Оптимальні фізичні навантаження жінок І-го зрілого віку

Оптимальні фізичні навантаження жінок І-го зрілого віку

Зміст ВСТУП РОЗДІЛ І. Аналіз літературних джерел

1.1 Вікові особливості фізичного розвитку жінок різних періодів зрілого віку

1.2 Оздоровчі ефекти на заняттях атлетичною гімнастикою

1.3 Структурно-функціональний компонент здоров’я

1.4 Діагностика морфофункціональних показників організму жінок першого зрілого віку Висновки до І розділу РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

2.3 Організація дослідження РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1. Медико-біологічний і педагогічний аналіз функціонального стану організму

3.2. Статистичні дані і методичні рекомендації щодо розробки програми тренувань для жінок які займаються оздоровчим бодібілдингом

3.3 Експериментальна перевірка впливу оптимальних навантажень на організм жінок першого зрілого віку Висновки до ІІІ розділу ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

Перелік умовних позначень АГ — атлетична гімнастика, ЖЕЛ — життєва ємність легень, ЧСС — частота серцевих скорочень, АТ — артеріальний тиск, ЗСЖ — здоровий спосіб життя, ССС — серцево судинна система, ВООЗ — всесвітня організація охорони здоров’я, СОЗ — самооцінка здоров’я,

ІМТ — індекс маси тіла ,

ОМЦ — овуляційно менструальний цикл,

ВСТУП Піднесення ролі фізичної культури у зміцненні здоров’я населення є сьогодні одним з головних завдань нової України. Особливо важливе значення фізична культура має для молоді та людей до 40 років, високий рівень здоров’я та різнобічний фізичний розвиток їх — запорука успішної реалізації соціально-економічних перетворень нашого суспільства. Підтвердженням зазначених проблем, об'єктивної необхідності істотних змін в організації та методиці фізичного виховання є низький рівень фізичної підготовленості та погіршення стану здоров’я чималої частини нинішніх людей. Здійснюване в тісному зв’язку з розумовим, моральним, естетичним вихованням, фізичне виховання сприяє всебічному розвитку особистості, адже швидкість, координація, сила, витривалість, гнучкість необхідні кожній людині [17; 8; 30].

Актуальність. У висновках дослідників зазначено що стан здоров’я людини на 50 — 55% залежить від соціальних умов, на 20- 25% від ступеня забруднення середовища проживання, на 15 — 20% генетичного фактору і на 10 — 15% від стану охорони здоров’я в країні.

Розуміючи що в Україні важко створити оптимальні соціальні умови, які б сприяли здоровому способу життя (ЗСЖ) всього населення, доцільно використовувати всі можливості та засоби для забезпечення здоров’я різних груп населення втому числі жінок першого зрілого віку.

Технічна революція яка відбулася в багатьох розвинутих країнах, призвела до різкого зменшення застосування фізичної праці в процесі виробництва і, як наслідок, до малорухливого способу життя населення. З’явилося невідоме раніше захворювання, що одержало назву гіпокінетичної хвороби. Ця хвороба включає в себе коронарну хворобу серця, гіпертонію, небезпечні депресії, стреси[46]. Щоб людина могла протистояти змінам, викликаних технічним прогресом і малорухомим способом життя, вона повинна обов’язково включати в своє повсякденне життя фізичні вправи, адже нічого так не руйнує і не виснажує людину як тривала фізична бездіяльність.

Різні види фізичних вправ, оздоровчих занять є одним з найефективніших засобів у боротьбі з малорухомим способом життя. Багато авторів вважають, що необхідно зацікавити жінок у залученні їх до систематичних занять різними видами рухової активності, залежно від індивідуальних вподобань та індивідуальних можливостей: степ аеробіка, роуп-скіпінг, бодібілдинг, шейпінг, плавання, ходьба і ін[41;43;54].

За останні роки більшість наукових досліджень у галузі фізичного виховання переважно стосуються методики занять із людьми віком понад 40 років, а якщо проаналізувати наукові дослідження з фізичного виховання то ми бачимо що частка досліджень які стосуються даної вікової групи жінок І-го зрілого віку становить лише (3.9%), а досліджень які розкривали б зміст занять атлетичною гімнастикою з жінками даної вікової групи ще менше. Використовуючи вправи атлетичної гімнастики і загально розвиваючі вправи, є можливість забезпечити струнку, пропорційно розвинену будову тіла, зменшити або збільшити його масу, запобігти захворюванням серцево судинної (ССС) і дихальної системи. Одночасно з тим фахівці з рекреаційно — оздоровчої діяльності підкреслюють важливість раціонального навантаження для цієї вікової групи.

Вищеназване свідчить, що дослідження рухової активності жінок І-го зрілого віку при заняттях атлетичною гімнастикою є досить актуальною темою, воно дасть можливість покращити фізичний стан і здоров’я жінок даного вікового періоду, і цим самим зберегти гарне здоров’я на подальше життя. Підвищити їх працездатність і їх адаптаційні можливості. А дані наших досліджень можна буде використовувати при складанні програм з атлетичної гімнастики для жінок цієї вікової групи. Актуальність проблеми та недостатнє її вивчення зумовило вибір теми магістерської роботи.

Мета дослідження — розробити науково-обґрунтовану програму оптимальних фізичних навантажень на тренажерах для жінок І-го зрілого віку та експериментально підтвердити її ефективність.

Об'єкт дослідження — процес оздоровчого тренування жінок Іго зрілого віку за фітнес програмою.

Предмет дослідження — шляхи покращення функціонального стану жінок Іго зрілого віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан вивчення досліджено обраної теми.

2. Визначити особливості фізкультурно-оздоровчої роботи з жінками І-го зрілого віку

3. Дослідити динаміку показників фізичного розвитку та функціонального стану жінок І-го зрілого віку.

4. Розробити оздоровчу програму з оптимальними фізичними навантаженнями на тренажерах .

5. Обґрунтувати і експериментально перевірити ефективність запропонованої програми оздоровчих тренувань для жінок І зрілого віку.

