Вплив лялькового театру на виховання естетичних почуттів дошкільника

Педагогічний коледж

Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Предметно-циклова комісія викладачів дошкільної педагогіки, психології та фахових методик

КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки на тему: ВПЛИВ ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРУ НА ВИХОВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ДОШКІЛЬНИКА

Студента ІV курсу 46 групи

галузі знань 0101 Педагогічна освіта

спеціальності 5.1 010 101 Дошкільна освіта Курилюк Надії Василівни

Керівник: викладач педагогіки Бойко О.І.

м. Чернівці - 2015 рік ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРУ У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Історія створення театру ляльок

1.2 Вертеп — народний ляльковий театр в Україні

1.3 Класифікація лялькового театру РОЗДІЛ 2. ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР В СУЧАСНОМУ ВИХОВАННІ

2.1 Ляльковий театр — основна форма виховання естетичних почуттів у дошкільників різних вікових груп

2.2 Чернівецький обласний театр ляльок в житті дітей ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Завдання перебудови народної освіти документах реформи загальноосвітньої та фахової школи, включаючи перше її ланка — дошкільні навчальні заклади, вимагають розвитку самостійності, ініціативи й творчості дітей у всіх галузях своєї діяльності.

Ляльковий театр зіграє велику роль у формуванні розвитку дитини. Він доставляє багато радості, приваблює своєї яскравістю, мальовничістю, динамікою, впливає на глядачів. Він рано починає привертати пильну увагу дітей і таїть у собі великі можливості їх розвитку.

Ляльковий театр має цілий комплекс коштів: художні образи-персонажі, оформлення, слово, і музика — це разом взяте, образно-конкретного мислення дитини, допомагає дитині легше, яскравіше і правильніше зрозуміти зміст літературних творів, вивчати іноземні мови, впливає на розвиток його художнього смаку та естетичного виховання. Лялька, яка відіграє на сцені, живе для дитини не умовно, вона реальність, жива казка.

На відміну від телевізійних передач і мультиплікаційних фільмів, вона реально зрима в тривимірному просторі і матеріально відчувається.

Дошкільники дуже вразливі і швидко піддаються емоційному впливу. Вони активно входять у дію, відповідають на питання, поставлені ляльками, охоче виконують їх доручення.

Значення лялькового театру підкреслювалося і вивчалося в дослідженнях Т. М. Караманенко, Ю. Р. Караманенко, А. П. Усовой, Д. У. Менджерицької, У. А. Карамзиною.

Емоційно пережитий спектакль допомагає визначити ставлення дітей до подій, до діючим особам та його вчинкам, викликає бажання наслідувати позитивним героям й можуть бути несхожими на негативних.

Відповідно до вищезазначеного, можна сказати, що тема нині є достатньо вивчена.

Об'єктом курсової роботи є різностороннє вивчення лялькових театрів, і вплив лялькового театру на розвиток і виховання дітей дошкільного віку.

Предметом курсової роботи є визначення виховної сутності лялькового театру в історичному розвитку та визначення характерних особливостей педагогічного впливу театральних ляльок на особистість.

Мета вивчення і з’ясування особливостей лялькового театру, і вплив лялькового театру на всебічний розвиток дітей.

Виходячи з об'єкта, предмета та мети курсової робити було поставлено такі завдання:

1. Розкрити історію театру ляльок;

2. Описати Вертеп, як народний ляльковий театр в Україні;

3. Дати аналіз класифікації лялькових театрів;

4 Розглянути ляльковий театр, як основну форму виховання естетичних почуттів у дошкільників різних вікових груп;

5 Дослідити Чернівецький обласний театр ляльок;

Практична значимість роботи у тому, що практичні методи й прийоми дослідження лялькового театру можна використовувати вихователями для вдосконалення освітньо-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі.

Робота складається з вступу, 2 розділів, висновку та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРУ У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Історія створення театру ляльок ляльковий виховання естетичний дошкільник Основним освітнім орієнтиром в умовах інноваційних пошуків є необхідність переосмислення концептуальних засад художньо — естетичного виховання особистості в позанавчальній діяльності, формування світоглядних уявлень, що зумовлюють її ставлення до світу. Мистецька спадщина акумулює в собі емоційно-естетичний досвід поколінь, є ефективним засобом опанування системою знань і вмінь, накреслюючи орієнтири в художній діяльності. У зв’язку з цим набуває актуальності проблема розширення художнього досвіду, яка характеризується поглибленням інтересу до освіченості, активізацією творчої діяльності у сфері різних видів мистецтва, коли кожний жанровий різновид зумовлює особливості його використання у виховному процесі.

Виконуючи інтегруючу функцію для видів художньої діяльності, ляльковий театр є ефективним шляхом самореалізації, розширення асоціативних уявлень, формування мистецьких знань і творчих умінь. Мистецтво лялькового театру має багате історичне минуле і в сучасний період використовується як фактор художнього виховання дітей та юнацтва. Оскільки ігрова діяльність є природно близькою юним акторам, театральна лялька виступає споріднюючим елементом між грою та реальним життям, збагачує життєвий досвід, формує уяву та розуміння засобів мистецтва в художньому відображенні дійсності.

Загальновідома істина, що першим театром у житті дитини можна вважати театр ляльок. Зауваження К. Станіславського про те, що для дітей потрібно грати так само, як і для дорослих, тільки краще, говорить про необхідність справжнього, професійного мистецтва.

Засновник Ленінградського театру ляльок Є. Деммені підкреслював, що «театр ляльок — це перш за все театр педагогічний, де більшість глядачів набувають свої перші театральні враження, театр, вплив якого на дитину входить у комплекс загальновиховних завдань суспільства» [1, с. 33].

Виникнення та становлення театру ляльок як виду мистецтва вивчали дослідники А. Авдєєв, О. Греф, А. Демосфенус, О. Казиміров, Ю. Кужель, А. Куліш, О. Кисіль, В. Перетц, Н. Смирнова, Й. Федас, А. Федотов та ін.

Теоретичний аналіз наукової літератури, узагальнення існуючого практичного досвіду з визначеної проблеми показали, що мистецтво музичного театру ляльок має багате історичне минуле і в сучасний період використовується як фактор художнього виховання дітей.

