів наукових досліджень і інноваційної діяльності.

Державна підтримка інноваційних проектів у вигляді реінвестиції засобів спецрахунку, сформованого завдяки спецрежиму, складає небагато чим більше 10%, решта фінансування здійснюється за рахунок власних ресурсів. Але навіть така незначна підтримка допомагає вирішувати питання, які не розглядалися багато років. Ось лише деякі з них.

Реалізація сумісного проекту технопарку і заводу електромашинобудування «СЕЛМА» дозволила значно відновити і розширити номенклатуру устаткування для дугового зварювання — технології яка широко застосовується в промисловості і будівництві. При цьому забезпечуються потреби в зварювальному устаткуванні не тільки України, але і значно збільшилися об'єми його поставок за рубіж. Частка експорту сьогодні складає більше 65% об'єму продукції, що випускається підприємством.

Інститут електрозварювання ім. Е. О. Патона спільно з Інженерним центром зварки тиском розробили технології і спроектували машини нового покоління для контактного зварювання рейок. Виготовлені на каховському заводі електрозварювального устаткування, вони застосовуються на будівництві швидкісних залізниць і «оксамитового шляху» метрополітенів. Проект передбачав до кінця 2005 р. збільшити експорт з 20 до 75% об'єму продукції, що випускається. Укладені контракти з Китаєм, Кореєю Австрією і Росією на поставки новітніх установок для стикового зварювання. За кошти спецрахунку готується проект трубозварювальної машини нового покоління для прокладання магістральних нафтоі газопроводів.

Інноваційний проект Запорізького заводу зварювальних флюсів і стеклоизделий направлений на доведення до промислового рівня і упровадження у виробництво розробленої в інституті дуплекс-технології виплавки зварювальних флюсів що дозволяє випускати як традиційні, добре зарекомендували себе марки, так і нові високоякісні флюси для зварювання. Вони застосовуються в мостоі суднобудуванні, трубній промисловості, у тому числі в північних широтах.

Удвічі зменшені витрати на дорогі імпортні компоненти шихти — вони замінені шлак-відходами металургійних і трубозварювальних заводів України.

На Інгулецкому гірничозбагачувальному комбінаті приступили до реалізації інноваційного проекту по попередньому збагаченню залізняку методом сухої магнітної сепарації і технології магнітно-флотаційного доведення концентрату. Це дозволяє підвищити вміст заліза в ньому з 64 до 70%, що відповідає показникам світових ГЗКів, які працюють на більш багатих рудах.

В жовтні 2003 р. введена в дію перша черга комплексу магнітно-флотаційного доведення, що дозволить вивести ІнГЗК в першу десятку світових ГОКів.

Базова наукова організація технопарку — ІЕЗ ім. Є. О. Патона на розвиток своєї науково-лабораторної бази, застарілої за минулі десятиріччя, отримала 3,8 млн. грн. Зараз на засоби централізованого спецрахунку технопарку готується ряд унікальних науково-інноваційних проектів, на які у держави немає і найближчим часом не буде грошей (наприклад, зварювання м’яких тканин людини і ін.).

Технопарк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка» створений в червні 2001 р. на базі Інституту фізики напівпровідників НАН України в Києві. Пріоритетні напрями діяльності: отримання і обробка початкової сировини, виготовлення напівпровідникових, діелектричних, електропровідних матеріалів і багатошарових структур на їх основі, а також виробів з них для промислової і побутової електронної техніки; оснащені сенсорами пристрої, устаткування, машини, а також енергоі ресурсосберігаючі системи контролю і управління технологічними процесами і виробництвом в машинобудуванні, металургії, енергетиці, транспорті, авіаі ракетно-космічній техніці, нафтовій і газовій промисловості, агропромисловому комплексі; системи реєстрації, обробки, відображення, збереження і розповсюдження інформації, захисти інформації, цінних паперів, документів, товарів, послуг плюс технології, елементи і матеріали для їх виготовлення; технології, у тому числі рулонні, виготовлення покриттів, плівкових і пакувальних матеріалів, а також виробів з них для поліграфічної, електронної, фармацевтичної, харчової і переробляючої промисловості.

