Рекреаційно-туристичний комплекс острівних країн Карибського моря

Рекреаційно-туристичний комплекс острівних країн Карибського моря

• Вступ
• 1. Характеристика острівних країн Карибського моря
• 2. Особливості фізико-географічного розташування острівних країн Карибського моря
• 2.1 Фізична характеристика острівних країн Карибського моря
• 2.2 Клімат острівних країн Карибського моря
• 3. Характеристика туристичної інфраструктури регіону
• 3.1 Транспортна та сервісна інфраструктура острівних країн Карибського моря
• 3.2 Рекреаційний потенціал розвитку туристичної галузі регіону
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Америка в даний час є другим по популярності туристичним напрямом після Європи. Всілякі туристичні ресурси цієї частини світу обумовлюють розвиток багатьох видів туризму. Як відомо, Америка була відкрита помилково. Цю «велику географічну помилку» зробив Христофор Колумб в 1492 р. Колумб плив до Індії, а попав до Америки. Як частина світу Америка складається з двох субрегіонів: Північної і Латинської Америки. У свою чергу Латинська Америка включає Центральну і Південну Америку. До Америки відносять також острівні держави і території Карибського басейну

Сучасний туристичний потенціал Карибського басейну розвивається дуже швидко. Це відбувається через те, що все більш популярними стають перш за все екзотичні країни та ті екзотичні види туризму, які вони можуть запропонувати. В Карибському басейні знаходяться дві великі групи островів Великі й Малі Антильські острови.

Великі Антильські острови — острови в Карибському морі, які разом з Багамськими островами і Малими Антильськими островами відомі як острови Вест-Індії. До групи Великих Антильських островів входять Куба, Ямайка, Еспаньола (складається з Гаїті і Домініканської республіки) і Пуерто-Ріко. На відміну від Малих, Великі Антильські острови мають материкове походження, тоді як Малі Антильські острови в основному вулканічного або коралового походження. За мовою, близькістю традицій Великі Антильські острови вважаються частиною Латинської Америки. Були відкриті Христофором Колумбом в 1492 році.

Великі Антильські острови завжди мали важливе стратегічне значення як ворота до Америки і в часи, коли військово-морська потужність була визначальний в стратегії держави, вони були центром запеклих змагань декількох імперських держав, головним чином Іспанії, Франції, і Великобританії встановити контроль в регіоні.

Малі Антильські острови — острови Карибського моря, в поєднанні відомі як частина Вест-Індії. По розміщенню і розміру острови розділені на Багамські острови, Великі Антильські острови та Малі Антильські острови. Останні дві групи разом складають архіпелаг Антильських островів.

Малі Антильські острови являють собою довгий ланцюг невеликих островів між 10−19° пн. широти і утворюють дугу, яка починається з острова Тринідад і впирається у східний кут Пуерто-Рико. На семи із них знаходяться сильні вулкани, а зі східної сторони кожного із цих семи островів розташований ряд вапнякових острівців. Загалом острови схожі на гірський ланцюг, розірваний Атлантичним океаном і Карибським морем, ізольовані вершини якого піднімаються над водою. Траєкторія Малих Антильських островів більш чи менш співпадає з краєм Карибської тектонічної плити, і багато які острови з’явились в результаті процесу субдукції, коли інші тектонічні плити вдавлювались під Карибську плиту.

1. Характеристика острівних країн Карибського моря

Карибське море — частина Атлантичного океану, між Південною та Центральною Америкою і Антильськими островами. Воно море басейну Атлантичного океану, південніше Мексиканської затоки. Омиває на півдні Венесуелу, Колумбію, Панаму; на заході Коста-Ріку, Нікарагуа, Гватемалу, Беліз і Мексиканський півострів Юкатан; на півночі Великі Антильські острови (Куба, Гаїті, Ямайка, Пуерто-Ріко) і острів Мартиніка; на сході Малі Антильські острови (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 Карта Карибського моря

Море розташовується на Карибський плиті літосфери. Воно розділено на п’ять басейнів, відокремлених один від одного підводними хребтами і низками островів. Карибське море вважається не глибоким в порівнянні з іншими водоймищами, хоча його максимальна глибина — приблизно 7 686 метрів (у Каймановій западині між Кубою і Ямайкою).

Серед найбільш значних острівних країн Карибського басейну, як з точки зору економічного розвитку, так і з точки зору наявності рекреаційного потенціалу необхідно виокремити наступні: Куба, Ямайка, Гаїті, Домініканська республіка, Тринідад і Тобаго.

Отже, Республіка Куба — держава у Вест-Індії на найбільшому одноіменному острові Куба в Карибському морі. Куба розташована в північній частині Карибського басейну на перехресті Карибського моря, Мексиканської затоки та Атлантичного океану. Куба знаходиться на південь від американського півострова Флоріда, на захід від Гаїті і на схід від Мексики. Куба — країна з найбільшою кількістю населення в Карибському басейні і має специфічну культуру, яка виникла в результаті злиття багатьох народів і цивілізацій. Республіка Куба — одна з небагатьох соціалістичних країн світу. Вона має однопартійну систему, де влада зосереджена в руках комуністичної партії на чолі з Фіделем Кастро.

Площа 111 тис. км². Населення близько 11,184 млн чол. (2001). Столиця Куби — Гавана. Офіційна мова — іспанська.

Грошова одиниця — кубинське песо.

Адміністративно-територіально Куба (з 1976) ділиться на 14 провінцій: Пінар-дель-Ріо, Гавана, Гавана місто, Матансас, Сьєнфуегос, Вілья-Клара, Санкті-Спірітус, Сьєго-де-Авіла, Камагуей, Лас-Тунас, Ольгін, Гранма, Сантьяго-де-Куба і Гуантанамо. Провінції діляться на муніципії. Особлива муніципія — о. Хувентуд, який підпорядковано безпосередньо центральному уряду.

Згідно конституції країни 1976 р. і її новій редакції 1992 р., Куба — «соціалістична держава». Найвищий орган влади — Національна асамблея народної влади (ісп. Asamblea Nacional de Poder Popular), яка обирає 609 депутатів загальним голосуванням на п’ятирічний термін. Асамблея обирає зі свого складу Державну раду, яка представляє її між її сесіями, виконує її ухвали і здійснює інші функції. Рада несе відповідальність перед асамблеєю і звітує перед нею.

Рисунок 1.2 Адміністративно територіальний поділ Республіки Куба

Голова Державної ради наділений надзвичайно широкими повноваженнями. Він очолює уряд і одночасно є верховним головнокомандуючим збройними силами, скликає засідання Державної ради і Ради міністрів і керує ними, видає закони, інші ухвали і нормативні акти, схвалені Державною радою, Радою міністрів або його виконкомом. Фідель Кастро — голова Державної ради з 1976 р., він безперервно очолює кубинський уряд з 1959 р. В його руках зосереджена влада держави, уряду, правлячої партії і збройних сил. У 2003 р. був переобраний головою Державної ради.

