Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційної праці, зазначено її актуальність, визначено мету та основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічну основу, хронологічні межі, окреслено наукову новизну результатів роботи, їх практичне значення та апробацію.

Перший розділ «Характеристика історіографії, джерельної бази та методології дослідження» містить три підрозділи, в яких висвітлюються відповідні аспекти дисертації.

У першому підрозділі «Політична діяльність профспілок у призмі української історіографії» подається аналіз наукових праць, присвячених проблемі політичної діяльності професійних спілок України. Враховуючи ступінь висвітлення проблеми, дисертантка знайшла можливим поділити наукову літературу на дві умовні групи. До першої групи віднесено праці, в яких узагальнюється стан профспілкового руху в період незалежності України або порушуються конкретні питання профспілкової діяльності. До другої історичної групи віднесено дослідження, які висвітлюють одну з форм політичної діяльності профспілок.

Чи не єдиним сучасним фундаментальним дослідженням історії профспілкового руху, включеним нами до першої історіографічної групи, є книга «Нариси історії професійних спілок України», підготовлена авторським колективом під керівництвом О.П. Реєнта. У ній, зокрема, подається змістовна характеристика стану та розвитку профспілок від часу їх відмови від доктрини «школи комунізму», подана детальна характеристика майже всіх головних аспектів їхньої діяльності, які є визначальними для політичної діяльності профспілок на сучасному етапі українського державотворення.

Безперечно, вагоме місце серед праць узагальнюючого характеру займає монографія В. Ф. Цвиха «Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика». Вона важлива для нас аналізом методології профспілкового руху, що дає нам можливість екстраполювати її на засади становлення профспілкового руху в Україні. Щодо політичного аспекту, то, з нашої точки зору, автором переконливо доводиться роль профспілок як активного суб'єкта політичної діяльності, визначається їх взаємодія з державою та політичними партіями.

Значний науковий інтерес становлять аналітичні розвідки колективу працівників Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Ці праці спираються на результати соціологічних опитувань, що робить їх значно вагомішими та достовірнішими. Ці ж риси характеризують аналітичний звіт, виконаний за результатами фокус-групового дослідження Українського незалежного центру політичних досліджень. Зазначені праці допомагають визначити місце профспілкового руху в політичному житті України та з’ясувати причини політичної діяльності профспілок.

Суттєве значення для нашого дослідження становить книга колективу авторів «Сучасний стан, проблеми та тенденції соціально-трудових відносин в Україні: спроба соціального конструювання» за редакцією Ю.І. Саєнка та Ю. О. Привалова. На основі соціологічних опитувань автори роблять спробу не лише визначитись з проблемою участі профспілок у політичному житті, а й намагаються встановити рівень впливу державних структур на цей процес.

З поширенням ідеї соціального партнерства з’являються праці з проблеми колективно-договірного регулювання трудових відносин (роботи В. Новікова та А. Садовенка). Корисною у вивченні сучасного профспілкового руху є публікація дослідниці Г. С. Бігун, в якій напрямки діяльності ФПУ розглядаються через призму захисної функції профспілок радянського періоду.

Політичний аспект діяльності сучасних профспілок висвітлює дослідник М. Л. Головко в публікації «Історіографія, періодизація, проблеми еволюції професійних спілок України: пошук істини». Зокрема, досліджуючи історію профспілкового руху, автор зосереджує увагу на участі профспілок у виборчих кампаніях та визначенні політичної позиції Федерації профспілок України в сучасний період.

Окреме місце в історіографії проблеми займають дисертації В. А. Моргуна, А. О. Саржана та Г. О. Стоян, які прямо або опосередковано торкалися проблеми профспілкового функціонування в умовах незалежності України, забезпечуючи можливість визначитися у дискусійних питаннях, зокрема, у формах участі профспілок у політиці та передумовах їх політизації.

Цікавою з наукової точки зору постає позиція французьких дослідників Ж. Кутюр'є, Ж. Мерме, які надали матеріал для порівняльного аналізу досвіду та умов політичної діяльності французьких та українських профспілок.

