Розробка пропозицій відносно покращення діяльності спортивно-оздоровчих закладів

Дипломна робота

«Розробка пропозицій відносно покращення діяльності спортивно-оздоровчих закладів»

Вступ

Сучасна Україна тримає курс на зближення з країнами Європейського Союзу (ЄС). Це передбачає не тільки приведення вітчизняних підприємств і організацій у відповідність до європейського рівня, але і підготовку фахівців з питань якості в різних галузях знань, особливо в таких як освіта, наука та спорт.

Якщо в багатьох галузях впроваджуються міжнародні стандарти і правила, навіть в освіті, то в сфера ФВіС (фізичного виховання і спорту) жодних нововведень не передбачається. Нормативна документація не відповідає сучасним вимогам. Мною був вибраний такий вид спорту тому що в доволі короткий проміжок часу він зміг розвинутись досить широко. На даний момент часу збірна команда України посідає 2 місце в загальному заліку кубків і чемпіонатів Європи, а також входить до п’ятірки найсильніших команд світу.

Сьогодні спорт має тенденцію до омолодження, все більше дітей приходять до спортивних секцій у віці 6−7 років, але програми що були розроблені 5−10 років тому для 10−12 літніх спортсменів, є застарілими і не відповідають фізичному розвитку і підготовці більш молодих спортсменів. Тому мною були розроблені практичні підходи щодо регламентації діяльності секції таеквон-до. Якість спортивних послуг залежить від багатьох факторів, в часності: програми підготовки, компетентність тренерів-вихователів, матеріально-технічна база, медичне обслуговування, харчування. В цій дипломній роботі розглянута одна з цих проблем, а саме програми підготовки спортсменів (методики).

Метою цієї роботи є регламентація діяльності секції таеквон-до ІТФ на базі ДЮСШ № 12. Об'єктом досліджень - є діяльність секції таеквон-до ІТФ на базі ДЮСШ № 12.Предметом досліджень методи і засоби підготовки спортсменів що регламентують діяльність секції таеквон-до ІТФ на базі ДЮСШ № 12.

Для досягнення встановленої мети, були сформовані наступні завдання:

1. Вивчити і проаналізувати літературу по заданій темі.

2. Розробити методики відбору спортсменів в групи.

3. Доповнити положення діяльності секції таеквон-до ІТФ на базі ДЮСШ № 12.

4. Розробити стандартні робочі методики щодо діяльності секції таеквон-до ІТФ.

5. Внести пропозиції щодо формування груп та програм підготовки спортсменів з таеквон-до ІТФ.

Розділ 1. Сучасні тенденції розвитку спортивних послуг в Україні

1.1 Загальні аспекти розвитку якості спортивних послуг

Існує безліч визначень якості у спортивній практиці. Якісна спортивна послуга це та, що точно відповідає визначеним вимогам, з використанням сучасних знань і ресурсів, та забезпечує очікувану максимальну користь від її надання і зниження ризику до мінімального. Якість спортивної діяльності в процесі надання спортивної послуги з урахуванням її складності, напруженості, трудомісткості. Якість — це досягнення очікуваного результату. Якість спортивної послуги — це зміст взаємодії тренера і спортсмена, який ґрунтується на кваліфікації професіонала. Тобто його здібності збільшувати прогресування фізичного розвитку та спортивних результатів, які є у спортсмена, і виникнення нових навиків та вмінь. Оптимально використовувати ресурси надані державою і забезпечувати задоволеність спортсменів системою їхньої підготовки і зростанням спортивних результатів[ 10,11,13,14].

Країни всього світу розрізняють три аспекти якості: якість структури (оснащеність, забезпеченість), якість процесу (спортивної послуги, тренування), якість результатів (результатів змагань). Така оцінка проводитися Головним управлінням у справах сім'ї, молоді та спорту.

Здійснювані заходи по контролю над якістю спортивної послуги слід розглядати також з 3 компонентів: якість структури, якість процесу, якість результатів.

Під гарантією якості розуміють науково-технічний рівень надання спортивних послуг, тобто ступінь застосування спеціальних знань, що є на даний момент. Кажучи про гарантію якості треба також говорити про технічну оснащеність, безпеку, задоволеність спортсменів і батьків (з належним вихованням спортсмена, його довіри і комфорту), з урахуванням економного використання ресурсів, рівність можливості отримання спортивної послуги для осіб, що мають різний економічний стан.

Розглянемо групи критеріїв якості при наданні спортивних послуг.

Три групи критеріїв якості.

1. Якість структури.

Це інституційний критерій (постійний критерій) до складу якого входять:

1. Оцінка будівель і споруд

2. Оцінка спортивної техніки

3. Оцінка допоміжної і організаційної техніки

4. Оцінка кадрів

5. Оцінка різних ресурсів, у тому числі і лікарських Ці данні можна знайти в паспорті установи, без цього паспорта установа не може пройти ліцензування і акредитацію. Для надання якісної послуги необхідно мати якісний кадровий потенціал, сучасну техніку, спеціальні ресурси охорони здоров’я спортсменів. Експертиза показників структури проводитися органами ліцензування і акредитації, на основі наступних документів[ 3,4,12,28,29,30]:

· типові паспорти будівель і споруд

· типовий паспорт оснащення спортивною технікою

· типовий паспорт оснащення господарською оргтехнікою

· штатний розклад і кваліфікаційні вимоги до фахівців (результати атестації і сертифікації)

· перелік запасів ресурсів необхідних для надання спортивної послуги.

2. Друга група критеріїв якості.

Другий компонент якості - якість процесу.

Це технологічний критерій, причому він розглядає спортивну і управлінську технологію. Надання спортивних послуг є надзвичайно складним виробництвом із застосуванням величезної кількості ресурсів, техніки, тому виникає необхідність в стандартизації надання спортивних послуг. При оцінці технології розглядається і аналізується, як власне спортивна технологія — спортивно-технологічні і спортивно-економічні стандарти, контроль без застосування стандартів. У області управління наданням спортивної послуги розглядаються механізми, що забезпечують процес управління.

3. Третя група критеріїв якості.

Критерії результатів.