Гіпотеза. Розробка правильної програми дозволить визначити ефективність занять на тренажерах для жінок Іго зрілого віку, а також доцільність застосування в оздоровлені жінок занять бодібілдингом.

Наукова новизна: отримано нові дані щодо особливостей функціонального стану організму жінок першого зрілого віку, а також щодо методики оздоровчих занять з даною віковою групою.

Практичне значення роботи полягає у виявленні позитивних та негативних сторін занять оздоровчим бодібілдингом для жінок Іго зрілого віку.

Особистий внесок магістранта полягає в опрацюванні літературних джерел з дослідженої теми, проведенні констатуючих досліджень, статистичному опрацюванні, описі та аналізі отриманих результатів, у виведені висновків та розробці практичних рекомендацій.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ І. Аналіз літературних джерел

1.1 Вікові особливості фізичного розвитку жінок різних періодів зрілого віку В науково — методичній літературі існують деякі розбіжності щодо визначення вікових рамок зрілого віку жінок…

Т.Ю.Круцевич[33] згідно вікової класифікації у дорослих людей виділяє 4 періоди — зрілий, похилий, старечий вік і довгожителі. В свою чергу, зрілий вік ділиться на 2 періоди: перший період у чоловіків відмічається в 22 — 35 років, у жінок 21 — 35; другий період у чоловіків в 36 — 60 років, у жінок — 36 — 55 років. До похилого віку відносять людей у віці 61 — 74 (чоловіки) і 56 — 74 (жінки); до старечого віку — 75 — 90 річних; до довгожителів — старших 90 років. За Л. О. Янсон зрілий вік прийнято рахувати від 19 до 35 років. В.А. Романенко[52] зазначає, що перший період зрілого віку у жінок триває з 29 до 35 років. Отже ми бачимо, що в авторів нема єдиного тлумачення щодо початку першого етапу зрілого віку жінок, тому в нашому досліджені ми погоджуємося з визначенням Т.Ю.Круцевич[33].

Ряд науковців[33;59] дослідили, що першому зрілому віку притаманне найвище значення фізичної працездатності і підготовленості, оптимальна адаптація до несприятливих факторів зовнішнього середовища, найменші показники захворюваності і найвищі показники ре продуктивності. Однак, вже починаючи з 30 років виникає зниження низки показників фізичного розвитку, і рівня фізичного потенціалу жінок. Причому маса тіла, частота дихання, систолічний тиск змінюється в сторону збільшення, а показники фізичної підготовленості знижується. В. А. Романенко[52] вважає, що приріст маси тіла до 25 років у жінок пов’язаний з недостатньою руховою активністю. За період з 18 до 25 років приріст маси тіла складає 10% і супроводжується збільшенням абсолютної сили (10%). Кожний віковий період характеризується визначеними змінами в організмі. Першому періоду зрілого віку притаманні найвищі значення фізичної працездатності і підготовленості, оптимальна адаптація до несприятливих факторів зовнішнього середовища, найменші показники захворюваності. Однак, уже починаючи з 30 років відбувається зниження ряду показників фізичної працездатності. Так зокрема, ергометричні і метаболічні показники фізичної працездатності в 30−39 років складають 85−90%, в 40−49 років — 75−80%, в 50−59 років — 65−70%, в 60−69 років — 55−60% рівня 20−29-річних.

Максимальний прояв сили у жінок, як і перші ознаки її зниження, спостерігається уже в першому періоді зрілого віку (23−25 років), однак різке падіння її зареєстровано після 50 років [33]

Швидкість знижується в період 22−50 років, реакція координація рухів погіршується в 30−50 років, а гнучкість знижується у жінок — після 25 років. Причини порушення фізичних можливостей обумовлені внутрішніми і зовнішніми факторами.

Зниження сили обумовлено зменшенням активної маси, а також вмісту води, кальцію і калію в м’язовій тканині, які приводять до еластичності м’язів. Погіршення витривалості пов’язано з порушенням функції киснево-транспортної системи, падіння швидкості - зі зниженням м’язової сили, функцій енергозабезпечуючих систем, порушенням координації в центральній нервовій системі[19].

Координація і реакція знижується в зв’язку з погіршенням рухливості нервових процесів. Погіршення гнучкості пов’язано із змінами в опорно-руховому апараті. Погіршення фізичного стану в 30−50 років носить зворотній, функціональний характер. Під дією фізичних вправ вдається в повному обсязі відновити фізичну працездатність і підготовленість. Це дає можливість людям у віці старше 50 років, які займаються довгі роки фізичними вправами, досягти значних рухових результатів, які подібні з результатами 30-літніх. Помірна фізична активність впливає на процеси старіння, сповільнюючи темпи їх розвитку на 10−20 років. Як правило, це характерно для осіб з високим рівнем фізичного стану.

Стан органів і системи організму характеризує біологічний вік. У високому рівні фізичного стану людини біологічний вік на 10−20 років менший паспортного і навпаки у осіб з низьким рівнем фізичного стану біологічний вік значно перевищує паспортний[33;46].

Якщо у зрілому віці функціональні зворотні зміни показників фізичної працездатності і підготовленості відбуваються зазвичай через недотримання режиму харчування, або рухового режиму, то в похилому віці зниження функціональних і фізичних можливостей пов’язано з органічними і незворотними змінами в організмі. Ці порушення виникають в нервовій, ендокринній, серцево-судинній, дихальній системах, опорно-руховому апараті.

1.2 Оздоровчий ефект при заняттях атлетичною гімнастикою жінка навантаження зрілий вік Атлетична гімнастика (АГ) — це один із найбільш ефективних засобів, який різнобічно діє на організм людини. Велика кількість вправ і можливість тонко дозувати навантаження робить цей важливий засіб оздоровлення доступним для людей всіх вікових груп, а естетична сторона атлетичної гімнастики наближує її до справжнього мистецтва[39].