Інтегративний процес формування творчих умінь засобами музичного театру ляльок охоплює комплекс видів художньої діяльності, який розширює загальні асоціативні уявлення про мистецтво, сприяє збагаченню творчого досвіду.

З дитячих років молоде покоління засвоює не тільки логіку словесної інформації, а й також символічну мову звуків, кольорів, жестів, які відображають певні знання, що дозволяють сприймати певні ідеї за допомогою засобів театрального мистецтва. Передісторія дитячого театру починається з різних форм театралізації, де попередниками сучасних педагогів і режисерів визнавали охоронців культів найдавніших язичницьких релігій: шаманів, вождів племінних союзів, які проводили дітей через випробування обряду ініціації, допомагаючи вступати в доросле життя й відкриваючи їм таємниці племінної культури. Про участь дітей у ранніх формах театрального мистецтва відомо й те, що вони були учасниками гуртового співу під час обрядів [2, с. 15].

Коротко характеризуючи театральну діяльність дитячих театрів, можна виділити такі тенденції їх розвитку: релігійний театр, театр гуманістичних шкіл, професійний театр, народні дитячі трупи, придворні театри. Протягом століть діти брали участь у релігійно-церковних виставах, які поступово трансформувались у літургічну драму, містерію.

Лялькова гра, про яку відомості сягають корінням ще за шістнадцять століть до Різдва Христового, як стверджує А. Авдєєв, виникла в епоху анімістичної культури людства і до нашого часу має міцний зв’язок з усім таємним і магічним, поєднуючи в собі цілий комплекс програмних дій. Як зазначає О. Кисіль, театральна гра за участю ляльок найширше розвинулася в Греції та Римі і була тісно пов’язана з релігійними обрядами на честь бога Діонісія, комедіями Аристофана. В історичних джерелах називається ім'я першого давньогрецького ляльковода — Потейна [3, с. 153].

Поступово ляльки з первісного зображення божества, з предмета поклоніння перейшли в категорію забав, ставши виразниками народного гумору: в Італії - Пульчинелло, у Франції - Полішинель, у Бельгії - Чанчес, у Англії - Панч, у Росії - Петрушка, у Сенегалі - лялькові герої Рама і Шила та ін. Скоморохи вимовляли за дерев’яних акторів свої кумедні, часом цинічні, жарти й поширювали ляльковий театр у всій Європі.

Свого часу М. Бахтін показав, що «існує певна єдина сміхова культура, де сміх несе світоспоглядальний характер, розкриває іншу правду про світ, робить наше уявлення про нього більш багатогранним. Завдяки сміху як засобу вічного відродження театр ляльок живе у віках. Комізм, представлений у спресованій, стислій формі, збільшує ефект його впливу в багато разів. Театр ляльок, як підтверджує багатовікова історія, призначений для того, щоб утілювати світ крізь сміх» [4, с. 58]

Аналіз ідейно-естетичної природи мистецтва ляльок, які грають, доводить, що вже з давніх часів театр ляльок несе повчальний, виховний характер, з одного боку, і риси народного театру з його сміховою культурою — з іншого. Метафорична образність ляльок завжди використовувалась для втілення вічних проблем буття. Сучасні ляльководи опираються на три стихії образної виразності - актора, ляльку, маску, не лише заради зіставлення, порівняння, уточнення того, що може кожна з них окремо, але й для виявлення особливих якостей, які народжуються тільки в контакті та взаємодії [5, с. 34, 163].

1.2 Вертеп — народний ляльковий театр в Україні

Досліджуючи історію аматорського театру в Україні, можна відзначити, що колядні ігри з вирядженими, проводи Маланки, весняні хороводи, свято збору врожаю, осінні, зимові хороводні та весільні дійства — усі ці форми відкривали широкі можливості для всебічного вияву народної сценічної творчості. Учасники свят і розваг виголошували вірші, сатиричні монологи й діалоги, створювали коротенькі комедійні імпровізаційні сцени, виконували театралізовані сюжетні видовища, що будувались на застосуванні масок, перук, гриму, реквізиту. Виконавці перевтілювалися в образи певних персонажів дійства, створюючи на основі варіантного тексту, певного фіксованого сюжету яскраву, дотепну виставу.

Розвиток народного сценічного мистецтва відбувався завдяки мистецтву скоморохів — неодмінних учасників кожного народного свята та ярмаркових розваг. Однією з найпопулярніших форм видовищ за участю скоморохів був ляльковий театр з головним персонажем Петрушкою. Відомо, що скоморохи, петрушечники, мандрівні музиканти будували свої виступи з урахуванням настрою та реакції глядачів, які не тільки очікували від них чогось нового, цікавого, але й ставали активними співучасниками дії. Згодом лялька, яка одягалася безпосередньо на руку актора й не мала ніяких додаткових пристосувань для управління нею, отримала назву ляльки-петрушки на честь героя старовинних народних лялькових видовищ.

У Європі ляльками користувалися під час світських і духовних вистав. Пізніше ці дві галузі лялькового театру поєдналися й поширилися під загальною назвою «вертеп». Походження та історію українського вертепу досліджували Л. Архимович, О. Білецький, Б. Голдовский, М. Грицай, М. Йосипенко, Є. Марковський, Й. Федас, І. Франко та ін.

Традиційний вертепний спектакль у той період складався з двох дій: в основі першої була різдвяна містерія на тему народження Христа й переслідування його Іродом, друга дія містила в собі народно-побутовий зміст. У народному вертепі проводилася ідея боротьби добра і зла, життя і смерті.

Вертепна п'єса складалася з інтермедій, здебільшого комедійного характеру, які були мало пов’язані єдиною сюжетною лінією й основані на усній народній творчості: побутові, сатиричні сценки, гумористичні оповідання з імпровізованими дотепами і жартівливими витівками", ілюстровані народнопісенним та танцювальним матеріалом. Головні персонажі інтермедій: Запорожець і Солдат, Дід і Баба, Дяк та Шинкарка та ін. Хоча з появою професійного українського театру вертеп починає втрачати своє значення, сутність його не зникає - гостросатиричний елемент пізніше перейшов у перші спроби української народної драми.

З вертепами виступали на ярмарках, міських та сільських майданах у святкові дні. Авторами та виконавцями (ляльководами, співаками, інструменталістами) вертепного спектаклю були учні братських шкіл, а згодом і студенти Києво-Могилянського колегіуму. Під час різдвяних канікул вони ходили по містах і селах України невеликими групами: з ними завжди була переносна сцена-скринька, потрібний театральний аксесуар, ляльки. Крім ляльководів, у цих трупах завжди був невеличкий хоровий, а іноді - інструментальний ансамбль, що супроводжував спектакль співом і музикою.