Технопарк має чотири інноваційних і інвестиційних проекти, в 2000—2003 рр. реалізував високотехнологічної продукції на суму понад 181 450 тис. грн., з них експортував — на 15 316,3 тис. грн. Засоби спецрахунку технопарку дозволили привернути до фінансування науково-технічної сфери 60,48 тис. грн. На науково-дослідні розробки і виробництво дослідницьких зразків витрачено 1737,5 тис. грн. А до бюджету і цільових фундацій перераховано 5803,05 тис. грн.

На ЗАТ «Пенто Пак» (Бориспіль) створений технологічний комплекс для виробництва і поставок екологічно безпечних пакувальних матеріалів. Виготовлена продукція на суму 58,7 млн. грн. Додатково створено 363 робочих місць. За підсумками тільки 2003 р. об'єм випуску інноваційної продукції за проектами українських технопарків перевищив 1 млрд. грн. Сьогодні розвиток технопарків — це єдина підстава для гальмування процесів деградації вітчизняного наукового потенціалу і роботи наших провідних вузів як «інкубаторів» для емігрантів.

У світовій практиці набула розвитку особлива форма організації процесу «наука — виробництво — споживання» — науково-технічні парки. (У Радянському Союзі були спроби створення відповідних форм — академмістечки.).

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.

4.Детальний аналіз стану технопарків в Україні

Комерціалізація наукових досліджень є важливою складовою у ланцюгу наука — техніка — виробництво — споживач. До організаційних чинників цього процесу можна віднести інноваційну інфраструктуру та нормативно-правове забезпечення суб'єктів комерціалізації; до економічних: венчурне підприємництво. Щодо інноваційної інфраструктури, то в Україні сформовано лише окремі її елементи.

До організаційних форм, які забезпечують розвиток інноваційної діяльності можна віднести: технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційні центри, венчурні фірми, консультативні тааналітичні фірми та ін.

Правовою основою формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності є Конституція України, закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про інноваційну діяльність», «Про наукову і науковотехнічну експертизу», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків», «Про наукові парки» інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини в науково-технічній та інноваційній сферах.

Найбільш успішною формою організації швидкої реалізації наукових розробок є технопарки.

В основу створення технопарків покладена координація діяльності та співробітництво такихланок як наука, вища школа, виробництво, державний та приватний сектори, органи управління.

Необхідними умовами утворення є: присутність в регіоні науково-дослідних установ високого класу; наявність висококваліфікованих спеціалістів виробничої сфери; можливість пільгової оренди або придбання виробничих приміщень чи ділянки землі; наявність технологічної інфраструктури та венчурного капіталу.

Реальний технопарковий рух в Україні почався лише після прийняття у 1999 році Верховною Радою України Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», яким передбачено сприяння держави у вигляді економічних пільг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2000 № 1018 визначено порядок зарахування сум податків на спеціальні рахунки та їх використання технопарком. Разом із тим технопарки України ще не стали регіональними центрами розвитку інноваційної діяльності. І проблеми тут не тільки у фінансуванні.

За опублікованим дослідженням Міністерства освіти і науки України «у 2009 році активність технопарків практично зведено до нуля: кількість діючих проектів технопарків зменшилася майже в 7 разів (з 108 до 17). При чому 11 проектів було зареєстровано в останні 2 роки, тоді як з 2005 року по кінець 2007 року не було зареєстровано жодного. Платежі до бюджету та державних цільових фондів скоротилися з 123,1 млн. грн. за перше півріччя 2007 року до 13,6 млн. грн. за перше півріччя 2009 року. Основною причиною такої ситуації є невиконання Закону України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків“ та зміни до нього. Невиконання законодавчою та виконавчою гілками влади положень законів, спрямованих на створення сприятливих умов для суб'єктів інноваційної діяльності, а також його часті зміни, призупинили стрімку динаміку розвитку та розбудови цієї інноваційної мережі в Україні».

Потрібна оновлена нормативно-правова база регулювання діяльності цих інноваційних структур.