АГ сьогодні можна поділити умовно на масово-оздоровчу і спортивну «бодібілдинг»,"пауверліфтинг". В масово-оздоровчій гімнастиці переважають силові вправи з використанням стандартних гімнастичних снарядів, тренажерів тощо. Вона покликана зміцнювати здоров’я, сприяти досягненню більш високого рівня загальної фізичної підготовки підлітків, молоді, людей середнього віку. В цьому розумінні атлетична гімнастика покликана суттєво змінити фігуру людини[39;49;50].

АГ являє собою систему фізичних вправ, що розвивають силу в поєднанні з різносторонньою фізичною підготовкою. Заняття атлетичною гімнастикою сприяють розвитку сили, витривалості, спритності, формують гармонійність будови тіла. Вони складаються з комплексу педагогічно обґрунтованих вправ на різні групи м’язів[13;32].

Необхідно, щоб кожне заняття починалося з ходьби і повільного бігу, після чого переходити до гімнастичних загально-розвиваючих вправ для всіх м’язових груп. Після розминки виконується комплекс атлетичної гімнастики, який містить вправи для плечового пояса і рук, для тулуба і шиї, для м’язів ніг та вправ, що формують правильну поставу. В заключній частині проводяться повільний біг, ходьба, вправи на розслаблення з глибоким диханням.

Для забезпечення різносторонньої фізичної і функціональної підготовки в заняття слід включати рухливі й спортивні ігри, легкоатлетичні вправи, плавання[27].

Зазвичай всі звикли думати що атлетичною гімнастикою займаються тільки чоловіки але АГ дуже корисна і жінкам, і на заході вже давно користується великою популярністю серед слабкої частини населення. З її допомогою зміцнюється опорно-руховий апарат і м’язова система. Особливо корисні жінкам вправи для зміцнення м’язів черевної і тазової ділянки тулуба. Використовуючи вправи атлетичної гімнастики і загально розвиваючі вправи, є можливість забезпечити струнку, пропорційно розвинену будову тіла, зменшити або збільшити його масу[39].

В наш час, встановлено, що вікові зміни відбуваються у всіх тканинах, органах і системах людського організму. Більшість порушень, які проявляються в організмі людей старшого віку, пов’язані з патологічними процесами, прискорюють їх розвиток, порушують життєдіяльність організму і призводять до передчасного старіння[49]. Одна з найважливіших причин — відсутність або недостатність м’язової діяльності. Обмеження рухів та м’язових зусиль обумовлює глибокі порушення серцево-судинної системи, ослаблення захисних сил організму, зниження м’язової працездатності, що в кінцевому рахунку скорочує тривалість життя. Слід зазначити, що багато порушень які пов’язані із старінням, залежать не тільки від вікових змін, а від бездіяльності. В силу цього, ефективним способом попередження передчасного старіння є систематичні, правильно організовані заняття фізичними вправами, раціональний режим праці та відпочинку. Заняття атлетичною гімнастикою в вирішенні цієї проблеми дуже нам підходять тому що включають в себе різні види рухової активності: (ходьбу, біг, дихальні вправи, вправи з обтяженнями, легкоатлетичні вправи і навіть елементи з йоги) і цим самим дають змогу підключати до тренувань людей різних вікових груп і з різним рівнем підготовки[6].

З віком значно знижується обмін речовин, який забезпечує енергією всі життєві процеси — від скорочення м’язів і залоз секреції до таких складних форм діяльності, як психологічні акти, доведено що при заняттях з обтяженнями яким передує повноцінна розминка на кардіо тренажерах значно підвищується обмін речовин в працюючих групах м’язів.

Не слід думати, що при старінні всі ланки обмінних процесів ослаблюються однаково — старіння характеризується нерівномірними змінами обміну речовин. Деякі дослідження вчених, дають можливість зрозуміти чому одні тканини (м'язова, залозиста, нервова) з віком піддаються поступовій атрофії та занепаду, а інші (жирова тканина) розвиваються у похилих людей у значно більшій мірі ніж у молодих[4;3;33].

Таблиця 1.1

Вікові зміни обміну речовин у людини

Одне із головних вікових змін полягає в ослабленні тканинного дихання. Якщо заміряти кількість кисню, який використовується організмом на одиницю маси тіла, то виявиться, що з віком ця величина знижується, а це вказує на падіння окислювально-відновних процесів у тканинах. Важливо відзначити, що ця вікова особливість, від якої залежить стан тканин цілого організму добре піддається фізичному навантаженню. Під впливом систематичних занять фізичними вправами клітини старіючого організму набувають здатності в більшій мірі використовувати кисень. Типовим для вікових змін обміну речовин є виникнення атеросклерозу — захворювання пов’язане з порушенням обміну жирів і жироподібних речовин — ліпоїдів. При цьому в сироватці крові збільшується рівень одного із них — холестерину. Розвиток атеросклерозу впливає на функцію судин, погіршує кровопостачання тканин і органів. Під впливом занять фізичними вправами покращуються процеси обміну речовин і енергії, покращується активність ферментних систем організму, збільшується інтенсивність киснево — відновлювальних процесів, знижується рівень холестерину в крові [8;13;19].

В механізмі розвитку порушень обміну речовин і енергії важливу роль відіграють зміни в нервовій регуляції фізіологічних процесів при старінні. Ці зміни легко спостерігаються за м’язовою діяльністю людей похилого віку їх рухи повільні і незграбні. Крім цього з віком знижується сила збуджуючих і гальмівних процесів, обмежується працездатність нервових центрів. Під впливом занять фізичними вправами значно покращується стан серцево-судинної системи: послаблюють склеротичні процеси в стінках судин, покращуються показники серцевого м’язу, кров’яного тиску[45;57].

З віком порушується регуляція дихання, порушується ритм, пришвидшується дихання і стає поверхневим. Під впливом фізичних навантажень дихання та газообмін значно покращується. Це пов’язано з тим, що багато порушень по своїй суті не пов’язані із структурними, а з чисто функціональними змінами. Під впливом систематичних вправ ритм дихальних рухів стає більш рівномірним, збільшується глибина дихання, пристосованість дихальної системи до фізичних навантажень. Для того щоб виявити зміни обміну речовин, функцій кровообігу та дихання потрібні спеціальні обстеження.