Це критерії ефективності, які враховують показники об'єму діяльності і показники результативності (спортивні, економічні, соціальні). Набір показників, пов’язаних з поняттям ефективності або результативності стандартизації не підлягають. Ефективність і результативність оцінюються шляхом встановлення причинно-наслідкових відносин з чинниками, обумовлюючими відповідні показники. Наприклад, якщо в одному відділенні показники спортивних досягнень складають 30%, в сусідньому 20%, то не можна порівнювати ці результати, треба подивитися на контингент спортсменів, їх вік та інші чинники. Необхідно порівнювати результати з однорідними даними (по роках, за етапами підготовки аналогічних відділень та ін.). У разі поганої якості надання спортивних послуг установа може бути позбавлена ліцензії і сертифіката.

Спортивна результативність:

· загальні показники результату

· поліпшення

· без змін

· погіршення

· спеціальні показники

· показники результативності для окремих спеціальностей (формальні вправи, спаринги і т.д.)

Економічна результативність:

· показники ефективності роботи спортивних секцій в цілому можна оцінити за показниками розвитку фізичних якостей у спортсменів

· показники ефективності інвестиційних програм. Існує ряд світових організацій, які вкладають гроші в розвиток спортивних закладів, але потім дивляться на економічний ефект.

· показники ефективності фінансування. Наскільки повно і якісно використовуються засоби.

· показники ефективності використання фінансових коштів. Як використовується устаткування, техніка.

Соціальна результативність. Характеризується двома групами показниками:

· Мікросоціальні показники — задоволеність населення наданням спортивних послуг. Є система внутризакладного контролю — наприклад, проведення анкетного дослідження населення.

· Макросоціальні показники — рівень людей що займаються ФКіС, смертності, народжуваності, середньої тривалості життя.

Можна виділити 4 напрями контролю якості спортивної послуги, [3,4,12,28,29,30].

За годиною проведення контролю якості:

· поточній контроль;

· етапній контроль.

По типу контролюючого органу:

· внутрішній контроль — контроль заступником директору, директором;

· зовнішній контроль — контроль з боку Головного управління у справах сім'ї, молоді та спорту, суспільства захисту прав споживачів.

По напряму експертизи

· експертиза структури;

· експертиза технології;

· експертиза результативності.

По глибині:

· скринінг контроль;

· комплексна розгорнена експертиза.

Розрізняють наступні способи проведення контролю:

Вивчення спортивної документації: типове положення роботи ДЮСШ і СДЮСШОР, форми 5-ФК, звітної документації, спеціальних журналів та ін.

Будь-яка система контролю має мету — визначення відповідності заходів, що проводяться, тому, що вимагає нормативний документ.

Нормативні документи:

· перелік спортивних послуг, які надають за рахунок державної;

· перелік інших послуг, які фінансуються за рахунок державного бюджету;

· положення про порядок проведення експертизи якості надання спортивних послуг;

· спортивно-економічні і спортивно-технологічні стандарти.

Система контролю якості дозволяє вирішувати такі фундаментальні задачі як:

· захист прав спортсменів в частині надання їм гарантованого об'єму і якості медичної допомоги;

· ефективний контроль за використанням фінансових коштів;

· створення механізму відшкодування збитку здоров’ю і працездатності, які виникають з вини спортивних установ.

У цей час велика увага приділяється ефективності виконання спортивними установами своєї роботи. Ефективність визначається тим, наскільки добре налагоджена адміністративна і допоміжна робота, яка впливає на кінцевий результат. Ефективність якості визначається на основі індикаторів, спеціальних стандартів, баз даних. Індикаторами може бути оцінена доступність надання спортивних послуг, його правильність, компетентність фахівців, рентабельність [25,26,27,28,29,30].

1.2 Основні аспекти надання спортивних послуг в Україні

На сучасному етапі інтеграції України до ЄС в умовах здійснення масштабних реформ адміністративної, політичної, соціальної та інших систем відбувається пошук дієвих засобів підвищення ефективності діяльності органів державної влади. Політичні й соціально-економічні перетворення в українському суспільстві, утвердження демократичних засад, формування нової концепції функціонування системи фізичної культури і спорту вимагають наукового обґрунтування й удосконалення державного управління перебудовою галузі відповідно до суспільних потреб та міжнародних норм і стандартів. Саме тому формування відповідних механізмів державного управління шляхом надання якісної та ефективної спортивної послуги є актуальною і складною проблемою в системі фізичного розвитку населення України, а недоліки в організації й управлінні національною системою фізичної культури і спорту в основному спричинюють незадоволеність спортсменів і батьків рівнем надання спортивних послуг, їх ефективністю та доступністю. 20,21,36,38,39]

Актуальність дослідження значною мірою зумовлюється й необхідністю знаходження нових шляхів забезпечення високої якості надання спортивних послуг населенню України з огляду на появу високовартісних технологій, дефіцит фінансування галузі, зростання потреб спортсменів у якості організації спортивної діяльності, децентралізацію управління. В таких умовах державне управління якістю надання спортивних послуг є не тільки перспективним напрямом стратегічного управління фізичною культурою і спортом, але й тією його складовою, для якої характерне існування багатьох теоретичних і практичних проблем, вирішення яких забезпечить вихід галузі з тривалої системної кризи.

За даними Всеукраїнського опиту проведеного в жовтні 2000;го — жовтні 2001 року Державним комітетом статистики України, рівень якості надання спортивних послуг в країні достатньо низький — інтегральний показник якості надання спортивних послуг складав приблизно 56%. Вибірка тоді складала 48,2 тис. осіб.

Сьогодні населення також не задоволено якістю надання спортивних послуг, про що свідчать результати соціологічних опитувань — більшість опитаних оцінюють якість надання спортивних послуг як низьке.