У разі відсутності, хвороби або смерті голови Державної ради, виконувати його обов’язки повинен перший заступник голови, яка є другою офіційною особою в державі. Цей пост займає брат Фіделя Кастро — Рауль Кастро Рус. Він одночасно другий секретар ЦК КПК, перший заступник голови Ради міністрів і міністр оборони країни.31 липня 2006 р. Фідель Кастро передав обов’язки голови Державної ради своєму братові Раулю під час його хвороби. В квітні 2007 р. він проголосив про свій намір повернутися до керівництва державою.

Важливу роль на місцях відіграють «Комітети захисту революції», створені після 1960 р. Вони здійснюють постійне спостереження за становищем в громадах і збереженням порядку, організовують вакцинацію населення, тощо.

Перейдемо до характеристики наступної країни регіону — Гаїті.

Республіка Гаїті (рис. 1.3), держава у Вест-індії, що займає західну третину острова Гаїті (Еспаньола) в групі Великих Антильських о-вів. Площа — 27,750 кв. км. Остання частина належить Домініканській Республіці. Кордон між цими державами має протяжність 360 км. Республіка Гаїті включає прибережні острови Гонав і Тортю (Тортуга). На півночі омивається Атлантичним океаном, на півдні - Карибським морем, на заході відокремлена від Куби Навітряною протокою шириною 80 км.

Рисунок 1.3 Карта Гаїті

Столиця — Порт-о-Пренс. Населення — 7,53 млн. чоловік (2003). Щільність населення — 241 людина на 1 кв. км. Міське населення — 34%, сільське — 66%. Площа — 27,75 тис. кв. км. Найвища точка — пік Ласель (2674 м — коди). Офіційні мови: французький, креолові. Основні релігії: католицизм, водуїзм, протестантизм.

Адміністративно-територіальне поділ — 9 департаментів.

Грошова одиниця: гурд = 100 сантимам. Національне свято: День незалежності - 1 січня. Державний гімн: «Гімн Дессаліна» .

За оцінкою на липень 2004, в країні проживало 7 656 166 чоловік. З них 42% молодше 15 років, 54% - у віці від 15 до 64 років, 4% - старше 65 років. Середній вік жителів Гаїті - 18,1 років. Народжуваність складає 33,76 на 1000 населення, смертність — 13,21 на 1000, еміграція — 3,4 на 1000. Зростання населення в 2004 оцінюється в 1,71%. Дитяча смертність — 74,38 на 1000 новонароджених. Середня тривалість життя — 51,78 років. Міське населення складає не менше 34%. Найбільші міста країни розташовані уздовж морського побережжя: Порт-о-Пренс (столиця держави, населення — 1,3 млн), Кап-Аїтьен (64 тис), Гонаїв (34 тис), Ле-Ке (34 тис), Жеремі (18 тис).

За конституцією 1987 є президентською республікою, заснованою на принципі розділення властей.

Законодавча влада належить двопалатній Національній асамблеї, що складається з Палати депутатів (83 члени) і Сенату (27 членів). Обидві палати обираються загальним голосуванням громадян старше 19 років по виборчих округах — депутати на 4 роки, сенаторів на 6 років (з переобранням третини сенаторів кожні 2 роки).

Національна асамблея приводить до присяги президента, ухвалює закони і затверджує будь-яке вирішення президента, випробовує або відхилює міжнародні договори, оцінює діяльність уряду і ратифікує перестановки в нім, сприяє формуванню Виборчої ради. У компетенцію Сенату входить висунення кандидатів до Верховного суду і пропозицію списку суддів Касаційного суду.

Палата депутатів має право кваліфікованою більшістю висувати звинувачення в адресу президента і міністрів. Виконавча влада здійснюється главою держави — президентом республіки і урядом країни, очолюваним прем'єр-міністром.

Президент є гарантом конституції, безпеці і територіальній цілісності країни, головнокомандуючим озброєними силами. Він веде переговори і укладає міжнародні угоди, затверджує міністрів, командувачів армією і поліцією, вищих дипломатів і так далі обнародує закони, стежить за виконання судових рішень. Його рішення і призначення підлягають затвердженню парламентом. Президент Гаїті обирається загальним голосуванням на п’ятирічний термін.

Прем'єр-міністр призначається президентом, грунтуючись на співвідношенні сил в парламенті і затверджується Національною асамблеєю. Члени уряду призначаються прем'єр-міністром за узгодженням з президентом.

Наступна країна — Ямайка, = мабуть, одна з найекзотичніших країн, як у історико-культурному так і туристичному сенсі.

Ямайка — держава у Вест-Індії на о. Ямайка і прилеглих до нього дрібних о-вах у Карибському морі. Пл. 11,5 тис. км². Нас.2,576 млн чол. (2001; 2,1 млн чол., 1978). Столиця — Кінґстон. Офіц. мова — англійська. Грошова одиниця — ямайський долар. Входить до складу Британської Співдружності. У адміністративному відношенні поділяється на 3 графства (Корнуолл, Мідлсекс, Саррі), поділених на 14 районів (рис. 1.4). Час різниться з київським на 6 годин. З останньої неділі березня до останньої неділі вересня час відстає від київського на 7 годин.

Рисунок 1.4 Карта Ямайки.

Населення Ямайки 2,5 млн чол. (2001, 2,1 млн чол. 1978).

Етнічний склад: 99% - ямайці, з яких 77% негри, 15% мулати, 5% європейського (англійці, німці, португальці) та 3% азійського (індуси, китайці, сирійці) походження.

Офіційна мова — англійська, але у вжитку також креольська мова на основі англійської.

Релігія — різноманітні християнські вірування (англікани — 30%, баптисти — 25%, методисти — 9%, католики — 6%, пресвітеріанці); у частини негритянського населення збереглись елементи африканських культів (анімізм).

Після здобуття незалежності в 1962 році Ямайка ввійшла в співдружність, яку очолює Великобританія. Очолює державу англійська королева, котру представляє генерал-губернатор. Законодавчий орган — парламент, що складається з палати представників (обирається на 5 років) та сенату (призначається генерал-губернатором). Уряд очолює прем'єр-міністр.