Особливо помітні зміни під впливом систематичних занять АГ зазнає опорно-руховий апарат, як система, яка виконує м’язову діяльність: стають більш працездатні м’язи, зростає рухливість у суглобах кінцівок і хребта, стрункіша постава, координовані м’язові рухи. Тренування не тільки покращує функції внутрішніх органів, але і безпосередньо розширює можливості організму який старіє. Значні зміни шлунково-кишкового тракту, органів виділення та залоз внутрішньої секреції у значній ступені зменшуються завдяки систематичним заняттям фізичними вправами.

Поряд з покращенням функціонального стану органів і систем організму, в результаті довготривалих занять фізичними вправами, покращуються захисні функції організму до різних несприятливих факторів навколишнього середовища та простудних захворювань[39;11;43].

Значне оздоровче та профілактичне значення фізичних вправ, при правильній організації занять АГ та відсутності побічних явищ, дає можливість рекомендувати цей засіб для широких мас населення, в тому числі для осіб старшого та похилого віку. Однак, вибір ефективних форм та методів занять є досить важким, так як потребує глибокого знання функціонального стану організму та рівня фізичної підготовленості[39].

Заняття фізичними вправами необхідні людині в різні періоди життя. У людини, організм якої вже сформувався, повільно відбуваються процеси окостеніння і склероз суглобів. Виникає необхідність у своєрідних фізичних вправах із урахуванням вікових особливостей. Тому фізична культура повинна бути масовою у боротьбі за здоров’я людини, її творчу активність і довголіття[25].

Таким чином, при правильній методиці і організації роботи з людьми різного віку, вправи АГ позитивно впливають на організм: покращують стан здоров’я і підвищують рівень працездатності. Такі заняття також можна використовувати як засіб попередження і профілактики деякої групи захворювань основними з яких є захворювання суглобів і захворювання серцево-судинної системи.

1.3 Структурно — функціональний компонент здоров’я Значні соціокультурні перетворення, зміна індивідуального і суспільного світогляду; соціальний, цілісний погляд на світ виявляє і принципово нові перспективи розвитку аспектів з охорони здоров’я культури. По суті, категорія здоров’я є центральною в понятійному апараті та валеології як освітньої дисципліни, і профілактичної медицини, покликаної бути в першу чергу медициною здорових людей, орієнтованої на діагностику і підвищення рівня здоров’я практично здорової людини.

Тривалий час поняття «здоров'я» виводили з протиставлення з хворобою: відсутність хвороби означає здоров’я. На підставі такого підходу будувалися системи медико-соціальної профілактики. Між здоров’ям і хворобою існує безліч зв’язків, і навіть сама хвора людина володіє певним рівнем здоров’я (суттєво зниженим). Тому метод оцінки здоров’я шляхом виявлення або виключення захворювань, в даний час більшістю авторів визнаний абсолютно неспроможним [11;58]

Що таке здоров’я? За енциклопедичним визначенням, це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров’я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) записано: «Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів.» «(Статут ВООЗ, 1946). Однак ця концепція після 60 років з моменту її опублікування вимагає істотної корекції. Внаслідок невизначеності суб'єктивного поняття «благополуччя» в контексті «здоров'я», тим більше «соціальне благополуччя», яке далеко не завжди є ознакою здоров’я, хоча може впливати на нього, а також недосяжність мети як ідеальної, ця концепція розглядається як незадовільна[36]. Не можна також не погодитися з думкою Ліщука В. А і Мосткового Є.В [37;38 ]про те, що при визначенні здоров’я термін «стан» або його аналоги — «потенціал» і т.п. недостатній (статичний, є описовим і характеризує по суті результат здоров’я). Якщо ж зіставити здоров’я з основною характеристикою людини — життєдіяльністю, то інтегральним показником, що відбиває стан людини в динаміці часу і впливів середовища є життєздатність або просто здатність чинити опір, пристосовуватися реалізувати свої біологічні та соціальні функції[60]. «Здоров'я — це здатність життя зберігати і розвивати себе і середу свого існування», тобто — рекурентні визначення, родове поняття — здатність до адаптації (або самоорганізації) [37;38]

Хоча здоров’я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов’язане з різними перехідними станами і не мати чітких меж. Стан здоров’я не виключає наявності в організмі хвороботворного начала, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у самопочутті людини. У зв’язку з цими властивостями виникло поняття «практично здорова людина», за якого патологічні зміни, що спостерігаються в організмі, не впливають на працездатність людини і її самопочуття. Разом з тим, відсутність кричущих порушень ще не свідчить про відсутність хворобливого стану, оскільки перенапруження захисно-пристосувальних механізмів, не порушуючи здоров’я, може призвести до розвитку хвороби за впливу на організм надзвичайних подразників[53]. До факторів, що визначають здоров’я людей, відносяться реальні прибутки, тривалість робочого дня та ступінь інтенсивності та умов трудового навантаження, наявність професійних шкідливих умов, рівень та характер харчування, житлові умови, стан охорони здоров’я у даному регіоні і, що, вкрай важливе — спосіб життя, який обирає для себе кожна людина самостійно. Однозначного критерію, за яким можна було б судити про стан здоров’я населення, не існує, бо навіть середня тривалість життя — це недостатній критерій, якщо не враховувати цілий комплекс соціально-біологічних чинників[58].

У ХХ столітті ВООЗ були визначені засади наукової організації охорони здоров’я окремих осіб: підвищення захисних властивостей людського організму, а також створення умов, які попереджують контакт людей з особливими патогенними подразниками або послаблюють їхню дію на організм. Охорона здоров’я в усьому світі, в тому числі і в Україні, прагне розвивати, охороняти та зміцнювати людське здоров’я. Цьому сприяє профілактичний характер сучасної медицини, розповсюдження кваліфікованого безкоштовного лікування, загальнодоступність медицини, широка мережа лікувально-профілактичних закладів (санаторіїв, профілакторіїв тощо). Особливе місце у системі охорони здоров’я належить фізичній культурі та спорту, а отже, і фізичному вихованню[13;8;30].