Нагальним є розробка законопроекту «Про діяльність технопарків, технопаркових структур та технополісів», оскільки Законом «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», регулюється пільговий режим для виконавців інноваційних та інвестиційних проектів технопарків, а виникає потреба у підтримці й створенні нових малих і середніх інноваційних підприємств у регіоні, пільг, стимулів та інших форм їх державної підтримки.

Застарілим є й затверджене у 1996 році Кабінетом Міністрів України «Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів» № 549, що ґрунтується лише на законодавчих актах щодо організаційних форм, притаманних усім суб'єктам підприємництва й їхній спільній діяльності, без класифікації інноваційних структур та виділення їх специфіки.

До заходів державної підтримки функціонування технопарків можна віднести: звільнення від податку на прибуток та податку на додану вартість, звільнення від сплати ввізного мита, застосування системи прискореної амортизації, повне або часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування, повна або часткова компенсація відсотків. Останні з цього переліку заходи не діючі. У багатьох країнах світу держава забезпечує стимулюючу підтримку ефективної діяльності технопарків — від прямого бюджетного фінансування, особливо при створенні, до різного виду митних і податкових пільг у процесі їхньої діяльності. Якщо в Україні найближчим часом не буде вжито кардинальних заходів щодо нормалізації роботи технопарків, нормативно-законодавчого регулювання їхньої діяльності, то такі, ще донедавна успішно працюючі інноваційні структури припинять своє існування.

5. Пропозиції щодо розвитку технологічних парків в Україні

Необхідною умовою інноваційного розвитку є свідоме формування національної інноваційної системи, що вимагає чіткої політики з боку уряду та збалансованості дій держави, регіонів, громадськості. Національна інноваційна система забезпечить сприятливий інноваційний клімат та умови і стимули для всіх ланок інноваційного механізму, у тому числі для розвитку інноваційної інфраструктури. На даний момент нагальної уваги потребує

удосконалення законодавчо-правової бази, у тому числі щодо регулювання діяльності технопарків.

Державна підтримка науково-технічної й інноваційної діяльності повинна включати формування обласних програм інноваційного розвитку, до яких входитимуть замовлення на наукову, науковотехнічну і інноваційну продукцію, фінансування на обласному і державному рівні науково-технічних чи інноваційних проектів; сприяння в одержанні для провідних наукових установ кредитних ресурсів міжнародних організацій; розробка і впровадження законодавчої та нормативно-правової бази, що сприятиме розвитку наукової, науково-технічної і інноваційної діяльності; виходу інтелектуального продукту на ринок.

6. Порівняння особливостей технологічних парків світу Початок технопаркам було покладено в США на початку 50-х років, коли був організований науковий парк Стенфордського університету (штат Каліфорнія). У 80-і роки технопарки в США сталі з’являтися один за іншим. На сьогоднішній день в США налічується більше 160 технопарків (більш 30% від загального числа технопарків у світі).

У Європі технопарки з’явилися на початку 70-х років. Одними з перших були Дослідницький парк Університету Херіот-Уатт в Единбурзі; науковий парк Трініті-коледж у Кембриджі; Левен-ла-Нев у Бельгії; Софія-Антиполіс у Ніцці і Зона наукових і технічних нововведень і виробництва (ZIRST) у Греноблі. Вони повторили ранню модель технопарків США, особливість якої - наявність одного засновника, а основний вид діяльності - здача землі в оренду власникам наукоємних фірм.

Після прийняття в 1988 р. державної науково-виробничої програми «Факел», що передбачає концентрацію зусиль на ряді наукомістких галузей (мікроелектроніка та інформатика, оптоволоконний зв’язок, генна інженерія та біотехнологія, медичне обладнання) стали створюватися зони розвитку нових високих технологій (технопарки). Перший технопарк Китаю був створений в 1988 р. (Пекінська експериментальна зона розвитку нових технологій в районі Хайдань). У результаті реалізації Програми «Факел» до кінця 1995 року було вироблено промислової продукції на суму 79,5 млрд. юанів, (надходження від експорту продукції - 1,08 млрд. дол США). Поставлені перед зонами розвитку завдання реалізуються у формі створення бізнес-інкубаторів та доведення НДДКР до стадії дослідного зразка з подальшим виробництвом на власній промисловій базі.