До другої історіографічної групи наукових праць нами включено дослідження, які безпосередньо висвітлюють одну з форм політичної діяльності профспілок. До таких відносяться праці, присвячені проблемі участі профспілок у виборах до вищих органів державної влади. Зокрема, Д. М. Балан у статті «Участь Федерації професійних спілок України у виборчих кампаніях народних депутатів України 1994 та 1998 років: історія та уроки» висвітлює тактику ФПУ у передвиборчій боротьбі. М. Л. Головко у статті «Проблеми сучасного профспілкового руху» порушує проблему формування профспілками власного лобі в законодавчому органі держави.

Ширше розроблена інша форма політичної діяльності профспілок — участь в організації та проведенні масових акцій протесту, насамперед страйків. Тут варто виділити монографію А. Русначенка «Пробудження: робітничий рух на Україні в 1989 — 1993 роках», яка, мабуть, вперше в українській історіографії присвячена дослідженню феномена незалежного робітничого руху, його особливостей і специфіки.

Виникнення соціального напруження в суспільстві, яке виступає першорядним чинником політичної діяльності профспілок, його наслідки та динаміку розвитку визначає О. М. Стоян. Політичний аспект страйкового руху на прикладі виробничого об'єднання «Артемвугілля» аналізується у статті В. М. Докашенка «Соціально-політичні аспекти причин та наслідків літніх шахтарських страйків 1989 року». Зокрема, шахтарський страйк літа 1989 р. розглядається автором як важіль розхитування політичної системи радянської моделі тоталітаризму. В деяких працях А. Русначенка та А. Саржана досліджується проблема самоорганізації та політизації робітничого руху в Донбасі. Політичне забарвлення шахтарських страйків та їх наслідки для вугільної галузі Донбасу визначає дослідниця робітничого руху З. Г. Лихолобова.

Найменш дослідженою виявилась проблема взаємовідносин профспілок з політичними партіями. Тут варто відзначити фундаментальне дослідження — працю колективу авторів за редакцією Ю. Вишневського «Профспілки України: тенденції та перспективи політичної діяльності». У праці предметом ґрунтовного аналізу стали історичні тенденції та сучасні перспективи політичної діяльності профспілок, взаємини профспілкового і робітничого руху з усім спектром політичних сил України.

Окремі аспекти взаємовідносин профспілок з політичними партіями знайшли часткове своє висвітлення в статті В. М. Докашенка (значний інтерес її становить доказова база, що ґрунтується на контент-аналізі) та статті В. М. Ковтун, в якій висвітлюються принципи партнерства профспілок з політичними партіями.

Таким чином, аналіз наукової літератури виявив відсутність комплексного узагальнювального дослідження з проблеми, що дає достатньо підстав для подальшого її вивчення.

Другий підрозділ «Особливості джерельної бази дослідження» містить характеристику джерел, які, на основі принципу класифікації джерел за походженням, було розподілено на три умовні групи: документи державних органів влади та управління, документи професійних спілок і документи політичних партій, результати соціологічних опитувань і статистичні дані.

До джерел, включених дисертанткою до першої групи, віднесено документи, прийняті вищим законодавчим органом країни. За своєю вагомістю та значущістю провідну роль відіграє, безперечно, Конституція незалежної України та Конституція України радянських часів. Їх постатейний аналіз дозволив визначити ставлення української держави до профспілок. Розвиток конституційних ідей простежується у ряді законів, прийнятих Верховною Радою України протягом 1991;2000 рр., які регулюють діяльність українських профспілок. Це, зокрема, такі закони, як «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» тощо. Аналіз змісту та причини появи документів вищих органів влади допомогли визначити латентні наміри держави відносно профспілок, які зводяться до обмеження їх політичних можливостей.

Наступну групу джерел нашого дослідження становлять документи профспілок та документи політичних партій. В першу чергу, це їх статути та програмні документи, матеріали поточних архівів профспілок та інших організацій (постанови, протоколи тощо), профспілкові тематичні збірки та документи, опубліковані в поточній пресі. Варто наголосити на тому, що саме в поточних архівах профспілкових організацій дисертанткою були виявлені та використані в дослідженні раніше не опубліковані документи, аналіз яких дозволив дослідниці отримати результати, які не збігаються з думкою політиків.