Отже, можна підкреслити самобутність і оригінальність вертепного лялькового театру завдяки використанню різних видів народної творчості - лялькової гри, музики, пісень, танців тощо. Вертеп виник у народі й на кожному етапі свого розвитку відображав певні суспільно-політичні обставини в Україні. Ґрунтуючись на джерелах народної музично-поетичної творчості, він дав початок багатьом формам українського професійного театрального мистецтва.

Прогресивні педагоги вітчизняної дореволюційної школи шукали нові шляхи розвитку дитячої театральної самодіяльності. Потенційні можливості українського самодіяльного театру розкриваються в працях видатних українських педагогів та громадських діячів І. Франка та Б. Грінченка. Їхні праці присвячувалися, насамперед, народному театру, але висновки мали важливе значення й для дитячого лялькового театру щодо репертуару, який повинен нести моральний зміст, формувати естетичні оцінки, облагороджувати смаки, виконувати просвітницьку функцію.

Великого значення театральній грі дітей надавала С. Русова. Видатний педагог вважала шкільний театр важливим засобом національного виховання. Радила використовувати для інсценування народні казки, деякі твори П. Мирного, П. Куліша, І. Нечуя — Левицького. На думку С. Русової, шкільні вистави повинні «надавати якнайбільш краси і в самому творові, і в обставинах декоративних, щоб впливати на естетичне почуття дітей і робити, створювати враження різними засобами, — надавати цільної художньої краси» [6, с. 116].

Ідеї та погляди передових громадських діячів, педагогів, письменників певною мірою знайшли своє втілення у родинному вихованні в сім'ях прогресивної української інтелігенції, зокрема, у самодіяльному домашньому театрі. У такій атмосфері здійснювала сімейне виховання Олена Пчілка, яка турбувалася про духовний розвиток своїх дітей, створивши ляльковий театр, де були поставлені спектаклі «Коза-Дереза» М. Лисенка, «Кармелюк» О. Пчілки.

У 1919;1920 рр. зростає увага української педагогіки до самодіяльного дитячого театру й театру ляльок як засобу виховання. У праці Митруся (Дмитра Соловея) «Дитячий театр» (1919 р.) звертається увага на те, що «вистави виховують у дітей почуття краси, збільшують їхні знання, впливають на розвиток у їх пориву до добра та правди й дають змогу якнайкраще виявити їхні природні здібності» [7, с. 2].

Видатні українські театральні діячі А. Соломарський, Г. Козинцев підкреслювали виховну та облагороджуючу роль шкільного театру ляльок. Сценічне мистецтво, вважали вони, психологічно близьке до дитячої гри. Здатність до перевтілення дає змогу не кривлятися, а подумки ставити себе в становище іншої людини, і саме діти здатні дуже швидко переходити від дійсності до ролі, яку вони розігрують.

До видатних подій 20-х рр. можна віднести створення експериментального театру ляльок при сприянні творчого об' єднання українських художників України АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України), який розробив перспективну естетичну програму, започаткувавши один з найвідоміших театрів УкраїниХарківський. За спогадами художнього керівника Харківського Всеукраїнського показового театру ляльок, режисера І. Шаховця, актори завжди плідно працювали в умовах експерименту, постійного творчого пошуку. Перед початком спектаклів педагоги театру проводили просвітницьку роботу серед глядачів: розповідали про історію українського театру ляльок, про перших акторів вертепного й петрушечного театрів. Діти в костюмах героїв лялькових спектаклів брали активну участь у театральних маскарадах. Художники, режисери, конструктори, скульптори театру готували комплекти ляльок, декорацій, п'єси для художньої самодіяльності. Педагоги театру А. Новикова і М. Лєкарева створили з постійних харківських юних глядачів «дитячий актив», який працював разом з ними [8, с. 121].

Останніми роками вчені-мистецтвознавці й педагоги шукають відповіді на складне запитання: що таке театр ляльок, у чому полягає сила його життєздатності? На думку видатного режисера й діяча театру ляльок С. Образцова, лялька на сцені не вимірює вік глядачів, а являє собою один з видів видовищного мистецтва. Процес оживлення — перетворення неживого в живе — відрізняє мистецтво лялькового театру від видовищ за участю людей-акторів, де здійснюється процес перевтілення. На думку митця, сама лялька іншомовна тоді, коли вона не людина, а метафора людини. Театр ляльок використовує свою іншомовну силу, типізацію характерів і вчинків своїх героїв. А якщо цього немає - театр ляльок безпорадний і нікому не потрібний [9, с. 98].

Таким чином, ляльковий театр як одна з форм дитячої творчості, де вистави розігруються силами юних вихованців, ґрунтується на розумінні дитячої психології, внутрішнього світу, вікових і індивідуальних особливостях дітей. Сучасний театр ляльок виконує різні функції - виховні, навчальні, розвивальні, розважальні, лікувально-терапевтичні, але головною його метою в першу чергу є розвиток духовних сил, творчих здібностей і задатків, естетичне виховання кожного учасника дитячого театру.

1.3 Класифікація лялькового театру У межах цієї класифікації варто виокремити такі основні напрямки театру ляльок.

Ритуально-обрядовий — найдавніша форма лялькового театру. Ще 16 н.е. в Єгипті існували лялькові містерії проОсирисе і Ісіді. Згадки про ігрових ляльках зустрічаються у Геродота, Аристотеля, Горація, Марка Аврелія, Апулея та інших.

Найчастіше ритуально-обрядові театри ляльок — це найбільш традиційні театри, міцно пов’язані з національними традиціями.

У цьому напрямку розвивався ряд лялькових театрів Сходу:

Індонезійський ваянг;

Японський дзерури;

індійський;

китайський та інших.

До обрядово-ритуальним належить і ряд театрів християнської традиції.

Лялька брала участь у європейських містерій 11−16 ст. (термін маріонетка, що означає вид ігрових ляльок, виник із назви фігурок, зображували в містерій Діву Марію). Пізніші європейські обрядово-ритуальні лялькові театри (переважно різдвяні) збереглися до нашого часу: ЕльПасторетс (Каталонія); Вертеп (Україна і Росія); Батлейка (Білорусь), Маланка (Молдова); Шопка (Польща) та інших.