В даний час в КНР налічується 120 зон розвитку високих технологій різного рівня, серед них 53 державного призначення, надходження від експорту продукції яких — понад 4 млрд. доларів США. У більшості зон діють різноманітні пільги для залучення інвестицій. Держава здійснює стартове фінансування високотехнологічних проектів і страхує ризики іноземних інвесторів.

Держава стимулює участь фірм (незалежно від форм їх власності) у розвитку технопарків:

· підприємства, що використовують перспективні технології, виплачують прибутковий податок у розмірі 15% у від його звичайної величини, а фірми, 70% продукції яких йде на експорт, тільки 10%;

· новостворені підприємства звільняються від сплати податків на 2 роки з моменту акредитації;

· якщо зведення нових корпусів здійснюється за рахунок внутрішніх капіталовкладень, не стягується податок на будівлі;

· фірми звільняються від експортних податків при реалізації продукції на зовнішні ринки. На розвиток інфраструктури зон уряд щорічно виділяє позики та інвестиції. Для залучення ризикового капіталу впроваджуються системи венчурних інвестицій.

На початку 90-х років починається формування першої хвилі російських технопарків (в основному навколо ВНЗ). Ці технопарки не мали розвиненої інфраструктури, нерухомості, підготовлених команд менеджерів. Вони часто створювалися і розглядалися як один з підрозділів вузу.

В основі наукових парків лежать чотири принципи — створення максимально сприятливих умов для наукоємного виробництва, інноваційного бізнесу і, таким чином, науково-технічного прогресу; - Максимальне зближення, в тому числі і територіальне, науки, виробництва та комерції;

— Об'єднання фірм, які розробляють різні види наукомісткої продукції, що дозволяють створити умови для продуктивного обміну ідеями і досвідом;

— Створення для розвитку ідей сприятливих умов для їх виживання на російському ринку.

Основну частину фінансування наукові парки отримують від держави: у Великобританії 62%, у Німеччині - 78%, у Франції 74%, в Нідерландах близько 70%, в Бельгії майже 100%. Державна допомога виступає в різних формах. У Японії, наприклад, цілий ряд державних фондів, банків і корпорацій надають фірмам, які розробляють наукомістку продукцію, кредити на тривалий термін і під пільгові відсотки. Часом кредит і відсотки потрібно повертати лише у тих випадках, коли дослідження закінчуються успішно, а в разі невдачі гроші можна взагалі не повертати. Уряду створюють фірмам, які вкладають капітал в наукові парки, пільговий режим амортизації обладнання і т.д. Не залишаються осторонь і місцева влада, внесок яких іноді навіть перевищує обсяг урядової підтримки. Наприклад, фінансування технополісу в японському місті Тояма складається з таких джерел: половину коштів виділяє місцева префектура, 30% надходить з регіонального бюджету, 10% дає уряд і стільки ж різні корпорації, асоціації та приватні особи. І ніхто не сприймає наукові парки, та й взагалі науку, як обозу. Більше того, США, Великобританія, Японія, Німеччина і Франція відчайдушно конкурують один з одним, прагнучи створити, або заманити до себе якомога більше підприємств, наукових та інших центрів, національних і закордонних.

У результаті підвищеної уваги і доброго фінансування багато регіонів з відсталих швидко перетворилися в прогресуючі. Наприклад, в перших чотирнадцяти технополіси Японії було створено більше двох тисяч високотехнологічних підприємств з виробництва фармацевтичних препаратів, засобів зв’язку, обчислювальної техніки, електронних приладів і компонентів, медичного обладнання, оптичних інструментів і т.д., загалом, всього того, що символізує науковотехнічний прогрес. На частку британських наукових парків доводиться відчутна частина вироблених у країні комп’ютерів, електроніки, робото-та електротехніки, медичного обладнання і т.д. Завдяки науковим паркам і спеціальними програмами розвитку малого наукоємного бізнесу, який є у більшості штатів, нове обличчя у світі знайшли і США.

Аналіз світового досвіду свідчить, що найбільш популярними організаційними заходами ефективного впровадження у господарську практику результатів інноваційної діяльності є створення й ефективне функціонування за державної підтримки мережі технологічних (наукових) парків та інноваційних (технологічних) бізнес-інкубаторів.