Третю групу джерел складають матеріали соціологічних опитувань та статистичні дані. Перші представлені у вигляді результатів соціологічних опитувань, окремих статей, інформаційних повідомлень. Вагома їх частина міститься у двох книгах, виданих Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. Наведені в них результати численних соціологічних опитувань населення надають можливість визначити ставлення пересічних громадян до політичної діяльності профспілок України. У цій групі джерел окреме місце займають статистичні дані, оскільки вони є досить точним інструментом пізнання процесів, що відбуваються в суспільстві. Особливо цінними в праці є багатопрофільні видання «Статистичний щорічник України», «Народне господарство України», «Україна у цифрах» за 1991;2000 роки. Таким чином, джерельна база дослідження являє собою комплекс різноманітних документів та матеріалів, що, на нашу думку, дозволяє, хоч і з певними застереженнями, здійснити системний аналіз політичної діяльності громадської організації трудящих.

У третьому підрозділі «Методологічні засади та методи дослідження» обґрунтовано теоретичні засади, на які спиралася дисертантка. Методологічну основу дослідження складають діалектичні принципи пізнання історичного процесу, об'єктивний підхід до аналізу суспільно-політичних явищ і подій. Робота виконана на методологічних засадах, що випливають із принципу історизму, об'єктивності та наступності і ґрунтуються на поєднанні міждисциплінарних підходів. У дослідженні дисертанткою використано комлекс таких спеціально-історичних методів: історико-порівняльний, історико-проблемний, історико-системний, метод історичного інтерв'ювання. Комплексне використання зазначених методів дало змогу всебічно вивчити проблему профспілкового руху протягом важливого історичного періоду, з’ясувати напрямки та характер визначальних тенденцій.

Другий розділ дисертації «Історична обумовленість процесу політизації профспілок України» складається з трьох підрозділів і присвячений з’ясуванню передумов політичної трансформації профспілок. У цьому аспекті авторка розглядає особливості соціально-економічного, політичного становища країни та стан законодавчого забезпечення профспілкової роботи в період незалежності. На підставі цього робится спроба з’ясувати причини політизації масової громадської організації та доводиться її обумовленість.

У першому підрозділі «Соціально-економічні чинники в політичній трансформації українських профспілок» дисертанткою проаналізовано соціально-економічне становище країни, в результаті чого було виявлено ряд чинників, які спонукали профспілкові організації переосмислити свої функції та роль у суспільстві та розширити традиційні форми діяльності, актуалізувавши їх політичними засобами обстоювання інтересів трудівників.

Авторка припускається думки, що це обумовлено не лише економічним обвалом, що почався після розвалу колишнього Союзу РСР, а й первісним призначенням самої масової громадської організації трудівників, яке надавало їм виключного значення в процесі реформування соціально-економічних відносин. Саме економічна криза, наголошується в дисертації, а не гасла політичних партій чи внутрішні політичні амбіції змусили профспілки шукати нові, дійові методи захисту української спільноти від всеохоплюючих наслідків кризових явищ.

На основі простеження кількісної зміни форм власності серед державних підприємств з 1992 по 2000 рр. дисертанткою було зроблено висновок про те, що процес приватизації слід розглядати як провокативний фактор політичної діяльності профспілок. Авторка схиляється до думки, що, оскільки приватизація зменшила кількість державних і комунальних підприємств, було значно скорочено сферу діяльності профспілкових організацій, де вони завжди мали сильні позиції. В той час як на приватних та колективних підприємствах профспілкових організацій не було взагалі або вони існували в ембріональному вигляді. Отже, дослідниця робить висновок, що профспілки значно втратили сферу використання захисної функції, поновлення якої було можливе лише через активну політичну діяльність.

На підставі аналізу статистичних матеріалів, які окреслюють динаміку безробіття по Україні за досліджуваний період, дисертантка дійшла висновку, що цей процес є одним з найважливіших чинників, який змусив профспілкові організації використовувати методи політичного впливу. Авторка підкреслює, що внаслідок безробіття громадяни значною мірою ізолювались від профспілок, а значить втрачали права на соціальний захист. Профспілки ж, втрачаючи членів, у свою чергу, втрачали свій вплив роботодавців. А саме в сфері регулювання таких проблем, як заборгованість із виплати заробітної плати, пенсій та соціальної допомоги певного результату могли домогтися лише сильні профспілкові організації. Остання обставина, наголошується в дисертації, саме й підштовхувала профспілкові комітети до використання методів політичного впливу на прийняятя рішень владою та роботодавцями.