Поза контролем і обліком залишаються мільйони випадків шкоди здоров’ю дітей при роботі зі старим інвентарем, а також роботою з недостатньо кваліфікованим тренером, витрачаються мільярди гривень, як з бюджету, так і з кишені спортсменів на ліквідацію наслідків неякісного надання спортивних послуг, на соціальні виплати, виплати по інвалідності і тому подібне. Ці випадки не фіксуються, відповідно не аналізуються, тому багато разів тиражуються. В умовах кризи це контроль і управління якістю спортивних послуг здійснюється Міністерством у справах науки, сім'ї, молоді та спорту, це призводить до ще більшого зростання витрат і соціальної напруженості. Департамент контролю якості надання спортивних послуг Міністерства у справах науки, сім'ї, молоді та спорту України, докладаючи на апаратній нараді за участю міністра науки, сім'ї, молоді та спорту України, надав статистику звернень громадян, що стосуються якості надання спортивних послуг [28,29,30, 31,32].

Кількість звернень громадян за 2007;2008 рр. тих, що стосуються якості надання спортивних послуг, територіальними органами управління фізичною культурою та спортом, установами з фізичної культури і спорту, а також фізичними і юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність у області спортивної практики.

Координуюча, консультативна і дорадча функції з питань організації управління якістю спортивних послуг покладається на координаційні ради управління якістю фізичної культури і спорту, які створюються Міністерством у справах науки, сім'ї, молоді та спорту України і територіальними органами Управління у справах сім'ї, молоді та спорту і діють відповідно до положень про них.

Координуюча, консультативна і порадча функції з питань організації управління якістю надання спортивних послуг в установах з надання спортивних послуг покладається на спортивну пораду [28,29,30, 31,32].

Об'єктом контролю є спортивні тренування. Контроль якості надання спортивних послуг на території України забезпечується поєднанням двох його форм: внутрішнього і зовнішнього контролю.

За ініціативою міністра у справах науки, сім'ї, молоді та спорту створюється експертна комісія міністерства у справах науки, сім'ї, молоді та спорту, яка буде постійно діючим органом. Комісія створюється для колегіального розгляду експертних питань управління, надання спортивних послуг і реабілітації спортсменів, скарг громадян і інших осіб, яким надавалася на території України спортивна послуга, а також відповідних звернень підприємств, організацій, установ, фондів соціального страхування, судових органів, прокуратури. Міністерством у справах науки, сім'ї, молоді та спорту України протягом 2008 року проведено 273 перевірки дотримання суб'єктами господарювання Ліцензійних умов зі спортивної практики,

За дорученням міністра у справах науки, сім'ї, молоді та спорту відбулися комплексні перевірки в Харківській, Дніпропетровській, Чернівецькій, Житомирській областях, в Київському обласному Управлінні у справах сім'ї, молоді та спорту [28,29,30, 31,32].

З метою удосконалення проведення експертної оцінки відповідності установ з фізичної культури і спорту критеріям державної акредитації, підготовлений і затверджений наказ Міністерства у справах науки, сім'ї, молоді та спорту України від 09 березня 2008 року № 135, яким було внесено зміни в Критерії (умови) державної акредитації фізкультурно-спортивних установ. Цим наказом також затверджена форма Експертного висновку про відповідність критеріям державної акредитації.

За звітний період було проведено 10 засідань Головної акредитаційної комісії міністерства у справах науки, сім'ї, молоді та спорту України, на яких були ухвалені рішення про надання державної акредитації 236 установам, зокрема по рекомендаціях експертів Головної акредитаційної комісії міністерства у справах науки, сім'ї, молоді та спорту України [28,29,30, 31,32].

1.3 Організаційна структура спортивних шкіл в Україні

Розглядаючи систему надання спортивних послуг в Україні, необхідно зупинитись на одній з її складових — підсистемі спортивних шкіл. Згідно теорії систем, цю підсистему можна уявити як самостійну систему із своїми цілями діяльності, елементами, зв’язками.

Структура спортивних шкіл — це сукупність позашкільних державних і недержавних установ, основною діяльністю яких є спортивна підготовка дітей, підлітків та молоді.

Організаційна структура спортивних шкіл складається з наступних елементів:

? Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ)

? Спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи олімпійського резерву (СДЮШОР)

? Школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ)

? Училища фізичної культури, училища олімпійського резерву, спеціалізовані класи (одночасно є складовою системи спортивних та загальноосвітніх шкіл).

Засновниками ДЮСШ можуть бути: комітети фізичної культури і спорту, спортивні товариства, а також підприємства, о'єднання, організації будь-якої форми власності (як в місті, так і в селі).

Незалежно від відомчої належності ДЮСШ відкриваються за узгодженням з місцевими Радами народних депутатів і комітетами фізичної культури і спорту. 7,8,9,33,36]

ДЮСШ відкриваються при наявності тренерських кадрів, необхідної власної або орендованої матеріально-спортивної бази, фінансових коштів, в тому числі фонду оплати праці в обсязі не менше 8 ставок тренерів-викладачів; в сільській місцевості спорт школи можуть бути відкриті при наявності 4 ставок тренерів-викладачів.

Завданнями ДЮСШ є: гармонійний розвиток особистості, фізична підготовка, зміцнення здоров’я дітей засобами фізичної культури і спорту, розвиток їх здібностей з обраного виду спорту.

ДЮСШ надає дітям і підліткам рівні умови для зарахування та навчання, а тим, які мають перспективу для спорту вищих досягнень — необхідні умови для спортивного удосконалення. ДЮСШ можуть бути спеціалізованими та комплексними (культивують один або декілька видів спорту).

ДЮСШ працює по типу класів з подовженим днем навчання і режимом роботи зручним для успішного поєднання навчання та тренування. Адміністрація школи по узгодженню з педрадою та батьками, може вносити зміни у строки початку і закінчення навчального року, півріччя, здачі іспитів, визначає для даного класу профілюючі та факультативні предмети, а також встановлює наповнення спец класів.

Управління державними і муніципальними навчальними закладами, до складу яких відносять і спортивні школи, будуються за принципом єдино навчання та самоуправління. Формами самоуправління в спортивній школі як закладі додаткового навчання є педагогічна рада, загальні збори трудового колективу, тренерські збори відділень та інші форми.

До організаційно-функціональної структури школи входять також заступник директора з учбової роботи (завідуючий учбовою частиною), старший тренер і тренери, старші інструктори і інструктор-методист, бухгалтер і лікар школи, обслуговуючий персонал (див. додаток А).