Друга за площею та населенням країна — Домініканська Республіка — країна карибського басейну, що займає східні дві третини острова Еспаньола (о. Гаїті), на схід від держави Гаїті (рис. 1.5). Острів знаходиться на заході від Пуерто-Ріко і на схід від Куби і Ямайки. Країна має найбагатшу і найдовшу історичну спадщину Західної півкулі, яка нараховує більш як 500 років. Саме тут вперше оселилися європейські колонізатори, звідси починалася колонізація Америки, тут був збудований перший в Західній півкулі університет, дорога і фортеця. Першим збудованим іспанцями містом в Америці став Санто-Домінго — сучасна столиця Домініканської республіки.

Площа — 48 442 кмІ, населення країни близько 9 млн. чол.

Адміністративно країна ділиться на 31 провінцію та 1 область.

Рисунок 1.5 Карта Домініканської Республіки

Тип державного устрою-представницька демократія. Голова правління — президент, прем'єр-міністр очолює Кабінет міністрів. Кабінет міністрів обирається президентом, президент та прем'єр-міністр обираються загальним голосуванням кожні 4 роки.

Двопалатний Національний Конгрес (Congreso Nacional) включає в себе Сенат (Senado) (32 місця, члени обираються кожні 4 роки загальним голосуванням) і Палата Депутатів (Camara de Diputados) (150 місця, члени обираються кожні 4 роки загальним голосуванням теж).

Верховний суд (Corte Suprema) призначається Державною юридичною радою. Юридична система базується на Французькому цивільному кодексі, який зазнає модифікації з 2004 року. Діє конституція від 28 листопаду 1966; модифікована 25 липня 2002.

Ще одна країна, яку необхідно розглянути в рамках теми роботи — Тринідад і Тобаго.

Республіка Тринідад і Тобаго — острівна держава у Вест-Індії поблизу венесуельського узбережжя Південної Америки, на островах Тринідад і Тобаго (рис. 1.6).

Площа 5,13 тисяч км². Населення 1,285 мільйони чоловік (2001). Столиця — місто Порт-ов-Спейн. Офіційна мова — англійська.

За переписом населення країни 2000 року, існують такі етнічні групи: індіанці 40%, африканці 37,5%, змішані 20,5%, інші 1,2%, невизначені 0,8%. Англійська мова є офіційною, в користуванні також індуська, французька, іспанська та китайська.

Грошова одиниця — долар Тринідаду і Тобаго.

За конституцією, прийнятою 1 серпня 1976, держава Тринідад і Тобаго є республікою у складі Співдружності, очолюваної Великобританією. Глава держави — президент, який обирається колегією вибірників з числа членів парламенту строком на 5 років.

Законодавча влада належить двопалатному парламенту, що складається з Палати представників і Сенату. Склад Сенату (31 член) затверджується президентом (16 членів — по рекомендації прем'єр-міністра, 6 — по рекомендації лідера опозиції і 9 — по розсуду президента з врахуванням необхідності представництва в парламенті видних державних, суспільних і релігійних діячів.

Палата представників складається з 36 депутатів, що обираються загальним прямим голосуванням на 5-річний термін (принаймні 2 депутати представляють Тобаго). Виборчим правом наділені всі громадяни, що досягли 18-річного віку. Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з прем'єр-міністром — зазвичай лідером партії, яка складає більшість в парламенті. Кабінет міністрів призначається з числа членів Сенату і Палати представників. Уряд несе відповідальність перед парламентом. У адміністративному відношенні країна розділена на 9 графств і 4 самоврядних міста.

Рисунок 1.6 Карта Тринідаду і Тобаго

Особливий статус має провінція Тобаго, що має в своєму розпорядженні власну Палату зборів у складі 18 членів (15 з них обираються загальним голосуванням, 3 — призначаються за уявленням партії більшості) з 4-річним терміном повноважень.

Правова і судова системи Тринідаду і Тобаго засновані на принципах англійського права. Найвищий орган судової влади — Верховний суд. Його голова призначається президентом за уявленням прем'єр-міністра і лідера опозиції, а останні судді - по рекомендації судово-правового комітету. Нижчестоячі органи — Високий суд, Апеляційний суд і магістрати.

2. Особливості фізико-географічного розташування острівних країн Карибського моря

2.1 Фізична характеристика острівних країн Карибського моря

Велика частина Куби зайнята низинами та рівнинами, гірськими кряжами і піднесеннями. Гірські кряжі нижчі на заході і дещо вищі на сході, розташовані уздовж узбережжя. На заході, на півострові Гуанаакабібес, уздовж берега тягнеться вапняковий кряж з сильно еродованою поверхнею та своєрідним карстовим рельєфом. На захід від Гавани протягується вузький гребінь Сьерра-де-лос-органос заввишки від 150 до 750 м.

У центральній частині острова знаходяться високі гори Сьерра-де-Тринідад, з верхівкою Сан-хуан, що сягає 1156 м. Найбільша гірська система Куби знаходиться на сході - долина Ґуантанамо ділить її на північну частину (масиви Сьерра-дель-крісталь, Сьерра-де-ніпе, Кучильяс-де-тоа і Сьерра-де-пуріяль що сягають до 1230 м) і південну, утворену хребтом Сьерра-маестра, де знаходиться найвища точка Куби — пік Туркіно (1974 м).

Крім гірських хребтів і піднесень ландшафт Куби рясніє карстовими формами і долинами. У одній з таких долин — Юмурі на півночі острова створений заповідник. Визначними пам’ятками долини є тропічні ландшафти і печери, система Бельямар, відому своїми кристалічними утвореннями. Річка Юмурі протікає через депресію плоским дном і діаметром близько 8 км. і крутими схилами висотою близько 150 м.

Річки Куби не мають великого господарського значення. Найдовша річка — Кауто в гірській області південного сходу країни, довжиною близько 240 км., судноплавна для невеликих судів в нижній течії довжиною близько 120 км. Ґрунти Куби переважно (близько 80%) розвинені на продуктах вивітрення вапняків. Ці ґрунти відрізняються великою родючістю і сприятливі для вирощування тропічних культур, перш за все, важливого для економіки країни цукрового очерету.

Завдяки м’якому клімату і родючим ґрунтам на Кубі є більш, як 3000 видів тропічних рослин і квітів. У деяких вологіших гірських районах зустрічаються ліси з червоного дерева, гуаякового, кампешевого дерева і цедрели. З цінних порід понад усе поширена королівська пальма.

На Кубі мешкає приблизно 200 видів птахів і безліч різноманітних комах. Тут зустрічаються гризуни ціпкохвості хутії (рід Capromys) і кубинський щелезуб (Solenodon cubanus). На острові також є декілька видів кажанів, а на узбережжі і в річках мешкає американський ламантін (Trichechus manatus). Олені були завезені на острови, як дичина для мисливців. З рептилій водяться алігатори, ігуани і інші ящірки, а також декілька видів неотруйних змій. У озерах карстових печер мешкають сліпі риби і креветки.