Чи не найголовнішим чинником політизації профспілок авторка вважає недосконалість системи трудових відносин. Ця недосконалість, зазначається в дисертації, знайшла свій відбиток, зокрема, в процесі укладання колективних договорів, в сфері їх виконання та недоопрацюванні важливої для профспілок системи соціального партнерства, що значно ускладнювало вирішення профспілками гострих соціальних проблем традиційними засобами. Таким чином, на підставі проведеного аналізу соціально-економічних факторів розвитку країни дисертанткою була зроблена спроба довести соціально-економічну обумовленість застосування профспілками політичних методів діяльності.

У другому підрозділі «Політичний чинник у формуванні політичного вибору профспілок України» авторкою здійснюється аналіз загальнодержавних факторів політичного впливу на трансформацію профспілкової діяльності. Дисертантка припускається думки, що процес політизації профспілок бере свій початок від часів занепаду радянської системи під впливом політичної активності суспільних груп населення і являє собою об'єктивно обумовлену необхідність сучасності. З-поміж основних політичних причин, що спричинили цей процес, авторка виділяє, в першу чергу, розвиток опозиційних рухів кінця 80-х — початку 90-х рр., які розгорнули неприховану боротьбу за робітництво з метою повалення тоталітарного режиму.

У дисертації підкреслюється, що саме опозиція сприяла створенню нових політизованих формувань як альтернативи традиційним профспілкам, наслідком чого стало співіснування в країні двох груп профспілок. Ті, що назвались незалежними, підтримувалися опозицією. На основі цього дисертантка доводить, що така підтримка проводилась з метою використання масовості профспілкових формувань у розповсюдженні політичних ідей опозиції і ставила громадську організацію в епіцентр політичних подій. Традиційні ж профспілки, зазначається в праці, також змінили стратегію дій, змістивши акценти у бік політичної діяльності, оскільки лише остання на той час давала їм реальну можливість зберегти власні позиції, що ставали дедалі слабкішими.

Наступним фактором політизації українських юніонів є поступове формування багатопартійної системи. Цей процес, на думку дослідниці, призвів до політичної конфронтації в профспілковому русі, оскільки політичні вподобання профспілок та пошук гідного партнера в політичній діяльності зробили їх знаряддям чисельних політичних сил в боротьбі за владу. Проте, здійснивши аналіз політичної ситуації, дисертантка стверджує, що політичні партії не мали шансів підпорядкувати профспілковий рух, керівники якого зуміли поставити соціальний захист трудящих вище за власні політичні амбіції.

В дисертації наголошується, що вагомим фактором, який вплинув на політизацію профспілок, була політична нестабільність в країні. Дослідниця припускається думки, що така загальнодержавна ситуація унеможливила вибір профспілками гідної політичної сили для представлення своїх інтересів у парламенті. В дисертації доводиться, що в умовах політичної нестабільності, коли жодна з політичних партій не могла з упевненістю дивитись у майбутнє, значно зростали шанси політичної діяльності професійних спілок. Тому задля того, щоб донести до уряду свої позиції стосовно врегулювання проблем в соціально-економічній сфері, зазначається в праці, профспілковим організаціям не залишалося іншого вибору, як самим наблизитися до влади засобом безпосередньої участі в політичних процесах, зокрема, у виборчих кампаніях.

В дисертації наголошується, що не просто складались відносини профспілок з державою. Вже сама протидія спілок державі переносить їх у сферу великої політики. В роботі підкреслюється, що сама влада не прагнула вести переговори з профспілками з ряду важливих питань. Водночас вона робила досить рішучі кроки, щоб утримати громадську організацію від політики за допомогою, скажімо, позбавлення їх права законодавчої ініціативи. Та й протистояння незалежних та традиційних профспілок почалося, на думку дисертантки, не без її зусиль. Таким чином, для реалізації захисної функції та щоб привернути увагу влади до соціально-економічних проблем спілчан профспілкам просто не залишалося іншого вибору, як застосовувати форми політичної боротьби, зокрема, страйки, які за своєю суттю є теж формою політичної боротьби.

Але все ж таки головним здобутком профспілок було те, що вони загалом дотримувались нейтралітету і не стали прибічниками жодної політичної партії.