Фізична культура — частина загальної культури суспільства, одна з сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних здібностей людини. Основні показники стану фізичної культури в суспільстві - рівень здоров’я і фізичного розвитку людей, ступінь використання фізичної культури у сфері виховання та освіти, у виробництві, побуті, спортивні досягнення. Фізичне виховання — це органічна частина загального процесу виховання, соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров’я, гармонійний розвиток форм і функцій людського організму[8]. Основні засоби фізичного виховання — заняття фізичними вправами, загартування організму, гігієна праці та побуту. На відміну від охорони здоров’я, фізична культура не має чітко визначеної області дії, вона призначена для всебічного розвитку людського тіла і духу. Кажучи спрощено, якщо охорона здоров’я бореться з наслідками негативних процесів, то фізична культура їй попереджає, допомагає їх уникнути. Здоровий спосіб життя є невід'ємною складовою частиною фізичного здоров’я людини, але й складовою проблеми: чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи ні - завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Головними «ворогами» здорового способу життя можна назвати культурні забобони, деякі соціальні чинники (недостатня матеріальна забезпеченість тощо), а також так звані «шкідливі звички», які мають одночасно психологічну, культурну і соціальну природу[58].

Фізичне виховання покликане послабити та нейтралізувати дію цих негативних факторів, дія яких щороку призводить до зростання смертності та погіршення загального стану здоров’я населення України. Те, що погіршення здоров’я молоді - основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації - може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим. Отже, під переважну більшість об'єктивно нездорових підпадає і більша частина молоді[41].

Ситуацію в Україні неможна назвати винятково поганою. Ані на Сході, ані на ідеалізованому з деяких точок зору Заході - ніде і досі не вдалося досягти повної відмови від шкідливих звичок та іншої діяльності, що перешкоджає здоровому способу життя. З об'єктивними труднощами завжди необхідно боротися об'єктивними методами. На жаль, освітня система України робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю учнів як невиправдане і необ'єктивне. В результаті фізичне виховання стає ще одним чинником психологічного тиску, що аж ніяк не сприяє здоровому способу життя. Що ж стосується західного досвіду, то там майже скрізь проблема фізичного виховання вирішена за допомогою особистого підходу до учнів, проектування їхнього реального стану здоров’я на комплекс заходів, що мають бути щодо нього вжиті.

У розвитку поняття здоров’я в доступній літературі намітилося три основних напрями. Перше з них можна охарактеризувати як вербальне, з накопиченням вербальних ознак здоров’я, друге — умовно можна назвати «відносним», тому що здоров’я визначається щодо т.зв. «Норми», і третє, менш розвинене, фундаментальне дослідження категорії здоров’я як певного стану складної біосистеми — організму людини[60;58].

У безлічі визначень здоров’я найбільше поширення (за кількістю посилань і цитування) одержало визначення, дане ВООЗ: «стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів Серед конкретних елементів (ознак) здоров’я ряд авторів пропонують виділяти наступні: рівень і гармонійність фізичного розвитку, функціональний стан організму, резервні можливості основних функціональних систем, рівень неспецифічної резистентності та імунного захисту, особистісні якості людини (ціннісно-мотиваційні установки, емоційні особливості і т. п.) [58]

У числі інших визначень у яких, в якості основних ознак здоров’я використовуються: 1) відсутність хвороби; 2) нормальний стан організму; 3) динамічна рівновага організму і середовища; 4) здатність до повноцінного виконання соціальних функцій; 5) повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток організму; 6) здатність пристосовуватися до динамічних умов навколишнього середовища; 7) життєздатність, як інтегральний показник життєдіяльності, тобто здійснення біологічних та соціальних функцій і ін.

Ще одним з методів визначення здоров’я є «норма» ці два поняття тісно переплітаються і доповнюють одне одного Традиційний підхід до аналізу здоров’я дозволяє зрівнювати поняття «здоров'я» і «норма». Однак, описані вище уявлення про здоров’я вказують на неправомірність такого ототожнення.

Проблема «норми» вивчалася протягом всієї історії медичної науки і впродовж століть була предметом самої запеклої дискусії. Р. Вільямс (I960), виходячи з реального факту індивідуальної та генетичної неповторності кожної людини, робить висновок про неможливість взагалі поділу людей на нормальних і анормальних. Він стверджує, що нормальних людей взагалі не існує, тому що кожна людина «має таку унікальність, що він не може повторитися і не може бути переграний». 60;8]приходить до висновку про довільності всяких загальних посилок про норму. У міркуваннях Вільямса і Рамсея подібні висновки виправдані, тому що вони засновані на поширеному в сучасній медицині поданні про норму як про «типовому» або «середньостатистичному» варіанті, і традиційно в якості «норми» визнаються середні величини функціональних показників практично здорових людей. Підхід до змісту та інтерпретації поняття «норма» орієнтований головним чином на оцінку здоров’я індивідуума і популяції з клінічних позицій.

Норма для кожної людини — явище об'єктивне, реальне, індивідуальне і визначається як функціональний оптимум. Під оптимальним функціонуванням живої системи мається на увазі найбільш узгоджене та ефективне поєднання в ній всіх процесів. Нарешті, існує уявлення, що «норма» — це таке поєднання інформативних параметрів здоров’я, що забезпечує оптимальний режим життєдіяльності" Таким чином, очевидно, що існує безліч «норм», і «норма» виявилася зовсім не «середньої», а індивідуальної, що по суті, ще менш зрозуміло і ще більш суперечливо.

Невизначеність поняття індивідуальності норми закономірно висуває ще один методологічний аспект — проблему типології організму. Проблема типології реакцій тісно пов’язана з конституцією організму. При цьому в термін «конституція» вкладаються два поняття які різко відрізняються. Перше — «конституція» як сукупність індивідуальних особливостей і властивостей, обумовлених генетично і визначають характер реакцій всього організму на зовнішні впливи; другий — «конституція» як тип статури, соматотип. При такому підході логічним є виділення приватних конституцій відповідних фізіологічних, біохімічних, психофізіологічних рівнів.

