Дослідження туристичних регіонів і методичних підходів до формування та реалізації стратегії їх розвитку на прикладі досвіду Чеської Республіки

Вступ

Актуальність теми. На зламі ХХ-ХХІ ст. у багатьох країнах світу суттєво зріс рівень розвитку продуктивних сил, що стало потужним фактором активних пошуків нових форм їх територіальної організації з метою отримання додаткових прибутків від вигідного взаєморозташування економічних суб'єктів. Серед різних видів економічної діяльності, чільне місце серед яких належить туризму. Специфіка сьогоднішньої ситуації полягає у тому, що вже відбулося усвідомлення важливості розвитку туризму, як ефективного засобу значних валютних надходжень, створення нових робочих місць, стимулу для розвитку соціальної та ринкової інфраструктури, потенційного об'єкту інвестування тощо. Адже, туризм є не тільки однією з форм людської життєдіяльності, але також і важливим суспільно-господарським явищем сучасного світу.

Туризм — це динамічна і багатопланова діяльність, що присутня в суспільній, культурній, психологічній, просторовій та економічній сферах. Туризм належить до послуг, які найшвидше розвиваються. Відповідно до прогнозу ЮНВТО, у 2020 р. у світі подорожуватиме 1,6 млрд. туристів. Також прогнозується, що туристична галузь стане одним з найважливіших всесвітніх працедавців. Вже сьогодні завдяки туризму створено близько 150 млн. робочих місць. Туризм відіграє істотну роль у стимулюванні господарського розвитку і приносить суттєву вигоду регіонам. Розвиток туризму є одним з пріоритетних напрямів підвищення ефективності функціонування тих чи інших територіальних утворень. Важко переоцінити роль туристичної діяльності у реалізації сучасної європейської парадигми соціально-економічного розвитку, кінцевою метою якої є поліпшення умов життєдіяльності людини, задоволення її матеріальних та духовних потреб. Організація змістовного дозвілля, відпочинку та оздоровлення населення сприятиме формуванню у суспільстві нової міри цінностей — якості життя людей.

Дослідженням проблем туристичної діяльності, її впливу на розвиток регіонів, займалися ряд вчених, серед яких: О. Амоша, М. Багров, І. Бережна, В. Гаворецький, Г. Голембський, П. Гудзь, А. Дембський, М. Долішній, В. Євдокименко, А.Єфремов, Н. Коніщева, А. Корнак, В. Кравців, З. Кручек, Л. Мазуркевич, В. Мамутов, А. Новаковська, М. Орлович, В. Павлов, А. Панасюк, О. Рогалевський, В. Руденко, Д. Стеченко, І. Твердохлєбов, О. Шаблій, Л. Шевчук та ін. Проте на сьогодні концептуальні основи формування туристичних регіонів є суперечливими, методологія стратегічного розвитку туристичних регіонів розроблена недостатньо, окремі особливості цих регіонів при формуванні довгострокових програм їх розвитку враховуються не повною мірою. Це не дозволяє на практиці здійснювати цілеспрямоване планування розвитку туризму на окремих територіях. У зв’язку з цим важливим та актуальним завданням сьогодення є окреслення проблем розвитку туристичних регіонів, розробка теоретико-методологічних засад щодо формування стратегії їх розвитку, виходячи з специфічних особливостей їхнього функціонування. Актуальність зазначених проблем обумовили вибір теми кваліфікаційної роботи визначили мету й основні завдання, об'єкт і предмет дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження туристичних регіонів і методичних підходів до формування та реалізації стратегії їх розвитку на прикладі досвіду Чеської Республіки. Об'єктом дослідження є туристичні регіони Чеської Республіки та процеси які впливають на їх розвиток. Предметом дослідження є засади і принципи формування стратегії розвитку туристичних регіонів. Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у роботі використано такі загальнонаукові методи: аналізу та синтезу (при проведенні аналізу існуючих теоретичних і методологічних підходів та положень, наукових розробок з проблем формування стратегії розвитку туристичних регіонів, а також визначенні специфічних особливостей функціонування туристичних регіонів); структурно-логічний (при систематизації чинників, які впливають на розвиток сфери туризму в регіонах); узагальнення (при удосконаленні змісту дефініцій «регіон», «туристичний регіон», «туристичний продукт»); SWOT-аналізу (при обґрунтуванні параметрів розвитку туризму в Чеській Республіці). Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти, статистичні матеріали Всесвітньої туристичної організації, Статистичного управління Чеської Республіки, Міністерства регіонального розвитку Чеської Республіки, дирекції національної туристичної організації CzechTourism, наукові публікації провідних українських вчених з проблем розвитку туризму.

Структура роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» проаналізовано зміст та суть поняття «туристичний регіон», розкрито основні підходи до його тлумачення, визначено й досліджено фактори розвитку туристичних регіонів, розроблено класифікацію туристичних регіонів, визначено методи і сформовано методику дослідження туристичних регіонів. У другому розділі «Розвиток туризму в Чеській Республіці» досліджуються політичні та соціально-економічні передумови розвитку туризму в Чеській Республіці, база туристично-рекреаційних ресурсів країни, особливості просування туристичного іміджу за кордоном як основи формування особливостей розвитку туристичних регіонів; проводиться аналіз сильних і слабких сторін розвитку туристичної діяльності в країні. У третьому розділі «Проблеми регіонального розвитку туризму в Чеській Республіці» окреслюються особливості організаційної структури управління туризмом в країні; розкривається специфіка законодавчої бази в сфері туризму; окреслюються принципи формування програм регіонального розвитку туризму; аналізуються інноваційні туристичні проекти.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження

1.1 Управління розвитком туризму на регіональному рівні

туризм економічний соціальний Наукове підґрунтя розробки регіональної політики визначає регіональна парадигма як метод дослідницької регіональної програми, модель постановки регіональних проблем, як зразок вирішення дослідницьких завдань, панівний спосіб наукового мислення, виражений у певній завершеності та відносній узгодженості поглядів на навколишні явища й речі, що належать до компетенції регіональної економіки. Вона характеризує конкретно-історично стан наукової думки й означає стійку схему наукової діяльності, теоретико-методологічну модель тієї чи іншої регіональної проблеми.