У третьому підрозділі «Політична діяльність профспілок у призмі законодавчого забезпечення» дисертантка ставила завдання дослідити процес творення правового поля політичної діяльності професійних спілок, з’ясувати ступінь активності його формування та визначити його вплив на ці процеси. В результаті було зроблено висновок про те, що політична діяльність була необхідна профспілкам для юридичного закріплення їх прав з метою подальшої реалізації природних захисних функцій. На користь цієї точки зору свідчить проведений авторкою аналіз нормативних документів, які регламентували цю форму діяльності.

Дисертантка доводить, що законодавча політика держави впродовж 90-х рр. тримала функціональну діяльність професійних спілок у жорстких рамках правових меж, вигідних органам державної влади. В цьому параграфі праці підкреслюється, що головним свідченням обмеження прав профспілок є позбавлення їх права законодавчої ініціативи, а також антипрофспілкова законодавча політика, яка мала місце протягом 1991 — 2000 років. Вона виявлялася у прийнятті Верховною Радою України законів, які обмежували права профспілкових організацій, зокрема, у сфері укладання колективних договорів, застосуванні акцій протесту, функціонуванні профспілкових комітетів на підриємствах тощо. Авторка стверджує, що така позиція держави є підтвердженням намагання влади відсторонити профспілки від політики.

В дисертації наголошується, що штучні затримки з формуванням правового поля профспілкової діяльності з боку владних структур (наприклад, Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» був прийнятий тільки у 1999 р.) ставили під загрозу можливість представництва профспілками інтересів робітників. Таким чином, на думку дослідниці, і перша, і друга обставини змусили профспілкові формування самотужки розгорнути боротьбу за покращання законодавства, яке б регламентувало функціонування цієї масової громадської організації, що, у свою чергу, або прямо, або опосередковано виводило її на рівень політичної діяльності.

Отже, на підставі проведеного аналізу дисертантка стверджує про історичну обумовленість процесу політизації профспілок України, яку визначають фактори соціально-економічного та політичного розвитку країни, а також недосконалість законодавчого забезпечення профспілкової діяльності.

Третій розділ дисертації «Проблеми вдосконалення форм політичної діяльності» присвячено вивченню форм участі профспілок у політиці, які застосовувалися ними в досліджуваний період, і складається з трьох підрозділів. Дисертанткою виокремлено три основних та найпоширеніших форми політичної діяльності профспілок України: їх участь у виборчих кампаніях, співпраця з політичними партіями та застосування акцій протесту.

У першому підрозділі «Профспілки у виборчій боротьбі» дисертанткою проаналізовано досвід участі профспілкових організацій у виборах до вищих органів влади України, в результаті чого зроблено висновок про об'єктивну обумовленість участі профспілок у виборчих кампаніях. Її метою було отримання доступу до законотворчого процесу і скерування його у бік захисту інтересів трудівників.

На основі аналізу програмних документів профспілкових організацій, їх поточних архівів та передвиборчих програм авторкою були визначені такі методи участі профспілок у виборчих кампаніях 1994, 1998 та 2002 рр., як висування кандидатів у депутати від профспілок, утворення власної партії та підтримка певної політичної партії. Дисертантка наголошує, що вагомим чинником участі профспілок у виборчих кампаніях стало утворення профспілкового представництва в парламенті, яке дало можливість впливати на формування соціально-правової політики держави. Законотворча діяльність профспілкових депутатів, зазначено в праці, реалізувалася в ініціюванні та розробленні важливих законів, які врегулювали окремі аспекти у сфері трудових відносин, соціального захисту тощо.

В дисертації підкреслюється, що новий вид діяльності профспілок виявив їх політичні вподобання. Дослідниця зробила спробу визначити позиції профспілкових формувань на політичній арені та дати об'єктивну оцінку їх виборчим стратегіям. У цьому контексті особливе місце у праці відводиться створенню профспілками власної політичної партії - Всекраїнської партії трудящих, що викликало найбільше дискусій серед політиків. На основі дослідження передвиборчої стратегії дисертантка доводить, що причиною її поразки на виборах був, передусім, непрофесійний характер проведення передвиборчої кампанії. Однак останнє абсолютно не виключає з обігу ідей створення цим масштабним громадським формуванням власної політичної партії.