В структуру спортивної школи входять також адміністрація і обслуговуючий персонал спортивних споруд, що знаходяться на балансі або в безпосередньому підпорядкуванні школи.

Організаційна структура спортивної (див. Додаток А) школи нормативно закріплюється в її штатному розкладі. Штатний розклад — це перелік посадових найменувань і загальна кількість посад в організації з вказанням її структурних підрозділів, а також посадових окладів за штатними посадами. Штатний розклад спортивної школи визначається її адміністрацією самостійно, в залежності від мети і завдань, обсягу навчально-тренувальних навантажень, фінансових можливостей та інших факторів. 17,18,20,40]

Посадові обов’язки співробітників спортивної школи регламентуються відповідними тарифно-кваліфікаційними характеристиками і посадовими інструкціями. Роздивимось коротко функціональні обов’язки основних керівників і тренерів спортивної школи.

Директор спортивної школи:

? планує, організує і контролює навчальний процес, відповідає за якість і ефективність роботи закладу;

? несе відповідальність за життя і здоров’я дітей і робітників під час навчального процесу, дотримання норм охорони праці і техніки безпеки;

? здійснює прийом на роботу і розподіл кадрів, розподіл посадових обов’язків, несе відповідальність за рівень кваліфікації робітників;

? узгоджує штатний розклад, ставки заробітної плати і посадові оклади, надбавки і доплати до них;

? розпоряджується майном навчального закладу і забезпечує раціональне використання фінансових засобів;

? представляє заклад у державних, муніципальних і громадських органах;

? несе відповідальність за свою діяльність перед засновниками.

Заступник директора організує навчально-тренувальну, виховну і методичну роботу в спортивній школі. Несе відповідальність за організацію навчально-тренувального процесу, комплектування школи, відбір і спортивну орієнтацію спортсменів, підвищення кваліфікації тренерів-викладачів зі спорту. Забезпечує проведення внутрішньо шкільних спортивних змагань. Приймає міри по вдосконаленню методики навчання і тренування спортсменів-учнів школи. Здійснює контроль за змістом навчально-тренувального процесу, виконанням спортсменами-учнями вимог учбових програм, якістю знань, вмінь і навиків, рівнем фізичного розвитку і підготовленості, своєчасним проходженням ними поглибленого медичного контролю. Заступник директора очолює роботу по пропаганді фізичної культури і спорту, узагальненню і впровадженню передового педагогічного опиту праці кращих тренерів.

Старший тренер-викладач зі спорту керує роботою тренерсько-викладацького складу відділення. Він здійснює набір у спортивну школу, секцію, групу спортивної і оздоровчої направленості дітей і підлітків, бажаючих займатись фізичною культурою і спортом і не маючих медичних проти показників. Проводить навчально-тренувальну і виховну роботу. Використовує різноманітні прийоми, методи і засоби навчання. Проводить відбір і спортивну орієнтацію найбільш перспективних для подальшого спортивного вдосконалення дітей. Забезпечує підвищення рівня фізичної, теоретичної, морально-вольової, технічної і спортивної підготовленості займаючихся, укріплення і охорону здоров’я в процесі занять, безпеку навчально-тренувального процесу. Сприяє виключенню випадків використання спортсменами різноманітних видів допінгів. Розробляє річні і поточні плани підготовки. Веде систематичний облік, аналіз, узагальнення результатів роботи. Використовує у своїй роботі найбільш ефективні методи спортивної підготовки спортсменів і їх оздоровлення. 7,9,19,23,37,40]

Само упорядкування. Порядок виборів органів само упорядкування в спортивній школі і їх компетенції виявляється її уставом.

В спортивній школі створюється педагогічна рада, до якої входять: директор спортивної школи (голова ради), завідуючий учбовою частиною, інструктор-методист, старші тренери-викладачі з видів спорту, лікар, голова батьківського комітету, представники громадськості.

Педагогічна рада проводиться не рідше одного разу у квартал. На засіданнях педагогічної ради вислуховуються і обговорюються питання навчально-тренувального, виховного, методичного, масово спортивної і фізкультурно-оздоровчої роботи, спортивної діяльності, лікарського контролю, спортивного табору та інші питання, приймають рішення за роздавленими питаннями.

Тренерська рада відділення за видом спорту очолює старший тренер-викладач відділення. Тренерська рада роздивляється питання навчально-тренувальної і виховної роботи, індивідуального плану підготовки спортсменів, участь у змаганнях. На засіданнях тренерської ради вислуховуються доповіді і повідомлення тренерів-вихователів по вдосконаленню методики тренувального процесу, виховної роботи, інші питання. Тренерська рада проводить відкриті тренувальні заняття з наступним їх обговоренням і обміном досвідом. Засідання тренерської ради проводиться, як правило, не рідше одного разу в місяць. 33,39,41]

Зарахування до спортивної школи здійснюється на добровільній основі за заявою дітей віком від 6 до 18 років, бажаючих займатись спортом, у встановленому для відповідного виду спорту віці і не маючих для цього медичних проти показників. Комплектування навчальних груп проводиться згідно етапів підготовки. Учні ДЮСШ, що поступили на навчання до ВУЗів, среднє - спеціальне и професійно — техничні учбові заклади або на роботу, можуть продовжувати заняття на учбово — тренувальному етапі і етапі спортивного вдосконалення.

Спортсмени можуть тренуватись на базі спортивних шкіл до 25 років включно. 17,20,36]

1.4 Кадрове забезпечення сфери фізичної культури і спорту

Якість і результати функціонування будь-якої соціальної системи безумовно залежить від її кадрового забезпечення. Кадрове забезпечення сфери фізичної культури в Україні повинно відповідати тим завданням, які сформовані суспільством на сучасному етапі. Це, перш за все, покращення стану здоров’я населення, зниження захворюваності. Вихід України на міжнародну спортивну арену, як самостійної, незалежної держави, визнання її міжнародними спортивними організаціями, робить необхідним адаптацію фізкультурних кадрів до міжнародних вимог. Створення власних Збройних сил України вимагає кадрового забезпечення їх фізкультурними спеціалістами відповідного фахового профілю. Саме тому в системі кадрового забезпечення сфери фізичної культури України в останні роки відбулися значні зміни. 1,6,8,24,27]

Перелік спеціальностей за якими відбувається підготовка фізкультурних фахівців в Україні та їх подальша робота, відповідає вимогам Української стандартної класифікації професій та Міжнародній стандартній класифікації професій. Він включає такі спеціальності: фізичне виховання, рекреація, оздоровча фізична культура, олімпійський та професійний спорт, фізична реабілітація, фізична підготовка в Збройних силах.