Основоположними в управлінні регіональним розвитком при цьому виступають:

— гегорафічна конкретність — властивість регіону (міста) як складової динамічної системи управління, обумовлена тим, що шляхи його розвитку тісно пов’язані з географічними особливостями його розташування. Вона відображає його «унікальність», тобто специфічні властивості, усвідомлення яких необхідне для пошуку управлінських рішень.

— динамізм — властивість системи управління, обумовлена тим, що вона завжди знаходиться у стані розвитку. ЇЇ масштаби, темпи і характер на різних етапах — різні. Можна виділити періоди відносно повільного розвитку регіону і періоди швидкого зростання, «вибуху», як правило, пов’язані зі змінами у провідних ланках територіально-виробничого комплексу регіону або міста, викликані переоцінкою його природного або економічного потенуціалу, економіко-географічного полодення, кардинальними удосконаленнями в інфраструктурі. Зміни цих факторів викликають ланцюгову реакцію відповідних наслідків у розвитку регіоную.

- регіональна ціліснісність — поява у територіальній системі нової якості, нової функції, що органічно випливає із спільності елементів, що складають цю систему, проте не притаманні жодному з них, взятому ізольовано. Регіон, як частина географічного простору, становить цілісність природного середовища, господарства і населення. Різні типи регіонів формуються та існують завдяки певним типам взаємозв'язків між цими трьома підсистемами. Регіональна цілісність — це рівень інтегрованості, самодостатності, автономності геосистеми, що характеризуються складною внутрішньою структурою, відмінною від оточення, і внутрішньою активністю. Цілісність характеризує якісну своєрідність регіонів, породжену властивими їм специфічними закономірностями функціонування і розвитку.

Сфера діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті стосовно взаємовідносин між державою і регіонами, а також регіонів між собою визначає зміст регіональної політики, який уточнюють наступні напрями: співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку (державний, кооперативний, приватний сектори національної економіки); внутрішні і зовнішні фактори і засоби; співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування і управління); ставлення до завдання підйому економіки відсталих районів, освоєння нових районів і ресурсів; ставлення до національно-етнічних питань (в умовах багатонаціональної держави); регіональні аспекти демографічної політики, політики урбанізації, державної політики тощо.

Регіональна політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку і за своєю структурою може бути поділена на окремі складові: економічну, промислову, соціальну, житлову, демографічну, екологічну, науково-технічну, туристичну тощо. Основні соціально-економічні аспекти в регіональній політиці пов’язані з територіальним поділом праці, формуванням народногосподарських комплексів, економічним районуванням і загальнодержавним плануванням та програмуванням соціально-економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

Водночас регіональна політика є сферою діяльності регіональної (місцевої) влади щодо управління соціально-економічним розвитком регіону (міста).

Предметом регіональної політики виступає регіональний розвиток, який передбачає зміну (як правило йдеться про прогресивні, позитивні зміни) структури регіонів або територіальних утворень всередині них. Ефективні позитивні зміни найчастіше пов’язані з ускладненням регіональної системи. У випадку негативних причинно-наслідкових ефектів говорять про «деградацію».

Наукове передбачення розвитку регіонів, міст, селищ і сільських населених пунктів забезпечується методом прогнозування регіонального розвитку. Його сутність полягає у описі передбачуваних напрямків і параметрів розвитку регіонів, їхньої економіки, екології і соціальної сфери на основі аналізу їхніх рушійних сил, закономірностей, структури та інших факторів вірогідної поведінки протягом певного періоду, а також можливих наслідків такого розвитку. Розрізняють дослідницьке та нормативне прогнозування, які взаємно доповнюють одне одного. Перше базується на виявленні реальних і можливих тенденцій розвитку об'єкту і спрямоване з сьогодення на майбутнє. Друге засноване на нормативах і спрямоване від «бажаного» майбутнього у теперішнє, визначає можливі шляхи досягнення цього «бажаного» стану.

Діагноз стартових умов регіонального розвитку забезпечується СВОТ аналізом конкурентних переваг і обмежень перспективного розвитку регіону, який вимагає оцінки внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) умов та факторів регіонального розвитку. При цьому під умовами регіонального розвитку розуміють ресурси та інші чинники, які впливають на регіональний розвиток або визначають його, проте, знаходяться поза межами даного регіону (наприклад, близько або далеко розташовані поклади корисних копалин, ринки збуту, транспортні коридори, морські узбережжя тощо). Водночас фактори регіонального розвитку охоплюють ресурси, які по відношенню до об'єкту виступають як фактор розміщення, співвіднесений з відповідною територією. Власне, це — той внутрішній ресурс конкретної території, що впливає на її розвиток. Їх оцінка забезпечується факторним аналізом регіонального розвитку, який полягає у виявленні і класифікації факторів, які впливають на ефективність того чи іншого явища або процесу в розвитку регіону. За допомогою факторного аналізу як дослідницької процедури стає можливим встановити, який з факторів здійснює вирішальний вплив на показник, що досліджується. Адже прагматичною метою факторного аналізу є сприяння найбільш ефективному і раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів регіону, його природних багатств, усунення необґрунтованих видатків і витрат.