В результаті проведеного дослідження участі профспілок у виборчих кампаніях дисертантка схиляється до висновку про її цілковиту доцільність. На думку авторки, така діяльність дозволить громадській організації активніше впливати на законотворчий процес в інтересах широкого кола спілчан.

У другому підрозділі «Політична діяльність профспілок у контексті партійних програмних документів» дисертантка робить спробу визначити оптимальний принцип взаємовідносин профспілкових організацій з політичними партіями. У праці проаналізовано основоположні документи ряду політичних партій, які становлять основну частину української політичної палітри, та профспілок, в результаті чого зроблено висновок про сталу тенденцію до використання партіями масової організації у власній боротьбі за владу.

Дисертантка схиляється до думки, що, незалежно від політичної орієнтації, всі політичні партії у своїх програмних документах, застосовуючи різний ступінь маскування істинних намірів, виявили високий рівень зацікавленості до профспілок як до «привідного паса». В цьому контексті авторкою були визначені дві основні особливості партійних намірів стосовно професійних спілок: ставлення до них як до засобу вирішення програмних завдань та сприйняття їх як своєрідного ключа до різних соціальних груп населення. Причому в дисертації наголошується, що до першого варіанту більше схиляються партії зліва, а до другого — справа від центру.

Документи профспілок підтверджують гіпотезу дисертантки про відсутність тотожності поглядів у різних профспілкових об'єднаннях стосовно характеру взаємовідносин з партіями. Так би мовити «традиційні» проголошували готовність до співпраці з політичними партіями. «Незалежні» профспілкові об'єднання неодноразово наголошували на своїй незалежності, розраховуючи на партнерські стосунки з ними. Таким чином, на основі ретельного аналізу документів профспілок та політичних партій, дисертантка приходить до висновку, що найприйнятнішим принципом взаємовідносин цих двох організацій є співпраця на рівноправній основі, а оптимальним союзником профспілок дослідниця визначає партії центристської орієнтації.

У третьому підрозділі «Профспілки і страйковий рух у політичному вимірі» досліджується досвід участі професійних спілок у страйковому русі як специфічній формі політичної боротьби. Виходячи з того, що на початку розбудови незалежної держави страйк був головною формою соціального протесту робітників та єдиним засобом профспілок привернути увагу влади до гострих соціальних проблем, дисертантка простежила перебіг страйкових подій в Україні. На підставі цього дослідниця дійшла висновку, що, незважаючи на те, що інколи політичний аспект страйків був домінуючим, загалом же він мав лише опосередковане вираження і виявлявся переважно у протесті проти урядової економічної політики. В дослідженні відзначається позиція уряду, яка здебільшого зводилася до ігнорування вимог та законодавчого обмеження процедури проведення страйків, що, на думку авторки, є не що інше, як порушення конституційно закріплених прав громадян.

Дисертантка вдається до аналізу вимог страйкуючих шахтарів та діяльності страйкових комітетів, на основі чого робить спробу довести, що не останнє значення в політизації страйкового руху, особливо в першій половині 90-х рр., відіграли самі політичні партії. В дисертації підкреслюється, що вони прагнули приборкати робітничий рух та спрямувати його в русло власних політичних інтересів, а громадські організації розглядалися ними як проміжна ланка на шляху реалізації мети. В цьому контексті авторка констатує, що, незважаючи на реальну загрозу стати інструментом у грі політичних партій, профспілки змогли дотриматись нейтральності у своїх політичних поглядах, що, у свою чергу, дозволило утримати страйковий рух у межах чинного законодавства.

Дослідниця здійснила аналіз динаміки страйкової активності громадян протягом досліджуваного періоду, внаслідок чого на кінець 90-х рр. була виявлена тенденція до її падіння. Причому, зазначається в праці, якщо на початку 90-х рр. політичний аспект вимог домінував, то з часом він відходив на другий план, поступаючись місцем вирішенню соціально-економічних проблем. Однак, на думку дослідниці, максимальне затухання амплітуди коливання страйкового руху не означало, що від нього повністю відмовились як від засобу вирішення економічних та політичних проблем. При вивченні матеріалів регіональної періодичної преси авторкою були виявлені й страйки за політичними мотивами у 1999 р. Хоча, за переконанням дисертантки, як засіб боротьби за соціальні права такі акції вже не були перспективними. Тривале збереження політичного аспекту страйкового руху, скоріше за все, було необхідне політичним силам для протистояння владній системі.