Технопарк може забезпечити вченим, інженерам і винахідни кам реальну можливість реалізувати весь процес комерційного освоєння нових ідей та винаходів, результатів прикладних і фунда ментальних наукових досліджень.

Завдяки поєднанню взаємних інтересів розробників і спожива чів науково-технічної продукції, яка в технопарках за допомогою ін новаційних процесів доводиться до промислового використання і продажу на ринку, у 80−90-х роках минулого століття спостерігало ся бурхливе зростання кількості технопарків, що у високорозвинених країнах набагато випереджає темпи створення традиційних бізнес-центрів чи промислових парків.

У світі нині функціонують понад 500 технопаркових структур, У США їх налічується більше 160, у Японії — близько 50, Китаї — понад 50, Великій Британії — 46, у Франції — понад 50, а у Швеції та Фінляндії — відповідно 16 і 17. Понад 100 наукових і технологіч них парків функціонують у країнах Центральної та Східної Європи, більше 50 — у Росії.

У середині 90-х років загальна кількість інноваційних компаній на території технологічних (наукових) парків у всьому світі склада ла більш ніж 11 тис., а число зайнятих в них спеціалістів — понад 430 тис. (в розрахунку на одну компанію — майже 40 фахівців).

Сучасний етап інформаційно-технологічної революції, перехід до постіндустріального суспільства, що базується на знаннях, розпо чався у Сполучених Штатах Америки. Природно, що такі нові фор ми інтеграції науки й виробництва, як технопарки і бізнес-інкубатори, вперше з’явившись у цій країні, раніше досягли зрілості й уже звідти почали поширюватися на інші континенти.

Перші масштабні технопарки нині демонструють вагомий по тенціал передових технологій і ноу-хау майже у всіх секторах економіки і ринку наукоємної продукції.

Так, перший у світі технопарк «Силіконова долина» у США створено ще у 50-х роках для комерціалізації розробок Стенфордського університету (Каліфорнія) з метою розвитку мікроелектроніки у взаємодії з підприємством-лідером у цій галузі «Hewlett Packard». Протягом 80−90-х років XX ст. 130 тис. працівників технопарку створили понад 200 тис. зразків нової продукції. Венчурні вкладен ня тут зросли з $ 2 млрд у 1991 р. до $ 68,8 млрд у 2001;му. «Силіко нова долина», що є фактично науково-промисловою агломерацією, нині — найбільший у світі технопарк: тут у науково-виробничій сфері зайнято понад 2,5 млн працівників.

Однією з особливостей американських технопарків є їхній тісний зв’язок з університетами і державними дослідницькими центрами. При цьому використовуються декілька моделей взаємовідно син, коли університети створюють технопарк як свій внутрішній структурний підрозділ, як самостійну структуру, як спільне підпри ємство разом із державною (урядовою) структурою, підписують контракти з виконавцями інноваційних проектів.

Більш ніж 50-річний досвід США у створенні й функціонуванні технопарків, як і американської системи комерціалізації технологій у цілому, є найбільш досконалим. Американська концепція техно парків широко використовується, з урахуванням місцевих особливостей, як базова модель створення технопарків в усьому світі.

У Європі наукові парки з’явилися на початку 70-х років. Першими з них були дослідницький парк Університету Херіот-Уатт в Единбурзі, науковий парк Триніті-коледжу в Кембриджі (Велика Британія), Левен-ла-Нев у Бельгії, «Софія-Антиполіс» у Ніцці і ЗРІСТ у Греноблі (Франція).

Особливої уваги заслуговує досвід Кембріджського технопарку, створеного на базі всесвітньо відомого університету. Район, що ото чує університет, ще 40 років тому був сільською місцевістю. Після створення технопарку за останні 15 років поблизу нього розмістили ся 1600 високотехнологічних компаній, у яких працюють 45 тис. дос лідників, вчених.

Як у країнах Європи, так і у США бурхливий сплеск створення й розвитку наукових парків (технопарків) розпочався після виходу зі стану економічної кризи у 80-ті роки.