Таким чином, здоров’я, як і сама людина, представляється як цілісне багатовимірне середовище, динамічний стан людини, що забезпечує певний рівень життєздатності і життєдіяльності за рахунок фундаментальних властивостей — саморегуляції та адаптивності. Отже, ступінь розвитку в людини здібностей до адаптації визначає рівень його стабільності, в кінцевому підсумку — здоров’я[22].

1.4 Діагностика морфо — функціональних показників організму людини Здоров’я як найбільш повноцінне вираження життя, являє собою єдність структури і функції. Взаємодії в організмі, при яких всі тканини, органи і системи залежать один від одного, відбуваються завдяки інтеграційним закономірностям.

Можна виділити приблизно 12 інтеграційних систем (серцево — судинна, лімфатична, нервова, кісткова, м'язова, ендокринна, покрив тіла, дихальна, травна, сечовидільна, імунна, жіноча і чоловіча репродуктивні системи) які забезпечують виконанням багатьох комплексних функцій[42]. Погіршення або відмова органів що не забезпечують життя і здоров’я, приводить до зниження життя і активності. Однак при цілеспрямованих діях подібні структурні вади можуть бути компенсовані, що допоможе забезпечити активне життя якістю не нижче ніж в абсолютно здорових людей. Для того щоб зберегти і зміцнити здоров’я людей, тобто — керувати ним, треба зібрати інформацію, як про умови формування так і про кінцевий результат їх реалізації - конкретних показниках що характеризують стан здоров’я індивіда або популяції[4].

Вибір діагностичної моделі залежить від мети досліджень, тобто стан однієї і тієї ж людини можна вивчати за допомогою різних методик. При цьому головним буде не симптоматика, а тлумачення і об'єднання в одне ціле діагностичних результатів при остаточному формуванні заключних висновків про стан організму. У зв’язку з цим розрізняють три типи діагностичних моделей:

1. Нозологічна діагностика.

2. Донозологічна діагностика здоров’я за функціональними показниками.

3. Діагностика здоров’я за прямими показниками.

Нозологічна діагностика. В основі діагностики здоров’я лежить нозологічний підхід до розпізнання різних фізіологічних станів або хвороб. Але такий підхід подає інформацію про оцінку здоров’я — «здоровий», «хворий». Кожна людина навіть абсолютно здорова в деякій мірі хвора, оскільки в її організмі приховано протікають патологічні процеси які не впливають на життєву активність. Але при цьому невідомо яку ціну платить організм за підтримання здоров’я на належному рівні.

Донозологічна діагностика здоров’я за функціональними показниками ґрунтується на вивчені роботи механізмів адаптації. У процесі адаптації організму підвищується стійкість його до різних факторів (у тому числі і не сприятливих). Рівень функціонування що змінюється й напруга регуляторних механізмів може бути охарактеризований як: нормальні адаптаційні реакції, напруга механізмів адаптації, перенапруга і розлад у роботі механізмів адаптації.

Донозологічна діагностика здоров’я за прямими показниками має два різновиди: визначення біологічного віку і за резервами біоенергетики. Учені - валеологи стверджують, що діагностика здоров’я має бути комплексною, що включає і суб'єктивну оцінку особистості, і об'єктивну оцінку стану життєздатності. Тому складовою частиною показників біологічного віку є індекс самооцінки здоров’я (СОЗ). В. П. Войтенко (1991)[17] розроблено спеціальну анкету з 29 питань. Як об'єктивна основа для судження про вірогідність запропонованих питань використаний комплекс клініко фізіологічних показників. В дослідженнях з фізичного виховання метою морфо — функціональної діагностики є виявлення фізичного стану і працездатності організму. [57]

Розрізнюють наступні методи визначення фізичного стану:

1. Поглиблені лабораторні методи дослідження (велоергометрія, степергометрія, тестування на біговий доріжці). Тести для визначення максимального поглинання кисню (із застосуванням бігової доріжки «Hou Switt»

2. Експрес методи (прискорені):

* анкетні;

* прогнозування рівня фізичного стану за морфо-функціональними показниками, що вимірюються в спокої;

* ізольовані рухові тести;

* комплексні тести.

Поглиблені методи дослідження проводяться в лабораторних умовах при застосуванні навантажень субмаксимальної і максимальної інтенсивності, що дозволяють виявити адаптаційні можливості організму, функціональні резерви серцево-судинної системи, оцінити фізичну працездатність. Величини МПК, отримані при тестуванні, є основою для розподілу на рівні фізичного стану[25;24].

Експрес методи володіють меншою інформативністю, ніж поглиблені. Вони менш точні. Найменша точність у анкетних методів, які прогнозують рівень фізичного стану за результатами анкетного опитування (наприклад, Контексті-І.)

Прогнозування рівня фізичного стану проводиться на основі залежності між рівнями фізичної працездатності, МПК і морфо-функціональними показниками, що вимірюються в спокої. Ця залежність описується формулами. Представляючи індивідуальні значення, розраховують рівень фізичного стану, що прогнозується[14].

Ізольовані рухові тести визначаються за результатом рухового тесту (тест Купера — 12-хвилинний, 1,5-хвилинний, 10-хвилинний біговий тест Холмана), або по реакції ЧСС на стандартне навантаження (наприклад, тест Руфьє - 30 і присідання за 45 секунд) визначають рівень фізичного стану, розроблені градації результатів тесту відповідно до рівнів фізичного стану. Технологія оцінки рівня фізичного стану за допомогою комплексних тестів аналогічна. До комплексних тестів відносять систему Контрекс-2 [8]

3.Тести для оцінки фізичного розвитку. масо-ростовий індекс Кетле;

* індекс пропорційності (іп), показники пропорційності фізичного розвитку (ПФР) [33]

* визначення індивідуальних охватних розмірів тіло будови та порівняння їх з ідеальними [61]

4.Тести для визначення рівня розвитку рухових якостей.