Характеризуючи фізико-географічне положення Гаїті та природу країни необхідно зауважити на особливість цієї країни, яка маючи достатньо великі морські кордони не має потужного флоту. Річ у тім, що узбережжя сильно порізане. З північного заходу на південний схід і із заходу на схід країну пересікають гірські хребти: Північний на півночі, Мато в центральній частині, Сель і От на півдні. Середня висота гір 900−1050 м. Найвища точка списів Ла-сель на південному сході країни має відмітку 2674 м-коди над у. м. Центральна і південна частини країни розділені западиною Кюль-де-сак, до якої приурочено солоне озеро Соматр. Крім того, виділяються Північна рівнина, Центральне плато і западина найбільшої судноплавної річки Артібоніт. З гір стікають також дрібніші річки. Приблизно 80% територій складено осадовими, головним чином вапняковими, породами, остання частина — метаморфічними і вулканічними. З корисних копалини є невеликі родовища міді, лігніту (бурого вугілля), марганцю і крупне родовище бокситів. На Гаїті переважає стійка до засухи (ксерофітна) і засолення (галофітная) рослинність. Більша частина рівнин і підвітряних ділянок схилів зайнята кактусами, чагарниковими чагарниковими молочаями, деревами, що нагадують мескітове, чагарниками пальми сабаль і високими злаками. Кактуси досягають у висоту 4,5 м-кодів і місцями утворюють цілі ліси. Деякі ділянки побережжя покриті мангровими болотами, а внутрішні долини — саванами з соснами, що окремо стоять. У вологіших місцевостях зростають дерева, типові для дощового тропічного лісу (акажу, дальбергия, зантоксилум, гваякум), а в горах — сосни.

Домініканська Республіка разом з Гаїті розташовані на острові Іспаньола (о. Гаїті) між Карибським морем та Північним Атлантичним океаном, на сході від держави Гаїті. На півночі острів омивається Атлантичним океаном, на сході - протокою Мона, що відокремлює його від Пуерто-Ріко, на півдні - Карибським морем, а на заході Домініканська республіка має кордон з Гаїті. Домініканці здебільшого зберігають іспанські традиції і мають змішане африканське і європейське походження, в той час як гаїтяни зберігають французькі традиції і є переважно африканського походження. Домініканська Республіка займає площу в 48,4 тис. кв.км. Населення 8260 тис. чоловік (1999).

Острів має нерівний, гірський рельєф. Хребти з гострими гребенями орієнтовані у різних напрямах і розчленовані глибокими долинами і замкнутими улоговинами. Найвищі гори, Кордільєра-Сентраль (також гори Сибао), починаються на узбережжі Карибського моря на захід від Санто-Домінго і тягнуться в північно-західному напрямку, підвищуючись в середньому до 2400−2750 м над рівнем моря. У центральній частині хребта знаходиться найвища точка країни — гора Дуарте (3175 м). На північ від цих гір знаходиться вузька долина Сибао, витягнута на 240 км. від межі з Гаїті до затоки Саману. З півночі цю долину відокремлює від передатлантичних прибережних низовин Кордільєра-Септентріональ — вузький невисокий хребет (до 1220 м) з крутими схилами. Майже половина населення країни проживає на родючих землях долини Сибао, особливо в районі Вега-Реаль на схід від Сантьяго, а також у підніжжі гір, в долинах і на північному узбережжі.

У східній частині острова розташоване велике вапнякове плато, яке дещо знижується на південь в напрямку узбережжя Карибського моря. Тут знаходяться найбільша рівнина країни і столиця — місто Санто-Домінго. Рівнина відокремлена від північно-східного узбережжя низькими залісненими горами Кордільєра-Орієнталь, створених з вапняків. На родючих карбонатних ґрунтах цієї рівнини розташовані плантації цукрового очерету.

Дві інші великі низовини Домініканської Республіки знаходяться на південному заході, поблизу кордону з Гаїті. Між південними схилами Кордільєри-Сентраль і нижчою Сьеррою-де-Нейба знаходиться долина р. Сан-Хуан, де мешкає близько 10% населення. Тут розводять велику рогату худобу, вирощують рис, бобові культури і шоколадне дерево. На південь від Сьерри-де-Нейба тягнеться знаменита западина Кюль-де-Сак, на місці якої в недавньому минулому була морська затока. Частина цієї западини до цих пір лежить нижче рівня моря, зокрема велике солоне озеро Енрікильо з відміткою урізання 44 м. нижче р. м. У цьому районі в поселеннях, спеціально створених урядом для контролю за навколишньою територією поблизу кордону з Гаїті, проживає менш ніж 10% населення країни.

Далі охарактеризуємо острів Ямайка, який дещо випадає з основної лінії Антильських островів. Саме це й робить країну Ямайку дещо особливою у фізичній побудов та географічній характеристиці. Острів Ямайка лежить за 140 км на південь від Куби, омивається водами Карибського моря. Разом із Кубою, Гаїті та Пуерто-Рико Ямайка входить до складу архіпелагу Великих Антильських островів. Площа острова — 11,4 тис. кв. км. Країні належать дрібні острови на південний схід та на південь від основного острова — Педро та Морант.

Північне узбережжя острова скелясте, прямолінійне, південне — більш розчленоване, обмежене в багатьох місцях кораловими рифами. В центральній частині північного узбережжя — вузька піщана смуга пляжів (Ямайська рів'єра), складеними дрібнозернистим білим піском і захищеними від хвиль кораловими рифами; ці місця особливо привабливі для туристів. Більшу частину острова займає вапнякове плато висотою до 986 м (гора Денем) з характерними рисами карстового ландшафту (воронки, пілья тощо). В його західній частині знаходиться знаменита карстова улоговина Кокпіт-Кантрі площею бл.1300 кмІ, що являє собою комплекс пагорбів висотою 120−150 м, розділених вузькими долинами. Для цього району характерні карстові лійки і підземні водотоки. Місцями невеликі річки прорізають у вапняках живописні ущелини. В багатьох місцях плато обривається до океану скелями висотою до 300 м. На сході плато піднімається в два гірських хребти — Блакитні гори (Блу-Маунтінс) висотою до 2256 м та Гранд-Рідж. Уздовж південного та західного узбережжя поширені вузькі (до 8 км) алювіальні низовини.

Острови Тринідад і Тобаго розташовані на континентальному шельфі Південної Америки. Більша частина островів переважно низовинні рівнини.

Острів Тринідад відділений від материка затокою Парія і двома вузькими протоками. Невисокий сильно розчленований Північний хребет цього острова з найвищою точкою країни горою Ель Черро дель Аріпо (El Cerro del Aripo) (Апіро, 940 м) є продовженням Берегового хребта Венесуели і складений метаморфічними сланцями. У центр. і півд. частинах острова виділяються дві менш високі гряди субширотного простягання, складені осадовими породами. Між хребтами розташовані алювіальні рівнини. Прибережні низовини на сході сильно заболочені. Вздовж південного узбережжя тягнеться ланцюг грязьових вулканів.

Головний хребет о. Тобаго протягається через осьову частину острова з півд. — заходу на півн. — схід, і є продовженням Північного хребта (тут максим. висоти близько 600 м).

2.2 Клімат острівних країн Карибського моря

Клімат країн Карибського басейну багато в чому залежить від теплих та холодних течій, які прямують Атлантикою та власне Карибським морем.

Куба має тропічний клімат. Він відрізняється особливим температурним режимом, на який впливають теплі навколишні течії. Північно-східні пасати, що несуть вологу, досягають більшості території острова, за винятком глибоких долин в горах і деяких ділянок південно-східного узбережжя. Влітку температури дещо помірніші, взимку клімат як правило теплий і комфортний. На піднесеннях і на схилах північної частини країни температури нижче. У Гавані середня річна температура складає 25° С, температура найхолоднішого місяця (січня) — 22° С, найтеплішого (липня) — 28° С. Найвища температура на острові - 38° С. Часами на північно-східні райони Куби впливають з півночі холодні повітряні маси, які знижують температуру майже до 0° С. На всій території острова, за винятком крайнього південного сходу, випадає багато дощів (близько 1100 мм в рік), в основному влітку і восени. Взимку погода сонячна і суха.

Клімат Гаїті - тропічний пасатний. Країна має форму підкови, витягнутої в східному напрямі, і внутрішні області захищені горами від впливу вітрів, що дмуть з океану, що охолоджує. У Порт-о-Пренсі наголошуються максимальні для Вест-індії середні річні температури (27° З), при тому що середня температура липня складає 29° С. Сезонне коливання температур дуже незначні, а добові - 11−17° С. В гірських районах клімат прохолодніший. Кількість опадів варіює залежно від локальних умов і експозиції місцевості по відношенню до пасатних вітрів. У деяких районах щорік випадає до 2500 мм опадів, тоді як в довколишніх долинах всього 500 мм. Із-за високої випаровуваності і пористості ґрунтів значна частина Гаїті отримує менше 1250 мм опадів в рік і відноситься до семіарідним територій.

Негативну дію на клімат Гаїті надавали багатолітні вирубування лісу (особливо інтенсивні після 1960). В результаті стали випадати менше опадів і зафіксовано підвищення температури повітря. Вирубка лісів сприяла сильному розвитку грунтової ерозії, особливо на гірських схилах. Деревина повсюдно використовується як паливо для приготування їжі і на підприємствах легкої промисловості.

Клімат Ямайки відрізняється від клімату інших країн регіону найбільшою вологістю та кількістю опадів. Клімат острову тропічний, пасатний, вологий. Пересічні місячні температури 24−28°C. Опадів на більшій частині острова 1800−2000 мм за рік, на півдні - близько 800 мм, на північних схилах Блакитних гір — до 5000 мм. Дощові сезони — у травні-червні та вересні-жовтні - супроводжуються повенями, найбільш сухий сезон — січень-квітень. Досить рідко бувають урагани, що спричиняють великі руйнування.

Домініканська Республіка має тропічний клімат, існує дуже невелика різниця у температурі у різні сезони, суха зима і вологе літо. Опади трапляються переважно в кінці літа, співпадаючи з сезоном ураганів. Середні місячні температури до висоти 1000 м над р. м. складають 24−29°C, а середня річна кількість опадів 1000—1500 мм. Схили гір, відкриті пануючим північно-східним вітрам, отримують більше 2000 мм. опадів. Тут вологі тропічні ліси з червоного і кампешевого дерев з підвищенням ґрунту переходять в хвойні ліси. На сухіших південних схилах рослинність ближче по складу до змішаного листяного лісу. Долина Сибао отримує 1500 мм опадів в рік. Вважаються, що вологі савани і густі ліси по берегах річок є залишками корінної рослинності. Сухіший клімат на південному узбережжі: Санто-Домінго отримує 1450 мм опадів в рік — це досить лише для зростання чагарників. У западині Кюль-де-Сак кількість опадів в рік не перевищує 1300 мм. В умовах семіарідного клімату поширені чагарники колючих чагарників і гігантських кактусів.

Клімат островів Тринідад і Тобаго субекваторіальний, жаркий і вологий, пасатний, із слабо вираженими сезонними відмінностями. Середня температура лютого 24° З, вересня (найжаркішого місяця) — 27° С. Острова розташовані в області пасатної циркуляції повітряних мас, де переважають північно-східні вітри. Кількість випадних опадів в значній мірі залежить від характеру рельєфу місцевості. На навітряних східних схилах Північного хребта щорік випадає більше 3600 мм опадів, на схилах С'єрри-Тобаго — до 3800 мм, на підвітряних західних схилах — менше 1500 мм. Відносно сухий сезон доводиться на січень — травень, відносно вологий, — на червень — грудень.

У період з червня по грудень інколи на острови обрушуються урагани. Часто дмуть сильні штормові вітри, що супроводжуються тропічними зливами руйнівної сили. На рівнинах і нижніх частинах гірських схилів поширені червоно-жовті і червоні фералітні грунти, що відрізняються високою родючістю. Флора Трінідада і Тобаго відрізняється великим видовою різноманітністю і включає як південно-американські види, так і специфічні види Антильських о-вов. Більша частина провінції Тобаго і ок.40% площ провінція Тринідад покриті лісом. Вологі тропічні ліси збереглися на півночі Тринідаду, переважно на схилах Північного хребта. У них виростає більше 50 видів коштовних деревних порід, в т. ч. цедрела, свієтенія (торгівельна марка обох видів — червоного дерево), мору висока, бальсове дерево і ін. У центральних районах Тринідаду поширені сухіші вічнозелені ліси, що зазнали значні антропогенні зміни. Сухі ліси за участю сандалового дерева, фустика і кипариса зустрічаються на заході про. Тринідад. На рівнинах і в передгір'ях в центральних і західних районах острова місце зведених лісів зайняли савани або плантації експортних культур. На багатьох ділянках побережжя в межах заболочених низовин в гирлах річок поширені мангрові чагарники.

3. Характеристика туристичної інфраструктури регіону

3.1 Транспортна та сервісна інфраструктура острівних країн Карибського моря

Транспортна та сервісна інфраструктура є основою для створення сприятливих умов для розвитку туристичної індустрії регіону.

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця — на початку століття, центральна автомагістраль — в 1930;х роках, авіаційне сполучення почалося в 1940;х роках. Протягом 1960;1970;х років стан залізничної мережі погіршився, а протяжність шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. У кінці 1980;х років на Кубі було 13 116 км доріг з твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торгового флоту: якщо у 1959 в країні було лише 14 морських судів водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 Куби володіла 117 судами. Однак в 1990;х роках робота кубинського торгового флоту була практично паралізована через відсутність палива в зв’язку з різким скороченням постачання російської нафти. Скороченню торгового обороту в кубинських портах сприяла також політика торгового ембарго, що проводиться США по відношенню до Куби, оскільки всім іноземним кораблям, що заходили в порти Куби, заборонявся після цього захід в американські порти протягом 6 місяців. Джерелом понад 60% енергії, що виробляється на Кубі є нафта, в т. ч. імпортна.

Протяжність автомобільних доріг Гаїті налічує 4 тис. км., але в сезон дощів більшість з них стають непридатними для пасажирського транспорту. Асфальтовані дороги, розраховані на будь-які погодні умови, були прокладені в кінці 1970;х років при фінансовій підтримці Франції і Усесвітнього банку: вони зв’язують міста Порт-о-Пренс, Жакмель і Кап-Аїтьен. Північноамериканська компанія «Хаїтіан-Амерікан шугар» час від часу використовує невелику залізницю для транспортування цукрового очерету. Експортні і імпортні перевезення повністю залежать від іноземних судновласників. Місцеві авіалінії зв’язують основні міста країни, міжнародні рейси здійснюються іноземними компаніями.

У 2005 році протяжність автомобільних доріг Ямайки складала 12,3 тис. км., з них половина мала тверде покриття. Практично всі внутрішні перевезення здійснюються автомобільним транспортом. Декілька залізниць країни загальною довжиною ок.1,2 тис. км. використовуються для перевезення цукру.

Діють міжнародні аеропорти в Пуерто-платі і Санто-Домінго, який є головним морським портом. Є 150 радіостанцій і 6 телевізійних станцій, контрольованих урядом. Протяжність автомобільних доріг 18,7 тис. км., з яких 13,1 тис. мають тверде покриття. З 272 км. залізниць 207 км. не використовуються, а 57 км. використовуються для перевезення бокситів. Основні порти — Кингстон, Аллігатор-Понд, Діськовері-бей, Монтего-Бей, Очо-Ріос, Порт-Антоніо, Роки-Пойнт Порт-Есківель. Торгівельний флот налічує 6 судів водотоннажністю св.1000 бр. рег. т. У країні 35 аеродромів, в т. ч.11 мають доріжки з твердим покриттям. Серед них — міжнародні аеропорти Кингстон і Монтего-Бей.

Основний транспорт в Тринідад і Тобаго — автомобільний та морський. Основний порт: Порт-ов-Спейн, інші - Пуент-а-П'єр, Пойнт-Фортін, Пойнт-Лісас, Чагуарамас, Тембладора на Трінідаді і Скарборо на Тобаго. Є міжнародне авіасполучення до сусідніх острівних держав Вест-Індії. Розташований неподалеку від Порт-оф-Спейна аеропорт Пьярко пристосований для прийому реактивних міжконтинентальних авіалайнерів. Усього в країні функціонують 6 аеропортів. Райони нафтових промислів пов’язані нафтопроводом (протяжністю 1030 км) з центрами нафтопереробки і морськими портами. Через південні райони о. Трінідад прокладено газопровід (900 км), по якому газ подається до теплових електростанцій, в столицю і в інші промислові центри.

Розвиток готельного та взагалі туристичного бізнесу призвів до швидкого припливу інвестицій. Причому, в основному на Кубу та у Домініканську Республіку. Інші країни регіону отримали значно менше інвестицій, що сказалося на рівні розвитку туристичної інфраструктури. Більшість готелів регіону сконцентровано на Кубі, а 10% всіх п’ятизіркових готелів взагалі розташовані в одному місті - Варадеро. Найбільш нерозвинута туристична інфраструктура і Тринідад і Тобаго, це пояснюється тим, що країни знаходиться дещо осторонь основних транспортних маршрутів.

3.2 Рекреаційний потенціал розвитку туристичної галузі регіону

Розвитку туристичної індустрії країн карибського басейну сприяє перш за все сприятливі кліматичні, географічні та культурні умови, завдяки розвитку цих країн, як колоній вони отримали багату історичну спадщину. Прикладом такого курорту, де поєднані історія і сучасність є Гавана. Гавана — дуже живописне місто, де древня архітектура є сусідами з сучасними будівлями. Головні пам’ятки Гавани зосереджені в трьох районах: Гавана Вьеха — Стара Гавана — історичне ядро міста. У цьому районі так багато красивих вулиць і цікавих будівель, що ви можете цілими днями бродити по ньому і весь час знаходити справжні перлини, тут знаходиться колоніальний центр; Сентро Гавана — Центральна Гавана — кордон між старою Гаваною і центральною частиною (Сентро) розмита. Вона проходіт по центральному парку і будівлі Капітолія. Атмосфера цього району коордінально відрізняється від атмосфери Гавана Вьеха. Цей район менш всілякий, сучасніший і рідше відвідується туристами. Ведадо — це жвавий район з широкими проспектами, де можна побачити химерну суміш архітектурних стилів. Тут є сусідами потворні творіння 1950;х рр. і строгі неокласичні стилі. Тут знаходиться безліч державних установ, а також університет. У цьому районі б'є ключем нічне життя. Головна вулиця Ведадо — Кальє 23, яку також називають Ла — Рампа. Це найвідоміша вулиця сучасної Гавани.

Основними пам’ятками Гавани вважаються:

Малекон — найпопулярніша, і відповідно сама заповнена вулиця Гавани. Ета набережна протяжністю 7 км., є ареною проведення традиційних лютневих карнавалів. У той час коли немає таких свят, по малекону можна спокійно гуляти, насолоджуючись навколишнім виглядом. Малекон — сполучає райони Ведадо і Мірамар із старою Гаваною. До цього дня це улюбленіше місце відпочинку вечорами не лише туристів, але і самих кубинців. Бульвар вважається одним з головних пам’ятників архітектури старої Гавани.

Кафедральна Площа. Основна пам’ятка площі - красивий фасад собору св. Христофора, символу старої Гавани. У 1592 р. на Кубі був побудований перший в Новому Світлі акведук. Він забезпечував водою місцевих жителів, а також кораблі, що стояли в порту. Собор і навколишні будівлі були побудовані в ХVIII ст.

Собор св. Христофора — це грандіозна споруда з двома величезними дзвоновими, великою кількістю ніш і колон. Будівництво собору почалося в 1748 р. при єзуїтах (коней будівництва 1777 р.) Свою назву він отримав в 1796 р., оскільки тут до 1898 р. знаходилися потужності Святого Христофора Колумба. Після розкішного фасаду побачимо неокласичний інтер'єр собору.

Будівля Капітолія, у всій Латинській Америці справляє найсильніше враження. Його можна побачити майже звідусіль. Приголомшує своєю пишністю не лише само будівлю, але і його прекрасні інтер'єри, які обов’язково варто поглянути. Ця будівля була зведена ще в 1929 г, по подібності американського Капітолія. Колись тут засідав парламент Куби. З 1960 року тут розміщується Міністерство науки, техніки і екології Куби, Національна науково-технічна бібліотека і Музей Історії. Тут так само знаходяться скарби типа статуї Республіки, яка була зроблена італійським художником Анджело Цанелі і вважається третьою по величині скульптурою в закритому приміщенні у всьому світі (після статуї Будди в Японії і Меморіалу Лінкольна у Вашингтоні).

Дом-музей Ернеста Хемінгуея в садибі «Віхия». Дуже багато речей збереглося в тому будинку, оскільки покидаючи острів, письменник не узяв з собою майже нічого. Можна також відвідати рибальське селище Кохимар, звідки Хемінгуей відпливав на лов риби.

Бодегита дель-Медіо — невеликий бар з рестораном — найзнаменитіше місце в Гавані. Тут любив бувати Ернест Хемінгуей. Назва бару означає «магазинчик в центрі». І дійсно, бар розташований в центрі кварталу. Спочатку тут був продуктовий магазин, але незабаром при нім відкрився бар, де стали збиратися інтелектуали і знаменитості тих днів. Стіни цього бару пам’ятають Хемінгуея, Ната «Кинга» Коула і Габрієля Гарсиа Маркеса. Це своєрідний «настінний музей», в якому зберігається безліч автографів знаменитих людей ХХ століття. Тут завжди людно, а туристи просто облягають це місце.

У містечку Маріна Хемінгуей, яке знаходиться в 30 хвилинах їзди від центру Гавани, щорік в травні проводяться змагання по лову риби-меч. На ці змагання з'їжджаються любителі і професіонали зі всього світу, а появі цього звичаю місто зобов’язане письменникові Ернесту Хемінгуею, який довгий час жив тут. Для відвідувачів на цьому місці знаходитися готель Маріна Хемінгуей.

Фортеця де-ла-Реаль-Фуєрса. Вузька протока в гавань з двох сторін охороняють старовинні фортеці Кастільо-Дель-Морро (1589−1630 рр.) і маяк, і форт Ла-кабаняча. А на західному березі находяться фортеці Кастільо-де-ла-Пунта і Кастільо-де-Ла-Реаль-Фуерса. Цей замок ХVI в. — найстаріша фортифікаційна споруда в Америці. Замок був, побудований для захисту міста від піратських нападів, оточений широким ровом. З потужних кріпосних стенів і башт відкривається чарівний вигляд. Усередині замку зараз розташовані Музей кубинської кераміки з 1940;х р. по наші дні, а також Музей старовинної зброї. Музей Зброї знаходитися у вищеописаній Фортеці де-ла-Реаль-Фуєрса. Представлені зброї в історії Куби.

Особливу увагу необхідно звернути на Гарматну церемонію. Дана церемонія щодня проводиться рівно в дев’ять годин вечора, у фортеці Ла-кабаняча. У давнину часи гарматний постріл був знаком до закриття міських воріт, так само протягували ланцюг між двома фортецями Ель-Морро і Ла-Пунта, яка, у свою чергу прикривала вхід в бухту кораблям. У нинішні дні, гарматний постріл ознаменує початок веселої ночі.

Ель-темплете — ця церква розташовується в невеликій неокласичній будівлі, побудована в 1828 р. Вона нагадує про день заснування міста. Колона позначає те місце, де в 1519 р. під деревом сейби була проведена перша меса. Ця подія наголошується щороку 19 листопада.

Поряд з Капітолієм розташований Музей Революції. До революції це був Президентський Палац. Сьогодні його 38 виставкових залів розподілено по етапах кубинської історії. Самими відвідуваними залами залишаються зали, що зібрали експонати останнього походу Че Гевари і його товаришів до Болівії. Тут знаходиться і одяг Че, в якому він був убитий, пряди його волос і бороди, збережені сестрою лікарні Великої Долини, документи і записи бібліографії легендарного партизана.

Неподалеку від Музею Революції знаходиться меморіал відомої яхти, під назвою «Гранма», на честь легендарної яхти, на якій кубинські революціонери на чолі з Кастро висадилися на острів в 1956 р. Тут також виставлені літаки і танки тих, що беруть участь в боях за революцію, в боях в Затоці Свиней, і в Карибській Кризі.

Площа Революції знаходитися в центрі міста, з меморіалом Хосе Марті, з баштою заввишки 109 метри, нагорі якої розташовується оглядовий майданчик. Ця величезна площа є символом революції, завдяки політичним дійствам, що відбуваються на ній регулярно з I960 р. Площа чимала: на ній під час демонстрації одночасно можуть розміститися до 1,5 млн. чоловік. Щорік 1 травня і 26 липня Фідель Кастро виголошує тут свої знамениті багатогодинні промови. Окрім Гавани на Кубі необхідно відзначити ще декілька місць тих, що мають туристичне значення.

Варадеро це найпопулярніший курорт на Кубі. Курорт розташований на північному побережжі (Атлантичного Океану) в 140 км. від Гавани. На Варадеро добре розвинена туристична інфраструктура. Щорік тут будуються нові готелі. Популярність курорту з кожним роком зростає. Так само тут розташований міжнародний аеропорт.

Санта Марія дель Мар розташований в 20 кілометрах на схід від міста Гавани на морському побережжі. Це місце славиться не лише відмінними пляжами, прекрасною природою, але і зручним місцерозташуванням. Завдяки тому, що курорт знаходиться недалеко від Гавани, столиці Куби, можна поєднувати свій пляжний відпочинок з відвідинами Гавани. На даному курорті зовсім трохи готелів, і всі вони розташовані поряд з центрами дайвінга. Тут же знаходитися і престижне передмістя Тарара (Tarara), де відбувається лікування і оздоровлення дітей з України і інших країн СНД.