Ефективною формою реалізації регіональної політики є регіональне планування — одна з форм державного втручання в економіку регіону з метою пом’якшення найбільш гострих диспропорцій і соціальних протиріч (депресія, стагнація, безробіття), яка у більшості країн розглядається як необхідний інститут національного соціально-економічного планування.

Сукупність найбільш суттєвих елементів теорії (теорій) регіонального розвитку, викладена в конструктивній, прийнятній для практиці формі втілює у собі концепція розвитку регіону. Фактично, це — теорія, переведена у алгоритм вирішення конкретної проблеми, яка охоплює провідний задум, що визначає стратегію дій у здійсненні реформ, програм, планів розвитку регіону та бізнес-плану розвитку регіону — документ, який містить систему пов’язаних у часі і просторі та узгоджених з метою в ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання у регіоні максимального прибутку підприємницьких проектів. У бізнес-плані розвитку регіону розглядаються науково-технічні, технологічні, організаційні, соціальні, географічні та інші аспекти реалізації кожного підприємницького проекту шляхом реалізації найбільш перспективних для даного регіону.

Фундаментальним результатом розробки регіональної політики є чітке визначення місії регіону. Цей новий термін відповідно до «Методичних рекомендацій з розроблення регіональних стратегій розвитку» характеризує вищий сенс, мету існування громади в мабутньому, тісно пов’язані з категорією «бачення майбутнього». Значною мірою залежить від довготермінового бачення суспільством того, яким воно прагне стати. Обґрунтовується та визначається за умов чіткого уявлення про наявні майбутні ресурси регіону, його конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках.

В сучасних умовах ринкового господарювання ключовим інструментом управлінням розвитку стає територіальний (регіональний) маркетинг, який можна представити як певний спосіб мислення керівництва і ділових кіл на глобальному, регіональному, національному, місцевому рівнях.

Метою регіонального маркетингу є зростання добробуту і покращення якості життя населення. Досягнення цієї глобальної мети передбачає планомірне і системне вивчення тенденцій розвитку територій для прийняття раціональних рішень, спрямованих на створення і підтримку престижу території в цілому, а також привабливості зосереджених на ній ресурсів і розвиток можливостей для їх реалізації і відтворення.

Розрізняють якісні та кількісні цілі маркетингу територій. Використання територіального маркетингу передбачає перетворення територіальних органів влади у особливого роду партнерів для підприємницької спільноти регіону. У даному випадку вирішального значення набуває здатність враховувати не лише індивідуальність свого регіону, приймаючи рішення щодо соціально-економічного розвитку, а й здійснювати взаємодію між органами влади і цільовими ринками, які представлені виробниками, споживачами, інвесторами та іншими учасниками економічних відношень в регіоні. У цьому сенсі регіональний маркетинг можна представити як спільну діяльність комерційних і некомерційних суб'єктів у ринковому середовищі, засновану на принципах сучасного соціально орієнтованого маркетингу.

Регіональний маркетинг дозволяє розглядати територію, як місце, де споживачам пропонуються різноманітні послуги або комплекс послуг. При цьому під послугами регіону, згідно з визначенням Ф. Котлера, розуміють об'єкти продажу у вигляді дії, вигод або задоволень, які виробляються на регіональному рівні. Маркетинг регіону розглядається як діяльність, яка здійснюється в інтересах регіонального розвитку, в результаті якої створюється, підтримується або змінюється відношення до регіону з боку цільових ринків і широкого кола споживачів, що базується на активному використанні природних, трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів регіону, а також на можливостях їх реалізації і відтворення. А маркетинг товарів і послуг, підприємств, пам’яток регіону, спрямований на їх просування як за межі території, так і всередині її визначається як територіальний (регіональний) маркетинг.

Основними стратегічними напрямами регіонального маркетингу є: створення і збереження в соціально-економічному просторі регіону об'єктивних і суб'єктивних умов для конкуренції; підвищення конкурентноспроможності товарів і послуг, а також підприємств-виробників; диверсифікація існуючих і нових підприємств, орієнтованих на виробництво товарів і послуг на основі прогресивних технологій; формування соціально-привабливого іміджу території як на мікро-, так і макрорівні.

Високі темпи розвитку туризму і подорожей висувають на передній план проблему вивчення і системного аналізу комплексних наслідків і перспектив його впливу як на розвиток суспільства в цілому, так і на розвиток окремих країн і територій, які виступають в ролі продавців і покупців туристичних продуктів.

За оцінками авторитетних спеціалістів, туризм по відношенню до регіонального розвитку виконує маркетингові функції, оскільки сприяє виявленню, максимізації і задоволенню попиту на регіональні продукти. Нині накопичено значний досвід туристичних регіонів різних країн щодо використання маркетингу з метою підвищення своєї туристичної і комерційної привабливості та конкурентної спроможності. При цьому маркетинг туристичних територій визначається, по-перше, природою туристичного продукту, а по-друге, особливостями кожного туристичного регіону. У свою чергу рівень розвитку туризму в регіоні залежить від стану розвитку регіону і держави в цілому.

Під маркетингом туристичних територій розуміють діяльність, яка здійснюється для цілеспрямованого формування і просування іміджу туристичної території та її територіального туристичного продукту на зовнішніх і внутрішньому ринку.

Маркетинг туристичних територій в якості основного об'єкта дослідження виділяє територіальний туристичний продукт, який існує як складний комплекс взаємопов'язаних складових, і включає: базисний продукт території - продукти і послуги туристичних, готельних і санаторно-курортних закладів, які задовольняють туристичний і рекреаційний попит (розміщення, харчування, лікування відпочинок); додатковий продукт території - продукти, товари і послуги суміжних галузей (торгівлі, громадського харчування, транспорту, дозвілля, спорту, екскурсійного обслуговування та ін.); комплексний продукт території являє собою сукупність базисних і додаткових продуктів, формується на основі вільного вибору споживачів.