Фізичне виховання. Спеціалісти фізичного виховання працюють в дошкільних установах та навчальних закладах: загальноосвітніх школах, гімназіях, училищах, технікумах, коледжах, ВУЗах де займають посади учителів та викладачів фізичного виховання.

Рекреація, оздоровча фізична культура. Спеціалісти названого фахового профілю працюють на підприємствах різних форм власності. Вони, як правило, знаходяться у штаті відділів наукової організації праці або охорони праці. Крім того, спеціалісти з рекреації та оздоровчої фізичної культури працюють в зонах відпочинку населення, в туринських організаціях та ін.

Фізична реабілітація. Фахівці з фізичної реабілітації переважно працюють в системі Міністерства охорони здоров’я. Працюючи переважно масажистами, інструкторами з ЛФК, проводять заняття з інвалідами та хворими.

Олімпійський та професійний спорт. Це спеціалісти з різних видів спорту що працюють тренерами. Цей вид діяльності вважається найбільш престижним і популярним. В Україні культивується близько 70 видів спорту, і в кожному з них навчально-тренувальним процесом керують тренери. В свою чергу тренери поділяються на тренерів другої, першої і вищої категорії.

Фізична підготовка у Збройних силах. Фізкультурні фахівці в системі Збройних сил займають, як правило, посади начальників фізичної підготовки округів, армій, дивізій, бригад, полків, військових училищ.

Наведений перелік не вичерпує всіх професій, що мають місце в сфері фізичної культури, але дає уявлення про більшість з них. 4,5,6,15,18,38]

Кадри спеціалістів з вищою освітою для сфери фізичної культури готують близько 20 навчальних закладів. В їх числі: Український державний університет фізичного виховання та сорту, Львівський державний університет фізичної культури, Харківська державна академія фізичної культури, Дніпропетровський державний інститут фізичної культури, Донецький державний інститут здоров’я, фізичного виховання і спорту; 7 факультетів фізичного виховання (або фізичної культури) в різних університетах; 8 педагогічних інститутів в різних містах України.

Спеціальну фізкультурну освіту першого-другого освітніх рівнів молодь набуває у технікумах та училищах фізичної культури і олімпійського резерву. 16,18,21,32]

На сучасному етапі фізкультурні навчальні заклади переходять на так звану «ступеневу» систему освіти, яка передбачає підготовку в них фахівців різного фахового ступеня: молодших спеціалістів, бакалаврів, магістрів. Впровадження ступеневої системи повинно задовольнити потребу суспільства у спеціалістах різного рівня та професійної спрямованості, яка обумовлена змінами соціально-економічного стану в Україні.

У фізкультурних вузах, акредитованих за 3-м та 4-м рівнями, здійснюється підготовка фахівців за програмами базової вищої освіти, програмами підготовки спеціалістів та магістрів.

На 1 ступені вузівської освіти «Фізичне виховання і спорт». Програмою підготовки передбачено створення у майбутніх спеціалістів основи фундаментальних та гуманітарних знань. Учбовий план навчання розрахований на 4 роки. Виконання його вимог забезпечує студентів вищою освітою, яка є базовою для подальших рівнів освіти, Випускники отримують кваліфікацію викладача фізичного виховання і спорту.

На 2 ступені вузівської освіти готуються фахівці за такими спеціальностями: фізичне виховання, рекреація, оздоровча фізична культура, фізична реабілітація, олімпійський та професійний спорт, фізична підготовка у Збройних силах.

Програми підготовки спеціалістів розраховані на 1 рік. Ними передбачене надання студентам поглиблених теоретичних знань та практичних вмінь з обраної спеціалізації. Це забезпечується обов’язковими дисциплінами та спецкурсами, а також спецкурсами за вибором, збільшенням обсягу практичних знань і стажуванням, що дає можливість більш детально вивчити різні аспекти майбутнього фаху. Випускникам надається кваліфікація спеціального відповідного професійного профілю.

Третя ступінь вузівської освіти передбачає підготовку магістрів фізичного виховання і спорту за науковими спеціальностями «Олімпійський та професійний спорт», «фізична культура, фізичне виховання різних груп населення, фізична підготовка у Збройних силах». Термін підготовки магістра лежить у межах від 1 до 2 років і залежить від рівня попередньої освіти. Протягом навчання студенти вивчають обов’язковий курс дисциплін пов’язаний із організацією та проведенням науково-дослідної роботи. 2,13,20,21,22,35]

Фахівці сфери фізичної культури, що мають нахил до ведення науково-дослідної роботи, можуть продовжувати освіту в аспірантурі, докторантурі.

Аспірантура — основна форма планомірної підготовки педагогічних і наукових кадрів вищої кваліфікації. Навчання в ній здійснюється з відривом від виробництва (протягом трьох років) та без відриву від виробництва (чотири роки).

В аспірантуру приймаються за конкурсом громадяни, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра. Вступники складають конкурсні іспити зі спеціальності, філософії і однієї з іноземних мов в обсязі діючої програми для вищих навчальних закладів та подають реферат за обраною для подальшого дослідження темою. Особи, які склали повністю або частково кандидатські іспити, звільнюються від відповідних вступних іспитів в аспірантуру.

За час навчання в аспірантурі необхідно скласти кандидатські екзамени, виконати план роботи над дисертацією, подати її до захисту в спеціалізовану раду.

Докторантура — вищій ступінь єдиної системи безперервної освіти. Вона працює тільки з відривом від виробництва і приймає на конкурсних засадах кандидатів наук, що мають здобутки в обраній галузі. Термін навчання не повинен перевищувати 3 роки. Для надання допомоги докторантам призначаються наукові консультанти.