В дисертації наголошується на тому, що в досліджуваний період застосування профспілками акцій протесту виступало одним із дійових методів впливу на владу, що було прерогативою профспілок на цілком законних підставах. На основі цього авторка вважає застосування профспілками акцій протесту опосередкованою участю в політиці, яка включає в себе протест проти економічної політики влади.

Таким чином, на підставі дослідження форм участі профспілкових організацій в політиці дисертантка робить висновок про цілковиту виправданість цих засобів профспілкової діяльності. Оскільки вони, як наголошується в дослідженні, значно розширили можливості громадської організації в сфері захисту та представництва інтересів робітників.

У висновках на підставі опрацьованих документів та літератури дисертантка дійшла ряду основоположних висновків, які дозволяють чітко визначитися у проблемі доцільності політичної діяльності профспілок у період незалежності України:

• — у сучасній історичній науці лише починають формуватись історико-теоретичні підходи щодо доцільності, а також форм та методів політичної діяльності професійних спілок на сучасному етапі українського державотворення;
• — на початку 90-х рр. профспілки України не мали досвіду самостійної політичної діяльності, тому розробка її форм та методів здійснювалася почасти ситуативно, що значно ускладнювало процес реалізації цього виду діяльності. Крім того, політична діяльність українських профспілок виступала однією з форм подолання стереотипів радянської моделі профспілкового руху, де громадська організація виступала в ролі не самостійного, а підпорядкованого політичного гравця, що також не могло не позначитись на виборі її моделі;
• — процес політизації профспілкового руху в Україні проходив з певними перешкодами з боку держави. На думку дисертантки, це пояснюється тим, що економічні перетворення здійснювались на основі непопулярних для робітників заходів. Тому надання політичних повноважень їх захисникам за цих обставин було б для державних інституцій вкрай необачним кроком. Такий висновок видається достатньо логічним, якщо стан соціально-економічного розвитку 90-х рр. екстраполювати на високий організаційний рівень професійних спілок, їх чисельність та природну захисну заданість;
• — значною перешкодою для реалізації політичного потенціалу професійних спілок була відсутність Основного Закону. Відсутність концептуальних положень розвитку держави суттєво гальмувала формування законодавчої бази профспілок;
• — обмеження державою політичних можливостей громадської організації викликало відповідну політичну активність, що повністю підтверджується аналізом їх участі у виборчій боротьбі. Якщо виборча боротьба в 1994 р. починалась із висування профспілкових кандидатів та підтримки інших, то у 1998 р. мала місце перша спроба співпраці з політичними партіями. У 2002 р. ця співпраця вже стала основною формою участі найбільшого «традиційного» профспілкового формування у виборах. У практиці профспілкового життя України політична діяльність як «незалежних», так і «залежних» профспілок все більше перетворювалась у даність, а їх участь у виборчих кампаніях повністю підтверджує наявність потужних потенційних політичних можливостей;
• — аналіз страйкового руху в Україні та участь у ньому громадської організації дозволяє зробити висновок не про прямий, а лише про опосередкований зміст політичного аспекту страйків. Ті ж акції, у яких політичні вимоги висувались безпосередньо, були результатом дій певних політичних сил, які намагались вирішити свої проблеми діями страйкарів. Професійним спілкам вдавалось дотримуватись нейтральності в політичних поглядах, що, у свою чергу, дозволило утримувати страйковий рух у межах чинного на той час законодавства і сприяло подальшому зміцненню і розвитку української державності;
• — спираючись на загальний аналіз проблеми, дисертантка робить висновок про те, що використання професійними спілками політичних методів боротьби в 90-ті рр. ХХ століття було виправданим. Ступінь подальшої активізації цієї діяльності залежатиме від загальнодержавних чинників соціально-економічного і політичного характеру.

Практичні рекомендації. У процесі вироблення стратегії політичної діяльності профспілковим організаціям варто, в першу чергу, зберігати незалежність від органів влади та нейтральність щодо політичних партій. Така позиція, з нашої точки зору, дозволить їм об'єктивно та без упередженості реалізовувати власні ідеї та програми за допомогою політичних методів боротьби, що позитивно позначиться на ефективності їх діяльності в сфері захисту соціально-економічних прав робітників.