Будь-який туристичний продукт має очевидну предметно орієнтовану складову, яка має конкретні властивості й характеристики. Крім того, туристичний продукт насамперед ґрунтується на ресурсному потенціалі території, відповідно, має глибоку спільність для усіх споживачів. Така спільність визначається єдиним ресурсним потенціалом, а також існуючими об'єктами інфраструктури туризму.

Світова практика використання територіального маркетингу досить широка, національні туристичні адміністрації багатьох держав активно використовують маркетинговий інструментарій з метою розвитку туристичного потенціалу своїх територій і отримають ґрунтовну відповідь на запитання яким повинен бути туристичний продукт регіону, яким споживачам його пропонувати і яким чином просувати територіальний туристичний продукт.

Регіональний менеджмент в туризмі - це процес просторової організації, прогнозування, планування, контролю, які здійснюються з метою управління туризмом в регіоні. Саме він виступає інструментом здійснення регіональної політики держави у сфері туризму, яка за актуальністю стоїть поряд з державною через дві обставини. По-перше, державна програма, яка ґрунтується на пріоритетах, принципах, цілях, завданнях туристичної політики визначених у концепції розвитку туризму, не може врахувати специфіку усіх регіонів країни, які у будь-якому випадку визначаються широким різноманіттям територій, природно-кліматичних умов, традицій та інших особливостей, які визначають самобутність й унікальність конкретної області, краю, району По-друге, для регіону необхідність розробки власної політики в області туризму визначається можливостями даної галузі вирішити широке коло соціально-економічних проблем (покращити інфраструктуру, забезпечити зайнятість населення, подолати нерівномірність розвитку окремих районів регіону тощо).

Завданням регіональної політики держави у сфері туризму є забезпечення комплексного і збалансованого розвитку цієї сфери з урахуванням її специфіки й особливостей конкретного регіону. Для цього держава може застосувати важелі прямого і непрямого впливу.

Власне, у взаємодії «державне регулювання — ринок» первинною ланкою має бути ринок, а державне регулювання — використовуватися як інструмент, що забезпечує загальні умови його існування, вирівнювання стартових умов суб'єктів та усунення, по можливості, негативних виявів ринкової стихії. Специфіка регіонів визначає можливість використання у кожному конкретному випадку для регулювання розвитку туризму певного набору методик, важелів і стимулів, що визначаються на державному рівні, але відповідальність за формування й ефективне їхнє використання покладатиметься на регіональні органи влади.

Стратегії регіонального розвитку, концепції, стратегії та програми розвитку туризму визначають настановчі засади планування розвитку туристичних територій як одного з головних напрямів регіонального менеджменту туризму.

По відношенню до конкретного туристичного регіону, насамперед, визначається його конкурентна спроможність і формулюється його туристичний образ. Туристичний образ регіону оцінюється за такими критеріями як гостинність, якість послуг, що надаються, імідж регіону, наявність можливостей для активного відпочинку, розвиненість транспортної інфраструктури, відповідність якості послуг ціні та ін. Кожен критерій оцінюється стосовно конкретного регіону, і йому присвоюється певний кількісний вираз. Як наслідок виявляється можливим наочно оцінити переваги і недоліки туристичного регіону і запропонувати шляхи та методи його вдосконалення.

Вивчення особливостей туризму в регіонах дозволяє визначити деякі принципи формування, стійкого функціонування туристичних дестинацій на основі максимального використання фактору привабливості конкретної території. Ці принципи можуть і повинні діяти одночасно, оскільки кожен з них визначає основні умови нормальної життєдіяльності і розвитку дестинації.

Серед них застосування принципу комплексного ландшафтного будівництва і компактного розміщення туристичних підприємств створює умови для економії на будівництві і експлуатації комунікаційних споруд і, водночас, дозволяє надавати туристам максимальну кількість послуг без перевищення гранично допустимих навантажень на ландшафт.

Сутність принципу функціональної інтеграції полягає у необхідності інтегрування функцій управління окремими підприємствами з завданями управління туристичною дестинацією в цілому з урахуванням з цілей розвитку туризму в регіоні. Це пояснюється тим, що дестинація у своєму функціонуванні має цілі більш високого (ніж кожен її елемент поокремо, працюючи у заданому режимі і напрямі) рівня. Зазначимо, що ціль кожного комерційного підприємства туризму полягає в отриманні максимального прибутку в умовах конкуренції, а ціль управління туристичним регіоном — забезпечення стійкого функціонування і розвитку на основі усе більш якісного і різноманітного обслуговування клієнтів.

Принцип доповнюваності полягає у можливості поєднання туристичних атракторів з різними видами діяльності регіональної економіки: сільським господарством (продукти харчування, сільський туризм), риболовством (вид туризму і продукти харчування, традиційна кухня), охороною природи (атрактори — національні парки, екологічний туризм), гірничо-видобувною промисловістю (екскурсії в шахти) та іншими видами, — шляхом висування до дестинації нових, додаткових вимог (різноманіття, комфортність, доступність тощо).

Можливості використання того чи іншого об'єкта багатоцільовим чином визначає принцип комплексування комунікацій і варіантності експлуатації об'єктів. Наприклад, розвиток транспортної інфраструктури призначеної не лише для обслуговування населення регіону, а й туристів. У результаті забезпечується скорочення загальної протяжності комунікацій, спрощення їх експлуатації, локалізація шкідливого впливу на оточуюче середовище, вдосконалюється дорожньо-транспортний зв’язок з туристичними централи в регіоні.

Сутність принципу інформатизації визначає використання сучасних комп’ютерних систем бронювання і резервування готелів, авіа білетів, круїзів тощо (наприклад, Amadeus, Gabriel, Sanre, WoldSpan, Apollo та інші), що дає дуже великий прибуток, забезпечуючи масові туристичні потоки. Крім того, і самі туристи можуть вільно скористатися такими інформаційними системами як під час подорожі, так і на місці перебування для отримання інформації, що їх цікавить.

Послідовне впровадження нової техніки і технологій, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів регіону з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях передбачає принцип екологізації. Його логічним розвитком є принцип екологічності інфраструктури туризму, який полягає у тому, що для масового розвитку туризму в регіоні його територія повинна бути екологічно безпечною для туристів. Необхідно враховувати екологічні наслідки і обмеження розвитку туризму в кожній зоні відпочинку, заходи з захисту природних цінностей, забезпечити оптимізацію пропускної здатності об'єктів і навантажень на них, регулювання використання території тощо.

Весь механізм управління туристичною дестинацією повинен орієнтуватися на попередження виникнення кризових ситуацій або зниження впливу негативних факторів і посилення впливу позитивних — принцип випередження або запобігання.

З огляду на це, функція планування в регіональному менеджменті туризму передбачає участь у розробці цілей розвитку регіону, які визначають органи управління розвитком туризму певної території; поточний аналіз конкурентної спроможності туристичної території; розробка стратегії конкурентної спроможності регіону; втілення у життя стратегії конкурентоспроможності регіону.

Завдання регіонального менеджменту на рівні туристичних підприємств (компаній) передбачають урахування необхідності мінімізації, повторного використання і рециркуляції в процесі використання природних туристичних ресурсів; збереження і управління енергією, що використовується; управління ресурсами питної води; управління стічними водами; управління потоками небезпечних речовин; управління транспортом і транспортуванням; планування і управління використання земельних ресурсів; залучення працівників, клієнтів, місцевих жителів у вирішення проблем навколишнього середовища; розробка проектів та інноваційних продуктів на засадах стійкого розвитку; задля стійкого, життєздатного, конкурентоспроможного розвитку.

1.2 Теоретичне підгрунтя управління територіальним розвитком туризму

Наукові підходи до управління туристичним регіоном спираються на ключеві поняття наук, які досліджують територію і простір. У даному випадку регіон розглядається як структурна складова усього територіально-галузевого господарського комплексу території. У такому сенсі регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу, а й відносно самостійною його частиною з завершеним циклом відтворення, особливими формами прояву стадій його розвитку та специфічними властивостями протікання соціальних, економічних та інших процесів.

Основним є поняття територія — обмежена частина твердої поверхні Землі, яка характеризується певною площею, географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, з повітряним простором над нею та розташованими під нею надрами. Доповнюючими, у даному випадку, є поняття акваторія — обмежена частина водної поверхні Землі та аероторія — частина повітряної оболонки Землі, співвіднесена з певною територією або акваторією. Синергетичний ефект взаємодії та взаємозв'язаного функціонування території, акваторії та аероторії відбиває поняття геоторія.

Неоднорідність території за різними ознаками зумовлює необхідність членування її на частини — регіони. Регіон — це конкретна територія, яка відрізняється від інших територій за рядом ознак і характеризується певною цілісністю, взаємозв'язаністю складових елементів. Слово «регіон» (від лат regio) означає країну, край, область. Синонімічно до поняття «регіон» використовується термін «район». Хоча обидва терміни відображають практично одне й те саме поняття, більш універсальним є термін «район», а термін «регіон» частіше використовується для позначення найбільш великих геополітичних, економічнікоі фізико-географічних територіальних таксонів.

Регіони виділяються відповідно до певних цілей та завдань, найголовнішими з яких є управління розвитком регіону. Регіони можуть бути будь-якого розміру — від міста (або району у великому місті) до величезних регіонів всередині континенту. Для позначення територіального масштабу регіону можуть застосовуватися такі терміни як «локальне регіональне утворення», «мікрорегіон», «мезорегіон», «макрорегіон» тощо. У разі виділення всередині країни з метою управління розвитком, регіон є основною складовою частиною державного територіального устрою, яка визначена єдиною політикою державного регіоналізму та має організаційну відокремленість, цілісність, економічну й географічну самодостатність, право місцевого самоврядування, систему державних органів, які є елементами (підсистеми) державної структури влади й управління країною. Так, у цьому випадку під регіоном може розумітися найбільша адміністративно-територіальна одиниця субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юридичну незалежність та власний бюджет. В умовах України — це рівень областей та АР Крим. Безвідносно до цілей територіального управління регіон може означати частину країни, що історично склалася та характеризується специфічними природнокліматичними умовами та відносно стійкими економічними й соціально-демографічними особливостями, певною спрямованістю розвитку продуктивних сил. Основними критеріями виокремлення регіону вважаються спільність господарських і регіональних завдань, техніко-економічні особливості розвитку промисловості та сільського господарства, наявність суб'єктів господарювання, об'єднаних регіональними, економічними, політичними, соціальними, культурно-етнічними інтересами.

Суттєвою характеристикою є географічна конкретність регіону — властивість регіону як складової системи управління, обумовлена тим, що шляхи його розвитку тісно пов’язані з географічними особливостями, усвідомлення яких необхідне для пошуку управлінських рішень.

Для визначення поняття «туристичний регіон» доцільно розглянути ряд теоретичних положень, які відображають сутність рекреації і туризму, характеризують туристично-рекреаційні регіони конкретними просторовими ознаками. Найбільш загальним поняттям у цьому сенсі є «туристичний простір».

Туристичний простір можна розглядати з географічної та економічної точки зору. Однак, беручи до уваги виключно важливе господарське значення туризму, поняття «туристичний простір» варто визначати з позицій регіональної економіки, ґрунтуючись на понятті економічний простір.