Одним із найбільш вдало діючих технопарків вважається «Мец-2000», який було створено ще у 1983 p., і з того часу він перетворився на один з найпотужніших науково-технічних центрів Франції. До його складу входить понад 180 компаній, в т. ч. декіль ка найбільших транснаціональних, як-от IBM, «Daewoo», «Bosch» та ряд інших. Найважливішим етапом становлення технопарку ста ло встановлення партнерських відносин з Технологічним універси тетом штату Джорджія (США). Цей університет є провідним цент ром Америки у галузі венчурного бізнесу, завдяки чому багато американських компаній обрали «Мец-2000» своїм опорним пунк том у Європі. Зокрема, деякі розташовані поблизу міста й техно парку французькі університети ініціювали спільні з університетом штату Джорджія програми навчання, що підвищило престижність їхніх дипломів і залучило талановиту наукову молодь до Іннова ційного бізнесу. Зараз бюджет технопарку складає майже $ 400 млн на рік, 60% з яких складають надходження від контрактів з вели кими компаніями.

Слід відзначити, що завдяки глобалізації спостерігається тенденція співпраці європейських технопарків із транснаціональними компаніями, створення спільних технопарків кількома країнами. Так, всесвітньо відомими компаніями «Майкрософт» і АТТ у Кембріджському технопарку відкрито власні філіали — дослідницькі центри із бюджетом відповідно $ 80 млн і $ 50 млн. Створюється українсько-китайський науково-технічний парк у Цзінаньській зоні розвитку високотехнологічної промисловості, спільні технопарки (інтертехноконсорціуми), засновниками яких виступають бізнесові структури Росії, Китаю та Індії.

У Японії за підтримки уряду з 1984р. активно реалізується довгострокова програма «Технополіс» зі створення в малих містах країни 26 зон новітніх технологій, метою діяльності яких є вихід економіки на черговий щабель технологічного піднесення, а також стимулювання соціально-економічного розвитку перифе рійних префектур. Серед цих структур домінує технополіс Цукуба, який створено на початку 70-х років на базі добре спланованої акції одночасного «трансплантування» найкращих наукових центрів країни до єдиного субрегіону. Він включає в себе 3 технопарки, близько 50 державних НДІ, на які припадає майже половина Національного бюджету на НДР. Подібною є структура технополіса й у Кіото.

Юридичною підставою для створення технополісів став прийнятий ще у 1983 р. японським парламентом закон «Про прискорення регіонального розвитку на основі високотехнологічних промислових комплексів». Протягом 1984 р. урядом було офіційно зареєстровано 14 технополісів, а до липня 1988;го — ще 10. Тут створюються й розвиваються наукомісткі технології і виробництва, що визначають індустріальну, військову й економічну могутність Японії; а саме: авіабудування; випуск апаратури для космічних досліджень; вироб ництво оптичних приладів і волокон, матеріалів із заздалегідь зада ними властивостями, що створюються на основі біотехнологій, ме дичної електронної апаратури, промислових роботів, інтегральних схем, ЕОМ; розробка математичного забезпечення ЕОМ і пристроїв для редагування текстів і перекладу їх на іноземні мови за допомо гою ЕОМ; виготовлення фармацевтичних препаратів і медичного Інструменту, апаратури для освоєння океану тощо Обов’язковою умовою ефективної взаємодії всіх наукових установ і компаній у регіоні є оперативний обмін інформацією. У кожному технополісі під керівництвом місцевої влади розроблено плани розвитку зон, утворено координаційні центри й органи сприяння, до складу яких входять вчені, викладачі, архітектори, представники різних груп населення; визначено підприємства — технічні лідери й компанії, що готові фінансувати програму розвитку технополіса. Крім того, план передбачає домовленість із національними банками про виділення пільгових кредитів.

Для умов України першочергового значення набуває вивчення і творче використання досвіду Росії, країн Балтії, Східної і Централь ної Європи щодо створення й ефективного функціонування технопаркових структур.

Технопарки Росії є спільними підприємствами декількох за сновників. У заснуванні російських технопарків частіше всього беруть участь недержавні фірми і наукові організації, університети, що відповідає світовим тенденціям формування технопарків.