Здобувачі наукових ступенів — працюють над дисертаціями поза аспірантурою і докторантурою. Ними можуть бути громадяни, що мають вищу освіту та класифікацію спеціаліста, магістра. Якщо людина здобуває ступінь доктора наук — вона повинна бути кандидатом наук. 7,11,26,34]

Кадрове забезпечення сфери фізичної культури не зводиться лише до підготовки фахівців із спеціальною освітою. Не менш важливими є питання визначення потреби у фізкультурних кадрах та подальшого їх ефективного використання. Коло названих питань достатньо широке.

Ефективне використання працівників фізичної культури забезпечується системою заходів організаційно-правового характеру. До них відносяться:

? встановлення та дотримання кваліфікаційних характеристик фізкультурних працівників;

? регламентування праці за тривалістю та обсягом;

? управління процесами сумісної праці;

? забезпечення трудової дисципліни;

? утворення необхідних умов праці;

? регулювання заробітної плати;

? підвищення кваліфікації фахівців;

? використання спеціалістів відповідно їх професій та кваліфікації.

Розглянемо деякі з них. Кваліфікаційні характеристики фізкультурних працівників складаються з трьох частин. Це посадові обов’язки, професійні знання, кваліфікаційні вимоги.

Регламентування праці за тривалістю та обсягом безпосередньо пов’язане з робочим часом — тривалістю праці в одиницях часу, що підлягають обов’язковій підробці. Тривалість робочого часу працівників сфери фізичної культури — не більше 41 години на таждень. Регламентування праці тісно пов’язане із поняттям «правове регулювання робочого часу» — це встановлення його тривалості, порядок використання робочого часу, планування та облік педагогічного навантаження.

Час праці та відпочинку у працівників сфери фізичної культури має особливості тому, що фізкультурна робота проводиться, в основному, у позаробочий час. Вихідні дні працівника можуть переноситись на інші дні тижня, що повністю вільні від фізкультурно-спортивних заходів.

Трудова дисципліна, як правова категорія, виражається у взаємних обов’язках адміністрації та працівників. Підтримувати трудову дисципліну допомагає внутрішній трудовий розпорядок. Він вводиться з метою раціонального використання робочого часу і регулюється на підставі типових, галузевих та місцевих правил внутрішнього розпорядку. Взаємні обов’язки адміністрації та працівників відображаються також у трудовій угоді, яку складають під час зарахування на роботу. Трудова угода може бути безтерміновою і тимчасова[2,4,9,23,29].

Підвищення кваліфікації фахівців є однією із умов ефективного використання кадрів на підставі концепції «безперервної освіти», яка полягає в тому, що фахівець не припиняє освіту після отримання диплома про закінчення навчального закладу, а продовжує її протягом всього професійного життя.

Безперервна освіта фахівців в сфері фізичної культури необхідна з таких причин:

? випускник навчального закладу отримав загальну освіту і недостатньо компетентний відносно конкретної роботи або посади, що займає;

? в силу спеціалізації діяльності тому, що неможливо бути однаково компетентним в різних видах діяльності;

? в силу дії закону старіння інформації. Інформація яку отримали майбутні фахівці під час навчання, може виявитись частково або повністю застарілою, зміненою у період їх фахової діяльності. Виникає необхідність поновлення інформації.

Для здійснення концепції безперервної освіти в сфері фізичної культури і спорту існує система підвищення кваліфікації фахівців. В даний час для підвищення кваліфікації використовують різні форми:

? навчання на факультетах підвищення кваліфікації;

? участь у науково-практичних конференціях;

? участь у тематичних семінарах;

? самостійне вивчення літератури та передового досвіду колег (стажування).

Найбільший ефект дає процес підвищення кваліфікації, що проходить згідно заздалегідь розроблених програм, складених відповідно таких вимог:

1. Повнота. Необхідно розглядати питання на всіх трьох рівнях — теоретичному, методичному, практичному.

2. Цілісність. Всі проблеми, що передбачені програмою для вивчення, повинні бути взаємопов'язані.

3. Цілеспрямованість і конкретність. Програма повинна бути орієнтована на конкретний контингент слухачів з максимальним врахуванням специфіки їх діяльності. [12,18,19,40,41]

Розділ 2. Аналіз вимог щодо організації відбору та напряму підготовки спортсменів секції таеквон-до ІТФ

2.1 Основні аспекти організації діяльності секцій таеквон-до ІТФ в світі та Україні

В Україні секції таеквон-до ІТФ організовані таким чином. Всі секції мають бути закріплені за спортивною школою або схожою державною спортивною установою. Це є обов’язковим критерієм, для того щоб держава мала змогу відстежувати роботу всіх тренерів і не допускати непрофесіоналів до роботи з дітьми. В законі України сказано що кожен тренер-вихователь повинен мати обов’язкову вищу спортивну освіту, або на момент праці паралельно навчатись у любому спортивному вищому навчальному закладі на свій вибір.

В кожній секції обов’язково має бути старший тренер, який буде організовувати інших тренерів і представляти свій вид спорту в педагогічній раді. Відповідно старший тренер-вихователь за видом спорту несе відповідальність не тільки за своїх учнів, але і за підпорядкованих тренерів-викладачів з виду спорту.

Структура секції побудована таким чином що кожен тренер виховує спортсменів, яких сам набирав, від першого етапу, попередньої підготовки, до етапу вищої спортивної майстерності. Послідовно проводячи своїх спортсменів через всі етапи підготовки, змагання і тренувальні збори самостійно. Такий розподіл навантаження зумовлений тим що при досягненні спортсменом високих спортивних результатів в обраному виді спорту, таких наприклад як призові медалі на Кубках і Чемпіонатах Світу та Європи, званням Залуженого Тренера України, нагороджується той тренер який останній тренував спортсмена. Якщо спортсмен усе життя тренувався лише у одного тренера, то тут ніяких неприємних моментів немає, але якщо мало місце тренуванню у двох чи більше тренерів, то тут виникає досить неприємний момент — як вже було сказано раніше нагороджують лише останнього тренера, у той час як інший тренер або тренери вкладали не менше зусиль при тренуванні цього самого спортсмена. Іноді спортивні секції переходять в статус спортивних клубів, після того як будуть зареєстровані у відповідних установах, але так само мають бути закріплені за будь якою спортивною школою або іншою державною спортивною установою. Зазвичай після набуття секцією статусу спортивного клубу, цей спортивний клуб залишається закріплений за тією самою спортивною установою.