* Сила: станова і кистьова динамометрія. Визначення рівня розвитку сили м’язів при роботі у статичному режимах

* Гнучкість: гоніометрія. Визначення рухливості в суглобах хребетного стовпа, в плечовому і інших суглобах (В.М. Платонов, 1997).

5.Каліперометрія. Вимірювання жирової складки з метою визначення відсоткового вмісту жирової тканини в організмі тих, хто займається[25].

Для визначення МСК обстежуваному пропонують виконувати безперервну ступінчасту роботу на велоергометрі. Тривалість кожного ступеня — від двох до п’яти хвилин, темп педалювання 60−70 обертів за 1 хвилину. Протягом останньої хвилини навантаження людина робить видих у мішок Дугласа. Потім проводять газоаналіз за допомогою газоаналізатора Spirolit і газовим рахівником вимірюється кількість повітря, яке людина видихнула. В практиці використовуються непрямі методи визначення МПК і фізичної працездатності, які базуються на лінійній залежності між ЧСС[14].

Таблиця 1.2

Величина ЧСС, які необхідні для досягнення МПК

(Р. І. Ракитіна, 1989)

Фізична працездатність PWC170 Основна мета цього тесту, передбачити потужність (Вт) при прогнозованих частотах серцевих скорочень 170 ударів за хвилину (BPM).

Для проведення цього тесту вам знадобиться: велоергометр, пульсотахограф, секундомір, помічник. Спортсмен виконує три послідовних 5 хвилинних атракціонів на велоергометрі, в яких навантаження вибираються так, щоб підготувати частоти серцевих скорочень від 120 до 140 уд / хв на першій сесії, і 150 і 170 уд / хв на другій сесії. Для кожної сесії, середня частота серцевих скорочень (уд / хв), а вихідна потужність (Вт) будуть записуватися.

Аналіз результатів, порівнюючи його з результатами попередніх тестів. Очікується, що при відповідній підготовці між собою тестів, аналіз показав би поліпшення.Результати тесту розраховується за формулою, запропонованою В. Л. Карпманом (1974):

PWC170 = N1+(N2 — N1)· (170 — f1)/(f2 — f1) N1 — потужність першого навантаження, N2 — потужність другого навантаження, f1 — ЧСС при першому навантаженні, f2 — ЧСС при другому навантаженні[25;24;14]

Висновки до І розділу

1. Першому зрілому віку (21- 35 років) притаманне найвище значення фізичної працездатності, оптимальна адаптація до несприятливих факторів зовнішнього середовища, найменші показники захворюваності і найвищі показники репродуктивності. Однак, регресивні зміни морфологічних характеристик апарату руху у жінок помітні вже після 30 — 35 років. Відбуваються інволюційні переродження механізмів киснево-транспортної системи й нервово-м'язового апарату, що в поєднанні з збільшенням маси тіла знижує рівень енергозабезбеченості організму і фізичної працездатності. Не дивлячись на вищесказане, помірна фізична активність здатна впливати на процеси старіння, уповільнюючи темпи їх розвитку на 10 — 20 років. У результаті систематичних занять і раціонально підібраній програмі в жінок які займаються, спостерігаються позитивні зміни в всіх системах організму: серцево-судинній, травній, нервовій, дихальній та опорно руховому апарату.

2. В наш час актуальною проблемою для медиків і працівників сфери здоров’я є визначення поняття здоров’я як закономірності яка визначає рівень життєздатності людей. Знаючи всі особливості рівня здоров’я можна прогнозувати рід занять фізичними вправами і на основі цього будувати програму тренувань, це суттєво полегшить роботу з людьми які мають певні відхилення в стані здоров’я.

3. Раціональна організація рухової активності набула великої актуальності в сучасному суспільстві внаслідок зростання захворюваності серед населення вчасності жінок І зрілого віку. Правильна організація рухової активності сприяє формуванню сильної і витривалої особистості, а збільшення гіподинамії веде до різних захворювань, зниження працездатності, сповільнення основного енергетичного обміну. В такому випадку корисними будуть навантаження з врахуванням індивідуальних особливостей…

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження В роботі для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи досліджень:

1. Теоретичний аналіз стану проблеми і узагальнення літературних джерел.

2. Педагогічні методи:

педагогічні спостереження;

педагогічний експеримент.

4. Методи математичної статистики.

5. Антропометричні дослідження

6. Функціональні дослідження Аналіз літературних джерел Аналіз науково-методичної літератури щодо проблеми організації фізкультурно-оздоровчих занять з жінками першого зрілого віку, показав, що нині розроблено і обґрунтовано зміст і методику занять ритмічною гімнастикою[7], встановлено специфіку прояву термінового та кумулятивного ефектів занять різними видами оздоровчої гімнастики (аеробіка, степ-аеробіка, комбінована програма Ю.І. Таран, 1998),[46] розроблено методику занять атлетичною гімнастикою з жінками залежно від їхнього соматичного розвитку (А.С. Власов, 2000), розроблено педагогічну технологію комплексного використання різних видів гімнастики у процесі оздоровчих занять (О.С. Губарева, 2001), доведено доцільність та ефективність використання прийомів програмування фізкультурно-оздоровчих занять 30−40 річних жінок, що базується на оптимізації фізичного навантаження та доборі спеціальних терапевтичних вправ залежно від їхнього функціонального стану та захворювань (І.А. Грец, 2001), розроблено та обґрунтовано комплексну програму занять аквафітнесом для реалізації фізкультурно-оздоровчих, рекреаційних і соціально-психологічних потреб та інтересів жінок [57]

Дослідження науково-методичної літератури дало змогу виділити проблему індивідуалізації фізичного виховання у системі оздоровчої фізичної культури. Співставлення різноманітних точок зору науковців дозволило визначити основні підходи стосовно особливостей тренувального процесу, доцільності застосування занять бодібілдингом для жінок Іго зрілого віку. Також вивчалися фізичний розвиток, фізична підготовленість, функціональні можливості й стан здоров’я жінок першого зрілого віку Аналіз літературних джерел дозволив:

— встановити актуальність проведення даного дослідження;

— уточнити мету, сформулювати і визначити завдання дослідження;

— обрати методи досліджень для розв’язання проблеми, що вивчається.