Аналіз показує, що у створенні «середнього» російського технопарку беруть участь засновники з різних відомств і галузей економіки. Тобто російські технопарки є міжвідомчими структурами. Кількість засновників одного технопарку — від 3 до 21, причому у 50% випадків засновників більше 10. Це показове явище в розвитку російських технопарків. Найкращі закордонні технопарки є регіо нальними, міжгалузевими структурами: фундатори, що їх засновують, презентують різні сторони діяльності.

Швидке зростання інноваційного бізнесу та різних форм його підтримки є відображенням процесів прискореної науково-технічної переорієнтації виробництва. Економіко-організаційна основа цього бізнесу — гнучкість господарського механізму, можливість швидко го перегрупування усіх видів ресурсів. У промислове розвинених країнах малі наукомісткі фірми акти вно підтримуються державними структурами. Найбільш поширени ми формами такої підтримки є:

* надання малим фірмам права розпорядження результатами НДДКР, які проводяться на кошти держбюджету;

* передача ліцензій на патенти, що належать уряду;

* участь на контрактній основі у виконанні замовлень державних відомств на проведення НДДКР;

* формування фондів венчурного капіталу за рахунок власних коштів регіональних державних структур або ж спеціальних програм підтримки малих інноваційних фірм.

Важливу стимулюючу роль виконує й система законодавчої підтримки. Так, наприклад, в США, починаючи з 1982р., окремі проекти венчурних фірм можуть фінансуватися з великої кількості джерел (пенсійні фонди, кошти страхових компаній тощо). Від того ж таки часу законами передбачається пільговий режим амортизації і стимулювання експортної діяльності.

Велика група фірм малого інноваційного бізнесу виникла на основі програмно-цільового фінансування НДДКР. Для нього харак терне цільове фінансування конкретних проектів і програм та вико нання НДДКР переважно «зовнішніми» стосовно фінансуючих ін станцій виконавцями.

Економічною основою реалізації програмно-цільових до сліджень і розробок є субсидії. Саме на базі інституту програмно-цільового фінансування НДДКР і виникають новаторські фірми спін-офф, головною метою діяльності яких є комерційна реалізація науко во-технічних досягнень, отриманих упродовж реалізації великих урядових програм (військових, космічних та ін.) та забезпечення їхнього промислового освоєння на заключній стадії інноваційного процесу. Окрім згаданих, існує ціла система малих спеціалізованих фірм, що обслуговують усі стадії формування й реалізації програм но-цільових НДДКР, в т. ч.: розробка цільових дослідницьких про ектів; консультативно-експертна перевірка й доробка; укладання контрактів між розробниками проектів та фінансуючими інстанція ми; виконання фундаментальних і дослідно-конструкторських досліджень.

Так, зростаючий попит на дослідницькі проекти й програми сприяв появі малих дослідницьких, т. зв. «проектних», фірм, що спе ціалізуються на наданні послуг окремим спеціалістам й організаціям у підготовці документації проектів і програм. Усі види малих інно ваційних фірм, що включаються в обслуговування програмно-цільо вих НДДКР, належать, як правило, до категорії незалежних націо нальних організацій, котрі функціонують за рахунок субсидій і ви нагород за послуги й характеризуються значною стабільністю.

На тлі висвітлених здобутків технологічно розвинених країн, країн Східної та Центральної Європи і навіть Росії, успіхи України у розвиткові інноваційних структур не можна вважати переконливи ми. Наша країна перебуває лише на початковому етапі створення технопарків, інноваційних бізнес-інкубаторів, промислово-фінансових груп, промислових кластерів та інших структур, незважаючи на до сить потужний науковий і промисловий потенціал. Немає в нас та кож дієвого прошарку малих і середніх інноваційних підприємств. Слід відзначити, що роботи зі створення згаданих 1C ведуться вже десять років. Проте цей процес на початковий стадії був несис темним, епізодичним, без відповідної довгострокової державної програми. Його активізація значною мірою залежала від ініціативи. органів місцевої влади, окремих інститутів, підприємств, об'єднань. Порівняно більшу ініціативу стосовно цього виявляли у Західному регіоні та на Слобожанщині.