Спортивне устаткування залів з таеквон-до ІТФ у положенні секції не прописане, тому кожен тренер сам вирішує як облаштовувати свій зал. Обов’язковими є такі моменти як освітлення, вологість та ін.

В країнах СНД організація секцій з таеквон-до майже нічим не відрізняється. Це обумовлено тим що під час становлення цього виду спорту, ці країни входили до складу СРСР, а за період здобуття ними незалежності мало що змінилось у сфері фізичної культури і спорту, а відповідно і в окремих видах спорту.

Для порівняння можна використати організацію секцій з таеквон-до ІТФ в Південній Кореї. Ця країна є батьківщиною таеквон-до ІТФ, а також переможцями багатьох змагань. В Кореї побудова секцій з таеквон-до кардинально відрізняється в організації секцій в Україні. По-перше таеквон-до є національним видом спорту в Кореї, що суттєво позначається на організації занять. В цій країні заняття з таеквон-до проходять під час уроків у звичайній загальноосвітній школі, замість уроків фізичної культури. У той час як в Україні кількість спортсменів в групах обмежена, до 30 чоловік в групах початкової підготовки, і 5−6 в групах вищої спортивної майстерності, в Кореї заняття проводять для великої кількості дітей, інколи їх численність на заняттях досягає 200−300 чоловік. Однак в школі не готують спортсменів високого класу, а дають лише початкову базову підготовку, і якщо учень проявляє здібності до занять цим видом спорту, лише тоді його запрошують до спеціалізованої секції, де він вивчає означений вид спорту значно глибше.

В Кореї як і в Україні секції для вне шкільних занять з таеквон-до закріплені за певними спортивними організаціями, але це не спеціалізовані спортивні школи, а звичайні загальноосвітні. На базі однієї секції закріплений один тренер-вихователь іноді їх два але не більше, в той час як в Україні за однією секцією можуть бути закріплені 10 і більше тренерів, а бути прикріпленою до звичайної школи секція не може. До того ж відмінності в організації самого процесу навчання полягають в тому що в Кореї створено програму підготовки спортсменів, де зазначено програми відбору спортсменів в групи, програма занять, спеціальні тести і нормативи. В Україні програми занять не існує.

2.2 Розробка і реалізація методів відбору спортсменів в групи з таеквон-до ІТФ

Як вже було сказано у попередньому розділі, зарахування до ДЮСШ здійснюється за заявою від батьків і медичною довідкою від лікаря-педіатра. Про жорсткий відбір до різних груп у типовому положенні ДЮСШ не йдеться тому дуже часто діти схильні до зовсім протилежного виду спорту, ідуть не в ті секції, і в майбутньому чекати від них високих спортивних результатів не приходиться. Багато хто не досягнувши ніяких результатів кидають заняття спортом залишаючись невдоволеними, або намагаючись досягти результатів не маючи при цьому необхідних природних даних, спортсмени отримують серйозні травми. Це негативно впливає на якість спортивної послуги і відлякує інших бажаючих займатись спортом в цілому.

Це є великим упущенням, спортивні школи і тим паче спортивні секції створюються з метою підготовки спортивних кадрів для збірних команд країни, а відсутність кваліфікованого відбору ускладнює цей процес. Звичайно є і такі діти, що йдуть до спортивної школи тільки заради гармонійного розвитку особистості і підтримки загального здоров’я організму, але для таких дітей спеціально створюються спортивно-оздоровчі групи, де представлені усі види спорту, але це більш схожа на уроки фізичної культури в школі ніж на тренування. Єдиною метою таких занять є підтримання гарної фізичної форми і здоров’я дітей.

2.2.1 Організація побудови груп з таекон-до ІТФ

На даному етапі розвитку спортивних секцій з таеквон-до ІТФ їхня організаційна структура є такою що кожен тренер здійснює набір в групу і самостійно готує спортсменів від першого етапу багаторічної підготовки до останнього, до того ж готує їх за всіма видами змагальної програми. Відповідно що це дуже велике навантаження на тренера з одного боку, а з іншого боку роки досліджень свідчать про те що кожен тренер по різному підходить до тренувального процесу не тільки на різних етапах багаторічної підготовки, але і до підготовки в різних видах змагальної програми. Одні тренери краще вміють працювати з дітьми на першому етапі підготовки, заохочувати їх до занять обраним видом спорту, а також вміє приподнести тренувальний матеріал так що дитина обов’язково зрозуміє. Інші навпаки вміють знайти правильний підхід до підлітків, це досить складно, тому що саме в цей час, час полового дозрівання, багато талановитих спортсменів йде зі спорту, тому головне завдання тренеру на цьому етапі це втримати спортсменів. А в когось найкраще виходить працювати зі спортсменами високого класу, що мають звання майстра спорту і вище, ці тренери вміють об'єднати всі отримані до цього моменту знання і спрямувати їх так, що ці спортсмени неодмінно займають призові місця на змаганнях високого класу, таких як Чемпіонати і Кубки Європи та Світу.

До того ж усі види підготовки в секції досить відмінні одне від одного, відповідно що і тренер повинен в найменших деталях розбиратись в кожному виді програми. Доволі часто трапляється що тренери не завжди вміють викладати усі види програми. Тому з боку спортсмена і його батьків поступає багато скарг з цього приводу.