Економічний простір — це «насичена» територія, яка містить велику кількість об'єктів і зв’язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько освоєні та рекреаційні ділянки, транспортні й інженерні мережі, інфраструктуру тощо. Якість економічного простору визначається рядом факторів:

· густота (чисельність населення, обсяг валового регіонального продукту, природні ресурси, основний капітал на одинцю простору);

· розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення й економічної діяльності, у тому числі наявність господарські освоєних і не освоєних територій);

· зв’язаність (інтенсивність економічних зв’язків між частинами та елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу, людей, інформації, які визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж).

У економічному просторі фіксується велика різноманітність форм організації господарства і розселення: промислові й транспортні вузли; територіально-виробничі комплекси; типи міст (моно-, багатофункціональні тощо) і міських систем (агломерації, мегаполіси); типи сільських поселень.

Туристичний простір — це економічний простір, який характеризується великою кількістю об'єктів і суб'єктів діяльності, які спеціалізуються на туризмі і рекреації. Туристичний простір охоплює три основні елементи: територію формування попиту споживачів туристсько-рекреаційних послуг; територію пропозиції послуг («туристична дестинація», «туристичниий регіон», «туристична місцевість») й територію, яка виконує зв’язуючі функції між ними.

У географічній науці використовується ряд визначень регіону (району), які мають спільні риси. До таких рис відносять: цілісність та унікальність території; генетична єдність; взаємозв'язок і взаємна обумовленість компонентів, які його утворюють; наявність процесів функціонування і розвитку; домінування та значну стійкість внутрішніх зв’язків. Поняття саме по собі є досить абстрактним й передбачає, що його конкретизація відбувається при виділенні певних типів регіонів. У зв’язку з цим «регіон» — поняття типологічне. Відомий регіоналіст М. Колосовський визначив, що регіони виділяються у межах території у відповідності до певних цілей і завдань. Так, з урахуванням спеціалізації виділяють промислові, сільськогосподарські рекреаційно-туристичні регіони тощо.

Теоретико-методологічними інструментами дослідження регіонів є:

· Типологія — науковий метод, в основі якого лежить групування об'єктів за допомогою узагальненої моделі або типу. Використовується з метою порівняльного вивчення істотних ознак, зв’язків, функцій, відношень, рівнів організації об'єктів. Основні логічні форми, якими користується типологія — класифікація, систематика, таксономія.

· Класифікація поняття споріднене типології. Слово «classis» походить з латини і буквально перекладається «розряд, точніше «робити розряд». Слово «typos» походить з грецької і перекладається як зразок, модель для групи предметів. У географії поняття «тип», як правило, втілює у собі генералізовані риси сукупності територіальних об'єктів. Як відзначає Велика Радянська Енциклопедія (т. 25, с. 564) границі (відмінності) між класифікацією та типологією досить умовні й використання тієї чи іншої з них певною мірою залежить від історичних традицій (історичні форми класифікації). Е.Б. Алаєв у «Понятійно-термінологічному словнику» (1983) наводить відмінність між класифікацією та типологією:

· Під класифікацією розуміється групування об'єктів, які вивчаються, виходячи з кількісних ознак (наприклад, класифікація поселень за людністю);

· Під типологією — групування об'єктів за якісними ознаками (наприклад, функціональна типологія поселень).

Слід відзначити, що логічні основи і в першому (класифікація), і в другому (типологія) випадках однакові.

· Таксономія — теорія класифікації та систематизації складно організованих областей дійсності, які мають зазвичай ієрархічну побудову (органічний світ, об'єкти географії, геології, мовознавство, етнографія, тощо). При цьому таксон у регіональній економіці визначається як територіальна одиниця, що має чіткі специфічні кваліфікаційні, класифікаційні або типологічні ознаки й завдяки цьому має підстави для присвоєння їй таксономічної категорії. Таксони — групи дискретних просторових об'єктів, що пов’язані певним ступенем спільних властивостей та ознак. Представляють підпорядковані один одному ранги або порядки будь-яких географічних явищ, що систематизуються. Відрізняються один від одного різним ступенем внутрішньої однорідності, яка зростає від великих таксонів до дрібних.

Всесвітня Туристична Організація (ЮНВТО) виділяє шість туристичних макрорегіонів світу: Європа, Америка, Південно-Східна Азія та Океанія, Африка, Близький та Середній Схід, Південна Азія. Туристичні регіони світу відрізняються кількістю туристичних прибуттів, динамікою та тенденціями розвитку. Всередині макрорегіонів виділяють туристичні субрегіони — країни або групи країн. Наприклад, до складу європейського туристичного макрорегіону входять 5 субрегіонів: Північна Європа, Західна Європа, Південна Європа, Центрально-Східна Європа, Східне Середземномор’я. На наступному ієрархічному рівні туристичне районування виділяє туристичні райони. Ієрархічна структура туристичних території може бути доповнена туристичними зонами і субзонами.

Під туристичною зоною розуміють: 1) частину національної території, на якій є два або більше центрів з прийому туристів не менше ніж на 5 000 місць проживання; 2) територію з приоритетним розвитком туристичної інфраструктури; 3) територію, на якій зосереджені об'єкти показу, які приваблюють туристів, а також інші туристичні об'єкти (готелі, санаторії, пансіонати тощо).

Низовий рівень в таксономії туристичних територій займає туристичний центр. Під туристичним центром розуміють місто, природний об'єкт, ділянку місцевості, де на базі зосереджених туристичних ресурсів створено комплекс туристсько-екскурсійного обслуговування. Такий комплекс складається з об'єктів розміщення туристів, закладів харчування, торгових підприємств, спортивних споруд та інших підприємств сфери послуг.

Отже, регіон — це складна система, у якій усі елементи взаємопов'язані і впливають один на одного. Міра такого впливу залежить від потенціалу регіону — ресурсного, економічного, політичного тощо. Кожен регіон має свої особливості, які, в свою чергу, формують специфічні потреби, інтереси, цілі, моделі і стратегії регіонального розвитку. Туристичний регіон є частиною туристичного простору. А туристичний простір в широкому розумінні можна представити як сукупність регіонів:

· у яких формується попит на туристичні продукти;

· у яких задовольняється попит;

· які виконують роль зв’язуючої ланки між ними.

Кожен з таких регіонів має свої ролі та функції у єдиному процесі формування й задоволення попиту на туристсько-рекреаційні продукти та послуги. Ці території взаємопов'язані й утворюють своєрідну систему туристичного простору, де формуються і переміщуються туристичні потоки.

Для успішного становлення та розвитку туристичних регіонів необхідно враховувати нерівномірність розподілу туристичного потенціалу по території, а також різний рівень розвитку туристичної інфраструктури. Характерною рисою функціонування туристичних регіонів є сезонність, яка пояснюється нерівномірністю використання туристичних ресурсів регіону протягом року. Відповідно, туристична цінність регіону змінюється залежно від сезону. У даному випадку особливого значення набуває географічне положення регіону клімат, ландшафт тощо. Усе це підкреслює унікальність й нетиповість туристичних територій та суттєві відмінності між туристичною діяльністю й іншими галузями господарства.

«Туристичний регіон» — поняття конкретне, параметри регіону мають свою вимірність, однак навіть найточніші характеристики регіону (площа, клімат, ландшафт т ін.) не можуть дати про нього повне уявлення споживачеві, якщо не продемонструвати його відмінність від інших подібних регіонів. Адже саме на відмінних рисах, або так званих конкурентних перевагах, будується образ регіону, формується його споживча цінність.

У зв’язку з цим варто підкреслити різницю у підходах до характеристики туристичних регіонів. Традиційна характеристика регіону бере до уваги об'єктивні показники: площа, населення, розмір ВРП (валовий регіональний продукт), основні галузі регіонального господарства тощо. Стосовно туристичних регіонів в якості основного фактору виступає його туристична спеціалізація: пляжний туризм, паломницький, історико-культурний центр тощо.

Деякі автори вважають, що усі туристичні регіони узагальнено представляють два типи регіонів, які відрізняються логікою та просторово-часовими правилами функціонування: канікулярно-відпускні й святково-уікендові. Перші розвиваються дякуючи цінностям високої якості та спеціалізації, що склалася, а другі в якості найважливішої умови стійкого розвитку висувають високу доступність туристичних цінностей для споживачів з найближчих міських агломерацій.

Такий підхід дозволяє більш глибоко дослідити спеціалізацію туристичних територій та досить обґрунтовано вважати, що усі території не залежно від того, якою кількістю природних туристичних ресурсів вони володіють, можуть мати туристичну цінність, яка виявляється в залежності від обраної туристичної спеціалізації. Так при канікулярно-відпускній спеціалізації будуть домінувати високий ступінь освоєності туристичного регіону та туристичні цінності високої якості, а при святково-уікендовій буде домінувати фактор близькості міст. Але і в першому, і в другому випадку регіоноутворюючим фактором виступають територіальні поєднання конкретних елементів (підсистем) рекреаційно-туристичної системи в комплексі з елементами оточуючого природного, соціально-економічного і культурного середовища, дякуючи чому дана території формує власну туристичну спеціалізацію. Туристична спеціалізація регіонів має виключно важливе значення для успішного регіонального розвитку, формування іміджу і брендінгу регіонів в процесі управління їх розвитком.

На сучасному етапі затверджується необхідність застосовувати комплексний і системний підхід до управління туристичними територіями як органічно цілісними туристсько-рекреаційними утвореннями елементів господарства, населення, природи, функціонуючих у певних просторово-часових параметрах. Саме тому нині поняття «комплексний туристичний регіон» і споріднені поняття, такі як «туристсько-рекреаційний комплекс», «санаторно-курортний комплекс», є ключовими для менеджменту туризму.

1.3 Методика дослідження

Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.

Проблематика регіонального розвитку туризму в Чеській Республіці досліджується з позиції системного підходу. Процеси чи явища, які відбуваються в туристичній індустрії, завжди системні. Специфіка системи не вичерпується особливостями складових елементів, а пов’язана, насамперед, з характером їх взаємодії між собою.

Дослідження проблематики регіонального розвитку туризму в Чеській Республіці включає три взаємопов'язані етапи. На кожному з етапів використовуються різні принципи та методи дослідження для досягнення поставлених завдань.

Підготовчий етап полягає у зборі інформації, опрацьовуванні потрібної літератури, статистичному узагальненні та зведенні інформації у таблиці. На даному етапі використовуватимуться такі методи, як літературний, метод систематизації інформації та метод періодизації.

На першому етапі слід дослідити фактори формування і регіонального розвитку туризму Чеської Республіки. Для цього необхідно вирішити такі завдання: з’ясувати політичні передумови розвитку туризму в країні, оцінити вплив соціально-економічних чинників на розвиток туризму, зокрема, дослідити галузеву структуру господарства, видову структуру експорту та імпорту, а також проаналізувати історико-культурну спадщину Чехії, визначити існуючий рівень розвитку соціальної інфраструктури країни.

Для цього слід використати метод аналізу. Цей метод дослідження включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи, таким чином краще буде дослідити фактори, що впливають на розвиток туризму Чехії. Використовуватиметься метод узагальнення, адже регіональний розвиток туризму є складовою частиною туристичної індустрії країни вцілому.