Острів Кайо-Коко четвертий по величині острів Куби, його площа 364 квадратних кілометра. Розташований він напроти північного побережжя провінції Сьего де Авіла, в 830 км. на схід від Гавани, і сполучений з головним островом 20-кілометровою дорогою, що проходить по морю. На Кайо Коко багата і практично не зачеплена людиною природа. Тут можна помилуватися багаточисельною общиною нарядних фламінго, що постійно живуть на острові. Більше 26 км. пляжів тягнуться на північ. Серед них — захищені зігнутою лінією побережжя Ла Хаула, Лос Фламенкос і Лас Колорадас, які ідеально підходить для водного туризму. Острів Кайо-ларго інколи називають «єдиним карибським островом, що зберіг спокій і шарм дев’ятнадцятого століття». Кайо-ларго розташований на південь від Великого острова, майже в центрі Кубинського архіпелагу, і є витягнутою вузькою смугою площею в 38 квадратних кілометрів. Це ідеальне місце для дайвінгу.

Сантьяго де Куба друге за величиною місто після Гавани, розташоване в південно-східній частині Куби. Це місто було засноване в 1514 г, а головною пам’яткою цього міста є фортеця, оголошена Надбанням людства в 1997 році ЮНЕСКО, і що носить назву Сан-Педро-де-ла-Рока-дель-Морро. Характер жителів Сантьяго відмічений наявністю Карібського темпераменту, мулатки цього міста вважаються найкрасивішими на Кубі. В місті є безліч цікавих музеїв, таких як Музей колоніального мистецтва (будинок Дієго Веласькеса), Музей імені Еміліо Бакарді, Казарма Монкада. У передмістях Сантьяго знаходиться ландшафтний національний парк Баконао, в околицях якого знаходяться кам’яні зображення доісторичних тварин у натуральну величину. Местомом паломництва є собор «Святий Карідад дель Кобрі» — покровительки Куби. У Сантьяго проводяться такі великі народні свята, як карнавал і свято вогню.

Тринідад — типове колоніальне іспанське місто визнане ЮНЕСКО в 1988 році як «Надбання людства» і є величезним музеєм просто неба. Місто Тринідад було засноване в 1514 р. Це місто все такий же, яким був 2 століття назад з його церквами в стилі барроко, дахами з червоною черепицею. Католицькі церкви, палаци і булижник мостових створюють атмосферу типового іспанського міста. Туристи відвідають фабрику керамічних виробів, тютюнову фабрику і завод La Canchachara, де проводиться дегустація однойменного напою (мед, лимон і ром), який був дуже популярний в XIX столітті серед бійців — учасників визвольного руху проти іспанського колоніалізму. У цьому місті влітку проводяться веселі карнавали, цікаві спектаклі, так само проводиться День Традиційної Культури. У місті Тринідад досить бурхливе нічне життя.

Ямайка не дивлячись на свою багату історію не дуже багата на туристичні об'єкти, але серед тих що є необхідно виокремити перш за все Два морські парки, фаунний резерват Гелтшир-Пллз, заказники Бамбу-Ґроув, Ферн-Ґаллі. Чудові можливості для відпочинку на численних пляжах. Спелеологів приваблюють понад 300 карстових печер.

У столиці Ямайки знаходяться фортеця Рокфорт (XVII — XIX ст.), будинок штабу (XVIII ст), собор Сент-Томас (XVII-XX ст.); музеї: Історії природи та історії Ямайки, Індіанців араваків, Народного мистецтва, Традиційного африканського мистецтва та графіки, Археологічний; Національна картинна галерея, ботанічний сад.

У Спаніш-Тауні (колишній столиці) — руїни королівського будинку (у минулому — резиденція правителя острова), меморіальний комплекс на честь перемоги адмірала Родні над французькою ескадрою в 1782 p., собор Сент-Кетрин (1655 p).

Що стосується Тринідаду і Тобаго, то найбільш цікавими та цінними з точки зору рекреаційного потенціалу є такі туристичні об'єкти:

Резерват Кароні-Свомп та морський заповідник Бакку-Риф-Бон-Аккор-Лагун.

У столиці - католицький собор (1816 р), англіканський собор (1818 р), «Червоний дім» (Верховний суд, початок XX ст), Національний музей, Художня галерея, ботанічний сад, парк Саванна.

Багато чудових пляжів і туристичних комплексів. Світове визнання своєю віртуозною грою здобули стілбенди — оркестри, які грають на сталевих барабанах, зроблених із металевих діжок з-під гасу.

Домініканська Республіка в сфері туризму більше відома як Домініканка. І славиться ця республіка перш за все своїми пляжами та водним туризмом. Однак є тут і безліч архітектурних та природних пам’яток. Наприклад, місто Санто-Домінго, яке засноване в кінці 15 століття Бартоломео Колумбом. Зараз це вируючий і такий, що переливається всіма барвами веселки мегаполіс, і, за сумісництвом, столиця Домінікани. Чого лише немає в Санто-Домінго: розкішні палаци — пам’ятники колоніальної архітектури; вузькі вулички, ніби спеціально створені для вечірніх романних прогулянок; багаточисельні католицькі собори і музеї. Будинок Колумба приголомшує розкішшю, як екстер'єру, так і внутрішнього убрання. Неподалік розташовується один з найвідоміших храмів в Домінікані - Собор Святої Марії, а в парку, що біля нього, встановлена статуя першовідкривачеві Америки — Христофору Колумбу.

Санто-Дієго славиться своїми парками, де висаджена прекрасна колекція тропічних рослин. Чудовий і Ботанічний Сад, багатий рідкими видами флори Карібського регіону. Проте туристам, швидше за все Санто-Дієго запам’ятається по величезній набережній — Малекону, оскільки саме тут зосереджена більшість культових розважальних закладів. Огляд Природних пам’яток є основною метою багатьох екскурсій. Наприклад, в затоці Саману, можна побачити неймовірно багато китів. Правда, сезон «перегляду» обмежений декількома місяцями — кити припливають в тиху гавань для розмноження і перебувають тут з січня по березень. Оскільки це час доводитися на пік туристичного паломництва, вірогідність побачити «нерест» китів досить велика. По сільській місцевості організовуються сафарі на джипах — відмінний варіант для любителів пригод.

Сантьяго, один з найзначиміших адміністративних центрів гідний пильної уваги — тут турист знайде все що потрібне: комфортабельні готелі, відмінні ресторани і бари, і, звичайно, масу пам’яток. Цікаві екскурсії в музей Томаса Морея, прогулянки по парку Дуарте огляд тютюнових фабрик. Принадна поїздка в містечко Мока, одна назва якого багато означає для кофеманів, адже саме тут знаходиться одна з найвідоміших кавових фабрик світу. Домінікана славитися красивими водопадами Ель-Сальто-Хименоа, Бальнеаріо-де-ла-Гуасарас і Ель-Сальте-де-Байягате. Помилуватися на них можна проїхавшись углиб країни в містечко Харабакоа. До речі, недалеко від населеного пункту знаходиться пік Дуарте, названий на честь революціонера і патріота Хуано Пабло Дуарте; також приваблива долина Сибао, криниця для натуралістів-любителів.