Часто уявлення обрядово-ритуальних театрів ляльок організують непрофесійні актори, головний зміст подібних видовищ — не спектакль, але дійство, містерія. У цьому вся, мистериальном, напрямі працює унікальний театр («Хліб і Лялька») Пітера Шумана (Вермонт), яка має аналогів у світовій історії.

Народний сатиричний ляльковий театр. Джерелами цього виду прийнято вважати давньоримські імпровізовані сценки ателлана (від міста Ателла в древньої Кампанії).

Злободневні сатиричні сценки було побудовано на участі типізованих персонажів, одна з яких — Макк — став прообразом головного комічного лялькового персонажа народного театру.

У різних країнах цей персонаж — шут мав схожою зовнішністю:большеголовий, крючконосий, з однією чи двома горбами — попереду та ззаду.

У індійському театрі це — Видушака; в турецькому (і що вийшов потім із нього вірменському) -Карагез; в середньоазіатськомуПалван Качал (Плешивий богатир); в італійському — Пульчинелла; у «англійському — Панч; німецькій — Гансвурст; французькій — Полішинель; в бельгійськомуВольтье; у російському — Петрушка (же Петро ІвановичУксусов, ВанькаРататуй); тощо. Цей персонаж значною мірою зберігає найдавніші риси архаїчного пратеатра — підкреслив у своєму характері двійника-перевертиша трикстера, і у пристосуваннях ляльковод (наприклад, пищик, інструмент зміни голоси, який із камлання шаманів).

Цей напрям практикували переважно мандрівні актори.

Народному сатиричному ляльковому театру властиві умовність, мінімалізм оформлення та інших образотворчих коштів; нескладна стандартна сюжетна схема, усередині якої йде імпровізація на злободенні теми.

Ляльковий театр для дітей. Переважно побудований на казковому матеріалі. Зазвичай, поєднує дві функції - виховну та розважальну.

З огляду на своєї специфіки має високим рівнем дидактичності - явною чи прихованою.

У межах тієї ж класифікації можна назвати і низку додаткових напрямів лялькового театру. Наприклад:

— символиістичний театр (спектаклі адресуються дорослому глядачеві);

— театр масових і колективних свят (гігантські ляльки працюють у безпосередньому контакті із глядачами, залучаючи їх у спільне дійство);

— лікувальний театр (лялька використовується під час лікування деяких психічних захворювань, і у розвиток дрібної моторики).

Класифікація лялькового театру за видами ляльок і способами їх управління.

Вона носить, скоріш, допоміжний професійний характер, т.к. найчастіше — у одному спектаклі використовують різні види театральних ляльок.

Найвідоміші види ляльок: рукавичкові (різновид — пальчикові); тростинові; маріонетки; плоскі (використовують у тіньовому театрі); автомати (механічні). У сучасному ляльковому театрі набув значного поширення і створили так званий «живий план», коли актор управляє лялькою відкрито, з участю глядачів.

У цьому театрі особливо поширений прийом, коли як ляльки виступає будь-який предмет — від побутової речі до спеціально виготовленого об'єкта — який зображує одухотворений персонаж і управляється актором.

Ці види класифікацій лялькового театру досить умовна і є у постійному гнучкому взаємодії.

Приміром, обрядово-ритуальний індонезійський театр ваянг включає у собі різновиду ваянг-кулит (тіньової театр шкіряний пласких ляльок), ваянг-келитик (театр пласких тростинових ляльок), ваянг-голек (театр об'ємних ляльок). Ляльковий театр для дітей постійно використовує всі види ляльок. Марионетки використовують у сатиричному народному театрі; [>2.стр.60−63]

РОЗДІЛ 2. ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР В СУЧАСНОМУ ВИХОВАННІ

2.1 Ляльковий театр — основна форма виховання естетичних почуттів у дошкільників різних вікових груп Ляльковий театр — один з самих демократичних видів мистецтва для дітей, він дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов’язані з художньою освітою та вихованням дітей;

— формуванням естетичного смаку;

— моральним вихованням;

— розвитком комунікативних якостей особистості;

— вихованням волі, розвитком пам’яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови (діалогу і монологу);

— створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру.

Розвиток культури — важлива складова особистого зростання дитини. Особливо важливими орієнтирами для педагога є показники розвитку дітей у дошкільному віці, які акцентуються на основних результатах навчально-виховної роботи протягом дошкільного дитинства.

Зокрема про мистецьку активність як важливу складову особистісної культури дошкільника можна говорити за умов, якщо дитина виявляє активність у музично-естетичній атмосфері театралізованої діяльності; вміє співпрацювати з дітьми і дорослими в процесі музичної діяльності; співвідносить індивідуальне театральне виконання з виконанням інших; радіє з власних і спільних театрально-музичних успіхів; дістає задоволення від спілкування з музикою, театром, від спільного переживання з іншими дітьми та дорослими культурно-мистецьких подій.

Такі якості успішно формуються в усіх видах театралізованої діяльності, різних формах музичного виховання — зокрема театралізованих дійствах Театралізована діяльність як процес розвитку творчих здібностей дитини є процесуальною. Найважливішим в дитячому творчому театрі є процес репетицій, процес творчого переживання і втілення, а не кінцевий результат. Оскільки саме в процесі роботи над образом відбувається розвиток особистості дитини, розвиваються символічне мислення, рухливий емоційний контроль. Відбувається засвоєння соціальних норм поведінки, формуються вищі довільні психічні функції. Театралізована діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л. С. Виготським, акторська праця є «своєрідною творчістю психофізіологічних станів» людини.

Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації, імпровізації та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв. Театр — один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою.

Театралізована діяльність приносить величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві.

По-перше, це свято — яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки, побажання, квіти.

По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

По-третє, це усвідомлення власного «Я» та можливість самовираження особистості.

Тут формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки; сором’язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовних та неорганізованих навчає витримки.

По-четверте, це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва. Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію.

Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів. У таблиці, яка знаходиться у ваших папках, відображено основні види театралізованої діяльності. Серед критеріїв їх визначення названо такі, як позиція дитини в театралізованій діяльності, функціональне призначення, пріоритетні мовленнєві завдання, вибір матеріалу, що змінюються в кожному з видів діяльності.

Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

— Ігри-драматизації в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

— Ігри-інсценізації в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо);

Гра-драматизація — це синтетичний вид діяльності дошкільників. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації - це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності - інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей — сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з’являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

— драматизації з пальчиками;

— драматизація як гра самої дитини;

— імпровізація — за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Ігри-інсценізації - це всі види театрів. Тут дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього.

Існують такі різновиди:

Настільні театралізовані ігри.

До нього відносять:

Театр іграшок. В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки — фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні.

Театр картинок. Всі картинки — персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов’язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори.

Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використовуються і декорації (2−3 дерева — це ліс, зелена тканина — галявина).

Стендові театралізовані ігри.

До них відносять:

Стенд книжка — використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змінюють одна одну.

Закріплюють на нижній частині дощечки. На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож. По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху.

Фланелеграф — картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати «живі» картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, «переліт птахів».

Тіньовий театр — тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням. Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрану планку, на якій можна прикріпити фігуру. Фігури потрібно розміщувати вниз екрану, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля.

Пальчиковий театр — це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках «Ріпка», «Вовк і семеро козенят», «Гуси-лебеді» тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.

Ляльковий театр — для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів — все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове — реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру.

До лялькових театрів відносять такі театри як:

Театр Петрушок — це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.

Театр маріонеток — ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.

Театр естрадної ляльки — це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльково дів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву «Театр «живої руки».

Існують також театри з покидькових матеріалів.

Театр повітряних кульок — наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями — очима, носом, вухами, бантиками тощо.

Театр коробок — будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

Можна створювати також:

Театр рукавичок — лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома. Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик).

Театр-пуф — інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пуфиків — м’яких подушок — іграшок (тваринки, комахи тощо).

Магнітний театр — дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини, для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою. Встановити підставку можна на край двох зсунутих столів. Іграшки будуть «ходити», «бігати».

Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та театралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів. Організація театралізованої діяльності передбачає формування певних знань, умінь, уявлень про театр; створення сприятливих умов для ігрової діяльності; заохочення дітей до імпровізації; використання набутих знань у грі; формування театральних дій, елементів сценічної виразності.

Під час організації театралізованої діяльності враховуємо наступні принципи:

принцип гуманізації. Передбачає вміння педагога стати на позицію дитини, врахувати її точку зору, не ігнорувати її почуття і емоції, бачити в дитині повноправного партнера, а також орієнтуватися на вищі загальнолюдські поняття;

принцип диференціації. Полягає в створенні оптимальних умов для самореалізації кожної дитини в процесі музично-театралізованої діяльності з врахуванням віку, статі дитини, накопиченого нею досвіду, особливостей емоційної та пізнавальної сфери;

принцип інтегративності. Інтеграція в педагогічному процесі зараз розглядається як фактор створення емоційного благополуччя дитини в дитячому закладі, як найважливіша умова її цілісного розвитку, перших творчих проявів і становлення індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фрагментів, живопису, поезії, виходом на образотворення в різних видах художньої діяльності - малювання, ліплення, аплікацію, музикування, мімічні та пантомімічні етюди;

принцип змістовності. Передбачає змістовність занять, різноманітність тематики і методів роботи;

принцип систематичності. Щоденне включення театралізованих та музично-театралізованих вправ у всі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно-рольові;

принцип дитячої активності. Робиться акцент на максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор. При наявності такої активності театралізована діяльність проходить більш інтенсивно і плідно, діти менше втомлюються, так як вони займаються не важкою працею, а захоплюючою діяльністю;

принцип співпраці. Співпраця дітей один з одним та з дорослими;

принцип професійної компетентності. «Все, що ми робимо, — ми робимо професійно!» — так можна визначити суть цього принципу. Підготовленість та зацікавленість педагога. Всі ігри і вправи на занятті повинні бути підібрані таким чином, що вдало поєднують рухи, мову, міміку, пантоміму в різних варіаціях;

Організації роботи в театралізованій діяльності в групі раннього віку Використовується показ різних видів театрів (ляльковий, тіньовий, театр іграшок, фланелеграф), казок. Залучаємо дітей до висловлювань, звуконаслідувань, показу окремих дій. З допомогою вихователя залучаємо дітей до інсценування добре знайомих казок та оповідань.

Ознайомлюємо та закріплюємо вихованцям знайомі та нові художні твори за допомогою різних видів театрів (ляльковий, тіньовий, фланелеграф, настільний іграшковий, магнітний, пальчиковий), спонукаємо дітей висловлювати свої думки та показувати окремі дії.

Створюємо умови для виникнення ігор за змістом відомих творів дитячої художньої літератури та фольклору. Вчимо дітей супроводжувати ігрові висловлювання відповідними рухами, які створюють виразний образ. Розширюємо словниковий запас, розвиваємо діалогічне мовлення, інтонаційну виразність мовлення, уяву, образне мислення. Сприяємо виникненню піднесеного емоційного стану.

Молодша група В молодшій групі продовжуємо показувати дітям різні види театрів, діафільми, кінофільми як за змістом знайомих творів, так і нові. Залучаємо вихованців до показу окремих дій у театралізованих виставах, організовуючи ігри в «Театр».

Продовжуємо вчити дітей інсценізувати окремі сценки за змістом знайомих художніх творів, інсценізувати зміст казок, читати знайомі віршовані твори за ролями.

Розвиваємо інтерес до драматичних ігор, інсценівок, театралізацій, бажання виконувати окремі ролі.

Формуємо елементарні навички володіння мовою жестів. Вчемо імітувати рухи людей, тварин (персонажів ігор-драматизацій), передавати мімікою певний стан людини. Привчаємо створювати своєрідність кожного ігрового образу за допомогою діалогів. Вправляємо в умінні інтонаційно передавати настрій персонажа. Вчимо способам водіння ляльок типу образних іграшок, настільного театру і театру-рукавички, театру на фланелеграфі.

Середня група У години розваг показуємо вихованцям вистави різних видів театрів (ляльковий, іграшковий, тіньовий, театр живих тіней та масок), кінофільми. Залучаємо їх до показу вистав, самостійних ігор «У театр» за дитячими уподобаннями, до участі в дитячих драматичних гуртках. Спонукаємо до інсценування змісту знайомих казок, оповідань, виготовлення атрибутів та декорацій до них. Вчимо за власним бажанням розігрувати інсценівки за змістом знайомих літературних творів та усної народної творчості.

Удосконалюємо навички володіння мовою жестів та імітаційних рухів. Вправляємо дітей у наслідуванні поз людей у різних ситуаціях. Вчемо передавати відповідними рухами дії людей, характерні професійні рухи музиканта, швачки, столяра, доярки, пташниці тощо. Закріплюємо вміння інтонаційно передавати емоційний стан персонажів гри-драматизації, голосом відтворювати почуття радості, суму, прикрості, тривоги. Вчимо новим способам водіння ляльок (тіньового театру, театру ляльок з рухливими ніжками, театру п’яти пальців, театру бі-ба-бо). Допомагаємо дітям створювати ігрове середовище, виготовляти ляльки, деталі костюмів, декорацій. Бережно ставитись до дитячої творчості, розвивати вміння імпровізувати, підтримувати винахідливість, бажання щоразу по-новому розігрувати казки або інші твори за певним сюжетом Старша група Залучаємо дошкільників до участі в театралізованих виставах (ляльковий театр, театр живих тіней, масок та ін.), інсценівках, до участі в дитячих драматичних гуртках. Вчимо обговорювати проведені вистави і інсценівки.

Стимулюємо дитячу творчість, своєрідність відтворення ігрових образів. Удосконалюємо вміння відтворювати рухи і дії, які притаманні людям різних професій. закріплюємо вміння жестами та мімікою передавати людські емоції. Підтримуємо творче відтворення різноманітних імітаційних рухів та емоційних станів персонажів ігор-драматизацій.

Удосконалюємо інтонаційну виразність діалогічного мовлення. підтримуємо у дітей вигадку, фантазію.

Спонукаємо до самостійного складання та інсценування казок як форми художнього відображення життя. Допомагаємо оволодівати способами водіння ляльок у театрах різних видів.

Удосконалюємо вміння розігрувати постановки, творчо ставитись до самостійного створення та добору необхідної атрибутики для конкретних образів, розміщення декорацій та реквізиту. Збагачуємо мову виконавців образними висловами, розвиваємо пам’ять, художні, естетичні смаки та вподобання Організація театралізованої діяльності в нашому дошкільному закладі проводиться за двома напрямками:

— до творчості через емоції та почуття;

— до творчості через навчання.

Розвиток творчих здібностей вихованців забезпечується під час проведення занять художньо-естетичного та загально розвиваючого циклу, різних форм організації художньо-естетичної діяльності у повсякденному житті. Ця робота здійснюється на основі вивчення інтересів дітей, їх задатків, здібностей.

Діти раннього і молодшого дошкільного віку із задоволенням перевтілюються в тварин, проте розвинути і обіграти сюжет ще не можуть. Їх важливо навчити деяким способам ігрових дій за зразком вихователя. З цією метою проводиться ігри, розігруються вистави за літературним, використовуються потішки. Для створення самостійної гри, дітям даються іграшки, предмети.

Театралізована діяльність організовується так, щоб дітям самим не доводилося відтворювати текст казки, вони виконують певну дію. Текст читає педагог два-три рази, що сприяє підвищенню звукової зосередженості дітей. Ігри з роллю активізують уяву дітей, готують до самостійної діяльності у грі.

Формування інтересу до театралізованим ігор складається в процесі перегляду лялькових вистав, які показує вихователь. Це стимулює бажання включитися в спектакль, доповнюючи фрази діалогів героїв. Малюки звертають увагу на те, що в кінці ляльки кланяються, просять подякувати, поплескати в долоні. Театралізовані ляльки використовуються на заняттях, у повсякденному спілкуванні. Від їх особи вихователь дякує, хвалить, вітається, прощається.

Педагог розширює ігровий досвід дітей за рахунок освоєння ігор-драматизацій, що досягається послідовним вправлянням під час ігрових завдань, у які включається дитина. Виділяються ступені:

— гра-імітація окремих дій людини (в тому числі його емоції), тварин і птахів (виглянуло сонечко — діти зраділи: посміхнулися, заплескали в долоні, застрибали на місці);

— гра-імітація послідовних дій в поєднанні з передачею емоцій героя (веселі мотрійки заплескали в долоні і почали танцювати);

— гра-імітація образів знайомих казкових персонажів (незграбний ведмідь йде до будиночка, хоробрий півник крокує по доріжці);

— гра-імпровізація під музику («Веселий дощик»);

— німа гра-імпровізація з одним персонажем («Заїнька-потанцюй …»);

— гра-імпровізація за текстом коротких казок, оповідань і віршів, які розповідає вихователь (З. Александрова «Ялинка»);

— рольовий діалог героїв казок («Рукавичка», «Зайчикова хатинка»);

— інсценування фрагментів казок про тварин («Теремок»);

— гра-драматизація з кількома персонажами з народних казок («Ріпка») і авторським текстів (В. Сутєєв «Під грибом»).

Всі ці види ігрових театральних завдань включаються в заняття з розвитку мовлення, музичні, фізкультурні, ознайомлення з оточуючим, а також у вільній діяльності. Батьки, які дивилися відеозаписи окремих занять або ранків могли бачити як діти «міряють» на себе перші ролі.

У дітей раннього і молодшого дошкільного віку відзначається первинне освоєння режисерської театралізованої гри — настільного театру іграшок, площинного, площинного на фланелеграфі, пальчикового. Процес освоєння включає міні-постановки за текстами народних та авторських віршів, казок.Ігровий досвід збагачується за умови розвитку спеціальних ігрових умінь.

Перша група умінь пов’язана із засвоєнням позиції «глядач» (вміння бути доброзичливим глядачем, додивитися і дослухати до кінця, поплескати в долоні, сказати спасибі «артистам»).

Друга група умінь забезпечує первинне становлення позиції «артист» (вміння використовувати деякі засоби виразності (міміки, жести, поза, рухи, сила і тембр голосу, темп мови) для передачі образу героя, його емоцій і переживань. Правильно «вести» ляльку або фігурку героя в режисерській театралізованої грі.

Третя група — вміння взаємодіяти з іншими учасниками гри, грати дружно, не сваритися, виконувати привабливі ролі по черзі і т.д.

Поступово діти включаються в процес ігрового спілкування з театральними ляльками, потім в спільні з дорослими імпровізації типу «Знайомство», «Надання допомоги», «Розмова тварини зі своїм дитинчам» пр. У дітей розвивається бажання брати участь в ігрових драматичних мініатюрах на вільні теми.

Використання театралізованої діяльності дітей, ігротерапія, казкотерапії з метою допомогти педагогам та дітям знайти шлях до пізнання себе, досягти внутрішньої гармонії, навчити дітей вільно виражати свої почуття, формувати навички саморегуляції емоційного стану в дорослих і дітей.(Психолог) Через театралізовану діяльність розвивається соціальний інтелект дитини:

— засвоєння норм і правил в різних життєвих ситуаціях;

— вміння дотримуватись правил гри;

— проявляти вміння просити про допомогу;

— формувати адекватну полову ідентифікацію.

Отже, підсумовуючи сказане виділяємо вимоги до театралізованої діяльності для дітей дошкільного віку:

Виховувати зацікавлене та відповідальне ставлення дошкільників до підготовки, проведення та оцінки театралізованої діяльності, виконання учасниками своїх ролей, налагодження комунікативних зв’язків з партнерами.

Вдосконалювати уміння характеризувати особливості різноманітних персонажів гри, знаходити для них відповідну міміку, інтонацію, пантоміму.

Формувати в дитини виразне та дикційно чисте сценічне мовлення.

Заохочувати бажання підтримати партнера, допомогти йому, доброзичливо з ним спілкуватися, вступати в діалог, ставати на його місце.

Розвивати вміння використовувати в грі предмети-замінники, уявні предмети, входити в образ, знаходитися в ньому до кінця театралізованого дійства.

Стимулювати прагнення дитини самореалізовуватися, самоствердитися, показати себе з кращого боку. Одним із основних напрямків є

художньо-естетичний, мета якого — актуалізація дитячої творчості, розвиток природних нахилів дітей.

2.2 Чернівецький обласний театр ляльок в житті дітей

Для того щоб більше зануритися в тему курсової роботи, я одразу вирішила відвідати лялькову виставу в Чернівецькому ляльковому театрі.

Загальна та історична інформація Театр розташований у самому середмісті Чернівців за адресо вул. Головна, 22, м. Чернівці-58 002, Україна.

Чернівецький академічний обласний театр ляльок створений 15 серпня 1980 року. Першим директором установи був М. Забродин, першим режисером — О. Янкелевич.

У теперішній час директор театру — заслужений працівник культури України Орест Василашко.

У 1997;2012 рр. художнє керівництво театром здійснював заслужений діяч мистецтв України Руслан Неупокоєв.

За час свого існування театр здійснив більше 100 вистав. Театр зосереджує основну увагу на створенні високопрофесійних вистав та формуванню у дітей естетичних смаків, духовного розвитку, збагаченню національної культури, прагне ростити покоління творців, виховувати в дітях найкращі людські якості, любов до прекрасного, любов до театрального мистецтва^].

Неодноразово театр нагороджувався почесними грамотами, дипломами облдержадміністрації, міської ради, управління культури, оргкомітетів Міжнародних та Всеукраїнських фестивалів театрів ляльок. У квітні 2012 року_театру_надане_почесне_звання_академічного. Найбільше мене вразила вистава «Снігова королева» за казкою Г. Х. Андерсена, саме по цій виставі я зробила свій власний аналіз самого театру, декорацій, ляльок, сучасних технологій, а також поспостерігати за емоціями, враженнями дітей.

Під час вистави діти проявляли різноманітні емоціі, від негативних персонажів менші діти були налякані, від деяких зацікавлені, зхвильовані, та здивовані, сама казка Андерсона трохи відрізнялася від показу сюжету в театрі.

В ляльковому театрі були використані сучасні спец-ефекти мерехтіння фонариків, зміна кольорових ламп, якісний звук на колонках, також використали відлуння певних героїв, (зміна основних задніх декарацій) на початку вистави погасили світло в залі, що створило особливу атмосферу, спецефічні підібрані мелодіі, були справжні додаткові персонажі сніжинки.

Актори добре володіли ляльковими приладями, та чітко, виразно, емоційно передавали сюжет казки Андерсова, ляльковий театр дав можливість дітям співставити своє уявлення прочитаноі казки до побаченого лялькової вистави.

Приємно бачити, що батьки не лінуються та не шкодують, а ні грошей, а ні часу на розвиток естетичних почуттів своіх діток, доволі не мала кількість малечі відвідала лялькову виставу Снігова королева у супроводі дорослих.

Декораціі використано доцільно, таємничо змінювались відповідно до кожного сюжету, самі лялькові герої мали естетичний вигляд, зовнішність відповідала своім персонажам.

Діти під кінець вистави розчулилися та співпереживали за Кая та Герду, за той шлях який вона подолала в пошуках сніг палацу.

В кінці я спостерігала задоволені обличча дорослих та дітей, діти були в захваті від побаченого, під час розмов дітей з батьками я почула кому які герої більше сподобались та чому.

А світ вкотре відзначає день лялькового театру. Це, напевно, єдиний театр, який довговічний і недовговічний одночасно. З одного боку, це місце, куди із задоволенням ходять маленькі крихітки, адже лялька — це не просто лялька, це персонаж казки, який ожив. Це невеличке диво. Але недовговічне воно саме тому, що діти досить рано перестають вірити в казки. Дуже швидко дитина перемикається на телебачення, різнокольорові книжки та іграшки, а ляльки починає сприймати, саме, як ляльки.

Хоча, з іншого боку, ляльковий театр буде жити вічно. Адже те, що стало буденністю для однієї дитини, тільки починає здаватися казкою для підростаючого іншого малюка.

Навіть у сучасному світі, де повно інших, більш сучасних розваг ляльковий театр продовжує гідно займати своє почесне місце. Адже саме ляльковий театр сприятливо впливає на формування особистості дитини, починаючи із самого раннього віку. За допомогою повчальних сюжетів діти вперше дізнаються про такі поняття, як добро і зло, справедливість, хороший і поганий, винагорода за добрі вчинки та інше. Театр доставляє багато радості дитині, приваблює своєю яскравістю, барвистістю, динамікою, впливає на глядачів.

Театр, а особливо ляльковий, посідає неабияке значення в формуванні дитячої особистості. Це вид мистецтва, який поєднує в собі художнє слово, драматичну дію, поетику, живопис, музику та літературу.

Самодіяльні театралізовані вистави розширюють кругозір дітей, створюють обстановку, що вимагає від вихованців вступити в бесіду, розповідати про побачене товаришам і батькам. Все це сприяє розвитку мови, уміння вести діалог і передавати свої враження.

Театр ляльок дарує дітям любов, енергію, віру в прекрасне, яке може змінити світ на краще. Це один з перших видів мистецтва, з яким зустрічається дитина в дитячому садку, і від того, яке враження вона отримає від першого заняття, залежить подальше сприйняття театру.

ВИСНОВКИ

Дорослі не грають в іграшки тільки по одній, цілком розумною причини: у них не вистачає на це часу і сил. Грати, як грають діти, саме серйозне заняття в світі; та як тільки суєта дрібних обов’язків і бід обрушиться на нас, нам доводиться відмовитися від такого величезного, дерзновенного справи. Нам вистачає сил на політику і бізнес, на мистецтва і науки; але для гри ми слабкі.

Цю істину визнає кожен, хто хоч коли-небудь у щось грав, будував з кубиків будинок, няньчив ляльку, розставляв олов’яних солдатиків.

Дорослі не грають, як діти, не тому, що їм нецікаво, а тому, що їм ніколи. Вони не можуть витратити сили і час на таку велику справу.

Філософія лялькових театрів гідна всілякої уваги. З цієї іграшки можна вивести все, що потрібно зрозуміти сучасним людям.

Зараз неможливо сказати точно, коли з’явилася перша лялька в світі. З археологічних розкопок і дійшли до нас історичних джерел можна зробити висновок, що у всі часи ляльки були незмінними супутниками людини.

Ось первісна людина надягає на себе ритуальну маску. Стародавні єгиптяни виготовляють кам’яні статуї для святкувань, присвячених богам Осірісу і Изиде.

Давньогрецькі актори надягають на себе маски злих і добрих героїв, богів і простих смертних. Гігантські давньоримські статуї повертають голови і кивають. Католицькі мадонни ллють сльози. А народні Петрушки, Панча, полішинеля, Гансвурст паплюжать служителів культу…

Мистецтво лялькового театру за своєю природою народне. Театри ляльок зараз існують в професійних лялькових театрах, при школах, дитячих садах і просто в великих дружних сім'ях.

Згадайте, що у кожного з нас в дитинстві напевно був свій ляльковий театр. У ньому не було ширми, декорацій, освітлювальної апаратури, спеціально виготовлених ляльок. Він існував просто в навколишньому світі і трошки в нашій уяві. Але як він був багатий і різноманітний! Ось в пісочниці споруджуються фортеці. Їх круті стіни штурмують олов’яні солдатики. А коли немає солдатиків, їх місце займають дерев’яні сірники з командиром Коробкою. У швидких веселих струмочках плавають деревяшечкі і найпростіші паперові човники, але Тетеря це вже швидкохідні фрегати, шхуни, каравели.

З цих ігор і починається ляльковий театр. Гра з предметом це його витоки.

Театралізовані ігри користуються незмінною любов’ю у дітей. Діти із задоволенням включаються в гру: відповідають на питання ляльок, виконують їхні прохання, дають поради, перевтілюються в той чи інший образ. Вони сміються і плачуть разом з ляльками, попереджають їх про небезпеки, готові завжди прийти на допомогу своїм героям.

Ляльковий театр корисно мати скрізь, де перебувають діти: в школі, в дитячому садку, будинку, в літньому дитячому таборі, в дитячій лікарні та ін Заняття дітей у ляльковому театрі розвивають у дітей фантазію, пам’ять, мислення, артистичні здібності, знайомлять з безліччю дитячих казок, сприяють розвитку товариськості, комунікабельності дитини, розвивають моторику рук і пальців дитини, рухову активність дитини.

Беручи участь в театралізованих іграх, діти знайомляться з навколишнім світом. Велике і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини дозволяє використовувати їх як сильне, але ненав’язливе педагогічний засіб.

Дітям подобається грати, особливо з однолітками. Гра для них — справа серйозна, але, в теж час, веселе.

Батькам і викладачам завжди приносить величезне задоволення спостерігати, як діти вдома або в дитячому садку або в школі розмовляють від імені своїх ляльок.

Діти відчувають потреба пробувати себе в різних ролях. А коли дорослий запитує голосом Петрушки: «Ну що всі зібралися?» або жартує з клоуном, надітим на руку, то всі діти відразу ж охоче підхоплюють гру. Таке спілкування розвиває набагато краще, ніж телебачення.

Ляльковий театр це явище в нашому житті поширене. Дитинство кожної дитини, її естетичне виховання починається, як правило, зі спектаклів ляльок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Про теорії та практиці художньої творчості дітей. Ветлугіна Н. А. Москва Изд. — «Нева». 1991

Ляльковий театр. Ростов — на — Дону: «Фенікс», 1999 р.

Вертеп. Мн.: «Молодіжне». 2000 р

Історія розвитку лялькового театру. Москва. Вид. — «Нева». 2000

Естетичне виховання молодших школярів. Цвєткова І.В. — М.: Педагогічне суспільство України, 2003р.

Педагогіка (конспект лекцій) — М.: «Пріор-издат», 2004 р.

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. кер. та заг.ред. О. Л. Кононко. — К.: Світич, 2009, — 430с.

Волков Г. Н. Етнопедагогіка. — М: Видавничий центр «Академія», 1999. — 168с.

Естетичне виховання в дитячому садку / під ред. Н.А. Ветлугіної К. -1984;

Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: «Академвидав», 2004. — 456 с.

Стельмахович З.П. Наукові засади педагогічного процесу у дошкільних закладах. — К. — 2000. — 250 с.

Фёдоров А.Я. Із історії лялькового театру, М., 1940

Гладун С. Це диво — театр! / С. Гладун, С. Гузій // Дошкільне виховання. — 1998. — №№ 11−12. — С. 15−17

Товма І. Театр починається з іграшки / І. Товма // Дошкільне виховання. — 2008. — № 6. — С. 16−18.

Кабалевский Д. В. Воспитание ума и сердца. — М., 1989.