Також слід буде використати метод періодизації для кращого ознайомлення з основними періодами формування культурно-історичної спадщини країни. Статистичний метод, використовуватиметься для аналізу динаміки економічних показників країни.

Слід використати принцип виділення основних факторів, які визначають кінцевий результат. Із значної кількості факторів, які впливають на процеси в туристичній діяльності, було виділено головні, визначальні, які й стали предметом розгляду.

Другий етап полягатиме у дослідженні сучасного стану розвитку туризму Чеської Республіки на регіональному рівні. Завдання цього етапу полягає у досліжденні становлення та сучасного рівня розвитку туризму, його видової та регіональної структури.

Для цього використовуватимуться такі методи дослідження як, порівняльно-географічний метод та метод індексів. Також слід використати графічний метод, картографічний метод, зокрема способи картограми та картодіаграми.

За допомогою графічного методу секторної діаграми можна буде показати зображення структури туризму країни.

На третьому етапі досліджуватимуться проблеми і перспективи регіонального розвитку туризму Чеської Республіки. Для цього слід використати принцип єдності історичного та логічного. Він передбачає врахування історії розвитку об'єкта (процесу), його сучасного стану та перспектив подальшого розвитку. Та синтетичний метод дослідження. Синтетичний метод дослідження — спосіб проведення дослідження, узагальнюючи знання про особливості, властивості та взаємозв'язки елементів явища.

Отже, запропонована методика дає змогу цілісно розглянути рівень регіонального розвитку туризму в Чеській Республіці.

2. Розвиток туризму в Чеській Республіці

2.1 Аналіз місця й ролі Чеської Республіки на світовому та регіональному туристичному ринку

Економіка Чехії базується на принципах відкритого вільного ринку. За оцінками спеціалістів легальна державна система, що приваблює іноземних інвесторів надійними гарантіями цілісності їх вкладень, розвинена інфраструктура, кваліфікована і дешева (за європейськими мірками) робоча сила, а також низка інших критеріїв створюють передумови швидкого розвитку економіки Чехії. Заходи з лібералізації зовнішньої торгівлі та залучення вагомих іноземних інвестицій суттєво покращили збалансованість зовнішньоторговельного обороту і структуру експорту. Головну частину експорту складають будівельні матеріали, ліс та металовироби, транспортне, медичне обладнання, вироби текстильної промисловості, меблі, швейні вироби та взуття. В основному експортними партнерами Чехії є країни Європейського Союзу, (63%, з них 43% - належить Німеччині). Залучення інвестицій — складова частина економічної політики країни. Для стабілізації розвитку економіки керівництво Чехії вжило низку заходів, спрямованих на підняття промислового виробництва, збільшення інвестиційного потоку і зростання експорту. Зокрема, створено режим максимального сприяння надходженню інвестицій в економіку країни. Економіка: частка промисловості в економіці країни — 40,2%, сфери послуг — 56,4%, сільського господарства — 3,4%. Головні галузі промисловості - металургія, металообробка, верстатобудування, ядерне машинобудування, виробництво автомобілів, електричного обладнання, телерадіоапаратури, комп’ютерів, обладнання для телекомунікацій, хімічна промисловість та виробництво пластмас, фармацевтика, виробництво медичного обладнання, оборонна промисловість, авіаційна промисловість, виробництво споживчих товарів, інформаційні технології. Соціально-економічна ситуація в ЧР протягом 2010 року характеризувалася подальшим пожвавленням економічного життя в країні, поступовим подоланням наслідків світової фінансово-економічної кризи, які особливо негативно позначилися на чеській економіці у другому кварталі 2009 року. Так, у 2010 році ВВП зріс на 2,5 відсотка у порівнянні з відповідним періодом 2009 року.

Прямий внесок галузі туризму до ВВП у 2011 році, очікується на рівні CZK 96.6 млрд. що складає 2.5%. Насамперед цей показник відображає рівень ділової активності в даній галузі та сукупність вироблених товарів та туристичних послуг (готелі, турагенства, заклади харчування, авіапослуги, заклади проведення дозвілля).

Сумарний внесок галузі туризму до ВВП у 2011 році, очікується на рівні CZK 307.3 млрд. що складає 8%.

За прогнозами WTTC, у 2011 році Чеську Республіку відвідає 6,75 млн іноземних туристів, а обсяг експорту туристичних послуг (включаючи транспортні послуги) складатиме CZK 149.2 млрд.

Загальний обсяг інвестицій в туристичну індустрію Чеської Республіки в 2011 році склав CZK 37 млрд. (4,3% від загального обсягу інвестицій в економіку).

Станом на 1 січня 2011 року у порівнянні з 1 грудня 2010 року рівень безробіття в ЧР зріс на 1 відсоток і становив 9,6 відсотка. За оцінкою експертів, це стало результатом взаємодії кількох факторів: сезонність у деяких виробничих сферах (сільське господарство, будівництво, туризм), зниження купівельної сили населення внаслідок економічної кризи, що у свою чергу призвело до скорочення кількості малих і середніх підприємців, а також ремісників, тощо. Середня заробітна плата у 2010 році досягла суми 23 219 CZK. Разом з тим майже дві третини працівників мають заробітну плату меншу, ніж наведена вище сума середньої зарплати.

Чеська Республіка проводить збалансовану соціальну політику. По-перше, це підтримка молоді, сім'ї та зростання населення. Саме тому в Чехії такі унікальні умови для студентів, молодих сімей та новоприбулих молодих емігрантів. Студенти мають гарні можливості безкоштовно навчатися, працювати, подорожувати. Молодь отримує гідну підтримку держави, і всі умови для щасливого життя та виховання дітей.