В результаті аналізу науково методичної літератури нами було опрацьовано 60 літературних джерел.

У процесі вивчення літературних джерел особлива увага приділялася:

— публікаціям вітчизняних і зарубіжних спеціалістів, які рекомендують ретельно вибирати навантаження для жінок Іго зрілого віку на заняттях бодібілдінгом ;

— нормативним документам.

Педагогічні методи дослідження.

Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Організовуючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати. Спостереження повинно бути систематичним. Якщо педагог тільки реєструє поодинокі факти, що впадають у вічі, то поза його увагою залишаються вихованці, які прагнуть приховати свою внутрішню позицію. За зовнішньою поведінкою треба вміти побачити справжні причини, а за словом — справжні мотиви.

Достовірні відомості дає тільки тривале спостереження за вихованцем в усіх видах його діяльності[42].

Оцінюючи педагогічне спостереження як загалом ефективний метод науково-педагогічного дослідження, слід мати на увазі, що він не повною мірою забезпечує проникнення в сутність явищ, що вивчаються. Небагато інформації дають спостереження й для висновків про мотиви дій і вчинків людей. Тому існує потреба поєднання спостереження з іншими методами дослідження, зокрема з бесідою, анкетуванням.

Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Щоб вона була результативною, необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявити педагогічний такт; уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати бесіди доцільно порівняти з інформацією про особистість, отриманою за допомогою інших методів.

Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.

За характером анкети поділяють на: відкриті — передбачають довільну відповідь на поставлене запитання; закриті — до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й власну думку; полярні — потребують вибору однієї з полярних відповідей типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін. В наших дослідженях ми використовували анкетні опитування, бесіди з жінками на рахунок самопочуття, перед і після занять,їхні побажання щодо покращення тренувального процесу. Також проводились спостереження за функціональним станом жінок аналізувавши дані їхніх індивідуальних анкет.

Педагогічний експеримент є певним комплексом методів дослідження, який забезпечує науково-об'єктивну та доказову перевірку правильності обґрунтованої на початку дослідження гіпотези. Він дозволяє глибше, ніж інші методи, перевірити ефективність тих чи інших нововведень у навчанні та вихованні, порівняти значення різних факторів у структурі педагогічного процесу й обрати найкращі (оптимальні) їх поєднання для відповідної ситуації, виявити належні умови реалізації певних педагогічних завдань. Експеримент дає можливість відкрити усталені, повторювані, істотні зв’язки між явищами, тобто вивчати закономірності, характерні для педагогічного процесу.

На відміну від вивчення педагогічних явищ у звичайних умовах, під час їх безпосереднього спостереження, суть експерименту полягає у свідомому відокремленні досліджуваного явища від інших і цілеспрямованій зміні умов педагогічного впливу на досліджуваних.

Педагогічний експеримент вимагає від дослідника високої методологічної культури, уважного опрацювання його програми та надійного критеріального механізму, що дозволяє фіксувати ефективність освітньо-виховного процесу.

За умовами проведення розрізняють природний і лабораторний експерименти[25].

Метод математичної статистики Математична обробка цифрових даних роботи проводилася методами варіаційної статистики з обчисленнями. Всі отримані результати оброблялися методами варіаційної статистики з використанням комп’ютера при допомозі MC Exel[9].

Метод вивчення антропометричних показників Визначення довжини тіла проводилось за допомогою антропометра, досліджуваний ставав вертикально одночасно торкаючись вертикальної поверхні п’ятками, сідницями і спиною. В момент вимірювання росту досліджуваний робив вдих і затримував дихання, вимірювання проводились з точністю до міліметра.

Для вимірювання маси тіла ми використовували медичну вагу яка забезпечує точність зважування до 100 г. Мінімально вдягнений досліджуваний ставав у центрі площадки ваги.

Для визначення сили кисті ми використовували кистьовий динамометр, досліджуваний брав динамометр в руку відводив її в сторону на рівні плеча і з тискав його зі всієї сили, потім те саме робили іншою рукою.

Для визначення вмісту жирової тканини в організмі і співвідношення між масою і жиром ми використовували електронний жиромір.

Для визначення артеріального тиску ми використовували медичний тонометр[14].

Характеристика досліджуванихОбстеження проводилось з жінками першого зрілого віку (21 — 30 років) які входили в групу людей які займалися в тренажерній залі ВНУ ім. Лесі Українки. Всього було обстежено 10 осіб.

Вимоги до тих хто займається.

— допуск лікаря відсутність протипоказань до занять у тренажерному залі;

— знання техніки безпеки при роботі на тренажерах;

— знання правил поведінки в тренажерному залі.

— пройти тестування рівня фізичного стану: тест Купера, МПК, PWC170, кистьову та станову динамометрію

2.3 Організація дослідження Дослідження проводилось на базі Волинського національного університету ім. Лесі Українки Інституту фізичної культури і здоров’я в період з 2009 по 2010р Констатуюче дослідження (Жовтень 2009р) передбачало оцінку вагоростових показників, діагностику функціональних показників серцевосудинної та дихальної системи, оцінку фізичної працездатності, рівень жирової тканини в організмі.

Формуюче дослідження (жовтень 2009 —) полягало в обґрунтуванні методики застосування занять на тренажерах в оздоровчих цілях для жінок першого зрілого віку. Перевірка ефективності обґрунтованої методики проводилась на базі фітнес — групи тренажерної зали Інституту фізичної культури та здоров’я ВНУ ім. Лесі Українки Заняття проводилось три рази на тиждень по 90 хвилин згідно програми наведеної у додатку.

Повторне дослідження (травень 2010) знову передбачало оцінку вагоростових показників, оцінку функціональних показників серцево-судинної та дихальної системи, оцінку фізичної працездатності та рівень жирової тканини в організмі обстежуваних. Виведення висновків щодо доцільності застосування даної методики.