Я пропоную дві схеми розподілу обов’язків між тренерами таким чином, щоб кожен з них мав змогу працювати з тим видом підготовки в якому він є професіоналом. Тобто розподіл на групи за спеціалізацією, методом тестування і виявлення здібностей у дітей на всіх етапах підготовки. Це дозволить кожній дитині займатись тим видом діяльності до якого вона більше схилена, це в свою чергу приноситиме задоволення від занять спортом і зменшить кількість скарг від батьків стосовно компетентності тренера. Ця схема передбачає п’ять окремих ланок по одній на кожен вид програми, окрім командних. Відповідно до кваліфікації, за одним і тим самим тренером може бути закріплено кілька видів підготовки (але не більше трьох). Розподіл навантаження треба проводити за результатами тестування, а також аналізу спортивної кар'єри тренера.

Друга схема розподілу на групи — це робота тренера зі спортсменами конкретного віку. Як вже було сказано вище хтось може працювати з маленькими дітьми, хтось з підлітками, а хтось з дорослими спортсменами. Тому розподіл між тренерами необхідно проводити після їхнього тестування, а також за результатами аналізу роботи тренерів зі спортсменами різних вікових категорій. Я пропоную розподіл на три ланки, що обумовлено віковими особливостями дітей.

2.2.2 Методи відбору спортсменів в групи з таекон-до ІТФ

Як вже було сказано вище при прийомі до спортивної школи не проводиться якихось тестів та іспитів для виявлення здібних учнів. Це є великим упущенням.

Я пропоную при зарахуванні дітей до ДЮСШ впровадити контрольні нормативи, які давали б змогу виявити здатності дітей то того чи іншого виду спорту.

В ці контрольні нормативи необхідно включати:

— тести для всіх фізичних якостей (сили, швидкості, гнучкості, витривалості і координації);

— проводити медичний огляд на базі ДЮСШ або спортивного диспансеру, для виявлення антропометричних даних дітей. Ця інформація є дуже важливою, бо допомагає передбачити майбутню довжину тіла, вагу, розвиток м’язової і жирової тканини, а також загальну будову тіла.

— проводити короткий спортивний огляд батьків дитини, бо їхні антропометричні данні, а також відомості про їх хвороби допомагають не тільки більш точно прорахувати майбутню будову тіла спортсмена, а також виявити можливі спадкові хвороби.

В цій дипломній роботі ми більш детально роздивляємось аспекти пов’язані з секцією таеквон-до ІТФ тому і процедури відбору будемо будувати відносно цього виду спорту.

В секції з таеквон-до дітей зараховують з 7 років, на першому етапі підготовки найбільш важливим показником є координаційні здібності дитини. Насамперед таеквон-до є високо координаційним видом спорту і звертати увагу на координаційні здібності необхідно на всіх етапах підготовки. Відбір необхідно проводити не менш ніж трьома різними тестами, для отримання більш точного результату.

Між тим тестування не повинно обмежуватись лише визначенням рівня розвитку координаційних здібностей, також необхідно провести загальні тести на всі фізичні якості. Усі тести повинні бути ретельно підібрані до віку дітей, а також затверджені директором спортивної школи або його заступником з навчально виховної роботи.

На кожен етап підготовки відводиться по 2−3 роки. Відповідно що контрольні тести та нормативи необхідно проводити не тільки при переведені до наступної групи, але і після кожного навчального року, що робить їх схожими на екзамени в школі. Після кожного навчального року слід проводити тестування як на рівень розвитку рухових якостей так і на рівень володіння спеціальною технікою таеквон-до ІТФ. Усі данні необхідно заносити у спеціальні особові карти які заводять на кожного спортсмена при його вступі до спортивної школи, в якому будуть відображені його досягнення за кожен цикл і етап підготовки, темпи розвитку рухових якостей, особливості психологічної підготовки, а також результати всіх медичних оглядів, і окрім планового огляду відомості про всі перенесені хвороби і засоби їх лікування.

Також слід проводити психологічні тести для виявлення комунікаційності і роботи в команді.

При переведені на другий етап багаторічної фізичної підготовки, тестування слід проводити більш поглиблено, тобто ретельно перевіряти рівень розвитку не тільки координаційних здібностей, як головних, а і всіх інших фізичних якостей. На даному етапі вже не стоїть питання чи підходить ця дитина для занять таеквон-до, це ми виявили при прийомі до секції, тепер головним завданням є встановлення схильності дитини до конкретного виду змагальної спеціалізації. На цьому етапі підготовки ми можемо виділити окрім основних видів змагальної програми, тулів і спарингу, ще один це спеціальна техніка і самозахист (див додаток 2). У віці 10−13 років ще не проводяться змагання із командної спеціальної техніки, але підготовка команд нічим не відрізняється від звичайного тренування зі спеціальної техніки, і не виноситься як окремий вид підготовки. При відборі спортсменів схильних до занять зі спеціальної техніки слід звертати увагу на такі якості як зріст спортсмена та антропометричну спадковість, нам підходять високі діти, а також ті хто в майбутньому будуть достатньо високі для цього виду програми. Також необхідно відбирати тих спортсменів-новачків як демонструють досить високі стрибкові якості, що можна визначити за допомогою елементарних тестів, таких як стрибки через бар'єри та у висоту. Що стосується самозахисту, то при підготовці до цього виду програми слід підходити дуже ретельно, слід обрати найбільш обдарованих хлопців і дівчат, і проводити тренування з великим об'ємом акробатичних вправ, а також елементів різних видів боротьби. Тому до тестів необхідно включати тести з засвоєння техніки. В цьому виді програми велику роль грають координаційні здібності а також «чистота» виконання базової техніки таеквон-до ІТФ.

Після кожного навчального року слід проводити контрольні нормативи для виявлення ефективності тренувань, а також своєчасного переведення тих спортсменів, що почали проявляти високі здібності в інших видах змагальної програми, до спеціалізованих груп.

На третьому етапі багаторічної підготовки вже відібрані най перспективніші спортсмени за всіма напрямами підготовки. Тому головним завданням тренерів є не стільки розвиток фізичних якостей, скільки вдосконалення вже отриманих технічних навичок та вмінь. Зазвичай на цьому етапі затверджуються команди зі всіх видів змагальної програми, а також в повній мірі вводиться змагальна програма. Тобто останній і найважчий фізично вид програми — силове розбивання. Для підготовки спортсменів з цього виду програми відбір до груп необхідно проводити дуже ретельно, наступні методи необхідні для виявлення здатностей: